«На спокуту до пам'яті»
Вже пройшло більше півстоліття, як відлунала, залишивши по собі вічну згадку, війна. Але й сьогодні вона відгукується в серцях нинішнього покоління, збуджуючи спогади очевидців, хвилює тих, хто лише чув про неї з розповідей старших. До останньої категорії належить і О. В. Забарний — педагог та пись...
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200132 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «На спокуту до пам'яті» / С. Лущій // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 134-135. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200132 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2001322024-11-17T13:09:43Z «На спокуту до пам'яті» Лущій, С. Придеснянська книжкова полиця Вже пройшло більше півстоліття, як відлунала, залишивши по собі вічну згадку, війна. Але й сьогодні вона відгукується в серцях нинішнього покоління, збуджуючи спогади очевидців, хвилює тих, хто лише чув про неї з розповідей старших. До останньої категорії належить і О. В. Забарний — педагог та письменник, викладач Ніжинського педінституту. Недавно вийшла в світ його збірка новел «Лелеки не зраджують», у якій він виступив у дещо незвичному для себе амплуа, розкривши перед читачами талант новеліста. 1996 Article «На спокуту до пам'яті» / С. Лущій // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 134-135. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200132 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Придеснянська книжкова полиця Придеснянська книжкова полиця |
| spellingShingle |
Придеснянська книжкова полиця Придеснянська книжкова полиця Лущій, С. «На спокуту до пам'яті» Сiверянський літопис |
| description |
Вже пройшло більше півстоліття, як відлунала, залишивши по собі вічну згадку, війна. Але й сьогодні вона відгукується в серцях нинішнього покоління, збуджуючи спогади очевидців, хвилює тих, хто лише чув про неї з розповідей старших.
До останньої категорії належить і О. В. Забарний — педагог та письменник, викладач Ніжинського педінституту. Недавно вийшла в світ його збірка новел «Лелеки не зраджують», у якій він виступив у дещо незвичному для себе амплуа, розкривши перед читачами талант новеліста. |
| format |
Article |
| author |
Лущій, С. |
| author_facet |
Лущій, С. |
| author_sort |
Лущій, С. |
| title |
«На спокуту до пам'яті» |
| title_short |
«На спокуту до пам'яті» |
| title_full |
«На спокуту до пам'яті» |
| title_fullStr |
«На спокуту до пам'яті» |
| title_full_unstemmed |
«На спокуту до пам'яті» |
| title_sort |
«на спокуту до пам'яті» |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Придеснянська книжкова полиця |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200132 |
| citation_txt |
«На спокуту до пам'яті» / С. Лущій // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 134-135. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT luŝíjs naspokutudopamâtí |
| first_indexed |
2024-11-26T04:08:56Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:08:56Z |
| _version_ |
1818523923991494656 |
| fulltext |
Що ж стосується автора «Полнолуния», то він прагне бути відвер-
тим. Але це відвертість поета: з яскравими літературними знахідками,
несподіваними кінцівками, глибоко прихованим змістом (бо, як відомо,
не все те золото, що блищить на поверхні!). Говорячи про кохання, ав-
тор водночас поважає і свою музу, натхненицю, і себе самого. В цьо-
му — суть поезій Юрія Крисанова.
Мені здається, що ці вірші знайдуть свого читача (насамперед, це
будуть, очевидно, жінки, адже нашій заклопотаній, натомленій жінці
дуже хочеться бути коханою, жаданою, щасливою). І не одна з чита-
чок, дочитавши «Полнолуние», зітхне: «Це — майже про мене...».
Автор зовсім по-своєму, лірично і в той же час з інтонаціями дав-
нього філософа пише про море. А ще у нього є цикл «Оркестр», у яко-
му Юрій Криеанов зміг побачити (а не лише відчути), зрозуміти ха-
рактери і почуття... музичних інструментів! Скрипка, орган, фагот,
валторна, флейта, арфа, контрабас — кожен з них має свої думки, ба-
жання, власну долю. Відшукати «живе в неживому» — дар поета. І ху-
дожника. Саме завдяки чудовим ілюстраціям Ігоря Суботіна деякі ві-
рші сприймают.ся якось зовсім по-іншому — глибше, добріше, сетимен-
тальніше, якщо хочете. Але це — не «плаксива» сентиментальність.
Автор — мудрий, мужній і ніжний. Зрештою, так і має бути! Скільки
можна «оспівувати» нинішній бруд і вести боротьбу римованими ряд-
ками з політичними, економічними та іншими негараздами?! Для цьo-
го є журналістика, їй і карти в руки. Нам же зараз так не вистачає
просто краси, просто благородства, просто людяності.
До всього — це книга про наш Чернігів. Автор подорожує Прине-
сенням, таким домашнім і рідним, мандрує околицями нашого міста з
їхніми вузькими вуличками, на яких «деревья инеем цветут», ходить
стрункими алеями, де ніжно і трохи зворушливо шурхотить жовтневе
листя!
У книзі є присвяти рідним і близьким, друзям поета. Що ж, споді-
ваюсь, ніхто з них не залишився розчарований цією книгою. Всі ми жи-
вемо в очікуванні дива. Кожен з нас чекає на своє «Полнолуние». Юрій
Крисанов вже його знайшов. Виявилось, що дива все-таки існують!
Майя РУДЕНКО
«НА СПОКУТУ ДО ПАМ'ЯТІ»
Вже пройшло більше півстоліття, як відлунала, залишивши по со-
бі вічну згадку, війна. Але й сьогодні вона відгукується в серцях ни-
нішнього покоління, збуджуючи спогади очевидців, хвилює тих, хто ли-
ше чув про неї з розповідей старших.
До останньої категорії належить і О. В. Забарний — педагог та
письменник, викладач Ніжинського педінституту. Недавно вийшла в
світ його збірка новел «Лелеки не зраджують»,* у якій він виступив у
дещо незвичному для себе амплуа, розкривши перед читачами талант
новеліста. Збірочка присвячена дідові письменника — Олександру За-
барному, який загинув уже у перші місяці війни. У ній ми знаходимо
спогади про війну, її очевидців та учасників, яскраві свідчення того, як
трагічні наслідки війни глибоко пустили коріння в душах не одного
покоління.
* Забарний Олександр. Лелеки не зраджують. Новели. — Прилуки, 1995. — 35 с..
134 Сіверянський літопис
Війна у книзі — це не просто трагедія в історії українського на-
роду, це та надзвичайна «погранична» ситуація, в якій проходить ви-
пробування на людяність, мужність, витривалість. Саме у цій ситуації
проявляються чи то кращі, чи гірші риси особистості («Панасенко»,
«Лелеки не зраджують»).
Зі сторінок новел перед нами постають такі несхожі герої з різни-
ми поглядами на життя й ставленням до людей, з різними долями. І
трудяга Ничипір Карпенко, і розсудливий, мудрий, великодушний Пе-
тро Максимович, і життєлюб-філософ Юрко Криниченко, і Віктор Сер-
гієнко та ін. У переважній більшості це гідні особистості, які довели
своє високе право зватися людиною.
Варто оцінити й позицію самого автора, який непомітно присутній
у творах. Він виступає не в ролі категоричного судді, а прагне глибин-
но зрозуміти трагедію кожного героя: людини, яка вбила в собі люди-
ну («Панасенко»), чи втратила ближніх своїх («Дума про степ», «Ле-
леки не зраджують», «Сповідь»), нереалізоване кохання, материнство
(«Зустріч»), скалічені жіночі долі («Вівчарка»), вбивство чи зрада
ближнього свого. І хоча в житті, на жаль, ще багато підлості, жорсто-
кості, душевної черствості, багато таких випещених моральних покру-
чів, як Едя Вітрук («Вівчарка»), та автор вірить, доки живуть прекра-
сні люди, несучи добро, любов і милосердя, доти житиме надія й віра,
можливість духовного відродження. У його творах надзвичайно сильно
виражені категорії совісті, людської пам’яті, болю, всепрощення — ві-
чні й незнищенні.
Загалом, усі новели збірочки об’єднує те, що кожну подію, навіть
буденну, автор робить незвичайною з несподіваною розв’язкою-фіна-
лом. Дії в новелах часто напружені і драматичні. Велику увагу О. В.
Забарний приділяє змалюванню переживань, настроїв персонажів,
психологічні мотивації їх дій і вчинків. Новелі як літературному жан-
рові притаманний лаконізм, економність і влучність художніх засобів.
Про новели Олександра Вадимовича можна сказати те ж саме. Цікаво,
що поряд з новелами автор вміщує до збірочки і кілька своїх віршів,
які допомагають повніше розкрити тему, тісно вплитаються в канву
творів.
Мова новел близька до розмовної, дещо уривчаста, експресивна,
емоційна. Серед вдалих авторських знахідок варто назвати оригіналь-
ні порівняння (земля, немов мати після пологів; річка, мов бриклива
дівка; руки, мов грудки землі), які влучно характеризують хлібороб-
ську вдачу, хліборобський побут героя; яскраві епітети (різнокольоро-
вий струмок, золоточубий клен, веселий ранок). Вдало використані ме-
тафори, протиставлення. Велика роль належить діалогам.
Отже, як бачимо, перші кроки на ниві новелистики О. В. Забар-
ного є досить успішними. Хотілося б побажати авторові і далі продов-
жувати свої пошуки і прямувати до вершин художньої майстерності.
Світлана ЛУЩІЙ.
Сіверянський літопис 135
|