Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.)

Це повідомлення підготовлене на основі праці автора «Українська козацька старшина (1648—1782 pp.): Реєстр». Як наслідок аналізу походження близько 4000 старшин, які обіймали уряди в козацькому війську: генеральної та полкової старшини, полковників, сотників (без бунчукових, військових, значкових т...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1997
Автор:	Кривошея, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Розвідки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200358
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.) / В. Кривошея // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 56-62. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200358
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2003582024-11-29T16:44:39Z Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.) Кривошея, В. Розвідки Це повідомлення підготовлене на основі праці автора «Українська козацька старшина (1648—1782 pp.): Реєстр». Як наслідок аналізу походження близько 4000 старшин, які обіймали уряди в козацькому війську: генеральної та полкової старшини, полковників, сотників (без бунчукових, військових, значкових товаришів), пропонується таблиця етнічного складу козацької старшини. 1997 Article Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.) / В. Кривошея // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 56-62. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200358 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки Розвідки
spellingShingle	Розвідки Розвідки Кривошея, В. Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.) Сiверянський літопис
description	Це повідомлення підготовлене на основі праці автора «Українська козацька старшина (1648—1782 pp.): Реєстр». Як наслідок аналізу походження близько 4000 старшин, які обіймали уряди в козацькому війську: генеральної та полкової старшини, полковників, сотників (без бунчукових, військових, значкових товаришів), пропонується таблиця етнічного складу козацької старшини.
format	Article
author	Кривошея, В.
author_facet	Кривошея, В.
author_sort	Кривошея, В.
title	Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.)
title_short	Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.)
title_full	Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.)
title_fullStr	Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.)
title_full_unstemmed	Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.)
title_sort	етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1997
topic_facet	Розвідки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200358
citation_txt	Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.) / В. Кривошея // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 56-62. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT krivošeâv etníčnijskladukraínsʹkoíkozacʹkoístaršini16481782rr
first_indexed	2024-12-01T04:14:05Z
last_indexed	2024-12-01T04:14:05Z
_version_	1818524384461062144
fulltext	Сіверянський літопис56 РОЗВІДКИ • Володимир Кривошея ЕТНІЧНИЙ СКЛАД УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ (1648-1782 pp.) Це повідомлення підготовлене на основі праці автора «Українська козацька старшина (1648—1782 pp.): Реєстр». Як наслідок аналізу по- ходження близько 4000 старшин, які обіймали уряди в козацькому вій- ську: генеральної та полкової старшини, полковників, сотників (без бунчукових, військових, значкових товаришів), пропонується така таб- лиця етнічного складу козацької старшини: Є в р е ї Загальна кількість СТАРШИНА ГЕНЕРЕЛЬНА ГЕНЕРАЛЬНИХ УСТАНОВ СТАРШИНА ПОЛКІВ ГАДЯЦЬКОГО КИЇВСЬКОГО ЛУБЕНСЬКОГО МИРГОРОДСЬКОГО НІЖИНСЬКОГО ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ПОЛТАВСЬКОГО ПРИЛУЦЬКОГО СТАРОБУБСЬКОГО ЧЕРНІГІВСЬКОГО Б і л о р у с и Т а т а р и В о л о х и С е р б и Г р е к и Р о с і я н и Б о л г а р и М а к е д о н. У г о р ц і Ч е х и Н і м ц і — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — 5 Згідно з наведеною таблицею вдалось виявити (за винятком біло- русів) процентне співвідношення неукраїнців у полках — 1—11%. Від- повідно: Переяславський — 11%, Гадяцький — 4,6%, Миргородський — 3,3%, Лубенський — 2,7%, Стародубський — 2,7%, Полтавський — 1,8%, Чернігівський — 1,5%, Київський — 1,5%, Прилуцький — 1,4%, Ніжинський — 1%. Загалом по Війську Запорозькому (лівобережні полки) серед старшини було близько 3 процентів неукраїнців (без врахування біло- русів). Сіверянський літопис 57 Найбільше неукраїнського елементу у командних органах коза- цької армії давали білоруси. Особливо багато їх було серед полчан Стародубських і Ніжинських, але встановити їхню окремішність серед козацької старшини майже неможливо. Це пов’язано з традиційним формуванням козацтва, як з українських, так і білоруських земель (згадаймо лише козацький полк початку XVII ст. Товпиги з Білору- сії). А також з гим, що у самому Війську Запорозькому різниці між українцями і білорусами не робилося, як свідчать документи. Рід БИХОВЦІВ дав козацькому війську двох Іванів. Одного під- писка Генеральної Військової Канцелярії, а згодом — писаря судів військових (що за легендою зберіг діаруш Самійла Зорки) і другого — сотника. БУТРИМИ (А. Непокутний зазначає, що це прізвище похо- дить від двочленної форми «But-rim», відомої у пруській, литовській, латвійській мовах і вже як похідне в українській) з досить відомого південнобілоруського шляхетного роду репрезентовані полковником Ки- ївським та сотником у цьому ж полку. Відома родина МУЖИЛОВ- СЬКИХ, що мала коріння від слуцького протопопа, крім полковника Су- луяна, на службу війську поставила не менше трьох старшин. СОКО- ЛОВСЬКИХ представляв Ян (Іван), що був гетьманом Костирським (1654), військовим писарем, суддею генеральним. Особливо відомими у XVIII ст. стали ШИРЯЇ. Додамо, що серед дрібнішої старшини бачимо виходців із Брест- ського воєводства Германовичів-Козакевичів, з Могилівського — Войн- Куринських, Белановичів, Билин, Буяльських. Якщо на початковому етапі Визвольної війни татари зустрічаються у корінних козацьких полках на значних посадах, то згодом бачимо їх найбільше у Полтавському полку. Це пояснюється тим фактором, що у XVI ст. татари брали найактивнішу участь у формуванні козацтва, а вже у XVII ст. могли вливатися в уже стале козацьке військо через най- ближчий до них полк Гетьманщини, досить часто через Запорозьку Січ. Під час Хмельниччини помітними постатями були полковники ДЖУЛАЙ (Черкаський) і ДЖЕДЖАЛІЯ (Кропив’янський, осавул генеральний та наказний гетьман). Нащадки першого зустрічаються то в одній, то в іншій сотні Переяславського полку, там же залишили- ся (в Піщанці) і нащадки другого. Син Філона сотник Піщанський Іван стає родоначальником трьох гілок: священницько-старшинської (Жежеліовські), козацької (Жежелі) і дворянської (Жежелевські). На Полтавщині цетральне місце посідали КОЧУБЕЇ. За сімейними переказами, Андрій, що жив у першій половині XVII ст., був кримським татарином з бейського роду. Його онук Василь Леонтійович став «пи- сарем Уманським» (1675), реєнтом Генеральної Військової Канцелярії (1681), писарем генеральним (1687—1699) суддею генеральним (1699 —1708). Василь Васильович став полковником Полтавським (1727— 1743). Поруч з ними бачимо ДИДЗАРЕВИХ. Найвідоміший Мустафа, колишній комендант татарської фортеці, що покозачився і був полко- вим обозним Полтавським (1660). Євреї представлені серед козацької старшини ГЕРЦИКАМИ, МАР- КОВИЧАМИ, КРИЖАНОВСЬКИМИ, МАГЕРОВСЬКИМИ, ПЕРЕ- ХРЕСТАМИ. Павло Семенович ГЕРЦИК, син вихрещеного уманського єврея, став пасинком генерального обозного Петра Забіли. Завдяки цьому був призначений писарем полковим Полтавським (1675), полковником Полтавським. Його син, Григорій Павлович, займав якийсь значний старшинський уряд, завдяки якому призначався наказним полковником Полтавським (1705). Після обрання П. Орлика гетьманом став осавулом генераль- Сіверянський літопис58 ним (1711—1719). МАРКОВИЧІ і КРИЖАНОВСЬКІ обіймали пол- ковничі і сотницькі уряди. Волохи мали досить значний вплив на формування козацької стар- шини. У XVI ст. їх шлях лежав через Січ, у XVII ст. — через Брацлав- щину. Назвемо лише найвідоміші родини. АПОСТОЛИ Павло Єфремович займав уряди сотника Хомутецького (1658), пол- ковника Гадяцького (1659), Миргородського (1659), наказного гетьма- на (1671—1679). Його племінник Максим був сотником Крилівським Чигиринського полку (1672). Данило Павлович тривалий час був полковником Миргородським (1682—1727), гетьманом (1727.1.10.—1734.17.01.), Зазначимо лише, що ще у 1711 р. він у своєму полку мав окрему корогву дворянську, до якої належали Микола Горонескул, Іван Сербин, Яків Кардаш, Федір Тордаєв, Петро Крищан, Стефан Тутич, Іван Копотич, Іван Волошин, Мишта Волошин, Микита Телуєвський, Василь Циган, Гаврило Цига- ненко. Як бачимо, вихідці з півдня тягнулися до Апостола. Петро Данилович Апостол був призначений полковником Лубен- ським (1728.7.04.—1757). Звільнений у званні бригадира. Павло Данилович, полковник Миргородський (1727.3.10.—1736. 20.07.). Данило Петрович, син Лубенського полковника, став хорунжим ге- неральним (1762—1767), потім отримав звання бригадира. АПОСТОЛИ-ЩУРОВСЬКІ Павло відомий як полковник волоський і полковник козацький на Правобережжі (1685—1692). АФЕНДИКИ Син «паркалабія Сороцького» (1704), потім волоського полковни- ка на службі російській Семена, Степан зайняв уряд сотника Бориспі- льського Переяславського полку (1719.31.01.—1752), був полковником наказним Переяславським (1724—1726). Інший син Микола Семенович став сотником Вороньківським Пере- яславського полку (1724—1727, 1729—1752). Максим Степанович змінив батька на уряді сотника Бориспільсько- го (1752.21.06.—1772.5.07.), другий син Давид став сотником Баришів- ським (1745.14.06.— 1768.24.01.). БРАЗУЛИ Лук’ян прийшов з Танськими і згодом став отаманом городовим Козелецьким. ІВАНЕНКИ Григорій Іванович, полковник Брацлавський (1708.06.—1712.12.) був сином Івана Богатого Іоненко, гетьмана Дубосарського, за сімей- ною легендою, нащадком волоського господаря Івони. Згодом став пол- ковником російського Брянського полку. Григорій Григорович, син попереднього, полковник Перяславський (1770—1783.28.06.). Отримав звання бригадира. Сини полковника Г. Г. Іваненка з 1761 р. навчалися у Сухопутному Шляхетному кадетському корпусі і продовжували службу не у козаць- кому, а у російському війську. Старший, Андрій, вже у 1773 р. став підполковником на посаді генерал-ад’ютанта генерального штабу, Фе- дір з 1775 р. секунд-майором, Семен—офіцером Рильського карабінер- ного полку. А далі долав щаблі «Табеля о рангах». КИЦЕШ Опанас осів у Гадяцькому полку, де одружився на вдові брата суд- ді генерального Чорниша і за його допомогою отримав у цьому ж пол- ку сотництво Ковалівське (1715—1717). Сіверянський літопис 59 САНДУЛ Сандул Маневич у 1696 р. відомий як сотник Миргородський, по- тім осавул полковий, очевидно, компанійський. СКИДАНИ Полковником Сосницьким був син Карпа Скидана. СТАНІСЛАВСЬКІ Стефан Волошин Станіславський на початку XVIII ст. воював у Венеції, потім у складі «корогов волоських» вийшов в Україну. Став козаком с. Павлівки Зіньківської сотні Гадяцького полку. Станіславський Опанас, був уже сотником 2-ї Сосницької сотні (1768—?). Значні козацько-старшинські уряди займали ТАНСЬКІ і ТРЕБИН- СЬКІ. З кінця XVI ст. Сербія стала ареною боротьби між Туреччиною і Австрією, що і викликало відтоки населення звідти, що постійно пуль- сували. Багато вихідців з тих країв було і в Україні. БОЖИЧІ Полковник Сербського гусарського полку (1704) Пантелеймон Бо- жич мав сина Івана, який став полковником Ніжинським (1742—1746) і Чернігівським (1750—1762). ДУМИТРАШКИ-РАЙЧІ Радіон Григорович Думитрашка-Райча з’явився на Поділлі, по- тім 500 волохів переводить на Лівобережжя, згодом став полковником Переяславським. А. Стороженко, І. Крип’якевич вважали його сербом, М. Дилевський — болгарином. МИГИЙ Митка був бунчужним військовим (1659). Переяславські козаки — противники І. Виговського знищили роту сербів охорони, його захопили в полон і відправили до московських воєвод у Києві. МИЛЮТИНІВ Сербський шляхтич Дмитро у липні 1723 р. призначений сотником Седнівським. НОВАКОВИЧІ Більшість генеалогів відносять рід до сербів, які вийшли з Р. Ду- митрошкою-Райчем. Основоположник української гілки, Іван, став сотником Бориспіль- ським Переяславського полку. Загинув у 1678 р. при обороні Чигирина. Його син Семен був сотником Бориспільським, суддею полковим Переяславським (1724.08,—1729.11.). Федір Семенович же, син судді, намагався стати і полковим хорун- жим, і сотником Березанським, але обирали і призначали інших. Ли- ше виконуючи функцію взяття «с хат рублевого сбора», зміг досягти звання бунчукового товариша. Його ж син з 1769 р. розпочав службу капралом, пов’язавши свою молодість і перспективу з Острогозьким легкокінним полком. СЕРБИНИ Очевидно, не прізвище, а прізвиська різних, іноді споріднених, іно- ді — ні, людей. Іван Юрієвич Сербин на початку 1658 р. очолював Брацлавський полк. Боровся проти пушкарівців, потрапив у московський полон (1658.15.09. — друга пол. 1660). Лише І. Брюховецьким призначений знову полковником Брацлавським, але полк перебував під проводом прибічників Тетері. Йому вдалося закріпитися лише в Умані, звідки вів бойові дії з метою опанування території свого полку. У квітні 1665 р. загинув («від кулі неприятельськой людской голову положил»). Його син Іван Іванович став полковником Лубенським (?—1673—?). Сіверянський літопис60 Войца (Вук) Сербин був наказним полковником у Р. Думитрашки- Райчі, потім змінив його на полковництві Переяславському. Прийняв чернецтво (чернець Віктор). Був якимсь родичем Думитрашкам-Рай- чам. Взагалі, на Переяславщині в останній третині XVII ст. на керівних посадах утвердився родинний клан ДУМИТРАШКІВ-СЕРБИНІВ- МИРОВИЧІВ, історія діяльності якого ще чекає свого дослідника. Греки внесли свій вклад у формування української козацької дер- жавності. ГОРОНЕСКУЛИ Миколу бачимо як «волонтера», згодом — сотником Сорочинським (1723). ГРЕКИ Ян Христофорович після одруження (1679) з донькою полковника Прилуцького Яська Воронченка висувається на посаду писаря полко- вого Прилуцького (1684—1687). КАПНІСТИ Василь спочатку був «волонтером», потім — сотником Ізюмського полку, полковником Миргородським (1737—1751). Отримавши звання бригадира, призначений командиром над слобідськими полками. КОНСТЯНТИНОВИЧІ Основоположник української гілки Анастасій — «природный грек, уроженец города Трикола (в Румелии)», звідки вийшов спочатку до Ніжина, потім у Переяслав. Почергово був індуктарем, полковим збор- щиком, полковим комісаром. Отримав чин значкового товариша. Мав синів: Христофора — сотника 1-ї полкової сотні Переяславської (1770.1. 06.—?). Івана — сотенного отамана, який у 1774 р. очолював сотенне прав- ління під час участі брата у російсько-турецькій війні, Олексія — кадета Охтирського гусарського полку (1784), Василя — вахмістра Молдавського гусарського полку. МАЗАРАКІЇ Григорій був осавулом полковим Прилуцьким (1770—1771), Се- мен — хорунжим полковим Прилуцьким (1781—1782) МИГАЛЕВСЬКІ Констянтин Михайлович на батьківщині («область города Хіос») у 15 років залишився сиротою. Він переселився у Волощину, де про- служив 16 років хорунжим, потім — поручиком. Здійснив поїздку до Єрусалима. Переходить на службу козацьку ще за Богдана Хмельни- цького. Бачимо його полковником Подільським, з часом — Корсунським (?—1674—?) РУСТАНОВИЧІ Козак Переяславського полку (1663) Павло Ростанович з Тетя- ною Щуровщанкою (можливо, донькою полковника Переяславського Опанаса Щуровського) мали кількох синів, з яких Яків став писарем полковим Переяславським (1708), потім сотником Трехтемировським (1717—1730). ТОМАРИ Син грека Степан Томара стає сотником Домонтовським, потім — полковником Переяславським. Його одруження з донькою полковника Якова Лизогуба, а потім шлюб їхньої доньки Феодосії з Григорієм Фридрикевичем, пасинком І. Мазепи, вводить родину до суспільної елі- ти Гетьманщини. Сіверянський літопис 61 Росіяни— полковники князь Ю. Хованський, В. Ізмайлов, М. Богда- нов, О. Родіщев, О. Дуров, І. Пашков, Л. Кокошкін, П. Ізмайлов по- ставлені на українське полковництво імператрицею чи імператором у XVIII ст. і виконували лише волю першої особи імперії. З росіян на старшинських урядах, що вийшли з козацької гущі нам відомий лише Григорій Кологривий. Очевидно, внук російського воєводи, який загинув в Україні, а його нащадки залишилися з маті- р’ю-українкою. Це припущення підтверджується як збігом імені і прі- звища прадіда Григорія з ім’ям місцевого російського воєводи, так і наявністю у його батька (значкового товариша) значного майна у Москві. Глухівський же епізод з бійкою у корчмі з п’яними російськими унтер-офіцерами (який О. Оглобліним виводиться на політичний рі- вень) залишається у вигляді побутової сварки. Тим паче, що для са- мого Григорія Кологривого негативних наслідків вона не мала. Він за- лишався на посаді хорунжого Генеральної Військової Артилерії, а у відставку пішов з підвищенням полковником малоросійським. Болгари представлені серед старшини окремими втікачами від ту- рецького гноблення. ЛАМАН вийшов з Інтореї і став сотником Уста- вицьким Миргородського полку. Федір МОСКОВКА родом з Варви став обозним полковим цього ж полку. Юрій САХАТОВ з Москополя став тутешнім сотником Потоцьким. Угорці представлені КАРНОВИЧАМИ. З них Антін став отаманом городовим Почеповським (1690—1695) і наказним сотником (1693). Його син Юхим теж був отаманом городовим у Почепі. А онук Степан — камер-лакеєм великого князя Петра Федоровича, а потім генерал- майором гольштинської служби. Македонець Андріяш МАЛАМА очолював у І. Мазепи охочекомон- ний полк, його сини Петро і Михайло служили у Лубенському полку бунчуковими товаришами. Анастасій СЕРДЮКОВ «родимец... македон- ской нации», служив у Київському полку значковим товаришем. Відомий гетьман ОРЛИК походив з чеської родини. Згідно із складеною сином Пилипа Григором Орликом генеалогії роду вона виглядає таким чином: чеський шляхтич Ян Криштоф Ор- лик (?—1592) одружився з Беатою з Бучача, гербу Пилява, донькою воєводи з Польщі. Їх син Степан (?—1632) мав сина теж Степана (бл. 1622—1673.11.12.). Останній був католиком одруженим, очевидно, з православною Іриною Малаховською. Жили вони у Ошмянському по- віті на Віленщині, мали маєтності на Мінщині і Смоленщині. Степан Степанович, батько Пилипа, загинув під Хотином. Біограф Орлика Б. Д. Крупницький свідчить: «чужий в колах Геть- манщини, Орлик мусів невсипущою працею та обережним поводжен- ням здобувати собі пошану серед людей». Поступово з концисторського писаря Київського він стає реєнтом ГВК, писарем генеральним, геть- маном. З прусів відомий лише один із організаторів оборони Батурина осавул Генеральної Військової Артилерії Фрідріх Кенгісеп. За родовою легендою АНТОНОВСЬКИХ вони походили від фран- цузького дворянина, що мав титул ЛАНЖЕРОН (ЖОФРУА АНД- РОЛЬТ). У 1649 р. він переселився до Польщі на службу до короля Яна-Каземіра. Як досвідчений військовий, був відзначений званням гро- мадянина Польської республіки, отримав прізвище Антонович і маєток. Але після відмови Яна-Каземіра від корони змушений був податися шукати кращої долі. Так він з’являється у козацькому війську і стає православним АНТОНОВСЬКИМ. Отримав під своє командування Сіверянський літопис62 «отборнейшую пехоту и артиллерию малороссийских казаков» (очевид- но, охочекомонний полк). Одружився з вдовою Тимоша Хмельницького і його нащадки продовжували старшинські служби у козацькому вій- ську. Залишається не розв’язаним питання походження Максима Кри- воноса. «Шотландська версія», так як і «автохтонна» вимагають по- дальшої розробки і підтвердження. Сьогодні не можна відкинути ні першої, ні другої. Додаткові матеріали повинні пролити світло на цю проблему. Зазначимо лише, що в першій половині XVII ст. у Білорусії був достатньо відомий рід шляхтичів КРИВОНОСІВ, досить близький до ТОВПИГ (ТОВПИХ). Щодо ролі неукраїнського етнічного елемента козацької старшини у державтотворчих процесах зробимо такі зауваження. Їхнє місце та роль збігалися з історичними періодами існування ук- раїнської козацької держави. В 1648—1676 pp. вони перебувають поруч з українцями, проймаються їхніми інтересами, борються з ворогами України. У 1676—1708 pp. спочатку допомагають утвердженню поко- заченого правобережного шляхетства у Лівобережній Гетьманщині, а потім стверджуються і самі в тепер уже їхній Україні. 1708—1782 pp. самодержавство активно використовує неукраїнців для руйнації Геть- манщини і її інкорпорації. Це призводить до сильного протистояння місцевої старшини і пів- деннослов’янських виходців, які після невдалого Прутського походу за- полонили українські уряди. Вони устами сотника Іркліївського Славуя Требинського заявляли: «Ну, миленькие, памятайте тое, же певне пос- ле сего вашей козацкой власти не будет, — от начала и до иншых пол- ковников и сотников, — але тилько все врядники иноземцы тут будут, а нас тут прислано постерегать вас, чтобы вы, миленькие, не изменили». На що українські старшини відповідали однозначно. Так, один із Чорнишів заявив: «Имею я надеяние на Бога не токмо сербинов, — и всех вас, волохов, из Украины каменіем выбити!». Як бачимо, на різних етапах історичного розвитку української дер- жави представники інших народів відігравили як позитивну, так і не- гативну роль. Незаперечно одне. Українська козацька старшина фор- мувалася як з українців, так і з білорусів, волохів, сербів, євреїв, та- тар, болгар, угорців, росіян, німців, французів.

Етнічний склад української козацької старшини (1648—1782 р. р.)

Репозитарії

Схожі ресурси