2025-02-22T16:36:09-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: Query fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-200367%22&qt=morelikethis&rows=5
2025-02-22T16:36:09-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: => GET http://localhost:8983/solr/biblio/select?fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-200367%22&qt=morelikethis&rows=5
2025-02-22T16:36:09-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: <= 200 OK
2025-02-22T16:36:09-05:00 DEBUG: Deserialized SOLR response
Ікони Чернігівщини
Нашим безпосереднім завданням було лише накреслити загальну схему розвитку іконопису на історичній Чернігівщині (тепер дуже пошматованій), яким можна його бачити завдяки відомим творам. Звичайно, не йдеться як про повноту залученого матеріалу, так і його суворий відбір: належало, насамперед, дати у...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Series: | Сiверянський літопис |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200367 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| id |
irk-123456789-200367 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2003672024-11-29T16:45:39Z Ікони Чернігівщини Пуцко, В. Церковна старовина Нашим безпосереднім завданням було лише накреслити загальну схему розвитку іконопису на історичній Чернігівщині (тепер дуже пошматованій), яким можна його бачити завдяки відомим творам. Звичайно, не йдеться як про повноту залученого матеріалу, так і його суворий відбір: належало, насамперед, дати уявлення про шлях сакрального образотворчого мистецтва за певних історичних умов, часом складних і подекуди незрозумілих. На превеликий жаль, чернігівським іконам досі бракує уваги з боку фахівців, і тому слід сподіватися, що у майбутньому про іконопис Північного Лівобережжя ще буде сказано те, що залишається нам невідомим нині. 1997 Article Ікони Чернігівщини / В. Пуцко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 129-135. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200367 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Церковна старовина Церковна старовина |
| spellingShingle |
Церковна старовина Церковна старовина Пуцко, В. Ікони Чернігівщини Сiверянський літопис |
| description |
Нашим безпосереднім завданням було лише накреслити загальну
схему розвитку іконопису на історичній Чернігівщині (тепер дуже пошматованій), яким можна його бачити завдяки відомим творам. Звичайно, не йдеться як про повноту залученого матеріалу, так і його суворий відбір: належало, насамперед, дати уявлення про шлях сакрального образотворчого мистецтва за певних історичних умов, часом складних і подекуди незрозумілих. На превеликий жаль, чернігівським іконам досі бракує уваги з боку фахівців, і тому слід сподіватися, що у
майбутньому про іконопис Північного Лівобережжя ще буде сказано
те, що залишається нам невідомим нині. |
| format |
Article |
| author |
Пуцко, В. |
| author_facet |
Пуцко, В. |
| author_sort |
Пуцко, В. |
| title |
Ікони Чернігівщини |
| title_short |
Ікони Чернігівщини |
| title_full |
Ікони Чернігівщини |
| title_fullStr |
Ікони Чернігівщини |
| title_full_unstemmed |
Ікони Чернігівщини |
| title_sort |
ікони чернігівщини |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Церковна старовина |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200367 |
| citation_txt |
Ікони Чернігівщини / В. Пуцко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 129-135. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT puckov íkoničernígívŝini |
| first_indexed |
2024-12-01T04:14:22Z |
| last_indexed |
2024-12-01T04:14:22Z |
| _version_ |
1818524403181289472 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 129
ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА
Василь Пуцко
ІКОНИ ЧЕРНІГІВЩИНИ
Давня Сіверщина становить важливу частину Північного Лівобе-
режжя. Вона безпосереднє межує з Росією, і тому так чи інакше має
певні з нею спільні риси культури. Мабуть, найбільше вони виявилися
в останні століття, в умовах Російської імперії та так званого Сино-
дального періоду церковної історії. А до того тут існували інші умови
і свої шляхи історичного розвитку. Здебільшого вони відбилися в дав-
ньому церковному будівництві, мурованому та дерев’яному,1 в типоло-
гії іконостасу,2 й нарешті в іконах, зокрема тих, котрі шанували як чу-
дотворні.3
Від давнього цероквного живопису Чернігівщини частково зберег-
лися лише деякі фрески XI—XII століть, досить пошкоджені.4 Ікони ж
від того часу загинули. Добре відомо, що в разі, коли з якоїсь причи-
ни зникав оригінал чудотворної ікони, його заступало пізніше відтво-
рення, і все, що було історично пов’язане з давнім образом, мимоволі
переходило на новий твір. Тому зайве дивуватися, коли йдеться про
ікони доби Хрещення Руси-України, а наявні зразки малярства XVIII
століття. Здається, що всі ікони, виконані до середини XVII століття,
як у самому Чернігові, так і в цілому регіоні, навмисно знищували:
важко припустити, аби вони цілком зникли самі по собі. Складається
враження, ніби Сіверянщина була суціль спустошеною, не полишивши
будь-яких слідів попереднього мистецького життя.
Щоправда, варто врахувати той факт, що з початку XVI століття
Сіверська Україна входила до складу Російської держави, і це мало
позначитися на загальному характері церковного мистецтва. Одначе
за Деулінським перемир’ям 1618 року Чернігово-Сіверська земля зно-
ву дісталася Речі Посполитій. Відповідно це викликало масову втечу
місцевого населення до Московщини. Зокрема, за свідченням сучасни-
ків, того ж часу «пустый монастыр Елецкій, зоставивши законники мос-
ковскіи пошли в свою землю з московским войском», і після того мона-
стир «през многіе літа пустый зоставал». Спробували було на Черні-
гівщині утворити католицькі кляштори різних орденів, але невдовзі
почалися козацькі війни під проводом Богдана Хмельницького, наслід-
ком яких стало приєднання до Росії. Від того часу розвиток іконопису
на Сіверщині стає можливим простежити, хоча б в загальних рисах, спи-
раючись на конкретні приклади.
У 1658 році дубенський маляр Григорій (в чернецтві Геннадій)
Константинович написав ікону Богородиці Одигітрії, можливо, замість
щойно втраченої давньої, що була реліквією чернігівського Богородич-
ного монастиря, пізніше відомого як Троїцько-Іллінський.5 Очевидно,
цей твір волинського митця, виконаний в досить реалістичній манері,
•
Сіверянський літопис130
визначаючись органічним сполученням візантійської іконографії з ре-
несансним стилем, справив велике враження на сучасників. У 1662 ро-
ці на цій іконі було помічено сльози («Плакашеся тоді Пресвятая Діва
жалуючи православних християн малоросіянов»), і відтоді починають
спостерігатися «чуда», докладно описані Дмитром Тупталом (пізніше
ростовським митрополитом) в його книзі «Руно орошенное», вперше на-
друкованій в Чернігові у 1680 році.6 Ікону починають відтворювати у
гравюрах, ретельно фіксуючи також її золотарське вбрання; з часом
його доповнено розкішно оформленим кіотом на замовлення гетьмана
Івана Мазепи.7 Гравюри значно сприяли популярності образу навіть
поза межами України. Одначе вони ніяк не віддзеркалювали художні
особливості ікони 1658 року, а лише запозичували від неї загальну ком-
позиційну схему.8
Про те, як саме в цей час в Чернігові відновлювали іконографію
славнозвісних образів, може свідчити приклад ікони Богородиці Єле-
цької, нині знаної лише за відтвореннями кінця XVII — початку XVIII
століть.9 Проте відома іконографічна формула, попри всі зафіксовані
перекази, ніяк не може вважатися відповідною до взірця, котрий з’явив-
ся на ялині в XI столітті. Доречно тут пригадати, що єлецький архі-
мандрит Йоаникій Галятовський у своїй книзі «Скарбница потребная»,
надрукованій у Новгороді-Сіверському в 1676 році, цілком слушно за-
уважує такі прикметні риси: «Сидячая єсть намальована Родителька
Божая, на свої колінах Дитятко Христа сидячого, под пахи левою ру-
кою, за ноги держить, а Христос в левой руке держить хартію звитую».
Такий образ, як відомо, в 1676 році привезено до Чернігова з Володи-
мира на Клязьмі, а в ньому впізнали той, що зник в 1611 році. Не ви-
ключено, одначе, походження останнього з другої половини XV сто-
ліття, коли буцімто ікону знайдено замурованою в стіні монастирсько-
го храму. Звичайно, зображення ялини й краєвид належать до оформ-
лення власне ікони, відтвореної на портреті генерального обозного Ва-
силя Дуніна-Борковського, виконаному близько 1701—1703 років. Про-
тотип єлецького образу, вірогідно, походив від італійських ренесансних
творів, таких як зображення Мадонни з дитиною і ангеламаи пензля
Маестро ді Сан Франческо аль Прато, з Умбрії.10 Але беспосереднім
взірцем, радше за все, була ікона італо-критського походження, подіб-
на до триптиху середини XV століття в Празі.11 Звичайно, чернігівські
маляри запозичений іконографічний тип значно переосмислили відпо-
відно до власних естетичних смаків.
Про те, якими були ці смаки, донедавна свідчили нечисленні іко-
ни, котрі містилися в іконостасі собора Єлецького монастиря, виконані
в останню третину XVII століття.12 Вони виказували ті ж самі особли-
вості щодо своїх ренесансних джерел.
Остання чверть XVII століття стала для Чернігівщини часом ут-
ворення її локальних іконописних традицій, помітно пройнятих захід-
ними впливами. Тож неможливо вважати випадковим те явище, що
якраз до кінця того ж XVII століття належить більша частина відомих
в регіоні чудотворних ікон Богородиці. Деякі з них можна вважати від-
твореннями славнозвісної ікони Богородиці ченстохівської, і тут насам-
перед слід згадати Руденську (відома від 1687 року), а також її копію
— Мохнатинську (відома від 1691 року).13 До них подібна Дубовицька,
хоча, за місцевими переказами, її знайдено неначе загублену військо-
вим обозом ще наприкінці XV століття.14 Та іконографія (з характер-
ними коронами) й стиль свідчать таки на користь зазначеного часу.
Тоді саме в 1698 році ігуменом Інокентієм Щирським написано ікону
Богородиці Любецької.15 Цей перелік зайве продовжувати, бо досить
й наведених прикладів, аби зазначену спрямованість вважати реаль-
ним явищем.
Сіверянський літопис 131
Дещо складнішою була ситуація у північній частині Сіверянщини,
котра межувала з Росією: тут серед чудотворних ікон наявні також від-
творення чи «подобія» московських, а то й самі завезені з Москви тво-
ри. Такою, зокрема, була ікона Богородиці Дегтярівської, поблизу Нов-
города-Сіверського, прикрашена гетьманом Іваном Мазепою срібною
шатою з його гербом.16 На Стародубщині, де помітний відсоток насе-
лення становили російські старообрядці, вшановували як ікони візан-
тійсько-московського, так і виразно західного взірця.17 Наприклад, іко-
ну Богородиці Мглинської знайдено у березні 1664 року поруч з тим
місцем, де щойно відбулася військова сутичка з військами польського
короля Яна Казимира: це московський твір початку XVII століття. Але
ікона Богородиці Баликінської, з оголеною дитиною на колінах мате-
рі, «малоросійським письмом», з оселі значкового товариша, Стародуб-
ського полку Тимофія Дульського, має свої італійські прототипи. Їх
можна вказати, зокрема, у венеціанця Джованні Беллині, у Джованні
Беккаті, П’єрматтео да Амеліа, Джироламо да Тревізо, Андреа Белу-
нелло. Ікони з села Чубковичі та Мишковки репрезентують Мадонну з
непокритою головою, з дитиною, яка тримає державу й скипетр. Схоже
на те, що ці три ікони походять з однієї стародубської майстерні, де їх
виконано близько 1700 року.
Ясна річ, на цей час на Чернігівщині мали бути місцеві кадри ма-
лярів. Але поки годі шукати відповідь на питання щодо їх походження.
Кілька ікон в Успенському соборі Новгорода-Сіверського прикметні
тим, що вони органічно поєднують надихану якоюсь мірою західними
гравюрами іконографію з традиційними рисами та цілком реалістич-
ним елементом, котрий найбільш помітний в композиції Покрови.18 Не
викликає сумніву, що документально точним є, зокрема, відтворення
різьбленого іконостасу: як свідчить його намісний ряд з Миколаївської
церкви. Не виключено, що до утворення сіверянських мистецьких осе-
редків зазначеного часу якоюсь мірою спричинилися львівські чи жов-
ківські маляри.19 Напевно, дві намісні ікони, із зображеннями Спаса і
коронованої Богородиці з дитиною, що були у Чернігові, можна розгля-
дати як типові для іконопису початку XVIII століття.20 Вони вирізняю-
ться добрим малюнком, вишуканими пропорціями й наголошеним де-
коративним елементом, який знаходить свій прояв у орнаментації одя-
гу і тла. Разом з живописом було виконано й дерев’яне різьблення кіо-
тів, котрі варто вважати невід’ємною складовою частиною цих творів.
Брак датованих ікон першої половини XVIII століття помітно ут-
руднює висвітлення процесу розвитку церковного малярства на Чер-
нігівщині: твори з датами їх виконання стають відомими переважно з
останньої третини того ж століття, коли все більше відчувається вплив
петербурзької «моди». Отже, в історії іконопису ніби утворюється вели-
ка хронологічна прогалина, заповнити яку мали б датований 1734 ро-
ком іконостас Миколаївського собору в Ніжині, пензля Василя Реклін-
ського, а також іконостас церкви св. Миколи у Новому Ропську, спо-
рудженої в 1732 році гетьманом Данилом Апостолом. Але перший дав-
но знищено, а другий перемальований: можливо, що колись реставра-
цією буде відкрито щось подібне до ікон в іконостасі побудованої тим
же гетьманом двома роками пізніше Спасо-Преображенської церкви у
Великих Сорочинцях.21 Як вважав П. М. Жолтовський, у тій самій май-
стерні створювалися також ікони для побудованої в 1761 році Возне-
сенської церкви в містечку Березна біля Чернігова.22 Все це зразки елі-
тарного церковного малярства, позначеного світськими тенденціями. То-
му не дивно, що такі ікони часом чимсь нагадують польські шляхетські
портрети.23 Мабуть, найбільше це стосується двох ікон з Конотопа із
зображеннями мучениць Юлянії та Анастасії, Варвари та Катерини.
За припущенням того ж П. М. Жолтовського, ці твори мали походити з
Сіверянський літопис
Варваринської чи Анастасіївської церков Глухова.24 Дивне враження
справляють подібні образи. Якщо в творах мазепинської доби барокові
форми ще залишали місце для відчуття сакрального змісту, то тепер
декоративні якості стають переважаючими, і вишукані художні форми
радше спонукають до замилування привабливістю людської краси. Не-
важко уявити, яким дисонансом лунали такі ікони поруч з традицій-
ним старообрядським малярством на Стародубщині. Та, звчиайно, на
це вже ніхто тоді не звертав ніякої уваги.
Дещо пізніше церковне будівництво Розумовських викликало по-
яву кількох майстерно виконаних іконостасів, зокрема в козелецькому
соборі, церкві у селі Лемеші та Воскресенському соборі в Почепі.25 Іко-
ни в усіх випадках виконано на високому фаховому рівні, явно за ак-
тивною участю майстрів, котрі працювали майже постійно в гетьман-
ській резиденції. Проте, роль західної гравюри в якості взірця стає ви-
значальною, і митці помітно втрачають досвід вільної інтерпретації на-
слідуваної схеми. Дедалі посилюється вплив петербурзького бароко,
причому настільки, що, скажімо, стосовно почепських ікон важко бути
впевненим навіть в тому, що вони не потрапили сюди з російської сто-
лиці. Цілком природно, що подібна денаціоналізація передусім позна-
чилася в елітарному мистецтві: значно складніше було її здійснювати
в демократичному середовищі. Варта уваги ікона з Конотопа із зобра-
женням св. Миколи, датована 1751 роком. Виконано її досить ремісни-
че, але вона явно відтворює якийсь добрий оригінал, можливо, з того
самого гадяцького монастиря, про який йдеться у вміщеному нижче об-
разу вірші:
Гадяцкій Красногорскій Николає Святе;
Монастир Твои убогій снабдій пребогате.
Ктитором попережнему ясневе/ль/можним паном;
Кирилом Розомовским нинішним гетманом
Сей Обитель и храм Твой воздвигиет упаліи,
Кой гетмани издревле всегда помогали.
1751 сентября 826.
Здається, ці надії лишилися марними, а сам монастир невдовзі
припинив своє існування, як і безліч інших в Україні.
Ще кілька десятиліть тому по церквах колишніх гетьманських сто-
лиць на Лівобережжі можна було бачити невеличкі за розміром ана-
лойні ікони з композиціями празникового циклу або ж із зображення-
ми таких святих, як Микола та Варвара. Звичайно, вони ретельно ви-
конані в сріблясто-зеленкуватій гамі, а живопис оточує золотисте об-
рамлення в стилі рококо. Кілька таких зразків пізніше потрапило до
московських музеїв.27 Схоже на те, що це продукція певної майстерні,
котра діяла десь упродовж 1760—1770-х років і постачала ікони голов-
ним чином для міських церков, а також до небагатьох заможних при-
ватних осель.28 За стилістичними ознаками вона максимально набли-
жена до живопису, як в іконостасах, виконаних на замовлення гетьма-
на Кирила Розумовського.
Якби існувала впевненість в тому, що знайдена у Бахмачі ікона
Покрови, кінця XVII століття,29 не завезена туди колись з Галичини,
слід було б говорити про поширення на Чернігівщині тієї ж самої іко-
нографії, і навіть мистецької течії.30 Але поки згаданий твір на тлі ві-
домих зразків місцевого іконопису сприймається цілком ізольовано.
Важко також сказати про те, якого саме характеру релігійні компози-
ції поширювалися в цьому регіоні у «середніх» верствах населення, себ-
то у козацькому та міщанському середовищі. Йдеться передусім про кі-
нець XVII та початок XVIII століть. Упродовж другої половини XVIII
століття вже досить чітко визначається коло найбільш популярних сю-
132
Сіверянський літопис
жетів у малярстві, котре посідає місце ніби поміж власне іконою і народ-
ною картиною. Зокрема, до їх числа належать такі теми, як-от «Хрис-
тос-виноградар», «Недріманне око».31 Перша з них в українському ми-
стецтві (насамперед в гравюрі) набуває популярності ще наприкінці
XVII століття,32 друга — вже у XVIII столітті, головним чином на схід-
них українських землях.33 На Чернігівщині її трактовка засвідчена кіль-
кома композиційними варіантами. Поряд з тим можна бачити оригі-
нальну за іконографічною схемою картину «Страждаючий і літургисаю-
чий Христос», із зображенням розп’ятого Христа в архієрейських ша-
тах,34 і символічну трактовку Розп’яття в образі птаха пелікана поряд
з хрестом та знаряддям страстей.35 Вельми ускладнена композиція Ко-
ронування Богородиці Христом-дитиною з Покровської церкви села
Мощонки колишнього Городнянського повіту36 свідчить про те, що й
наприкінці XVIII століття західна гравюра під пензлем місцевих маля-
рів тут перетворювалася мало не на фантастичну картину, в якій влас-
не сакральний образ залишався напівпомітним. Це було результатом по-
слідовної, хоча і подекуди позасвідомої, профанації іконопису, його
широкого прилучення до світської картини.
Ікони давно знищених іконостасів останньої чверті XVIII століття
мали б засвідчити, як саме на Чернігівщині поступово, але невпинно
нова академічна течія витискувала все, чим могло пишатися мистецтво
українського бароко. Почалося з запровадження елементів рококо, про
що свідчить іконостас 1774 року Іллінської церкви в Чернігові.37 А пев-
ні наслідки можна бачити, зокрема, у переробленому в 1864 році іко-
ностасі Миколаївської церкви в Глухові, де нові ікони було виконано
італійцем П. Нерушеллі, котрий прибрав собі прізвище Неруша.38 На-
ціональні традиції українського церковного малярства в таких витво-
рах, звичайно, вже зведено нанівець. Не кращим пошуком порятунку
стало пізніше й виникнення «синодального» іконопису: власне еклекти-
ки з претензією на відновлення візантійської спадщини. Тож, це був
радше іконопис за функцією, але не за його загальним характером.
Поряд з тим на Чернігівщині в XVIII—XIX століттях набуває ши-
рокого розвитку народний іконопис, осередки якого знаходилися в се-
лі Семенівці, недалеко від Новозибкова, а також поблизу Новгорода-
Сіверського. Його твори, звичайно, становлять спрощені відтворення
найбільш популярних зображень та композицій, зокрема святих Мико-
ли, Варвари, Георгія Побідоносця.39 Виробництво та збут народних ікон
продовжувалися також в пореволюційні роки, а покупцями були пере-
важно селяни. Дещо пізніше ці примітиви заступають копії літографо-
ваних ікон: їх чимало молена було бачити на базарах в перші повоєнні
роки. Звичайно, мистецька вартість таких творів була невисокою: вони
становили суто ремісничі вироби. Але мали якийсь попит, бо кращих
ікон було не придбати. Близькими до того зрештою були також ікони
іконостасів, відроджених у воєнні роки церков, серед яких порівняно
рідко трапляються написані на високому фаховому рівні.
Схоже на те, що іконописний модерн, котрий набув поширення на-
прикінці XIX та на початку XX століть, не полишив помітних слідів на
Чернігівщині. Якраз в цей час в самому Чернігові виникла потреба на-
лагодити виготовлення ікон святителя Феодосія Углицького, канонізо-
ваного восени 1896 року. Створено було його іконописний образ на під-
ставі старовинного портрета.40 Писали його ікони великі за розміром і
малі, а то й зовсім мініатюрні, ретельні за виконанням і помітно спро-
щені, наближені до схематизації взірця.41 Здебільшого портретність за-
ступала узагальнена типологія, як це властиво іконописанню взагалі.
Такі ікони нині можна знайти в найвіддаленіших місцях колишньої Ро-
сійської імперії, а на декотрих з них навіть позначено, що ікону освя-
чено на гробниці святителя й прикладено до його мощей.
133
Сіверянський літопис134
Нашим безпосереднім завданням було лише накреслити загальну
схему розвитку іконопису на історичній Чернігівщині (тепер дуже по-
шматованій), яким можна його бачити завдяки відомим творам. Зви-
чайно, не йдеться як про повноту залученого матеріалу, так і його су-
ворий відбір: належало, насамперед, дати уявлення про шлях сакраль-
ного образотворчого мистецтва за певних історичних умов, часом склад-
них і подекуди незрозумілих. На превеликий жаль, чернігівським іко-
нам досі бракує уваги з боку фахівців, і тому слід сподіватися, що у
майбутньому про іконопис Північного Лівобережжя ще буде сказано
те, що залишається нам невідомим нині.
Джерела та література:
1. Лашкарев П. А. Церкви Чернигова и Новгорода-Северска // Труды XI Архео-
логического съезда. М., 1902. — Т. II. — С. 146—164; Таранущенко С. А. Монумен-
тальна дерев’яна архітектура Лівобережної України. — Київ, 1976.
2. Таранущенко С. Український іконостас // Записки Наукового товариства імені
Т. Шевченка. — Львів, 1994. — Т. 227. — С. 152—164; Пуцко В. Чернігівські іконоста-
си XVII—XVIII ст. // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2—3. — С. 87—91.
3. Відтворення див.: Картины церковной жизни Черниговской епархии из IХ-ве-
ковой ее истории. — Киев, 1911.
4. Див.: Макаренко М. Найдавніша стінопись княжої України // Україна. 1924.—
Кн. 1—2. — С. 7—11; він же. Старогородська «божниця» та її малювання // Черні-
гів і Північне Лівобережжя. — Київ, 1928. С. 205—223; Ігнатенко І. М. Нові дослід-
ження Успенського собору в Чернігові // Слов’яно-руські старожитності Північного
Лівобережжя. — Чернігів, 1995. — С. 35—38.
5. Архиеп. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Чернигов-
ской епархии. — Чернигов, 1873. — Кн. II. — С. 30—33; свящ. Ефимов А. Чернигов-
ско-Ильинская чудотворная икона Божией Матери. — Чернигов, 1906, — Про мона-
стир див.: Руденок В. Я. Черниговский Богородичный монастырь после монголо-та-
тарского нашествия // Святий князь Михайло Чернігівський та його доба. Чернігів,
1996. — С. 104—105.
6. Перед тим в 1677 році у Новгороді-Сіверському вийшла друком книга того ж
автора під назвою «Чуда Діви Марії». «Руно орошенное» потім мало перевидання
1683, 1689, 1691, 1696 і 1702 років.
7. Пуцко В. Мазепина срібна шата в Чернігові // Родовід. — 1996. — Ч. 2 (14).
— С. 112—116.
8. Куценко Т. Богородичні гравюри «Руна орошенного» // Родовід. — 1996. — Ч.
2 (14). — С. 117—120.
9. Адруг А. Чернігівська чудотворна ікона Єлецької Богоматері // Родовід. —
1996. — Ч. 2 (14). — С. 106—111.
10. Докладніше: Пуцко В. Г. Ренессансные схемы русских икон Богоматери: Елец-
кая и Казанская (друкується).
11. Hlavackova Н. Аn Unknown Italo-Cretan Triptych from tbe Former Figdor
Collection, nom Held in the National Gallery in Prague // Stephanos. — Praha, 1995
(Byzentinoslavica. T. LVI). — P. 713—719. PI, XVII, XX.
12. Модзалевский В. Л., Савицкий П. Н. Очерки искусства Старой Украины. Чер-
нигов // Чернігівська старовина. — Чернігов, 1992. — С. 118—119.
13. Карпинский К. О Руденской чудотворной иконе Божией Матери и о Мохна-
тинском местночтимом списке ее // Черниговские епарх. известия. 1907. № 2. Ч. неоф.
С. 45—51; Воробей Р. Чудодійні ікони Божої Матері з Рудні (Редьківки) та Мохна-
тина // Сіверянський літопис. — 1995. — № 5. — С. 34—35.
14. Архиеп. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черни-
говской епархии. — Чернигов, 1873. — Ч. VII. — С. 306.
15. Міляєва Л. Чудотворні ікони Богородиці в Києві XVII століття та образ Лю-
бецької Богоматері пензля Івана Щирського // Записки Наукового товариства імені
Т. Шевченка. — Львів, 1994. — Т. 227. — С. 129—139.
16. Арустамян Ж. Г. Видатний твір українського барокко — срібна шата до іко-
ни Дегтярівської Богоматері // Мистецька спадщина: Матеріали та дослідження. —
Київ, 1993. — С. 71—74.
17. Докладніше: Пуцко В. Г. Чудотворные иконы Богоматери из черниговских ра-
йонов Брянщини (друкується).
18. Логвин Г. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. М., 1980. С. 178—
179. — Илл. 91—93; Тимошенко В. І. Ікона «Покрова» Новгород-Сіверського Успен-
ського собору // Архітектурні та археологічні старожитності Чернігівщини. — Чер-
нігів, 1992. — С. 131—133.
Сіверянський літопис 135
19. Порівн.: Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський худож-
ній осередок. — Київ, 1991.
20. Труды XIV Археологического съезда в Чернигове. — 1908. — М., 1911. —
Т. II. — С. 121. — №№ 1534—1535. — Табл. XVII—XVIII.
21. Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. — Київ, 1978. —
С. 68—70.
22. Там само. — С. 70—72. Див. також: Історія українського мистецтва. — Київ,
1968. — Т. III Іл. 161 (Деісус).
23. Див.: Gdzie Wschod spotyka Zachod: Portret osobistoeci dawnej
Rzeczypospolitej. 1576—1763. Warszawa, 1993.
24. Жолтовський П. M. Український живопис XVII—XVIII ст. — С. 72—75.
25. Горностаев Ф. Ф. Строительство графов Разумовских в Черниговщине // Тру-
ды XIV Археологического съезда в Чернигове. — Т. II. — С. 169, 182, 194. Табл.
XXXIV—XXXVII, XLII, XLV—XLVI.
26. Труды XIV Археологического съезда в Чернигове. — Т. II. — С. 106—107. —
№ 86. Табл. XIII.
27. Русская живопись XVII—XVIII веков. Каталог выставки. Л., 1977. — С. 113,
116 (з відтвореннями).
28. Див., наприклад, в козелецькому домі В. Дараган (Шероцкий К. Очерки по
истории декоративного искусства Украины. Киев, 1914. Т. 1. Рис. 49) або на відомому
портреті Долгорукова, 1769 року, де, одначе, ікона в ювелірному оздобленні, і це
свідчить про те, що саме стало взірцем для живописної орнаментики згаданої групи
ікон (відтворення: Белецкий П. Украинская портретная живопись XVII—XVIII вв. —
Л., 1981. — Илл. 100).
29. Українське народне малярство XIII—XX століть: Альбом. Авт.-упорядн. Свен-
цівська В. І., Откович В. П. — Київ, 1991. — № 63.
30. Докладніше див.: Gebarowicz М. Mater Miseriordiae-Pokrow-Pokrowa w
sstuce і legendsie Srodkowo-Wschodniej Еurору. Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk-
Lodz, 1986.
31. Труды XIV Археологического съезда в Чернигове. — Т. II. — С. 99, 101—102.
— №№ 17, 18, 36, 37, 188, 1237, 1252, 1253, 1513, 1514. Табл. XII.
32. Щербаківський Д. Символіка в українському мистецтві: 1. Виноградна лоза //
Збірник секції мистецтв Українського наукового товариства. Київ, 1921. Вип. 1. С. 55
—74; Медакович Д. Барокне теме српске уметности // Зборник за ликовне уметности.
— Нови Сад, 1979. — Кнь. 15. — С. 343—353.
33. Редин Е. К. Икона «Недреманное Око» // Труды Харьковского предваритель-
ного комитета по устройству XII Археологического съезда. — Харьков, 1902. — Т. 1.
С. 153—159, 344—347.
34. Труды XIV Археологического съезда в Чернигове. — Т. II. — С. 111. —
№ 194. — Табл. XIV.
35. Там же. — С. 119. — № 1274. — Табл. XVI.
36. Там же. — С. 104. — № 53. — Табл. XIII.
37. Гаркуша А. В. Іконостас Іллінської церкви // Архітектурні та археологічні
старожитності Чернігівщини. — С. 133—135. Відтворення: Картины церковной жизни
Черниговской епархии из IX-вековой ее истории. Табл. після с. 16.
38. Пуцко В. Г. Дещо про творчу спадщину художника П. Неруша // Північне
Лівобережжя та його культура XVIII — початку XX століття. Суми, 1991. С. 70—73.
Відтворення: Пам’ятки України. — 1994. — № 3—6. С. 60. Дату наведено за інвен-
тарем Миколаївської церкви.
39. Див.: Попова Л. М. Деякі аспекти українського народного іконопису XIX ст.
// Народна творчість та етнографія. — 1989. — № 2. — С. 43—47.
40. Картины церковной жизни Черниговской епархии из IX-вековой ее истории.
Табл. після с. 88.
41. Докладніше: Пуцко В. Феодосій Углицький в портреті та в іконі (друкується).
|