«І тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...»
«Двадцять п’ять літ минуло від смерті Куліша — письменника, який сам один написав більше ніж усі його попередники, почавши від Котляревського, а ідейних горизонтів отворив більше, ніж судилося опанувати їх зором духа всім українським письменникам до найновішої доби... тільки людське туподумство засл...
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200258 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «І тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...» / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 123-125. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200258 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2002582024-11-23T14:20:38Z «І тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...» Дзюба, Т. Ювілеї «Двадцять п’ять літ минуло від смерті Куліша — письменника, який сам один написав більше ніж усі його попередники, почавши від Котляревського, а ідейних горизонтів отворив більше, ніж судилося опанувати їх зором духа всім українським письменникам до найновішої доби... тільки людське туподумство заслонює його велику творчість перед широкими кругами загалу». І тепер, у соті роковини від дня смерті Куліша, це поцінування праці митця не є перебільшенням з тією різницею хіба, що цікавість до його спадщини вдовольнити може кожен. Та, незважаючи на величезну кількість студій, химерна постать письменника і надалі залишається «нерозгаданою загадкою» для сучасників і нащадків. Пошук «пожаданого ключа розуміння» триває... 1997 Article «І тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...» / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 123-125. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200258 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ювілеї Ювілеї |
| spellingShingle |
Ювілеї Ювілеї Дзюба, Т. «І тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...» Сiверянський літопис |
| description |
«Двадцять п’ять літ минуло від смерті Куліша — письменника, який сам один написав більше ніж усі його попередники, почавши від Котляревського, а ідейних горизонтів отворив більше, ніж судилося опанувати їх зором духа всім українським письменникам до найновішої доби... тільки людське туподумство заслонює його велику творчість перед широкими кругами загалу». І тепер, у соті роковини від дня смерті Куліша, це поцінування праці митця не є перебільшенням з тією різницею хіба, що цікавість до його спадщини вдовольнити може кожен. Та, незважаючи на величезну кількість студій, химерна постать письменника і надалі залишається «нерозгаданою загадкою» для сучасників і нащадків. Пошук «пожаданого ключа розуміння» триває... |
| format |
Article |
| author |
Дзюба, Т. |
| author_facet |
Дзюба, Т. |
| author_sort |
Дзюба, Т. |
| title |
«І тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...» |
| title_short |
«І тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...» |
| title_full |
«І тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...» |
| title_fullStr |
«І тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...» |
| title_full_unstemmed |
«І тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...» |
| title_sort |
«і тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...» |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Ювілеї |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200258 |
| citation_txt |
«І тебе вже оце не побачу, мій краю коханий...» / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 123-125. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT dzûbat ítebevžeocenepobačumíjkraûkohanij |
| first_indexed |
2024-11-26T04:13:08Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:13:08Z |
| _version_ |
1818524181514420224 |
| fulltext |
ЮВІЛЕЇ
Тетяна Дзюба
•
«І ТЕБЕ ВЖЕ ОЦЕ НЕ ПОБАЧУ,
МІЙ КРАЮ КОХАНИЙ...»
П А Н Т Е Л Е Й М О Н К У Л ІШ І Ч Е РН ІГІВ Щ И Н А
«Двадцять п’ять літ минуло від смерті Куліша — письменника,
який сам один написав більше ніж усі його попередники, почавши від
Котляревського, а ідейних горизонтів отворив більше, ніж судилося опа
нувати їх зором духа всім українським письменникам до найновішої до
би... тільки людське туподумство заслонює його велику творчість перед
широкими кругами загалу».1 І тепер, у соті роковини від дня смерті
Куліша, це поцінування праці митця не є перебільшенням з тією різни
цею хіба,що цікавість до його спадщини вдовольнити може кожен. Та,
незважаючи на величезну кількість студій, химерна постать письмен
ника і надалі залишається «нерозгаданою загадкою»2 для сучасників
і нащадків. Пошук «пожаданого ключа розуміння»3 триває...
Життєвий шлях Пантелеймона Олельковича Куліша нерозривно
пов’язаний з нашим краєм. 27 липня 1819 р. — народився в м. Вороне
жі Глухівського повіту на Чернігівщині (нині це Сумська область).
1834 р. — вийшов з п’ятої «кляси» Новгород-Сіверської гімназії. 1837—
1838 рр. — канцелярський урядовець в Ніжинському ліцеї князя Безбо-
родька. 1847 — одруження з Олександрою Михайлівною Білозерською
в с. Оленівці під Борзною. 1870— 1873 рр. — переговори з братами Бі-
лозерськими про купівлю хутора Мотронівки (неподалік тієї ж Оленів-
ки). 1885 р. — пожежа у Мотронівці, під час якої згоріла бібліотека
Куліша, його переклад Біблії, частина рукописів.
Ця хронологічна канва — лише риштування міцних, багаторівне
вих і різнобічних взаємин письменника з Чернігівщиною. Тут жили
його меценати — поміщики В. Тарновський, Г. Галаган, коштом яких
вийшли «Записки о Южной Руси», «Чорна рада», «Проповіді Гречуле-
вича», «Граматка». Неодноразово гостював Пантелеймон Олелькович у
Сокиринцях та Качанівці. Важко переоцінити епістолярію Куліша, ад
ресовану землякам. Як відзначав Юрій Шевельов: «Поміж його сучас
никами на Україні листи Куліша унікальні своїм темпераментом, сво
єю філософією і своїм стилем (високим)».4 У них майже відсутні опи
си побутового характеру, абсорбовані всі головні ідеї (суспільно-полі
тичні, філософсько-естетичні) художника слова і мислителя. Епістоляр
ний жанр у Куліша наближається до літературного, у листах поруше
но чимало літературознавчих проблем. Власне, якщо і не вдалося Кулі-
шеві втілити ідею фікс, — витворити українську націю, то для створен
ня її фікції — нації літературної — він, дійсно, зробив чимало.
Сіверянський літопис 123
До Г. Галагана, 1857, лютого 9. Із С.-Петербурга. «Не дивуйтесь
словам моїм про великі надії на народ український. Погляньте на його
історію: чого не перебув він, які недолюдки з його не знущались! А в
його більше людськости осталось, ніж у москаля і ляха». В контексті
порівнянь позитивних героїв, створених українськими та російськими
письменниками, Куліш робить спробу розкрити особливості української
ментальності, національного сприймання та світорозуміння на досить
цікавому прикладі: «...порівняємо ж ми і московське благочестіє з на
шим. Чи бачите, що таке були в старій Московщині монастирі? Іван
Мучитель утікає туда од своєї душевної тривоги... «Прийду к вам, пре
ступник окаянный». Старі люде ідуть туди на спокій вмирати; саджа
ють туди, як у темницю, жінок і дівчат... Монастир — та ж могила. У
нас він був те ж саме щодо втікання од миру і його напастей, та втік
ши туди, чоловік зараз брався за діло: він був друкар, він був учитель,
він виходив на місію і од села до села, робом христовим і апостоль
ським, благовістував Божую правду. Не могилою був монастир южно-
руський: козацьке отамання виходило з монастирів і слово чернечої на
уки в діло перетворило».5
До слова, козакофілія Куліша зміниться з часом козакофобією. У
критичних поглядах на Січ він — попередник історіософа В. Липинсь-
кого, який виступав проти ідеалізації Січової громади, вбачаючи у
свідомості українського козацтва елементи анархізму, схильність до ру-
їниицтва, зневаги до традицій тяглого населення.
Але то буде пізніше, а майже одночасно із згаданим листом, отри
мує кореспонденцію ще один сокиринський адресат Куліша — кобзар
Остап Вересай. 10 грудня. 1856 просить Куліш помолитись за нього:
«Може Бог твою молитву почує скоріше, ніж нашу панську».6 Іноді під-
магає ірникові кількома карбованцями.
Стосунки Куліша з людьми не відзначалися тривкістю. Шкодили їм
самолюбство, егоцентризм, індивідуалізм, різкість «несамовитого Пань-
ка». Але із чернігівцем С. Носом Куліша поєднувала напрочуд багато
річна приязнь.
«Український гурток у Чернігові був міцненький. Було тут багато
молоді, настроєної також романтично, як і Ніс. Отже, явочним поряд
ком заснований був так званий «Носівський курінь», щось подібне до
українського клюбу. До «куреня» вступити було вільно кожному, аби
тільки він одягавсь у народне вбрання та розмовляв народною мо-
вою».7
С. Носу звіряє мотронівський відлюдько візію майбутнього сприй
няття своєї особи: «Настане час, як не буде нас, що повинишпорюють і
посписують усяку всячину нашу та й дивуватимуться: що як сі люде в
такій темряві працювали і при такому темрявому світлі писали?».8
Не лише писали, а й публікували свої твори. Куліш, зокрема, вмі
щував деякі з них у «Черниговском листке», який редагував Леонід
Глібов. Саме тут з’явилися і програмні поезії «До кобзи» та «Заспів».
Чернігівщина була для Куліша внутрішньою іміграцією — до вті
лення на практиці ідеалу хутірного побуту він вдавався зазвичай у кри
тичні хвилини, коли не складалося життя у столиці. Після остаточного
переїзду до Мотронівки, перейменованої на честь дружини у Ганнину
Пустинь, хутір стає штабом, звідки невтомний діяч намагається здій
снювати свої грандіозні прожекти. Тут він сягає духовнихвершин, пе
рекладаючи Шекспіра, Гете, Байрона, Біблію...
Однак повернемось до епістолярних зв’язків Куліша. Дослідник
Віктор Петров дотепно зауважив, що подвоїти чи потроїти кохання для
Куліша означало подвоїти чи потроїти листування. Не розриваючи шлю-
124 Сіверянський літопис
бу, Куліш пережив і кілька захоплень, пов’язаних із сіверянською зем
лею.
Линовицька панночка Маня де Бальмен нагадала Кулішеві геро-
іню його «Орисі», проглядалася схожість і з Музою літератора, богиня поставала
в уяві письменника соромливою юнкою, шляхетною і роботя- щою
водночас. Близькою виявилася Маня й до ідеалу української дів
чини, й до милих серцю Куліша образів сентиментального Квітки-Осно-
в’яненка. Для педагогічного кохання (у розумінні митця любити адек
ватне виховувати) кращого матеріалу — годі шукати.
Зовсім неподібне до згаданої симпатії зачарування Лесею Мило-
радович, красунею із Калюжинець, що неподалік Прилук. Леся відпо
відає всім попереднім вимогам, без яких важко викликати зацікавле
ність Куліша: україномовність, прихильність до українських традицій,
незіпсованість салонними манерами. Понад це — у неї чудове сопрано
і співає панночка українських пісень, що для Куліша надзвичайно сут
тєво.
Їх роман — мелійний. Залюбленість у пісню ототожнюється із за
коханістю у дівчину. Для епохи романтизму мелійні романи — не рід
кість, варто лише згадати Тургенева й Поліну Віардо, Аліну й Косто
марова.
Як уже відзначалось, на свій статус одруженого чоловіка Куліш
не надто вважає, статус об’єкта уваги його також не вельми турбує,
тому не чинить спротиву почуттям до Параски Глібової — дружини
письменника Леоніда Глібова, котру у молоді роки спіткала доля Шев-
ченкової Катерини.
Куліш досліджує кохання, як явище, намагається збагнути його
механізм, сподівається зазнати і в старощах.
На хуторі Ганнина Пустинь втілюється ідеал любові двох літніх
людей:
Я знав тебе маленькою, різвою,
І буде вже тому з півсотні літ.
Ми бачили багацько див з тобою,
Ми бачили і взнали добре світ,
Боролись ми не раз, не два з судьбою.
І в боротьбі осипався наш цвіт.
Од світу ми прегордого відбились,
Та в старощах ще краще полюбились. 9
* * *
Сто років тому, письменникові, який більшу частину життя розвін
чував міф козацтва, труну вкрили червоною китайкою — за старим
козацьким звичаєм. Це був перший посмертний парадокс. Із часом їх
ставало дедалі більше. А «пожаданий ключ розуміння»? — Близький
і невловимий, мов фата моргана.
Джерела та література:
1. Щурат Василь. Фільософічна основа творчості Куліша. — Львів, 1922. — С. 1, 4.
2. Єфремов Сергій. Історія українського письменства. — Мюнхен, 1989. — Т. 11. —
4. Вибрані листи Пантелеймона Куліша українською мовою писані. — Нью-Йорк—
Торонто, 1984. — С. 21.
5. Ibidem. — С. 96.
6. Ibidem. — С. 87.
7. Микола Левченко. До листування П О, Куліша з П. Глібовою // Записки Іст. Філ.
Відділу ВУАН. — 1927. — Кн. X. — С. 294.
8. Вибрані листи Пантелеймона Куліша українською мовою писані. — Нью-Йорк —
Торонто, 1984. — С. 260.
9. «Чолом доземний моїй же таки знаній», Куліш Пантелеймон // Твори в 2 томах,
— К, 1989. — Т. 1. — С. 232.
Сіверянський літопис 125
|