Справа ніжинських «дисидентів» 1767 року
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200235 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Справа ніжинських «дисидентів» 1767 року / О. Морозов // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 105-106. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200235 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2002352024-11-20T18:05:08Z Справа ніжинських «дисидентів» 1767 року Морозов, О. Краєзнавча мозаїка 1996 Article Справа ніжинських «дисидентів» 1767 року / О. Морозов // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 105-106. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200235 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка |
| spellingShingle |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка Морозов, О. Справа ніжинських «дисидентів» 1767 року Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Морозов, О. |
| author_facet |
Морозов, О. |
| author_sort |
Морозов, О. |
| title |
Справа ніжинських «дисидентів» 1767 року |
| title_short |
Справа ніжинських «дисидентів» 1767 року |
| title_full |
Справа ніжинських «дисидентів» 1767 року |
| title_fullStr |
Справа ніжинських «дисидентів» 1767 року |
| title_full_unstemmed |
Справа ніжинських «дисидентів» 1767 року |
| title_sort |
справа ніжинських «дисидентів» 1767 року |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Краєзнавча мозаїка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200235 |
| citation_txt |
Справа ніжинських «дисидентів» 1767 року / О. Морозов // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 105-106. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT morozovo spravanížinsʹkihdisidentív1767roku |
| first_indexed |
2024-11-26T04:12:23Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:12:23Z |
| _version_ |
1818524132716838912 |
| fulltext |
Документально відомо, що 29 червня 1758 року Максим Березовський був зара-
хований до оперної трупи престолонаслідника Петра Федоровича. Вірогідно, що ком-
позитор прибув до Петербурга із Глухова в почті гетьмана К. Розумовського. Гетьман
вважався у вищому світі Петербурга чередником і глухівчанином, а що казати про
його почт. Отак, напевно, став в народних переказах Максим Березовський глухівча-
нином. А звідси недалеко і до твердження, що він народився в Глухові.
Дивно, що дослідники при тих куцих зведеннях про його життя не звертають
уваги на прізвище композитора. А воно розповідає, що його предки були із населе-
ного пункту Береза. Нині в Україні є два поселення з такою назвою: поруч з Глухо-
вом і в Луганській області. Зазначимо, що в той час на Луганщині, крім козацьких
зимовників, поселень не було. У Білорусі є навіть невеличке місто Береза, яке рані-
ше називалось Берєза-Картузька. Можливо, тому, що була ще Береза на Глухівщині.
Це білоруське місто відоме тим, що там був у міжвоєнні роки польский концтабір,
де загинуло чимало українських патріотів. А недавно Береза знову «прославилась»:
поруч з нею білоруські військові збили повітряну кулю з американськими спорт-
сменами. Все ж таки більш ймовірно, що предки композитора були із-під Глухова і,
напевно, козаками.
Очевидно, також, що батько композитора не жив вже у Березі: тоді вони б не
були Березовськими. Напрошується думка, що Сазонт Березовський мешкав у Глу-
хові і був небагатим ремісником чи купцем, а, можливо, дрібним службовцем. Тому
про нього не залишалось жодних документальних свідчень.
Отже, з великою долею імовірності можна сказати, що Максим Березовський
народився в Глухові. Але, якщо і не народився в Глухові, то має глибоке глухівське
коріння.
Олександр ІЛЬЇН.
СПРАВА НІЖИНСЬКИХ «ДИСИДЕНТІВ» 1767 РОКУ
Розвиток самодержавно-кріпосницької системи в Російській імперії у другій по-
ловині XVIII ст. негативно позначився на становищі національних провінцій. Вступ у
1762 р. на престол Катерини ІІ, імператриці-німкені, відкриває останню фазу в іс-
нуванні української автономії, започаткованої «Березневими статтями» 1654 р. Вже
у першій інструкції до членів Сенату імператриця проголосила про наміри завести
по всій державі один устрій та одне право. «Малоросія, Ліфляндія і Фінляндія, —
писала Катерина II, — це провінції, що правляться дарованими привілеями. Пору-
шити ці привілеї було б незручно. Але не можна вважати ці провінції за чужі і по-
водитися з ними як з чужими землями — це був би явний нерозум. Ці провінції
треба легкими засобами привести до того, щоб вони зрусифікувались і перестали
дивитись, як вовки у ліс».
Свій «наступ» на Україну Катерина II розпочала у 1764 p., коли було звільнено з
гетьманства останнього гетьмана К. Розумовського, створено керівний орган — Мало-
російську колегію та призначено генерал-губернатором Малоросії графа П. О. Ру-
мянцева. Але прихильниця «освіченого абсолютизму» не відразу зважилася на рі-
шучі заходи, дозволивши українській старшині трішки «погратися» у ліберальні ре-
форми.
14 грудня 1766 р. проголошено Маніфест про утворення «Комиссии для сочинения
проекта нового Уложения и для советов к достижению народного благоденствия».
Депутати Комісії обиралися від різних станів та груп населення. Під час виборів в
українському суспільстві з новою силою ожили прагнення до відновлення автономії.
Усі накази та побажання до новообраних депутатів зводилися до вимоги підтверд-
ження старовинних прав та вольностей, повернення до договірних статей Б. Хмельни-
цького та відновлення гетьманства.
Побачивши у цьому небезпечні прояви «українського сепаратизму», роздратова-
ний Румянцев вдався до рішучих дій. Він через підлеглих йому офіцерів та чинов-
ників намагався впливати на обрання депутатів, цензурував та конфісковував ті на-
кази, в яких найчіткіше відобразились побажання прихильників автономії. До нашого
часу дійшли унікальні джерела, які висвітлюють надзвичайно показовий епізод, що в
цей час відбувся в Ніжині.
29 березня (за старим стилем) 1767 р. шляхетство Ніжинського полку, до складу
якого входила територія Ніжинського та Батуринського повітів, обрало на своєму
з’їзді депутатом земського суддю Лаврентія Селецького. Тоді ж було складено
текст наказу, до якого, за свідченням сучасника подій Я. Марковича, увійшла вимога
про відновлення гетьманства. Остаточний текст вирішили обговорити та затвердити
на другому з’їзді, який призначили на 28 квітня. Але депутат Селецький, котрий ви-
явився прихильником Румянцева, повідомив останнього про небажаний зміст складе-
Сіверянський літопис 105
ного документа. На другий з’їзд ві прибув з двома найближчими до генерал-губер-
натора чиновниками Олександром Безбородьком та Петром Завадовським. Відкинув-
ши текст узгодженого ніжинською старшиною наказу, Селецький вдався до відвер-
тої фальсифікації та запропонував прийняти замість того відредагований «у потріб-
ному напрямку» документ. Присутні на з’їзді посланці генерал-губернатора, намага-
ючись чинити тиск на делегатів, підтвердили прихильність Румянцева саме до цього
підставного наказу.
Але жоден з 55 присутніх на з’їзді делегатів від Ніжинського полку не погодився
підписати текст «неведомо кем и без согласия, совета и знания всего общества со-
чиненного» нового наказу. Звинувативши Селецького в порушенні «должности депу-
татской и возложенной на него от общества доверенности», вони обрали замість ньо-
го нового депутата — батуринського підкоморія Григорія Долинського.
Дізнавшись про непокору та «зухвальство» ніжинської старшини, Румянцев роз-
горнув проти неї справжні репресії. Спочатку, 9 травня 1767 p., він звинуватив усіх
учасників ніжинського з’їзду у «неповазі» до своєї особи і наклав на них великий
штраф. 5 червня Малоросійська колегія визнала представників ніжинської шляхти «не-
достойными никакой доверенности» та усунула їх з посад, які вони займали. Нареш-
ті, 12 липня був оголошений указ Сенату, в якому непокірні звинувачувались в «про-
тивных поступках и ослушностях» генерал-губернатору. Саме на цій підставі учасники
з’їзду й були піддані у Глухові цивільному та військовому суду. Серед репресова-
них бачимо обраного депутатом батуринського підкоморія Г. Долинського, ніжинсько-
го підкоморія А. Жураковського, військових канцеляристів І. Піроцького, І. Мазар-
ського, П. Наумова, І. Аксютова, ніжинського коморника К. Болбинського, возного
ніжинського Гродського суду І. Сполатьбога, писаря Я. Почеку, сотників Д. Стожка
та Г. Лахневича та інших.
Під час слідства звинувачені неодноразово скаржилися на упереджене ставлен-
ня суддів, які «делали им разные устрашения и угрозы, яко то тюрмою, посажением
на хлеб и на воду и другие ругательства». Частина підсудних відмовилася підписува-
ти тенденційно складені протоколи допитів, з що були заарештовані та «взяты под
срожайший караул, посажены на хлеб и на воду, и томимы были от 24 по 31 число
октября». 2-го листопада було оголошено вирок суду, після чого засуджених закува-
ли у кайдани та посадили під караул із суворою забороною «ни жен, ни детей их,
ниже с пищею кого-либо к ним допускать». У скарзі, надісланій на ім’я Катерини II,
засуджені так писали про своє тяжке становище: «И в таком притеснении и мучи-
телном состоянии пребывая, многие впали в тяжкие болезни и в отчаянии жизни на-
ходятся. А один из них, за то, что требовал дополнения в своем допросе, посажен
был в сотенную Глуховскую тюрму между воров и бешеных людей, чего не стерпя,
подписался и на том допросе, который ему был предложен».
Тридцять трьох старшин Ніжинського полку було тоді засуджено, причому де-
яких — до смертної кари. Але Катерина II, яка намагалася показати себе «гуман-
ною правителькою», пом’якшила вирок: смертну кару замінили на... восьмимісячне
ув’язнення.
Невдовзі гра Катерини II у «лібералізм» закінчилася. У 1769 p., нібито у зв’язку з
початком російсько-турецької війни, діяльність Комісії було припинено. З її роботи
імператриця зробила єдиний висновок: по відношенню до «малоросійських» справ
треба мати «лисячий хвіст та вовчі зуби».
Крок за кроком Російське самодержавство руйнувало старий устрій українських
земель. Влітку 1775 р. російські військ захопили та знищили осередок козацької
вольниці — Запорізьку Січ. В період з 1780 по 1786 р. скасовано полкове правління,
Малоросійську колегію та Генеральний суд, знищено церковну автономію, на україн-
ських селян поширено кріпосне право. Зрештою, навчена гірким досвідом та демо-
ралізована козацька старшина в більшості своїй погодилася на втрату автономії, про-
мінявши її на клаптикові станові права та привілеї.
Олександр МОРОЗОВ.
МЛИНУ — 325 РОКІВ
Березнянський птахорадгосп почав будувати на літописній річці Березні п’ятнад-
цятигектарний ставок. Річка зараз поділена на декілька потоків, які відокремилися
один від одного греблями, болотяними перемичками. Створення ставка повинно під-
няти рівень води. Це важливо не тільки в екологічному відношенні. Ставок стане
місцем відпочинку березнянців, він буде зарибленим, з’являться тут і човни.
Під час риття котлована ставка бульдозери видобули в одному місці десятки ве-
ликих дубових колод. Вони були як залізні, їх не брали ні сокира, ні пилка. Це було
морене дерево, яке пролежало в землі сотні років.
Перш за все, деревина звернула на себе увагу найближчих сусідів, вони шви-
денько перетягли ті колоди до своїх садиб. На жаль, не зацікавилися тим здобутком
лише працівники місцевого краєзнавчого музею. Хоч на їхніх очах розкрадалася ста-
106 Сіверянський літопис
|