Екзистенціальні мотиви у «Повчанні» Володимира Мономаха
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200407 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Екзистенціальні мотиви у «Повчанні» Володимира Мономаха / C. Мащенко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 144-145. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200407 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2004072024-12-01T18:37:59Z Екзистенціальні мотиви у «Повчанні» Володимира Мономаха Мащенко, C. Філософська скарбниця 1997 Article Екзистенціальні мотиви у «Повчанні» Володимира Мономаха / C. Мащенко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 144-145. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200407 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософська скарбниця Філософська скарбниця |
| spellingShingle |
Філософська скарбниця Філософська скарбниця Мащенко, C. Екзистенціальні мотиви у «Повчанні» Володимира Мономаха Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Мащенко, C. |
| author_facet |
Мащенко, C. |
| author_sort |
Мащенко, C. |
| title |
Екзистенціальні мотиви у «Повчанні» Володимира Мономаха |
| title_short |
Екзистенціальні мотиви у «Повчанні» Володимира Мономаха |
| title_full |
Екзистенціальні мотиви у «Повчанні» Володимира Мономаха |
| title_fullStr |
Екзистенціальні мотиви у «Повчанні» Володимира Мономаха |
| title_full_unstemmed |
Екзистенціальні мотиви у «Повчанні» Володимира Мономаха |
| title_sort |
екзистенціальні мотиви у «повчанні» володимира мономаха |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Філософська скарбниця |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200407 |
| citation_txt |
Екзистенціальні мотиви у «Повчанні» Володимира Мономаха / C. Мащенко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 144-145. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT maŝenkoc ekzistencíalʹnímotiviupovčannívolodimiramonomaha |
| first_indexed |
2024-12-03T04:16:10Z |
| last_indexed |
2024-12-03T04:16:10Z |
| _version_ |
1818524750145650688 |
| fulltext |
Станіслав Мащенко
ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ МОТИВИ
У «ПОВЧАННІ» ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА
Екзистенційність — відома риса української філософської думки,
започаткована давньоруськими мудрецями. Одним з них був Володи
мир Мономах. Уважне прочитання його «Повчання» не залишає щодо
цього сумнівів.
Для екзистенціального світорозуміння характерним є поняття «ме
жова ситуація». Воно виражає екстремальні події в житті індивіда, що
примушують задуматись над смислом життя. Взятись за написання
«Повчання» Володимира спонукав страх перед смертю. Як відзначає
автор, цей твір він написав, «сидя на санях», тобто готуючись відійти
до «іншого світу» (за язичницькою традицією, що збереглась і в XII ст.,
покійника везли на санях). Заглянувши смерті у вічі, князь «подумал о
душе своей».1
Екзестенціальному підходу притаманне також бачення світу як аб
сурду. Подібне зустрічаємо і в роздумах Мономаха. Щоб збагнути сут
ність світу і сенсу прожитого, він звертається до християнської літера
тури, зокрема, шукає відповіді у «Псалтирі» та у Василя Кесарійського
— одного з представників патристики. Володимир не сумнівається в
ідеї креаціонізму: «Кто же не воздает хвалу и не прославляет силу твою
и твои великие чудеса и блага устроенные на этом свете: как небо уст
роено или как солнце или как луна или как звезды, и тьма и свет, и
земля на водах положена, Господи, твоим промыслом. Звери различ
ные и птицы и рыбы украшены твоим промыслом, Господи».2 I все це,
гадає Володимир, Бог творив для людини, для її блага, «на потеху».
Підкреслена у «Повчанні» й християнська ідея провіденціалізму. Лише
з волі Бога «вечером водворится плач, а на утро явится радость».3
Закономірно виникають у князя питання: «Чому в цьому світі, ство
реному найсправедливішим Богом, за його промислом, стільки гріха,
зла, беззаконня?». Світ в цьому розумінні постає абсурдним, що дуже
тривожить мислячу людину. «О чем печалишься душа моя? Зачем сму
щаешь меня?». Розум не може розв’язати дану антиномію.
Практика князя підказує, що, незважаючи на велику владу, його
прагнення змінити суспільство на краще залишається безплідним. Як
вихід, він виписує слова з «Псалтиря», що співпадають з його світовід
чуттям. «Не соревнуйтесь с лукавым, не завидуй творящим беззаконие,
ибо лукавые будут истреблены, а богоспослушные — те будут владеть
землей».4 Отже, всесвітнє зло, коли прийде час, знищить тільки Бог. В
чому ж тоді смисл життя конкретної людини? Як врятувати душу?
Згідно з православним віровченням, людина може врятувати душу
лише за допомогою церкви, яка є посередником між мирянином і Бо
гом. Володимир віддає данину цьому догмату: «Епископы, попы и игу
мены... с любовью принимайте от них благословение и не сторонитесь,
их, и по силе любите и пекитесь о них, чтобы получить от них молит
ву... от Бога».5 Але автор «Повчання» засуджує втечу від світу, усаміт
нення, самозгубу (зокрема, голодування), що з другої половини XI сто
ліття дедалі поширювалось і прославлялось в церковному житті Русі.
Володимиру імпонує інше в християнській обрядовості: постійне
спілкування з Богом шляхом молитви, цілування хреста як символ вір-
144 Сіверянський літопис
ності своїх слів, гарантії виконання обіцянок: «Если же будете крест
целовать братии или кому иному, то проверив сердце свое, начем мо
жете устоять, на том целуйте, а, поцеловав (крест), блюдите, как бы
преступив, не погубить души своей».6 Приваблює Володимира у віро
вченні християн і догмат про добрі справи, серед яких він виділяє по
каяння, сльози та милостиню, якими потрібно перемагати ворогів своїх і
«освободиться от грехов своих и царства (небесного) не лишиться».
Іноді дослідники «Повчання» вказують на відсутність у Мономаха
оригінальної філософської концепції чи навіть самостійного осмислення
християнських моральних норм. На нашу думку, це невірно. Говорячи
про добрі справи, Володимир наголошує на тому, що вони повинні бу
ти конкретними. Ставлячи риторичне питання «Что такое человек, как
думаешь о нем?», він, перш за все, підкреслює, що людині притаманна
індивідуальність. «И етому чуду дивимся, как из земли создан человек,
как разнообразны человеческие лица, если и всех людей собрать не все
они на одно лицо, но каждый на свой облик, по Божьей мудрости».7
Це теж один з важливих проявів екзистенційності у ставленні до лю
дини як неповторної особистості.
Крім цього, у творі ми неодноразово зустрічаємо поняття «серце»,
як символ глибинних почуттів, у яких захована основа існування інди
віда, його сутність. Вже на початку «Повчання» князь сподівається, що
той, кому припадуть до душі його роздуми й настанови, «пусть примет
в сердце свое ее и не лениться, будет также и трудиться». Як бачимо,
у нього праця, діяльність є зовнішнім виразом того, що є в «серці». Ця
ж думка про «серце», як сутність людського існування, повториться там,
де йде мова про боротьбу праведників і грішників. «Оружие извлекли
грешники, натягивают лук свой, чтобы подстрелить нищего и несчас-
ного, поразить правых сердцем. Оружие их поразит сердца их, и луки
их сломаются».8 Далі йдеться про те, що тільки перевіривши серце своє,
можна давати обіцянку іншим.
Наведені положення свідчать про те, що риса української філосо
фії — кордоцентризм — зароджується ще в давньоруській світогляд
ній думці, зокрема, у «Повчанні» Мономаха. Різні аспекти концепції
«серця», що пронизують українську філософію, особливо у XVIII—
XIX ст. (Сковорода, Куліш, Костомаров, Гоголь, Юркевич), безсумнів
но, є прояв властивого їй екзистенційного мислення.
Отже, вчив Мономах, усі люди різні. Тому й підхід до них повинен
бути індивідуальним. Добрі справи мають бути спрямовані не на люд
ський загал, а на конкретну особистість: «Но сколько можете, по силе,
кормите и подавайте милостыню сироте, и вдовицу оправдайте сами, а
не позволяйте сильным погубить человека... Не губите ни единой хри
стианской души... Ни единого человека не пропускайте не поприветство
вав его и не подарив добрим словом».9
Володимир Мономах,— справжній інтелігент свого часу. В послан
нях митрополита Никифора говориться про те, що він був дуже осві
ченою людиною, цікавим співрозмовником. Для інтелігенції всіх часів
спільним у світовідчутті є пошуки смислу життя, сутність людського іс
нування, співпереживання конкретній людині чи людям і прагнення
практично їм допомогти.
Екзистенціалізм XX ст. є виразом психологічного настрою інтелі
генції в екстремальних соціальних умовах: у кризові 20-і роки ниніш
нього століття в Західній Європі, в період другої світової війни та в
тяжкі післявоєнні роки відбудови. Але історичні корені подібного сві
товідчуття сягають в глибину віків, у тому числі і в годину, коли Во
лодимир Мономах відчув себе «сидячим на санях».
Сіверянський літопис 145
|