Проект козацького князівства кінця XVI ст. та його автор
Українське козацтво з’явилося на історичній арені наприкінці XV ст. і досить швидко заявило про себе, як про дієздатну форму самооборони населення. Великий внутрішній потенціал козацтва уже невдовзі змусив українських, литовських і польських політиків замислитися над способами його використання в ін...
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200243 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Проект козацького князівства кінця XVI ст. та його автор / C. Леп’явко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 20-24. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200243 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2002432024-11-23T14:03:46Z Проект козацького князівства кінця XVI ст. та його автор Леп’явко, C. У глиб віків Українське козацтво з’явилося на історичній арені наприкінці XV ст. і досить швидко заявило про себе, як про дієздатну форму самооборони населення. Великий внутрішній потенціал козацтва уже невдовзі змусив українських, литовських і польських політиків замислитися над способами його використання в інтересах державної політики. 1997 Article Проект козацького князівства кінця XVI ст. та його автор / C. Леп’явко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 20-24. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200243 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
У глиб віків У глиб віків |
| spellingShingle |
У глиб віків У глиб віків Леп’явко, C. Проект козацького князівства кінця XVI ст. та його автор Сiверянський літопис |
| description |
Українське козацтво з’явилося на історичній арені наприкінці XV ст. і досить швидко заявило про себе, як про дієздатну форму самооборони населення. Великий внутрішній потенціал козацтва уже невдовзі змусив українських, литовських і польських політиків замислитися над способами його використання в інтересах державної політики. |
| format |
Article |
| author |
Леп’явко, C. |
| author_facet |
Леп’явко, C. |
| author_sort |
Леп’явко, C. |
| title |
Проект козацького князівства кінця XVI ст. та його автор |
| title_short |
Проект козацького князівства кінця XVI ст. та його автор |
| title_full |
Проект козацького князівства кінця XVI ст. та його автор |
| title_fullStr |
Проект козацького князівства кінця XVI ст. та його автор |
| title_full_unstemmed |
Проект козацького князівства кінця XVI ст. та його автор |
| title_sort |
проект козацького князівства кінця xvi ст. та його автор |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
У глиб віків |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200243 |
| citation_txt |
Проект козацького князівства кінця XVI ст. та його автор / C. Леп’явко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 20-24. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT lepâvkoc proektkozacʹkogoknâzívstvakíncâxvisttajogoavtor |
| first_indexed |
2024-11-26T04:12:38Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:12:38Z |
| _version_ |
1818524149387100160 |
| fulltext |
У ГЛИБ ВІКІВ
Сергій Леп'явко
ПРОЕКТ КОЗАЦЬКОГО КНЯЗІВСТВА
КІНЦЯ XVI ст. ТА ЙОГО АВТОР
Українське козацтво з’явилося на історичній арені наприкінці
XV ст. і досить швидко заявило про себе, як про дієздатну форму са
мооборони населення. Великий внутрішній потенціал козацтва уже не
вдовзі змусив українських, литовських і польських політиків замисли
тися над способами його використання в інтересах державної політики.
Кілька таких проектів було запропоновано литовському уряду і поль
ському сейму у 1520-х— 1560-х роках, але жоден з них так і не був ре
алізований. У 1569 році відбулася Люблінська унія, за якою українські
землі перейшли від Великого князівства Литовського до польської Ко
рони. Зустрівшись з козацькою проблемою впритул, польський уряд у
1568— 1572 і 1578 роках нарешті провів дві козацькі реформи. Але і
перша (короля Сигізмунда Августа), і друга (короля Стефана Баторія)
реформи мали половинчатий характер хоча б тому, що охоплювали со
бою лише незначну частину козацтва. Щоправда, Баторій, крім про
стого набору козаків на військову службу, підтвердив і на той час уже
усталені звичаєм привілеї козацтва. Цим було покладено початок його
офіційному визнанню як окремого суспільного стану.
Залучивши козаків на війну проти Москви, Баторій на певний час
зміг використати козацьку енергію у своїх інтересах. Але після закін
чення війни, а особливо після смерті Баторія у 1586 році, польська вер
хівка знову практично втратила контроль над козацтвом. Заходи уря
ду щодо нього мали епізодичний характер. Вони зводились або до без
результатних спроб покарати козацьких «свавільників», або до спроб
набрати новий загін реєстрового козацтва, які теж, через брак коштів
на його утримання, були безрезультатними. Наслідки такої політики не
примусили себе чекати. У 1591 році розпочинається повстання Криш-
тофа Косинського, спрямоване проти українських магнатів, а у 1594—
1596 роках козацький рух охоплює більшу частину території України.
Між тим, у Польщі і Україні наприкінці XVI ст. були тверезоми
слячі політики і, користуючись сучасною термінологією, політологи, які
висловлювали думку, що конфронтація уряду з козацтвом принесе
тільки шкоду всім учасникам конфлікту, а вирішення козацької пробле
ми можливе тільки шляхом сполучення інтересів обох сторін. Найві-
домішим ідеологом такої політики виступав Иосиф Верещинський.
Кілька слів про цю небуденну особу. Верещинський походив з не
щодавно покатоличеної української шляхти Холмської землі. Проте
у XVI ст. прийняття католицизму ще не було тотожним ополяченню.
20 Сіверянський літопис
Особисто Верещинський до кінця своїх днів почував себе русином-ук-
раїнцем, але, одночасно, і політичним поляком, громадянином Поль
ського королівства, Речі Посполитої. З дитинства Иосиф виховувався у
релігійному дусі, а потім побачив своє покликання у духовному житті
і став католицьким священиком. Він щиро був пройнятий почуттям
свого високого покликання. Чого вартий пасаж в спогадах Верещин-
ського, що нібито під час його народження з неба пролунали пророчі
слова: «Я посилаю його на світ на втіху християнам».1 У своїй пастир
ській діяльності Иосиф Верещинський явно виділявся серед оточення.
Він мав схильність до літературної творчості і написав ряд релігійних
трактатів. За своє ревне благочестя він був призначений абатом Сеци-
хівського монастиря. Там він відзначився будівельною і меценатською
діяльністю. Згодом, у 1589 р. Иосиф Верещинський стає київським ка
толицьким єпископом (біскупом). Це призначення різко змінило його
життя і напрямок інтелектуальної діяльності.
На Придніпров’ї Верещинський з великим запалом поринув у нові
прави. За своєю посадою він мав виступати авангардом польського
католицизму на українському Придніпров’ї. Але реально він мало про
ймався релігійними проблемами. Він зайнявся заселенням, розбудовою
і укріпленням кількох поселень на Південній Київщині. Своєю рези
денцією єпископ зробив містечко Фастів, яке переіменував у Новий Ве-
рещин.2 Перед лицем татарської загрози, Верещинський виявив схиль
ність і до воєнної діяльності. Розлютовані закликами войовничого біску
па до винищення «поганців», татари навіть спеціально організовували
напади на нього. Але Верещинський успішно відбивав їх за допомогою
козаків. Взаємні симпатії біскупа і козаків склалися на основі спіль
них інтересів і, очевидно, спорідненості натур, схильних до самостійно
сті, ризику, авантюр та інших якостей, без яких життя на прикордон
ні було неможливим. Зустрівшись з реаліями українського життя, Ве-
рещинський швидко зрозумів дійсне значення козацтва, став його по
кровителем перед урядом, а у певному сенсі також ідеологом молодої
іще малосвідомої свого покликання суспільної верстви.
У порівнянні з своїми новими приятелями з середовища козацької
старшини, хай навіть шляхетської за походженням, Верещинський мав
ряд беззаперечних переваг. Він мав добру класичну освіту, добре ро
зумівся на політиці і, за своєю посадою єпископа належав до вищого
(сенаторського) прошарку керівництва Польщі. Відповідно до свого
широкого світогляду Верещинський намагався осмислити ситуацію на
українському прикордонні з точки зору інтересів християнства в ціло
му, Речі Посполитої та місцевого люду. Він створює кілька публіцистич
них праць (Дорога певна.., Ексцічаж, Побудка), у яких зосереджує
увагу на питаннях залюднення і захисту України від татар та органі
зації хрестових походів проти турків і татар.3 У 1594 році Верещин-
ський видав твір «Публіка», у якому виклав свої думки щодо органі
зації оборони України. Він вважав, що на Придніпров’ї слід створити
рицарський орден, який буде складатися з десяти полків кінноти по ти
сячі чоловік у кожному. Половина з них мала бути споряджена по-
гусарськи (тоді в Польщі це була важкоозброєна кіннота), а друга по
ловина — по-козацьки (легкоозброєна кіннота). Кістяк ордену (коман
дири і досвідчені рицарі) повинен був бути постійним, а воїнами-рица-
рями мали служити молоді шляхтичі з усієї Речі Посполитої. Тобто,
ордену призначалась ще і роль «школи рицарства». Поряд з кіннотою
в ордені мала бути і піхота, яка б набиралася з місцевого населення —
«люду украінного».4
У 1595 році Верещинський підготував для розгляду в сенаті проект
«Спосіб осади нового Києва». Він запропонував заходи для швидкого
піднесення Києва і околиць: побудувати у місті потужну фортецю, за
охотити заселення і економічний розвиток міста, у тому числі шляхтою
Сіверський літопис 21
з польських земель. Верещинський навіть вважав за потрібне викори
стовувати Київ як одну з столиць Речі Посполитої. Мова йшла про те,
щоб до Києва час від часу переїжджав королівський двір, як це було
прийнято щодо Кракова, Варшави і Вільна. Варто також відзначити,
що Верещинський завжди з великим пієтетом згадував про колишню
велич Києва і Київського князівства.5 Це було одним з проявів його не
прихованої любові до Русі, за що він вважався серед поляків «неви
правним» русином.
Швидке і безконтрольне зростання козаччини на волості взимку
1595— 1596 років змусило Верещинського шукати відповідь на козацьке
питання. На початку 1596 року він розробив проект щодо організації
козацтва. Цей документ без перебільшення можна назвати унікальним
твором української політичної думки тих часів. Верещинський пропону
вав козакам зайняти територію між Дніпром і кордоном з Московією,
тобто весь лівий берег Дніпра в межах Речі Посполитої від Переясла
ва і Лубен на півдні до Пропойська і Мстиславля на півночі. Тут мало
бути створене автономне князівство у складі Речі Посполитої на чолі з
князем і гетьманом. Територія князівства мала поділятися на тринад
цять військово-адміністративних одиниць — полків. Столицею князів
ства мав стати Переяслав, а резиденцією гетьмана — Лубни. Центра
ми полків називалися Пирятин, Бориспіль, Остер, Любеч, Гомель та
ін. У межах князівства встановлювалася козацька юрисдикція, тобто,
все управління і судова влада здійснювалась самими козаками. Геть
маном, очевидно, теж мав бути вихідець з козацького середовища.
Єдиним обов’язком жителів «козацького князівства» щодо короля мала
бути військова служба проти татар чи московського царя.6 Якщо гово
рити про статус князівства у складі Речі Посполитої, то можна припу
стити, що Верещинський мав за зразок Велике князівство Литовське.
У Вел. кн. Литовському був свій гетьман, уряд, військо, скарб та інші
ознаки державності. Князем у ньому вважався польський король і воно
було однією з двох рівноправних частин Речі Посполитої — держави
«обох народів» — польського і литовського. Варто також уточнити, що
під народами у політичному розумінні тоді мали на увазі не етноси, а
шляхту двох цих частин, відповідно польсько-українську і литовсько-
білоруську.
«Козацьким проектом» Верещинський фактично розвивав власну
ідею рицарського ордену на Придніпров’ї. Однак відбулася принципо
ва зміна: за соціальну основу новостворюваної військово-рицарської
організації тепер бралася не шляхта, а козацтво. Проект, очевидно, був
писаний наспіх і пропонував шлях розв’язання реальної конфліктної си
туації на Придніпров’ї взимку 1595— 1596 років. Тоді, в розпал коза
цького руху Семерія Наливайка і Григорія Лободи, на Київщині пере
бувало понад десять тисяч козаків і уряд готувався до розправи з ни
ми. Було зібрано велике військо під командуванням гетьмана Станісла
ва Жолкевського. Безпосередньо перед початком воєнних дій Верещин-
ський намагався відіграти миротворчу роль. У зверненні до канцлера
Яна Замойського він писав, що «у нашому краї козацтва близько двад
цяти з половиною тисяч намножилось», і воно творить різні шкоди. Ки
ївський єпископ запропонував свій вихід із ситуації. Для цього потріб
но вивести всіх козаків на Задніпров’я, а потім під королівськими хо
ругвами «прикладом святої пам’яті короля Стефана» виправити їх на
війну проти татарської орди чи на московські землі. Похід на Крим мо
же бути перетворений у загальний хрестовий похід проти мусульман, і
Верещинський готовий очолити його. Адже саме його Бог призначив
«бути щитом своєї милої Вітчизни». Тому він вважав, що папський ле
гат у Польщі має дати йому хоругву хрестоносців, а також видати уні
версал із закликом підніматися на релігійну війну.7 Парадоксальний
підхід Верещинського до існуючої ситуації, коли апогей козацьких сва-
22 Сіверянський літопис
вільств розцінювався ним, як зручний привід до початку хрестового по
роду, звичайно, не знайшов підтримки серед польських керівників. Якщо
ж порівняти пропозицію Верещинського з проектом козацького князів
ства на Лівобережному Придніпров’ї, то можна зробити висновок, що
він фактично пропонував розпочати реалізацію свого проекту в життя,
хай і в прихованому вигляді.
У воєнній кампанії 1596 року козацтво зазнало першої поразки від
поляків. За кілька років помирає і Верещинський. Здавалось би, його
проекти були приречені на забуття. Але... уже невдовзі, на початку
XVII ст. виникає київський козацький полк. Його очолив славозвісний
Петро Сагайдачний у той час, коли був позбавлений гетьманської бу
лави. У 1620-х роках уряд визнає існування ужешести козацьких тери
торіальних полків. І, як відомо, полковий устрій ліг в основу збудова
ної Богданом Хмельницьким української козацької держави. А наступ
ник Хмельницького гетьман Іван Виговський підписує з поляками ві
дому Гадяцьку угоду, за якої козацька Україна мала стати Великим
князівством Руським у складі Речі Посполитої.
Виникає логічне запитання, чи мав проект Верещинського реаль
ний вплив на історію козацтва, чи він просто передбачив можливий
розвиток подій?
Знаючи діяльний характер Верещинського, його близькі стосунки
з козацтвом, можна припустити, що він зробив все можливе, щоб оз
найомити із своїми ідеями козацьку верхівку. Власне, проект був пря
мо звернений до «Війська запорозького», але одночасно був відомий і
у Варшаві. Оскільки він грунтувався на доброму знанні козацтва і реа
лій України, то в козацькому середовищі мав здобути широку попу
лярність. Власне, Верещинський виклав такі ідеї, які козацтво або ще
не могло сформулювати самостійно, або боялося оприлюднити. У будь-
якому випадку, саме він вперше висловив ідею козацької автономії і
пропозицію організувати козацтво заполковим адміністративно-терито
ріальним принципом. Якщо говорити про інші пріоритети Верещинсько-
го, то саме він вперше використав назву «козацький народ», яка згодом
широко вживалася щодо населення України. І він же у листі до
відомого поета Себастіана Кльоновича пропонував здійснювати морські
походи козаків на Туреччину, що теж згодом було втілено в життя.8
Особливо цікаво порівняти карту Гетьманщини другої половини
XVII—XVIII ст. з картою запроектом Верещинського. Вони майже на
кладаються одна на одну, за двома винятками. Перший — до складу
Гетьманщини не увійшли землі сучасного Білоруського Придніпров’я,
хоча спроби підкорити його козацькій владі за часів Хмельницького і
робилися. І другий виняток — у проекті Верещинського відсутні тери
торії на північний схід від Чернігова, власне Сіверщина, яка у часи Ве
рещинського належала Московії. Але саме Верещинський запропонував
широко використати козацтво для відібрання Сіверщини у Москви. І
згодом за допомогою козацької зброї ці землі увійшли до складу Речі
Посполитої. Отже, Верещинський прозорливо передбачив ту терито
ріальну нішу, де існування козацтва було найбільш можливим з точки
зору стратегічних інтересів оточуючих держав. Адже Польща, Моско-
вія, Крим і Туреччина зробили все можливе, щоб знищити державу
Богдана Хмельницького. У роки сумнозвісної «Руїни» Правобережне
Придніпров’я, колиска козацтва, опинилося в епіцентрі безкінечних війн
і було перетворене на безлюдну пустелю. А на Північному Лівобережжі
Придніпров’я козацтво змогло зберегти себе і залишки своєї держави.
Отже, при ближчому розгляді напрошується висновок, що проект
Иосифа Верещинського був використаний козацтвом при пошуках кра
щих форм власної організації. Автор не відзначався особливою скром
ністю і дав собі і проекту козацького князівства найвищу оцінку. Ве-
Сіверянський літопис 23
рещинський писав, що Бог послав його козакам так само, як свого часу-
послав Мойсея народу ізраїльському, щоб вивести його з єгипетської
неволі. Але, якщо відкинути гіперболізовані порівняння, то насправді
цей український мислитель не дуже помилявся щодо теоретичного зна
чення свого проекту. Тому Иосифа Верещинського цілком обгрунтова
но можна вважати одним із творців ідеї української козацької держави.
Джерела та література:
1 Пісма політичне кс. Йузефа Верещинськєдо (польс.) — Краків, 1858. — С. 16.
2 Стороженко А. В. Иосиф Верещинский. Бискуп киевский. — Киев, 1911. — С. 16—30.
3 Там само. — Додатки. — С. 1—171.
4 Публіка // Пісма політичне... — С. 1—34.
5 Верещинский И. Способ заселения нового Киева и обороны бывшей столицы Ки
евского княжества от всякой опасности без обременения его величества короля и
без затрат для Короны Польской, объясненныи господам послам будущего Кра
ковского сейма // Киевская старина. — К., 1894. — Т. 44. — С. 403—425; Мало
известные сочинения Киевского бискупа Иосифа Верещинского (1589—1598).
1. Способ заселения нового Киева, 1595 г.; 2. Верная дорога к заселению пустынь,
русских областей Польского королевства, 1590 г. Пер. с 2-мя предисл. и примеч.
А. В. Стороженко. — К, 1895.
6 Антонович М. Студії з часів Наливайка // Праці Українського історико-філологіч-
ного товариства. — Прага, 1942. — С. 104—106.
7 Стороженко А. В. Стефан Баторий и днепровские козаки. К., 1911. — С. 314—319.
8 Пісма політичне... — С. 183—184.
24 Сіверянський літопис
|