Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1997
Автор:	Явоненко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Філософська скарбниця
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200265
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації / О. Явоненко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 149-155. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200265
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2002652024-11-23T14:21:49Z Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації Явоненко, О. Філософська скарбниця 1997 Article Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації / О. Явоненко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 149-155. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200265 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософська скарбниця Філософська скарбниця
spellingShingle	Філософська скарбниця Філософська скарбниця Явоненко, О. Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації Сiверянський літопис
format	Article
author	Явоненко, О.
author_facet	Явоненко, О.
author_sort	Явоненко, О.
title	Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації
title_short	Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації
title_full	Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації
title_fullStr	Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації
title_full_unstemmed	Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації
title_sort	історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1997
topic_facet	Філософська скарбниця
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200265
citation_txt	Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації / О. Явоненко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 149-155. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT âvonenkoo ístoríâlíngvístičnogopovorotuufílosofíívídídeídoíírealízacíí
first_indexed	2024-11-26T04:13:22Z
last_indexed	2024-11-26T04:13:22Z
_version_	1818524196983013376
fulltext	ФІЛОСОФСЬКА СКАРБНИЦЯ Олександр Явоненко ІСТОРІЯ «ЛІНГВІСТИЧНОГО ПОВОРОТУ» У ФІЛОСОФІЇ: ВІД ІДЕЇ ДО ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ Історія незаперечно засвідчує, що визначення місця філософії в культурі пов’язане з усвідомленням способу ствердження філософської теорії. Мислителі нашого часу визначають різноматність філософству вання як характерну ознаку «сучасної філософії», що допомагає їй роз ширити власні горизонти. Очевидно, найбільш адекватно специфіка су часної філософії виявилась у явищі, котре Г. Бергман назвав «лінгвіс тичним поворотом». Парадигма філософії нашого часу відрізняється від філософських теорій XIX ст. передусім орієнтацією на вивчення мови. Безумовно, філософія раніше досліджувала мову, але у ХУШ—XIX ст. все це займало незначну частину філософської діяльності і в ціло му вважалося підготовкою до філософського дослідження, а не самим філософським дослідженням. Проте в класичному типі філософствуван ня дослідження мови зовсім втратило самостійне значення. І. Кант, Г. Гегель та інші розробили підхід до світу, опертий на категорії буття та мислення, завдяки чому виникла тенденція зведення законів мови до законів онтологічного та гносеологічного характеру. Знання про мо ву використовувалися переважно як засіб ілюстративно-пізнавальних аналогій. Довго не зважалося на те, що проблема мови набула окремо го значення, і її продовжували аналізувати у межах понятійно-реф лективної техніки мислення ХУШ—XIX ст. Правда, дещо осторонь бу ла англійська емпірична філософія від Ф. Бекона до Д. С. Мілля. Вона рішуче взялася за аналіз мовних виразів, хоч і англійські мислителі були схильні розглядати такий аналіз як передуючий філософському дослідженню. Проте, досвід раціоналізму ХУШ—XIX ст. дедалі більше перекону вав у тому, що діяльність людської свідомості пов’язана з мовним ви разом і що у зв’язку свідомості та мови криється великий філософський зміст. Зрозумілішим ставав той факт, що масштабне вирішення філо софських проблем неможливе без урахування властивого їм мовного аспекту, це робило необхідним пізнання специфіки мови як елемента культури, але таке дослідження було неможливе доти, доки філософія керувалась класичною парадигмою, опертою на принцип взаємодії бут тя і мислення. Філософія ж XX ст., на відміну від філософії попередніх віків, вже не абстрагується від мовного аспекту власних проблем. Тому-то завдя- Сіверянський літопис 149 ки «лінгвістичному повороту» філософські питання постійно повернуті до дослідника своєю концептуально-мовною стороною, в якій і вбача ється сама «суть справи». Інакше кажучи, особливість сучасної філосо фії позначена радикальним переосмислення та вирішенням світоглядних проблем з позиції мови. Вона бачить у мові не просто засіб фіксації та передачі деякого змісту, але й самостійний об’єкт дослідження, необ хідний компонент раціонального дискурсу. Через те новітній філософії притаманні програми та концептуальний апарат філософії мови. Філо софська теорія мови внаслідок «лінгвістичного повороту», таким чином, постала сучасною формою критичної філософії. Важливо підкреслити, що ми зовсім не зводимо сучасну філософію до філософії мови, але вважаємо, що «лінгвістичний поворот» мав па радигматичне значення для сучасної філософії. Він висвітив той спе цифічний ракурс, котрий тематизувався як дослідження співвідношення «мова—свідомість—реальність». Постановка питання про парадигматичне значення «лінгвістичного повороту» в філософії вимагає додаткових пояснень щодо вихідних по силів філософської теорії мови. Адже від зародження ідеї до її реалі зації у формі парадигми завжди буває кілька стадій. Так, кожна ідея в історії філософії має своє змістовне значення, а її теоретичне здійс нення в історії філософії завжди залежить від того, яким чином це ро биться. М. Шлік наголошував: «Если мы встретились с подлинной про блемой, то в теории всегда можно открыть путь, приводящий к ее ре шению. Ибо очевидно, что указание пути решения совпадает с указа нием смысла проблемы».1 Перш за все виникає питання про обставини, за яких виник «пово рот до мови». Питання це не таке тривіальне, як здається на перший погляд. Фактично воно залишиться без відповіді, якщо ігнорувати до слідницьку ситуацію початку XX сторіччя, що передувала переорієнта ції філософської думки і зробила її можливою. Звісно, ми не маємо можливості тут детально аналізувати згадану ситуацію, але вважаємо занеобхідне підкреслити деякі моменти, що допомагають зрозуміти іс торичний контекст «лінгвістичного повороту». Йдеться про те, що філо софська концепція мови виникла не із інтересу «до мови заради мови». Скоріше вона відображала інші мотиви — головним чином у галузі логіки та епістемології. Так, поява теорії мови Г. Фреге пов’язана з аналітичними дослід женнями в галузі логіки та засад математики. Це також стосується тео рії мови Б. Рассела та раннього Л. Вітгенштейна. Саме завдяки працям цих мислителів мова стала викликати філософський інтерес. Більше то го, у межах їх досліджень поступово формується той специфічний інте рес до мови, що здобув згодом назву «лінгвістичного повороту» у фі лософії. Мається на увазі семантичний аспект процесу розуміння. Пред ставники раннього етапу аналітичної філософії були переконані, що спрямовують філософію до нового шляху. Слід визнати, що вони мали рацію. Хоч філософія тепер не під тримує Фреге, Рассела, Вітгенштейна з деяких питань, вона сприйняла від них головне: філософське дослідження мови принципово реалізуєть ся як аналіз семантики процесу розуміння та властивих йому логічних передумов. Разом з тим «лінгвістичний поворот» зустрів опір, особливо з боку марксизму, який заперечував його плідність для філософії. І тут тре ба дати деякі пояснення. По-перше, у теоретичному плані важливо під креслити, що мова, досвід та свідомість мають граничне філософське значення, оскільки ці терміни визначають сферу людських можливос тей. Перспектива бачення, що пропонується цими термінами, воістину 150 Сіверянський літопис універсальна. Так, Л. С. Вигодський зазначає: «Если язык так же дре вен, как сознание, если язык и есть практическое, существующее для других людей, то очевидно, что ни одна мысль, но все сознание в целом связано в своем развитии с развитием слова. Действительно, исследова ния на каждом шагу показывают, что слово играет центральную роль в сознании в целом, а не в его отдельних функциях. Слово и есть в соз нании то, что, по выражению Л. Фейербаха, невозможно для одного че ловека и возможно для двух. Оно есть самое прямое выражение исто рической природы сознания».2 Отже, зовсім не довільно мова стала мислитись як найперша фор ма будь-якого духовного досвіду. Саме як форма досвіду мова «увійш ла» у філософію і стала об’єктом дослідження. По-друге, виявилось, що мова Має унікальну властивість висвічувати свої характеристики на певному рівні емпіричності. Внаслідок проце дур верифікації редукція стала більш предметно вираженою, оскільки набула форми експліцитного виведення. Філософських висновків з «аналізів» тієї чи іншої ділянки мови. Методологічна перевага аналітич ного підходу порівняно з іншими, безумовно, сприяла переорієнтації сучасної філософії на дослідження мови. Таким чином, поняття «мови» не тільки набуло самостійну філо софську значущість, але, на нашу думку, дослідження мови становить помітну рису сучасної філософії. Нині філософія мови або аналіз тієї чи іншої ділянки мови розуміє ться як заключна частина гігантського теоретичного дослідження люд ської свідомості. Внаслідок цього загальна суть «повороту до мови» розкривається як пошук ефективного вирішення центральної проблеми філософії усіх часів — проблеми свідомості. Вихідним для такого вирішення є твердження про те, що філосо фія свідомості підмінює предмет філософського дослідження. Так, Л. Вітгенштейн відзначає небезпеку неправильного виділення предмета інтересу й підміни мети філософського дослідження саме традиційною філософією свідомості. Йдеться про те, що вияви свідомості філософи схильні помилково вважати зовнішніми ознаками унікального устрою свідомості як предмета вивчення. Відгадку ж філософських проблем свідомості пов’язують із розкриттям особливих механізмів, що нібито забезпечують цю діяльність. Між тим, вивчення механізмів свідомості — справа не філософа, а психолога. Дійсно, філософія свідомості у власному змісті створює замкнуте коло: аналіз досвіду свідомості здій снюється у термінах свідомості. Вийти з цього кола ми в змозі, вказав ши на те, як можна проаналізувати досвід свідомості. Аналітична філософія, зокрема, встановила, що до різноманітних аспектів людського досвіду, свідомості, розуміння доводиться зверта тися через особливе раціональне усвідомлення. Воно являє собою «вто ринну» концептуалізацію певних явищ, котрі попередньо вже були якось зафіксовані мовою, бо все усвідомлюється численними мовними формами. Лише у мовній формі процеси мислення набувають ту точ ність, котра робить їх доступними для аналізу. При цьому здається, нібито проблеми свідомості, взяті в досить специфічному річищі кон цептуалізму, далекі від філософії. Насправді ж — це єдино можлива філософська постановка власне філософської проблеми «світ-людина», «буття-свідомість», «реальність-мислення». Подолання «чистої» філо софії свідомості у філософській теорії мови, таким чином, дало підста ву дійсній філософії свідомості. Крім цього, реалізація ідеї «лінгвістичного повороту» дозволила звести проблеми свідомості до проблем моделювання смислової або Сіверяняський літопис 151 семантичної сторони мови. Отже, темою теоретизування поставало зна чення мови, а не питання свідомості. Саме аналіз значень в методоло гічному плані виявляє те чи інше розуміння зв’язку між свідомістю, мовою та реальністю. Інакше кажучи, «лінгвістичний поворот» озна чав орієнтацію філософських досліджень на конкретний аналіз пробле ми значення. До цього моменту йшлось про теоретичний зміст або ідейний ас пект «повороту до мови» у сучасній філософії. Однак, ми не повинні забувати, що сучасна філософія, як філософія мови, ствердилась як концепція чи теорія внаслідок особливої методологічної рефлексії, тоб то як методологія. Не випадково в класичній версії лінгвістичної філо софії (Л. Вітгенштейн, Г. Райл, Л. Остін та ін.) мета філософського аналізу мислилась не у вигляді теоретичного результату, а представ лялась виключно практично. Тобто, вишукувались прийоми «висвічу вання» непсихологічних механізмів реально протікаючої, історично ство реної вербалізованої свідомості. Саме в цьому аспекті сучасні дослідники отримали нетривіальний набір технічних прийомів та засобів, аналітичних процедур. Вони пе ретинаються, переходять, повертаються одна до одної різними сторо нами. Суть методології мовного аналізу, на наш погляд, можна визна чити як мовне моделювання, завдяки якому методологічна критична рефлексія філософії мови являє собою умовні побудови, що мають піз навальний характер і за своєю суттю близькі до «ідеальних типів» М. Вебера. Правда, доцільно зауважити, що досить часто практика ана літичного аналізу страждає надмірними спеціальними подроби цями. Цінність філософії ніколи не вимірювалась і ніколи не ви мірюватиметься ступенем її заглибленості в спеціальні аспекти вивчен ня сущого. Слід наголосити також на тому, що тенденція філософії мови часто виявляється як «перехід кордонів». Так, Б. Страунд констатує: «Иссле дователи сегодня меньше беспокоятся із-за перехода границ, первона чально предписаных собственно философии языка, и подчеркивают важность общей теории...»3. Тобто, сучасний стан філософії характери зується інтегративною тенденцією, що виявляється у створенні синте тичних концепцій, котрі поєднують аналітичний, феноменологічний, гер- меневтичний та інші підходи. Тепер, очевидно, необхідно підкріпити сказане вище, вказавши на основні віхи реалізації «лінгвістичного повороту» в історії філософії. Зокрема, варто нагадати про те, що філософія мови на інтелектуальній сцені XX ст. виступає з абсолютистськими домаганнями традиційної метафізики. Формування основних посилів філософії мови припадає на 20—30 роки, відповідає вихідному проекту Б. Рассела, Л. Вітгенштейна і Г. Фреге. Це було «довольно отчаяной попыткой держать какое-то сво бодное пространство для философии. Философы пытались отгородить некое пространство априорного знания... Это была попытка найти за мену для «трансцендентальной установки» Канта».4 Основна ідея полягала в обгрунтуванні того, що вживання мови може отримати специфічно філософське пояснення в термінах умов можливого. Тобто вихідною була мета надати мові трансцендетальний характер. Філософія мови повинна була виробити умови можливості опису речей, як Кант хотів сформулювати умови можливості досвіду. Відповідно до вихідного задуму переорієнтація філософії на аналіз мо ви планувалась, таким чином, як специфікація традиційно філософсько го підходу, через що і «лінгвістичний поворот» спочатку продовжив тра диційну установку на трансценденталізм. 152 Сіверянський літопис Разом з тим, філософія мови з самого початку включала в себе ви моги нового способу філософського аналізу, його нових засобів і при йомів. Б. Рассел, Л. Вітгенштейн, Г. Фреге такий новий спосіб вбачали у новій логіці. Вони почали свої дослідження з виявлення природи ре чень, тобто того, як можна виявити дійсну форму речі за зовнішньою лігнвістичною оболонкою. Логічна форма стала елементом зв’язку між реальністю й реченнями, що її представляють, а аналіз зводиться до виявлення логічної форми речень. Дослідницьку програму вказаного підходу можна однозначно схарактеризувати як «логічне прояснення речень», що відповідало «Фі лософській граматиці». При цьому програма неминуче реалізувала й певну онтологію, бо для таких досліджень не було розбіжностей між виявленням дійсної форми речень і вивченням природи реальності. То му здавалось, що нередукованість «чистих форм» мислення повинна га рантувати автономію філософії. Адже вона мала створити логічно до вершену мову, яка стала б зразковою формою мови в цілому і, відпо відно, будь-якої конкретної мови. Так мова стає особливим предметом філософської теорії) що кон статується як філософська теорія, що керується семантичним підходом. Семантика описує дану нам мовну реальність, наче спостерігаючи її зо вні, завдяки чому, з одного боку, мова жорстко членується на рівні, а з другого — формується уявлення про мову як органічне ціле, що обу мовлене своїми межами. Саме уявлення про «межі мови» створює те оретичний горизонт філософії мови, в поле зору якої потрапляють осо бливого роду лінгвістичні сутності, котрі визначально засновують мову. Вони можуть бути контекстом і поясненням, але самі не можуть бути вписані в контекст і пояснення. Сутності такого типу самі є умовами свого лінгвістичного опису, Е. Жильсон вдало назвав їх «філософськими константами мови». Так, «логічні об’єкти» Б. Рассела і «прості імена» Л. Вітгенштейна за своєю філософською компетенцією суголосні «ідеям» Платона і кантівським категоріям. Відповідно до «констант мови» у межах семантичної пара дигми здійснюється моделювання мови як самодостатньої системи інва ріантних одиниць — значень. Причому ця система орієнтована на прояс нення відносин між мовою та реальністю, тобто на ствердження метафі зики мови. Оскільки, відповідно до вихідного проекту Б. Рассела і Л. Вітгенштейна, мова своєю логічною структурою відображає структу ру світу, остільки формується концепція мови як «картини світу». Однак і в цьому випадку претензії традиційної метафізики зіткну лись із значними труднощами. Фрегівські «умови можливості» опису, що були покладені в основу трансцендентального підходу до мови, бу ли поставлені під удар ідей «семантичної облоги». З’ясувалось, що від носно понять, котрі фіксують умови можливості опису речей, теж вини кає проблема можливості. Тим самим було визнано обмеженість логіч ної семантики. Так, Л. Вітгенштейн ще у своєму «Логіко-філософському трактаті» сформулював тезу про «невиразність» меж мови, а Е. Гуссерль при феноменологічному аналізі мови виявив клас особливих номінацій, не прозорих для традиційної логіки через неможливості їх зведення до фе номенологічного самопредставництва. Цей «феномен непрозорості» по слугував мотивом таких імперативів, як «Назад до цілини» і «Не ду май, а дивись» у філософії Л. Вітгенштейна і «Назад до самих речей» і «Вчиться бачити» у феноменології Е. Гуссерля. Для нас принципово важливо прослідкувати наслідки відкриття «непрозорості» для долі і перспектив філософської теорії мови. Сіверянський літопис 153 Як реакція на згадане відкриття, виник так званий «прагматичний поворот» у філософії мови. Саме він цілком відповідає формуванню власне лінгвістичної філософії чи філософії лінгвістичного аналізу, як: найвпливовішого на сьогодні напрямку аналітичної філософії. Засновни ком його по праву слід вважати Л. Вітгенштейна другого періоду його філософської діяльності. Значний вплив на формування ідей лінгвістич ного аналізу зробив також Дж. Мур, та все ж розгорнуте формування принципових установок цього напрямку, як і створення техніки аналізу, належить Л. Вітгенштейну. Коли разом з пізнім Л. Вітгенштейном було поставлене питання про те, чи можливе «чисте» дослідження мови, з’ясувалось, що воно не можливе і що семантика повинна бути конкретно витлумачена. Р. Рорті так коментує ситуацію, що виникла: «Здесь суммировано то, что Хакинг называет «смертью значения»: конец попытки придать языку трансцен дентальный характер».5 Лінгвістичний аналіз при цьому свідомо протиставляє себе суто- логічному аналізу мови. Грунт для цього протиставлення утворює запе речення тези про нерелевантність для дослідження мови позамовних явищ і факторів. Підкреслюється, що мова, яка живо використовується, має багато підрозділів, сфер («мовні ігри» Л. Вітгенштейна, «категорії мови» Дж. Райла, «мовні пласти» Ф. Вайсмена і т. д.) і поєднана з си туацією вжитку. Логіка одних і тих же речень в різних мовно-ситуацій них контекстах принципово різна. Зумовлене це тим, що контекст вжи вання мови включає і мету того, хто говорить, і вираз ставлення до об ставин мовлення тощо. Внаслідок цього припускається не підпорядко ваність одних речень іншим, а їх включність у реальну людську життє діяльність. Мова, вважав Л. Вітгенштейн, є також «форма життя». Лінгвістична філософія, сприймаючи мову як аспект життя, таким чином підриває трансцендентальний підхід до мови, роблячи сумнівною саму можливість філософського вчення про мову. Орієнтація на вивчення реальних умов функціонування мови в перспективі пере творюється в аналіз того, що реально є в мові, а також на розгляд з допомогою певної техніки досліджень різноманітних речень мови, що не передбачає ніяких метафізичних висновків. Робота ця, власне кажу чи, безкінечна, про що свідчить творчість Дж. Остіна. Лінгвістичний аналіз в цьому випадку виходить за межі філософії, перетворюючись у якусь спеціальну дисципліну, що не є ні філософією, ні лінгвістикою. Сам Дж. Остін називав її «лінгвістичною феноменологією». Принаймні, М. Дамміт має рацію, що, коли погодитись із точкою зору Остіна, то ніяка «систематична теорія мови» неможлива, а значить, неможлива філософія мови, що претендує на певну системність. Разом з тим, треба визначити, що різкий поворот до вивчення реаль них умов функціонування мови у дослідженнях 60—70 рр. нашого сто ліття цілком логічний. Він став реакцією на «чистий» аналіз мови, яко го прагнули прибічники логіки. Водночас програма критичного аналізу мови «висвітлила» можливості позитивного підкріплення «чистого» до слідження мови, створюючи нову основу для проведення трансценден тального аналізу мови, а значить і філософської теорії мови. З'явилась внаслідок цього можливість повернення до семантичної парадигми, але вже враховуючи здобутки досліджень реаль них умов її функціонування. Лінгвістична філософія виявляється в цьо му плані своєрідною «метафізикою» або теорією мови, що виконує роль «натуралізованої семантики». Історично в образі лінгвістичного аналі зу аналітична філософія доходить до тієї межі, коли вона, по суті, за перечує себе і виходить за власні межі. Вкажемо також, що ми не ста вили за мету повністю «відтворити історію «лінгвістичного повороту» у філософії. Мета була показати, що ця подія має парадигматичне зна- 154 Сіверянський літопис чення для сучасної філософії, виявляє її специфіку і перспективу. От же, узагальнити викладене можна таким чином. Традиційно «лінгвістичний поворот» у філософії вважався реаліза цією радикальної «антиметафізичної» програми. Проте реальна історія «лінгвістичного повороту» показує, що питання постає про най кращу «теорію розуміння». Виникли підстави говорити про можливість побудови своєрідної раціональної метафізики (універ сальної семантики), що здатна бути ідейним джерелом нової програми метафізичних досліджень. Реалізація її дозволить верифікувати вихід ну тезу про первинність онтологічно закоріненого досвіду свідомості, руйнуючи згубну для нього тезу самоочевидності. Все це відповідає за гальній спрямованості сучасної філософії, а обгрунтування її перспек тиви є завдання величезного масштабу. Джерела та література: 1. Шлик М. Поворот в философии // Аналитическая философия: Избранные тексты. — М., 1993. — С. 30. 2. Выгодский Л. С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 6 т. — М., 1982. — Т. 2. — С. 361. 3. Страуд Б. Аналитическая философия и метафизика // Аналитическая философия: Избранные тексты. — М. 1993. — С. 169. 4. Рорти Р. Витгенштейн, Хайдегер и гипостезирование языка // Философия М. Хайде- гера и современность. — М., 1991. — С. 121. 5. Там само. Сіверянський літопис 155

Історія «лінгвістичного повороту» у філософії: від ідеї до її реалізації

Репозитарії

Схожі ресурси