Чернігів. Павло Полуботок (підготовка до друку та передмова О. Коваленка)
Нарис «Павло Полуботок» присвячено одному з провідних українських політиків доби Гетьманщини, який походив з Чернігова і довгий час обіймав тут полковницький уряд. Він наважився на уперту й ризиковану протидію імперській політиці Петра І, котрий прагнув дощенту зліквідувати автономний устрій козацьк...
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200261 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Чернігів. Павло Полуботок (підготовка до друку та передмова О. Коваленка) / М. Грушевський // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 141-144. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200261 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2002612024-11-23T14:21:14Z Чернігів. Павло Полуботок (підготовка до друку та передмова О. Коваленка) Грушевський, М. З історіографічної спадщини Нарис «Павло Полуботок» присвячено одному з провідних українських політиків доби Гетьманщини, який походив з Чернігова і довгий час обіймав тут полковницький уряд. Він наважився на уперту й ризиковану протидію імперській політиці Петра І, котрий прагнув дощенту зліквідувати автономний устрій козацької держави. Це коштувало Павлові Полуботку життя, але забезпечило почесне місце у пантеоні історичних діячів України. 1997 Article Чернігів. Павло Полуботок (підготовка до друку та передмова О. Коваленка) / М. Грушевський // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 141-144. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200261 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історіографічної спадщини З історіографічної спадщини |
| spellingShingle |
З історіографічної спадщини З історіографічної спадщини Грушевський, М. Чернігів. Павло Полуботок (підготовка до друку та передмова О. Коваленка) Сiверянський літопис |
| description |
Нарис «Павло Полуботок» присвячено одному з провідних українських політиків доби Гетьманщини, який походив з Чернігова і довгий час обіймав тут полковницький уряд. Він наважився на уперту й ризиковану протидію імперській політиці Петра І, котрий прагнув дощенту зліквідувати автономний устрій козацької держави. Це коштувало Павлові Полуботку життя, але забезпечило почесне місце у пантеоні історичних діячів України. |
| format |
Article |
| author |
Грушевський, М. |
| author_facet |
Грушевський, М. |
| author_sort |
Грушевський, М. |
| title |
Чернігів. Павло Полуботок (підготовка до друку та передмова О. Коваленка) |
| title_short |
Чернігів. Павло Полуботок (підготовка до друку та передмова О. Коваленка) |
| title_full |
Чернігів. Павло Полуботок (підготовка до друку та передмова О. Коваленка) |
| title_fullStr |
Чернігів. Павло Полуботок (підготовка до друку та передмова О. Коваленка) |
| title_full_unstemmed |
Чернігів. Павло Полуботок (підготовка до друку та передмова О. Коваленка) |
| title_sort |
чернігів. павло полуботок (підготовка до друку та передмова о. коваленка) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
З історіографічної спадщини |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200261 |
| citation_txt |
Чернігів. Павло Полуботок (підготовка до друку та передмова О. Коваленка) / М. Грушевський // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 141-144. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT gruševsʹkijm černígívpavlopolubotokpídgotovkadodrukutaperedmovaokovalenka |
| first_indexed |
2024-11-26T04:13:14Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:13:14Z |
| _version_ |
1818524188000911360 |
| fulltext |
Михайло Грушевський
ЧЕРНІГІВ. ПАВЛО ПОЛУБОТОК
(Підготовка до друку та передмова Олександра Коваленка)
Україна щойно відзначила 130-річчя від дня народження свого пер
шого Президента і найбільшого Історика — М. С. Грушевського
(1866— 1934). Він створив понад дві тисячі наукових та публіцистичних
праць, що містять, зокрема, численні відомості з історії Чернігово-Сі-
верщини. Разом з тим, у доробку М. С. Грушевського є кілька публіка
цій, безпосередньо присвячених минувшині нашого краю. Це, переду
сім, грунтовна студія «Чернігів і Сіверщина в українській історії», що
побачила світ 1928 р. у збірнику наукових праць «Чернігів і Північне
Лівобережжя».1 М. С. Грушевський узагальнив практично увесь наяв
ний на тоді комплекс археологічних, писемних і лінгвістичних джерел
й створив блискучий начерк історії регіону. Своєрідний характер цієї
праці автор підкреслив у її підназві: «Кілька спостережень, здогадів і
побажань». Справді, студія містить більше відкритих запитань, аніж
готових відповідей. Це скоріше звернена до майбутніх дослідників про
грама вивчення історії краю, де, за образним висловом самого
М. С. Грушевського, «поховані секрети Старої України — і зародки
Нової». Додамо, що на світанку національно-державного відродження
України, в січні 1991 p., авторові цих рядків поталанило передрукувати
її у спеціальному додатку до газети «Комсомольський гарт», яку на то
ді редагував С. О. Павленко.2
Водночас, поза увагою фахівців та широкого читацького загалу ще
й досі залишаються науково-популярні нариси М. С. Грушевського з
історії Чернігівщини, оприлюднені у 1910 р. на шпальтах київської га
зети «Село». Цей тижневик, що видавався протягом 1909 — 1911 рр.,
мав виразне культурологічне обличчя. У ньому, крім традиційних «но
вин», систематично друкувалися твори вітчизняних та зарубіжних пись
менників, матеріали про видатних діячів культури. Нариси М. С. Гру-
шевського правлять за типовий зразок історичної публіцистики ученого
і політика, адресованої аудиторії, яка лишень у загальних рисах орі
єнтується в минулому України. Так, у коротенькому нарисі «Чернігів»
згадано тільки деякі, щоправда, найважливіші події багатовікової іс
торії міста.2 Нарис «Павло Полуботок» присвячено одному з провідних
українських політиків доби Гетьманщини, який походив з Чернігова і
довгий час обіймав тут полковницький уряд. Він наважився на уперту
й ризиковану протидію імперській політиці Петра І, котрий прагнув
дощенту зліквідувати автономний устрій козацької держави. Це кошту
вало Павлові Полуботку життя, але забезпечило почесне місце у пан
теоні історичних діячів України.4
Нариси подаються за першодруком згідно з нормами сучасного ук
раїнського правопису із збереженням усіх лексичних та стилістичних
особливостей авторського тексту М. С. Грушевського.
Джерела та література:
1. Грушевський М. Чернігів і Сіверщина в українській історії: Кілька спостережень,
здогадів і побажань // Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди, розвідки, мате
ріали. — К, 1928. — С. 101—117.
2. Див.: Комсомольский гарт (Чернігів). — 1991. — 12 січня.
3. Грушевський М. Чернігів // Село (Київ). — 1910. — № 25. — С. 5—6.
4. Грушевський М. Павло Полуботок Пі Село (Київ). — 1910. — № 36. — С. 4—5.
Сіверянський літопис 141
Ч Е Р Н І Г І В
Чернігів — стара столиця Задніпров’я. У найдавніших згадках лі
тописця виступає він найважливішим містом на Задніпров’ї ще в по
чатку X віку, тому тисяча літ. Сто літ пізніше, як сини Володимира Ве
ликого почали ділити батьківщину і нарешті два брата Ярослав і
Мстислав поділили між собою батьківські землі, в 1026 році, — Ярос
лав сів у Києві, а Мстислав у Чернігові, і тут почав будувати велику
церкву св. Спаса, найстарішу церкву, яка стоїть іще на Україні. Він не
встиг її докінчити, помер, і задніпрянські землі перейшли до Ярослава
ж. Чернігів дістався його сину Святославу, князю відважному, славо
любному, що не вдоволився Черніговом, а заходився відібрати і Київ
од свого брата Ізяслава; тоді до нього переходили ріжні люди, незадо-
волені з Ізяслава; перейшов до Чернігова і славний Антоній, що засну
вав Печерський монастир (Печерську лавру) в Києві; оселився в Чер
нігові в печері, і потім там поставлено монастир св. Іллі.
Святослав справді здобув Київ і вмер у нім — тільки поховати ка
зав себе в Чернігові, «у св. Спаса». Потомки його, такі ж жадні слави
і власті, Як і він, не забували батьківського прикладу і раз у раз змагали
ся до того, щоб запанувати над усією Вкраїною. Декому вдавалося ши
роко розпросторити власть свою над ріжними українськими землями. На
дворі одного з них — князя Святослава Всеволодовича, правнука Свя
тослава Ярославича, князя чернігівського, а потім київського, жив той
славний поет (на ім’я нам, на жаль, не звісний), що, славлячи свого
Князя і його свояка, князя Ігоря, сотворив ту вічну славну поему свою
«Слово о полку Ігоревім», найкращу квітку нашого старого письменства.
Потім прийшла для Чернігова чорна година, коли насунула татар -
ська хмара на Україну. Чернігів здобуто, поруйновано, і надовго заглох
він. Відродився наново з відродженням України, як піднялася на ній
нова сила, не княжа, а народна, козача. Чернігів знову стає поважним,
славним городом, столицею Чернігівського полку. Тоді заложено в Чер
нігові друкарню і школу, звану колегіум, котру потім начальство ро
сійське перемінило на духовну семінарію. Відродженій українській лі
тературі Чернігів і Чернігівщина дали чимало визначних діячів, згада
ти Куліша і його дружину, звісну письменницю українську, і багато ін
ших письменників. З них найбільше знає наше громадянство покійного
Леоніда Глібова, що українські байки складав. Тепер живе в Чернігові
славний український письменник Михайло Коцюбинський, автор чудо
вих повістей, славний український діяч Ілля Шраг, що був головою ук
раїнських послів в першій Державній Думі, і багато ще інших письмен
ників наших. Гарно почала розвиватися там «Просвіта», та через неза
лежні обставини з неї виступили найбільш діяільні члени її, і потім
вона захиріла.
ПАВЛО ПОЛУБОТОК
Павло Полуботок за часів Мазепи був полковником чернігівським.
Був чоловік розумний, досвідчений і дуже любив свою Україну і свій
народ український: Коли Мазепа пристав до шведів; і стало відомо, що
з того його повстання не буде нічого, бо військо царське залило Украї
ну, тоді українська старшина з’їхалася до Глухова на заклик царя Пет
ра, щоб вибрати нового гетьмана на місце Мазепи. Однодушно хотіли
гетьманом вибрати Полуботка. Але цар Петро тому спротивився. «Се,
каже, чоловік дуже розумний, з нього може вийти другий Мазепа». По
казав на стародубського полковника Скоропадського, тихого та плохо
го, і старшина його вибрала гетьманом, бо не важилася йти против во
лі царя, що з своїм військом тяжко карав усе, де чулася йому якась
«измена» та противність.
142 Сіверянський літопис
Се було 1708 року, і з того часу був гетьманом Скоропадський до
своєї смерті, до 1722 року. Був він чоловік не кепський, тільки занадто
похилий та покірний. Не мав ніякої ваги й сили. Московські генерали
порядкували на Україні як хотіли, не питаючись гетьмана, хоч тільки
він мав бути справжнім начальником у всім. Цар назначив полковників
на Україну від себе, з своїх людей московських, хоч по закону мали
тих полковників (по теперішньому губернаторів і командуючих військом
заразом) вибирати самі українці. Закон и й права українські ламалися.
Тисячі козаків по наказу царському та міністрів мусили йти в далекі
сторони, на фінські болота коло Петербургу або на Кавказ, не на вій
ну, а на роботи кріпостні й земляні, канали копати, кріпості, будувати;
там гинули вони тисячами від недостатків усяких та нелюдського по
водження своїх ириставників. Гетьман і старшина дуже смутилися тим,
але боялися підняти голос проти того. А 1722 р. об’явив цар, Скоропад
ському, що на будуще при гетьмані буде «Малоросійська колегія», Ра
да, зложена з шести офіцерів московських (з військ, що стоять на Ук
раїні) під проводом московського ж генерала, і та колегія буде мати
нагляд над усією українською управою. Без неї гетьман не може зро
бити ніякого розпорядження (указів). Вона буде контролювати його й
полковників, приймати скарги (жалоби) на них, робити слідства і таке інше.
Гетьмана з старшиною таким чином оддано під начало сьому
московському генералу з офіцерами. Скоропадський від того так засу
мував, що вмер слідом потім.
Старшина зараз же послала до царя своїх послів просити, щоб по
зволено було їм вибрати собі нового гетьмана. А тим часом для упра
ви вибрано «наказним гетьманом», себто заступником (замістителем)
гетьмана, Павла Полуботка. Але цар не хотім позволити вибрати геть
мана; він хотів понасувати зовсім українські порядки та завести на Ук
раїні своїх губернаторів і російську управу. На прошения старшини він
дав таку відповідь: «Від Богдана Хмельницького і до Скоропадського
всі гетьмани були «изменники», окрім тільки першого і останнього
(Хмельницького і Скоропадського); і через те царству Російському
і Україні було багато шкоди; тому треба на гетьманство шукати чолові
ка вірного та певного, а поки такий знайдеться — визначено Україні
правительство, і його треба слухатися, а цареві з вибором гетьмана не
докучати». Сим правительством була отся Малоросійська колегія, вона
трясла цілою Україною. Оголосила по Україні, щоб всякий, хто мав
якусь кривду від старшини, удавався до колегії, бо вона на те уста
новлена, аби обороняти бідних од багатих, простий народ від старшини,
Тим сподівалася вона привернути простий народ до себе, щоб він не
жалував за правами і порядками українськими, що ламалися тепер.
Та Полуботок не хотів допустити до загибелі старих прав і поряд
ків українських. Він був чоловік-рішучий та смілий. Бачив, що і цар,
і колегія на те б’ють, що при українських порядках, мовляв, діються ве
ликі кривди людям, а колегія, заводячи свої порядки, ніби хоче людей
оборонити від тих кривд. Через те всіми силами заходився коло попра
ви українських судів і управи, щоб людям не діялося кривди. Завів у
судах сільських, сотенних і полкових такий порядок, щоб судив не сам
один суддя, а в товаристві кількох старшин досвідчених в справі. Уста
новив порядок, як обжалувати несправедливі рішення нижчих судів до
вищих. Завів кращі порядки в вищім суді українськім (звався «гене
ральний суд»). Видав суворий наказ, під загрозою тяжких кар, щоб
старшина не кривдила простих козаків, не обертала на роботу собі.
Здавалося, тільки радіти б колегії та правительству від таких за
ходів Полуботкових, коли він заходився, щоб непорядки українські ви
коріняти. Але правительству не порядку та справедливості на Україні
треба було, а того, щоб «Малую Россию (Україну) к рукам прибрать»,
Сіверянський літопис 143
як вони казали. Тому зараз почали з Малоросійської колегії до царя
жалуватися, що Полуботок не слухається, людей бунтує. Цар на те ще
більші права колегії надав, а Полуботку з кількома іншими старшина
ми велів до Петербургу їхати, щоб України не бунтували. Підстроєно
так, що з одного полку, Стародубського, мовби то козаки подали про
шения таке, щоб у них заведено російські порядки, і полковників їм з
руських людей аби цар назначив. Одержавши се прощення, цар заду
мав уже українські порядки зовсім покасувати.
Полуботок, приїхавши до Петербургу, тут цареві прошения подав
од старшини, щоб українські порядки старі вернено. Та цар тоді вислав
на Україну свого довіреного чоловіка Рум’янцева опитувати людей, чо
го вони хочуть — чи українських порядків, як Полуботок з старшиною
просить, чи порядків російських, як у стародубськім прошенні пишеть
ся. А щоб не було ніякої замішки на Україні, військо козацьке велено
вивести на степи — буцімто від кримців небезпечно.
Полуботок з старшиною порозумів, до чого воно йде. Люди, боя-
чися царських людей, будуть їм в лад казати, що українських порядків
не хочуть, а хочуть російських; і потім правительство справді українські
порядки покасує — скаже, що самі українці того просили. Тому як ско
рше розписав на Україну листи, як люди мають перед Рум’янцевим ка
зати. Написав також до козацького війська, щоб звідти до царя про
шения писали — на кривди й непоряди російських військ та від Мало
російської колегії жалілися та просили позволити гетьмана вибрати.
Цар про се довідався. Розгнівався на Полуботка, казав з старшинами
його посадити у тюрму; також сказав узяти й до Петербурга прислати
тих, що писали до царя прошения з війська. Над Полуботком почали
суд; та він не діждався кінця: вмер в в’язниці при кінці 1724 року.
На Україні дуже жалували за ним, вважали його мучеником за
Україну. Розповідали, що він сміло докорив цареві вочі зайого не
справедливість — що він українцям за їх вірність і щирість, за служ
бу і кров платить гнівом і несправедливістю. «За те все ми замість
вдячності здобули тільки зневагу і поневірку, попали в останню нево
лю, платимо дань ганебну і незносну, змушені копати вали і канали,
сушити болота непроходимі, гноючи їх трупами наших покійників, що
цілими тисячами гинули від утоми, голоду і нездорового повітря; і всі
ті біди і кривди наші тепер ще збільшилися під теперішніми порядка
ми: начальствують над нами чиновники московські, не знають прав і
звичаїв наших і майже безграмотні — знають тільки, що їм все над на
ми чинити можна». Так би то мав говорити Полуботок цареві. Років то
му п’ятдесят досить часто було можна надибати у старих українців
портрет Полуботка і під ним написані слова «з мови, що Полуботок го
ворив царю Петру»: «Вступаючись за отчизну, я не боюсь ні кандалів,
ні тюрми, і для мене лучче найгіршою смертю умерти, як дивитись на
повшехну гибель моїх земляків». Оповідали так, що цар почувши, що
Полуботок умирає в тюрмі, пішов з ним попрощатись. Але Полуботок
сказав йому: «За невинне страдания моє і моїх земляків будемо суди
тися у спільного і нелицемірного судії, Бога нашого: скоро станемо пе
ред ним, і він розсудить Петра з Павлом». І справді скоро після того
умер і цар Петро.
144 Сіверянський літопис
|