Новгород-Сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.)
Закінчення. Початок див. № 1—4.
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200145 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Новгород-Сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.) / І. Ситий // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 37-42. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200145 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2001452024-11-19T14:26:31Z Новгород-Сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.) Ситий, І. Історія міст і сіл Закінчення. Початок див. № 1—4. 1996 Article Новгород-Сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.) / І. Ситий // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 37-42. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200145 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл |
| spellingShingle |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл Ситий, І. Новгород-Сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.) Сiверянський літопис |
| description |
Закінчення. Початок див. № 1—4. |
| format |
Article |
| author |
Ситий, І. |
| author_facet |
Ситий, І. |
| author_sort |
Ситий, І. |
| title |
Новгород-Сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.) |
| title_short |
Новгород-Сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.) |
| title_full |
Новгород-Сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.) |
| title_fullStr |
Новгород-Сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.) |
| title_full_unstemmed |
Новгород-Сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.) |
| title_sort |
новгород-сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Історія міст і сіл |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200145 |
| citation_txt |
Новгород-Сіверський цех калачників (1711—1900 p.p.) / І. Ситий // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 37-42. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT sitijí novgorodsíversʹkijcehkalačnikív17111900pp |
| first_indexed |
2024-11-26T04:09:22Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:09:22Z |
| _version_ |
1818523951045804032 |
| fulltext |
ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ
Ігор Ситий*
НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ЦЕХ КАЛАЧНИКІВ
(1711— 1900 р.р.)
Судячи з записів типу—«молодчество... должен без всяких своих
отговорок отбувать», «молодчество повинен служит без всякого спору
в цеху калачницком» — це була обтяжлива повинність, вона відривала
майстра від його ремесла, а це відбивалося на його матеріальному ста-
ні*. Це призвело до того, що майстри почали уникати його,** використо-
вуючи службову посаду, як це зробили цехмістри Йосип Бик (1742),
Иосип Лазута (1729), або відкуповуватися грошима.*** Такі випадки за-
фіксовані у 1745, 1758, 1761 — 1762, 1767—1768, 1772—1775, 1803,
1791—1792 pp. У XVIII ст. молодчество відбували переважно після
посвячення у майстри, наприклад: Іван Коротченко поєднав цех 12 січ-
ня 1742 p., а відслужив молодчество 6 липня 1746 р. Термін служби ви-
значався цехом — «молодчество отходить должен когда цех востре-
бует» — і відбувати її можна було у розстрочку — «служил год, а за-
кончил повслужби своей за цехмістра»... або, це стосувалось жінок, піс-
ля одруження — так у 1780 р. поставила покрасу цеху, Єфросинія Ха-
лимонова за доньку з умовою, що молодчество вона повинна служити
«когда выдет замуж», у XIX ст. з’явилась практика відбування його
«вперед».**** Відбути молодчество можна було самому за себе, за жін-
ку, разом всією родиною. Іноді цех міг звільнити від цієї повинності, як,
наприклад, Якова Трояна у 1744 p., але це було дуже, дуже рідко (за-
фіксований лише 1 випадок).
З 90-х pp. XVIII ст. ситуація змінилась. Молодчество стало необо-
в’язковим, якщо єднали цех «без рукоделия», без права торгівлі хлі-
бом, якщо приймали за «услугу», або дозволяли торгувати у шопі не
хлібом, а іншим товаром. Такі умови були характерні для вихідців з
інших верств населення. З цих років з’явилась практика відбування мо-
лодчества разом з ключництвом, яке стало ще однією повинністю. Ок-
рім цих повинностей, нами зафіксована ще одна — брати участь у по-
* Закінчення. Початок див. № 1—4.
* За виконання своїх обов’язків молодший отримував невеличку платню — І чех
(1,5 коп.).
** На 873 вступних записи припадає лише 303 відбуття «молодчества».
*** Сума спочатку була невеличкою — 50 к. (1747), 1 р. (1745, 1747), потім знач-
но більша — 3 р. (1791), 8 р. (1794).
**** Наведені приклади спростовують думку В. Балушка, що цю повинність ре-
місник завжди відбував після посвячення в майстри, Балушок В. — С., 20.
Сіверянський літопис 37
хованні братчика: так 15 січня 1812 р. цех поєднав міщанин Сидір Яко-
венок з тим, щоби не виробляти хліба, не ходити «млодчества» і «на
похороны так же не ходить». Вона пов’язана з загальнолюдською
функцією цеху, яка отримала особливий розвиток на останньому етапі
існуваня цехів.44 У XIX ст. поширилась практика, коли людина вступа-
ла до цеху на умові відбування молодчества, без сплати покраси. На-
приклад, у 1868 р. до цеху був прийнятий Григорій Ремесленников за
рік молодчества.
Отже, майстер «покрасив» цех, відбув повинності, яку ж продукцію
він виробляв? Де він її реалізував? У XVIII ст. асортимент був обме-
жений — калачі, білий хліб та гречаники, у XIX ст. він значно розши-
рюється: хліб білий, чорний, житній, гречаний, хлібний квас, а на по-
чатку XX ст. міщанину Івану Герасимовичу Керову було видано ремес-
ленне свідоцтво на виготовлення булочних, ковбасних та кондитерських
виробів. Слід зазначити, що серед майстрів існувала спеціалізація і
єднали вони цех на вироблення або гречаників, або білого, або чорного
хліба, так, 24 січня 1893 р. був прийнятий майстром міщанин Гаврило
Коленченко «для печения белого хлеба» за 3 рублі, без молодчества.
Цікаво, що спочатку у цеху існував певний поділ на виробництво това-
ру за статевою, ознакою, так у «Реестре хлебних гречаних» (1711 —
1719 pp.) — 13 майстринь і лише 5 чоловіків.
Хліб у Новгороді-Сіверському був дешевий, так у 1843—1844 pp.
фунт житнього хліба коштував 1/2 коп., з крупчатої муки — 4 коп.,
з простої пшеничної 23/4 коп.45
Продавали свою продукцію майстри у так званих шопах. Це був
звичайний навіс з двома, рідко 3 стінами.46 Кожний майстер мав своє
місце — «коробку» (див. «установу» 1732 p.), і групувалися вони від-
повідно до своєї спеціалізації, тобто гречаники у одному ряду, білий
хліб у другому. Розташовувалась шопа у передмісті.47 Перша згадка
про неї відноситься до 1731 p.: «Року божого 1731 месяца декамбрия
9 дня купили два пляца ув Адаменков Петра да в Тараса ценою за
двадцять талярей, на которих ныне стоит шопа что колачи и разний
хлеб продается»... Через 40 років цех відбудував нову шопу — «1772
года марта 20 дня в оном городе Новгородке Северском зделана шопа
для продажи печенного разного хлеба на предместе коштом всей бра-
тии оного цеху, а старанием цехмистра мещанина Ивана Фескова, ко-
торому за его старание братчиками отведено для продажи навсегда
свободное место...». Останній раз шопа згадується у 1827 р., коли вже
втретє відбудували нову шопу.
Поряд з шопою розміщувався братський двір — центр всього цехо-
вого життя. Він складався зі світлиці48 і ще кількох господарських спо-
руд. Місце для нього придбали у листопаді 1727 p., коли «отдали за
двор Одаменка талярей 20 и руб.»49 Відбудували його одночасно з шо-
пою — «будинки построили, утратили золотих восемдесят без чотирнад-
цати шагов...», «...двор делованем огородили, утратили золотих 16 без
шага...», «...звозили в двор тиос вусем шагов».
44 Козаченко А. Пережитки цехової організації в м. Гадячі. // Науковий збірник
ВУАН. — Т. 21. — К., 1926. — С. 159.
45 Город Новгородсеверск. — С. 314. Порівняймо з цінами у Чернігові: з крупчатої
муки 1 сорт — 5 коп., 2 сорт — 3 коп., житньої — 1 1/4 коп., ситний — 1 1/2 коп. //
Черниговские губернские ведомости. — 1860. — № 19. — Ч. неофф.
46 Гринченко Б. Д. Словник української мови. — Т. IV. — К., 1959. — С. 508.
47 Опис Новгород-Сіверського намісництва. — С. 3.
48 Балушок В. вважає її сакрально-ритуальним центром. — С. 30.
49 Для порівняння глухівським калачникам довелося купувати двір за 50 крб. —
ЧІМ. — інв. АЛ 371.
38 Сіверянський літопис
У 1805 р. його капітально відремонтували — «...на покровужь оного
брадкого двора, на хату и ледовню употреблено шеловка и прочие при-
паси более сто рублей». У 1865 р. для калачницької управи був прид-
баний новий будинок.
У світлиці зберігалися головні сакральні й ритуальні цінності брат-
чиків — ікона, скринька, корогва, значки, цихі, книга, ритуальний по-
суд, жезл цехмістра, печатка. Про цехову ікону* ми вже згадували. Во-
на називалась «Вербное воскресение» (за сюжетом — «В’їзд І. Христа
у Ієрусалим»), і її назва підводить нас до думки, що саме в цей день
і був заснований свого часу калачницький цех, і саме в цей день калач-
ники святкували своє цехове свято. Підготовка до свята називалась
«справляти кануни» і включала в себе: приготування (ситіння) меду й
пива для святкового банкету, збір коштів і продуктів, виготовлення сві-
чок для церкви, церковну службу напередодні свята. На виручені за
реалізацію частини пива, меду і свічок кошти робили внески грошима
і воском до церкви, на ці ж потреби йшли штрафи за порушення цехо-
вих правил, про які ми згадували вище. На жаль, прямих згадок у кни-
зі про свято немає, а тільки побіжні, типу: «Я Дмитро... уситил братее
пять гарцов меду» (1713). Можливою приходською церквою калачни-
ків можна назвати Микільську. Вона розмішувалась у передмісті, як і
цеховий двір, у книзі є також запис про вступ до цеху жінки пономаря
цієї церкви. Все пов’язане за цеховим святом, з церквою дуже шану-
валася. На це вказують вже наведені нами приклади, коли в цех при-
ймали людей, що виготовляли свічки без всякої покраси й відбування
повинностей.
Не слід забувати, що цехи були не тільки корпоративним об’єд-
нанням ремісників, але й релігійними братствами для захисту і під-
тримки православної церкви.
Цехова скринька відігравала, як і ікона, важливу роль у житті
цеху.50 На це вказують такі записи — «уписуюсь у скриньку у книгу»,
«поеднал покрасу в братской шкатулке», «поставила покрасу... до скри-
нки братерской положила вступного полкопи». Це була коштовна річ.
Наприклад, глухівські калачники за «постройку скринки» заплатили 7
золотих.51
На жаль, у книзі відсутні будь-які згадки про цехову корогву або
значок, хоча вони безумовно були. Як і скринька, це були коштовні ре-
чі. Ті ж глухівські калачники придбали корогву за 2 таляри (1734 р.)52
Кролевецькі ткачі у 1786 р. витратили на цеховий значок 7 р. 82 коп.
(за «зделку копия слюсару» — 1 р. 5 к., за тканину «полутабенка»,
«бантадер» — 2 р. 92 к., за пошив — 30 к., за викуп — 1 р. 30 к., «му-
ляру за зделку значка» — 1 р. 35 к.), а у 1788 р. — 2 р. 83,5 к. («му-
ляру за зделку управного значка» — 1 р. 15 к., «ратища до значка» —
20 к., «гвоздиков для прибитая к ратишу» — 1/2 к., «за подчинку на
значку копия и зделку 2 кручков для клажи значка» — 12 к., «на по-
купку кожи на нагалище до значку, на подшевку полотна гапликов 24
пар и за пошитие» — 36 к.)53
Перший відбиток цехової печатки у книзі з’являється 15 січня
1816 p., останній—у 1900 р. Всього 103 відбитки. Переважна більшість з
них сажеві, кілька мастичних. Печаткою засвідчували вступні записи.
Вона була кругла, діаметром 30 мм, в центрі прямокутний щит, з віст-
* Це була доволі-таки дорога річ. Наприклад, у 1754 р. глухівські калачники прид-
бали полотняну ікону в дерев’яній рамі за 89 коп., а на ці гроші можна було ку-
пити 89 курок. — ЧІМ. — інв. АЛ 371.
50 Балушок В. — с. 31—32.
51 ЧІМ — інв. АЛ 371.
52 Там же.
53 Папери скасованої Кролевецької ткацької управи. — ЧІМ. — інв. АЛ 510/8.
Сіверянський літопис 39
рям унизу, в його верхній частині—герб Новгорода-Сіверського, у ниж-
ній — зображення калача й круглої хлібини.* Навколо щита—картуш.
По краю між двома колами йде напис: «ПЕЧАТЬ НОВГОРОД СЬВЕР-
СКАГО УПРАВЫ ПЕРЕПЕЧАЙСКОЙ».
Згадки про такі цехові реліквії як циха, жезл, посуд, на жаль, у
книзі відсутні. Проте згадується така важлива ритуальна річ, як похо-
ронне «сукно». Річ неодмінна для всякого цеху. Так, Ф. Углицький, на-
даючи свій фундуш на заснування цеху у Літках у 1687 p., вимагав «а
преставашихся... запроважати, для чего и покрывало на мари повинни
мети и свечи великие».54 Через 3 роки Ігумен Пахомій Подлузький за-
сновує у Літках шевський цех і в своєму фундуші пише: «умерших сво-
им власным стараньем погребати» «для чого покрывало и свечи по-
винни мети».55 У 1720 р. в книзі з’являється такий запис: «за сукно по-
хоронное утратили калачнецкое готових грошей зол: полтораста без
десяти зол».** Через 53 роки його ремонтують: «1773 года апреля 25
д...сукно похоронное брацкое надлежащим порядком поновлено». За
описаними та наявними в нашій колекції зразками основним сюжетом
на сукнах була «Голгофа», по краю вишивався напис про цехову на-
лежність і дата виготовлення. В книзі збереглися записи і про внески
братчиками грошей на свої похорони — 1 рубль (1755), 30 к. (1778 p.).
Тут доречно розглянути питання про фінанси цеху, з яких джерел
вони надходили. Як ми вже вказували, за гроші відповідальність ніс
цехмістр, а допомагав йому ключник (-ця). Зберігались вони у скриньці,
частково «на людях» (як позичка). Коли цехмістр вступав на поса-
ду, робилась фінансова ревізія і її підсумки відбивались у книзі: на-
приклад — «собранных грошей за Лопату золотих полтораста и четы-
ре», «1731 году месяца июня 8 дня по порахунку знайдуется приемных
денег готових усех...Самойле Яковлевичу Копитку, що приимал за по-
хорон и цехового и за продажний воск оприче напитку и суми тоей усех
денег золотих чотири ста и чотири золотих и два шага», «року 1720 ме-
сяца септеврия дня 4 я Осип Лазаров син житель Новгородской по-
становлений есть цахмистром калачнецким от всей братие старшой и
меньшой и приймает от пана Павла Семеновича цах: бившаго готових
грошей зол: сто и сорок зол: и пят олтин», «за Осипа Лазаревича ц. к.
его прибил зол. пятдесят зол. 2. порахубы». Після введення в дію «Го-
родового положения» важливим джерелом грошових надходжень стає
лихварська діяльність цеху.*** Про це дає уявлення такий запис: «1816
года 27-го дня дано Омеляну Сароци братцких пятдесят рублей денег
на три месяци проценту — 2 р. 50 к.». Це призвело до того, що у
XIX ст. калачницька управа посіла друге місце по прибутковості серед
9 ремеслених управ Новгорода-Сіверського — 32 р. 701/2коп., хоча була
4-а за кількісним складом майстрів.56
А якою взагалі була чисельність цього цеху? Всього нами зафік-
совано 873 вступних записи, з них — 482 про вступ чоловіків, 391 —
жінок. По роках вони розподіляються так:
1711—1724 pp. — 135
1725—1750 pp. — 122
* Можливо, подібне зображення було і на цеховому значку з додатком сюжету це-
хової ікони.
54 ЧІМ — інв. ВП 1474/40.
55 ЧІМ — інв. ВП 1474/83.
** Цікава річ — ціни на сукно були приблизно однакові у Глухові і Новгороді-Сівер-
ському: у 1732 р. глухівські калачники справили сукно за «100 талярей и рубл», а
нові мари (носилки для труни) за 7 «гривен». — ЧІМ. — інв. АЛ 371.
*** Про масштаби цього явища дають яскравий матеріал документи скасованої кроле-
вецької ткацької управи. — ЧІМ. — інв. АЛ 510/8.
56 Город Новгородсеверск. — С. 314.
40 Сіверянський літопис
1751 — 1775 pp. — 115
1776 — 1800 pp. — 87
1801 — 1825 pp. — 97
1826 — 1850 pp. — 57
1851 — 1875 pp. — 49
1876 —1 900 pp. — 21
Наведена статистика дає цікавий матеріал про співвідношення чо-
ловіків і жінок у цеху, майже 1:1, і вказує на сталу тенденцію занепа-
ду цеху, особливо після 1825 р. Але ці записи дають змогу зробити ви-
сновки про середню чисельність цеховиків за той чи інший рік,* тому
для розв’язання цього питання застосуємо побіжні дані з літератури і
самої книги. По-перше, на це впливала загальна чисельність мешкан-
ців міста, тому, наприклад, у Ніжині було 17 калачників, 11 — у Гадячі,
56 — у Чернігові,57 у Прилуках на поч. XVIII ст. — 11, а у 80-і pp. —
141.58 Крім цього, на кількість впливали сімейний характер ремесла,
близькість міста до великих торгових артерій, загальний рівень розвит-
ку ремесла і економіки даного міста і оточуючої його території, полі-
тика влади. Тому О. Компан зробила висновок, що у середньому налі-
чувалось в містах по 30—50 пекарів, м’ясників, броварів тощо.59 Як
на фоні наведених даних виглядає Новгород-Сіверський? У 1787 р. в
місті налічувалось 4642 мешканці.60 При цій же чисельності у Чернігові
було 56 калачників.61 Правда, у описі 1787 р. вказується, що міщанство
і купецтво «незажиточное». Ще гірший стан міської економіки на поч.
XX ст. змалював Д. І. Дорошенко: «Город убогий, торговлі ніякої, ні
фабрик, ні заводів... Новгород-Сіверський застиг на одному місті».62
Враховуючи цю сумну інформацію, можна казати, що у місті було ка-
лачників значно менше, ніж у Чернігові, десь у межах 25—35 чоловік.
Цю цифру підкріплюють дані, які ми вже наводили про розміри по-
краси, коли братчик повинен був на бенкет вистави ~ 21,5 л горіл-
ки, пива та меду, а цих напоїв, якщо брати по 1 л на чоловіка стало
6 на 20 чоловік, а враховуючи, що приблизно 50% цеху були жінки,
візьмемо по 0,5 л, то й і на 40 чоловік. До речі, наведені цифри про чи-
сельність цеху підкріплюються даними по XIX ст. У 1844 р. в місті було
5143 мешканці, яких годували 30 «вечнозаписных мастеров» калач-
ницької управи,63 у 1897 р. — 9000 мешканців, з них 12% (1084 ч.) ре-
місників, серед яких пекарів: майстрів, для яких це головне заняття —
14, їм допомагають 11 робітників; майстрів, для яких це побічне занят-
тя — 10; майстрів, що виготовляли бублики — 11, їм допомагали — 11
робітників, майстрів, для яких це побічний промисел — 3; майстрів, що
виготовляли пряники — 4, майстрів, що виготовляли квас — 2.64
57 Пляшко Л. А. Подорож до міста XVIII ст. — К. 1980. — С. 83.
58 Риженко А. Прилуки — центр ремесла // Скарбниця — № 10 (26) жовтень
1994 р.
59 Компан О. С. Міста України в другій половині XVII с. — К., 1963. — С. 202.
Тому що у книзі відсутні дані про рух членів цеху, хоча, наприклад, ігумен Іаков
в своєму «листі» літківському шевському цеху від 31.12.1770 р. постановляв мати
йому 2 книги і в першій фіксувати «вписание» братчиків, строки «прибитія» і «уби-
тія» померлих. — ЧІМ. — інв. АД 2267. Дані про рух знаходимо у книзі Глухів-
ського різницького цеху (списки померлих) — ЧІМ. — інв. AJI 441.
60 Краткое топографическое описание Новгород-Северского намесничества 1787 г. //
Черниговские губернские ведомости. — 1851. — Отд. второй. — Ч. неоф.
61 А. Ковалевский. Цехи в г. Чернигове в конце прошлого столетния // Черниговские
губернские ведомости. — 1896. — Ч. неоф. — № 726 (2 марта).
62 Дорошенко Д. Новгород-Сіверський (підготовка до друку і передмова О. Б. Ко-
валенка) // Сіверянський літопис. — Ч. 1995. — № 1. — С. 82.
63 г. Новгородсеверск. — С. 314.
64 Ркицкий М. Г. Новгород-Северский, его прошлое и настоящее. — Ч. 1900. — С. 20.
В цій праці калачництво вже відноситься до промислів, а не ремесел.
Сіверянський літопис 41
Що стосується етнічного складу цеху, то він був однорідний. Пере-
важну більшість складали українці. Підставою цього твердження є ана-
ліз прізвищ цехової книги. Російський елемент в основному починає
фіксуватись вже у XIX ст., але в незначній кількості, це переважно
представники військовослужбовців та дрібних службовців. Зовсім від-
сутній еврейский елемент, хоча євреї складали значну частину місь-
кого населення.65
На початку нашої розвідки ми торкалися питання генеалогії. Об-
межені рамками статті мусимо подати лише невеличкий реєстр калач-
ницьких династій, формуванню яких сприяв сімейний характер цього
ремесла, без детальної розшифровки, з вказівкою прізвищ, крайніх дат,
коли вони згадуються та за хронологією, отже:
Кормиль (1711—1837)
Софронов (Лисий) (1711—1795)
Пушок (1711—1756)
Огеев (Агеенко) (1711—1753)
Савостин (1711—1748)
Турок (1713—1792)
Печонка (Печонченок) (1715—1862)
Коровяка (1719—1842)
Жук (1724—1865)
Шедко (1728—1881)
Пророк (Пророченко) (1731—1795)
Троян (Трояновский) (1739—1842)
Ковшевний (1739—1796)
Короткий (1747—1802)
Фесков (1757—1811)
Жадкевич (1758—1819)
Садовен (1762—1852)
Свердлик (1776—1834)
Путра (1777—1873)
Горелка (1777—1900)
Думаємо, що нащадки цих калачників і зараз мешкають у славному
місті.
І наостаннє. Сподіваємося, що нам вдалося заповнити ще одну
сторінку в історії Новгорода-Сіверського і що наведений матеріал має
не тільки історичне значення, але й актуальне в ракурсі відродження
наших стародавніх обрядів і звичаїв. Було б добре, якби сучасні нов-.
городсіверські пекарі відновили своє свято на Вербну неділю, зі служ-
бою у Микільській церкві, де б знову з’явилась цехова ікона, з урочис-
тим ходом під цеховою корогвою і частуванням мешканців міста і його
гостей хлібобулочними й кондитерськими виробами.
65 Дорошенко Д. І. — С. 83.
42 Сіверянський літопис
|