Рейхсміністр з Путивля
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200255 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Рейхсміністр з Путивля / О. Лепьошкін // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 117-118. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200255 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2002552024-11-23T14:19:31Z Рейхсміністр з Путивля Лепьошкін, О. Краєзнавча мозаїка 1997 Article Рейхсміністр з Путивля / О. Лепьошкін // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 117-118. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200255 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка |
| spellingShingle |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка Лепьошкін, О. Рейхсміністр з Путивля Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Лепьошкін, О. |
| author_facet |
Лепьошкін, О. |
| author_sort |
Лепьошкін, О. |
| title |
Рейхсміністр з Путивля |
| title_short |
Рейхсміністр з Путивля |
| title_full |
Рейхсміністр з Путивля |
| title_fullStr |
Рейхсміністр з Путивля |
| title_full_unstemmed |
Рейхсміністр з Путивля |
| title_sort |
рейхсміністр з путивля |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Краєзнавча мозаїка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200255 |
| citation_txt |
Рейхсміністр з Путивля / О. Лепьошкін // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 117-118. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT lepʹoškíno rejhsmínístrzputivlâ |
| first_indexed |
2024-11-26T04:13:02Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:13:02Z |
| _version_ |
1818524174756347904 |
| fulltext |
КРАЄЗНАВЧА МОЗАЇКА
Г і п о т е з и
РЕИХСМШ СТР З ПУТИВЛЯ
Розенберг (Rosenвеrg), Альфред (12.1.1893—16.Х.1946) — один з головних вій
ськових злочинців фашистської Німеччини. З 1921 головний редактор центрального
органу нацистської партії «Völkischer ВеовасМег», Автор книги «Міф 20 століття»
(«Дег Mythus des 20. Jahrhunderts», Münch., 1930), в котрій виклав ідеологію «раси
панів» і намагався «теоретично» обгрунтувати «необхідність» загарбницьких війн. З
1933 очоював зовнішньополітичний відділ гітлеровської партії. З листопада 1941 —
міністр окупованих східних територій; найактивніший провідник масових вбивств та
грабіжництв, які німецька адміністрація чинила в тимчасово захоплених гітлерівцями
областях Польщі, СРСР та інших держав. Страчено за вироком Міжнародного військо
вого трибуналу в Нюрнберзі.
(Радянська історична енциклопедія, 1969 р.).
Від старожилів Сумщини стало відомо, що під час німецько-фашистської окупації
до Путивля приїжджав високопоставлений німецький генерал, на чистій російській
розмовляв з місцевими мешканцями і казав, що в Путивльському повіті були і його
землі. Про це розповідала, зокрема, уродженка села Почепці 1902 року (померла в
1979) Наталя Всаилівна Панаріна. Зустрічався і розмовляв з генералом у путивльсько
му Городку, бувши тоді ще підпарубком, також Іван Олександрович Сироєжкін, 1928
року народження, нині з аслужений скульптор Росії, мешкає в Санкт-Петербурзі.
У списках землевласників, які мали у володінні більше 25 десятин землі за 1884
рік по Путивльському повіту (Курський держархів: ф. 4, оп. 1, справа 79), з числа осіб
іноземного походження були генерал-майор Ребіндер М. О. (609 десятин в Старков-
ській волості), швейцарський підданий Роша Самуіл Людвикович (27 десятин в Кня-
зевській волості), губернський секретар Францесон Єгор Адамович (151 д. в Каза-
чанській волості), гвардії поручик Шейдеман Микола Карлович (128 д. в Попово-Сло-
бідській в.), титулярний радник фон Дистерло Олександр Романович (46 д. в Ново-
Слобідській в.; його син Роман Олександрович, 1859 р. н., закінчив юридичний факу
льтет, досяг звання сенатора), і нарешті РОЗЕНБЕРГИ Дмитро та Михайло Борисовичі
— один унтер-офіцер, другий міщанин (883 десятини землі в Князевській волості, що
під самим Путивлем; землі брати Розенберги здавали в оренду).
Хто ж з нащадків цих путивльських поміщиків іноземного походження міг бути
тим загадковим високопоставленим німецьким генералом? У книзі «УССР в годы Ве
ликой Отечественной войны (Хроника событий)» на сторінці 61 говориться, що 5 серп
ня 1941 року рейхсміністр окупованих східних областей України РОЗЕНБЕРГ видав
наказ про введення трудової повинності. Чи не з путивльських він часом Розенбергів?
Саме до цієї думки схиляє ще один витік інформації. Якось я поцікавився осо
бою Сергія Кузьмича Буняченка, генерал-майора, командира дивізії РОА, який мав
від німців Залізного хреста II ступеня, уродженця розташованого біля Путивльського
району села Коров'яківка, — і наштовхнувся на книгу Олександра Колесніка «РОА—
власовская армия: судебное дело генерала А. А. Власова» (Харьков: Простор, 1990).
В цій книзі на 24-й сторінці цитується цікавий уривок із застенографованого виступу
фюрера в гірській резиденції Гітлера 3 червня 1943 року: «Зараз у нас достатньо
людей. У господарстві Розенберга вони сидять без числа. Але, на жаль, є вони у
нас і при арміях. Це колишні балтійські дворяни та інші балтійські німці. Але є та
кож і українські емігранти (виділено мною — О. Л.), котрі з часом обжились в Ні
меччині, частково, на жаль, навіть набули громадянства і котрі, природно, дивляться
на німецьку визвольну кампанію з великою радістю. Але на фоні подій вони бачать
не наші національні цілі, в перспективі вони бачать власні цілі. Кожен народ думає
про себе, і ні про що інше. Всі ці емігранти та радники хочуть тільки підготовляти
собі позиції на майбутній час...».
І далі на сторінці 26 того самого джерела: «ФЮРЕР, Я мав бесіду з Розенбергом
та Кохом і міг лише одне встановити, що між ними, природно, є велика різниця. Ро
зенберг має в своєму розпорядженні декласовані політичні елементи ще з часів його
Сіверянський літопис 117
власної еміграції (виділено мною — О. Л.). Цілком природно, що в 1919—1922 роках
ми до цих емігрантів ставились з повною симпатією, оскільки ми казали, що, може
бути, в Росії настане перелом. Виявилось, що все це також лише одна фантазія. Емі
гранти нічого не робили. Вони жили собі в Німеччині і харчувались за наш рахунок.
В 1921 році я мав з цього приводу суперечку з Розенбергом, і я йому тоді казав:
Розенберг, візьміть собі до уваги твердо, що революція робиться лише тими людь
ми, котрі знаходяться в середині держави, а не зовні її. І от з'явився український
гетьман, котрий запропонував нам свої послуги. Я сказав тоді: Розенберг, чого ви
чекаєте від цієї людини? — «О, він організує революцію». Я сказав тоді: В такому
випадку він повинен знаходитись в Росії».
Жили брати Дмитро та Михайло Розенберги, ймовірно, на хуторі Вознесенка (ни
ні селище Новослобідське, там знаходиться дільниця Клевенського управління осу
шувальних систем).
Інтуїція підказує, що тим високопоставленим німецьким генералом, який відвідав
Путивль під час німецько-фашистської окупації і казав, що в Путивльському повіті
були і його землі, — був саме Альфред Розенберг, всесвітньо відомий ідеолог фа
шизму.
Можливо, це ім'я зацікавить когось з краєзнавців Сумщини або Чернігівщини і
вони зможуть розвинути цю тему далі та внести додаткові відомості.
Олександр ЛЕПЬОШКІН
ТАЄМНИЦЯ В. М. С.
У колекції Чернігівського художнього музею зберігаються 14 живописних творів,
позначених ініціалами В. М. С., більша частина з яких ніколи не експонувалася. Вони
надійшли в ЧІМ 1953 р. з Прилуцького краєзнавчого музею. Виданий у 1928 році Бю
летень Прилуцького округового музею називає їх автором художника Соколова, що
жив і помер у Вейсбахівці (тепер Білоречиця). Перелічуються твори, придбані музе
єм у вейебахівського священика М. Федоренка. Зацікавлена, вирушаю до Прилук, щоб
здобути відомості про художника, встановити ім'я та по батькові, уточнити рік народ
ження та смерті, бо у довідковій літературі його прізвища немає.
Йшов 1888 рік — виповнювалося 150 років з дня його народження, бо роком
народження художника вважався 1838. У Прилуках знайомлюся з чудовими людьми—
працівниками музею, архіву. Хранитель фондів ПКМ Г. Ф. Гайдай погодився звозити
мене у Вейсбахівку, де мешкав художник. По дорозі я почула від нього все, про що
він дізнався від старожилів. Художник Соколов приїхав у Вейсбахівку в 1876 р. разом
з архітектором О. Ю. Ягном на запрошення О. С. Рахманової для проектування, бу
дівництва та оздоблення маєтку. Олена Сергіївна Рахманова, уроджена княгиня
Волконська (дочка декабриста Волконського) володіла на той час маєтками, в Козе-
лецькому (Вороньки) та Прилуцькому повітах. У Вейсбахівці було зведено чудовий
архітектурний ансамбль у стилі українського модерну: палац (1886), готель, флігель,
церква. Дах, фриз, віконні наличники виготовлено з теракоти та майоліки, ними ж
обкладено колони та печі. Майолікове оздоблення виготовляли у Вороньках, в кера
мічних майстернях, заснованих О. Ю. Ягном, всередині палац та флігель розписані
В. Соколовим. На віконних отворах збереглися рештки декоративного розпису.
Ось ми у Вейсбахівці (сучасній Білоречиці). Перед нами картина запустіння: флі
гель у жалюгідному стані, зверглися деякі надвірні будівлі: пекарня, конюшні, де
в розбитих шибках гуляє вітер. Нічого не нагадує про чудово налагоджене госпо
дарство, де були теплиці, сад, півсотні корів, 80 робочих биків, 2 парові молотилки.
Неподалік від місця, де колись була церква, лежить чорна мармурова надгробна
плита: «Анна Ивановна Соколова, род. 30 января 18...7 — умерла 2 сентября 1899».
Хто вона, ця жінка з прізвищем, що нас цікавить. У Прилуцькому районному архіві
знаходжу відповідь — запис в метричній книзі Полтавської духовної консісторії
с. Вейсбахівки за 1899 р.:, умерла 2 сентября погребена 5 сентября Тульской губер
нії Алексинского уезда потомственного дворянина Василия Николаевича Соколова
жена Анна Іоановна, 31 год.». Так було встановлено ім'я та по батькові художника
та його походження з тульських дворян. Скупі рядки документів безпристрасні, але
включимо уяву: тридцятирічний художник приїздить з маєток, працює, пише портре
ти на замовлення, одружується з молоденькою Ганною (бо він був старший від неї
на: 22 роки), яка померла в 31 рік, залишивши чоловікові дитину — єдиного сина
Феодосія. На жаль, звісток про його народження не знайдено, не всі метричні кни
ги збереглися, а народитися він міг з 1886 по 1899 pp. Подальші пошуки дали нові
відомості: Державний архів Тульської області відповів на запит: «Василий Николаевич
Соколов родился 12 декабря 1845 года, крещен 19 декабря 1845 года в Санкт-Петер
бурге. Его родителями были: бухгалтер лейбгвардии Преображенского полка поручик
Николай Ильич Соколов и Елизавета Ивановна. В дворянском достоинстве В. Н. Со
колов утвержден 20 декабря 1860 г.». Ця знахідка відсунула ювілей художника на
118 Сіверянський літопис
|