Нотатки краєзнавця
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200252 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Нотатки краєзнавця / Є. Алімов // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 91-95. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200252 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2002522024-11-23T14:05:31Z Нотатки краєзнавця Алімов, Є. Славутицький оберіг 1997 Article Нотатки краєзнавця / Є. Алімов // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 91-95. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200252 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Славутицький оберіг Славутицький оберіг |
| spellingShingle |
Славутицький оберіг Славутицький оберіг Алімов, Є. Нотатки краєзнавця Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Алімов, Є. |
| author_facet |
Алімов, Є. |
| author_sort |
Алімов, Є. |
| title |
Нотатки краєзнавця |
| title_short |
Нотатки краєзнавця |
| title_full |
Нотатки краєзнавця |
| title_fullStr |
Нотатки краєзнавця |
| title_full_unstemmed |
Нотатки краєзнавця |
| title_sort |
нотатки краєзнавця |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Славутицький оберіг |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200252 |
| citation_txt |
Нотатки краєзнавця / Є. Алімов // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 91-95. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT alímovê notatkikraêznavcâ |
| first_indexed |
2024-11-26T04:12:56Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:12:56Z |
| _version_ |
1818524168202747904 |
| fulltext |
СЛАВУТИЦЬКИЙ ОБЕРІГ
Євген Алімов
НОТАТКИ КРАЄЗНАВЦЯ
Населені пункти, що одержали свої назви від власників рудень
Лівобережжя Дніпра Чернігівщини було багате на болотну руду.
У XVII—XVIII століттях в руднях виплавляли метал і багато сіл одер
жали свої назви на честь їх власників.
Так, с. Шкуранка раніше, до 1921 p., називалось Рассудовська Руд
ня (володів польський магнат Олександр Рассудов), потім переймену
вали в честь орендаря Шкури.
х. Грабівка (біля с. Мекшунівка) — власник Граб,
с. Пролетарська Рудня (до 1922 р. Посудевська Рудня) — власник
польський магнат Посудевський.
с. Грибова Рудня — власник Гриб.
с. Редьківка (в даний час виселена в с. Кошівку Чернігівського ра
йону і перейменована в Нову Редьківку). Власник рудні Радко Гапо-
нович.
Запитували:
— Чия рудня?
— Радковська.
Так і село почали називати, потім простіше — Радковка і, нарешті,
Редьківка.
Назви населених пунктів і полустанків, що виникли від назв уро-
чищ:с. Хропате (воно ж Воротець) — урочище Воротець.
с. Глядин — ур. Глядин.
с. Клонов — ур. Клонов.
с. Смоліговка — ур. Смоліговка.
с. Гірманка — ур. Гірманка.
с. Борки — ур. Борки.
с. Кухарі (в купчій крепості згадується, що Яків Дробич передає
Любецькому монастирю землі, що знаходяться в ур. Кукари).
с. Ревун Круг — ур. Ревун Круг.
с. Рудка — яри і потоки в них місцеві жителі називали «рудками».
Полустанок Демейка (Південно-Західної залізниці) — ур. Демейка.
Полустанок Нерафа (зараз станція Славутич Південно-Західної
залізниці) — жителі с. Неданчичів Дідовець Ганна Іванівна, 1905 року
народження, Кривопиша Савелій Іванович, 1915 року народження,
Сіверянський літопис 91
стверджують, що не було ніяких будівель до того часу, коли з’явилась
залізниця Чернігів — Овруч, жителі навколишніх сіл ходили жати жи
то в ур. Нерафу.
Назви населених пунктів, що походять
від прізвищ власників або перших жителів:
с. Семаки — Кондрат Семак.
с. Шумани — пан Федір Лопата, зять Шуманів.
с. Красковське — в 1656 році володіла Секлета Красковська.
с. Даничі — Федір Данич, вона ж Гонтка,
х. Пушкін, — козака Пушки,
с. Брехуни (зараз Березовка) — козака Брехуна,
с. Скугари — на честь поміщиці Ганни Андріївни Скугарівни,
с. Мекшунівка — жителя Мекшуна,
с. Рассудов — польський магнат Рассудов,
с. Тамаровка — Василь Іванович Тамара, який купив землі біля
с. Високінь,
с. Хропате (воно ж Воротець) — житель Хропатий.
с. Неданчичі — у 1793 році Неданчичі-Кривопиші Ларіон, Григорій,
Микита та племінники з синами Василем та Гнатом, з їх синами, зна
ходились в козачому званні і просили про підтвердження дворянського
походження.
У польських документах є такі записи: «Предок їх шляхетно урож-
деного Василя Неданчача-Кривопиша житель Любецького замку має
привілеї на грунти згадуваних в 1571 р., 1581 р., 1616 р ».
с. Долгуни — житель Васко Довгун.
с. Кисле — любецький боярин Кислий,
с. Пищики — житель Пищик.
с. Левковичі, полустанок Левковичі. Приблизно 1800 р. біля с. Ко
зел (зараз смт Михайло-Коиюбинське) був хутір, в якому жив селя
нин Левкович.
с. Маньки — Кирило та Іван Манки.
с. Товстоліс — належало Івану Олександровичу Товстолісу.
с. Левоньки — належало Якову Левону.
с. Тулія — козак Тимофій, Тулея, власник землі під Шуманами,
с. Мокрі Велички — на річці Лисиця, Лизогуби купили землі разом
з селом в XVII ст. у Процька Івана Величка.
с. Тараса Шевченка (раніше називалось Тарасевича Велички) —
любецький пан Лукаш Тарасевич купив грунт в тракті любецькому
с. Внучки. 1877 р. була записана легенда: «Коли не було поселення, то
один чоловік взяв внучку і переселився.
— Куди йдеш?
— До внучки».
Є інша думка, село згадується в XVII ст., як Унучки, якщо так, то
назва пов’язана із шляхтичем Любецького замку Савою Унучкою
(Внучкою).
с. Козел (зараз смт Михайло-Коцюбинське).
х. Козел (біля с. Губичі) цілком імовірно зв’язано з прізвищем Ко
зел. У документах зустрічається прізвище польського шляхтича Козел.
Виробництво заліза
Як уже згадувалось, наш поліський край, особливо Придніпров’я,
(Чернігівський, Ріпкинський р-ни) в XVII столітті був багатий болот
ною рудою. Навколо теперішнього м. Славутича знаходились рудники
у селах Неданчичі, Губичі, Редьківка, Грабівка, Лісковка, Гуньковка
92 Сіверянський літопис
Рудники будувалися на берегах річок. Плотиною перегороджували
потік, а водяний двигун приводив у рух ковальський молот і міхи для
подачі повітря у піч.
Рудник в с. Неданчичах будувався у 1664 р. чернігівськими міща
нами. Чернігівський полковник дав дозвіл на те, щоб населення шести
полкових сіл (Неданчичі, Губичі, Ювчи, Галки, Порки) брало участь у
будівництві рудника (села Йолча, Галки, Порки зараз належать до
Брагинського р-ну Гомельської області Білорусі). Ремонт після повіней,
заливних дощів повинні були робити селяни Неданчичів.
Залізо із болотної руди виплавляли у чотирикутній відкритій не
високій печі, яка називалася димаркою. Підготовлену масу разом з не-
гашеним вапном засипали шарами почергово з деревним вугіллям. Ро
били це звичайними лопатами і спеціальними корзинами. Повітря по
ступало у димарку від шкіряного міха. Руда плавилась 8— 12 годин.
Рідкі шлаки (жужель) випускались через отвір, що знаходився внизу
печі. По закінченні варки крицю витягували спеціальними крюками че
рез боковий отвір. Шматки по 6—8 пудів одбивали дерев’яними молот
ками, потім захвачували великими кліщами і, розігрівши, віджимали
великим молотом для усунення жужелю і ущільнення маси.
Після цього крицю ділили на три частини для наступної її обробки.
На рудні працювали люди за такими спеціальностями:
1. Рудник — керівник підприємства.
2. Димар — плавильник.
3. Помічник димаря (кошетар) — підносив і заносив у піч вугілля
і руду.
4. Коваль — витягав і віджимав крицю та надавав їй форми пред
метів господарських знарядь праці.
5. Рудокопники — довгими штирями знаходили руду, викопували
її та складали у купу (ворох) для провітрювання.
6. Курачі — випалювали деревне вугілля та доставляли руду.
7. Рубачі — рубали ліс.
Гетьман Іван Мазепа в Універсалі від 26 березня 1701 року писав:
«...Неданчицька рудня кожного року повинна постачати 12 возів доб
рого гнучкого заліза. Звільняється від податків на 1 рік, в зв’язку з
ремонтом та реставрацією рудні».
ХУШ ст. із Росії стали привозити якісніше і дешевше залізо. Не
витримавши конкуренції, рудні прийшли в занепад і припинили вироб
ництво заліза.
Навчання в селах
Освіта наприкінці XIX століття і в першій половині XX ст. перебу
вала на низькому рівні, особливо в сільській місцевості з ряду об’єк
тивних причин.
Земство будувало школи, квартири для вчителів. Але через бідність селян,
які не могли одягнути своїх дітей в теплий одяг та взуття, гос
подарство, яке вимагало робочих рук, було неможливо своєчасно роз
почати навчальний рік і виконати програму.
Про це свідчать документи. У с. Пльохові Чернігівського уїзду Чер
нігівської губернії 1886 р. відкрита земська школа. «Та там не вчаться,
а мучаться. Раніше взимку до 30 зберуться, а тепер нікого — баба
вчить. Не в змозі дітей взути взимку, куди голого пустиш, а приведи —
застудиться, та й соромитись не хочеться».
Сіверянський літопис 93
У більшості сільських населених пунктів нараховувалось по 1—З
грамотних жителів, а в деяких освічених взагалі не було. Наприклад,
на х. Неданчицька Гута у 1904 р. при оформленні документа на продаж
хлібного магазину за 10-х селян розписався один — якийсь Міняйло.
Яким же було навчання в 20-х роках XX століття.
До школи ходили в основному хлопчики. А дівчат матері вчили
прясти, ткати, вишивати, готувати придане — вдома. Якщо й відвіду
вали деякі з них школу, то навчання закінчувалось після І групи.
Навчальний рік починався із закінченням осінніх сільськогоспо
дарських робіт і завершувався з початком нового польового сезону.
Хочу навести ряд статистичних даних с. Радуля. Навчальний рік
розпочався 15 грудня 1923 р. Навчання ведеться російською мовою.
Групи Хлопчики Дівчата
1 45 6
2 20 —
3 10 1
Всього 75 7
Учили дітей 2 учителі. Бібліотеки, майстерні, шкільної земельної
ділянки не було.
До радульської школи повинні були ходити діти і з с. Лопатні, де
нараховувалось 20 дворів, проте ніхто не ходив.
Глухівська школа Редьківської волості.
Навчання українською мовою.
Села Кількість дворів
Кількість учнів
Хлопчики Дівчатка
Гуньківка 100 5 —
Лісковка 50 12 1
Шкуранка 40 4 1
Греківка 15 7 3
Всього 205 28 5
Губицька школа Редьківської волості
Навчання російсько-українською мовою
Початок навчального року 24.10.1923 р.
Кількість
дворів
Відстань
(у верстах)
Кількість учнів
Хлопчики Дівчатка
Губичі 130 — 32 4
Козли 50 2 6 —
Н. Рудня 148 3 9 —
Всього 328 47 4
94 Сіверянський літопис
У с. Неданчичах земська школа була побудована у 1909 р. В
1923 р. в І групу було прийнято 24 хлопчики і 8 дівчаток. Відмовлено
8 хлопчикам через нестачу навчальних місць. Навчальний рік почався
20.10.1923 р.
Медогляд не проводився. Майстерні, бібліотеки, шкільного городу
не було.
У роки першої п’ятирічки навчання дітей дещо покращилось. На
17 травня 1929 р. навчалось 163 учні, з них 56 дівчаток. Відмічається
грубе ставлення до учнів деяких учителів.
Дідовець Ганна Іванівна, 1905 року народження, пригадує: «За ди
тячі витівки вчителька Руденко Л. ставила на коліна, попередньо поси
паючи горох чи гречку. Бували випадки, що примушувала класти за
п’ястя рук на парту долонями доверху і била дерев’яною лінійкою по
долонях».
Сіверянський літопис 95
|