Листи Б. Грінченка
У фондах Чернігівського історичного музею, в архіві відомого чернігівського громадського діяча Іллі Людвиговича Шрага зберігаються листи Бориса Дмитровича Грінченка до відомих українських діячів за час від 1899 до 1901 pp. Вони становлять значну наукову цінність. Листи проливають світло на творчість...
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200266 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Листи Б. Грінченка / Н. Населевець // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 156-159. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200266 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2002662024-11-23T14:21:57Z Листи Б. Грінченка Населевець, Н. З архівних джерел У фондах Чернігівського історичного музею, в архіві відомого чернігівського громадського діяча Іллі Людвиговича Шрага зберігаються листи Бориса Дмитровича Грінченка до відомих українських діячів за час від 1899 до 1901 pp. Вони становлять значну наукову цінність. Листи проливають світло на творчість письменника, його громадську роботу. У них Б. Грінченко досить часто розповідав про складнощі літературної праці та про неймовірні труднощі, які створювала царська цензура на шляху видання творів українською мовою. Листи належать до чернігівського періоду життя Б. Д. Грінченка. 1997 Article Листи Б. Грінченка / Н. Населевець // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 156-159. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200266 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З архівних джерел З архівних джерел |
| spellingShingle |
З архівних джерел З архівних джерел Населевець, Н. Листи Б. Грінченка Сiверянський літопис |
| description |
У фондах Чернігівського історичного музею, в архіві відомого чернігівського громадського діяча Іллі Людвиговича Шрага зберігаються листи Бориса Дмитровича Грінченка до відомих українських діячів за час від 1899 до 1901 pp. Вони становлять значну наукову цінність. Листи проливають світло на творчість письменника, його громадську роботу. У них Б. Грінченко досить часто розповідав про складнощі літературної праці та про неймовірні труднощі, які створювала царська цензура на шляху видання творів українською мовою. Листи належать до чернігівського періоду життя
Б. Д. Грінченка. |
| format |
Article |
| author |
Населевець, Н. |
| author_facet |
Населевець, Н. |
| author_sort |
Населевець, Н. |
| title |
Листи Б. Грінченка |
| title_short |
Листи Б. Грінченка |
| title_full |
Листи Б. Грінченка |
| title_fullStr |
Листи Б. Грінченка |
| title_full_unstemmed |
Листи Б. Грінченка |
| title_sort |
листи б. грінченка |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
З архівних джерел |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200266 |
| citation_txt |
Листи Б. Грінченка / Н. Населевець // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 156-159. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT naselevecʹn listibgrínčenka |
| first_indexed |
2024-11-26T04:13:24Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:13:24Z |
| _version_ |
1818524199178731520 |
| fulltext |
З АРХІВНИХ ДЖЕРЕЛ
Ніна Населевець
ЛИСТИ Б. ГРІНЧЕНКА
У фондах Чернігівського історичного музею, в архіві відомого чернігівського гро
мадського діяча Іллі Людвиговича Шрага зберігаються листи Бориса Дмитровича Грін-
ченка до відомих українських діячів за час від 1899 до 1901 pp. Вони становлять
значну наукову цінність. Листи проливають світло на творчість письменника, його гро
мадську роботу. У них Б. Грінченко досить часто розповідав про складнощі літера
турної праці та про неймовірні труднощі, які створювала царська цензура на шляху
видання творів українською мовою. Листи належать до чернігівського періоду жит
тя Б. Д. Грінченка.
Відомо, що на початку 1894 р. Борис Дмитрович залишив с. Олексіївку Слов'яно-
сербського повіту Катеринославської губернії, де вік з осені 1887 до вересня 1893 р.
вчителював у приватній школі X. Д. Алчевської, і переїхав до Чернігова, обійнявши
посаду спершу діловода оціночної комісії губернського земства, а згодом — секре
таря земської управи. У Чернігові письменник веде активну літературно-громадську
діяльність, У своїх спогадах про чернігівську українську громаду дружина письмен
ника Марія Загірня писала: «Шраг був перший, з ким ми познайомилися в Чернігові,
і на першому ж побаченні нашому з ним знялася розмова про Громаду, а через
день чи через два відбулися у Шрага збори Громади, на яких був уже й новий член
її Б. Грінченко».1
Громади проводили переважно культурно-просвітницьку роботу: видавали під
ручники і книжки українською мовою для народу, підтримували і творили україн
ську культуру. Для цього Грінченко організував у Чернігові спеціальне видавництво.
Письменники, які співробітничали з видавництвом, здійснювали переклади творів кра
щих зарубіжних авторів на українську мову, писали життєписи видатних історичних
осіб. Борис Дмитрович розглядав популярні видання як абетковий ступінь, подолавши
який, трудящі зможуть бодай наблизитися до «високостей вселюдської культури».
«Я знаю, що звичайно у нас до популярної літератури відносяться з деякою по
гордою, — писав він у листі до письменника й перекладача Івана Методійовича Ру-
денка, — але й думаю собі, що добре складена народна книжка цінніша від бага
тьох і багатьох «красних» творів, якими викрашаються наші газети і журнали. А то
можна й не перекладати, а самостійно написати. Наприклад, народ страшно любить
життєписи. Життєписи виховують людей. Чому б Ви не написали? Магомет, Будда, Лю
тер, Кромвель, Бруно, Жижка, Вашингтон, Данте, Оуен — та багато їх. Коли б Ви
схотіли щось тут робити, міг би Вам подати чимало тем. Я й сам уже марю про те,
що оце з тим-сим, оброблюся та й знов до сього діла.
Жду кінця Вашого рукопису старого, щоб оддати його до друку».2
Не випадає з поля зору Б. Д. Грінченка і література для дітей. Так, в листі від
31 грудня 1900 р. до І. М. Руденка Борис Дмитрович дає кваліфіковані поради ос
танньому, яким повинен бути формат дитячого «Кобзаря», що готується до друку,
дає теми на пробні малюнки для цього видання. «Чим найліпше зробити малюнки, не
скажу, — писав він до Руденка, — це мусить знати маляр і видавець. Видавець мусить
сказати, як робитимуться малюнки до друку: чи то буде гравюра, чи фототипій, чи
може ще що. А маляр мусить добрати найліпшого способу до того, що вибере ви-
давець».3
Для розуміння життєвого кредо письменника надзвичайно цікавий його лист до
I. М. Руденка від 5 серпня 1901 р. Звертаючись до Івана Методійовича в зв'язку з
тим, що останній незадоволений низькою продуктивністю своєї літературної праці,
Грінченко писав: «Можна й робити служебне діло цілком чесно, не беручи дурно
грошей, але вкупі з тим сказати собі: моя мета в житті має справжнє діло — то є
156 Сіверянський літопис
праця задля культурної просвіти мого народу, і я щодня робитиму се діло, а всі
інші ніби-то «діла» робитиму стільки, скільки без їх нема мені змоги обійтись.
Скоро Ви й собі скажете і акуратно почнете так і робити, — зараз побачите, як
багато буде у Вас зробленого. Тоді центр ваги Вашого життя пересунеться в сей бік
і все буде до цього центру тягти і все відповідно до того відміниться і помалу все
зникне, що суперечить сьому. Коли й з моїми малими силами щось зробив чи зроб
лю, то се тільки через те, що й завсігди силкуюсь додержувати того принципу, що
діло в мене одно, а все інше — не діла, а облуда. Се моя заповідь, і я кажу про
неї Вам, бо Ви своїми словами торкнули сю струну...»4
Тільки завдяки його енергії вдалося досягти, здавалося б, неможливого — в
умовах жорстокої заборони налагодити видання «Бібліотеки українських книжок».
Усього за кілька років вийшло у Чернігові 45 видань тиражем близько 200 тисяч при
мірників.
Такою виявилася продуктивність цього першого на Україні справді народного ви
давництва, у штаті якого не було нікого, крім невтомного подружжя Грінченків, що
взяло на себе всі без винятку великі й менші клопоти — від написання чи замовлен
ня та переписування рукописів до їх пробивання крізь цензурні перепони, від веден
ня коректури до розсилання тиражу. Про це можна дізнатися з листів Б. Грінченка
до І. М. Руденка, О. К. Коваленка та Ганни Барвінок, які зберігаються в фондах Чер
нігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського. У листах до І. М. Руденка чи
таємо: «Старий рукопис присилайте, але з оригіналом, бо коректуватиму його з пер-
вописом», «Чи сподобалась же Вам «Хвиля за хвилею», чи не могли б Ви її поширити
в ГлуХові — хоч штук з 10? Я прислав би на продаж по 75 коп. Пишете, щоб видати
Стефаника. Се було б добре діло, але про се нехай як приїдете до Чернігова: довго
писати. «Пташку» цензура заборонила. Послав до цензури «Серед бурі» (друковану),
— третій місяць нема чутки. Нової драми не пишу, бо поки не викінчена етнографія,
доти не можу взятися ні до якої іншої роботи». (26 серпня 1900 р.).5
Привертає увагу повна бескорисливість видавців — «безгонорарників»: їхні авто
ри одержували у винагороду лише по 50 примірників книжок, а весь прибуток до
найменшої копійки йшов на організацію нових видань.
«Кобза» П. Грабовського — одне з кращих видань чернігівського «серіалу».
Крім нього, випущено було також кілька оповідань М. Коцюбинського, твори
Т. Шевченка, «Приказки» Є. Гребінки, «Побратим» і «Хто винен»? Ю. Федьковича,
«Байки» Л. Глібова, оповідання та вірші самого Б. Грінченка, збірки творів класиків
української літератури XIX ст.: «Криничка» і «Вірна пора та інше», збірку пісень «Жи
ві струни», збірку «Думи кобзарські», оповідання М. Загірньої «Орлеанська дівчина
Жанна д'Арк» і «Як вигадано машиною їздити» (про Стефенсона), ряд книжечок, що
знайомили читачів з життям інших народів (наприклад, туркменів), із способом поря
тунку від епідемічних хвороб. Для повнішого уявлення про видавництво мають зна
чення не лише випущені книжечки, а й ті, які, незважаючи на відчайдушні «оборон
ні» зусилля Б. Грінченка (до міністра і навіть до царя треба доходити, як навчав він
М. Коцюбинського), не були дозволені цензурою: всього за 1894—1899 роки 29 ру
кописів.6 Це — балади Т. Шевченка і життєпис А. Лінкольна, переклади «Марії
Стюарт» Шіллера і «Диких лебедів» Андерсена та ін.
Уже перелік того, що вийшло і що планувалося, свідчить, що видавничі заходи
Б. Грінченка мали на меті набагато більше, ніж випуск книжок для народного чи
тання. Була це, по суті, відчайдушна і, як переконуємося, таки небезуспішна бороть
ба письменника за рівноправність і престиж українського слова, за зняття з нього
заборон.
Прогресивна спрямованість діяльності чернігівського народного видавництва бу
ла відзначена багатьма відомими його сучасниками, І. Франко вважав, що органі
зація Б. Грінченком чернігівського видавництва взагалі є «найважнішою його заслу-
гою».7
Відомий меценат Є. X. Чикаленко через три дні після похорону Б. Д. Грінченка
записав до свого щоденника: «Всім відоме значіння Б. Д. Грінченка в ділі культур
ного відродження України. Такої упертої праці, такої енергії ніхто досі з українських
діячів не виявляв. У найглухіші часи, коли, здавалося, український рух зовсім згас,
він, мало чи не єдиний чоловік на Україні, не згубив віри у відродження України і
всю свою велику енергію, працьовитість вжив Для того, щоб розбудити грома-
дянство».8
Починаючи з середини 90-х років, Б. Грінченко дедалі частіше звертається до
драматургійної творчості. Відомо, що до написання п'єс спонукав його Марко Кро-
пивницький.
Перу Б. Грінченка належить близько десяти п'єс: «Ясні зорі», «Нахмарило» («Дя
дькові примхи»), «Степовий гість» («За батька»), «Неймовірний»; «На громадській ро
боті» («Арсен Яворенко»), «На новий шлях», «Серед бурі», «Миротворці» та ін.
Як драматург Борис Грінченко виступив 1895 року з історичною драмою «Ясні
зорі», яка на конкурсі «галицького поділу крайового» одержала першу премію і бу
ла поставлена на сцені українського театру у Львові.
Сіверянський літопис 157
У фондах ЧІМ зберігається один лист Б. Грінченка такого змісту:
«Вельмишановний Добродію!
Посилаю Вам рукопис «Нахмарило». Побачите з рукопису, що я вже дещо переро
бив та поскорочував у другій дії. Та перш ніж давати списувати ролі — мусите ще
Ви прочитати п'єсу, щоб ми могли дещо повідміняти тепер же, — певне такого чи
мало знайдеться. А «Дай серцю волю»?
З великим ушануванням
Б. Грінченко.
1899.Х.31
У Чернігові».9
Безсумнівно, цей лист адресований Марку Кропивницькому. Відомо, що п'єса
«Нахмарило» була написана в 1894— 1895 pp. в Чернігові. Перероблена в 1899 р.
Вперше друкувалася п'єса у львівському журналі «Зоря» за 1897 рік, ч. 9—12, під
назвою «Нахмарило» («Дядькові примхи»), комедія на чотири дії. Написав Б. Грін
ченко». Коштом редакції «Зорі» в 1897 році п'єса вийшла окремою книжкою. Кри
тика несхвально зустріла появу комедії «Нахмарило». Гостра, але принципова кри-
ика п'єси спонукала, очевидно, письменника продовжити роботу над нею. В дру
гій редакції п'єса має вже не чотири, а три дії. Від скорочення твір значно виграв.
Сценічна історія п'єси не вивчена, хоч відомо, що великого успіху не мала.
Слід відзначити, що як критик драматургійної і театральної справи Грінченко
стояв вище, ніж практик-драматург.
Він намагався зробити свій внесок у ті театральні пласти, які з точки зору змі
стовного багатства драматургії потребували особливої уваги, а поповнюватися могли
лише у ході систематичної облоги цензурних комітетів (досвіду щодо цього, як уже
знаємо, письменникові не доводилося позичати — багаторазово змінюючи н? тільки
назви п'єс, а іноді й прізвища персонажів, він, як правило, таки домагався публікації).
Так, у листі від 2 грудня 1901 р. до І. М. Руденка Грінченко пише, що цензура
дозволила до друку драматичні твори: «Драми та комедії» («Ясні зорі», «Нахмари
ло», «Степовий гість», «Серед бурі», «Арсен Яворенко»), В кінці листа відмічає:
«Шукаю видавця в Києві, звісно, а не в Чернігові».10
Незважаючи на художню нерівноцінність, п'єси Б. Грінченка посіли певне місце у репертуарі
сучасних йому провідних театральних колективів.
Не стояв осторонь Грінченко і від діяльності Чернігівського аматорського дра
матичного гуртка: «Був у мене д. Сокольський, просючи грати бурлаку в сю (6-го)
неділю... — писав Борис Дмитрович до Руденка в листі від 3 лютого 1900 р. — я міг
би грати бурлаку тільки в ту неділю, 13-го. Нехай у сю неділю, яку іншу п'єсу вистав
ляють. Можу бути на репетиціях «Бурлаки» тільки на двох, але роль вивчу всю. Б. Г.»11
В листі до І. М. Руденка від 10 жовтня 1900 р. Б. Д. Грінченко писав про необхідність
створення драматичного товариства в Чернігові: «Ваш проект мені подобається. Вся
сила в тому, щоб а) зібрати грошей, б) скласти добру труппу, в) добрати добрий і по
змозі новий репертуар, бо все одно та одно публіці надокучає. Пункт а найважче
виконати... Друга половина Вашого проекту — дуже симпатична — про подорожі по
селах може здійснитися тільки після того, як справа з міським театром стане зовсім
твердо».12
З листів Б. Грінченка до І. М. Руденка дізнаємося ще про одну важливу куль
турно-громадську справу, здійснену письменником у Чернігові — це приведення ним
до ладу та каталогізування чудової колекції відомого збирача старовини і мецената
української культури В. В. Тарновського: «Виявилось, що в мене далеко більше діла
з каталогом, ніж я думав».13
«Любий Іване Методієвичу!
І не бийте мене, і не лайте мене,
А як прийде до Вас аж дві книги товстих, то згадайте мене!
Сі дві товсті книги будуть Каталог і том етнографії.
...Оце дві речі, що не давали і не дають мені змоги розмовляти з людьми ні просто,
ні листовно»,14 — читаємо в листах від 3 лютого та 26 серпня 1900 р.
Результати цієї праці знайшли відображення у виданому в 1900 р. грунтовному
томі «Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского. Составил Б. Д, Грин-
ченко», В цьому ж році вийшла з друку і етнографічна збірка «Из уст народа», про
яку згадується в листі.
А ось із листа від 2 грудня 1901 р, до І. М. Руденка дізнаємося про те, що под
ружжя Грінченків готується виїжджати з Чернігова: «Маючи на бачності наш виїзд
(по весні) з Чернігова, — писав Грінченко, — я вже тепер ліквідую видавницькі спра
ви і що лишиться в мене непроданого — передаю «Благотворительному Обществу
для издания дешевих и общеполезних книг».15 На початку літа 1902 р. Б. Д. Грінченко
з дружиною переїхав з Чернігова до Києва.
158 Сіверянський літопис
Д ж е р е л а та л ітер атур а:
1. Грінченкова М., Верзилів А. Чернігівська українська Громада II Чернігів і Північне
Лівобережжя. — К., 1928. — С. 471.
2. Чернігівський історичний музей ім. В. В. Тарновського (ЧІМ). —
4 3 ~ 1І2інв. № Ал
53 0
3. ЧІМ — інв. № Ал
4. ЧІМ — інв. № Ал
5. ЧІМ — інв. № Ал
4 3 ~ У і
5 3 0
4 3 - 1 / б
5 3 0
4 3 - 1 / з
5 3 0
6. Погрібний А. Г. Борис Грінченко. — К., 1988. — С. 81.
7. Франко І. Зібрання творів у 50 т. — К., 1984. — Т. 41. — С. 513
8. Яременко В. Більше працював, ніж жив... // Дніпро. — 1988. — № 12. — С. 135.
4 3 - 1 / 4
5 3 0
9. ЧІМ — інв. Ал
10. ЧІМ — інв. № Ал
11. ЧІМ — інв. № Ал
12. ЧІМ — інв. № Ал
13. ЧІМ — інв. № Ал
14. ЧІМ — інв. № Ал.
15. ЧІМ — інв. № Ал
4 3 - У7
5 3 0
4 3 - 1 / 10
5 3 0
4 3 ~ 72
53 0
4 3 - 1 / 10
5 3 0
4 3 - 1 / 3
53 0
4 3 ~ у 7
53 0
Сіверянський літопис 159
|