До статусу Новгород-Сіверського княжіння
Новгород-Сіверське княжіння мало дуже велику площу та багато населення. Природно, маючи такий потужний потенціал, воно відігравало значну роль у міжкняжих стосунках. Та в історичній літературі це княжіння традиційно завжди має назву уділа. Чернігівське, навпаки, подається як самостійне, а то й «вели...
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200328 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До статусу Новгород-Сіверського княжіння / В. Бодрухін // Сіверянський літопис. — 1997. — № 3. — С. 29-31. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200328 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2003282024-11-26T15:35:27Z До статусу Новгород-Сіверського княжіння Бодрухін, В. У глиб віків Новгород-Сіверське княжіння мало дуже велику площу та багато населення. Природно, маючи такий потужний потенціал, воно відігравало значну роль у міжкняжих стосунках. Та в історичній літературі це княжіння традиційно завжди має назву уділа. Чернігівське, навпаки, подається як самостійне, а то й «велике» княжіння. Підкреслимо, що в писемних джерелах багато інших князівств, у суверенітеті яких ніхто не має сумнівів, теж не «великі». 1997 Article До статусу Новгород-Сіверського княжіння / В. Бодрухін // Сіверянський літопис. — 1997. — № 3. — С. 29-31. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200328 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
У глиб віків У глиб віків |
| spellingShingle |
У глиб віків У глиб віків Бодрухін, В. До статусу Новгород-Сіверського княжіння Сiверянський літопис |
| description |
Новгород-Сіверське княжіння мало дуже велику площу та багато населення. Природно, маючи такий потужний потенціал, воно відігравало значну роль у міжкняжих стосунках. Та в історичній літературі це княжіння традиційно завжди має назву уділа. Чернігівське, навпаки, подається як самостійне, а то й «велике» княжіння. Підкреслимо, що в писемних джерелах багато інших князівств, у суверенітеті яких ніхто не має сумнівів, теж не «великі». |
| format |
Article |
| author |
Бодрухін, В. |
| author_facet |
Бодрухін, В. |
| author_sort |
Бодрухін, В. |
| title |
До статусу Новгород-Сіверського княжіння |
| title_short |
До статусу Новгород-Сіверського княжіння |
| title_full |
До статусу Новгород-Сіверського княжіння |
| title_fullStr |
До статусу Новгород-Сіверського княжіння |
| title_full_unstemmed |
До статусу Новгород-Сіверського княжіння |
| title_sort |
до статусу новгород-сіверського княжіння |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
У глиб віків |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200328 |
| citation_txt |
До статусу Новгород-Сіверського княжіння / В. Бодрухін // Сіверянський літопис. — 1997. — № 3. — С. 29-31. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT bodruhínv dostatusunovgorodsíversʹkogoknâžínnâ |
| first_indexed |
2024-11-27T04:17:51Z |
| last_indexed |
2024-11-27T04:17:51Z |
| _version_ |
1818524320152944640 |
| fulltext |
(нового) часу. Якщо це справжня історико-релігійна пам’ятка, яка ви
никла 1500 років тому, як твердить Б. І. Яценко (див. с. 8), то це не
оцінима унікальна праця предків українського народу (укранів чи ук-
рів за «Велесовою книгою»), — тобто коштовний зразок «старих сло
вес», на який орієнтувався автор «Слова о полку Ігоревім», можливо,
користуючись ще й іншими подібними невідомими нам творами. Якщо
ж це підробка нового часу (XIX—XX ст.), то сталася зворотня дія: тоб
то її автор скористався «Словом», досить вдало творячи містифікацію,
фальсифікат «під старину». Незважаючи на те, як було насправді, да
не явище є цікавим кальтурним фактом, який не випадково привернув
увагу багатьох вчених-дослідників і любителів.
За те, що «Велесова книга» належить до творів автентичних, гово
рить у ряді випадків, не лише її зміст, а й мова та азбука (з явними ознаками
ранньої кирилиці ще дохристиянського періоду) копії цього
твору. В той же час цьому суперечить, зокрема, те, що копія «Велесо-
вої книги» XVI чи XVII ст., зроблена на дощечках, а не на папері, який
у той час був звичайним, поширеним матеріалом для письма, а дерево
для цього вже давно не вживалось. Словом, «Велесова книга» потребує
ще нових грунтовних досліджень для остаточного розв’язання пробле
ми її походження. А поки що це книга-загадка, яка, мабуть, ще довго
буде «річчю в собі», книгою обнадійливих сподівань а може, й гірких
розчарувань.
Проте вияснення характеру спорідненості «Велесової книги» і «Сло
ва о полку Ігоревім», навіть при наявному стані їх вивчення, особливо
Першої, має самодостатню цінність і вагу. При наявності очікуваного,
такого бажаного для нас результату науково переконливого доведення
автентичності «Велесової книги», розкриється, запона перед «старими
словесами» нашої літератури, яка постане як безперечний факт існу
вання задовго до появи «Слова о полку Ігоревім», що збагатить уяв
лення про стародавню культуру не лише предків русів-українців, а й ін
ших слов’янських народів. Якщо ж автентичність «Велесової книги»
не підтвердиться, то матимемо ще одне яскраве свідчення могутнього
впливу «Слова о полку Ігоревім» на подальшу літературу, в тому числі
й підробну, що не було ще об’єктом нашого літературознавства через
відсутність відповідних даних.
Володимир Бодрухін
ДО СТАТУСУ НОВГОРОД-СЮЕРСЬКОГО КНЯЖІННЯ
Новгород-Сіверське княжіння мало дуже велику площу та багато
населення. Природно, маючи такий потужний потенціал, воно відігра
вало значну роль у міжкняжих стосунках. Та в історичній літературі це
княжіння традиційно завжди має назву уділа. Чернігівське, навпаки,
подається як самостійне, а то й «велике» княжіння. Підкреслимо, що
в писемних джерелах багато інших князівств, у суверенітеті яких ніхто
не має сумнівів, теж не «великі».
М. С. Грушевський підкреслює, що з любецького з’їзду відбувся
«поділ землі на сі два головних князівства — Чернігівську і Новгород
ську волость».1 Ми бачимо два князівства-волості, побудованих практич
но на однакових правових засадах. Фактом, підтверджуючим це, є
участь Олега Святославича у з’їздах князів: 1100 р. У Витичеві та
Сіверянський літопис 29
1101 р. на Золотчі. Серед тих, хто приїхав на такі з’їзди, «подручни
ков» не бувало.
На думку М. Ф. Котляра, Новгород-Сіверське княжіння спочатку
було волостю Олега Святославича, а десь між 1141 та 1151 рр. Відбу
лося його відокремлення від Курського. З того часу воно і стає окре
мим утворенням, як удільне князівство землі Чернігівської.2 Дійсно, на
цей час закінчується формування внутрішніх структур землі. О. К. Зай
цев каже, що у Чернігівщині формування волостей завершується у се
редині XII ст., а уділи з’являються тільки у першій половині XIII ст.
Причиною їх появи була практика наділення разом зі збереженням кня
зями своїх вотчин.3 На думку О. М. Рапова, Князь Володимир Давидо
вич мав у 20—30-х рр. XII ст. «якийсь уділ у Сіверській землі». Потім
він був князем чернігівським. Одночасно його брати мали: Ізяслав Да
видович — «наділ» у Сіверський землі, а Ростислав Давидович — «не
великий уділ у Чернігівській землі».4 Як бачимо, досить важко розібра
тися у заплутаній термінології феодалізму при визначенні статусу кож
ного князівства.
Тому почнемо з розбору термінології. Історично утворені області
Київської Русі мали назву землі. В. О. Ключевський підкреслював, що
«волость — це князівство, на які розподілялася уся земля». Уділи — це
князівства молодших князів. Далі він каже, що «земля Чернігівська
розподілялася на волості: власно Чернігівську, Курську, Трубчевську;
це волості, тобто князівства». Волость була часткою землі, яка інколи
збігалася з терміном «земля», якщо уся вона була володінням одного
князя.5 Сучасний дослідник генеалогії роду Рюриковичів В. М. Коган
підкреслює, що уділ — це частина території, юридично закріплена як
володіння визначеного княжого роду, його спадщина.6 Номінально уді
ли були у певній залежності від князів земель, однак фактично мали
самостійність. М. П. Павлов-Сільванський підкреслював, що удільні
князівства дуже відрізняються від сеньорій притаманними їм держав
ними рисами. Володарі великих князівств й найбільших з удільних ма
ли владу над селянським й боярськими землями та права державно
го характеру7. Таким чином, Стосовно самого терміну «уділ» можна ска
зати, що він означає другорядний стіл, який займають молодші князі
певної династії за спадщиною.
Дуже широке розуміння терміну «уділ» в історичній літературі, на
нашу думку, йде від того, що до, купи змішуються надання різного рів
ня: від великокняжих до наділів молодших князів певної династії. З
метою запобігання цієї плутанини треба розрізняти лени тих князів,
хто мав сюзереном тільки великого київського князя, та лени їх васа
лів. Перших («імперських») ленів було не дуже й багато, а їх надання
— важлива прерогатива великого князя.: Втручатися у внутрішні спра
ви династій він не мав змоги, хіба що у випадках дуже великих між-
княжих чвар. Складається враження, що тримати по два «імперських»
лена ніхто не мав права. Тому новгород-сіверський князь, сівши на
стіл у Чернігові, одразу ж передавав родині своє княжіння. Він мав
можливість затримати за собою землі домену («Вятичі»), однак цього
лену — ніколи.
Існували великокняжі лени, які надавалися з його домену як умов
не володіння (частка «Руської землі») помічникам у боротьбі за владу.
Як правило, ці надання були на нетривалий термін, тому що новий ве
ликий князь, перш за все, впроваджував їх перерозподіл вже між свої
ми прибічниками. Левова частка цих,володінь належала різним «дуум-
вірам» та «триумвірам», метою яких було, перш, за все, поживитися за
рахунок цих надань. Захист «Руської землі» від кочівників з’єднувався
з боротьбою за ці придбання. Такі володіння могли бути у різних зем
30 Сіверянський літопис
лях. Наприклад, до великокняжого домену належали «перевесища по Десне» у
Чернігівщині. На думку О. К. Зайцева, надані в умовне дер
жання лени вже у другому поколінні переходили у володіння на вот
чиннім праві.8
Відомо, що кожна доба феодалізму має свою форму організації по
літичної влади. Для раннього феодалізму — це ранньофеодальна мо
нархія, коли держава усе непомірно централізує для проведення актив
ної політики по розширенню своєї влади на землі, ще не піддані про
цесу державотворення. Доба феодальної роздробленості характеризує
ться швидким економічним розвитком окремих земель, міст та регіо
нальних ринків і пристосованою до цього політичною системою з осів
шими у землях-князівствах династіями. Кожна земля знаходилась під
зверхністю окремого роду, старший у якому й був носієм державної
влади, а як територіальний зверхник мав змогу збирати податки та вій
ськові сили зі всієї землі, а не тільки з одного домену. Таке з’єднання
територіальної влади з доменіальною й робило князя справжнім госпо
дарем землі. Династії намагалися утворити округлі земельні комплек
си, де б вони займали домінуюче положення. їх родина утримувала
уділи з обмеженням прав за рахунок прерогатив ди на ста. З часом про
ходило сходження молодших князів нагору, змінювалися власники уді
лів (хто був ображений при цьому, починав міжусібні бійки), але усе це
проходило у межах взаємовідносин пануючої династії.
О. К. Зайцев звертає увагу на те, що у першій половині XII ст.
чернігівський та новгород-сіверський столи були фактично рівнозначні,
навіть існувала тенденція до обособления останнього. З другої половини
того ж століття послаблений за рахунок Сновської тисячі новгород-
сіверський стіл стає «не тільки юридично, а й фактично молодшим». Він
дуже залежить від надання йому держань з боку чернігівського князя.9
У кожній землі була своя ієрархія, але князь мав справи тільки з його
васалами. Зверхність над іншими феодалами спиралася на засади ва-
салітету-сюзеренітету. Нагадаємо, що лише завдяки наданням держань,
тільки й було можливо запроваджувати таку систему. Тому чернігів
ський князь давав лени новгорад-сіверському. Так само і чернігів
ський князь без наділення його володіннями від київського князя ніко
ли б не визнав останнього за сеньйора. Суттєвих обмежень суверені
тету новгород-сіверських князів ми не бачимо.
З вигасанням лінії Давидовичів єдність династії забезпечували
«лествичное восхождение» і агресивна зовнішня політика, котра дава
ла можливість пересування князів з молодших столів угору. Саме тому
й проявлялося чернігівське «одиначество», яке так вражало сучасни
ків. Однак і у другій половині XII ст. новгород-сіверські князі, отри
мавши стіл у Чернігові, одразу ж передавали комусь з родини своє кня
жіння. Це ще раз свідчить про те, що Новгород-Сіверське князівство
складало, так би мовити, «імперський» лен.
Джерела та література:
1 Грушевський М. С. Історія України-Руси. — К., 1992. — Т, 2. — С. 318.
2 Котляр М. Ф. До проблеми утворення Новгород-Сіверського князівства // УІЖ. —
1995. — № 6. — С. 59.
3 Зайцев А. К. Черниговское княжество // Древнерусские княжества X—XIII вв. —
М., 1975. — С. 110 і 113.
4 Рапов О. М. Княжеские владения на Руси в X — первой половине XIII в. — М.,
1977. — С. 104— 105.
5 Ключевский В. О. Сочинения: В 9 т. — Т. VI. — М., 1989. — С. 98—99.
6 Коган В. М. История дома Рюриковичей. — Санкт-Петербург. 1993. — С. 8.
7 Павлов-Сильванский Н. П. Феодализм в России. — М., 1988. —С. 80—81.
8 Зайцев А. К. Вказ. праця. — С. 108.
9 Там же. — С. 112.
Сіверянський літопис 31
|