«Я хочу бути вільним!». Штрихи до життєпису Євгена Онацького
Людина, яка над усе ставила свободу, велике право бути вільним «у своїх думках і своїх почуваннях, вільним у свойому духовному світі», не змогла б вижити в радянському суспільстві. Тому наш земляк Євген Онацький і прожив 60 років на чужині, залишивши в колах української діаспори глибокий слід і вдяч...
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200218 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Я хочу бути вільним!». Штрихи до життєпису Євгена Онацького / Т. Демченко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 11-15. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200218 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2002182024-11-20T18:02:43Z «Я хочу бути вільним!». Штрихи до життєпису Євгена Онацького Демченко, Т. Становлення державності України Людина, яка над усе ставила свободу, велике право бути вільним «у своїх думках і своїх почуваннях, вільним у свойому духовному світі», не змогла б вижити в радянському суспільстві. Тому наш земляк Євген Онацький і прожив 60 років на чужині, залишивши в колах української діаспори глибокий слід і вдячну пам’ять. До нас же він повертається лише тепер. 1996 Article «Я хочу бути вільним!». Штрихи до життєпису Євгена Онацького / Т. Демченко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 11-15. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200218 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Становлення державності України Становлення державності України |
| spellingShingle |
Становлення державності України Становлення державності України Демченко, Т. «Я хочу бути вільним!». Штрихи до життєпису Євгена Онацького Сiверянський літопис |
| description |
Людина, яка над усе ставила свободу, велике право бути вільним «у своїх думках і своїх почуваннях, вільним у свойому духовному світі», не змогла б вижити в радянському суспільстві. Тому наш земляк Євген Онацький і прожив 60 років на чужині, залишивши в колах української діаспори глибокий слід і вдячну пам’ять. До нас же він повертається лише тепер. |
| format |
Article |
| author |
Демченко, Т. |
| author_facet |
Демченко, Т. |
| author_sort |
Демченко, Т. |
| title |
«Я хочу бути вільним!». Штрихи до життєпису Євгена Онацького |
| title_short |
«Я хочу бути вільним!». Штрихи до життєпису Євгена Онацького |
| title_full |
«Я хочу бути вільним!». Штрихи до життєпису Євгена Онацького |
| title_fullStr |
«Я хочу бути вільним!». Штрихи до життєпису Євгена Онацького |
| title_full_unstemmed |
«Я хочу бути вільним!». Штрихи до життєпису Євгена Онацького |
| title_sort |
«я хочу бути вільним!». штрихи до життєпису євгена онацького |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Становлення державності України |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200218 |
| citation_txt |
«Я хочу бути вільним!». Штрихи до життєпису Євгена Онацького / Т. Демченко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 11-15. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT demčenkot âhočubutivílʹnimštrihidožittêpisuêvgenaonacʹkogo |
| first_indexed |
2024-11-26T04:11:51Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:11:51Z |
| _version_ |
1818524099799941120 |
| fulltext |
Тамара Демченко
●
«Я ХОЧУ БУТИ ВІЛЬНИМ!»
ШТРИХИ ДО ЖИТТЄПИСУ ЄВГЕНА ОНАЦЬКОГО
Людина, яка над усе ставила свободу, велике право бути вільним
«у своїх думках і своїх почуваннях, вільним у свойому духовному сві-
ті»,
1
не змогла б вижити в радянському суспільстві. Тому наш земляк
Євген Онацький і прожив 60 років на чужині, залишивши в колах ук-
раїнської діаспори глибокий слід і вдячну пам’ять. До нас же він по-
вертається лише тепер.
Євген Онацький народився 1 (14) січня 1894 р. в Глухові у родині
вчителя міської школи Дометія Григоровича та його дружини Тетяни
Іванівни, що походила з роду глухівських міщан Сисоєнків.
У 1904 році родина Онацьких переїхала до Кам’янця-Подільського,
де її главі запропонували посаду директора місцевої школи.
2
Але че-
рез деякий час батьки Є. Онацького знову перебралися до Глухова.
Тут у 1916 році померла і похована його мати,
3
а батько брав участь у
громадському житті Чернігівської губернії вже в роки революції. Так,
«Комітет охорони пам’яток старовини і мистецтва на Чернігівщині» на
своєму засіданні 20 грудня 1917 р. доручив Д. Г. Онацькому створити
відділ комітету у Глухові.
4
Саме батько, очевидно, і справив визначаль-
ний вплив на формування національних переконань Євгена Онацько-
го. Через багато років він писав: «Це був великий патріот, що вчителю-
ючи, виховав чимало української молоді».
5
У 1912 році по закінченні кам’янець-подільської гімназії Є. Она-
цький вступив на історико-філологічний факультет Київського універ-
ситету, де навчався до 1917 року. Його вступ у самостійне життя спів-
пав з початком української революції. Ще в студентські роки Онацький
прилучився до національно-визвольного руху, тепер же він, зблизив-
шись з М. С. Грушевським, вступив до української партії соціалістів-
революціонерів (УПСР), став працювати в Центральній Раді. У авто-
біографії, складеній 1978 р., проф. Онацький писав: «...на Національ-
ному конгресі у Києві мене було обрано до Української Центральної
Ради як представника Чернігівщини. Ті вибори були підтверджені Гу-
берніяльним З’їздом Чернігівщини, в якому я взяв участь з доручен-
ня проф. М. Грушевського...».
6
Збереглися цікаві матеріали про хід вищезгаданого з’їзду. Він про-
ходив у Чернігові 8—10 червня 1917 p., якраз напередодні проголо-
шення І Універсалу. Вітаючи з’їзд, в президії якого знаходилися знані
в губернії борці за визволення українського народу — І. Шраг, Т. Осад-
чий, І. Коновал, Г. Одинець, Є. Онацький, зокрема, сказав: «Виразна
антиукраїнська політика тутешніх представників Тимчасового уряду
заставила Центральну Раду послати делегатів з докладною запискою...
Центральна Рада не вимагала, щоб Уряд зараз же об’явив автономію,
вона тільки просила Уряд висловитися, як він відноситься до домагань
українців, і взагалі — до українського руху. Але він одповів, що не
може задовольнити побажання Ради. Він не зрозумів, або не хотів
зрозуміти наших домагань. Чи будемо ждати, поки він зрозуміє? Ні, ми
ждати не можемо. Історія твориться не роками, а хвилинами. Треба
іти вперед, вперед до широкої національно-територіальної автономії».
7
Питання про автономію України опинилося в центрі уваги з’їзду. У ви-
ступах багатьох його учасників виразно виявилося негативне, а то на-
Сіверянський літопис 11
віть і вороже ставлення до Тимчасового уряду. Так, делегат Брже-
ський запитував: «Автономія де умова, яку дасть нам Учредительне
зібрання. Але Україна, як знаєте, багато закладала умов з Москвою,
яка їх не додержувала, і довела нас до найгіршого занепаду. Хто те-
пер поручиться за додержанє української автономії?».
8
Як представник Центральної Ради, Онацький мав покласти край
таким настроям. Він бере слово і знову твердить: «Російська демо-
кратія нас не розуміє — се правда, але що нам треба тому від неї од-
ділятися — се не правда. Російська демократія не розуміє через те,
що їй мало говорилося за часів царизму про нас. Треба думати, що
як роскажуть їй добре, — то вона і зрозуміє, і піде з нами, бо трудя-
щому люду по дорозі з трудящими. І ми повинні іти проти і російських,
і українських шовіністів».
9
Непереконливість аргументів, якими оперував молодий представ-
ник Центральної Ради, кидаються в вічі, але інакше говорити Она-
цький просто не міг.
Ми так детально зупинилися на цьому епізоді, бо це, по-перше, був
останній (відомий нам) приїзд Онацького до Чернігова, а по-друге,
його виступи на губернському з’їзді, можливо, якоюсь мірою пролива-
ють світло на причини рішучого кроку, який він зробив у березні 1917
року — вийшов із партії українських есерів і склав мандат члена Цент-
ральної Ради.
10
У листі до М. Шрага від 4 вересня 1920 р. Онацький
пояснював свій вчинок незгодою з політичною платформою партії, ви-
кликаною, можливо, навіть нерозумінням останньої. «Бо не чесно і не
гарно з туманом у власних очах намагатися іншим світло показувати»
— твердив він.
11
Протягом 1918 р. і на початку 1919 р. Є. Онацький
працював бібліотекарем у Київському історичному музеї. Тоді ж він
познайомився з деякими видатними представниками української куль-
тури. Ю. Нарбут, П. Зайцев, В. Модзалевський, М. Біляшівський,
Д. Щербаківський, Ф. Ернст... Спілкування з цими легендарними по-
статями плідно позначилося на науковому доробку Онацького, багато в
чому визначило його подальшу долю.
12
Наукова та журналістська діяльність Євгенія Дометійовича роз-
починається в 1917 році, коли в журналі «Україна» з’явилися його пер-
ші наукові праці «Походження Полетик» та «Справа за село Оксютин-
ці». Статті, рецензії, замітки Онацького густо розсипано на шпальтах
тогочасних українських газет та сторінках журналів.
У січні 1919 року доля Є. Онацького круто змінюється. Він виїз-
дить у складі української делегації на Паризьку мирну конференцію.
Щоправда, до Парижа дістатися не пощастило: на декілька місяців
Онацький застряг у Лозанні (Швейцарія), а з жовтня 1919 р. і до
1922 р. (час її закриття) працював в Українській дипломатичній місії
у Римі. «Вічне місто» дало притулок вигнанцю з України більше ніж
на 20 років. Доля українських емігрантів була нелегкою. Матеріальна
скрута, невизначеність становища, необхідність пристосовуватися до
життя в чужій країні, туга за Батьківщиною і неможливість підтриму-
вати будь-які зв’язки з нею, бо як писав інший політичний емігрант:
«ми не шукали ізоляції від свого народу, від його культури й долі. Ми
тільки не могли й не хотіли жити в тій політичній системі, яка була
його долею. Але та політична система потурбувалася про те, щоб та-
ка ізоляція стала фактом. Вона, система, унеможливила обмін людьми
й ідеями. Ганебне гасло «кордон на замку» зроблено об’єктом хизуван-
ня й ніби гордості»
13
— все це стало буттям родини Онацьких.
З представниками УНР в екзилі Онацький розійшовся, натомість
зблизився з творцями і лідерами націоналістичного руху. До Організа-
ції українських націоналістів Євген Дометійович не вступив, залиша-
ючи за собою право, яке цінував понад усе: бути вільним у всіх своїх
12 Сіверянський літопис
проявах. У одному з листів до керівника ОУН Євг. Коновальця він пи-
сав: «...я настоюю на своєму не тільки праві, але й обов’язку допису-
вати до «Нового часу», як щоденника націоналістичного, найбільш ме-
ні близького духом. А популярности серед крайових націоналістів я не
шукаю, як і взагалі не шукаю популярности, а намагаюсь робити тіль-
ки те, що диктують мені мої переконання».
14
Такі заяви для нього ду-
же характерні. Але разом з тим своєю практичною діяльністю, пора-
дами, публіцистикою Онацький дуже прислужився Організації укра-
їнських націоналістів.
Коли у 1938 р. трагічно загинув Євген Коновалець, Онацький за-
ходився збирати та систематизувати доступні йому документи. Він при-
йшов до висновку, що цей терористичний акт вчинила радянська роз-
відка. Висвітлений подій у його нарисі «Шляхом на Роттердам» роз-
починається з 9 серпня 1933 року, коли стартувала операція по проник-
ненню радянських агентів до найближчого оточення Євг. Коновальця.
15
Взагалі, всім, хто цікавиться історією українського національно-
визвольного руху в період між двома світовими війнами, варто ближче
познайомитися з творчою спадщиною Онацького, принаймні прочита-
ти дві книги його записок «У Вічному місті». Ці грубезні томи щільно
наповнені листами, документами видатних діячів цього руху, оцінками
та роздумами автора, записами з його щоденника.
Після розколу ОУН на бандерівську та мельниківську течії, Она-
цький прилучився до останньої.
16
Мешкаючи у Римі, Онацький розси-
лав свої статті до українських газет та журналів багатьох країн світу.
Доступ йому був закритий тільки до Радянської України. Але він знав,
що там діялося, і то був його вічний біль і невигойна рана. 6 січня
1930 року він зробив такий запис у щоденнику: «І в нас на Україні па-
нує тепер жахлива темна ніч, там люди кидаються навпомацки, шука-
ючи за світлом, задихаючись під навалою кошмарів, неймовірних при-
мар:..».
17
Знаходився у Євгена Дометійовича час і для занять наукою. За
римські роки він виріс у одного з найвидатніших українських філоло-
гів, що працювали на царині українсько-італійської лексикографії.
Онацьким був підготовлений до друку унікальний україно-італійський
словник, що налічував близько 100 тисяч слів.
18
Протягом багатьох
років Онацький викладав українську мову та літературу у Вищому
Східному інституті в Неаполі; запрошували його навчати української
мови і студентів Римського університету.
19
У 1943 році, коли нацисти окупували північну Італію, Онацького
було заарештовано і ув’язнено спочатку в італійській тюрмі, а згодом
переведено до Німеччини у сумнозвісний концтабір Заксенгаузен. При-
чиною арешту стала виразна антинацистська позиція Є. Онацького,
його публічні протести проти звірств німецьких окупантів в Україні.
20
В ув’язненні Євген Дометійович тримався з гідністю, нічим не запля-
мувавши своєї честі, не впавши в очах товаришів.
21
У 1945 році він по-
вертається до Рима, з новою силою поринувши в громадську та жур-
налістську роботу. Проте цей другий римський період тривав недовго.
Про останній крутий поворот в своїй долі проф. Онацький писав так:
«...вже в березні 1947 року під загрозою видачі мене московським вла-
стям мусів виїхати в Аргентину. Переїзд до Буенос-Айресу кораблем
оплатив мій гонорар за українсько-італійський словник».
22
Поселившись в столиці Аргентини, Онацький сприяв організації
Асоціації українських вчених, письменників та митців і Центрального
українського представництва в Аргентині, яке очолював у 1953—
1960 pp. Напружена громадська діяльність поєднувалася з науковою
роботою. Західні історики і тепер, досліджуючи становище українців
в Аргентині, значною мірою спираються на праці професора Онацько-
Сіверянський літопис 13
го.
24
У 1964 р. у нього виникли серйозні проблеми із зором, але відійти
повністю від громадських та наукових справ він вже не міг. З якою
гордістю писав Є. Онацький в листі до Л. Винара: «У нас тут готуєть-
ся історична подія — відкриття пам’ятника Т. Шевченкові скульптора
Молодожанина в найкращому місці Б. Айресу. Пам’ятник кращий від
Вашингтонського. Вже починає наїздити сила людей, спеціально замов-
леними літаками з Канади і ЗСА (Сполучені Штати Америки — Т.
Д.)... Буде цілий тиждень української культури з ріжними концертами
та іншими імпрезами, яких Аргентина ще не бачила».
25
27 жовтня 1979 р. Є. Д. Онацький відійшов у вічність. Похований
він у Буенос-Айресі. Покійний залишив по собі величезну наукову,
науково-популярну та художню спадщину. Навіть проф. Л. Винар від-
чув труднощі із складанням повної бібліографії його творів. Так, лише
біографічних статей Онацький написав близько 200.
26
У його есе вражає глибоке і серйозне знайомство з творчістю елі-
ти світової філософської думки. Ле Бон, Ф. Ніцше, А. Шопенгауер,
А. Швейцер, X. Ортега-і-Гасет, Л. Пастер... мирно вживаються з
аналізом творчості Т. Шевченка, В. Винниченка, М. Гоголя, яких
Є. Онацький трактував як геніїв світового масштабу. І тут же поруч
з ними 359 безіменних героїв Базару. Ці люди перед лицем смерті об-
рали свободу, відкинули пропозицію зрадити свої переконання і тому,
за думкою Онацького, удостоїлись честі вступити до пантеону без-
смертних.
27
Про деякі з визначних історичних праць професора Онацького вже
йшла мова в цій розвідці.
Справжнім подвигом на ниві українознавства можна вважати під-
готовку до друку Української Малої Енциклопедії (УМЕ), що виходи-
ла в Буенос-Айресі в 1957—1967 pp. Ці 16 томів, 2142 сторінки тексту,
з’явилися внаслідок праці однієї людини.
28
Упродовж своїх багаторічних поневірянь, фактично цілого життя,
проведеного на чужині, Євг. Онацький ніколи не забував про Батьків-
щину. Глибоко зворушує такий епізод із його записок початку 30-х pp.:
«Сьогодні пошта принесла мені блакитну коверту з блакитною карт-
кою.
Ніби шматок нашого українського неба. Ніби відрізану частинку
жовтоблакитного прапору. Ніби веселий привіт. Ніби спокійну пригад-
ку».
29
Література:
1. Онацький Є. У Вавилонському полоні. (Спомини) — Буенос-Айрес, 1949. — С. 124.
2. Винар Л. Євген Онацький — чесність з нацією // Український історик. — 1980. —
Ч. 1—4. — С. 153—154.
3. Бібліографія праць професора Євгена Онацького. (1917—1964). Уложив М. Гав-
рилюк. — Буенос-Айрес, 1964. — С. 5.
4. Черниговская земская газета. — 1917. — № 100. — С. 1.
5. Онацький Є. У Вічному місті: Записки українського журналіста. Роки 1931—1932.
— Торонто, 1981. — С. 257.
6. Онацький Є. Автобіографія // Український історик. — 1980. — Ч. 1—4. — С. 174.
7. Черниговская земская газета. — 1917. — № 46. — С. 8.
8. Там само. — № 47. — С. 6—7.
9. Там само. — С. 7.
10. Винар Л. Назв. праця. — С. 156.
11. Цит. за Винар Л. Назв. праця. — С. 156.
14 Сіверянський літопис
12. Винар JI. Назв. праця. — С. 164—165.
13. Шерех Ю. Третя сторожа: Література. Мистецтво. Ідеологія. — К., 1993. — С. 8
14. Онацький Є. У Вічному місті... роки 1931—1932. — С. 433—434.
15. Онацький Є. Шляхом на Роттердам // В кн. «Життя і смерть полковника Коно-
вальця»: Документи. Матеріали. Спогади. Щоденники. Листи. Фотографії. —
Львів, 1993. — С. 216.
16. Винар Л. Михайло Грушевський: Історик і будівничий нації. (Статті і матеріа-
ли). — К., 1995. — С. 12.
17. Онацький Є. У Вічному місті: Записки українського журналіста. Рік 1930. —
Буенос-Айрес, 1954. — С. 19.
18. Винар Л. Назв. праця. — С. 166.
19. Бібліографія праць професора Євгена Онацького... — С. 6.
20. Винар Л. Назв. праця. — С. 160—161.
21. Андрій Мельник. Спогади та документи. — К., 1995. — С. 195.
22. Онацький Є. Автобіографія... — С. 175.
23. Encyclopedia of Ukraine. — Vol. III. — L—Pt—P, 694.
24. Oleh W. Zerus. Ukrainians in Argentina: A. Canadian Perspective // qournal of
Ukrainian Studies. Winter, 1986. — Vol. II, Пumвer 2. — P. 16—18.
25. Український історик. — 1980. — Ч. 1—4. — С. 172.
26. Винар Л. Назв. праця. — С. 164.
27. Онацький Є. Завзяття чи спокуса самовиправдання: Нариси з суспільного жит-
тя. — Париж, 1956. — С. 78—79.
28. Винар Л. Назв. праця. — С. 164—165.
29. Онацький Є. У Вічному місті... рік 1930. — Буенос-Айрес, 1954. — С. 509.
Сіверянський літопис 15
|