Жіночий бунт
19 серпня 1932 року в с. Рогізках Сновського (нині Щорського) p-ну почалася «массовая волынка». На зборах 2-і земельної громади на Іванівському кутку, де йшлося про план хлібозаготівлі (чи хлібоздачі, бо хтось заготовляє, а хтось здавати мусить), жінки настільки обурилися, що вийшли із будь-якої пок...
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200121 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Жіночий бунт / В. Шкварчук // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 90-93. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200121 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2001212024-11-17T13:08:10Z Жіночий бунт Шкварчук, В. З архіву НКВС 19 серпня 1932 року в с. Рогізках Сновського (нині Щорського) p-ну почалася «массовая волынка». На зборах 2-і земельної громади на Іванівському кутку, де йшлося про план хлібозаготівлі (чи хлібоздачі, бо хтось заготовляє, а хтось здавати мусить), жінки настільки обурилися, що вийшли із будь-якої покори. Хай у читача не складеться враження, що жіночий бунт у Рогізках виняток. По всій Чернігівщині бемкали в ті роки на сполох церковні дзвони, люди ганялися за райуповноваженими, вимагали віддати одібране майно, повернути до села висланих, вигнаних і заарештованих. 1996 Article Жіночий бунт / В. Шкварчук // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 90-93. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200121 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З архіву НКВС З архіву НКВС |
| spellingShingle |
З архіву НКВС З архіву НКВС Шкварчук, В. Жіночий бунт Сiверянський літопис |
| description |
19 серпня 1932 року в с. Рогізках Сновського (нині Щорського) p-ну почалася «массовая волынка». На зборах 2-і земельної громади на Іванівському кутку, де йшлося про план хлібозаготівлі (чи хлібоздачі, бо хтось заготовляє, а хтось здавати мусить), жінки настільки обурилися, що вийшли із будь-якої покори.
Хай у читача не складеться враження, що жіночий бунт у Рогізках виняток. По всій Чернігівщині бемкали в ті роки на сполох церковні дзвони, люди ганялися за райуповноваженими, вимагали віддати одібране майно, повернути до села висланих, вигнаних і заарештованих. |
| format |
Article |
| author |
Шкварчук, В. |
| author_facet |
Шкварчук, В. |
| author_sort |
Шкварчук, В. |
| title |
Жіночий бунт |
| title_short |
Жіночий бунт |
| title_full |
Жіночий бунт |
| title_fullStr |
Жіночий бунт |
| title_full_unstemmed |
Жіночий бунт |
| title_sort |
жіночий бунт |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
З архіву НКВС |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200121 |
| citation_txt |
Жіночий бунт / В. Шкварчук // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 90-93. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT škvarčukv žínočijbunt |
| first_indexed |
2024-11-26T04:08:35Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:08:35Z |
| _version_ |
1818523901490102272 |
| fulltext |
З АРХІВУ НКВС
Володимир Шкварчук
ЖІНОЧИЙ БУНТ
(за матеріалами «Справи № 1947/26483» Київського облвідділу ДПУ.
Фонд зберігання П-8901)
«Нема хліба, нема сала — контрактація забрала».
19 серпня 1932 року в с. Рогізках Сновського (нині Щорського) p-ну почалася
«массовая волынка». На зборах 2-і земельної громади на Іванівському кутку, де
йшлося про план хлібозаготівлі (чи хлібоздачі, бо хтось заготовляє, а хтось здава-
ти мусить), жінки настільки обурилися, що вийшли із будь-якої покори.
Начальство, певне своєї всебічної переваги, до жодних рішучих заходів не вда-
лося. Просто розіслало по селу членів президії сільської ради, комсомольців, акти-
вістів вручити кожному так звані контрактаційні книжки, в яких вказувалося кому,
скільки й коли належить здати хліба. Невиконання поставок погрожувало порушни-
кам (для початку!) вельми відчутною карою: забороною користуватися колгоспним
млином, так що навіть, маючи зерно, можна було зостатися на зиму без мішка бо-
рошна, тобто в прямому смислі без буханця хліба.
Село захвилювалося. Селяни, розуміючи, що виконання податку поведе до не-
гайного голоду, відмовилися брати контрактаційні книжки, «погнали матюки» на ак-
тивістів, погрожуючи розправою. Усі вважали природним спершу забезпечити свої
потреби, запастися посівним матеріалом, а вже тоді думати про поставки. Селян із
с. Ленінівки, які везли зерно через Рогізки на зсипний пункт, з ганьбою повернули
назад: «Люди, не піддавайтесь! Без нашого хліба ця влада згине!».
24 серпня, у приміщенні школи, скликали нові збори, на які з’явилося близько
250 жінок. Чоловіки, розуміючи, що йдеться про очевидну непокору владі, прийти
поостереглися, а ті 10—13 чоловік, що все-таки навідалися, поводилися так, наче во-
ни тут зовсім випадково і, якщо треба, можуть хоч зараз вийти. Та й певніше було
довіритися господиням, яким належало чимось годувати сім’ї: ось навесні на Коно-
валівському кутку жінки побили сільрадника Коваленка Трохима вкупі з якимось
рай- уповноваженим — і нічого, а чоловікам навряд чи й обійшлося б...
У президії голова сільського споживчого товариства Петренко Пилип, член пре-
зидії сільради Борозна Яків виставили перед собою купу контрактаційних книжок.
Строго позирали на присутніх районні уповноважені: сам голова райвиконкому тов.
Милиця і голова райспоживспілки тов. Новиков. Як тільки головуючий — секретар
сільського партосередку Кравченко Яків Васильович згадав про хлібоздачу, знявся
неймовірний гармидер: «Та ж недорід, негідники! Нема у нас хліба! Совєцька влада
хоче, щоб ми з голоду поздихали?! Убивати вас, бандитів, треба! Люди, кидайте
ті книжки їм у морди! Або очі безсоромні піском засипте! Зовсім виморити нас хо-
чете?!». У президію полетіли розірвані книжки, жінки обступили начальство... Почу-
вши, що жодній із них сільрада не видасть дозволу на помол зерна, вирішили самі
відправитися до млина. По дорозі запаслися клунками, мішечками, хто чим міг. «Або
змелемо, або млин розіб’ємо і колгосп розженемо! А голові печатку на лоба поста-
вимо!..».
У млині 19-річний вагар, комсомолець Фортель Юхим навідріз відмовився гово-
рити з жінками без відповідного дозволу сільради. Йому сказали: «Мелеш, то всім
мели, а ні — то нікому!». Млин став. Була десь третя година пополудні. Жінки не
заспокоювалися: « Якщо наше не змелеш — усе поб’ємо! Хіба млин їхній — не
наш?.. Запускай машину! А може, захопимо сільраду й самі собі довідок понавипи-
суємо?!». Фортель утік. Ще одному комсомольцеві, приставленому до млина, Чер-
ненкові Петрові, сказали: «Заважатимеш — уб’ємо!», а коли той відійшов і почав
щось записувати, Карнабіда Пріська і Завадська Марина вирвали книжечку йому з
рук і порвали.
90 Сіверянський літопис
Наступного дня із Сновська прибуло четверо міліціонерів. Серед ночі постука-
лися до Товстої Варки. 30-річна жінка, чоловік якої вже давненько ховався за щось
від влади, сиділа вдома з чотирирічним Васильком і півторарічною Вірою. Побачив -
ши за вікном голову сільради з групою міліціонерів, попросила: «Приходьте вдень! Ви мені
дітей налякаєте!». Міліціонери вибили двері, запалили світло, наказали зби -
ратися. Варка закричала. Міліціонер узяв з ліжка дитину, підняв і кинув на долівку.
(Здебільшого слідчі таких подробиць у своїх протоколах уникали, однак іноді, й са-
мі заморочені нічними допитами, водили пером, нічого не фільтруючи). Варку скру -
тили і на руках винесли на підводу. Щоб не кричала, рот заткнули кулаком.
Без великих пригод заарештували Черненка Іллю. Однак, коли справа дійшла до,
Кучеровець Онисі, операція по знешкодженню призвідців непокори застопорилась.
Онися разом із дітьми зачинилася в хаті і через вікна заволала: «Пробі! Рятуйте від
напасників і бандитів!». (Це не переклад: Онися справді кричала «Пробі!» — цікаво,
чи знають тепер у Рогізках таке слово?). Почали підходити стривожені сусіди. Хтось
закричав: «Люди! Вставайте бити банду!». Звідкілясь пролунав постріл — чи з руш-
ниці, чи з обріза. Прихопивши з собою вила, сокиру, заступ чи якийсь кілок, піді-
йшли Перемет Марія, Бодяк Настя, Шеремет Дарина, Божок Мотря, Федосенко Ма -
рія, Хуторна Орина... Десь далі Смолій Хома, інвалід, без кисті правої руки, бать-
ко шістьох дітей віком від десяти років до двох тижнів, будив народ тривожним кли -
чем сурми. Зібравши навколо себе гурт, радив розіслати по вулицях патрулі, ком -
сомольцеві Черненку, що трапився йому на очі, сказав: «Будеш, бандюго, видавати нас ГПУ?
Ми тебе за це повісимо!..».
Міліція, стримуючи натиск жінок, відступила до сільради. На шум і гвалт почали
сходитися люди й з хуторів. Узнавши, що заарештованих негайно вивезли з села,
розлючений натовп зірвав на сільраді запори, розвалив піч, зачепити казенні папери
остерігся. Усією громадою рушили на пошук голови, благо недалеко було, сотня
кроків від сільради.
Федосенка Карпа Михайловича, тридцятирічного партійця, вдома не було. Го-
дину тому зі словами: «Ховайся, бо в селі бунт!» відправив дружину Прісю до су -
сіда Салати Федора, замкнув хату й пішки подався до району. Озлоблені жінки ви -
ламали двері, побили вікна, розлили по хаті сурик, на городі перекопали картоплю
і капусту. Виявивши в хаті два мішки житньої муки, гарнець із сметаною, фунтів де -
сять вершкового масла, винесли їх надвір і облили гасом. Опісля Пріся ще казала,
що вкрали з шафи 120 крб., три скатерті і два рушники...
Не забули й про активістів — найзловредніших, при портфелях. У рахівника Се-
менка Василя Павловича того дня гостював ще один уповноважений — референт
райзаготзерна Поджукевич Василь Олексійович — сорокарічний трудящий із Сталін-
града з нижчою освітою, членство в партії якому дало змогу попрацювати в Україні;
над побудовою нового життя. Відчуваючи біду, керівні пролетарі боронили двері
як герої. Жінки висадили вікно разом із рамою, досередини вскочила першою Ше-
ремет Одарка і почала викидати все, що під руку втрапило. Райуповноважёний ви -
стрибнув надвір і заліг у коноплях. На Семенка, що тікав позаду, замахнулися засту-
пом, перетягли по хребту залізним шкворнем... Жінки викинули з хати скриню, ка -
напу, зламали рушницю, випустили пір’я з подушок. Опісля дружина Варка грішила
на людей, що їй зіпсували або вкрали 59 різних найменувань речей, білизни, одежі,
домашнього начиння, серед них досить дивні для біднячки двадцять три теплі, літні,
ситцеві, шовкові, шерстяні й пухові хустки, мимо чого слідство чомусь пройшло.
Оскільки в хаті рахівника знаходилася й його канцелярія, знищили все паперове, з
особливою ретельністю дерли контрактаційні книжки. Семенок цей час пересидів
десь у городі, райуповноваженого виявили в коноплях, трохи пом’яли, хтось запропо -
нував: «Повели його в штаб, там допитаємо!», однак якась із жінок його пожаліла і,
ризикуючи нарватися на невдоволення подруг, дала змогу втекти. Постраждала й
сім’я: опісля в дружини Варки, восьмирічної Ліди і шестирічної Шури засвідчили в
кожної по одному синцю, віднесених до категорії легких, причому лікар визнав за
потрібне пояснити: які виникають при падінні.
Так само вчинили в хаті секретаря сільради Юхименка Григорія: вибили вікна,
зламали рушницю, випустили пір’я з подушок, пошматували портрет Леніна. На до-
дачу пообіцяли, якщо не виправиться: «Уб’ємо жінку і дітей, або заберемо і буде -
мо мучити!..».
Вранці пройшла чутка, що в сусідній Кучинівці теж бунт і було б непогано до-
помогти людям у наведенні порядку. Комусь спало на думку, що саме там міліціо-
нери затрималися з заарештованими і їх ще можна відбити. Усім могутнім гуртом,
до 200 душ жінок зібралося, з вилами, сокирами, заступами, шкворнями, всіляким
залізяччям і паліччям, в оточенні дітей різного віку, рушили в похід. Проходячи се - лом,
зачіпали несміливих, що визирали з своїх обійсть: «У наступ! Гайда з нами!». У
Костюченкової Христі гостював Федосієнко Кирило Ісакович, народний суддя з Городні. Йому
теж крикнули: «Пішли з нами, бо й вам вікна поб’ємо!». Суддя визнав за краще не
обурюватися.
Сіверянський літопис 91
Заарештованих у Кучинівці вже не було. Жінки розорили сільраду, полякали її
голову Чеховcького, пройшлися вихором по їдальні, найвідчайдушніші з’єдналися по
телефону з райвиконкомом і райвідділом ДПУ: «Бандити, звільніть людей! Годі па -
нувати — тепер наша черга!». Раптом стало відомо: з району на придушення бунту
виступає міліція. Пора було повертатися в Рогізки.
У неділю, 28 серпня, майже все село зібралося біля церкви. Окрім тих, звичай-
но, хто пішов на храм до Климентинівки, або не мав, як 56-річний Бодяк Ілля Пе-
трович, порядних штанів і в що взутися. Активісти кудись пощезали; зрештою Таран
Наталка, Згурський Пилип, Вовк Яків ховалися в городах. Священик правив службу
довго й урочисто. Тричі співали акафісти, виносили ікону Казанської Богоматері, слу-
жили молебень. На дзвіниці чатували вартові. Уздрівши кінний загін, що підходив
до села, Черненко Наталка вдарила на сполох. Тривожне бемкання дзвона, яким за-
звичай сповіщають про пожежу чи якесь інше лихо, полинуло за околиці. До церкви
потягнулися й ті, хто не мав штанів чи в що взутися. «Комуністи дзвони знімати -
муть! Усі на захист!».
У село вступала 4-та чота 2-го окремого кінного дивізіону. (Слово «чота» тут
теж не перекладено на «бандерівську», як дехто подумає; так тоді справді писало -
ся). Попереду їхали цивільні: уповноважені тов. Вовк і тов. Язевич (чи Ядзевич), та-
кож Дудаль Василь Семенович — родом із Бобруйська, білорус, за фахом слюсар,
освіта нижча, член ВКП(б) з 1925 року, голова райпрофради. Село заніміло. Чолові -
ки, як водиться, залягли в городах, лише голови з картоплі чи соняшників витикали;
похмурі жінки розбрелися по вулицях, стояли, не ховаючись, з вилами та кілками.
Смолій Хома, не розлучаючись зі своїм духовим інструментом, сурмив тривогу. На -
дихала чоловіка, мабуть, власна інвалідність. Його й узяли одним із перших. Хома
кілометрів зо три не давав себе утихомирити, на все горло кричав: «Бандити ви, а
не совецька власть! Хліба вам0! Убивайте, стріляйте!».
Негайно атакували дзвіницю — найзручнішу точку для установки кулемета. Жі-
нок, що не вступалися, тут же потягли до сільради. По селу почалося полювання на
непокірних. Шеремет Дарина, Кучеровець Онися, Петрусенко Фекла, Завадська Ма -
рина, Бодяк Настя втікли з села — на них опісля розшук оголосили. Бодяк Явтух ви-
рвав у міліціонера гвинтівку, довго не давався. Активістам, що терлися поруч збро -
йної сили, кричали: «Постривайте! Забереться міліція, ми з вами порахуємось!». По -
одинці виловлювали людей і в наступні дні − кого по дорозі в поле, кого на вла-
сному подвір’ї, хто надто необережно на очі ліз... Шенько Марину знайшли десь
аж на хуторі під Березною.
Усього заарештували сорок сім осіб — 28 жінок і 19 чоловіків, як підбруюва-
чів; соромно, врешті-решт, лише з бабами воювати. Ні районним камерам, ні Черні-
гівським тюрмам їх не довірили — запхали у вагон і відправили аж до столиці. Мо-
жливо, з думкою: навряд чи непокірне сільське жіноцтво наважиться наступати на
Київ! Слідчі Валешко, Нікітін, Скляренко, під пильною увагою уповноваежного секре -
тно-політичного відділу Антонова, начальника того ж відділу Медведева, начальника
облвідділу ДПУ Розанова (що поробиш — Старші брати!) негайно взялися за допити.
Як водиться, почалася звичайна комедія з установочними даними. Які люди в ті
часи були? Запам’ятає змалку, що кличуть її чи його Пріська, Фекла, Оришка, Яв -
тух чи Хома, так j називає себе до старості. У слідчих-інтернаціоналістів інший під-
хід: Орина стає Арінієй чи Арсєнієй, Цріся — Євфросінієй, Мотря — в кращому ви-
падку Марїєй, Оксен — Авксєнтієм, Явтух — Євтіхієм, Чигиринець — Чігрінцом, Кар-
набіда — Корнобєдом... Тяжко темному селянинові домовитися з ученим столичним
паном, головна мета якого стерти в ніщо «идиотизм деревенской жизни», в якій він,
вслід за основоположниками марксизму-ленінізму не бачить ні сенсу, ні радощів, ні
затишку, ні навіть виправдання! Усі без винятку заарештовані практично неписьмен-
ні: дехто з тяжкими зусиллями виводить на папері букви свого прізвища, а інших,
очевидно, й не знає; інший більш-менш задовільно ставить під протоколом допиту
аж три хвилястих хрестики; ще хтось й одного втнути не в змозі, бо ніколи не три -
мав у руці перо. Усі вони просто не розуміють, що з них хочуть: жили собі тихо -
мирно, обробляли землю, торгували зерном, м’ясом, городиною, садовиною — і
Рогізки завжди вважалися заможними, по можливості не порушували Закон Божий,
їх придумали заморити голодом — то що, вони й права не мають захистити своє і
своїх дітей життя?.. Дехто, збрехавши, що нічого не знає, не чув, не бачив, так і
заявляє: більше я вам нічого не скажу, навіть не викликайте!..
3 вересня відпускають під підписку про невиїзд молодих, ще незаміжніх Кова-
ленко Параску Яківну і Голуб Марію Федотівну.
5 вересня починають писати постанови на арешт, сортувати в’язнів за ступенем
небезпеки для пролетарської (хто ж вони — ті пролетарі?) держави. Купа народу з
одного села і в одній справі може виявитися надмірною і для будь кого. Пересвід -
чуються, що дехто з арештантів якщо й має якесь відношення до бунту, то лише в
ролі вельми сторонніх спостерігачів, приміром, по старості. Так, уже 4—5—6 вере-
сня щезають зі сторінок кримінальної справи, навіть без оформлення відповідних
92 Сіверянський літопис
документів: 70-річний Шеремет Іван Опанасович, 56-річні Бодяк Ілля Петрович і Бо-
дяк Марина Павлівна, 54-річний Перевитий Андрій Матвійович, 48-річна Федосієнко
Пріся Макарівна, 47 річна Росик Мотря Дмитрівна, 42-річний Точений Кузьма (Євлі-
рійович — ?), також значно молодші: Семенок Улита Григорівна, Мороз Анна Єв-
стратівна, Грабовець Палажка Явтухівна, Корнієнко Мотря Семенівна, Бодяк Максим
Кузьмич.
16 жовтня покидають камери під підписку про невиїзд: 58-річна Черненко Олек-
сандра Іванівна, 57-річний Карнабіда Зот Микитович, 50-річні Кучеровець Єлизавета
Євстахівна та Старенок Софія Сергіївна, 35-річні Покрова Варка Вікторівна і Чернен-
ко Уляна Манойлівна, Грабовець Палажка Явтухівна, на яку навіть картку заарешто-
ваної не завели, 31-річна Купріяненко Марія Вікторівна, 29-річний Данченко Семен
Григорович, 23-річна Салата Уляна Михайлівна.
Наступного дня під приємну для них постанову про зміну запобіжного засобу
соціального захисту, не зв’язану із перебуванням під вартою, підпадають: 65 -річний
Шеремет Семен Корнійович, 58-річний Кучеровець Дмитро Прохорович, 53-річний
Чигиринець Андрій Федорович, 48-річна Завадська Марина Яківна, 44-річний Бодяк
Іван Борисович.
Решта підлягає суду, не народному, звичайно; а «Постанові Окремої Наради при
Колегії ДПУ УРСР» від 7 грудня 1932 року. Проти 32-річної Кирієнко Параски Мусі-
ївни справу взагалі припиняють; 67 річний Шеремет Іван Корнійович, 61-річний Ше-
рело Петро Оксенович, 35 річний Бодяк Явтух Михайлович отримують кожен по три
роки заслання в Північний край (Мурманську область) умовно.
Етапом, в арештанському вагоні відправляються в холодні краї на той же тер-
мін: 50-річні Хуторина Орина Костянтинівна і Карнабіда Пріся Петрівна, 41-річний
інвалід Примаков Федір Трохимавич, 31-річний Черненко Ілля Андрійович, а тюрем-
ними лікарями визнана хворою Федосенко Марина Матвіївна, 25-річна Примакова
Марія Василівна, 21-річна Божок Мотря Сергіївна.
На ті ж три роки відправляються етапом у Казахстан: 63-річний Приходько Сте-
пан Григорович, 58-річний Кнут Яків Григорович, 52-річнй, Згурська Палажка Архипі-
вна, 30-річна Товста Варвара Федорівна.
Як особливо небезпечні отримують по три роки концтаборів:40-річні Шенько
Марина Олексіївна і Смолій Хома Аврамович, 26-річна Кучеровець-Шеремет Марія
Іванівна.
Та по-щас ти-ло!!! У 1937 році всіх цих людей розстріляли б за тиждень. Навіть
не питаючись, чи ти хоч у селі був, а просто виконуючи «масову» чи так звану «аль -
бомну» операцію. Однак для 1932 року рішення влади було, як завжди, по-партійно-
му мудрим і своєчасним: село і робочих рук не позбулося і в переддень страшно-
го 1933-го протестувати стало нікому... Та й, очевидно, знали: скоро вони самі ви -
мруть. Комуністичне хазяйнування завжди своєю плановістю хвалилося...
Примітка.
Хай у читача не складеться враження, що жіночий бунт у Рогізках виняток. По
всій Чернігівщині бемкали в ті роки на сполох церковні дзвони, люди ганялися за
райуповноваженими, вимагали віддати одібране майно, повернути до села висланих,
вигнаних і заарештованих. Розкриємо справу ПФ-9014 на стор, 127. Ось в яких ви-
разах описувала влада ще один із таких випадків у тому ж таки 1932 році в колиш-
ньому Дмитрівському, нині Талалаївському раїоні:
«В селе Коренецком четыре раза сорваны собраний по вопросу принятия плана
Хлебозаготовок. 22 августа для проведения пятого собрания в село выехали пред -
седатель РИКаи замдиректора МТС, к приезду которых крестьяне уже были в сбо-
ре. Когда на повестку дня поставили вопрос о хлебозаготовке, возникла массовая
волынка, в которой приняло участие свыше 500 человек, сопровождаемая криками:
«Мошенники! Сознательно доводите нас до голода! Не дадим хлеба! Грабители!
Арестуете нас за то, что мы голодны и говорим правду! Придете за хлебом —
убьем!». Толпа женщин ринулась на представителей районной власти и наносила им
удары кулаками, неизвестно кем был произведен выстрел в окно, в сельсовете по-
тух свет, толпа с криками «Бей шкуродеров!» хлынула в помещение, представите-
ли района удрали через окно прятаться в бурьянах. Толпа искала их для расправы.
Попытались обнаружить автомобиль РИКа с целью освободить находившихся в нем
арестованных, а сам автомобиль сжечь. Разьяренная толпа проволынила до двенад -
цати ночи, после чего представители района незаметно ушли...».
А після були, звичайно, арешти, суди і зустрінуться господині з Рогізок і Коре-
нецького в страшних арештанських вагонах, спрямованих на далеку Північ чи Ка-
захстан. Чи варто забувати, як готувала комуністична влада українське село до су -
цільної колективізації, з ідеєю якої й дотепер; дехто не може розпрощатися?!
Сіверянський літопис 93
|