Єфросина Ярославна — дружина князя Ігоря
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200228 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Єфросина Ярославна — дружина князя Ігоря / О. Лепьошкіна, О. Лепьошкін // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 76-78. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200228 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2002282024-11-20T18:04:08Z Єфросина Ярославна — дружина князя Ігоря Лепьошкіна, О. Лепьошкін, О. Сіверянські легенди 1996 Article Єфросина Ярославна — дружина князя Ігоря / О. Лепьошкіна, О. Лепьошкін // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 76-78. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200228 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Сіверянські легенди Сіверянські легенди |
| spellingShingle |
Сіверянські легенди Сіверянські легенди Лепьошкіна, О. Лепьошкін, О. Єфросина Ярославна — дружина князя Ігоря Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Лепьошкіна, О. Лепьошкін, О. |
| author_facet |
Лепьошкіна, О. Лепьошкін, О. |
| author_sort |
Лепьошкіна, О. |
| title |
Єфросина Ярославна — дружина князя Ігоря |
| title_short |
Єфросина Ярославна — дружина князя Ігоря |
| title_full |
Єфросина Ярославна — дружина князя Ігоря |
| title_fullStr |
Єфросина Ярославна — дружина князя Ігоря |
| title_full_unstemmed |
Єфросина Ярославна — дружина князя Ігоря |
| title_sort |
єфросина ярославна — дружина князя ігоря |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Сіверянські легенди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200228 |
| citation_txt |
Єфросина Ярославна — дружина князя Ігоря / О. Лепьошкіна, О. Лепьошкін // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 76-78. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT lepʹoškínao êfrosinaâroslavnadružinaknâzâígorâ AT lepʹoškíno êfrosinaâroslavnadružinaknâzâígorâ |
| first_indexed |
2024-11-26T04:12:10Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:12:10Z |
| _version_ |
1818524119754342400 |
| fulltext |
СІВЕРЯНСЬКІ ЛЕГЕНДИ
ЄФРОСИНА ЯРОСЛАВНА — ДРУЖИНА КНЯЗЯ ІГОРЯ
Одного травневого дня промайнував над Путивлем сильний вітер,
який приніс з півдня грозові хмари. Потім прокрапав невеличкий до-
щик, який несподівано переріс у зливу. Майже цілу ніч гуркотів
розкотистий грім і виблискувала блискавка.
Але вранці все стихло. Тепле сонячне проміння яскраво та лас-
каво освітлювало всю кімнату княжого терему, в якій завжди відпо-
чивала княгиня Єфросина Ярославна. Починався добрий ранок. А до-
брим він мав бути від того, що було дуже тихо навкруги Путивля.
Листя на деревах і всі рослини, прибиті за ніч до самої землі дощем,
почали підніматися вгору, розпускатись і розквітати, начебто на них
одягнули нове вбрання.
У розчинені вікна кімнати княгині подувало свіже повітря, яке
йшло від річки та з Дикого поля за путивльським валом. Зовсім по-
ряд з вікном Єфросини, не вгаваючи, виспівував соловейко. Від його
чарівного співу княгиня прокинулась занадто рано і стала прислуха-
тись. Потім піднялась з ліжка і підійшла до вікна. Отам відцвітали
блідо-рожеві ніжні пелюстки диких яблунь і груш. А над ними без
упину кружляли і гули працьовиті бджоли, які своєю невтомністю
і метушливістю, здавалось, підбадьорювали молоду жінку. Раптом, не
так далеко від терему, в лісосмузі, закувала зозуля, начебто підрахо-
вуючи людські роки. Єфросина замислилась.
Закінчувався травень. А від того часу, як князь Ігор з братом,
племінником та синами вирушили у похід проти остобридлих куманів
(половців), ніяких звісток не було. Це дуже турбувало Єфросину. Іно-
ді, коли княгиня, сидячи на валу, вдивлялась у степ, їй здавалось, що
вона ніби бачить, як хтось скаче на коні в далину. А ще, ніби чує
голоси своїх рідних, які безперервно кудись її кличуть. Здавалось, що
голоси ці десь ось тут, близенько від неї. Але це все їй тільки здава-
лось і перешкоджало спокійно жити і навіть дихати. Іноді вона раду-
валась сонячному промінню, ясному небу, швидкій повноводній річці
Сейм і кожній рослині на путивльській землі. Але це було на якусь
мить. А потім знову були сум і чекання.
І ось одного разу до Путивльського дитинця-фортеці в’їхав стом-
лений вершник. Тривожні звістки привіз він Ярославні: об’єднаний
полк русичів розбито вщент, а Ігоря з князями, синами Володимиром
та Олегом і п’ятьма тисячами воїнів захоплено в полон. Княгиня ви-
слухала вершника із міцно стисненими вустами.
...Всі поснули у князівському теремі. Лише до Ярославни сон не
йшов. Блідолиций місяць сипав своє сяйво в її розплющені очі. Рап-
том його світло зникло і якийсь яскравий промінь зазорів над її ліж-
ком. У білому вбранні став біля неї Ангел Господень.
76 Сіверянський літопис
— Єфросино, — тихенько промовив він,— кров невинних переяс-
лавців на руках твого чоловіка. Покайся, бо прийшла помста. Кайся
за Ігоря! Кайся за воїнів! Кайся за дітей своїх! Кайся! Кайся... — ще
довго дзвеніло в її вухах і чулося, віддаляючись від неї. І темрява по-
глинула все, як сон.
— Це воля Божа, — міркувала княгиня, підводячись з ліжка,—
і я повинна скоритися їй.
З Переяславською землею напередодні свого трагічного походу на
половців Ігор вів міжусобну війну. Як про справжній погром, розпові-
дав про неї князь, з усіма подробицями про жорстокість, вчинену над
мирним населенням.
Ярославна поринула спогадами у дводесятирічне минуле. Тоді
сіверянські князі ходили в Половецьке поле і прийшли з багатою здо-
биччю. Серед взятих у полон були жінка і діти хана Кзи. І нині він
прагнув помсти: розорити ненависне соколине гніздо — з цим і при-
йшов на Посейм’я.
Молилась, каялась, тужила і плакала княгиня Ярославна на пу-
тивльському заборолі до самого ранку. В кам’яній церкві Вознесіння,
що стояла в кремлі, відправляли молебні.
У беззахисному становищі опинилася княгиня перед можливою на-
валою куманів (половців). Але вона не розгубилася і надіслала гінця
до Чернігова за допомогою.
Майже через три дні запалало все Посейм’я. Куманська орда ха-
на Кзи, як зграя голодних вовків, вдерлася в Путивльську землю. Ста-
ло це місто дуже ласим шматком для степняків. На стягах половців
золотими нитками була вишита гусяча голова — родовий тотем хана,
божество його предків. Зображення дуже чутливої і обережної
істоти — гуся, було витатуйовано на тілах половецьких воїнів і вирізьблено
на руків’ях шабель та на щитах.
Спаливши багато сіл, кумани обложили Путивль. Та міцні були
його вали. Місто стояло на високому пагорбі, обнесеному подвійною
дерев’яною стіною з кількома бойовими вежами. Південну частину
міста захищала широка річка Сейм. А ще сильнішими були руки його
захисників, які одностайно вирішили вмерти, але не потрапити в по-
лон злим кзаківцям.
Хан сподівався на легку перемогу над беззахисними жінками та
дітлахами, але прогадав — облога міста тривала чотири дні. Путив-
ляни трималися мужньо: лили на голови половців кип’яток і гарячий
баранячий жир, кидали каміння. Перед ворожою кіннотою було розсі-
яно за наказом Ярославни маленькі часничини (чотирикінечні залізні
лапки), у котрих, як їх не кидай, один зуб обов’язково стоїть вгору.
Багато було виведено таким чином із ладу половецьких коней що тов-
клися під стінами Путивля.
Кза лютував: вже четвертий день стоять вони біля фортеці, та не
можуть ніяк її взяти. Тоді він звелів покликати шаманів, яких завжди
брав з собою у далеку подорож. Ті, на очах путивлян, почали вироб-
ляти різні чародійські дійства: годинами витанцьовували біля вогни-
ща, приносили жертви, кричали довго дикими страшними голосами,
від яких піднімалось волосся, били у шкіряні тамтами, дзеленьчали за-
лізяччям, входили в релігійний екстаз, накликаючи гнів своїх тотемів-
гусей та куманської богині Умай на голови путивльських урусутів.
Після шаманських магічних заклинань над Путивлем здійнялася
велика завірюха, кружляючи в небі біле гусяче пір’я. З диким гигикан-
ням кумани почали дертися на стіни фортеці. Захисників охопив страх.
Сіверянський літопис 77
Вже посічені майже всі чоловіки, що залишалися на посаді, викинуте
все каміння; немає вже кип’ятку та баранячого жиру. Одна із захис-
ниць у відчаї кинула своє немовля на голову половця. Від такої не-
сподіванки той розгубився і відскочив геть. А потім й сама нещасна
мати кинулася із заборола у глибокий рів.
Ярославна наказала принести із церкви ікону Пресвятої Богоро-
диці, оголосила загальний піст: нічого не їсти, не пити і щиро моли-
тися Богу — може, Він змилостивиться нам ними і не віддасть Путив-
ля на знищення і знущання.
Княгиня впала навколішки перед образом і, плачучи та ридаючи,
била земні поклони та молилася:
— О, Пречиста Мати, уповання наше! Грішні ми, молимося Тобі
зі сльозами — не зрадь нас. Не наведи на нас напасті, не віддай нас
до рук чужинців. Да не прозветься град Твій градом полоненим, а
стадо Твоє — пришельцями в землі чужій!
— Господи, помилуй, — приказували путивляни і безперервно мо-
лилися і відбивали земні поклони.
Половці пускали цілі хмари стріл на молільників. Одна із стріл
влучила в ікону і образ розвернувся до міста. Сльози потекли з очей
Божої Матері.
На куманів напав дикий жах — вони почули сильний шум і з пе-
реляку почали бити один одного. Кза, загубивши під мурами Путивль-
ського кремля багато своїх людей, наказав рушати до кочів’їв у По-
ловецьке поле.
Ярославна і ті, що були поруч з нею, почули голос, який йшов
від ікони. Він звелів побудувати в місті храм на честь Пресвятої Бо-
городиці і, якщо всі в місті будуть молитися з Вірою, то на будівницт-
во будуть даровані гроші. На другий день невідомо від кого були пе-
редані мішки з золотом та сріблом.
Минули літа, сторіччя минули з часу страшних подій. І на тому
благословенному місці — Городку, де колись знаходились князівський
терем і міцна фортеця, на заборолі якої плакала та промовляла кня-
гиня Ярославна, з’явилися нові церкви. Золочені куполи тих храмів
було видно далеко в степу. На місці старих храмів з’являлись нові
— високі, кам’яні. Бо був Городок — місце дуже догідне.
Олена ЛЕПЬОШКІНА,
Олександр ЛЕПЬОШКІН.
м. Путивль.
78 Сіверянський літопис
|