Млину — 325 років
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200236 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Млину — 325 років / І. Корбач // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 106-107. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200236 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2002362024-11-20T18:05:15Z Млину — 325 років Корбач, І. Краєзнавча мозаїка 1996 Article Млину — 325 років / І. Корбач // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 106-107. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200236 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка |
| spellingShingle |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка Корбач, І. Млину — 325 років Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Корбач, І. |
| author_facet |
Корбач, І. |
| author_sort |
Корбач, І. |
| title |
Млину — 325 років |
| title_short |
Млину — 325 років |
| title_full |
Млину — 325 років |
| title_fullStr |
Млину — 325 років |
| title_full_unstemmed |
Млину — 325 років |
| title_sort |
млину — 325 років |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Краєзнавча мозаїка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200236 |
| citation_txt |
Млину — 325 років / І. Корбач // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 106-107. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT korbačí mlinu325rokív |
| first_indexed |
2024-11-26T04:12:25Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:12:25Z |
| _version_ |
1818524134505709568 |
| fulltext |
ного документа. На другий з’їзд ві прибув з двома найближчими до генерал-губер-
натора чиновниками Олександром Безбородьком та Петром Завадовським. Відкинув-
ши текст узгодженого ніжинською старшиною наказу, Селецький вдався до відвер-
тої фальсифікації та запропонував прийняти замість того відредагований «у потріб-
ному напрямку» документ. Присутні на з’їзді посланці генерал-губернатора, намага-
ючись чинити тиск на делегатів, підтвердили прихильність Румянцева саме до цього
підставного наказу.
Але жоден з 55 присутніх на з’їзді делегатів від Ніжинського полку не погодився
підписати текст «неведомо кем и без согласия, совета и знания всего общества со-
чиненного» нового наказу. Звинувативши Селецького в порушенні «должности депу-
татской и возложенной на него от общества доверенности», вони обрали замість ньо-
го нового депутата — батуринського підкоморія Григорія Долинського.
Дізнавшись про непокору та «зухвальство» ніжинської старшини, Румянцев роз-
горнув проти неї справжні репресії. Спочатку, 9 травня 1767 p., він звинуватив усіх
учасників ніжинського з’їзду у «неповазі» до своєї особи і наклав на них великий
штраф. 5 червня Малоросійська колегія визнала представників ніжинської шляхти «не-
достойными никакой доверенности» та усунула їх з посад, які вони займали. Нареш-
ті, 12 липня був оголошений указ Сенату, в якому непокірні звинувачувались в «про-
тивных поступках и ослушностях» генерал-губернатору. Саме на цій підставі учасники
з’їзду й були піддані у Глухові цивільному та військовому суду. Серед репресова-
них бачимо обраного депутатом батуринського підкоморія Г. Долинського, ніжинсько-
го підкоморія А. Жураковського, військових канцеляристів І. Піроцького, І. Мазар-
ського, П. Наумова, І. Аксютова, ніжинського коморника К. Болбинського, возного
ніжинського Гродського суду І. Сполатьбога, писаря Я. Почеку, сотників Д. Стожка
та Г. Лахневича та інших.
Під час слідства звинувачені неодноразово скаржилися на упереджене ставлен-
ня суддів, які «делали им разные устрашения и угрозы, яко то тюрмою, посажением
на хлеб и на воду и другие ругательства». Частина підсудних відмовилася підписува-
ти тенденційно складені протоколи допитів, з що були заарештовані та «взяты под
срожайший караул, посажены на хлеб и на воду, и томимы были от 24 по 31 число
октября». 2-го листопада було оголошено вирок суду, після чого засуджених закува-
ли у кайдани та посадили під караул із суворою забороною «ни жен, ни детей их,
ниже с пищею кого-либо к ним допускать». У скарзі, надісланій на ім’я Катерини II,
засуджені так писали про своє тяжке становище: «И в таком притеснении и мучи-
телном состоянии пребывая, многие впали в тяжкие болезни и в отчаянии жизни на-
ходятся. А один из них, за то, что требовал дополнения в своем допросе, посажен
был в сотенную Глуховскую тюрму между воров и бешеных людей, чего не стерпя,
подписался и на том допросе, который ему был предложен».
Тридцять трьох старшин Ніжинського полку було тоді засуджено, причому де-
яких — до смертної кари. Але Катерина II, яка намагалася показати себе «гуман-
ною правителькою», пом’якшила вирок: смертну кару замінили на... восьмимісячне
ув’язнення.
Невдовзі гра Катерини II у «лібералізм» закінчилася. У 1769 p., нібито у зв’язку з
початком російсько-турецької війни, діяльність Комісії було припинено. З її роботи
імператриця зробила єдиний висновок: по відношенню до «малоросійських» справ
треба мати «лисячий хвіст та вовчі зуби».
Крок за кроком Російське самодержавство руйнувало старий устрій українських
земель. Влітку 1775 р. російські військ захопили та знищили осередок козацької
вольниці — Запорізьку Січ. В період з 1780 по 1786 р. скасовано полкове правління,
Малоросійську колегію та Генеральний суд, знищено церковну автономію, на україн-
ських селян поширено кріпосне право. Зрештою, навчена гірким досвідом та демо-
ралізована козацька старшина в більшості своїй погодилася на втрату автономії, про-
мінявши її на клаптикові станові права та привілеї.
Олександр МОРОЗОВ.
МЛИНУ — 325 РОКІВ
Березнянський птахорадгосп почав будувати на літописній річці Березні п’ятнад-
цятигектарний ставок. Річка зараз поділена на декілька потоків, які відокремилися
один від одного греблями, болотяними перемичками. Створення ставка повинно під-
няти рівень води. Це важливо не тільки в екологічному відношенні. Ставок стане
місцем відпочинку березнянців, він буде зарибленим, з’являться тут і човни.
Під час риття котлована ставка бульдозери видобули в одному місці десятки ве-
ликих дубових колод. Вони були як залізні, їх не брали ні сокира, ні пилка. Це було
морене дерево, яке пролежало в землі сотні років.
Перш за все, деревина звернула на себе увагу найближчих сусідів, вони шви-
денько перетягли ті колоди до своїх садиб. На жаль, не зацікавилися тим здобутком
лише працівники місцевого краєзнавчого музею. Хоч на їхніх очах розкрадалася ста-
106 Сіверянський літопис
ровина. Те морене дерево було, очевидно, з першого в Березні водяного млина,
який з дозволу та універсалу Чернігівського полковника Івана Лисенка збудував
1669 р. на річці Березні власним коштом березинський козак Речичанінов, яий зро-
бив тут і греблю.
Речичанінов — далекий предок відомих в Березні козаків Речицьких. Доказ тому
мені вдалося знайти в «Родословной книге Черніговского дворянства», в якій записа-
но: «Речицкие-Логиновы — потомство Василя Тимченка Речичанина, знатного товари-
ща сотни Березинской». На початку XVIII ст. Оникій Речицький, син Василя, був бе-
резинським сотником. Та, мабуть, недовго. Але навчив грамоті свого сина Василя, який
багато років був писарєм Березинської сотні.
Дослідження родоводу Речицьких — Речичанінових — цікава тема. Але вона
в даному випадку має відношення лише до млина. А він пов’язаний з іменами нових
березинських сотників — Федора Лисенка і його сина Андрія.
...Не склалося сімейне щастя сотника Андрія Лисенка — від першої дружини у
нього не було дітей, і він розлучився з нею. Молода жінка швидко вийшла заміж
за березинського виборного козака і в свій час народила йому сина. Тепер всі по-
бачили, хто в тих справах винуватий. Андрій Федорович оженився вдруге, на Агафії
Корецківні. І в них теж не було дітей. Жіночка виявилась дуже охочою до багатства,
почала скуповувати землі, луки. І, як свідчить купча від 24 липня 1739 року, купила
у Михайла Логвинова-Речицького, козака і жителя березинського, греблю з двома
млинами «о двух каменях под м. Березным на р. Березной за 200 руб.».
У 1748 році Андрій Лисенко помер. Його Агафія успадкувала чоловікове багат-
ство. Про цю жінку я дещо розповідаю у своєму історичному романі-хроніці «Сот-
ники». Агафія, яка не мала дітей і залишилася самотньою, почала розпродувати землі. Дійшла
черга і до млина. І, як свідчить купча від «11 декабря 1752 г. продала один
из этих млинов и другие грунты в м. Березной Стефану Васильевичу Абрамовскому,
музыканту Двора ея Величества» за 640 рублей».
Абрамовський виявився цікавою особистістю. Він грав на бандурі в кімнатах са-
мої імператриці Єлизавети Петрівни, його добре знав граф Олександр Розумовський
і його брат, гетьман України Кирило Розумовський. Про це теж іде мова в романі
«Сотники». Але як довго той млин належав Абрамовському і хто ним володів до ос-
таннього часу — встановити не вдалося. Вірогідніше всього, у зв’язку з пересиханням
річки Березни млин перестав працювати, був занедбаний, зруйнувався, залишки його
і виявили меліоратори.
Для мене в цій історії є одна цікава деталь. Той млин знаходився в кінці городу
мого діда по матері — Трохима В’ялька. І якби той млин діяв хоча б до кінця ми-
нулого віку — мені обов’язково щось довелось би почути про нього. Але, мабуть,
руйнування млина відбулося значно раніше.
Іван КОРБАЧ.
Сіверянський літопис 107
|