Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі

Виділений хронологічний діапазон, за даними кліматології, співпадає з так званим «малим льодовим періодом» у Європі. У попередніх спостереженнях підкреслювався взаємозв’язок між кліматичними оптимумами та сейсмічними виявами. Тепер можемо висунути вірогідне припущення, що тектонічна несталість Сере...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1997
Автор:	Зоценко, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	У глиб віків
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200357
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі / В. Зоценко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 42-55. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200357
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2003572024-11-29T16:44:33Z Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі Зоценко, В. У глиб віків Виділений хронологічний діапазон, за даними кліматології, співпадає з так званим «малим льодовим періодом» у Європі. У попередніх спостереженнях підкреслювався взаємозв’язок між кліматичними оптимумами та сейсмічними виявами. Тепер можемо висунути вірогідне припущення, що тектонічна несталість Середньої Наддніпрянщини, як і Європи у цілому, має тенденцію до сейсмічної активності у суміжних циклах позитивних або негативних оптимумів клімату. Таким чином, вірогідність руйнівної сили землетрусів у Дніпровсько-Поліському регіоні — цілком реальна. Особливо, з огляду на поріг переходу до чергової погодно-атмосферної екстреми, який намітився у останній чверті XX ст. 1997 Article Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі / В. Зоценко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 42-55. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200357 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Зоценко, В. Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі Сiверянський літопис
description	Виділений хронологічний діапазон, за даними кліматології, співпадає з так званим «малим льодовим періодом» у Європі. У попередніх спостереженнях підкреслювався взаємозв’язок між кліматичними оптимумами та сейсмічними виявами. Тепер можемо висунути вірогідне припущення, що тектонічна несталість Середньої Наддніпрянщини, як і Європи у цілому, має тенденцію до сейсмічної активності у суміжних циклах позитивних або негативних оптимумів клімату. Таким чином, вірогідність руйнівної сили землетрусів у Дніпровсько-Поліському регіоні — цілком реальна. Особливо, з огляду на поріг переходу до чергової погодно-атмосферної екстреми, який намітився у останній чверті XX ст.
format	Article
author	Зоценко, В.
author_facet	Зоценко, В.
author_sort	Зоценко, В.
title	Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі
title_short	Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі
title_full	Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі
title_fullStr	Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі
title_full_unstemmed	Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі
title_sort	землетруси на середній надніпрянщині за доби київської русі
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1997
topic_facet	У глиб віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200357
citation_txt	Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі / В. Зоценко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 42-55. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT zocenkov zemletrusinaseredníjnadníprânŝinízadobikiívsʹkoírusí
first_indexed	2024-12-01T04:14:03Z
last_indexed	2024-12-01T04:14:03Z
_version_	1818524382584111104
fulltext	Сіверянський літопис • У ГЛИБ ВІКІВ Володимир Зоценко ЗЕМЛЕТРУСИ НА СЕРЕДНІЙ НАДДНІПРЯНЩИНІ ЗА ДОБИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ Широкомасштабні археологічні дослідження давньоруських па- м’яток Середнього Придніпров’я та прилеглого до нього Полісся з яс- кравою наочністю висувають необхідність екосоціального підходу до вивчення минувшини цього терену. Актуальність таких штудій постає більш зрозумілою з огляду на чинники трагедії Чорнобиля. Археологічним вивченням останніх десятиріч з’ясована обумовле- ність господарчого опанування території стародавнього Києва суто ге- ологічними процесами. Співставлення рівнів найнижчих ярусів культур- ного шару Києво-Подолу виявило практичне співпадіння їх з рівнем низу Дніпра. Звідси не можна визнати за остаточно доведену думку про формування надзаплавної тераси цієї ділянки Дніпра тільки за ре- зультатом акумулятивно-ерозійного нашарування. На супротив, залюд- нення Подолу повинно було відбуватися за умов постійного підтоплен- ня. Проте за останні 1000 років режим стікання басейну ріки не зазнав істотних перепадів, як з боку середніх, так й екстремальних чисел.1 То- му питання формування історичного ландшафту, топографії й хронолог- гії середньодніпровських пам’яток, зокрема Києва, переходять у пло- щину новітніх рухів поверхні й становлять вже проблему актуотекто- ніки. Окрім вирішення суто археологічних завдань, аналіз тектонічних явищ, що їх відображено у писемних джерелах Київської Русі, разом з показниками стратиграфічних розрізів, дозволяє отримати порівняно чітке уявлення про їх кількість, періодичність та потужність. Кінцево такі розробки можуть стати у нагоді при складанні різного роду інже- нерних прогнозів та проектів, пов’язаних з господарчою діяльністю сьогодення. Природно, наданий екскурс аж ніяк не претендує на вичерпання проблеми. Метою його є більш-менш повна фіксація тектонічно-сейсміч- них виявів за час існування Русі на теренах, що складали ядро східно- слов’янської державності. Одночасно робиться спроба з’ясувати потуж- ність цих явищ та їх вплив на життєдіяльність людності регіону. Головним джерелом з природознавства Київської Русі є давньо- руські літописні зведення, з яких найдавнішим залишається «Повість временних літ». Починаючи з 20-х років XII ст., свідчення, що нас ці- кавлять, концентровані здебільшого «Київським літописом», який ігу- мен Видубецького монастиря Мойсей довів до року 1199. Цей літопис 42 Сіверянський літопис 43 продовжує «Галицько-Волинська хроніка», де києво-придніпровський фактаж за першою її редакцією доведено до року 1234 (сама редакція здійснена близько року 1255). Обидва названі літописи увійшли до складу Іпатіївського літописного списку першої чверті XV ст. Про землетруси Середньої Наддніпрянщини до року 1240 сповіща- ють й літописні твори XV—XVI ст. Основними з них є Воскресенський та Никонівський літописи. Перший виник наприкінці 30 — початку 40 років XVI ст. на основі більш раннього (року 1479) Московського літо- писного зведення. У повідомленнях про Русь він входив до особливої редакції Київського літопису, яка зберегла відомості другої половини XI—XII ст., що їх не знають інші південноруські списки. «Літописний збірник, на ім’я Патріарший або Никонівський літо- пис» було складено наприкінці 30 — початку 50-х pp. XVI ст. Він являє собою грандіозний компендіум, джерелами якого послужили як більш ранні твори літописного характеру, так і різні «житія», переклади ві- зантійських хронік, фольклорні матеріали. У відступах Никонівського літопису від відомих джерел є повідомлення південноруського поход- ження. Новітньою критикою з достатньою грунтовністю доведено ав- тентичність цих повідомлень, підставою яких стало невідоме києво- руське джерело з охопленням подій від кінця XI до початку XIII ст. у більш повному обсязі, аніж «Київський літопис».2 Додатковим джерелом до літописів, у тому числі й про вияви зем- летрусів у Києві, є праця видатного російського історика другої чверті XVIII ст. В. М. Татищева. У його «Истории Российской» використана велика кількість руських літописів, у тому числі й таких, що були ві- домі авторові, але до сьогодні не збережених. І якщо окремі факти по- літичного життя Русі могли бути Татищевим реконструйовані за логі- кою подій, то дані з природознавства, поза сумнівом — літописно-ори- гінальні. Цікавим джерелом, що відбиває природні явища доби Русі, є та- кож мініатюри Кенігсберзького літопису. Він уміщує «Повість времен- них літ» за Іпатіївським списком і, як встановлено, є копією кінця XV ст. Володимирського лицьового зведення року 1206. Мініатюри, які від- бивають різні «знамення» у природі, супроводжують статті років 1093 — 1111. Серед них є й зображення землетрусу у Київській землі місяця лютого року 1108. Практично, це єдиний малюнок, що відбиває явище сейсміки. Згідно з Б. О. Рибаковим природознавчий цикл мініатюр з’являється у лицьовому списку «Повісті временних літ» при редагуван- ні тексту роком 1118 з ініціативи великого князя Мстислава Володи- мировича.3 Узагальнюючи свідчення про природні явища, надані літописцями, необхідно мати на увазі випадковість й безсистемність їх фіксації тут. Різного кшталту явища природи, особливо астрономічні, атмосферні, дані про погоду, відомі лише тому, що на переконання авторів літопис- них зведень вони мали безпосередній вплив на здійснення політичних акцій великокнязівської або іншої влади, а часто-густо й зумовлював- ли діяльність можновладців. Прослідковується й те, що літописами фіксувалися головним чи- ном ті природні явища, які спостерігалися на власні очі, або свідками яких були сучасники з оточення автора запису. Звідси стає зрозумі- лим, чому землетруси Руської землі літописи помічають лише з року 1088. Чим ближче історія до сучасних літописцям подій, тим точнішою ставала й хронологія записів. З початку XII ст. у фіксованих явищах позначаються не тільки роки, місяці й числа, а навіть дні тижня та го- дини. Сіверянський літопис44 При визначенні місця прояву того чи іншого природного екстрему- му слід враховувати й географічний егоцентризм — єдиний принцип орієнтування у просторі середньовічних авторів. Якщо літописець точ- но не локалізував виявів екстремуму у природі, відносячи його до всієї Русі, то це ніяк не означало, що даний факт природничої історії відчу- вався всіма давньоруськими землями. У такому разі, спостерігач, він же літописець, убачав себе завжди у центрі простору, де відбувалася подія. Оскільки ж свідчення про явища, які тут розглядаються, похо- дять з літописів, створених у Києві, то й фіксація самих явищ пов’язана зі столичним центром або Руссю «вузького змісту», яка замикалася на трикутник Київ—Чернігів—Переяслав. Такий випадково-обумовлений підхід до фактів природознавства з боку літописців визначає подвійне ставлення у аналізі цих подій з бо- ку дослідників. Виходячи з віри літописців у божественне проведіння, не можемо сподіватися на повну фіксацію природних екстремумів, а лише тих, що набували значення «знамення» тієї чи іншої події. Проте, дякуючи цьому, «літопис з найімовірнішою точністю відзначав знамен- ня, які відбувалися у небі, на землі, на воді, датуючи їх як найважли- віші історичні події».4 У цьому й полягає цінність літописних повідомлень про природні явища, які досягають статусу гранично певного та об’єктивного дже- рела. Незважаючи на широке коло джерел, історіографії тектонічно-сей- смічних явищ історично доступного для огляду періоду Середньої Над- дніпрянщини практично не існує. Аналізу впливів відомих за літописа- ми виявів тектонічної та сейсмічної активності на життєдіяльність люд- ності Київської Русі ніхто з істориків та археологів до сьогодні не про- водив. Не ставилося питання про реконструкцію характеру самих серед- ньодніпровських землетрусів XI—XIII ст. Навіть у таких зведеннях, як «Каталог землетрясений в Российской империи», виданий року 1893 І. Мушкетовим та О. Орловим, та «Новый каталог сильных землетрясе- ний на территории СССР» (1977) за редакцією Н. В. Кондарської й М. В. Шабалина або у праці С. В. Євсеєва «Землетрясения Украины» (1961), відображені далеко не всі з літописних виявів землетрусів Се- редньої Наддніпрянщини. Сейсмологів, цілком зрозуміло, більшою мі- рою цікавлять райони ризику з точки зору рухів земної кори, що по- ширені за межами історичних теренів Русі. Позбавлені ретельного аналізу сейсмічних явищ в Україні-Русі й фундаментальні праці С. П. Борисенкова та В. М. Пасецького з історії природи Східної Європи за останню тисячу років. Хоча цінність їх до- сліджень, особливо у реєстрації та осмисленні атмосферних й астроло- гічних явищ, поза сумнівом. На вплив тектонічних процесів на формування антропогенної стра- тиграфії кінця І — початку II тисячоліть н. е. київської ділянки Серед- нього Придніпров’я, як це не дивно, уперше звернено увагу у досліджен- нях археологів. Сучасні тектонічні рухи відкривають можливість для детальної реконструкції процесів культурно-історичного опанування і надзаплавної тераси Дніпра, зокрема Києво-Подолу. На жаль, поза до- слідницькою розвідкою залишилися суто сейсмічні чинники проблеми.5 Реєстрація київськими літописцями землетрусів у найбільших міс- тах Русі — Руської землі, як вже зазначалося, бере початки з кінця XI ст. До цього часу, попри фіксацію літописними зведеннями різного роду природних явищ, у тому числі й сейсмічних катастроф за межами Русі, головним чином у Візантії, про землетруси на руських теренах не зга- дано. З огляду на це, маємо можливість визнати, що сейсмічна актив- ність Українського щита протягом часу до зазначеного проміжку не- виглядала значною. Сіверянський літопис 45 З року 1088 по рік 1230 літописами згадано 11 випадків землетру- сів, що сталися на вказаних теренах Русі: 1088, 1091, 1101, 1108, 1117, 1124, 1126, 1130, 1170, 1196, 1260. Точну дату з них фіксовано у 8 ви- падках: травня 21 року 1091; лютого 5 або 15 року 1108 (перше число — за Академічним Лаврентіївським списком Суздальського літопису; друге — за Іпатіївським списком Київського літопису); вересня 26 ро- ку 1117; травня 10 року 1124; 2 серпня року 1126; липня 24 року 1130; березня 12 року 1196; травня 3 року 1230. У 5 випадках вказано час перших поштовхів у годинах або частинах доби: рік 1108 — перед сві- танням; рік 1126 — о 20-ій годині; рік 1130 — о 15-ій; рік 1196 — о 9-ій; рік 1230 — під час обідньої служби, з 12 до 14 години. За місяцями сейсмічно активним виділяється травень, на котрий випало три земле- труси: 3/V — 1230; 10/V — 1124; 21/V — 1091. Решта названих земле- трусів випадали по одному на січень, лютий, березень, липень, серпень, вересень. З року 1088 по рік 1130 зареєстровано 8 землетрусів з інтер- валом у 3, 10, 7, 9, 7, 2 та 4 роки. Після року 1130 до наступного прояву сейсмічної активності року 1170 пройшло 40 років; від нього до згада- ного під роком 1196 — 25 років й, нарешті, до останнього землетрусу за києво-руський період (рік 1230) — ще 35 років. Тобто, за 42 роки з останньої чверті XI по першу третину XII ст. зареєстровано 8 виявів сейсмічних екстремумів, у той час як за століття з року 1130 по 1230 рік — лише три. За наведеними даними, маємо наявне підвищення сей- смічної активності у Середній Наддніпрянщині наприкінці XI — першій половині XII ст. Звичайно, літописні тексти не вказували конкретного місця прояву землетрусу. Сучасникові було цілком зрозуміло, що мова у даному ви- падку йде про події у центрі створення літопису. Та все ж у окремих випадках можна говорити про певну локалізацію. Це відбувається то- ді, коли сейсмічне явище мало безпосередню дію на людину або ма- теріальне оточення. Такі дані стосуються подій років 1091, 1101, 1124, 1196, 1230. Причому про Володимир-Волинський та Київський зем- летруси року 1101 відомо з Татищевських повідомлень: 21/V — «В се же лето бысть знаменье в солнци, яко погубнутти ему и мало ся его оста, акы месяць бысть в час 2 дне, месяца маия 21 день. В се же лето бысть: Всеволоду ловы деющю зверинья за Вы- шегородом... В се же время земля стукну, яко мнози слышима...»,6 (ціл- ком зрозуміло, «за Вышегородом» з’явилося тут завдяки князівському полюванню); 1101 — «...Тресеся земля в Киеве, также и Володимире едва церк- ви не попадали, а вреда много учинилось. Кресты с церквей попадали»;7 10/V — 1124 — «...потресеся земля, мало впала церковь Михаила ве- лика в Переяславле..., которую устрое и украсе блажении епископ Ефремь»;8 12/III — 1196 — «...потресеся земля во всей земли Киевской. В Кие- ве же церкви каменные и древянне колебахуся и людие от страху не- можаху стояти, но падоще ниц и трепещуще»;9 3/V-1230 — «Потресеся земля Ростовська и Суздальська и Воло- димирська в самою обедню; також и в Киеве и в Переяславе и по всей Руськой земли потресеся и церков на двое розедошеся святего Ми- хаила в Переяславе и паде перевод с кровлею 3 комар, такоже рухну- ше трапезна печерська камена»10; «...в Киеве граде боле того найпаче бысть потрясение; в монастири Печерськом церкви святая Богородица камена на 4 части розступися».11 Зрозуміло, конкретика повідомлень про землетруси років 1101, 1124, 1196, 1230 пов’язана зі збитками, що вони причинили міській та монастирській забудовам. Привертає увагу ряд неузгоджень у повідом- Сіверянський літопис46 леннях про землетрус року 1230 у різних літописах. Лаврентіївський й Никонівський літописи сповіщають лише про зруйнування трапезної Києво-Печерського монастиря та пошкодження Михайлівської церкви у Переяславі. Ці дані доповнює текст статті року 1230 Воскресенського літопису, де мова йде й про розвалини Успенського собору Печерсько- го монастиря. Причому, названі зведення на перше місце у описі зем- летрусу висувають північно-руські центри, тоді як найбільшої шкоди було завдано Києву та Переяславу, іншим містам Середньої Наддні- прянщини — «по всеи Руськой земли». Пояснення цього криється у тому, що свідчення про сейсмічний вияв року 1230 зберглися виключно у північно-руських зведеннях. Ма- ємо всі підстави припускати, що у своїх києво-переяславських свідоцтв- вах згадані літописні уривки опиралися на південно-руські джерела. Оскільки текст Лаврентіївського списку про цей землетрус практично ідентичний записам Новгородських літописів XV ст. (Четвертого та Со- фіївського 1), гадаємо, потрапили відомості про руйнування у Києві та Переяславі з єдиного для всіх цих зведень протографа київського або західно-руського походження.12 Текст Никонівського літопису у по- відомленнях XII—XIII ст., а також про події року 1230, бере початки з групи зведень, пов’язаних з Лаврентіївським або Софійським 1 літо- писами.13 Звідси інформація про землетрус у Південній Русі цього ро- ку — вторинна й нічого нового у порівнянні з Лаврентіївським літопи- сом не несе. Складніше зі свідченнями Воскресенського літопису. Тут збереже- но унікальні дані про Успенський собор Києво-Печерської лаври, які відсутні у інших зведеннях. Цілком ймовірно, що до складу цього літо- пису увійшов якийсь, твір, пов’язаний походженням з Печерською книж- ною майстернею і який не було використано при складанні Москов- ського зведення року 1479 — головного джерела Воскресенського спис- ку.14 Не виключено, це міг бути Київський літопис року 1238, що по- довжив зведення Мойсея, й про існування якого висунуто гіпотезу В. Т. Пашутою.15 Таким чином, повідомлення про травневий землетрус року 1230 у Києві та Переяславі, отримані з північно-руських й московських літо- писних творів, маємо вважати за правдиві, що грунтуються на свідчен- нях сучасників й походженням зобов’язані київському протографу. Розгляд літописного матеріалу викриває й цілком певний збіг сей- смічних екстемумів з іншими надзвичайними явищами у природі. Та- ких співпадінь помічено 8 з 11 розглянутих випадків: роками 1088, 1091, 1101, 1108, 1124, 1170, 1196, 1230. У двох випадках явища поза- тектонічного характеру спостерігалися безпосередньо напередодні пош- товхів земної кори (1088, 1091); у 5 — того ж року, що й землетрус (1108; 1124; 1170; 1196; 1230, причому після травневого трясіння року 1230 незвичайні природні явища спостерігалися на 8 та 11 день); од- ного разу — за рік, що минув (1101). За походженням усі співставлені зі землетрусами явища можна розподілити за п’ятьма класами: I. Астрономічні; II. Атмосферно-оптич- ні; III. Атомосферно-погодні; IV. Атмосферно-гідрологічні; V. Атмосфер- но-біологічні. Останні два класи повністю залежать від погодних опти- мумів. До них відносяться роки обводнення та засухи, а також нашестя сарани, характерні для засух.16 Явища першого класу відзначені рока- ми 1088 та 1091 безпосередньо напередодні землетрусів: «...знамение в солнци, спустишеся великий змий от небес»17; «...спаде превеликий змий от небес».18 Скоріш за все, дані описи стосуються падінь великих мете- оритів. З космосом пов’язані й відзначені літописами затемнення сон- ця: 11/VIII — 1124 після землетрусу 10 травня: «...бысть знаменье в Сіверянський літопис 47 солнци: над вечер стало оне яко месяць малем и мало не померкло»19; 11/V або 14/V — 1230 після землетрусу 3 травня: «...знамение в солн- це...»20; «...солнце погибло, а с неба сошло огненное облако и опустиеся над ручьем Лыбедю в Киеве»21 (не виключено, кульова блискавка; пер- ша дата надана за Лаврентіївським літописом, друга — за Воскресен- ським). Після волинсько-київського землетрусу року 1101 спостерігалися незвичайні атмосферно-оптичні явища, що можуть бути ідентифіковані як північне сяйво та гало: 29 — 31/I — 1102 — «...бысть знаменье на не- беси..., аны пожарная заря от въстока и уга и запада и севера, и бысть тако свет всю нощь»; 7/II—1102 «...бысть знаменье в солнци: огороди- лося бяше сонце в три дуги и быша другыя дуги хребты к собе».22 До атмосферно-погодних явищ належало надзвичайно спекотне літо року 1092, що наступило після землетрусу року 1091 : «В се же ле- то ведро бяше, яко изгореша земля и мнозе борове возгорашеся сами и болота и много знаменья бываху по местам».23 Посушливим у Києві було й літо 1124: «Бездоще бысть. Погоре Подолье..., погоре Гора и монастыри... и Жиды.»24 Спека позначена була й літом року 1170: «... лето жаркое бысть».25 И навпаки, літо року 1230 «бысть холодне».26 Після лютневого землетрусу року 1108 літописець помічає надзви- чайно високий рівень рік Середньої Наддніпрянщини: «..вода б бысть велика в Днепре и в Десне и в Припяти..., подобие некой не бывало и не помняше».27 Восени року 1195, напередодні березневого землетрусу наступного року, було нашестя сарани, що є ознакою літньої спекоти. Практично всі розглянуті землетруси супроводжували екстремальні явища іншого кшталту. На деякі з них припадало їх навіть більше, аніж одне. Так, землетруси років 1091, 1124, 1230 співставлялися з ек- стремумами у природі І та III класів, землетрус року 1196 — III та V. За землетрусом 1101 року спостерігалося подвійне повторення атмо- сферно-оптичних явищ. А затемнення сонця після землетрусу 1230 року у Києві супроводжувалося ще й кульовою блискавкою над Либіддю. Варте уваги й те, що періоди найбільшої активності у сейсміці одночасно є циклами з найбільш спекотними літами. З розглянутих 8 випадків половина випадає на позитивний екстремум літньої погоди (1091, 1124, 1170, 1196), лише рік 1230 позначено прохолодним літом. Спостерігаємо якусь закономірність між кліматичними оптимумами й тектонічною (вужче — сейсмічною) активністю поверхні. Сучасна клі- матологія виділяє максимум європейського потепління з другої поло- вини XI до року 1160, коли за документальними свідченнями культова- ція винограду поширювалася до узбережжя Балтики.28 Й саме на цей час (кінець XI — друга чверть XII ст.) випадає максимальна кількість києво-руських землетрусів. З літописних повідомлень маємо також можливість реконструкції вірогідної балової потужності сейсмічної події. Вже авторські відтінки дієслівних конструкцій визначають якийсь ступінь інтенсивності проявів землетрусів: «земля стукнула» (1088, 1091); «земля стонала» (1091); «потресяся земля» (1117, 1124, 1126, 1130, 1196, 1230); «тресеся земля» (1101, 1108). Трансформуючи дані словесні характеристики на уніфі- ковані поняття сучасної сейсмології, маємо гадку, що літописці фіксу- вали періоди землетрусу — від поодиноких ударів-поштовхів до їх се- рійності, де остання з наведених формул, вірогідно, позначає найбільшу тривалість трясіння. Очевидно, до літописних формул закладена інформація і про по- тужність землетрусів. Хоча градування цих вербальних характеристик у відповідності до балової потужності не витримується. Особливо це стосується дієслова «потресеся», яке використовувалося у випадках з реєстрацією руйнації поряд з такими, що її не мали. Сіверянський літопис48 Відзначений Їпатіївським літописом підземний стугін разом з пош- товхом землі року 1091 («...стогнала земля вся слышима») та наступ- ний за ним переляк свідків «...и ужасошася вси людье»29), ніяк не свідчать про потужність даного сейсмічного вияву. З практики сейсмо- логії відомо — тривалий стугін або гуркіт з-під землі часто-густо не супроводжується поштовхами або виникає разом зі слабкими хитання- ми поверхні, що не виходять за межу форшокових.30 Більш конкретні дані стосовно потужності землетрусів, фіксованих літописами, можна отримати із згадок про реакцію свідків, а також про вплив цих виявів на стан будівель, особливо мурованих. Таку ін- формацію несуть статті про землетруси років 1091, 1101, 1124, 1196, 1230. Про перший випадок з наведеної черги мова йшла попередньо. Вияв землетрусу року 1101, за літописними виписками Татіщева, від- бився на будівлях Володимира-Волинського й Києва («едва церкви ус- тояли», «вреда много учинилось», «кресты с церквей попадали»); при землетрусові року 1124 ледь не була зруйнована церква Михаїла у Пе- реяславі; землетрус року 1196 позначений коливанням дерев’яної та мурованої забудови Києва та панічним жахом киян («...людие от стра- ху неможаху стояти, но падающе ниц и трепещуще»); значним руйну- ванням у Києві та Переяславі супроводжувався землетрус року 1230 («церкви святого Михаила в Переяславле розедошеся на двое и паде перевод с кровлею 3 комар», «рухнуше трапезна печерська камена», «в монастири Печерськом церкви святая Богородиця камена на 4 части разступися»). Зрозуміло, ступінь пошкоджень споруд певною мірою залежить від якості будівництва, яку не можна не враховувати у реконструкції ба- лової характеристики історичних землетрусів. Найстарішою зі згада- них тут будівель був Успенський собор Печерського монастиря. Його було закладено року 1073 та закінчено року 1077. Освячення відбулося року 1089. Це був шестистовпний триапсидний з однією банею храм. До західного членування собору з півдня було прибудовано прямокут- ну сходинкову вежу (дані розкопок М. В. Холостенка), а з півдня — двоповерхову хрещальню. Завдовжки споруда була 36,6 м, завширшки — 24,2 м, стіни мала завтовшки 1,3 м. Хори собору мали подібний до літери «П» план. Центрове їх членування спиралося на циліндрове склепіння з віссю упоперек будівлі. Бокові набанні склепіння влашто- вані були на парусах. Членування бокових нав було перекрито також циліндровими склепіннями. З фасаду центральні закомари були знач- но вищі за бокові. Собор муровано з плінфи у змішаній кладці зі схо- ваним рядом. Смуга дикого каміння — широка. Валуни на розчині по- кладені й до внутрішності стін. Розчин між виступаючими назовні ря- дами плінфи завтовшки 10—11 см. Розміри плінфи (у середньому): 3,5x17—18; 27—29x34—37 см. Підмурки складено з каміння на розчи- ні. Горішня їх частина мала помітне розширення, глибина закладання — 1,8 м. Розчин всього обсягу будівлі однотиповий — цем’янка на вап няковій основі.31 Церква Михайла (Михаїла) у Переяславі була освячена одного року з Успенським собором Печерського монастиря. Пам’ятка відома лише за розкопками років 1949, 1952—1954 та 1975. За результатами досліджень було відкрито план храму, окрім інтер’єру центральної та південної нав. Збереженість пам’ятки різна — місцями прослідковува- лася кладка стін й підмурки, місцями — лише фундаментні фоси. Це була велика п’ятинавова споруда завдовжки 33 м й завширшки 27 м у західній частині та 25,6 м — у східній з азимутом у 89°. Централь- ний тринавовий простір храму було сильно висунуто до сходу. Дякуючи цьому, східний фасад набував вигляду виступу. Склепіння спиралося на 4 потужних квадратових стовпи. Північно-західний кут будівлі був Сіверянський літопис 49 цілком заповнений фундаментом, можливо, під сходи на хори. До пів- нічно-східного кута було прибудовано невеличку, позбавлену стовпів, з напівкруглою апсидою каплицю. Каплиця, з’єднувалася з північним притвором церкви. Стіни основного обсягу складено у змішаній техні- ці із застосуванням схованого ряду плінфи Розмір плінфи: 4,0—4,5x26 —29x36—38 см. Розчин з дрібної цем’янки. Товщина стін—1.15-1,25 м. Підмурки складені з грубих валунів на вапняковому розчині з домішка- ми цем’янки. У незначній кількості докладено також плінфовий бій. Глибина фундаментів у залежності від залягання материкового лесу — від 1,20 до 1,75 м. В основі підмурків наявна субстракція з дерев’яних лежнів.32 Будівництво трапезної Печерського монастиря, за літописом, було скінчено липнем року 1108, тобто під час лютневого землетрусу вона ще не була завершеною. Вигляд цієї будівлі також відомий за архео- логічними дослідженнями. Розкопки пам’ятки провадилися експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом В. О. Харламова, роками 1984—1985. Розташовувалася трапезна за 15 м на південний за- хід від Успенського собору, між ним та Великою Лаврською дзвіницею. Було відкрито план споруди. Інтер’єр досліджено частково. Це була невелика прямокутна будівля розмірами 12,3x10,5 м. Збереглися лише підмурки. Рівчак під них завширшки був 1,8—2,0 м. товщина стіни — 1,3—1,4 м. Глибина залягання підошви — 1,5—1,7 м. Конструктивно підмурки складені у змішаній техніці з чергуванням шарів плінфи та дикого каміння на цем’яночному розчині. Тбвіцина розчину між рядами до 12 см. Розмір плінфи у межах 4,0—4,5x27—30x33x38 см. Підошва підмурків з каміння, посадженого на цем’яночний розчин (матеріали досліджень не оприлюднені). З наведених даних монументальність всіх трьох будівель сумнівів не викликає. Стійкість конструкцій визначалася ретельно укладеними рядами складників стін та щільністю цем’янкового розчину. Про міц- ність будівельних матеріалів свідчить межа фізичного навантаження плінфи Успенського собору, яка складає у середньому до 175 кг/см кв.33 Цей параметр бути прийнято за модуль для плінфи всіх трьох споруд, зведених протягом 31 року. Очевидно, пошкодження землетру- сами названих будівель сталося незалежно від якості будівельних ма- теріалів та способу мурування, а за силою стрясання грунту. Виходячи із зовнішніх ознак що їх надають літописні тексти, спро- буємо з’ясувати гіпотетичне калібрування згаданих сейсмічних виявів за шкалою MSK — 64. Найменшу потужність літописний землетрусів маємо визнати у III—IV балів, оскільки попередня баловість людиною практично не відчувається.34 Умовно до таких можна, віднести земле- труси років 1088, 1091, 1108, 1117, 1126, 1130. Згадки про них не несуть ніякої інформації, окрім реєстрації факту трясіння (коливання) грун- ту, а у випадках 1088, 1091 років навіть поодиноких поштовхів. Що- правда, землетрус року 1108 було проілюстровано Кенігсберзьким лі- тописом.35 На мініатюрі зображено рівнинну місцевість з ламаною трі- щиною по землі, обабіч якої людські постаті у стані переляку. З погля- ду на копіювання цього малюнка з лицьового списку літопису Нестора часів Мономаха можемо сподіватися на автентичність мініатюри з ре- аліями самої події. У такому разі баловість даного сейсмічного вияву буде вищою. Нижня межа землетрусів, при яких виникає поверхневе поколуплення грунту, визначається V балами й відносяться вони до класу «умовно сильних».36 Наступний поріг може мати землетрус року 1170. Його відчувало населення всієї Руської землі. И хоча літопис не відзначає ніяких руй- нувань, дані про досить помітні поштовхи були отримані з Чернігова, Переяслава та інших центрів Середньої Наддніпрянщини. У противно- Сіверянський літопис50 му разі літописець застосував звичну формулу — «потресеся земля», без уточнення «по всее Руси Киевськойи».37 Поштовхи року 1170 мож- на оцінювати V—VI балами, коли землетрус відчувається всіма, хто не спить. Факти помітного ж хитання дерев’яних та мурованих будівель Ки- єва, разом з панікою серед киян та наявністю людей, що не в змозі були устояти на ногах, дають можливість вірогідно оцінювати земле- труси років 1101 та 1196 VI—VII балами.38 За характером руйну- вань до порогу між сильними та найсильнішими можна зарахувати землетруси років 1124 та 1230. Оцінка їх потужності — у межах VII — IX балів. Архітектурно-археологічні дослідження київських споруд надають додаткові дані про сейсмічні лиха у Києві. Декілька землетрусів відби- лося на будівельній історії церкви Михайла (Михаїла) у Видубецькому монастирі. Цей храм було закладено року 1070 на високому заламі II-ої тераси корінного берега Дніпра, у підніжжі якого розташовувало- ся й саме річище (за останні півтора століття ріка відійшла від свого русла початку XIX ст. більш як на півкілометра). Церква збереглася зі значними перебудовами. На думку М. К. Каргера, початково вона мала додаткове з боку апсид членування й спиралася на вісім стовпів. Завширшки храм 15 м; довжина його за початковий період не вста- новлена, оскільки апсиди було впали у Дніпро. Західне членування (нартекс) чітко відокремлювався від решти будівлі. Склепіння церкви — перекладені, тому й не встановлена початкова кількість бань (сьо- годні — одна). Храм споруджено у змішаній техніці на вапняковому розчині з це- м’янкою із застосуванням схованого ряду. Формат плінфи —4x25—29x33 —37 см. Підмурки — з грубого каміння на вапняковому розчині без це- м’янки, але з домішками піску. Вони стрічкові й перев’язані. Горішній шар розчину — загладжений. Ширину мають — 1,7 м; глибина закла- дання — 1,8 м.39 Дослідники виділяють два етапи у будівництві церкви, між якими минуло 18 років від його закладання до освячення роком 1088, що та- кож відзначено літописом.40 Початково був зведений повний обсяг бу- дівлі, а потім прибудовано нартекс з внутрішньою баштою, у північній частині котрої знаходилися сходи на хори. Самі хори за боковими на- вами займали простір до західних стовпів під склепінням. Фундамент західної прибудови мав завширшки 3,05 м, тобто був на 1,35 м шир- шим за підмурки основного масиву. Він складався з двох паралельних стін, між якими відсутня перев’язь. Не були перев’язаними основний масив та нартекс. На думку дослідників, нартекс прибудовано до року 1088, оскільки обидві будівлі були виконані у ідентичній техніці й роз- писом вкрито обидві частини храму. Проте можна запропонувати й інший хід подій. Року 1088, як ві- домо, стався землетрус, класифікований нами як «слабкий». Не виклю- чаємо можливості, що під час цього катаклізму була якоюсь мірою по- шкоджена західна частина храму. Розкопками 1972 р. було встановле- но, що до прибудови нартексу на його місці існував портал завширшки 1,75 м.42 Можливо, його деформація викликала наступну його розбір- ку. Що портал було розібрано встановлено також згаданими дослід- женнями. Необхідність укріплення західної частини храму вилилася у будівництво нового нартексу, який відтепер слугував за своєрідний контрфорс. На користь цього свідчить характер будівництва прибудови. Вона здійснена без перев’язі та при збільшенні площі підмурків. Дані конструктивні особливості враховували вірогідність наступних проса- док будівлі поза залежністю від розбору стіни між центральним та за- хідним членуваннями храму. Зведення прибудови могло зайняти 5—8 місяців року 1088, між згаданим землетрусом та другим освяченням Сіверянський літопис 51 храму на день архангела Михаїла 8 листопада. Часу для подібної ре- конструкції цілком би вистачило. Задля порівняння: будівництво наба- гато монументальнішого Успенського собору у Володимирі Ростовсько- му тривало 12 місяців 1161—1162 p.p. У такому разі мусимо визнати, що сейсмічний вияв року 1088 мав потужність не менш VI балів, оскіль- ки при досяганні такої сили з’являються ушкодження будівель.43 У будівельній історії Михайлівської Видубецької церквій є ще одна доволі значна подія, що вразила сучасників сміливістю технічної думки. Під роком 1199 літописець повідомляє: «Того бо лета, месяця июля во 10 день... заложи камену под церковью святаго Михаила у Дне- пра, иже на Выдубиче. О ней же мнози недерзнута помыслити от древ- них».44 Будівництво підпорної споруди очолив знаний майстер будівель- ної справи Петро Милонег. Маємо гадку, що зведення стіни — засіб захисту від наслідків нещодавнього, року 1196, землетрусу, які були посилені підмивом тераси рікою. Інженерні заходи славетного староки- ївського будівничого не дали очікуваного результату. Як відо- мо, з часом східна частина храму разом зі стіною Милоне- га впала у Дніпро. Це могло статися між закінченням будівництва під- порної стіни та роком 1655, позначеним відвідуванням Києва Павлом Алепським — сином антіохійського патріарха Макара III. Подорожник застав церкву поновленою, проте без апсид.45 Від землетрусів років 1196 та 1230 відчутно постраждала ротон- дальна будівля, повністю досліджена роками 1975—1976 у дворі будин- ку № 3 по вул. Володимирській. Літописні згадки про неї відсутні. Збе- режені стіни пам’ятки заввишки до 0,8 м, завтовшки — 1,5—1,6 м. Зов- нішній діаметр складав понад 20 м, внутрішній — до 17 м. Поверх- ня розчленована 16 пласкими пілястрами завширшки 1,15—1,20 м, зав- товшки 0,3—0,6 м. Стіни складені з плінфи та брущатої цегли у техніці рівного шару на вапняковому розчині з цем’янкою. Формат плінфи — 4,5—5,0x20x24—ЗО (4,5—5x18—21) см; цегли — 7,5x8x12x25—26 см. По центру знаходився потужний стовп з квадратовою базою, бік якої завдовжки був 3,2 м. Рови під підмурки перетинають культурний шар й занурюються до материкового лесу. Глибина підмурків через похилення Ділянки від 0,4 до 1,1 м у західній частині. Підмурок складають дрібне каміння та плінфовий бій, що залиті глеєм з додатками вапна та цем’янки. Під- мурок стовпа заглиблений до 0,6 м. Підмурки пілястр влаштовані на валунах. Їх глибина на 0,2 м більша від решти підвалин. Над підмур- ками основного масиву викладено чотири ряди плінфи на глиняному розчині, які укладали цоколь. Інтер’єр заповнено залишками блоків стін. На одному з них про- слідковано фрагмент арки перекриття вікна або фрамуги. За блоками висоту будівлі можливо реконструювати у межах 9—10 м. За харак- тером кладки та стратиграфією ротонда могла бути збудованою у дру- гій половині XII ст. Наведена архітектурно-будівельна характеристика цієї пам’ятки упевнено свідчить про значне її пошкодження на якомусь етапі існу- вання, а подалі й про цілковите зруйнування. Споруду, імовірно, було змуровано між 1180 та 1199 pp., коли у Києві намітилася суспільно- політична стабілізація й на якийсь час припинився міжкнязівський роз- брат. У столиці розпочинається широке будівництво, пов’язане з діяль- ністю Ростиславичів. До того ж, з цього часу й до навали Батия Київ, практично, не зазнавав половецьких нападів. Тобто, пошкодження ротонди відбулися не через військові баталії. Необхідність суттєвого ремонту з перекладанням стін й укріпленням підмурків (вони також були обкладені і брущівкрю) була викликана Сіверянський літопис52 явищем іншого кшталту. Таким міг бути, найімовірніше, землетрус ро- ку 1196, оскільки підмив будівлі, розташованої у глибині плато тераси, виключається. Малоймовірною видається й остаточна руйнація ротон- ди у грудні року 1240 під час батиєвої руїни. Літописна оповідь про взяття Києва монголами свідчить лише про загибель Десятинної церк- ви. Археологічні та писемні джерела не підтверджують існування па- м’ятки або її руїн й у післямонгольський час. Викладене наштовхує на цілком правдиву версію про загибель ротонди у землетрусі року 1230. На відміну від Успенського печерського собору та Михайлівської церк- ви у Переяславі поновлення цієї споруди не відбулося. Однією з при- чин її повного зруйнування та відмови від поновлення могла бути низь- ка якість будівельних матеріалів та розчинів, що відзначали автори досліджень.47 Археологічні та літописні дані надають можливість реконструю- вати спрямування хвильових ударів землетрусу року 1230. Дослід- ження печерського храму Успіння виявили повну перекладку бані цент- рального склепіння, а по південній стінці, особливо південно-східний ріг та південна апсида, значний ремонт з докладанням брущатої цег- ли. Ремонтова кладка, як бані, так й південної частини, датується у ме- жах XIII ст.48 У церкви Михаїла у Переяславі, за свідченням літописів, при цьо- му землетрусові також завалилися перекриття з трьома закомарами по одній з нав. За слідами перекладок це могла бути саме південна нава з прибудованими до її східного рогу каплицями. У розвалах клад- ки цієї частини храму прослідковувалося багато брущатої цегли.49 Подібний характер руйнації спостерігався й при розкопках київ- ської ротонди. Завал частини стіни перед склепінням було розчищено на схід від стовпа, а найбільша концентрація окремих блоків стін фік- сувалася на південний схід від основного масиву будівлі.50 Звідси руйнівна дія на перераховані споруди мала одне й те ж спрямування — південне з векторами угору до сходу. Підкреслимо, що один з цих храмів розташовувався на Лівобережжі. Спорідненість ха- рактеру хвиль поштовхів, які відбилися на всіх трьох будівлях, є ще одним аргументом на користь зруйнування київської ротонди під час названого землетрусу. Більш того, оскільки найвиразніші сліди ремон- ту її стін також прослідковано на південно-східному боці пам’ятки, ма- ємо припускати теж саме спрямування й ударів землетрусу року 1196. Наведений матеріал з цілковитою очевидністю виявляє за добу Київської Русі 5 значних землетрусів у регіоні Київського Придніпро- в’я, два з яких маємо право відносити до класу найпотужніших. Не га- даємо, що будівничі Русі нічого не відали про тектонічну активність київської ділянки Наддніпрянщини. Практикою досліджень доведено, що тектоніка мурованих будівель Київської Русі базувалася на єдно- сті конструктивних та основних пластичних засобів.51 На думку П. О. Раппопорта, після одного з землетрусів (років 1124 або 1230) на під- мурках Михайлівської переяслівської церкви було проведене певне укрі- плення, в результаті якого поширено на 1 м рови у північно-захід- ній частині храму з наступним заповненням долівки камінням, а вище — будівельним боєм.52 Яскравим прикладом протисейсмічних заходів може бути конструк- ція підмурків церкви Успіння Пірогощі на Подолі у Києві, яка була закладена невдовзі після землетрусу 1130 р. Потужність її фундаментів безпрецидентна у давній Русі — вони сягають глибини понад 4 м. Зве- дення їх велося способом змішаної кладки, у той час, як самі стіни — рівношарові. Змішана кладка репрезентована у наступному: шар буто- вого каміння (0,3—0,5 м) заливався цем’янкою, над ним йшли впрів- Сіверянський літопис 53 нюючі ряди плінфи, потім засипка грунтом із замуленням розчином. Таких нашарувань нараховано чотири.53 Потужність підмурків Пірогощі могла бути викликана намаганням виключити можливість руйнації храму природною стихією. Природна сила загрожувала у даному випадку не тільки землетрусом, а й вели- кою повінню 1128 року: «В се же лето бысть вода велика, потопі люди и жито, и хоромы снесе». Історично-археологічний аналіз, що був тут проведений, значно під- німає планку Ммах сейсмічних виявів у середньодніпровській зоні Ук- раїнського щита. На терені Київської Наддніпрянщини потужні землет- руси — історична реальність. До останнього часу думка фахівців зво- дилася до того, що гіпоцентр землетрусів центральної частини Східної Європи пов’язаний з сейсмічною зоною Карпатсько-Вранчського маси- ву глибиною у 100—150 км.54 Проте, якщо на решті теренів ізосейти вранчських землетрусів ви- ще 6-балової потужності не зареєстровані, то у Київському регіоні спо- стерігалися й більш інтенсивні поштовхи. Причину цього явища, віро- гідно, слід шукати у особливій будові Києво-Придніпровської ділянки щита та прилеглої до неї Деснянсько-Дніпровської алювіальної доли- ни. Геоморфологія окресленої зони у межах долішньої течії Тетерева, Остра, Стугни, Трубежу досить складна. Тут прослідковується понад 10 тектонічних блоків, а на мікроскопічному відрізку від гирла Десни до виспи Водників на півдні Київської акваторії виділено три зони різної активності ерозійних та акумулятивних процесів.55 За даних умов струмені випромінювання глибокофокусних хвиль північно-східного спрямування карпатських землетрусів, досягаючи бло- кової структури Наддніпрянщини, викликають вторинні поштовхи, ін- тенсивність яких підвищується рекошетуванням за згортками мікробло- ків. Ефект виявлення цих землетрусів у Київській Наддніпрянщині під- вищується й постійною активністю ерозійно-акумулятивних проявів по розломах місцевої кристалової структури. Порівняно невелика товща алювію на корінних породах не встигає пом’якшити тектонічних ударів й тоді руйнація може бути навіть сильнішою за стрясання безпосеред- ньо щита. При розгляді збігу Карпатських та Наддніпрянських землетрусів звертає на себе увагу серія самостійних сейсмічних проявів, що не ре- єструвалися у Карпатах або Криму. Згідно з кореляцією даних ката- логів землетрусів С. В. Євсеєва, Н. В. Кондарської та М. В. Шабалі- на, а також «Реєстром землетрусів зони Карпат у діапазонах 44°.6 — 48° широти та 20.°1—27.°1 довготи», складеним Інститутом геології та геохімії горючих копалин НАН України,56 такі землетруси випадають на роки 1088, 1101, 1108, 1117, 1124, 1130, 1443, 1596, 1625, 1650, 1694, 1736. З цих випадків 8 реєструвалося у Київському Придніпров’ї (ро- ки 1088, 1108, 1117, 1124, 1130, 1625, 1650, 1736); 4 — виявили себе у Придніпровському Поліссі до Волині включно (роки 1101, 1443, 1596, 1694, — останній випадок зареєстровано на Горішньому Дніпрі, у Мо- гильові). Найближчі до дніпровсько-поліських сейсмічних виявів зем- летруси у Субкарпатській зоні реєструвалися роками 1091, 1107, 1122, 1126, 1444, 1595, 1623, 1665, 1701, 1738. Тобто, інтервали міжактивно- сті знаходилися у межах 1 року (1443—1444; 1595 — 1596); 2 років (1124—1126; 1623—1625; 1736—1738); 3 років (1088—1091); 5 років (1117—1122); 6 років (1101—1107); 7 років (1694—1701) та 15 років (1650—1665). Наведені дані дозволяють з певним застереженням передбачати у Східній Європі сейсмогенні зони поза Карпатським та Кримським ре- гіонами. Згідно з новітніми дослідженнями у східній частині Україн- ського щита мають місце неглибокі з малою магнітудою сейсмічні осе- Сіверянський літопис54 редки. Фахівці відносять до їх породження черкасько-уманські зем- летруси років 1873 та 1905 потужністю V—VI, VII балів.57 Враховуючи самостійні сейсмічні вияви у Києво-Поліській зоні, можемо допускати існування землетрусових вогнищ й тут. За фактами ж випередження деяких з київських землетрусів карпатських, а також південно-західне, у бік Волині, спрямування їх хвиль, постає питання й про зворотній вплив наддніпрянських сейсмічних виявів на субкарпатську зону. З огляду на те, що 6 з 11 дніпровсько-поліських землетрусів киє- во-руського періоду мали суто місцеве виявлення, маємо підстави для виділення максимуму активності даної сейсмогенної зони саме цією добою. Інша фаза активності цього сейсмогенного осередку, за даними названих каталогів, спостерігається наприкінці XVI — у першій поло- вині XVII ст. За цей час відбулося 6 землетрусів роками 1596 (вияв- лення — «Роксоланія», тобто Середня Наддніпрянщина, Поділля); 1620 (Київ, Туров, Брест); 1623 (Правобережжя у цілому); 1625 (Ки- їв); 1637 (Середня Наддніпрянщина — Полісся); 1650 (Київ). З наве- дених випадків за походженням до Вранчських можемо віднести лише землетрус року 1623, можливо, 1596. Виділений хронологічний діапазон, за даними кліматології, співпа- дає з так званим «малим льодовим періодом» у Європі.58 У попередніх спостереженнях підкреслювався взаємозв’язок між кліматичними опти- мумами та сейсмічними виявами. Тепер можемо висунути вірогідне при- пущення, що тектонічна несталість Середньої Наддніпрянщини, як і Європи у цілому, має тенденцію до сейсмічної активності у суміжних циклах позитивних або негативних оптимумів клімату. Таким чином, вірогідність руйнівної сили землетрусів у Дніпров- сько-Поліському регіоні — цілком реальна. Особливо, з огляду на по- ріг переходу до чергової погодно-атмосферної екстреми, який намітився у останній чверті XX ст. Джерела та література: 1 Швец Г. И. Выдающиеся гидрологические явления на Юго-Западе СССР — Л., 1972. — С. 16. 2 Рыбаков Б. А. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». — М., 1972, — С. 272—274; Клосс Б. М. Никоновский свод и русские летописи XVI—XVII вв. М., 1980. — С. 185—189. 3 Рыбаков Б. А. Миниатюры Радзивилловской летописи и русские лицевые рукописи X—XII вв. — Из истории культуры древней Руси. — М., 1984. — С. 210—214. 4 Мирзоев В. Г. Былины и летописи. — М., 1978. — С. 184. 5 Сагайдак М. А. Хронология археологических комплексов древнего Киева. — Тру- ды V Международного конгресса археологов славистов. К, — 1988. — Т. 2. — С. 136—141. 6 Лаврентьевская летопись. — ПСРЛ. — Л., 1926. Т. 2. — С. 214. 7 Татищев В. Н. История государства Российского. — Л., 1965. — Т. 2. — С. 122. 8 Ипатьевская летопись. — ПСРЛ. — Т. 2. — С-ПБ., 1908. — Стб. 214. 9 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 475. 10 ПСРЛ. — Т. 1. — С. 454; Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Ни- коновской летописью. — ПСРЛ. — Т. 9—10. — С-ПБ., 1862. — Т. 10. — С. 10. 11 Воскресенская летопись. — ПСРЛ. — Т. 7. — С-ПБ., 1859. — С. 136—137. 12 Лурье Я. С. Общерусские летописи XIV—XV вв. — Л., 1976. — С. 99—100. 13 Клосс Б. М., Вказ. праця. — С. 134—146, 153. 14 Буганов В. И. Отечственная историография русского летописания. — М., 1975. — С. 282—284. 15 Пашуто В. Т. Киевская летопись 1238 г. — Исторические записки, т. 26, 1948.— С. 282—284. 16 Борисенков Е. П., Пасецкий В., М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. — М., 1988. — С. 171, 173. 17 ПСРЛ. — Т. 7. — С. 7. 18 ПСРЛ. — 2; — Стб. 157. 19 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 214. Сіверянський літопис 55 20 ПСРЛ. — Т.1. — С. 454. 21 ПСРЛ. — Т. 7. — С. 136—137. 22 ПСРЛ. — Т. 2 — Стб. 216. 23 ПСРЛ. — Т. 1.— С. 216. 24 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 214. 25 ПСРЛ. — Т. 9. — С. 327. 26 ПСРЛ. — Т. 1. — С. 454. 27 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 189. 28 Монин А. С., Шишков Ю. А. История климата. — Л., 1979. — С. 352, 354; Бори- сенков Е. П., Пасецкий В. М. — Вказ. праця. — С. 97. 29 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 157. 30 Никонов А. А. Землетрясения. — М., 1984, — С. 19. 31 Раппопорт П. А. Русская архитектура X—XIII вв. — Л., 1982. — С. 23—25. 32 Раппорпорт П. А. Вказ. праця. — С. 32—33. 33 Будівельна кераміка України. — К., 1988. — С. 54. 34 Никонов А. А. Вказ. праця. — С. 20. 35 Радзивилловская или Кенигсбергская летопись. — С-ПБ., 1902. — Л. 153, низ. 36 Никонов А. А. — Вказ. праця. — С. 20. 37 ПСРЛ. — Т. 9. — С. 237. 38 Никонов А. А. Вказ. праця. — С. 40—41. 39 Мовчан И. И. Древние Выдубичи. — К., 1982. — С. 17—27; Раппопорт П. А. Вказ- праця. — С. 26—27. 40 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 153. 41 Мовчан И. И. Вказ. праця. — С. 8, 21—22; Раппопорт П. А. Вказ. праця. — С. 27. 42 Мовчан І. І. Археологічні дослідження на Видубичах. — Стародавній Київ. — К., 1975. — С. 101, рис. 15. 43 Никонов А. А. Вказ. праця. — С. 20. 44 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 485, 486. 45 Мовчан И. И. Вказ. праця. — С. 11. 46 Боровський Я. Є., Толочко П. П. Київська ротонда // Археологія Києва. — К., 1979. — С. 90—103. 47 Боровський Я. С., Толочко П. П. Вказ. праця. — С. 94, 95—96. 48 Раппопорт П. А. Вказ. праця. — С. 23, 24, 25. 49 Раппопорт П. А. Вказ. праця. — С. 32—33. 50 Боровський Я. Є., Толочко П. П. Вказ. праця. — С. 9, 98. 51 Черняк В. З. Строительные уроки русских мастеров. — М., 1987. — С. 26. 52 Раппопорт П. А. Вказ. праця. — С. 32. 53 Ивакин Г. Ю. Исследования церкви Пирогощи. // Древнерусский город. — К., 1984. — С. 37—41. 54 Никонов А. А. Вказ. праця. — С. 72—76. 55 Чеботарева Л. Е. Изучение направленности галоценовых и современных эрозионно- аккумулятивных процессов в долинах рек Киевского Приднепровья. // Физическая география и геоморфология. — 1983. — Вып. 29 — С. 96—101. 56 Евсеев С. В. Землетрясения Украины. — К.: 1961; Новый каталог сильных зем- летрясений на территории СССР. — М., 1977; Рукопис у архіві ІГГГК НАНУ. 57 Сейсмическое районирование территории СССР. — М., 1980. — С. 109—114. 58 Мошин А. С., Шишков Ю. А. Вказ. праця. — С. 355—368.

Землетруси на Середній Надніпрянщині за доби Київської Русі

Репозитарії

Схожі ресурси