Українізація на Чернігівщині в 20—30-ті роки
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200404 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українізація на Чернігівщині в 20—30-ті роки / Л. Сурабко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 6-11. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200404 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2004042024-12-01T18:37:38Z Українізація на Чернігівщині в 20—30-ті роки Сурабко, Л. Становлення державності України 1997 Article Українізація на Чернігівщині в 20—30-ті роки / Л. Сурабко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 6-11. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200404 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Становлення державності України Становлення державності України |
| spellingShingle |
Становлення державності України Становлення державності України Сурабко, Л. Українізація на Чернігівщині в 20—30-ті роки Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Сурабко, Л. |
| author_facet |
Сурабко, Л. |
| author_sort |
Сурабко, Л. |
| title |
Українізація на Чернігівщині в 20—30-ті роки |
| title_short |
Українізація на Чернігівщині в 20—30-ті роки |
| title_full |
Українізація на Чернігівщині в 20—30-ті роки |
| title_fullStr |
Українізація на Чернігівщині в 20—30-ті роки |
| title_full_unstemmed |
Українізація на Чернігівщині в 20—30-ті роки |
| title_sort |
українізація на чернігівщині в 20—30-ті роки |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Становлення державності України |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200404 |
| citation_txt |
Українізація на Чернігівщині в 20—30-ті роки / Л. Сурабко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 6-11. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT surabkol ukraínízacíânačernígívŝinív2030tíroki |
| first_indexed |
2024-12-03T04:16:04Z |
| last_indexed |
2024-12-03T04:16:04Z |
| _version_ |
1818524744134164480 |
| fulltext |
Людмила Сурабко
УКРАЇНІЗАЦІЯ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ В 20-30-ті РОКИ
У період розбудови і становлення української суверенної держави
велике значення мають дослідження з історії національно-культурного
руху. Об’єктивне висвітлювання цього процесу, та ще і з урахуванням
регіональних особливостей, дає змогу більш ефективно впливати на ви
ховання національно свідомих громадян України.
І тут на одне із перших місць виходить питання впровадження у к
раїнської мови як державної.
Процес цей досить складний, що підтверджує практично весь час,
який минув після прийняття 28 жовтня 1989 р. Закону «Про мови в
Українській РСР».
І зараз, коли йдеться про переробку цього Закону, створення ново
го, бажано звернутися до не таких давніх 20— 30-х років. Саме тоді на
ша молода держава здійснила спробу українізації населення.
Відомо, що кінець XIX ст. в Україні позначився посиленням руси
фікаторської політики уряду.
Царські чиновники намагалися викорінити рідну мову, і тільки по
валення самодержавства в Росії відкрило перспективи національного
відродження українського народу.
Здійснення політики українізації на Чернігівщині в 20— 30 роки
було невід’ємною складовою частиною процесу національно-культурно
го будівництва в Україні.
Ця тема залишається до цього часу мало вивченою, літератури,
що її висвітлює, обмаль, та й вона потребує докорінного перегляду.
Цьому, без сумніву, будуть сприяти документи, що знаходяться на
зберіганні в Державному архіві Чернігівської області.
Вони свідчать, що вже в лютому 1920 р. в усіх установах України
декретом ВУЦВК було запроваджено вживання української мови по
ряд з російською. 21 вересня цього року підписується декрет про за
провадження української мови в школах і радянських установах.
Розпочинається ця робота і на Чернігівщині.
Вже 10 вересня 1920 р. колегія губвідділу народної освіти приймає
постанову з приводу виділення коштів на придбання української літе
ратури.1 А 4 грудня вже рада курсів українознавства звертається до
губвідділу народної освіти з проханням надати допомогу в роботі.2
Однак перші декрети не були реалізовані і в 1921 — 1922 pp., жодна
установа, як правило, діловодство українською мовою не вела. Потріб
на була ціла низка рішень пленумів ЦК та з ’їздів КП(б)У, щоб цю
справу зрушити з місця.
Стимулом для активізації цього процесу стала реорганізація адмі
ністративно-територіального поділу, що проходила на Чернігівщині на
початку 20-х років. Головне завдання районування полягало у поліп
шенні системи керівництва вищих органів нижчими, а також в удоско
наленні територіального поділу.
Саме проведення адміністративно-територіальної реформи викрило
занедбаність у сфері національної політики, спричинило цілий ряд за
ходів щодо вивчення і вдосконалення національних відносин: анкету
вання, збір інформації про плинність кадрів за національною ознакою,
вибори в низовий радянський апарат з місцевого населення.
6 Сіверянський літопис
Для Чернігівщини, що була сільськогосподарською губернією, висо
ка насиченість українцями радянських: установ, культурно-освітніх та
установ професійної освіти обіцяла швидке протікання українізації.
Все населення Чернігівщини в 1923 р. за національною ознакою
розподілялось таким чином:
українців — 1.659.220 чоловік, або 87%;
росіян — 171.027 чоловік — 9%;
євреїв — 58.005 чоловік — 3%;
інших — 12.482 чоловіки — 0,7%.3
І ось 28 липня 1923 р. розширений пленум губвиконкому приймає
рішення, яким запроваджується річний строк переходу на українську
мову, а для органів народної освіти, охорони здоров’я, судів, земельних
управлінь, робітничо-селянської інспекції губхарчкому, кооперації строк
переходу ще менший — 1 січня 1924 p., сільські Ради, райвиконкоми,
комісії незаможних селян, первинні осередки кооперації на селі повин
ні були здійснювати перехід практично з дня опублікування постанови.4
Губвідділ народної освіти своїм розпорядженням «пропонує пере
глянути та встановити тверду мережу шкіл і дитячих установ на укра
їнській, російській, єврейській мовах, виходячи виключно із національ
ного складу дітей та їх мови».
Відносно українізації вищих учбових закладів накреслювався т а
кий план:
«українізувати, в першу чергу, педагогічні, сільськогосподарські та
кооперативні вузи, а саме:
ІНО (інститут народної освіти) — Чернігівський і Ніжинський з
робфаком; педкурси — Мринські, Остерські, Борзнянські та Сосницькі,
технікуми.5
План був дуже обширний, він зачіпав буквально усі сторони ж ит
тя населення губернії. У Чернігові передбачалось створення постійного
українського хору, організація виставки мистецьких і поетичних тво
рів Т. Г. Шевченка, проведення лекцій, присвячених йому, екскурсій з
метою вивчення пам’ятників старовини, організація циклу лекцій з ук
раїнознавства, в селах повинні були створюватися українські драматич
ні гуртки, хори, гуртки по вивченню української мови.5
Відповідальність за виконання плану несла президія губвиконко
му, а на місцях — президії райвиконкомів.
З цього часу по всій Чернігівщині створюються короткотермінові
курси українознавства, головна мета яких була в організації вивчення
української мови і культури, а «тому більшість часу на курсах повинно
відвести на лекції з української мови (70 годин) і проводити навчання
обов’язково практично, а для цього необхідно вести заняття з групами
не більш як 30 чоловік...
Керує справою українізації губернський відділ народної освіти, для
цього при ньому організується бюро з трьох чоловік, якому доручається
педагогічно-інструкторська робота по проведенню українізації в гу
бернії.
У кожному окрузі при наросвіті відає справою курсів окремий ін
спектор».7
Треба відзначити, що саме працівники наркомату освіти відігра
вали велику роль у поширенні курсів, гуртків з українознавства. Вони
розробляли навчально-методичні рекомендації, навчальні програми.
В архіві зберігається Програма губвідділу народної освіти з укра
їнського письменства для курсів радянських працівників (серпень
1924 p.), якою передбачається широке ознайомлення з творами Т. Шев
ченка, Марка Вовчка, П. Куліша, П. Мирного, І. Франка, Лесі Україн
ки, М. Коцюбинського та ін.
Сіверянський літопис 7
Документи свідчать, що вже в листопаді 1923 р. в м. Чернігові бу
ли створені курси для службовців губземвідділу на 60 чоловік, губмі-
ліції — 90, губвійськкомату — 30, профради радянських праців
ників — 154, губвиконкому — 54 чоловіки і т. д. Всього вже тоді про
йшло через курси 1378 чоловік. Крім того тільки в Чернігівському ок
рузі було організовано 12 районних курсів.
Зрозуміло, що «практичне навчання мові може вестись тільки тоді,
коли кожен слухач матиме на лекціях перед собою книжку і дома теж
зможе читати відповідну літературу». А тому «для кожної групи перед
бачалось купити 15 однакових книжок (на двох слухачів — одну) чи
танок для дорослих, або творів якого-небудь з класиків, ці книжки чи
татимуться на лекціях; на чотирьох слухачів необхідно одну грама
тику; на 10 слухачів — один словник».
Крім того, планується купівля «для кожних курсів невеличкої у к
раїнської бібліотеки з таким розрахунком, щоб на кожного читача при
падало 2 книжки. Цими книжками слухачі користуються дома».9
В архіві збереглась інформація від 5 травня 1924 р. помічника на
чальника Чернігівської стрілецької дивізії губвиконкому КП(б)У про
хід українізації у військових частинах, в якій значиться, що після
наказу про обов’язкове відвідування українських гуртків усім компо-
літскладом дивізії робота по українізації починає розгортатися серйоз
но. З цього моменту принцип добровільного відвідування гуртків зали
шається тільки для червоноармійців.10
Є також в архіві і розпорядження заступника начальника Голов
ного управління місцями позбавлення волі про роботу з питань укра
їнізації серед у в ’язнених.11
Губернська газета «Красное знамя» регулярно на своїх сторінках
повідомляла читачів про відкриття курсів в установах, організаціях та
підприємствах окремих населених пунктів, а саме: в Морівському, Но-
вобасанському райвиконкомах, професійно-технічній школі м. Ічні, в
с. Куликівці та ін.
Була навіть спроба організувати платні курси. Так, в Чернігові
станом на 2 січня 1925 р. їх функціонувало 10.12
28 квітня 1925 р. губернська газета повідомляла про організацію
консультаційного бюро для тих, хто вивчає українську мову вдома.13
Така форма навчання, без сумніву, зменшувала фінансові витрати.
Але за відсутності належної кількості спеціальної літератури та і з ін
ших причин таке навчання не виправдало сподівань.
З метою контролю за ходом українізації працівниками виконко
мів, PCI, народної освіти проводились перевірки, обстеження.
Анкет і актів перевірок зберігання в держархіві велика кількість.
Але аналіз цих документів показує, що процес українізації гальму
вався, намічені строки зривались.
План українізації, затверджений губвиконкомом, було виконано
тільки на 50%.
Позитивних прикладів було надто мало. Так, відзначалась певна
робота, яка проводилась окремими губернськими установами, Ніжин
ським та Чернігівським інститутами народної освіти, школою соцвиху
№ 6 м. Чернігова та ін.
В основному — це були учбові заклади.
У той же час навіть працівники губінспектури наросвіти не воло
діли українською мовою в повному обсязі.
І Чернігівська окркомісія по українізації 24 вересня 1925 р. пові
домляє секретаріат Центральної комісії, що в деяких районах Черні
гівського округу переведення діловодства на українську мову лише по
чинається.
8 Сіверянський літопис
У чому ж справа?
Читаємо протокол засідання колегії Чернігівської губернської ро-
бітничо-селянської інспекції: «обслідуванням констатовано:
при складанні плану українізації була зроблена помилка в тому»,
що намічено було широке завдання на короткий період часу;
на проведення українізації губернії губвиконком відпустив досить
коштів, але в реалізації їх були перебої, через що фактично було одер
жано на українізацію тільки 43%, що, буквально, відбилось на роботі
курсів, які не мали досить підручників;
відсутність лекторів, ті, які здебільшого недавно почали виклада
ти українську мову, в більшості своїй не філологи;
відношення співробітників до українізації, загалом кажучи, несер
йозне, відчувається брак твердої лінії в цьому напрямі...
Практичний ефект проведеної праці по українізації: 30% слухачів
можуть вести самостійно діловодство українською мовою, 25% — за
допомогою словника, а решта — 45% — необхідного знання україн
ської мови для ведення діловодства не мають...».
Після аналізу й вивчення постановки справи українізації на Чер
нігівщині, губернська PCI просить «вжити репресій, аж до звільнення з
посади тих службовців, які визначаються своїм несерйозним відношен
ням».
Пропонується також організувати нові курси, семінари, перегляд-
нути терміни українізації, придбати необхідні підручники та українську
літературу. І далі: «...визнати за раціональне до осіб, які будуть ухи
лятися від українізації вживати всіх засобв впливу, включно аж до
звільнення з посади...». 3
Але, як видно із документів, прийняті рішення часто-густо не ви
конувалися, хоча в окремих випадках заходи вживались дуже суворі.
Так, губернська газета «Червоний стяг» повідомляла про звільнен
ня з посади співробітника окрфінвідділу за незнання української мови, а
З лютого 1928 р. була опублікована інформація про наслідки пере
вірки стану українізації установ м. Чернігова: «...внаслідок перевірки
українізації службовців установ намічено залишити умовно на посадах
строком до 1 квітня 210 службовців, які погано володіють українською
мовою, з тим, щоб за цей період вони вивчили мову. Якщо не вивчать,
то після 1 квітня їх буде звільнено...».
Таким чином, українізація продовжувалась. 24 березня 1926 р.
Чернігівський окрвиконком звертається з листом до окрадмінвідділу,
в якому вказується на необхідність зробити розпорядження граверам і
малярам «не робити штампів та печаток і не писати вивісок і т. ін. ро
сійською мовою».14
Вивчають українську мову і безробітні. Так, Чернігівський окрви
конком приймає рішення про перевірку знання безробітними україн
ської мови. Пропонується «біржі праці перевірити знання української
мови всіма безробітними розумової праці й посилатц на роботу лише
тих, що складають іспити на першу і другу категорії...».15
У звіті Чернігівського окружкому КП(б)У про роботу по україні
зації округу за термін з 20 листопада до 3 січня 1927 р. значиться, що
«...за останній рік вдалося остаточно закінчити технічну українізацію
окружного партійного і радянського апарату та апарату різних органі
зацій південних районів округу.
Значно важча справа українізації північних районів (Добрянка,
Сновськ, Городня, Любеч).
Сіверянський літопис 9
З метою з ’ясування можливості проведення українізації в північ
них районах було організовано комісію, яка встановила, що цілковите
проведення українізації, в цих районах в найближчий час неможливе в
зв’язку з історично-побутовими умовами (близькість до кордону РРФСР,
великий вплив русифікації, наявність серед населення білорусько-росій
ського діалекту). На підставі обстеження бюро ОПК дало директиву
про обережний підхід до проведення українізації, розраховуючи план
його на більш-менш значний час залежно від умов райцентру та кож
ного села».16
Тут же констатовано, що «за останній рік бібліотеки клубів і сель-
будів значно поповнились українською літературою».
Газета «Червоний стяг» повідомляє 2 серпня 1928 p.: «Нещодавно в
Чернігові почалися курси по перепідготовці вчительства. На курси
прибуло близько 400 вчителів здебільшого сільських. Перепідготування
вчительства, цього року полягатиме, головним чином, у підвищенні
знань учителів української мови».
З 1 березня по 1 квітня 1929 р. був оголошений «місячник розпов
сюдження української пролетарської культури в маси робітничо-селян
ської молоді».17
Ознайомити широкі маси читачів з «українським червоним письмен
ством, поширити українську літературу серед робітничого класу, набли
зити українську книжку до селянських мас, втягти молодь до кампанії
місячника» — таким було його завдання.
До речі, Державним видавництвом України навіть був запропоно
ваний список літератури для розповсюдження під час місячника укра
їнської культури.
З ним ми можемо ознайомитися на сторінках «Червоного стягу».18
Ще 19 квітня 1930 р. Чернігівський окрвиконком направляє лист до
всіх райвиконкомів, установ, підприємств та організацій округу про
неухильне виконання закону від 6 липня 1927 р. «Про рівноправність
мов і заходи сприяння розвитку української літератури», в якому ще і
ще раз нагадує про необхідність опанування українською мовою в усіх
РВК, окружних та районних установах, підприємствах, шкільних за
кладах і організаціях.19
І працівники суду та прокуратури Чернігівського округу звертають
ся до інспектури по українізації при наросвіті з проханням створити
гурток по вивченню української мови при установі.20
В той же час обстеження 15 установ м. Чернігова виявило «над
звичайно сумне явище, занедбання українізації, невиконання постанов
уряду в цій справі».21
Газета повідомляє про занепад справи українізації і в Любецько-
му районі.
22 жовтня 1930 р. інспектор Чернігівської райкомісії по україніза
ції констатує, що незважаючи на те, що вже кілька років службовці
м. Чернігова вивчали українську мову, відвідували держкурси україно
знавства, навчалися при установах, гуртках, змінювали категорії — все
ж на сьогодні ми не маємо ще задовільних наслідків з українізації...
Це примушує знову бити на сполох, піднімати знову питання про поси
лення темпів українізації.
Але час минув, змінилась ситуація в державі.
Процес українізації, наражаючись на внутрішні протиріччя, по
в ’язані з формалізмом, бюрократизмом, з опором деяких керівників та
службовців, нестачею грошей, зазнавав відчутних ударів.
10 Сіверянський літопис
Поступово ця тема починає зникати із сторінок газет, діяльності
партійних комітетів, виконавчих органів.
І все ж таки чимало було зроблено у справі розповсюдження укра
їнської мови, розбудови національної школи, технікумів, вузів, розвит
ку мистецтва, культури.
І зараз, коли Україна, ставши незалежною, відроджує свою духов
ність, здійснює національно-державне будівництво на нових засадах,
треба ще і ще раз звертатися до минулого, хоч би тільки для того, щоб
уберегтись від повторення помилок.
Дж ерела та література:
1 Д ерж авний архів Ч ернігівської обл асті (Д А Ч О ). — Ф. Р — 593 . — On. 1 — Спр.
76. — Арк. 31.
2 Там сам о. — Ф. Р — 593. — On. 1. — Спр. 34 8 . — Арк. 16, 17.
3 Там сам о. — Ф. Р — 593. On. 1. — Спр. 1391. — Арк. 241.
4 Там Само. — Ф. Р. — 15. — On. 1. — Спр. 220. -— Арк. 881 зв
5 Там само. — Ф. Р — 593. On. 1. — Спр. 1382. — Арк. 25.
6 Там само. — Ф. Р — 593. On. 1. — Спр. 1391. — Арк. 23 8 . 239.
7 Там само. — Ф. Р — 593. On. 1. — Спр. 1378. — Арк. 6 9 — 70.
8 Там само. — Ф. Р — 593. On. 1. — Спр. 1880. — Арк. 26.
9 Там само. — Ф. Р — 593. On. 1. — Спр. 1378. — Арк. 6 9 — 70.
10 Там сам о .—- Ф. П — 8477. — Оп. 3. — Спр. 298 . - - Арк. 3.
11 Там сам о. — Ф. Р — 593. On. 1. — Спр. 1391. — Арк. 44 зв.
12 Там сам о. — Ф. Р — 593. On. 1. — Спр. 1417. — Арк. 51.
13 Там сам о. — Ф. Р — 593. On. 1. — Спр. 1417. — Арк. 133 — 137.
14 Там сам о. — Ф. Р — 593. On. 1. — Спр. 397 . — Арк. 49.
15 «Ч ервоний стяг». — 1928 — 1 грудня.
16 Д А Ч О . — Ф. П — 8477 . — Оп. 3. — Спр. 23 2 . — Арк. 47.
17 Там сам о. — Ф. П — 60 . — On. 1. — Спр. 309 . — Арк. 4.
18 «Ч ервоний стяг». — 1929. — 21 березня.
19 Д А Ч О . — Ф. Р — 1822. — On. 1. — Спр. 60 . — Арк. 1— 2.
20 Там сам о. — Ф. Р — 600 . — On. 1. — Спр. 6 8 8 . — Арк. 24.
21 «Ч ервоний стяг». — 1930. — 20 червня.
Сіверянський літопис 11
|