Вогняний стовп (Нарбут В. І.)
Нарбут Володимир Іванович народився у 1888 році в селі Нарбутівка на Глухівщині. Поет, журналіст, книговидавець. Заарештований 26 жовтня 1937 року, покарання відбував у таборі на Колимі. Точної дати загибелі не встановлено, реабілітований 31 липня 1956 р....
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200337 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Вогняний стовп (Нарбут В. І.) / М. Собка // Сіверянський літопис. — 1997. — № 3. — С. 47-53. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200337 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2003372024-11-26T15:36:30Z Вогняний стовп (Нарбут В. І.) Собка, М. Розвідки Нарбут Володимир Іванович народився у 1888 році в селі Нарбутівка на Глухівщині. Поет, журналіст, книговидавець. Заарештований 26 жовтня 1937 року, покарання відбував у таборі на Колимі. Точної дати загибелі не встановлено, реабілітований 31 липня 1956 р. 1997 Article Вогняний стовп (Нарбут В. І.) / М. Собка // Сіверянський літопис. — 1997. — № 3. — С. 47-53. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200337 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Собка, М. Вогняний стовп (Нарбут В. І.) Сiверянський літопис |
| description |
Нарбут Володимир Іванович народився у 1888 році в селі Нарбутівка на Глухівщині. Поет, журналіст, книговидавець. Заарештований 26 жовтня 1937 року, покарання відбував у таборі на Колимі. Точної дати загибелі не встановлено, реабілітований 31 липня 1956 р. |
| format |
Article |
| author |
Собка, М. |
| author_facet |
Собка, М. |
| author_sort |
Собка, М. |
| title |
Вогняний стовп (Нарбут В. І.) |
| title_short |
Вогняний стовп (Нарбут В. І.) |
| title_full |
Вогняний стовп (Нарбут В. І.) |
| title_fullStr |
Вогняний стовп (Нарбут В. І.) |
| title_full_unstemmed |
Вогняний стовп (Нарбут В. І.) |
| title_sort |
вогняний стовп (нарбут в. і.) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200337 |
| citation_txt |
Вогняний стовп (Нарбут В. І.) / М. Собка // Сіверянський літопис. — 1997. — № 3. — С. 47-53. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT sobkam vognânijstovpnarbutví |
| first_indexed |
2024-11-27T04:21:42Z |
| last_indexed |
2024-11-27T04:21:42Z |
| _version_ |
1818524336745611264 |
| fulltext |
РОЗВІДКИ
Микола Собка
ВОГНЯНИЙ с т о в п
(Нарбут В. І.)
Н АРБУТ В олодимир Іванович народився у 1888 ро -
ці в селі Н арбутівка на Глухівщ ині. П оет, ж урналіст,
книговидавець. Заареш тований 26 ж овтня 1937 року, по -
карання відбував у табор і на К олимі. Т очної дати заги -
белі не встановлено, реабіл ітований 31 липня 1956 р.
У 1960 році в Підмосков’ї згоріла дача поета В. Б. Шкловськога.
Згоріла, як мовиться, до цурки, але зосталося три речі: оплавлена пор
целянова вазочка, металева друкарська машинка і руда, старовинна, з
товстої шкіри тека. Майже ціла-цілісінька, лише з легенько прихопле
ними вогнем краями. Належало зробити опис майна і взяти його під
охорону. Міліціонер запросив сусіда письменника В. Ф. Огнева відчи
нити теку. У ній зберігалися... рукописи В. І. Нарбута.1
Невеличкий архів поета виявився надто містким. Примірник зни
щеної у друкарні збірки «Спираль» — останньої книжки Володимира Нарбута,
яку автор хотів назвати «Косой дождь», бо в рукописі олів
цем занотував з В. Маяковського:
«...По родной стране пройду стороной,
Как проходит косой дождь»,2
і, підкресливши двічі останні слова, приписав: назва для книги. Але —
не наважився.
Була в теці і неповна книга «Казненный Серафим», котру Нарбуту
так і не вдалося видати, інші вірші у рукописах, машинопису, в чернет
ках. Тут же власноручний запис Серафими Густавівни3 про арешт, до
кументи, фотознімки, шматки досить старих газет... І, нарешті, — оди
надцять листів Володимира Івановича з таборів його смерті.4
Власне з цього, не взятого вогнем архіву, і розпочалося досліджен
ня життя і творчості яскравого поета, влучного журналіста, прекрасного
видавця-організатора В. І. Нарбута. «Надзвичайно своєрідний поет»,—
сказав про нього Є. Євтушенко. «Я захоплювався його віршами», —
свідчив К. Паустовський. «Ви збирач літератури Землі Союзної», — пи
сав йому в 1927 р. О. Серафимович.5
«Мене займає людина-поет... — пише вороніжський дослідник
О. Крюков, — хочу розповісти про людину, про час, у якому він жив...
знаю номер його телефону: 950, телефону з вісімнадцятого року... І май
же нічого не знаю про людину... Він вислизає від нас... може, хтось ін
ший пройде слідами Нарбута. Залишаю для нього віхи...».6 І цими ві
Сіверянський літопис 47
хами скористалися. На сьогодні відомо чимало спроб повернути чита
чам маловідомі, але талановиті твори поета, розвіяти туман утаємни
чення навколо його долі. У Москві, Петербурзі, Одесі, Харкові, Воро
нежі, Парижі і, звичайно, на Сумщині.7
Народився В. Нарбут на хуторі Нарбутівка поблизу древнього міс
та Глухова. Хутір виник ще в 1678 р., а далекий предок-родич поета
«хорунжий сотни Глуховской Роман Нарбут» згадується навіть в уні
версалі гетьмана Мазепи у 1691 р.8 Володя був другим сином, п’ятою
дитиною в сім’ї.
Родовитий і освічений (закінчив фізико-математичний факультет
Київського університету), але збіднілий поміщик-однодворець Іван Яко
вич Нарбут змушений був служити, а дружина його (донька священи
ка) Неоніла Миколаївна так вести господарство, щоби не лише прого
дувати сім’ю, а й щось продати. Навчання діти починали у дяка, потім
— Глухівська класична гімназія. Володя і на два роки старший брат
Георгій (потім — відомий графік) навчалися в одному класі. Вірші Во
лодимир почав писати у гімназії (на жаль, не збереглися) і тут же за
цікавився політикою — йшли 1904, 1905 рр.9
У 1906 р. брати Нарбути вступили на факультет східних мов Пе
тербурзького університету, переїхали до столиці і стали жити у будин
ку художника І. Я. Білібіна. Тут вони відразу потрапили у світ високої
богеми, вперше побачили О. Блока.10 Уже через два роки Нарбут почав
друкуватися. І не лише як поет. У періодиці з’являються його опові
дання, нариси. Перша збірка «Владимир Нарбут. Стихи. Книга 1».
(1910 р.) не потонула і не загубилась. її помітили. І Брюсов: «У нього
є вміння і бажання дивитися на світ своїми очима, а не через сто
ронню призму»,11 і Гумільов: «...книга Нарбута... яскрава».12
Поет В. Нарбут відбувся. Почалося творче життя. Він чимало пи
ше, а з 1911 р. друкується майже в усіх столичних газетах та журна
лах. Тоді ж проявляється й інше його покликання — видавця. Нарбут
стає одним з організаторів і видавців студентського журналу «Гаудеа
мус», де регулярно друкується.13 Цього ж року з групою молодих пое
тів Нарбут організовує «Цех поетів», на чолі якого стають Гумільов та
Городецький.
А ще через рік шестеро з них утворюють відмінну від символізму
поетичну співдружність — «акмеїсти»: Мандельштам, Зенкевич, Ахма
това, Гумільов, Городецький і Нарбут. Вони відразу привернули до се
бе увагу. «Я» Володимира Нарбута у цьому «ми» шукачів і товаришів,
вважав Михайло Зенкевич, «поправу займає цілком особливе місце,
перебуваючи серед акмеїстів такою ж своєрідною постаттю, як Вл.
Хлєбніков серед футуристів...».14 А сталося це після появи другої книги
— «Аллилуйя». Щоправда, вона не вийшла — була видана накладом
100 примірників і негайно вилучена цензурою.
Саме в ці дні поет — Нарбут зі своєю «Аллилуйей» раптово і не
стримно вривається у плоть руської поезії, рішуче утверджує свою в
ній присутність. У маленькій збірочці (лише 12 віршів) Нарбут зумів
дати соковиті, часто гротескні, виразно експресивні картини провінцій
ного, напівсільського побуту. А дрібнопомісне життя поет знав надто-
добре — серед нього виріс під Глуховом. Виплеснуті на сторінки вір
шованої книжечки спостереження дитинства і юності провіщали при
марність світу, в якому розмивається поняття моралі, де квітує розбе
щеність і... розпутність. Поет послідовно нещадний, художньо портре
туючи поміщицю, дячка, архієрея, купку п’яниць. Тоді Гумільов напи
сав Ахматовій: «Я цілком впевнений, що з усієї післясимволістської по
езії ти та, напевне (по-своєму), Нарбут виявитесь самими значними».15
Але забороною збірки не кінчилося. Студенту Нарбуту довелося
48 Сіверянський літопис
терміново покидати університет, Петербург, а потім — і Росію. Він
мандрує до Ефіопії «слідами» Гумільова. І лише в 1913 р. — після ам
ністії з приводу 300-річчя роду Романових — повертається до столиці і
видає сміливу книжечку «Любовь и любовь», закріплюючи і розвива
ючи поетичний лад і зміст «Аллилуйи», наполягаючи на ньому.
У 1914 р. поет одружується з Ніною Іванівною Лесенко і поверта
ється до Глухова. Наступного ̂ року у них народжується син Роман. Тут
Нарбута застає і революція. Його суспільний темперамент визначає усю
подальшу долю і життя. А було воно наскільки суперечливим, настільки
й прямолінійним. Спершу — Володимир Іванович член глухівської ор
ганізації есерів, редактор-видавець газети «Глуховская жизнь», яка ма
ла девізи: «Земля и воля» та «Свобода, равенство и братство». Але вже
1 жовтня 1917 р. Нарбут подає заяву про вихід з партії есерів і оголо
шує себе більшовиком.16
З цієї ж газети дізнаємося про зв’язки поета з казармами Глухів-
ського гарнізону. Разом із солдатами він балотується і обирається до
земства за списком «Соціалістів-революціонерів, інтернаціоналістів
більшовиків». Нарбут «послідовно відстоював у Раді більшовистські по-
зиції»,17 був єдиним, хто після 25 жовтня вимагав підтримки і здійснен
ня декретів Радянської влади у Глухові.18
Відтоді Володимир Іванович Нарбут свої демократичні й гуманіст-
ські ідеали пов’язав з ідеями більшовизму. За нову віру йому неодно
разово довелося страждати. Зокрема, в селі Хохловка на садибу його
дружини здійснено озброєний напад. Вбито молодшого брата, Сергія
Івановича Нарбута, і керуючого маєтком Міллера, поранено дружину
останнього. Поранили зловмисники пострілом з револьвера і Володи
мира Івановича, йому ампутували руку. Тут же знаходився і дворічний
син Нарбута, якого дружина заховала під ліжко. А потім відвезла по
раненого чоловіка до лікарні. Сумнівів не виникало, напад політичний,
замахувались на Нарбута-більшовика.19
Не менше «вим’яла» поета громадянська війна. Не рахуючись з ін
валідністю, у березні 1918 р. перед німецькою окупацією України Нар
бут евакуюється до Воронежа. Дружина і син — під Глуховом, мати
й сестра — у Тифлісі, брат Георгій — у Києві. У прифронтовому Воро
нежі він не прожив і року, але залишив по собі значний культурний
слід. Став змінним редактором «Известий воронежского губисполкома»,
вів «Литературную неделю», був головою губернської спілки журналіс
тів з її клубом «Железное перо», створив журнал «Сирена».
Тоненький провінційний журнал став на ті часи квінтесенцією лі
тературно-художнього життя Росії. На його сторінках Нарбут зібрав
письменників Замятіна, Пильняка, Чапигіна, Шишкова, Пришвіна, Ре-
мізова, поетів Блока, Пастернака, Ахматову, Орешина, Єсеніна, Брюсо
ва, Мандельштама, художників-графіків Чехоніна, Митрохіна, Фалілє-
єва, Замирайла. Підтримали журнал Горький та Луначарський. У Во
ронежі вперше яскраво розкрився природний талант Нарбута-органі-
затора.
У кінці січня 1919 р., тільки-но звільняється Київ, Володимира Іва
новича відкликають сюди «для ведення відповідальної роботи». Київ
ський період у його біографії також протривав недовго. Однак у жур
налах «Зори», де вів розділ поезії, «Солнце труда», «Красный офицер»,
який редагував, він намагається будь-якою ціною здійснити воронезькі
задуми, має надію продовжити тут видавати «Сирену». Але... влітку
Київ займають денікінці. Як і рік тому, поету знову загрожує небезпе
ка. його схоплює контррозвідка, засуджує до страти і спонукає підпи
сати відмову від більшовицької діяльності. Та з в’язниці Нарбута від
биває кінниця Думенка.20
Сіверянський літопис 49
Пробираючись до червоних через Єкатеринослав та Ростов-на-До
ну, він знову повертається до політичної боротьби у Полтаві, Миколає
ві, Херсоні, Запоріжжі. А з січня 1920 р. у звільненій Одесі ця робота набирає
небаченого розмаху. Тут же у всій повноті розкрився хист Нар-
бута—журналіста і організатора літературних сил. Очоливши південне;
відділення РОСТА (з червня — ОдУкРОСТА), він докорінно його реор
ганізовує. Ішов напад білополяків і наступ врангелівців. Усе націлюва
лося на розгром ворога. Оновлений інформаційний відділ постачав за
собам друку докладну інформацію про події на українському півдні.
Образотворчий відділ за друге півріччя виготовив сотні плакатів. Від
крився агітаційно-художній центр агентства — зал депеш.21
Одеська пора, за висновками; дослідників та свідченнями ровесни
ків, стала найбільш плодотворною і в поетичному житті Володимира
Нарбута. Передовсім він залучає до роботи в ОдУкРОСТА талановиту
творчу молодь, забезпечивши її шматком хліба і трибуною, — Бабеля,
Багрицького, Олеїну, Катаева, Кольцова, Славша, Бондаріна, Ільфа,
Петрова, Інбер, Шишову, Адаліс, Бор. Єфимова.22 Сам друкується в пе
ріодиці багатьох міст України, видає 9 поетичних книжок, створює літе
ратурно-художній журнал «Лава», а потім — сатиричний «Облава».
Нарбут відвідував одеський гурток поетів, слухав їхні вірші, читав свої,
ділився враженнями про почуте я к знаменитий акмеїст. Вдячно згаду
вали зустрічі з ним у майбутньому відомі літератори, бо для них, тоді
ще початківців, його талановитість і доступність важили чи не найбіль
ше. А Едуард Багрицький називав Нарбута навіть своїм учителем.
А ось що пригадує К. Паустовський: «...На сцену вийшов поет Во
лодимир Нарбут, сухорука людина з умним, жовчним обличчям. Я за
хоплювався його прекрасними віршами, але ще ні разу не бачив його.
Не звертаючи уваги на киплячу аудиторію, Нарбут почав читати свої
вірші погрожуючим, безжалісним голосом. Читав він з українським ак
центом :
А я трухлявая колода,
Г одами выветренный гроб...
Вірші його справляли враження чогось лиховісного. Але неочіку-
вано у ці похмурі рядки раптом уривалася щемка і неуявима ніжність:
Мне хочется про вас, про вас, про вас
Бессонными стихами говорить.
Нарбут читав, а в залі панувала глибока тиша...».23
Багатоголоса, широка і багатобарвна поетика Володимира Нарбу
та цього періоду поєднує у собі три образно різні, але стилістично і гар
монійно об’єднані потоки. Робітничо-агітаційно-гасловий:
Знамена кровью не горят,
И гаснет серп
И меркнет молот.
Идет, кладет за рядом ряд
Скелетов человечьих голод.
Естетично-акмеїстичний:
Льняные льнули-льнули облака.
Их пушка выстирала, их несло,
Чтоб кошка долакала молока
Вершок, чтоб веселей гребло весло.
Рожденный дошлой рожью урожай
Лежал и угрожал тому, кого
Сам барин самоварный невзначай
Рубнул и — выстроил под Рождество.
І лірично-філософський:
Щедроты сердца не разменяны,
50 Сіверянський літопис
И хлеб — все те же пять хлебов,
Россия Разина и Ленина, —
Россия огненных столбов!
Бродя тропами незнакомыми
И ранами кровоточа,
Лелеешь волю исполкомами
И колесуешь палача.
У листопаді 1920 р. Нарбут за розпорядженням Одеського губкому
РКП (б) виїздить до Криму для організації там преси. Це було тоді
надто складно, оскільки півострів роївся білогвардійцями. Все ж видав
нича справа у Криму започаткувалася. А в 1921 р. Володимир Іванович
переїздить до Харкова і назавжди розлучається з дружиною і сином.
У столицю молодої республіки з ним прибувають Катаев і Олеша. До
свідченому журналісту доручено реорганізацію УкРОСТА. На пропози
цію Нарбута воно перейменовується в РАТАУ — радіо-телеграфне аген
тство України.
Через рік Володимира Івановича Нарбута переводять до Москви,
де він стає відповідальним працівником відділу преси ЦК РКП (б), чле
ном президії Центрального бюро Спілки працівників друку. Йому дору
чається створення державного акціонерного видавництва «Земля і фаб
рика». Почавши з п’яти книг (першою був «Запретный Кобзарь» Шев
ченка), «ЗіФ» швидко нарощувало потужності: 1924 рік — 141, 1926 р.
— 324 книги.
Очолюване глухівчанином «ЗіФ» перетворилось на одне з найбіль
ших і найпопулярніших видавництв країни, центром пропаганди моло
дої радянської літератури. Саме тут матеріалізувались книжками
«Разгром» Фадеева, «Цемент» Гладкова, «Уважаемые граждане» Зо-
щенка. Звідси до читацьких рук надходять зібрання творів Шишкова,
Новікова-Прибоя, Ляшка, Гладкова, Олеші, збірник віршів Багрицько-
го «Югозапад».24
Одночасно Нарбут редагує журнали «30 дней», «Вокруг света» з
додатками «Всемирный следопыт» та «Всемирный турист», організовує
нові форми книготоргівлі, участі читачів у видавничому і, особливо,
журнальному процесах. І скрізь справу було поставлено з притаманни
ми Володимиру Івановичу розмахом, послідовністю і наполегливістю.
У ці буремні роки заволодіває ним і велике та складне кохання.
Він одружується на Серафимі Густавівні, одній з трьох сестер Суок.
На двох інших були одружені Багрицький і Олеша.
Кінець двадцятих років живить прислужництво і догідництво, полі-
тизує усі сфери життя суспільства, підносить тоталітаризм і деспотич
ний централізм. Не минає це і долі Нарбута. У заполітизованій літера
турній дискусії з Воронським Володимир Іванович подає до ЦК заяву
із звинуваченням опонента у неприпустимих формах полеміки. У відпо
відь Веронський добуває із-за кордону документ, підписаний Нарбутом
у денікінських застінках. Результат — через кілька років обоє гинуть.
Але поки що Нарбута виключають з партії, усувають від керівни
цтва видавництвом і редагування журналів. Опинившись на посаді зав
відділом Держвидаву, він прискорює вихід десятитомника творів Мая-
ковського. Повернувшись до творчості, захоплюється «науковою пое
зією», пробивається на сторінки журналів «Новый мир» і «Красная
новь», складає збірники, робить переклади, пише лібретто та сценарії...
Відлучений від видавничих справ, Нарбут сумував. У жилах, нурту
вала кров, «мурашки бігали по спині, так він рвався до великих
справ». Життя налагоджується поступово. Нарбут Вступає до засно
ваної тоді Спілки письмеників СРСР, у члени кооперативного видав
ництва «Советский писатель». Складає і редагує альманах «Эдуард
Сіверянський літопис 51
Багрицкий», починає працювати над зібранням його творів. Складає і
свою останню книгу «Спираль». Замислену як вибране.
Тільки... прийшла ніч з 26-го на 27 жовтня 1936 р. Зайшли троє:
людина у формі НКВС, цивільний і знайомий сусід — понятий. Обшук
— і Нарбута заарештували. Більше ні рідні, ні друзі живим його не
бачили.
Особлива Нарада у Москві за «контрреволюційну діяльність» за
судила Володимира Нарбута на 5 років «виправного табору». Зберег
лося 11 листів і телеграм з, пересильного табору у Владивостоці і з Ко
лими. Останній, датований 9 березня 1938 року, із Стана Оротукан. Се
рафима Густавівна отримала його 28 травня...
Опісля було чимало чуток, вигадок, наполовину достовірних фактів,
легенд, як і про багатьох зниклих у ті роки. 2 червня 1940 р. С. Г. Нар
бут передають, що чоловік потонув. 27 жовтня того ж року їй черговий,
раз відмовляють у проханні переглянути справу. Свідок — А. Г. Ти
хомиров, який повернувся з колимського заслання, «бачив» як у березні
1938 р. «Нарбута з баржі у бухті Находка солдат чи ув’язнений зіш
товхнув у воду».
А після реабілітації з’ясувалося, що 7 квітня 1938 р. його знову су
дили. Трійка УНКВС по Дальбуду. За що — невідомо. Вирок — утаєм
ничено. «Звинувачення бездоказове» — з реабілітаційної довідки.
Микола Шаповал, у архіві якого зберігаються авторизовані маши
нописи Нарбута, вважає, що загинув він у 1944 р.26 Словом, дату смерті
поета, напевне, довго ще доведеться з’ясовувати.
Реабілітація відбулася 31 липня 1956 р., а ще через місяць — Во
лодимиру Івановичу Нарбуту посмертно відновили членство у Спілці;
письменників.
...Ще працюючи в Харкові в РАТАУ, В. І. Нарбут «привіз поетичну
книжку М. Гумільова «Огненный столб», тільки-но випущену видавни
цтвом «Петрополис», — згадує К. Зеленський, — дістав з шухляди
книжку своїх віршів «В огненных столбах», видану роком раніше в
Одесі Губвидавом, і сказав: «Нам усім горіти вогненими стовпами, але
який вітер розвіє наш попіл?».27
Важко сказати, чи зробив свою справу вітер? І який? Але нам ві
домо достовірно, що полум’я вогню перед віршами Володимира Нар
бута зупинилося. Збереглися і твори Миколи Гумільова. На цих пое
зіях, можливо, як на «вогняних стовпах» Ангел з Апокаліпсиса, зійдуть,
до нас нові талановиті поети і не згорять «вогняними стовпами».
Хай святяться їх імена, Господи.
Джерела та література, примітки:
1. Бяросинська Н., Панченко М. Косий дощ // Владимир Нарбут, Стихотворения. —
М., 1990. — «Современник».
2. Маяковский В. Полвое собрание сочинений. — М., 1958. — Т. 7. — С. 428—429.
488—489 (Після перших публікацій Маяковський зняв цю строфу).
3. Шкловська (Нарбут) Серафима Густавівна (1902— 1982) дівоче прізвище — Суок.
Дружина В. I. Нарбута з 1922 р., а з 1956 — дружина В. Б. Шкловського.
4. Цей архів Нарбута розібраний і зберігається у дочки Шкловського, В. В. Шклов-
ської-Корді.
5. Архів ІМЛМ. — Ф. 57. — Оп. 1. — Од. зб. 32.
6. Подъем. — 1987 — № 11. — С. 111.
7. Нева. — 1984. — С. 198.
8. Лазаревский Ал. Описание старой Малороссии // Материалы для истории заселе
ния и управления. — Киев, 1893. — Т. 2 // Полк Нежинский. — С. 488 — 489.
9. Нарбут Г. Автобіографічні уривки // Архів інституту мистецтвознавства, фолькло
ру і етнографії ім. М. Ф. Рильського. — УАН (Київ). — Ф. 13—4, од. зб. 259.
10. Нарбут Вл. О Блоке Клочки воспоминаний // Календарь искусств (Харків) —
1923. — № 1.
52 Сіверянський літопис
1922,
крестьянских депу-
11. Брюсов В. Новые сборники стихов // Русская мысль. — 1911. — № 2. — С. 232.
12. Гумилев Н. Письма о русской поэзии // Аполлон, — 1911. — № 6. — С. 75.
13. Відділ рукописів ІРЛМ. — зіб. 1. — № 1960.
14. Зенкевич Мих. Владимир Нарбут. Плот. Быто-эпос // Культура (Саратов).
— № 1. — С. 6.
15. Новый мир. — 1986. — № 9. — С. 220.
16. Известия глуховского уездного Совета рабочих, солдатских и
татов. — 1917. — 1 жовтня.
17. Історія міст і сіл Української РСР. Сумська обл. — Київ, 1980, — С. 231.
18. Петров Г. Славні сторінки // Червоний промінь. — 1981. — 26 вересня.
19. Глуховский вестник. — 1918. — № 2. — С. 3.
20. Шаламов Варлам. Двадцатые годы // Юность. — 1987. — № 11.
21. Одеський обласний державний архів. — Ф. 99. — Оп. 1. — Од. зб. 588. —
22. Берловская Л. В. Владимир Нарбут в Одессе // Русская литература — 1982 — № 3.
23. Паустовский К. Собрание сочинений. — М., 1968. — Т. 5. — С. 153.
24. Петров Г. Три таланти Володимира Нарбута // Червоний промінь. — 1988.
25. Герштейн Эмма. Новое о Мандельштаме. — Париж // Атенеум. — 1986. —
26. Шаповал М. Когда мы станем старше // Радуга. — 1988. — № 6. — С.
27. Зеленский Корнелий. На рубеже двух эпох // Литературные встречи
1920. — М., 1962. — С. 17.
Л. 26
— 18 червня.
С. 74.
138 — 139.
— 1917—
Сіверянський літопис 53
|