Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР

Можно зробити три головні висновки: по-перше, в північних повітах існував досить потужний рух за приєднання їх до України; по-друге, це приєднання відбулось настільки законно, наскільки взагалі про це можна вести мову під час революції; по-третє, поведінка органів місцевого самоврядування свідчит...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1996
Автор:	Бойко, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1996
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Становлення державності України
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200142
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР / В. Бойко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 3-11. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200142
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2001422024-11-19T14:26:08Z Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР Бойко, В. Становлення державності України Можно зробити три головні висновки: по-перше, в північних повітах існував досить потужний рух за приєднання їх до України; по-друге, це приєднання відбулось настільки законно, наскільки взагалі про це можна вести мову під час революції; по-третє, поведінка органів місцевого самоврядування свідчить про те, що за певних умов навіть байдужі до української справи люди діяли в унісон з українським рухом. Головне, щоб це відповідало їхнім інтересам. 1996 Article Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР / В. Бойко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 3-11. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200142 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Становлення державності України Становлення державності України
spellingShingle	Становлення державності України Становлення державності України Бойко, В. Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР Сiверянський літопис
description	Можно зробити три головні висновки: по-перше, в північних повітах існував досить потужний рух за приєднання їх до України; по-друге, це приєднання відбулось настільки законно, наскільки взагалі про це можна вести мову під час революції; по-третє, поведінка органів місцевого самоврядування свідчить про те, що за певних умов навіть байдужі до української справи люди діяли в унісон з українським рухом. Головне, щоб це відповідало їхнім інтересам.
format	Article
author	Бойко, В.
author_facet	Бойко, В.
author_sort	Бойко, В.
title	Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР
title_short	Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР
title_full	Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР
title_fullStr	Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР
title_full_unstemmed	Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР
title_sort	приєднання північних повітів чернігівщини до унр
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1996
topic_facet	Становлення державності України
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200142
citation_txt	Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР / В. Бойко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 3-11. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT bojkov priêdnannâpívníčnihpovítívčernígívŝinidounr
first_indexed	2024-11-26T04:09:15Z
last_indexed	2024-11-26T04:09:15Z
_version_	1818523944000421888
fulltext	СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНИ Володимир Бойко ПРИЄДНАННЯ ПІВНІЧНИХ ПОВІТІВ ЧЕРНІГІВЩИНИ ДО УНР Проголошене Українською Центральною Радою прагнення націо- нально-територіальної автономії України на землях, де переважали ет- нічні українці, поставило на порядок денний необхідність практичного вирішення питання про її державні кордони. Відтоді й по сьогодні з’я- вилось досить багато літератури, присвяченої формуванню державних кордонів України. На жаль, на нашу думку, недостатньо уваги приді- лялось спробі розв’язання цього питання в 1917 році. Між тим, саме у 1917 році найменше, порівняно з наступними роками, значення мав фактор військової сили. Натомість політичні чинники, порівняно з нас- тупними роками, залишались більш-менш у рамках закону і прислу- халися до громадської думки. Отже, рішення територіальної проблеми мало порівняно легітимний та демократичний характер. Природно, що найзначніші труднощі виникли з визначенням при- належності східних та північних територій до Української держави, адже доти там не існувало ніяких державних чи природних кордонів, як на заході чи півдні України, а лише адміністративні межі губерній. Ситуація ускладнювалась строкатим складом населення, яке, до того ж, як правило, не замислювалось над самоіндентифікацією. Чернігів- щина з цього погляду була одним з найбільш складних регіонів, адже її північні повіти являли собою суцільну контактну зону білорусів, ук- раїнців, росіян. Дана стаття є спробою дослідження процесу форму- вання території УНР у північно-східному регіоні Чернігівщини. Як відомо, в травні 1917 року делегація від УЦР вела переговори з Тимчасовим Урядом з приводу визнання автономії України. Між ін- шим українська делегація порушила питання про майбутні межі авто- номії. На її думку, українському урядуванню підлягали дев’ять відо- мих губерній та деякі прилеглі до них території, де українці складали етнічну більшість. 1 Після проголошення І Універсалу наприкінці червня – на початку липня велись нові переговори, цього разу в Києві, між представниками Тимчасового Уряду та керівництвом УЦР. Але тоді досягнута угода, що була зафіксована декларацією Тимчасового Уряду та II Універсалом УЦР, не накреслила межі автономної України.2 Не вирішував цього питання і «Статут вищого управління України», який Сіверянський літопис З розробила УЦР.3 Керівництво Центральної Ради хотіло вирішити пи- тання про автономію в принципі, з цього погляду територія була менш важливою проблемою. Це дало змогу Тимчасовому Уряду в інструкції Генеральному Секретаріату від 4 серпня 1917 року обмежити автоно- мію України в рамках п’яти губерній, відокремивши, крім того, від Чернігівської губернії Стародубський, Суразький, Новозибківський, Мглинський повіти як неукраїнські.4 Між тим, вже в червні 1917 року запропоновані Тимчасовим Урядом кордони були поставлені під сумнів. 8–10 червня в Чернігові проходив український губернський з’їзд, що трансформувався 10-12 червня у другий губернський селянський з’їзд.5 На національному з’їзді несподівано для його організаторів з’я- вились делегати від чотирьох північних повітів — як виявилось, їх ні- хто не запрошував. Маючи на увазі збіг в часі національного та се- лянського з’їздів, можемо зробити цілком ймовірне припущення, що це були саме делегати селянського з’їзду, які завітали на український. Делегати від вищезгаданих повітів «дуже обурились, що їх нібито не хочуть прийняти до автономної вільної України» та заявили, що «во- ни, хоча не вміють розмовлять по-вкраїнському, але завжди були, єсть українцями, і просять їх від вільної України не одштовхувати».6 Після деякого сум’яття з’їзд визнав їх повноваження та прийняв резолюцію: «Зважаючи на те, що на з’їзд заявились представники північних пові- тів Чернігівщини і в своїх привітаннях зазначили, що вони не хочуть при майбутньому будуванні автономії України терять історичного зв’язку з рідною землею і прохають од імені пославших їх селян при- лучити ті повіти до краєвої оранізації — Центральної Ради, — з’їзд постановив уважати Суражський, Стародубський, Мглинський, Ново- зибківський та Новгород-Сіверський повіти за українські».7 Отже, питання про приналежність північних повітів Чернігівщи- ни постало з усією гостротою, і, якщо керівникам Центральної Ради в той період було, так би мовити, не до північних територій, то, при- родно, що ініціатива у розв’язанні цього питання перейшла на місця. Як дуже швидко з’ясувалось, селяни у своєму бажанні жити в Україні були непоодинокі. 9 липня 1917 року в Новозибкові за ініціативою місцевих діячів була скликана нарада з представників повітових гро- мадських організацій, в якій взяли участь посланці виконкомів гро- мадських, земельних та продовольчих комітетів, повітових рад робіт- ничих, військових та селянських депутатів, земств, кооперативів для обговорення подальшої долі північних повітів.8 У результаті була при- йнята наступна резолюція: «Так как между северными и южными уездами Черниговской губернии исторически существует политически- культурная и экономическая связь, то северные уезды губернии (Но- возыбковский, Мглинский, Стародубский, Суражский и Новгород-Се- верский), не отделяются от южных, а остаются в территории автоном- ной Украины с обязательным обезпечением прав меньшинства населе- ния». Наскільки серйозно поставилась нарада до питання, що розгля- далось, свідчить той факт, що була навіть створена спеціальна комі- сія для з’ясування відношення населення зазначених повітів до Украї- ни.9 Як бачимо, наведені рішення не дають підстав для подвійного трактування, але, в той же час, вони мали суто репрезентативний ха- рактер як вияв громадської думки і не тягли за собою юридичних наслідків. Інший вияв громадської думки в північних повітах зафік- совано у спогадах Д. Дорошенка, який в серпні 1917 року був призна- чений на посаду Чернігівського губернського комісара, отже, був доб- рє обізнаний з ситуацією, що склалася на той час: «...Північні черні- гівці ніяк не хотіли відлучатись від решти губернії, а заразом і Укра- їни. Коли Тимчасове Правительство задумало відрізати чотири пові- ти... від території автономної України, з усіх кутків посипались про- тести, делегації, телеграми проти того відлучення».10 Отже, коли Тим- 4 Сіверянський літопис часовий Уряд заперечував приналежність Стародубського, Суразько- го, Новозибківськото та Мглинського повітів до України, то таким чином він ігнорував громадську думку в північних повітах або, при- наймні, брав до уваги думки лише тих, кого бажав почути. Справа в тому, що при оцінці масштабів руху за приєднання пів- нічних повітів до України, на наш погляд, навряд чи щось можуть по- яснити твердження типу: «Протягом усієї історії вони [наші предки] намагались, незважаючи на зусилля зажерливих сусідів, триматися біля материнського ложа Русі-України».11 Все було значно складніше. Північ Чернігівщини — далеко не Полтавщина, якщо мати на увазі силу українського руху. В органах місцевого самоврядування тут ма- ли великий вплив люди, що не бажали бачити свою батьківщину у складі України. Так, з усіх міських дум, обраних влітку 1917 року на основі нового законодавства, лише в Стародубі маємо двох гласних від української громади.12 Отже, зовсім не випадково, що під час ви- ступу Л. Корнілова у північних повітах не знайшлося, на відміну від інших регіонів України, жодного органу місцевого самоврядування, який би висловив підтримку, не тільки Тимчасовому Уряду, але й УЦР. Водночас, міська дума Новгорода-Сіверського, міста, яке, на відміну від Стародуба, Новозибкова, Суража, Мглина, було включене до скла- ду автономної України, прийняла резолюцію, в якій у категоричній формі заперечила приналежність як міста, так і повіту в цілому до України. Дума зажадала проведення всенародного опитування з цьо- го питання або ,принаймні, відповідних рішень органів місцевого са- моврядування.13 Інші міські думи, на нашу думку, не прийняли анало- гічних рішень у той період саме тому, що їхні повіти ще не були під- порядковані Генеральному Секретаріату УЦР. І все ж таки, на підставі наведених фактів, можемо зробити вис- новок про існування досить потужного руху за приєднання північних повітів до України, який охоплював всі прошарки населення. Водночас ситуація була досить складною, неоднозначною. У громадській думці північних повітів існували різні точки зору стосовно питання, що роз- глядається. Крім того, за ступенем впливу на населення політичних партій ситуація на півночі Чернігівщини була більш близькою до ро- сійської, ніж до української. Про це свідчать результати виборів до Всеросійських Установчих Зборів: Повіти укр. есери УПСФ більшо- вики меньшо- вики рос. есери кадети голосу- вало Стародубський 2408 1008 29305 429 12811 2507 51983 Новозибківський 4204 213 39792 560 8782 2755 61877 Суразький 1156 467 42465 1563 29959 1480 80799 Мглинський 4708 486 32472 668 11187 1166 52226 разом 12476 2174 144034 3220 61739 7908 250458 Н.-Сіверський 20816 231 30325 987 9991 1391 67124 Як видно з таблиці, найбільшу кількість голосів у чотирьох північ- них повітах отримали більшовики — 58% та російські есери — 25%. Українські партії мали разом 6%, з них українські есери 5%, УПСФ — 1%. У Новгород-Сіверському повіті більшовики отримали 45%, росій- Сіверянський літопис 5 ські есери — 15%, українські есери — 31%. Для порівняння наведемо результати виборів в Українські Установчі Збори: Повіти укр. есери укр. соц. дем. УПСФ більшо- вики меньшо- вики рос. есери кадети голо- сувало Стародубський 3561 24 135 9596 154 461 781 16024 Новозибківський 4114 40 71 2731 194 213 1565 11301 Суразький 4865 13 271 24341 373 56 529 33203 Мглинський н е в і д б у л и с ь разом 12540 77 477 36668 727 730 3075 60528 Н.-Сіверський 2001 2 143 21807 193 147 384 26054 Наведені результати демонструють зростання відсотка виборців, що голосували за українські партії у Стародубському, Новозибківсько- му, Суразькому повітах до 21,8%, з них за українських есерів 21%. Більшовики отримали цього разу 60,5%, російські есери 1%. Водночас в українському Новгород-Сіверському повіті за українських есерів про- голосувало 5%, за більшовиків — 84%. Порівняння результатів вибо- рів до Всеросійських та до Українських Установчих Зборів дає підста- ви стверджувати, що ситуація у Новгород-Сіверському повіті нічим принципово не відрізнялась від ситуації в решті північних повітів Чер- нігівщини. Зазначимо, що великий відсоток голосів, поданих за більшови- ків, не є адекватним відображенням ставлення населення повітів до їх приєднання до України. Добре відомо, що більшовики здобули собі популярність завдяки радикальним соціальним гаслам. Що ж до на- ціонального питання, то також добре відомо, що влітку 1917 р. більшо- вики були єдиною російською партією, яка виступила на захист УЦР після проголошення І Універсалу. Більшовики визнавали право націй на самовизначення взагалі і право на національно-територіальну авто- номію України зокрема, навіть не заперечували проти її повного відо- кремлення.16 Інша справа, що конкретні дії більшовиків не змусили се- бе довго чекати. Отже, голосування за більшовицький список і праг- нення бачити свій повіт у складі України в той час аж ніяк не супере- чили одне одному. Восени 1917 р. відбулись події, що відображали відмінність полі- тичного процесу в Росії та в Україні. В Петрограді стався більшови- цький переворот, у Києві утвердилась влада УЦР. На виборах до Всеросійських Установчих Зборів у Росії великий відсоток голосів от- римали більшовики, в Україні вони програли, натомість абсолютну більшість мали українські есери. Все це певного мірою змушувало ро- сійських есерів, меншовиків, кадетів шукати спільників серед відпо- відних українських партій. Склалася ситуація, коли, як відзначав Д. Дорошенко, навіть у неукраїнських колах «...з відділенням України від збільшовиченої Москви, надіялись на збереження у нас ладу і спо- кою».17 Безумовно, такі обставини сприяли позитивному вирішенню ор- ганами місцевого самоврядування північних повітів Чернігівщини пи- тання про їх приєднання до України. Перед тим, як перейти до аналізу конкретних рішень міських дум та повітових земств, відзначимо наступне. Згідно з вищезгадоною інст- рукцією Тимчасового Уряду Генеральному Секретаріату повноваження останнього визнавались у межах п’яти губерній без чотирьох північних повітів Чернігівщини. Водночас інструкція стверджувала, що ці повно- 6 Сіверянський літопис важення «могут быть распространяемы и на другие губернии или на части их, в случае если образованные в их губерниях, на основании по- становления Временного Правительства, земские учреждения выска- жутся за желательность такого распространения»18. Власне цим пунк- том скористалась УЦР після повалення Тимчасового Уряду, щоб легі- тимізувати своє рішення про розповсюдження української влади на де- в’ять губерній. Протягом листопада-грудня майже всі органи місцево- го самоврядування дев’яти губерній визнали владу Генерального Сек- ретаріату УЦР.19. На нашу думку, поворот у ставленні Києва до питання про при- єднання північних повітів до України стався відразу після повалення Тимчасового Уряду і в зв’язку з підготовкою виборів до Українських Установчих Зборів. У III Універсалі не знайдемо жодних виключень з складу Чернігівської губернії20. Тоді ж український Центрвиборчком розіслав телеграми, в яких наказував місцевим комісіям, що займали- ся виборами до Всеросійських Установчих Зборів, готувати нові вибо- ри.21 Деякі місцеві комісії, в тому числі Новозибківська, відмовились проводити вибори до Українських Установчих Зборів, мотивуючи свою відмову тим, що їх повіти не належать до України22. У відповідь Центрвнборчком, наскільки це було можливим в тих умовах, починає тиснути на них з метою добитися згоди на проведення виборів, і в ре- зультаті, після деякої затримки. Києву вдалося досягнути бажаного23. Прийняття місцевими комісіями позитивного рішення щодо виборів було б неможливим без згоди на це органів місцевого самоврядування. Більше того, саме необхідність прийняття цього рішення змусила зем- тсва та думи північних повітів Чернігівщини поквапитись і зайняти чітку позицію що до приєднання до УНР. Як з’ясувалось, найбільш проукраїнськими виявились Стародубсь- кий та Новгород-Сіверський повіти. Вже на першому засіданні пере- обраного на основі нового законодавства Стародубського земства 24 листопада 1917 року було заслухано питання про приєднання до УНР. Доповідь зробив голова Стародубського українського товариства Ф. Кибальчич. Питання не викликало суперечок серед гласних, і після невеликого обговорення була ухвалена резолюція: «...Признать: а) Ста- родубский уезд входит в состав автономной Украины; б) что выра- ботка закона о пределах автономии относится к компетенции Всерос- сийского Учредительного Собрания и в) признать участие в выборах в Украинское Учредительное Собрание».24 На жаль, не вдалося знайти відповідного рішення Стародубської міської думи, але відомо, що 25 листопада вона відмовилась обирати делегата на Велику Білоруську Раду, мотивуючи це тим, що Стародуб- ський повіт вже приєднався до України25. Так само на першому засіданні (14 грудня 1917 р.) питання про приєднання до УНР розглядало Новгород-Сіверське повітове земське зібрання. Під час обговорення з’ясувалось, що вересневу постанову міської думи Новгород-Сіверського громадськість зрозуміла неправи- льно. Виявилось, за словами представника міської думи Н. Шевер- діна, що остання визнає владу УЦР як крайову, лише кінцеве вирі- шення питання про територію автономної України покладає на Все- російські Установчі Збори26. Таким чином, попередню заяву думи бу- ло дезавуйовано . Що ж до земських гласних, то їх загальний настрій висловив голова земського зібрання А. А. Кононенко: «Мы, господа гласные, которых население прислало сюда строить, а не разрушать, не можем пойти за народными комисарами. Рада зовет нас своим уни- версалом к организованному, созидательному народному творчеству... Наши пути сходятся. Мы только за Радой можем пойти (аплодисмен- ты)». Земство підтримало свого голову і одноголосно постановило приєднатися до УНР27. Сіверянський літопис 7 У вітальній телеграмі на адресу УЦР зазначалось: «Зібрання має надію, що Центральна Рада прийме всі засоби, щоб забезпечить інте- реси трудящого люду, встановить лад на Украйні, заборонить народне богатство, пробудить в українській народности порозуміння сучасного політичного моменту и тим доведе спокійно Украйну до Українських Установчих Зборів. З свого боку Земське зібрання в лиці своїх народ- них виборців буде підтримувати на місцях всі розпорядження Ради, направлені по цій дорозі. Зібрання тож має надію, що розпоряджен- ня Ради дадуть спомогу организовать Всеросійську Федеративну Рес- публіку и теж дадуть Всеросійським Установчим Зборам владу і силу зібранні тепер від них»28. В інших повітах справи виглядали значно складніше. На початку листопада відмовилось приєднатись до УНР Мглинське земське зіб- рання29, тягнули з рішенням Новозибківське та Суразьке земства. По- казовим є обговорення цього питання в Новозибківській міській думі. 9 листопада на своєму засіданні вона приєдналась до Всеросійського союзу міст. Водночас думі було запропоновано взяти участь у на- раді цієї організації в Гомелі та у з’їзді Українського союзу міст у Ки- єві. Вирішили послати гласних на обидва зібрання30. 23 листопада на приватній нараді гласних думи оприлюднила свою позицію міська уп- рава. Вона пропонувала щодо УЦР «...различать, во-пер- вых, требования чисто формального характера, которые вытекают из существа административного управления, центром которого для на- шего города служит Чернигов и второе, признание за Центральной Радой [полномочий] высшего органа правительственной власти на Ук- раине, к каковой по географическому положению принадлежит вся Черниговская губерния»31. Така позиція яскраво свідчить про розгуб- леність керівників думи перед подіями, що, розвивалися. Було зрозу- мілим, що у більшовицькій Росії у них немає шансів на збереження свого становища, лише приєднання до УНР могло дати таку надію. Тим не менше гласні ніяк не наважувались зробити рішучий крок. Ма- буть, саме тому управа пропонувала дивну формулу: «Распоряжения, идущие от Черниговского комиссара, являются для городского обще- ственного управления приемлимыми». Управа також пропонувала визнати УЦР вищим органом урядової влади на Україні як з практич- них міркувань (більшовицький заколот), так і тому, що в УЦР пред- ставлені всі народи, що проживають в Україні. Водночас управа зали- шала остаточне рішення щодо приєднання відкритим до всенародного голосування32. Але і через тиждень на засіданні думи 30 листопада пи- тання вирішено не було33. Лише 11 грудня дума нарешті спромоглася поставити крапку. Міський голова В. Г. Євтушевський, аргументуючи необхідність приєднання до УНР, заявив: «...Мнение управы не субьек- тивно, а сходится с мнением горожан города Новозыбкова.»34. Важко сказати, чи то справді була якась форма опитування, чи то просто го- лова висловив громадську думку. Гласний А. Ф. Афанасьєв, який ро- бив доповідь з цього питання, заявив, що автономія України давно ви- знана Тимчасовим Урядом, що оголошення республіки в Україні обу- мовлено політичним моментом, і що УЦР є органічним центром боро- тьби з анархією. У резолюції, ухваленій на пропозицію російських есерів, відзначалось: «...Считая, что Новозыбковский уезд исторически и административно связан с Украйной, что бытовыми и экономически- ми условиями своей жизни он также к ней тяготеет, Новозыбковская городская дума, избранная всеобщим, прямым, тайным и равным го- лосованием, признавая УНР как составную часть России, которая должна являться демократической Российской республикой, и Цент- ральную Украинскую Раду и Генеральный Секретариат — Верховны- ми органами власти на Украйне, высказывается за то, что город Но- возыбков должен принадлежать к Украинской республике. Вместе с 8 Сіверянський літопис тем Новозыбковская городская дума находит, что окончательное за- крепление границ территории Украинской республики, а также окон- чательное включение города Новозыбкова, должно принадлежать Все- российскому Учредительному Собранию, в согласии с результатами плебисцита...»35. 12 грудня питання обговорювалось Новозибківським повітовим земством. Попередньо воно запросило висловити свою думку з приво- ду приєднання до УНР усі волості й міські управління повіту36. На їх основі була ухвалена постанова: «...В виду ясно и определенно выра- женной воли почти всего населения Новозыбковского уезда о присо- единении к Украине, Новозыбковское Уездное Земское Собрание, яв- ляясь выразителем мнения населения всего уезда, санкционирует эту волю отдельных волостей, города и посадов... «Передбачалось створи- ти комісію для проведення виборів до Українських Установчих Зборів37. На жаль, не вдалося знайти протоколів Суразького та Мглинсько- го повітових земств, де було б зафіксовано обговорення питання про приєднання цих повітів до УНР. Але про те, що відповідні рішення бу- ли ухвалені, відомо напевно. 2 грудня на засіданні Суразької міської думи гласний А. 3. Юдо- вич оголосив рішення повітової земської управи щодо приєднання до УНР і запропонував думі вирішити питання в позитивному сенсі. Ду- ма погодилась і ухвалила провести вибори до Українських Установчих Зборів38. 4 грудня в Клинцівській думі гласний Поляков, агітуючи за приєд- нання до УНР, зазначив, що Суразьке, Новозибківське, Стародубське земства вже визнали владу УЦР. Інший гласний А. Я. Писин вважав: «Решая вопрос об Учредительном Собрании, Думе приходится решать вопрос принципиальный: присоединяемся ли мы к Великой Украине или к Великороссии». В результаті обговорення дума одноголосно ви- знала «желательным и необходимым участие населения п. Клинцы в выборах в Украинское Учредительное Собрание»39. Інший посад Су- разького повіту Святськ прийняв аналогічне рішення 19 грудня40. У середині грудня в Києві отримали телеграму: «Киев. ГС. Мглина 432-15-16-13-130. Мглинское уездное земское собрание постановило при- соединиться к X Украине. Председатель уездной земской управы»41. 14 грудня міська дума Мглина ухвалила: «Городская дума, явля- ясь выразительницей мнения всего населения города Мглина, заявляет о присоединении к УНР и уполномачивает Председателя Думы сооб- щить об этом Украинской Ценральной Раде». Було також ухвалене рішення про участь у виборах до Українських Установчих Зборів42. Отже, наведені документи свідчать, що органи місцевого самовря- дування усіх північних повітів Чернігівської губернії, як того і вима- гала інструкція Тимчасового Уряду, визнали свою приналежність до України. Цей крок не був зумовлений якоюсь однією причиною: чи то розмахом руху за приєднання до України, чи тиском з боку УЦР, чи ситуацією, що склалася в листопаді-грудні 1917 року. Маємо ком- бінацію причин і, як наслідок, наведені рішення. Їх вагомість підси- лювалась тим, що установи, які їх ухвалили, міські думи і земства, були найбільш легітимними органами влади на той час. Звичайно, йшлося про автономну республіку в складі Російської федерації. Але ж навіть керманичі УЦР в той час ще міцно тримались за ідею феде- рації і лише подальші події змусили їх проголосити незалежність УНР. При цьому треба зазначити, що всі інші органи місцевого само- врядування України, приймаючи рішення про визнання влади Гене- рального Секретаріату УЦР, також мали на увазі саме автономію. І Сіверянський літопис 9 хоч потім вони опинились у самостійній Україні, ніхто цього не запе- речував, на відміну від північних повітів Чернігівщини. З рішень повітових земств та міських дум видно, що вони залиша- ли остаточне рішення за Всеросійськими Установчими Зборами, які б винесли рішення на основі всенародного голосування у повітах. Але ж Установчі Збори були розігнані, а плебісциту ніхто не проводив. Після загибелі УНР і Української Держави (остання, між іншим, на пере- говорах з РСФРР відстоювала територію північних повітів43) питання про приналежність північних повітів вирішували вже їх переможці- більшовики. В основі їх позиції були не принцип етнічної приналеж- ності населення чи його волевиявлення, а міркування «державного по- рядку»44. Мабуть, саме вони змусили голову РИК УСРР X. Раковського направити на адресу НКВС РСФРР у лютому 1919 р. телеграму, в якій він повідомляв, що український радянський уряд не має жодних претензій на територію північних повітів Чернігівщини та деяких ін- ших45. У квітні 1919 р. аналогічне рішення ухвалило Політбюро ЦК КП(б)У46. Таким чином з п’яти півічних повітів Чернігівщини з ласки нової влади Радянська Україна отримала лише один, Новгород-Сівер- ський, який нічим принципово не відрізнявся від відокремлених чоти- рьох. Звичайно, потім це рішення знайшло своє відображення в поло- женнях про адміністративні межі всіх наступних конституцій союзних республік та СРСР. Таким чином, з вищенаведених фактів, на нашу думку, можно зробити три головні висновки: по-перше, в північних повітах існував досить потужний рух за приєд- нання їх до України; по-друге, це приєднання відбулось настільки законно, наскільки вза- галі про це можна вести мову під час революції; по-третє, поведінка органів місцевого самоврядування свідчить про те, що за певних умов навіть байдужі до української справи люди діяли в унісон з українським рухом. Головне, щоб це відповідало їхнім інте- ресам. Джерела та література 1. Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. — К., 1994. — С. 13. 2. Див.: Грушевський М. С. Спомини // Київ. — 1989. — № 10. — С. 140—144. 3. Див.: Винниченко В. К. Відродження нації — Т. 1. — К. — Відень, 1920. — С. 298—302. 4. Там само. — С. 315. 5. Черниговская земская газета (далі — ЧЗГ). — 1917. — 30 червня. 6. Там само. 7. ЧЗГ. — 1917. — 18 липня. 8. Там само. 9. Там само. 10. Дорошенко Д. І. Мої спомини про недавнє минуле. — Мюнхен, 1969. — С. 179. 11. Сергійчук В. Стародубщина завжди горнулась до матері України // Сіверян- ський літопис. — 1995. — № 3. — С. 3. 12. Державний архів Чернігівської області (далі — ДАЧО). — Ф. 145. — Оп. 3. — Спр. 2866. — Арк. 11. 13. Известия Черниговского губисполкома. — 1917. — 14 вересня. 14. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (да- лі — ЦДАВО України). — Ф. 1133. — Оп. 1. — Спр. 53. — Арк. 44. 15. ЦДАВО України. — Ф. 1133. — Оп. 1. — Спр. 53. — Арк. 45—46. 16. Борус Ю. Совєтизація України (1917—1923). — Едмонтон, 1980. — С. 136 (англ.). 10 Сіверянський літопис 17. Дорошенко Д. І. Вказана праця. — С. 207. 18. Известия Одесского Совета рабочих депутатов и представителей армии и фло- та. — 1917. — 9 серпня. 19. Підгайний С. Створення української республіки. — Нью-Йорк, 1966. — Т. 1. — С. 210 (англ.). 20. Державний центр Української Народної Республіки в екзилі. — К., 1993. — С. 280. 21. ЦДАВО України. — Ф. 2180. — Оп. 1. — Спр. 19. — Арк. 2. 22. Там само. — Ф. 1133. — Oп. 1. — Спр. 2. — Арк. 128. 23. Там само. — Арк. 202. 24. ДАЧО. — Ф. 145. — Оп. 2. — Спр. 786. — Арк. 11. 25. Там само. — Ф. 145. — Оп. 3. — Спр. 2792. — Арк. 23. 26. Там само. — Ф. 145. — Оп. 2. — Спр. 854. — Арк. 3. 27. Там само. — Арк. 4. 28. Там само. — Арк. 13. 29. ЧЗГ. — 1917. — 17 листопада. 30. ДАЧО. — Ф. 145. — Оп 3. — Спр. 2788. — Арк. 273. 31. Там само. — Арк. 313. 32. Там само. 33. Там само. — Спр. 2788. — Арк. 306. 34. Там само. — Арк. 150. 35. Там само. — Арк. 151. 36. Там само. 37. Сергійчук В. Стародубщина... — С. 4. 38. ДАЧО. — Ф. 145. — Оп. 3. — Спр. 2794. — Арк. 40. 39. Там само. — Спр. 2793. — Арк. 182. 40. Там само. — Спр. 2807. — Арк. 24. 41. ЦДАВО України. — Ф. 1115. — Оп. 1. — Спр. 47. — Арк. 51 зв. 42. ДАЧО. — Ф. 145. — Оп. 3. — Спр. 2786. — Арк. 85. 43. Лупандін О. І. Українсько-російські мирні переговори 1918 року. — К., 1994. — С. 13. 44. Боєчко В. ...Вказана праця. — С. 50. 45. Там само. — С. 51. 46. Сергійчук В. Вказана праця. — С. 3. Сіверянський літопис 11

Приєднання північних повітів Чернігівщини до УНР

Репозитарії

Схожі ресурси