Яків Острянин — гетьман України

Яків Острянин — гетьман України

По-різному можна ставитись до витоків і ролі українського козацтва в історії України, але для нас, краєзнавців-істориків, є дуже важливим, що саме уродженець Чернігівщини Яків Острянин (Остряниця) за 10 років до козацької революції під проводом Б. Хмельницького підняв найбільше козацько-селянськ...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:1997
Автор: Лавренчук, П.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Становлення державності України
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200405
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Яків Острянин — гетьман України / П. Лавренчук // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 12-21. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-200405
record_format dspace
spelling irk-123456789-2004052024-12-01T18:37:45Z Яків Острянин — гетьман України Лавренчук, П. Становлення державності України По-різному можна ставитись до витоків і ролі українського козацтва в історії України, але для нас, краєзнавців-істориків, є дуже важливим, що саме уродженець Чернігівщини Яків Острянин (Остряниця) за 10 років до козацької революції під проводом Б. Хмельницького підняв найбільше козацько-селянське повстання за політичні, соціальні та релігійні права українського народу, стояв біля витоків Слобідської України. Саме така видатна історична особа заслуговує на повагу і шану українського народу. 1997 Article Яків Острянин — гетьман України / П. Лавренчук // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 12-21. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200405 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Становлення державності України
Становлення державності України
spellingShingle Становлення державності України
Становлення державності України
Лавренчук, П.
Яків Острянин — гетьман України
Сiверянський літопис
description По-різному можна ставитись до витоків і ролі українського козацтва в історії України, але для нас, краєзнавців-істориків, є дуже важливим, що саме уродженець Чернігівщини Яків Острянин (Остряниця) за 10 років до козацької революції під проводом Б. Хмельницького підняв найбільше козацько-селянське повстання за політичні, соціальні та релігійні права українського народу, стояв біля витоків Слобідської України. Саме така видатна історична особа заслуговує на повагу і шану українського народу.
format Article
author Лавренчук, П.
author_facet Лавренчук, П.
author_sort Лавренчук, П.
title Яків Острянин — гетьман України
title_short Яків Острянин — гетьман України
title_full Яків Острянин — гетьман України
title_fullStr Яків Острянин — гетьман України
title_full_unstemmed Яків Острянин — гетьман України
title_sort яків острянин — гетьман україни
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 1997
topic_facet Становлення державності України
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200405
citation_txt Яків Острянин — гетьман України / П. Лавренчук // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 12-21. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT lavrenčukp âkívostrâningetʹmanukraíni
first_indexed 2024-12-03T04:16:06Z
last_indexed 2024-12-03T04:16:06Z
_version_ 1818524745966026752
fulltext Петро Лавренчук ЯКІВ ОСТРЯНИН—ГЕТЬМАН УКРАЇНИ Відомий український історик М. С. Грушевський писав, що саме на Чернігівщині заховані секрети старої України і зародки нової. У період відродження історичної спадщини українського народу перед істориками і краєзнавцями постало завдання визначати імена в нашій історії, які прославили нашу сіверську землю в часи Київської держа­ ви, а особливо в XVII—XVIII століттях, коли український народ впер­ ше свідомо піднявся на національно-визвольну боротьбу проти соціаль­ ного та релігійного гніту. Саме в ті часи було поставлено питання по­ літичного оформлення українського народу, створення своєї держави. Постать Якова Острянина якось залишалася і залишається в тіні імен славних гетьманів Сагайдачного, Хмельницького, Мазепи. Але для нашого краю, для усвідомлення, що вже в XVII столітті на Чернігів­ щині народжувалися славні козацькі провідники, які могли зорганізу­ вати тисячі людей на боротьбу за соціальні, релігійні та політичні пра­ ва багатостраждального українського народу, вона має визначальне значення, особливо для національно-патріотичного виховання молоді. Для дослідників історичний портрет Якова Острянина завжди ста­ вив безліч запитань, на які дуже важко знайти однозначну відповідь. Проблема полягає в тому, що зберіглося дуже мало джерел, які б дали матеріал до біографії славного ватажка козацько-селянського повстан­ ня 1638 року. Першоджерелом для висвітлення життя та боротьби ко­ зацького ватажка є «Щоденник Симона Окольського 1637— 1638 років». Цією працею користувалися всі дослідники національно-визвольних змагань 1638 року. Відомий всім літопис Самійла Величка теж дає нам багату інформацію в розділі «Про Острянинову війну з ляхами на м а ­ л о р о с і й с ь к і й Україні». В історичному збірнику С. Лукомського 1738 ро­ ку міститься фактичний переклад щоденника С. Окольського «О Ост- ряниновой войне з ляхами 1638 р.». Деякий час у XIX столітті до ува­ ги бралося джерело «Історія Русів», в якому містилася певна інфор­ мація, декілька вигадок та легенд про останні роки життя Якова Остря­ нина. Ця книга внесла багато плутанини у висвітлення біографії геть­ мана. Історична школа Антоновича-Грушевського, яка по-особливому ставилася до джерел, розглядала цю пам ’ятку як літературний твір. Важливу роль в цьому питанні відіграли праці Куліша та Головин- ського, які позначили помилки в «Історії Русів» щодо постаті Якова Острянина. Отже, як зазначив автор праці «Історія України-Руси» Михайло Грушевський, записки Симона Окольського, друковані 1637— 1638 pp., шанована праця, що служить головним і майже виключним джерелом для історії 1637— 1638 pp., а в історичних збірниках Величка і Лукомського маємо українські переклади у замітках обох збирачів. Висвітлюючи історичний процес першої половини XVII століття, кожен український та закордонний історик звертав увагу на постать Я. Острянина як ватажка козацько-селянського повстання 1638 року, особливу увагу цій історичній особі приділяли провідні українські істо­ рики Куліш, Костомаров, Багалій, Антонович, Грушевський, Дорошен­ ко, але найбільш повне грунтовне дослідження міститься у праці М. Грушевського («Історія України-Руси», т. 8) та в працях історика ко­ заччини Дмитра Яворницького. В усіх працях дано характеристику як самого гетьмана, так і козацько-селянського руху, який він очолював у 1638 році. Особлива увага в нарисах, написаних Д. Багалієм, приділе­ 12 Сіверянський літопис на колонізації Слобідщини Яковом Острянином разом з козаками з Полтавщини та Чернігівщини і заснування міста Чугуєва як першої ко­ зацької фортеці. Багатьма істориками відзначено, що це була перша важлива колонізація в Східній Україні XVII століття, організатором і провідником якої був наш славний гетьман. У радянській історіографії постать гетьмана висвітлена у працях «Нариси з історії України» К., 1941. (Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської П о­ льщі в другій половині 16 і в першій половині 17 століття), та в праці В. Неточаєва «Селянські рухи напередодні Визвольної війни україн­ ського народу» — «Наукові записки Ужгородського державного універ­ ситету». т. 9, Ужгород, 1954 р. У грунтовній праці «Історія Української РСР», К., — 1979 (Розвиток феодалізму, Наростання антифеодальної боротьби, друга половина 14 — перша половина 17 ст.) особлива увага приділяється висвітленню ходу повстання 1638 року під проводом Я. Острянина, а сама постать гетьмана залишається малодослідженою. Ного біографічні дані довгий час були розкиданими по різних джерелах, над ними велися іноді дискусії серед істориків. Першу спро­ бу подати повний історичний портрет гетьмана Якова Острянина зробив В. Замлинський на початку 90-х років у журналі «Україна», а потім у статті «Яків Острянин» до книги «Історія України в особах 9— 18 сто­ ліття» (К., — 1993 р., ст. 289—294). Він вперше в українській історіо­ графії звів історичні дані про гетьмана в окреме дослідження його б іо­ графії і показав історичну постать Якова Острянина. Але все ж, вихо­ дячи із традицій радянської історіографії, В. Замлинський висвітлив більше хід козацько-селянського повстання, ніж подав історичний та політичний портрет гетьмана. До нашого часу в українській історіографії немає відповіді на ок­ ремі питання біографії гетьмана Якова Острянина (Остряниці). Перше це — чи має право славне козацьке місто Остер Чернігівської області вважатися батьківщиною гетьмана. Чи його батьківщиною була П ол­ тавщина? Які причини того, що, дослужившись до полковника реєстрового війська, Острянин відмовляється воювати за польську шляхту, перехо­ дить на бік козаків і вже в 1637 році на Переяслівщині, Київщині і на Чернігівщині разом з іншими козацькими ватажками збирає війська повстанців на підмогу Буту — Павлюку? Чому серед славної когорти козацьких ватажків Гуні, Скидана, Сокирявого, Путивльця саме йому, Якову Острянину, віддається гетьманська булава? Які стосунки скла­ лися у гетьмана з основним претендентом на булаву Д. Гунею? Якою була освіта гетьмана та звідки у Якова Острянина віднайшовся талант інженера у будівництві складних фортифікаційних споруд, які звели козаки під Говтвою, що дивували навіть ворогів на чолі з Станіславом Потоцьким? І чому, одержавши блискучу перемогу над польським вій­ ськом, розбивши німецьких найманців, не діждавшись підкріплення з Запоріжжя, Дону, Київщини, Чернігівщини, він вирушає під Лубни і там терпить поразку? Чому вже після перших невдач гетьман хоче скласти свої повноваження і рятуватися за московським кордоном і чо­ му козаки все ж залишають його на посаді гетьмана? До нашого часу залишається таємницею вбивство Я. Острянина в заснованому ним на Слобідщині козацькому місті Чугуєві. Мало збереглося матеріалів про нащадків роду Якова Острянина, а рід цей відігравав важливу роль у житті Полтавщини та і всієї України. За браком документальних праць і згадок про життя гетьмана важ­ ко відповісти однозначно на кожне з поставлених запитань, але все ж історичний аналіз існуюючих джерел допомагає створити картину жит­ тя та боротьби визначного політичного діяча XVII століття. А Яків Острянин належить до визначних діячів — козацьких ватажків в бо­ Сіверянський літопис 13 ротьбі проти польського панування в Україні, проти релігійного та со ­ ціального гніту українського народу. Він народився в кінці XVI століт­ тя в збіднілій боярській сім ’ї дрібних служилих людей у «Литві». Не можна з упевненістю сказати, де місце народження Якова Острянина. Вже давно існує гіпотеза, що, вірогідно, він народився у славному ко­ зацькому місті тих часів Острі (Чернігівська обл.). На це прямо вка­ зує і прізвище гетьмана — Острянин, тобто виходець з Остра. Більш грунтовний доказ знаходимо у Самійла Величка. У його літописі поданий один з універсалів, який відправив гетьман до українського народу, в якому прямо говориться: «Висловлюючи співчуття нещастям вашим, кладемо однак, до цього і своє нещастя, яке дійшло оце тепер до нашого відому з Остра з дому батька нашого». Це вже аргумент, але проблема полягає в тому, що універсал Я. Острянина не вважає­ ться істориками за автентичний і має всі ознаки стилю самого Величка. Як зазначає В. Шевчук, «є всі підстави віднести його до зразків х у ­ дожньої творчості, — маємо не самий документ, а художнє його від­ творення. Про де свідчить і елемент белетризації універсалу: опис зну­ щань над батьком і братом Острянина в Острі — відверте вигадане прізвище їхнього ката — Геродовський, утворене від відомого царя Іро­ да, який прославився своїми жорстокостями». Незважаючи на все це, слід визнати, що вже сам Самійло Величко називає Остер на Черні­ гівщині місцем, де розміщався сімейний дім Острянина. Саме ім ’я поль­ ського ката, якого знати Величко не міг, може бути вигадане, але ви­ гадувати місце проживання батьків гетьмана навряд чи було доцільно. Дослідивши карту початку XVII століття, складену інженером Бо- планом, ми можемо з впевненістю сказати, що саме місто Остер на Чернігівщині знаходилося біля кордону з частиною литовського князів­ ства. В XVI столітті воно належало до Литви, тому, в першу чергу, ці землі носили назву «литовської сторони». Інші топоніми з початком «Остр» відсутні, а на Полтавщині знайти їх неможливо. Взагалі в літе­ ратурі заперечень, що Я. Острянин родом з містечка Остер, немає, крім того, що, наприклад, Костомаров у своїй праці «Богдан Хмельницький» називає Якова Острянина «полтавець», в деяких працях істориків зна­ ходимо «полтавський пан», — але це вже можна віднести до 1638 року, коли гетьман дійсно під час повстання володів територією Полтавщини. Не можна брати до уваги і відомості, що подає словник Російської ім ­ перії під ред. Брокгауза і Ефрона т. 43 «Острянин был родом из П ол­ тавы, впервые упоминается во время восстания Павлюка, для которого организовывал шайку в Полтавщине». У словнику навмисне не згадує­ ться участь Я. Острянина в Сіверській і Смоленській війнах 1633 — 1634 років на боці польського уряду. У М. Грушевського ж знаходимо, що восени 1633 р. наложив головою полковник Пирський (Лубенський, оче­ видно). Полковником без назви полку називається і Я. Острянин теж у ролі начальника ще більшого війська, маємо й інші згадки про участь Я. Острянина в Сіверській та Смоленській війнах. Збирання війська Яковом Острянином на Полтавщині теж не мо­ же бути аргументом. Остерщина також підтримала повстання Павлюка і згодом Острянина, докази про що знаходимо у щоденнику С. Околь­ ського, там вказується на організацію повсталих загонів на Чернігів­ щині в 1637 році у володіннях українського магната Адама Киселя, очолюваних отаманами Мурком і Носком, в Остерському старостві — під керівництвом Коростеля і Пирога, внаслідок якого пани змушені були тікати. Отже, збирання військ на Полтавщині не може братися за поважний аргумент на користь версії народження там гетьмана. На чернігівському походженні Якова Острянина стояла більшість вчених української школи, сам засновник якої Володимир Антонович у праці «Про козацькі часи на Україні» писав: «Це був Яцко Острянин. 14 Сіверянський літопис Прозвали його так, що він був родом із міста Остра, нинішньої Черні­ гівської губернії», його думку підтримував й історик М. Аркас, який теж вважав його уродженцем Чернігівщини: «Тоді ж запорожці, замість скараного на смерть Павлюка, настановили весною 1638 року гетьма­ ном Остряницю (родом з Остра), а кошовим отаманом Д. Гуню». Яків Острянин з юнацьких років проявляв майстерність у військо­ вій справі, яка фактично стала його основним заняттям. Десять років він наймався для охорони шляхетських дворів, служив при селітряних варнях шляхтича Облаковського у Дикому полі, звідти, неспроможний більше терпіти наругу, наприкінці 1629 року втік на Запоріжжя. Вид­ но, дуже цінував шляхтич Якова Острянина, бо наказав переслідувати втікача, вимагав його видачі. Є припущення, що вже наступного року він бере участь у повстанні Тараса Федоровича. Під час безкоролів’я в Польщі московські війська розпочали воєнну акцію в Смоленщині та у нас на Сіверщині. Вони захопили Батурин, Борзну, Мену, Миргород. На початку 1632 року сенат уповноважив короля після виборів взяти на службу козаків для ведення війни. Козакам виплатили 20 тисяч зо ­ лотих для заохоти. Отже, навесні 1633 року Яків Острянин під загро­ зою позбавлення всіх козацьких привілеїв знаходиться на реєстровій службі в польському війську. Джерела, як ми вже бачили вище, нази­ вають його полковником без назви полку, він виступає в ролі началь­ ника якогось спеціального війська, яке поляки використовували для за­ хоплення фортець. Коли польські війська підійшли під Путивль, воєводи мали військо в 50 тисяч чоловік, яких очолювали Пісочинський та Вишневецький. Острянин з реєстровцями входили до цього війська і чотири тижні добували разом Путивль. Відомою залишається тільки експедиція, яку він очолив у липні 1633 року — захопив Валуйку і при­ ступив з своїм загоном під Білгород. Там він починає вести переговори з воєводами московськими і, невідомо з якої причини відмовившись брати приступом місто, повертається назад в Україну. Поляки робили спроби направити реєстрове військо під Смоленськ, але за відсутністю джерел невідомо, чи брав Я. Острянин участь у кампанії 1634 року. Більшість українських істориків вважає, що він. після переговорів у Біл- городі відмовився воювати на боці поляків з православними москов­ ськими військами і перебрався на Запоріжжя. Далі маємо відомості, що він після переговорів у Білогороді на Запоріжжі до 1637 року зай­ має керівні посади, а вже восени 1637 року збирає з козаками значні сили для підмоги Буту-Павлюку. Однак заслони польських військ не дозволили йому прийти вчасно на допомогу повсталим. Коли козакам Острянина вдалося пробитися, було вже пізно. Павлюка по-зрадницько- му схопили і відправили до Варшави, де згодом стратили. Повстання під проводом Павлюка охопило Подніпров’я, частину Полтавщини і пів­ денну Чернігівщину — батьківщину майбутнього гетьмана. Загони дія­ ли в районі Ніжина, Прилук, Остра. І хоча немає відомостей про дії самого гетьмана, є дані, що міщани Ніжинщини влилися в козацький загін К. Скидана — майбутнього вірного помічника Якова Острянина. Після придушення повстання і перемоги під Кумейками 6 грудня 1637 року польська шляхта розпочинає розправи над українським населен­ ням. Найбільше лютував Потоцький в Ніжині, караючи його жителів за багаторічну непокору. На всіх дорогах, що вели в місто, були розстав­ лені шибениці і палі із страченими повстанцями. С. Окольський, крім Ніжина, подає дані про повстання в Остерському старостві під прово­ дом Коростеля та Пирога, яке теж було придушене, незважаючи на те, що повсталим вдалося вигнати Степана Оксака, остерського старосту, і Адама Киселя. Можна висунути гіпотезу, що в Острі та Носівці теж були катування та репресії над населенням і саме про них згадує Са- мійло Величко, наводячи універсал гетьмана, під які взимку 1638 ро­ Сіверянський літопис 15 ку потрапила сім’я Якова Острянина в місті Острі, де фактично якийсь шляхтич зруйнував його родинне гніздо. Дмитро Гуня — один з козацьких ватажків — після поразки Пав- люка під Кумейками вивів козацькі загони, маневруючи біля Боровиці, і привів їх на Запоріжжя. Козаки на час з грудня по березень призна­ чають Д. Гуню гетьманом (можливо, кошовим отаманом). Поступово все керівництво роздроблених козацьких сил збирається на Запоріжжі. Яків Острянин разом з Дмитром Гунею, Карпом Скиданом та іншими готують козацтво до чергового виступу. У кінці лютого Д. Гуня від­ правляє двох посланців Горілого і Озаренка до кримського хана з про­ позицією пристати до козаків в боротьбі проти польської шляхти, тоб­ то стати союзниками, але ці переговори завершились безрезультатно. Польська шляхта у лютому 1638 року на своєму сеймі приймає щодо козацтва найжорстокіші рішення: відібрати всі вольності, надані ко­ закам, і містечко Трахтемирів, розпочати репресії, щоб їх залякати. 21 лютого була відправлена експедиція польських військ разом з реєстровими козаками проти Запоріжжя. Та запорозькі козаки самі без допомоги кримського хана без великих втрат відборонилися від по­ льських військ на чолі з Мелецьким та Ілляшем. Завдяки своєму вірно­ му козацькому союзникові — воді. Як пише С. Окольський, «експедиція Мелецького вийшла трохи запізно і не поспіла на Запоріжжя перед розмерзанням рік». Саме на воду списували польські історики та пол­ ководці своє невміння впоратися з українськими лицарями, яких очолю­ вали Я. Острянин та Д. Гуня. На підйомі славної перемоги над нена­ висними ворогами відбувається у березні 1638 року козацька рада, на якій Якова Острянина обирають гетьманом запорізького козацтва. Ч о­ му козаки виявили недовіру Д. Гуні, важко сказати за браком джерел. Але з упевненістю можна зазначити, що Острянина було обрано тому, що він мав великий військовий досвід, бо брав участь у Сіверській та Смоленській війнах 1633— 1634 pp., знав добре польську службу, оскіль­ ки був полковником реєстрового козацтва. В майбутньому поході цей досвід та його вміння могли знадобитися козакам, що мали багато від­ ваги, але не мали досвідчених полководців. Одним з таких вони і вважа­ ли Я. Острянина. Після обрання гетьман відправляє послів до донських козаків про­ сити допомоги, сам же розсилає по всій Україні універсали, грамоти, листи з закликами до селянства та міщан підніматися на захист віри, своїх соціальних та релігійних прав та вольностей козацьких. С. Око­ льський пише з цього приводу в своєму щоденнику: «Потім розіслали листи і грамоти у найбільш відомі монастирі та міста, відправляли свя­ щеників та монахів на Поділля, Покуть, Волинь, щоб пробуджувати до війни народ і шляхту грецького віросповідання». Саме один з тек­ стів універсалу в літературній формі і передає Самійло Величко, в яко­ му згадуються знущання польського шляхтича над с ім ’єю Я. Остряни­ на в м. Острі: «Висловлюючи співчуття нещастям вашим, кладемо од­ нак до цього і своє нещастя, яке дійшло оце тепер до нашого відому з Остра». Далі йде розповідь, як польський шляхтич по-звірячому заму­ чив батька Я. Острянина і знущався над його рідними, а після цього гетьман закликає всіх до боротьби. Цим універсалом Самійло Велич­ ко показує нам, що у Якова Острянина, як і у Богдана Хмельницького, були власні причини помститися польській шляхті. Є відомості, що по­ сланці гетьмана проводили агітацію і в Ніжині. Коли польський пол.- ководець Станіслав Потоцький пішов з Ніжина на Ворсклу шукати бун­ тівників, населення міста познімало з паль голови замучених повстан­ ців, є також відомості, що в Ніжині якісь своєвільники, зібравши гро­ маду, били замість бубнів у бочки, збираючи людей до себе і підбу­ рюючи на повстання. З тієї причини Потоцький, який повернувся у міс- 16 Сіверянський літопис то, проводив суворе розслідування, насадив три тюрми підозрілих лю ­ дей, але нічого важливого так і не викрив. Готуючись до повстання, Острянин не обмежувався одними закли­ ками. Враховуючи причини попередніх поразок, намагався забезпечити повсталих всім необхідним. На Подніпров’ї, Лівобережній Україні в ір ­ ні люди складали в потаємні місця зброю, боєприпаси, провізію, актив­ но організовували повстанські загони. Активність в їх організації про­ явили Скидан, Сокирявий, Кудря, Незнанський, Путивлець. Настав кві­ тень — час найбільш сприятливий для походу, коли вже є паша для козацьких коней, і гетьман вирушає з Запоріжжя. Відомості про вихід козацького війська почали надходити в Переяслів на початку квітня, саме там була квартира реєстрового козацтва на чолі з полковником Ілляшем. Про кількість військ Якова Острянина важко говорити, ос­ кільки протягом всього періоду повстання загони діяли розрізнено і джерела такої інформації не дають, єдине, що путивльський воєвода доносив у Москву в посольський приказ: «пишуть де із Переяслова ко­ заки, что из Запорожья вишли козаки з пушками 16 тис.». Можна при­ пустити, що за весь період повстання під керівництвом Якова Остря­ нина перебувало до ЗО тисяч повсталих. Гетьман був досвідчений полководець, він добре знав розташування польського війська, тому розраховував насамперед відрізати лівобе­ режні загони від правобережних, не дати їм з ’єднатися, розбити окре­ мо. Саме з цією метою він свідомо поділяє військо на три частини, од­ на, з яких під керівництвом К. Скидана підійшла до Чигирина і захо­ пила його перевіз через Дніпро. Кілька сотень козаків на чолі з Д. Гу- нею на човнах допливли до Кременчуга, розгромили і побили більшу частину польської сторожі, захопили перевози через Дніпро в Діброві і Вужині. Сам же гетьман повів основну частину війська лівим берегом Дніпра назустріч польському воєначальнику Ст. Потоцькому. Керівник польського війська на Лівобережній Україні, дізнавшись про вихід Ос­ трянина з Запоріжжя, негайно сповістив про це коронного гетьмана, а сам з каральним загоном пішов назустріч. За матеріалами польських істориків відомо, що з Яковом Острянином було 2 тисячі козаків. Істо­ рики української школи вважають, що їх було набагато більше. М. Грушевський у праці «Історія України-Руси» зазначає: «...головна, частина війська, яку рахували в певних відомостях на 2 тисячі чоло­ вік, але насправді їх було значно більше, пустилася від Кременчуга під проводом Острянина просто вгору Пслом на Омельник і Голтву. Поки польське військо та реєстрові козаки зорієнтувалися в відомостях, Острянин мав достатньо часу, щоб отаборитися під Голтвою у вигідній, неприступній позиції. Зайнявши тутешній замок і місто, сильно укріп­ лене острогом, Острянин обвів його ще неприступними валами, вигоро­ див і закопав брами з відкритого боку, між ріками вивів сильний вал, а в могилі, що стояла перед валом, зробив ще один шанець, щоб об нього розбити ворожі сили, коли б ті стали приступати до міста. «Ти­ сячами насадили на валах людей, гармати розложили на шанці, сотня­ ми обсадили башти і брами, на високих дахах розсадили чарівниць і чарівників, аби слідити звідти і читати замовляння на добру стрільбу», —описує розміщення військ Острянина сучасник тих подій С. Околь- ський. Коли 5 травня до Голтви підійшли шляхетські війська, місто було готове до оборони. Ст. Потоцький наказав зразу ж двом полкам піхоти німецьких найманців, тисячам реєстрових козаків під керівни­ цтвом Ілляша і хоругві п. Мелецького йти на укріплену фортецю. Але козаки показали приклади героїзму в цій битві і, як зазначає свідок тих подій реєстровий козак Володимир Лавров, «...і тих де німців та «лістрових» козаків запорожські черкаси побили всіх на голову, тільки ушло німців у шляхетський табір 18 чоловік». Розгром польського вій­ Сіверянський літопис 17 ська був повний, що сам Окольський змушений був визнати, оцінюючи дії Острянина у цій битві. Хоч у солдатському середовищі немає ні кня­ зів, ні сенаторів, ні воєвод, «...то серед них знайшлися б достойні нази­ ватися рівними по хоробрості Цинцинату, який від плуга був поклика­ ний у диктатори, чи Фемістоклу». Розбите під Голтвою шляхетське військо спішно відходило до Л у­ бен. Перед Острянином стояло завдання знищити військо Ст. Пото- цького до того часу, як він отримає підкріплення з Правобережної У к­ раїни, тому гетьман закликав козаків: «Нам тепер краще всього йти за ними до Лубен, там і шляхи є, і товариство надійде, і живність буде, і збір людський, і охорона зручна». Історик Наталя Полонська-Василенко (Історія України в 11 томах, К., 1992 р.) зазначає, що рух козацького війська до Лубен, а особливо в в ’язування у битву без згуртування сил зашкодив справі: «Помилкою Острянина було те, що він пішов за по­ ляками, недочекавшись, доки зберуться всі його полки. Під Лубнами поляки завдали козакам поразки і розбили поодинці полки, які йшли йому на допомогу. До Лубен йшло багато козацьких загонів на під­ кріплення козацькому війську. Скидан вів свої загони, які він назбирав на Чернігівщині, із степів вів свої загони Путивлець. Із-під Києва вів повстанців Солома, великий загін вів під Лубни Сокирявий». Після не­ вдалого штурму Лубен, щоб ухилитися від зустрічі з польським вій­ ськом, Острянин робить маневр Лубни— Лохвиця — Миргород — Лу- комля — Яблонів. Цей маневр повстанців засуджує М. Грушевський: «Був се дуже нещасливий і навіть малозрозумілий марш, бо змінив план кампанії». Мало того, цей марш призвів до значних втрат серед повсталих. Несподівано за дві милі від Лубен сильне польське військо зіштовхнулося з козаками під проводом Путивльця. Було між ними 500 донців, а інші з запорозького пограниччя, певно всіх було до 2000 чо­ ловік — відбірних стрільців. У нерівній битві козаки були розбиті і опинилися в оточенні. Щоб врятувати собі життя, вони видали Пото- цькому своїх ватажків Путивльця та Ріпку. «Нехай твоя голова, за усі наші буде, прощай, наш сподару!» — описує Окольський прощання ко­ заків зі своїми ватажками. Видача ватажків не врятувала їх, польські жовніри порубали всіх нещадно. Загинувши, загін Путивльця не дав змоги Потоцькому переслідувати головні сили, які на Роменщині отри­ мали значне підкріплення. У своїй реляції (записці) Хшонстовський припускає, що Я. Острянин через Ромни мав іти на Сіверщину (Черні­ гівщину), де розраховував отримати підкріплення. Але збільшення сил на Роменщині так вплинуло на нього, що він змінив свій план і пішов на Сулу, зайнявши вигідну позицію під Лубнами. Повстання ширилося на всі боки, великі маси збунтованого селянства йшли до повстанців з Уманщини. Пізніше розпочалося сильне повстання в тилу лівобічного війська, Грушевський у своєму дослідженні пише, що в Сіверщині п ід­ староста чернігівський виступив проти своєвільників, але вони його по­ громили і сам він наклав головою у тій битві. Не виконали козаки і головного завдання — взяти під контроль всі переправи через Дніпро і тому з правобережної України до своїх повсталих маетностей при­ йшов з військом магнат Ярема Вишневецький, гетьман коронного вій­ ська Потоцький готовий був теж перейти через Дніпро. Сильні польські війська збирались навколо повсталих військ. Острянин, почувши про похід Я. Вишневецького, вирішив якомога скоріше знищити лівобереж­ ні війська Потоцького, до того часу, як вони о б ’єднаються з Вишневе- цьким, але, на жаль, йому цього зробити не вдалося. Вишневецький п і­ дійшов раніше, ніж на це розраховував гетьман. У жорстокій битві об’єднані польські війська розгромили загін Сокирявого і рушили на головні козацькі сили. Після поразки на Сліпороді Яків Острянин знову хотів вести військо вгору Сулою до Ромен, а далі за московську грани­ цю. Частина козаків виступила проти цього і наказала пробива­ 18 Сіверянський літопис тися ближче до Запоріжжя — до К. Скидана на Чигиринщину, який там з військом робив порох. Спаливши міст на Сулі, щоб утруднити перехід польському війську, козацько-селянські загони рушили вниз Сулою і стали табором під Жовнином. Польському війську вдалося захопити міст, який ще не був повні­ стю знищений, і, переправившись, йти за Острянином слідом. Біля Жовнина польське військо зразу ж вдарило по козацькому, не давши козакам як слід отаборитися. Повстанці не були готові до битви і особ­ ливо до раптового натиску польського війська. Ворожа кіннота увірва­ лася в середину табору і козакам дуже важко довелося її вибивати. У таборі Остряниці, за свідченнями польських істориків, почалася пані­ ка, частина козаків кинулася на болота, шукаючи укриття. Гетьман Я. Острянин зрозумів, що згуртувати військо йому не вдасться, тому з кінним загоном кинув табір і перейшов на правий берег Сули подалі від битви. Покинув він повсталих у критичну хвилину, щоб зі своїми однодум­ цями шукати свобіднішого життя за московським кордоном. Колонізація Слобожанщини (Харківська обл.)—це ще одна маловідома сторінка в історії України, яку розпочав гетьман Яків Острянин. Микола Костома­ ров шукав іншого пояснення відступу Я. Острянина, він робив припу­ щення, що у козацькому війську йшла боротьба між партією Гуні і пар­ тією Острянина. З ним дискутував в «Історії України-Руси» М. Грушев­ ський, відкидаючи його здогадки, він пише: «Але бачимо, що сецесія Острянина сталася в таких умовах і обставинах, коли зовсім не було у козаків часу і змоги вести партійну боротьбу». По-друге, як свідчать польські джерела, сам гетьман вже після того, як йому не вдалося роз­ бити зразу Станіслава Потоцького, вважав справу повстання «безви- глядною». Він декілька разів робив спроби покласти булаву, але козаки умовляли його залишитися, він навіть тікав, та козаки повертали його назад. До цього можна додати і власне припущення — чому так поспішно кинув козацьке військо гетьман. Після видачі козаками Павлюка, і вже під час його повстання, щоб врятувати собі життя, козаки видали Пу- тивльця і Ріпку, тому гетьман побоювався стати наступним. Десь ще на початку повстання він відправив до Білгорода свою дружину з си ­ ном, щоб вони були у безбеці. Чому саме в Білгород, неважко зрозумі­ ти, адже після війни 1633 року, коли він відмовився проливати кров православних білгородців, в нього з місцевими міщанами були зв ’язки, тому, можливо, його жінка рятувалася в одному з білгородських мона­ стирів. Сам же Яків Острянин збирав козаків на Полтавщині та Черні­ гівщині для майбутньої колонізації Слобідщини. Тільки на початку липня маємо звістку від путивльського воєводи, що до нього приходили посланці з листом від гетьмана запорожців Яцька Острянина для від­ шукання жінок своїх, і воєвода відправив посланців назад у «Литву» за польську границю. «Не далі як в серпні 1638 року Острянин приїхав до Білгорода з сином і старшиною із військами і ставши перед тутеш­ нім воєводою «били чолом» цареві на тим, що їм в литовській стороні неможливо держатися православної віри і поляки та «папіжники» (ка­ толики) хотяти із неволею привести в «папіжну віру» начали їх самих і жінок та дітей убивати, і вони — гетьман і черкаси, тікають і не хоті­ ли бути в папежній вірі, з жінками і дітьми прийшли на царську сто­ рону. Просили прийняти їх під царську державу і веліли «устроїти» на вічне життя на Чугуєвім, мотивуючи се тим, що з собою привели худобу і пчіл і якщо їх почнуть розсилати по різних городах, як то завжди ро­ била звичайно московська адміністрація, то худоба і пчоли пропадуть і їх господарство піде прахом, аяк посадять у Чугуєвім, то вони своїм коштом побудуються і грошей, і збіжжя у царя просити небудуть», — Сіверянський літопис 19 так говорить «Історія Україии-Руси», посилаючись на документ — царську грамоту тих часів. Московський уряд дозволяє коза­ кам оселитися разом на чугуївському городищі. Історик Д. Дорошенко у «Нарисі історії України» робить свій аналіз дій московського керів­ ництва по відношенню до козаків: «Тисячами люди кидали свої оселі й разом цілими родинами з своїм майном тікали на схід за московську границю, де знайшли собі притулок ще недобитки з повстання Остря- ниці. Там лежали величезні порожні простори, такий самий родючий чорноземний степ, як і на Україні. Це була територія Вороніжчини і Харківщини. Московське правительство дуже радо дозволяло україн­ ським колоністам селитися в цих пустинних тоді краях, давало їм повну свободу й тільки ставило умову, щоб вони становили військову коза­ цьку організацію для оборони від татарських наїздів». Так було по­ кладено початок заселенню так званої Слобідської України від слова «слобода», як називали колоністи свої нові оселі. Наш земляк започат­ кував цей рух заселення українським етносом східних районів Украї­ ни, з ним оселялися колоністи з Чернігівщини, Полтавщини, Київщини, але оскільки після втечі вони повернулися на Полтавщину, можна за­ значити, що найбільше втікачів було з прикордонної території, якою і була Полтавщина. У різних джерелах наводиться різна кількість козаків, які переселилися з Острянином до Чугуєва. Дмитро Багалій, подає такі дані — «1912 козаків, 2 попи, були також серед них «вдови разоренние» та співак Михайло Путник». Якова Острянина визнано було гетьманом, цілий полк був сфор­ мований по-полковому — було десять сотників, д ев ’ять п ’ятидесятни­ ків, 102 десятники. Серед десятників значився син Острянина, який вже тоді обіймав малу керівну посаду. Значиться також військовий осавул та писар. Роль полковника відігравав сам гетьман, хоча титул, який носив Яків Острянин, московський уряд полишає за ним і при­ знає його в ранзі гетьмана. Надана була їм і допомога від місцевої московської влади: по 5 четвертей жита і по 5 рублів грошима, стар­ шина отримала більше відповідно до свого рангу. Грунти під оселі бу­ ли роздані ще з осені, а за зиму козаки побудували під наглядом мос­ ковського воєводи Ладижинського остріг і в середині лютого фактично їхнє оселення закінчилося. Ось тут навесні і почали виникати непоро­ зуміння між поселенцями і московською владою. Невчасно було нада­ но козакам зерно під посів і це викликало велике невдоволення, а коли це питання вирішили і козаки зерно отримали, виникали нові сутички і справи. Служба контролю почала обмежувати права козаків — по­ чалися суперечки за використання нових земель та наданих грунтів. Осідаючи на степу «за чертою», острянинівці, мабуть, сподівалися, що матимуть тут повну волю, не так, як під рукою московської адміністра­ ції по українських містах. Новий московський воєвода Щетінін став жорстоко карати козаків за їх незалежну поведінку, що викликало ве­ лике невдоволення і навіть ненависть до московської влади. Сам геть­ ман Яків Острянин не міг вирішити цих конфліктів, бо фактичної вла­ ди в його руках не було. Через ці неприємності серед козаків почало назрівати невдоволення гетьманом, який діяв в лад з московською вла­ дою і не міг при цьому захистити їх інтересів. Козаки при кожній су­ тичці кричали: «Гетьманом тебе на Литві не вибирали, пожалував тебе гетьманом государ цар!» (Філарет, «Историко-статистическое описание Харьковской єпархії» 1850 г.). З цього виходить, що козаки не могли його переобрати, бо царська санкція робила Я. Острянина недоторка­ ним на цій посаді. Очолив опозицію проти гетьмана сотник Розсоха, котрий почав підбурювати козаків проти наказів гетьмана і московської адміністрації. Вже на початку 1639 року, як пише Грушевський, маємо донесення Я. Острянина, що він не зміг довести похід на татар, «бо 20 Сіверянський літопис сотник Розсоха збунтував козаків і вони повернули назад. 1640 року той же сотник Розсоха з іншими організував петицію в Москву на Ост­ рянина, звинувачуючи його у зраді, таким чином опозиція хотіла замі­ нити гетьмана. Але сам Розсоха втік за границю і петиція не мала ус­ піху». (Грушевський М. «Історія України-Руси», т. 8). Фактично геть­ ман Я. Острянин став проти течії більшості козацтва, яке хотіло повер­ нутися назад у польські володіння, «в Литву». Коли ж воно зрозуміло, що повалити гетьмана або переобрати його не дозволять, була орга­ нізована змова. Коли Яків Острянин повернувся з Москви, де виправ­ довувався по черговій петиції, — чугуївські козаки збунтувалися і вби­ ли його. Забравши своє майно, жінок, дітей, 26 квітня 1641 року пішли назад за польський кордон. Оскільки московський уряд у своїх грамотах не розголошував причин втечі козаків, важко повніше роз­ крити причини вбивства і самого бунту. Згодом московська адміністра­ ція заселила Чугуїв переселенцями з інших місць Московської держави. Яків Острянин — ватажок козацько-селянського повстання 1638 ро­ ку, славний полководець, дипломат, людина, яка розпочала розселення українського селянства на землі Слобідської України, — закінчив своє життя безславно і трагічно. Він започаткував один з найвідоміших ко­ зацьких родів на Україні. Взагалі, дуже мало відомо про долю с ім 'ї гетьмана, але все ж деякі згадки збереглися. Дружина гетьмана зали­ шилася після його вбивства в Московщині, вона постриглася у Москві в одному з монастирів. Син гетьмана, можливо, змушений був іти р а ­ зом із усіма козаками на територію Польщі. Саме з ним можна п о в 'я ­ зувати осідання роду Я. Острянина на Полтавщині, куди пішла біль­ шість втікачів. Дослідники, посилаючись на московські джерела, мате­ ріали донських справ, знайшли там запис: «Літом 1641 р. приходили на Тор «изменники чугуевские Черкаси і взяті з них «языки» показали, що приходили вони з Полтави». Весь рід гетьмана укоренився саме на Полтавщині. У часи визвольної війни під проводом Богдана Хмельни­ цького син Якова Острянина був наказним полковником (1652 р.) на Полтавщині і кандидатом на гетьмана після смерті Богдана Хмельни­ цького від партії прихильників Москви. До цієї ж партії належав Іван Іскра, внук Якова Острянина, теж полковник Полтавський (1696 — 1703 pp.). той самий Іскра, який належав до опозиції іншого славного українського патріота Івана Мазепи, страчений разом з Кочубеем 1708 року за наказом Петра І. Рід славного гетьмана проніс традиції укра­ їнського козацтва до 1917 року. У період національно-визвольних зма­ гань один з нащадків Я. Острянина був активним організатором «Віль­ ного козацтва» на Україні. Серед членів Генеральної Ради знаходимо: начальник українського корпусу — Павло Скоропадський, Полтавець- Остряниця — наказний отаман. По-різному можна ставитись до витоків і ролі українського коза­ цтва в історії України, але для нас, краєзнавців-істориків, є дуже важливим, що саме уродженець Чернігівщини Яків Острянин (Остряни­ ця) за 10 років до козацької революції під проводом Б. Хмельницького підняв найбільше козацько-селянське повстання за політичні, соціальні та релігійні права українського народу, стояв біля витоків Слобідської України. Саме така видатна історична особа заслуговує на повагу і шану українського народу. Сіверянський літопис 21

Схожі ресурси