Носівці більше 1000 років

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:1997
Автор: Харкевич, М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200371
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Носівці більше 1000 років / М. Харкевич // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 157-158. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-200371
record_format dspace
spelling irk-123456789-2003712024-11-29T16:46:06Z Носівці більше 1000 років Харкевич, М. Краєзнавча мозаїка 1997 Article Носівці більше 1000 років / М. Харкевич // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 157-158. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200371 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Краєзнавча мозаїка
Краєзнавча мозаїка
spellingShingle Краєзнавча мозаїка
Краєзнавча мозаїка
Харкевич, М.
Носівці більше 1000 років
Сiверянський літопис
format Article
author Харкевич, М.
author_facet Харкевич, М.
author_sort Харкевич, М.
title Носівці більше 1000 років
title_short Носівці більше 1000 років
title_full Носівці більше 1000 років
title_fullStr Носівці більше 1000 років
title_full_unstemmed Носівці більше 1000 років
title_sort носівці більше 1000 років
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 1997
topic_facet Краєзнавча мозаїка
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200371
citation_txt Носівці більше 1000 років / М. Харкевич // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 157-158. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT harkevičm nosívcíbílʹše1000rokív
first_indexed 2024-12-01T04:14:30Z
last_indexed 2024-12-01T04:14:30Z
_version_ 1818524411066580992
fulltext Сіверянський літопис 157 шевому кладовищі під Борисполем у 1943 році пройшов противотанковий рів... Та про нього, хоч пам’ять збереглась. А Вербицький? Сімейний архів — у правнука, письменника Олексія Ракова, який тепер зарубіжний письменник — живе і друкується в Москві. Берегинею пам’яті залишається лише правнучка чернігівська художниця Олена Михайлівна Вербицька, чиї картини насичені світлом, пахощами чернігівських квітів, наповнені його мальовничими краєвидами, а життя сповнене гіркими пошуками хліба... Вербицький мріяв про вільну батьківщину. Зараз його пісня (а саме йому на- лежать рядки нинішнього затвердженого тексту) стала офіційним гімном України. Володимир СИРОТЕНКО (Вербицький-Актіох) НОСІВЦІ БІЛЬШЕ 1000 років Кожному носівчанину відомо: живемо ми на древній землі Київської Русі — од- нієї з найбільш могутніх у політичному та економічному відношенні держав Європи IX—XI століть, а час виникнення перших поселень людини на території Носівщини, рештки яких збереглися й до сьогодні, ховається у глибину віків. Про це красномов- но свідчать розкопки городищ ще епохи бронзи поблизу сіл Плоске, Адамівки, Ко- зари, Ведмедівка, Мрин та ін. Зацікавимося іншим: коли саме виникло наше місто. За офіційними даними («Чернігівщина. Енциклопедичний довідник», видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, Київ, 1990 рік) воно начеб- то вперше згадується в Іпатіївському літописі, до речі, як і Ніжин, під 1147 роком. Керуючись простими арифметичними підрахунками, визначимо: тепер Носівці, як і російській столиці Москві, виповнюється 850 років. Саме цю офіційну дату планує відзначити громадськість нашого міста. Поміркуємо, чи відповідає це дійсності? По-перше, цілком ймовірно, що наше місто існувало задовго до цієї згадки про нього. Адже в ті прадавні часи літописці занотовували для майбутніх поколінь лише ті історичні події, які вже набули помітного значення, чи, на їх думку, матимуть їх в майбутньому. Все інше, менш значиме, випадало з їх поля зору і було неварте уваги. По-друге, більш вагомий сумнів щодо офіційної точки зору викликає історичний твір відомого українського письменника С. Скляренка «Володимир» (видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1971 p.). Про що в ньому мова? Великий київський князь Володимир Святославич, щоб завершити об’єднання східнослов’янських племен, зміцнити свою великокняжу владу, захистити Київську Русь від постійних набігів численних ворогів, зводив на її кордонах бойові укріп- лення. Продовжувалося й закабалення смердів (селян). Водночас з натуральною рен- тою і відробітками феодально залежне населення сплачувало грошову данину, та- ким чином поповнюючи князівську казну коштами для утримання боєздатної дру- жини. Саме тоді: «Князь Володимир не тільки велить будувати вали в полі, — у один з ближчих днів він з невеликою дружиною виїжджає з Києва, переправляється че- рез Дніпро, залишає по праву руку Соляний шлях і прямує через погости в Басані, Бобровицьких гонах і Носовому на Нежату Ниву». Як бачимо, йдеться про сучасну Басань, Бобровицю, Носівку та Ніжин. А ще підкреслимо, що дія відбувається до прийняття християнства на Русі, тобто до 988 року. Це вже говорить на користь вірогідності значно ранішого виникнення нашого міста. Звичайно, скептик може висловити сумнів, мовляв, ще лише художній твір, в якому автор довільно інтерпретує перебіг історичних подій, знаходячи в них місце й згадці про Носівку. Тоді виникає цілком слушне запитання: а для чого? До ство- рення канви роману наше місто немає аж ніякого відношення і автору зовсім бай- дуже — існувала в той час Носівка чи ні. Інша справа, маємо факт, якого не обминути: найближчий з Києва до Ніжина шлях пролягає саме через наше місто, розташоване на березі широкої і повновод- ної (на той час) річки, що надавала Носівці певного стратегічного значення. Загаль- новідомо, з давніх-давен поселення людини виникали тільки поблизу водоймищ, які були вкрай необхідні для її існування. Саме там зводилися опорні бойові укріплен- ня, тобто форти, і за географічним положенням Носівка відповідала такій потребі. Хто відає, можливо, Носівку в сиву давнину оточували надійні бойові укріплення від набігу кочових племен. Адже на її території сьогодні залишилося ще чимало сторожових скіфських курганів, датованих V—III століттями до нашої ери, коли зем- лі краю Чернігівського входили до складу скіфського державного об’єднання. На жаль, у нашому місті збереглося обмаль древніх історичних пам’яток. Одна з них — рештки земельного валу, на якому сьогодні височать районний Будинок культури та міська бібліотека. А завтра? А завтра і ці рештки валу можуть бути втрачені на- завжди — в прямому і переносному значенні — не лише з вини нашої забудькува- Сіверянський літопис158 тості, а швидше від вкрай безвідповідального ставлення до збереження історичних пам’яток. І не дивно. Адже не секрет: не тільки довгими роками, а й цілими століттями від українського народу старанно приховувалась і замовчувалась історична правда з метою якомога більше пригасити його національну гордість за своє славне минуле, або й зовсім вивітрити її з пам’яті. Це призвело не лише до байдужого ставлення до історичної спадщини свого народу, а й взагалі до коренів власного роду. Гірко зізнаватися, та люби, Боже, правду: тепер далеко не кожен здатний поіменно на- звати своїх близьких пращурів, хоча б у третьому родовому коліні. Чи не час вже добряче замислитися: де ж наша гідність, хто ж ми врешті-решт — безбатченки з безіменного хутірця, а чи п’ятдесятимільйонний український народ — один з най- більших і найосвіченіших народів Європи? Чи марна справа давати якусь однозначну відповідь на окреслену нами тему, чи надійно сховала минуле непроглядна імла століть? Тоді повернемося до сучас- ності. А вона приносить приємні несподіванки: Ніжин, що як і Носівка, вперше офі- ційно згадується в Іпатіївському літописі під 1147 роком, нещодавно святкував своє тисячоліття, а місто Глухів, що на Сумщині — остання столиця гетьманської України — за часом виникнення зазначене у цьому ж літописі ще пізніше, відсвяткувало своє тисячоліття ще раніше. Як розцінити ці події? На яких офіційних засадах вони грунтуються? Вони, оче- видно, існують, і це дає нам привід вважати: автор історичного роману «Володимир» С. Скляренко, як мовиться, не погрішив проти правди, суворо дотримувався архів- них першоджерел, дбайливо вплітав їх в сюжет свого твору, завдяки чому маємо підстави сказати — Носівці більше тисячі років. На цьому можна ставити крапку. Здається, вона на місці. Але залишається з’я- сувати: що ж святкуватимуть мешканці нашого сивочолого міста — 850-ліття, 1000- ліття чи якусь іншу дату від часу його заснування. Микола ХАРКЕВИЧ. АМЕРИКАНСЬКА ТУРИСТКА В НІЖИНІ Сталінські лакузи були неперевершеними майстрами у галузі брехні та фальси- фікації. Це стосувалось всіх ланок радянського життя. Починаючи від Конституції СРСР і кінчаючи зовнішністю «полководця всіх часів і народів» Йосипа Сталіна, — все подавалась у прикрашеному, неправдивому світлі. В Конституції говорилось про свободу слова, зібрань, друку, а в реальному житті все діялось, як в уїдливій па- родії на популярну пісню «Широка страна моя родная»: Наши нивы глазом не обшаришь Не упомнишь наших городов; Тільки слово не до смаку скажеш, I маршрут на Північ вже готов. У 1933 році за неповними даними загинуло майже 7 мільйонів селян від голоду. А ось як про цей жахливий злочин повідомлялось іноземцям. Влітку 1933 року ко- лишньому французькому прем’єр-міністрові Е. Еріо дозволили здійснити подорож по СРСР. У Києві його відразу повезли на Хрещатик. Звичайно, голодних колгоспників він там не бачив, а зустрів натовп добре одягнутих, відгодованих людей, які його весело вітали, побачив вітрини крамниць, повні смачних продуктів, марочних напоїв, добротних товарів широкого вжитку. Сталінська фальсифікація зробила свою спра- ву: Еріо, повернувшись до Парижа, де завжди було багато безробітних, офіційно за- явив, що голодомор на Україні — це безсоромна вигадка петлюрівських негідників. Як відомо, 1937 рік був справжнім апокаліпсисом для радянських людей. Ого- лосивши свою тезу, що успіхи соціалізму лише посилюють класову боротьбу, Ста- лін почав перманентний терор проти власного народу. У катівнях НКВС, на чолі якого стояв кривавий карлик Микола Єжов, громадян країни, «где так вольно дышит че- ловек», піддавали таким тортурам, що, напевно б видатний інквізитор Тарквемада, побачивши їх, вмер від заздрощів. Чим більше нищив сталінський посіпака радян- ських людей, тим більше віршомази вихваляли його. Зі шкіри пнувся «великий акин» Джамбул, створюючи про жорстокого ката такі, з дозволу сказати, вірші: Раскрыта змеиная вражья порода Глазами Єжова — глазами народа, — Всех змей ядовитых Ежов подстерег И выкурил гадов из нор и болот. Іноземці, частково зі своєї наївності або сліпої віри в «світлі ідеали комунізму», за чисту монету приймали облудну сталінську пропаганду. У березні 1937 року в Ніжині опинилась громадянка США Анна Немцер. Перед нею було соціалістичне