Етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200147 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація / І. Матяш // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 53-56. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200147 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2001472024-11-19T14:26:46Z Етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація Матяш, І. Народознавство 1996 Article Етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація / І. Матяш // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 53-56. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200147 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Народознавство Народознавство |
| spellingShingle |
Народознавство Народознавство Матяш, І. Етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Матяш, І. |
| author_facet |
Матяш, І. |
| author_sort |
Матяш, І. |
| title |
Етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація |
| title_short |
Етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація |
| title_full |
Етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація |
| title_fullStr |
Етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація |
| title_full_unstemmed |
Етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація |
| title_sort |
етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Народознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200147 |
| citation_txt |
Етапи кобзарської науки: ритуал «визвілки» — кобзарська ініціація / І. Матяш // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 53-56. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT matâší etapikobzarsʹkoínaukiritualvizvílkikobzarsʹkaínícíacíâ |
| first_indexed |
2024-11-26T04:09:26Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:09:26Z |
| _version_ |
1818523955960479744 |
| fulltext |
Ірина Матяш
ЕТАПИ КОБЗАРСЬКОЇ НАУКИ:
РИТУАЛ «ВИЗВІЛКИ» — КОБЗАРСЬКА ІНІЦІАЦІЯ
Кобзарство як специфічне українське явище здавна привертало
увагу дослідників народної творчості. З древніми рапсодами, що оспі-
вують подвиги героїв своєї вітчизни, порівнював кобзарів перший дос-
лідник дум М. А. Цертелєв. Козацьких скальдів, які супроводжують
військо у походах і складають для нащадків поетичні історії його воєн-
них подвигів, вбачав в них І. Срезневський, вважаючи розповіді і співи
мандрівних музик правдивішими від «усяких літописів». Геніальністю,
неповторною індивідуальністю кожного кобзаря захоплювався П. Ку-
ліш. Простими жебраками хотів бачити українських кобзарів уряд цар-
ської Росії, всіляко переслідуючи народних співців. Як носії ідей ви-
сокої духовності, національної самосвідомості, виразники народних мрій
і бажань, кобзарі в усі часи зазнавали утисків від офіційної влади: по-
льської, російської, радянської...
У страшній Коденській книзі — збірнику доносів, довідок, прото-
колів і рішень суду над гайдамаками з 1769 по 1772 рік, збереглися
смертні вироки трьом козацьким співцям: Прокопові Скрязі, Михайлу
Соколову, Василю Варченку за те, що «козакам на бандурі грали».* Не
за гріхи і провини були скарані на смерть бандуристи, високу духовну
місію яких добре розуміли коденські судді, а тому боялися їхнього
впливу — співці знищені як джерело натхнення козацької мужності.
Про важливість місії кобзарів свідчать і архівні документи. У ма-
теріалах фонду Генеральної військової канцелярії** збереглася згадка про
гру на кобзі під час походу козаків Полтавського полку за
р. Орель. Відомо також з козацьких літописів Самовидця, С. Величка,
Г. Грабянки та праць дослідників козаччини А. Скальковського, Д. Явор-
ницького та ін., що на Запорізькій Січі кобзарів приймали на військо-
ву службу, вони входили до складу полкової музики, одержуючи плат-
ню, як і інші музиканти.
Про авторитет кобзарства серед козаків свідчить і один з універ-
салів Богдана Хмельницького: «Універсал Богдана Хмельницького му-
зикам на Задніпров’ї, організованим у цех, з наказом слухатись цехми-
стра Грицька Ілляшенка-Макугценка» від 27 вересня (7 жовтня) 1652
року: «І прето я угледівши, іж не барзе поблизу, жебим я сам могл
вшелякую пересторогу межи вами учинить, теди я даю владзу Грицко-
ви Макущенкові, цимбалисту, абись в межи вами вшелякий порядок
справляв».*** Цей важливий документ був не лише свідченням зацікав-
лення Б. Хмельницького музичним цехом східних областей України, а
й доводив роль кобзарів як носіїв високих моральних устоїв, лицарської
героїки, вихователів козацтва. Бандуристи надихали козаків своїми
співами на мужність і відвагу у бою, підтримували самовідданість і ви-
тримку, вчили презирству до смерті.
Потрапити до кобзарського цеху можна було лише одним шля-
хом: стати учнем цеху, відбути науку, отримати дозвіл на кобзарю-
* К. Ф. У. О. Коденская книга и три бандуриста // Киевская Старина. — 1882. —
№ 4. — С. 164—165.
** ЦДІА. — Ф. 51. — 0.3. — Спр. 1456. — А. 55.
*** Документи Богдана Хмельницького / Упор. Крип’якевич І. та Бутич І. — К.: Вид.
АН УРСР. — С. 275.
Сіверянський літопис 53
вання, тобто пройти обряди, які своїм корінням сягають стародавніх
обрядів ініціації, але пов’язані у кобзарів (і представників інших це-
хів) не з природним статево-віковим, а з суспільним поділом праці і со-
ціально-становими групами. Ініціаціальні обряди вступу до конкрет-
ного замкнутого суспільства включали процес навчання, різні іспити і
випробовування: професійні, розумові, фізичні; символічне вмирання і
нове народження.
Серед соціальних обрядів родового суспільства найголовнішою бу-
ла система обрядів вікової ініціації (лат. initia — починати, втаємничу-
вати, розкривати таємниці культових таїнств; initiatio — здійснення та-
їнств, містерій), проходження яких знаменувало собою перехід юнака
із статусу підлітка в статус дорослого чоловіка, воїна, мисливця; до-
ступ до таємниць племені. Вважалося, що юнак-ініціант під час об-
ряду помирав, а потім воскресав новою людиною. Після ритуальної
смерті він деякий час «перебував» у царстві мертвих, ніби зустрічаю-
чись там з його охоронцями. Обряд ініціації будувався за тричленною
схемою: розділ — межа — єднання. Перша фаза включала ритуальне
виділення ініціанта з колективу (символічну смерть). Друга порубіжна
(«лімінальна») фаза символізувала перебування юнака у потойбічному
світі (у архаїчних обрядах) або проходження через той пласт культу-
ри, у якому майже відсутні якості минулого або майбутнього стану (у
пізніших обрядах). Причому ця фаза могла тривати від кількох днів
до кількох років. Третя фаза — нове «народження» ініціанта, але у ін-
шому статусі, його поведінка мала відповідати новому положенню у
певній ієрархії свого племені (В. Тернер).
Спільною особливістю чоловічих ініціацій у всіх племен і народів
(для яких це явище було типовим) була наявність суворих випробову-
вань. Характеризуючи обряди ініціації у книзі «Первісне мислення»,
французький вчений Л. Леві-Брюль писав: «Випробовування були дов-
гими і суворими, іноді вони доходили до тортурів. Тут ми зустрічаємо
і позбавлення сну, їжі, биття пруттям, удари дубиною по голові, висми-
кування волосся, здирання шкіри, виривання зубів».** Смерть і воскре-
сіння викликалися обрядовими діями, що зображали поглинання юнака
фантастичною твариною чи тотемним божеством, а через деякий час —
повернення хлопця зі «шлунка» цієї тварини. Для цього в лісовій хащі
(чи в кущах) будували хатинки або, курені у вигляді тварини, при
цьо-му двері будови мали вигляд пащі. Поглинання юнаків тотемним бо-
жеством — одна із форм символічної смерті. Інша форма тимчасової
смерті виражалася в тому, що юнаків символічно спалювали, варили,
смажили, рубали на куски і знову воскрешали.***
У лісовій хижці юнаки-ініціанти залишались з шаманом чи втаєм-
ниченим, який проводив обряд, щоб пройти сувору перевірку болем,
страхом, випробовування чоловічої статевої зрілості, а також випробо-
вування розуму.
Лише після різноманітних перевірок їм дозволялося самостійно по-
лювати чи рибалити, брати участь у чоловічих танцях чи співах, одру-
жуватися і т. і. Крім того, юнакам відкривалися таємні сакральні (не-
доступні невтаємниченим) знання, історичні відомості, моральні прави-
ла племені й побутові вимоги. Завершувалися обряди ініціації надан-
ням нового імені і нанесенням на шкіру клейм — знаків пройденого
обряду.
* Инициация и мифы // Мифы народов мира. — М.: Сов. Энциклоп., 1991. — Т. 1.
— С. 543.
** Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. Перевод с франц. / Под ред. проф. В. К.
Никольского и А. В. Киссина. — Л.: Атеист, 1930. — С. 238.
*** Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. — Л.: ЛГУ, 1986. — С. 93.
54 Сіверянський літопис
Сліди стародавнього обряду ініціації яскраво простежуються і у
ритуалі «визвілки», характерному для навчання професійній майстер-
ності кобзарів і лірників.
Для того, щоб стати кобзарем чи лірником, необхідно було про-
йти кобзарську науку у старих майстрів цієї справи. Перша фаза коб-
зарської ініціації полягала, таким чином, у відокремленні майбутнього
кобзаря від звичного колективу, виділення із конкретного місця в со-
ціальній структурі: найчастіше перехід із поводирів у «учні», або від’їзд
з дому, як правило з бідної родини, для кобзарської науки. Звичайно,
поводирями у старих кобзарів-майстрів були хлопці до 13—15 років, з
яких і набиралися учні. По досягненню цього віку хлопчики-поводирі
набували нового статусу — вони ставали «учнями». Невелика кількість
учнів у відомих кобзарів свідчить не лише про закритість цього кола,
а й про те, що у науку відбиралися лише обдаровані юнаки. Наприк-
лад, у відомого кобзаря Остапа Вересая було 5 учнів (Василь Бублик,
Тарас з Никоновки, Ярохтій з Березівки, Антон Негрій з Калюженець,
Данил «Ангол» з Бережівки — всі вони рано померли).*
Сам Остап Вересай, з дитинства маючи великий хист і бажання
навчатися музиці, разом із своїми двома товаришами-учнями прохо-
див кобзарську науку, був учнем у трьох майстрів, аж поки відбулася
його посявта «на майстра» («визвілка»).**
У лірників також існували школи, де навчалися співу й лірницьким
секретам. Одним з таких секретів була таємна «лебійська» мова, слов-
ник якої складається з іншомовних слів або перекручених слів україн-
ської мови. Наприклад: «боковень» — «торба», «котень» — «віз», «дер-
монити» — «дерти», «грівошитись» — «грітись», «лебій» — «дід».***
Процес навчання молодого кобзаря і випробовування для визнання
самостійності співпадають з порубіжною («лімінальною») фазою об-
ряду ініціації. Для того, щоб навчитися кобзарському мистецтву, необ-
хідно йти на 3 роки і 3 місяці у науку до старого майстра, бути ви-
лученим із звичного середовища, позбавленим будь-яких прав і майна.
Саме таке відчуття пасивності і приниженості, типове для порубіжної
фази, створювалось безправним становищем учня. Він називав учителя
«господином хазяїном», «дядьком», «пан-отцем», віддавав увесь свій
заробіток майстру. Протягом цього періоду юнак навчався грі на лі-
рі чи кобзі, вивчав псальми та думи, виробляв, свій неповторний стиль,
переймаючи від майстра основи кобзарської майстерності.
Останнім випробовуванням порубіжної фази був «іспит», який
включав багато символічних дій. Відчуття найбільшого, приниження
для ініціанта полягало у тому, що учень двічі цілував ноги вчителя,
третій раз — руку, далі цілував руку всім присутнім старим майстрам
і просив, щоб дали «визвілку». Піввідра горілки — обов’язковий атри-
бут ритуалу. Спочатку ініціант пив сам (сп’яніння символізує перебу-
вання на тому світі), далі давав три чарки учителеві і решті присутніх.
Після цього юнак демонстрував усе, чому він навчився. По закінчен-
ні «іспиту» від вчителя або від одного з присутніх на «іспиті» «дідів»
учень отримував окраєць хліба, від якого відрізав три «цілушки», солив
їх і клав собі за пазуху, що символізувало «визвілку». Останній акт—
передавання ліри чи кобзи, отримання учнем знаку пройденого випро-
бовування. «Майстер» спершу вішав інструмент на себе, а потім наді-
вав ремінь на шию учневі, кидаючи йому на інструмент кілька грошей
«на щастя». Знаком завершення обряду була символічна дія присут-
* К. Ф. У. О. Кобзарь Остап Вресай, его думы и песни // Киевская Старина. —
1882. — № 7. — С. 280.
** Ревуцький Д. Українські думи // Ревуцький Д. Українські думи та пісні історичні.
Видання друге. — X., К.: ДВУ, 1930. — С. 34.
*** Боржковский В. Лирныки // Киевская Старина. — 1889. — Кн. VIII. — С. 654.
Сіверянський літопис 55
ніх: «кожний ударяв ученика рукою по плечах, на знак, що тепер він
стає вже дійсним лірником».*
Насамкінець танцювали «лебійської скакомки» — ритуальний
танець, якого нікому, крім лірників, бачити не дозволялося. Проход-
ження останньої «післямежової» символізувало вручення власного ін-
струмента. Таким чином, ритуал «іспиту» (чи «визвілки») за своєю
структурою був аналогічним обряду ініціації і робив тим самим коб-
зарів і лірників причетними до особливих, закритих для інших знань.
Важливу аналогію між українськими кобзарями і шаманами пер-
вісних суспільств знаходить сучасна американська дослідниця Оксана
Грабович, пояснюючи її рисами, однаковими для обох груп: соціальне
походження (із маргінальних верств), особливі здібності і сакральні
знання (внутрішній дар і фахові засоби), роль у суспільстві (вище при-
значення), а також функціональний рівень (символічні дії і наслідки,
які вони можуть викликати). «Навіть якщо кобзар і не залишає свого
тіла, — стверджує О. Грабович, — він, цілком певно, опускається в
нижчі рівні підсвідомості (міфічний рівень) і витворює глибоко емоцій-
ну атмосферу, яка уможливлює йому повну спонтанність творчого ак-
ту».** Узвичаєно кобзар сприймався як народний співець про героїчні
події національної історії, вихователь вищих моральних норм і суспіль-
них вартостей; іноді (принизливо) як жебрак. На думку дослідниці,
культурна роль кобзаря полягає у відтворенні культурних і універсаль-
них істин. Виконання кобзарем думи — щоразу неповторний творчий
акт, побудова міфічної конструкції, яка може включати все те, що в
культурі варто збереження: суспільних вартостей, моральних норм, ста-
ровинного світогляду.
Лубенський бандурист-учитель Дубовик, посилаючи в народ свого
улюбленого учня, говорив йому так: «Іди, сину! Хвали господа мило-
сердного, співай людям. Хто сумує — того розважай, хто грішний —
поліпшуй тому душу, хто лютий — помякши тому серце, хто нерозум-
ний — навчай того піснею, а хто легкодухий — тому співай про коза-
цьку славу».***
Саме такими високодуховнйми носіями кращих традицій і звичаїв
українського народу були кобзарі і лірники, що пройшли шлях духов-
ного виховання в кобзарських братствах.
* Студинський К. Лірники. Видане Василя Лукича. — Львів. Друк НТШ, 1894. —
С. 10.
** Грабович О. Думи як символічний код переказу культурних цінностей // Родовід.
— 1993. — № 5. — С. 34.
*** ЦДіА України (Львів): Ф. 3с/309. — 0.1. — Спр. 2084. — Арк. 236—241.
56 Сіверянський літопис
|