Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі

Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі

Аналіз етико-гуманістичних ідей «Повчання дітям» Володимира Мономаха та особливостей філософської антропології українського бароко, таким чином, дозволяє мовити про існування досить стійкої інтелектуальної традиції, що пов'язує в один ланцюг людинознавство Київської Русі із розумінням людин...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:1997
Автор: Трунов, О.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Філософська скарбниця
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200411
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі / О. Трунов // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 146-148. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-200411
record_format dspace
spelling irk-123456789-2004112024-12-01T18:38:26Z Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі Трунов, О. Філософська скарбниця Аналіз етико-гуманістичних ідей «Повчання дітям» Володимира Мономаха та особливостей філософської антропології українського бароко, таким чином, дозволяє мовити про існування досить стійкої інтелектуальної традиції, що пов'язує в один ланцюг людинознавство Київської Русі із розумінням людини на Гетьманщині у XVII—XVIII ст. Причому у збереженні цієї світоглядно-філософської єдності неабияка роль належить літературно-філософському колу, котре діяло в Чернігові на рубежі XVII—XVIII ст. 1997 Article Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі / О. Трунов // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 146-148. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200411 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Філософська скарбниця
Філософська скарбниця
spellingShingle Філософська скарбниця
Філософська скарбниця
Трунов, О.
Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі
Сiверянський літопис
description Аналіз етико-гуманістичних ідей «Повчання дітям» Володимира Мономаха та особливостей філософської антропології українського бароко, таким чином, дозволяє мовити про існування досить стійкої інтелектуальної традиції, що пов'язує в один ланцюг людинознавство Київської Русі із розумінням людини на Гетьманщині у XVII—XVIII ст. Причому у збереженні цієї світоглядно-філософської єдності неабияка роль належить літературно-філософському колу, котре діяло в Чернігові на рубежі XVII—XVIII ст.
format Article
author Трунов, О.
author_facet Трунов, О.
author_sort Трунов, О.
title Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі
title_short Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі
title_full Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі
title_fullStr Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі
title_full_unstemmed Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі
title_sort філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка київської русі
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 1997
topic_facet Філософська скарбниця
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200411
citation_txt Філософська антропологія українського бароко і гуманістична думка Київської Русі / О. Трунов // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 146-148. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT trunovo fílosofsʹkaantropologíâukraínsʹkogobarokoígumanístičnadumkakiívsʹkoírusí
first_indexed 2024-12-03T04:16:17Z
last_indexed 2024-12-03T04:16:17Z
_version_ 1818524759805132800
fulltext Олександр Трунов ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО І ГУМАНІСТИЧНА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ Складаючись упродовж віків, філософська спадщина функціонує не як наука, тобто не як «епістемне» (предметне) знання, а як особли­ ва сфера духовної діяльності людей. Вона спрямована перш за все на усвідомлення граничних підстав людського буття, властивих йому сми- сложиттєвих проблем. Це визначає неповторність філософії у загаль­ них здобутках і процесах інтелектуальної діяльності. Важливу роль у духовному процесі відіграють практичні приклади, система освіти, повчання, якими супроводжують батьки виховання сво­ їх дітей. Проте виховання і повчання завжди унікальні, а їх вивчення унеможливлюється, якщо дослідник не бере до уваги те «загальне по ­ лотно» культури, виявами якої постають етико-педагогічні процеси. Спільність культури, репрезентантами якої стають різночасні моральні приклади, обставини освіти й виховання, дозволяє аналізувати їх як форми та етапи однієї культуротворчої тенденції. Таким же способом розкривається наступність та спадковість і в галузі історико-філософ­ ської спадщини, котра існує між гуманістичними ідеями Київської Русі та антропологією укранїського бароко XVII—XVIII ст. Суттєвою рисою українського бароко є синтетичний стиль філософ­ ствування, поєднання різноманітних понять та образів з метою повні­ ше осягнути реальність, щоб вказати людям орієнтації життєдії. Міф, випадкова асоціація, об’єктивне знання та релігійне уявлення досить легко поєднуються і у філософській антропології українського бароко, котра значною мірою спирається на здобутки людинознавства періоду Київської Русі, у тому числі на інтелектуальну спадщину Чернігівсько­ го (Чернігово-Сіверського) князівства. Яскравим зразком цієї спадщи­ ни є «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Відзначимо, що «спільним полотном», котре інтелектуально єднає антропологічну думку культури Київської Русі і українського бароко, в цілому постає «двовір’я», хоч у часи бароко християнсько-догматич­ ний елемент значно переважає язичництво. Та все ж і в «Повчанні» Мономаха, і у творах мислителів бароко (Л. Баранович, І. Гізель, І. Галятовський тощо) проявляється символіко-синтетичний підхід до тлумачення людини. Відмінність полягає у тому, що Мономах акцентує на реальностях життя героя-воїна, князя-правителя, системно описуючи його властивості та дії, а мислителі культури бароко на передній план ставлять образ ідеальної людини, пояснюючи його через використання суми понять, метафор, порівнянь, епітетів, гіпербол та інших засобів опису. Зокрема, за «Повчанням» Мономаха, морально гідна людина по­ винна бути доброчесною, що проявляється у поєднанні працьовитості, мужності, безстрашності, доброзичливості, благочестивості, стриманості, терплячості, пильності та охоти до науки й навчання. Отже, властивості етичного ідеалу людини Володимир Мономах черпав Із досвіду життя. Причому, квінтесенцію моральної поведінки людини він пов’язував із справедливістю. Під нею князь розумів повсякденну опіку знедолених — бідняків, сиріт, немічних від кривд, які завдають їм свавільні б а ­ гатії. 0 146 Сіверянський літопис Тісно пов’язане із уявленням Мономаха про доброчесність та спра­ ведливість розуміння честі і слави. Вони витлумачуються у «Повчан­ ні» не стільки як результати прояву сили й могутності, скільки супут­ никами й наслідками доброти й співчуття до людей, котрі потрапили у скрутне становище. Такий підхід до розуміння честі і слави в цілому виражав кодекс дружинної моралі часів Київської Русі, який хоч і не писався, проте неухильно виконувався. Адже дружинники були пере­ дусім захисниками рідної землі як від зовнішніх ворогів, так і від без­ законня внутрішнього. Славу і честь можна здобути, отже, не завдяки владним, зловживанням, а використовуючи силу для добра співвітчиз­ ників. Характерно, що саме розуміння честі і слави, добра і справедли­ вості, яке ми знаходимо у «Повчанні» Мономаха, стає наріжним у ети- ко-гуманістичних шуканнях українських мислителів XVII—XVIII ст. Лицар-козак, у творах тих часів, честь знаходить у боях проти ворогів Батьківщини, звільненні з полону співвітчизників, службі товариству, самопожертві задля блага народу, у захисті бідних від гноблення й ошуканства з боку багатих. Проте честь і слава героя у філософії ба­ роко визнаються умотивованими тоді, коли вони є результатом сприй­ няття та реалізації етичного ідеалу людини, яка свідомо бере на себе місію «страждати за народ». Через те і чернець, який «гріхи людей» бере на себе заради заступництва за них перед Богом, і козак-лицар, який зосереджує в собі силу нації, і «книжник», який зображує народ і вчить його істині, — всі вони заслуговують на честь і славу тому, що «страждають» за інших. Разом з тим, як показує зміст курсу філософії, що читався у Ч ер­ нігівському колегіумі у 40-х роках XVIII ст., розуміння добра і добро­ чесності за доби бароко диференціюється. Так, відбувається зближен­ ня багатства і честі: багатство мислиться як ознака честі, а честь має виражатись нібито в обсязі багатств. Розуміються окремими добро і честь, пов’язані із тілесними задоволеннями. Виділяється також шана великої, всеохоплюючої істини, що скеровує розум, волю та совість — найвищі ознаки людської доброчесності.11 Інакше, ніж у «Повчанні» Мономаха, мисляться у добу бароко, і спонуки моральної діяльності. Якщо Володимир доброчесність вважав результатом працьовитості і мудрого виховання, то філософська антро­ пологія XVII—XVIII ст. пояснює доброчесність людини скоріше при­ родними задатками, «сродністю» людини до діяльності певного типу. Причому вважається, що природні задатки, як про це свідчить згада­ ний вище курс філософії, весь час нібито тягнуть людину до тваринно­ го минулого, через що доброчесність досягається значною ціною. Лю­ дина мусить увесь час пересилювати себе, щоб бути здатною робити добро, отже, мусить самоудосконалюватись.12 Підкреслити потрібно й те, що у філософській антропології україн­ ського бароко специфічно мислиться й співвідношення людини та світу. Воно набуває пантеїстичних рис, внаслідок чого домінуючим стає мотив тотожності Бога і Світу. Людина при цьому витлумачується як Мікрокосм, отже, розуміється величиною, співмірною зі світом і вічні­ стю. Розуміння ж людини у Київській Русі, як показує текст «Повчан­ ня» Мономаха, витлумачувалось переважно з позицій дуалізму. Все це позначалось і на поясненні моральної відповідальності людини. Адже якщо людина є Мікрокосм, то вона сама встановлює собі норми буття і відповідає за свої дії тільки перед собою, як істота рівна Богу. Проте у «Повчанні» основним є розуміння моральної відповідальності лю- Сіверянський літопис 147 дини за власні вчинки не стільки перед своїм сумлінням, скільки перед людьми і тією честю, котра по смерті людини набуває атрибут вічності. Аналіз етико-гуманістичних ідей «Повчання дітям» Володимира Мономаха та особливостей філософської антропології українського ба­ роко, таким чином, дозволяє мовити про існування досить стійкої ін­ телектуальної традиції, що пов'язує в один ланцюг людинознавство К и­ ївської Русі із розумінням людини на Гетьманщині у XVII—XVIII ст. Причому у збереженні цієї світоглядно-філософської єдності неабияка роль належить літературно-філософському колу, котре діяло в Черні­ гові на рубежі XVII—XVIII ст. 148 Сіверянський літопис

Схожі ресурси