Ідея отчинного права у політиці Володимира Мономаха
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200415 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ідея отчинного права у політиці Володимира Мономаха / М. Кравченко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 149-150. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200415 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2004152024-12-01T18:38:53Z Ідея отчинного права у політиці Володимира Мономаха Кравченко, М. Філософська скарбниця 1997 Article Ідея отчинного права у політиці Володимира Мономаха / М. Кравченко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 149-150. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200415 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософська скарбниця Філософська скарбниця |
| spellingShingle |
Філософська скарбниця Філософська скарбниця Кравченко, М. Ідея отчинного права у політиці Володимира Мономаха Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Кравченко, М. |
| author_facet |
Кравченко, М. |
| author_sort |
Кравченко, М. |
| title |
Ідея отчинного права у політиці Володимира Мономаха |
| title_short |
Ідея отчинного права у політиці Володимира Мономаха |
| title_full |
Ідея отчинного права у політиці Володимира Мономаха |
| title_fullStr |
Ідея отчинного права у політиці Володимира Мономаха |
| title_full_unstemmed |
Ідея отчинного права у політиці Володимира Мономаха |
| title_sort |
ідея отчинного права у політиці володимира мономаха |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Філософська скарбниця |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200415 |
| citation_txt |
Ідея отчинного права у політиці Володимира Мономаха / М. Кравченко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 149-150. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT kravčenkom ídeâotčinnogopravaupolíticívolodimiramonomaha |
| first_indexed |
2024-12-03T04:16:24Z |
| last_indexed |
2024-12-03T04:16:24Z |
| _version_ |
1818524766695325696 |
| fulltext |
Михайло Кравченко
ІДЕЯ ОТЧИННОГО ПРАВА
У ПОЛІТИЦІ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА
Політика Володимира Мономаха, як бачимо на прикладі його «Пов
чання дітям», грунтувалась на високій філософії та моралі. Найпоміт
ніше де проявилось у його князюванні після Любецького з ’їзду, на яко
му встановилась нова для Київської Русі правова норма: «нехай ко
жен тримає отчину свою».13 Хоч ця норма повністю не стала законом,
проте свідчила про застосування нового правила, виробленого правовою
свідомістю князів у процесі життя, насиченого суперечками з приводу
володінь, котрі часто вирішувались кривавою міжусобицею.
Так склалось і після Любецького з ’їзду. Як сповіщає літописець,
після боротьби князів з Давидом Ігоревичем, який порушив любецький
договір, осліпивши Василька — князя Теребовлянського, у 1100 році
відбувся другий з ’їзд князів в Уветичах або Витичеві. Князі запропону
вали тоді Ростиславичам (Володарю і Васильку) взяти у володіння од
ну на двох волость — Перемишль або відпустити Василька, якого вони
зобов’язувались годувати. Коли Ростиславичі пропозицію відхилили,
князі хотіли йти на них війною і примусити виконати Витичівське р і
шення. Схиляли до військових дій і Володимира Мономаха, але він ка
тегорично відмовився: «не можу я з вами йти, ні хреста переступити».14
Факт цей вказує на тверду політичну волю Володимира Мономаха д і
яти по-новому, коли інші князі, піклуючись про особисті іінтереси, на
магались повернутись до старого звичаю, тобто до володіння по черзі
старшинства.
Останній спосіб наслідування влади в цілому був типовий для XI
століття і спирався на родове право, яким визначались відносини се
ред правлячих родин. Це була «збірна» верховна влада, що належала
всьому княжому роду, який передавав у тимчасове володіння окремим
князям певні частини Руської землі.15
Переходи князів із волості у волость, зумовлені родовими стосунка
ми, були невигідні народу. Особливо різко це проявилось за князю
вання Всеволода Ярославича, коли Київську землю грабували як дру
жинники, так і половці. Спираючись на чужинців, князі захоплювали
волості в Руській землі і віддавали на безкарне пограбування своїм
союзникам. Як писав автор «Слова о полку Ігоревім», за Всеволода по
чались часи, коли по землі сіялись і росли усобиці, а у княжих зако
лотах скорочувався рід людський. Тоді в Руській землі рідко чулись
голоси землеробів, але часто говорили круки, збираючись летіти на
здобич.16
Основи родинного права влади почали складатись ще за часів Во
лодимира Великого. Ярослав закріпив і ускладнив цю систему. Він зро
бив спадкоємцями престолу не всіх своїх п ’ятьох синів, а тільки трьох
старших. «Це, — як пише В. Ключевський, — відома норма родових
відносин, яка стала потім однією з основ місництва».17 Згідно з цією
нормою у родинах, що складалися з братів з їх с ім ’ями, тобто дядьків
і племінників, перше, тобто владне, покоління утворювалось із трьох
старших братів, а молодші брати відсувалися на друге місце, що при
рівнювалось до статусу племінників.
Молодші члени князівської с ім ’ї, що слідували за померлими, пе
ресувались із волості у волость, з меншого «столу» на значніший. Вони
Сіверянський літопис 149
дотримувались відомої черги, що склалась на основі першого розподі
лу, здійсненого Ярославом. «В цій черзі виявлялась думка про непо
дільність родового володіння Руською землею, Ярославичі володіли
нею не розділяючись, а переділяючись, чергуючись по старшенству». 8
Перші покоління Ярославичів не заперечували цей порядок. Але,
внаслідок розширення кола претендентів на владу, ускладнювались і
заплутувались родинні відносини, поставали питання, які нелегко було
вирішити. Виникали суперечки, які усувались домовленостями князів
або, коли угода не досягалась, зброєю, тобто усобицями. Тоді князь на
бував старшинство не тому, що став насправді старшим по порядку на
родження, а тому, що його погоджувались визнати старшим, або він си
лою змушував визнати себе таким. Отже, разом із старшинством на
родження виникало ще й умовне або договірне право влади.
Порядок осіб у черзі володіння, таким чином, засновувався на то
му, що наступні покоління повинні були повторювати відносини пред
ків, шляхом чергування, а влада продовжувала належати роду. Місце
вість у цьому ланцюгу родичів, успадкована дітьми від батька, була їх
«отчиною», яка визначалась генеалогічно. Кожен князь мав своє місце
серед родичів на драбині старшинства, що дісталось його батьку, а по
тім було передане дітям. Проте невідповідність порядку народжень по
рядку смертей, особисті якості спадкоємців, інші випадки заважали д і
тям цілком повторювати порядок успадкування влади батьків. Відноси
ни, що склалися напочатку, з кожним новим поколінням переплутував-
лись, що викликало потребу визначати отчину тільки територіально.
Відсутність безпосередньої спадщини волостей була головною причи
ною усобиць, що виникли серед першого покоління Ярославичів і про
довжувалися в другому поколінні.
Любецький з ’їзд князів відхилив родинну систему влади, намагаю
чись закріпити кожного родича за тими волостями, що при першому
поколінні належали його батьку. Це спрощувало розподіл володінь між
князями: отчиною для синів стали вважати область, якою володів їх
батько. Так, завдяки Любецькому з ’їзду, боротьбу Ярославичів на сході
Русі проти Святославичів за волость Чернігівську було припинено.
Однак не кінчилась тоді боротьба на заході, на Волині. Там разом
правили «ізгої» — Ростиславичі й Давид Ігоревич. Не вирішено було
питання і про наступність престолонаслідування в Києві. Зокрема, в
1113 році, після смерті Святополка Ізяславича, сімейний принцип воло
діння був порушений: до престолу пробився Володимир Мономах, знех
тувавши правом Давида та Олега Святославичів із старшої князівської
лінії. Він зайняв Київський стіл, можливо, не стільки з волі киян, скіль
ки на основі правової норми, виробленої Любецьким з ’їздом, бо Київ
був його територіальною вотчиною.
Така позиція Мономаха випливає з його «Повчання», має грунтов
ну морально-політичну підставу. Напучуючи «отроків», він підкреслює
відповідальність князя за вчинки, бо йому властива неподільність уп
равління усіма державними і господарськими справами князівства.
Князь є носій закону і законності, на цьому грунтується його діяльність,
у цьому сила його князівської влади. «Не наслідуй лиходіїв, не завидуй
тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що на
діються на господа, заволодіють землею».19
Домовленості для нього — святий обов’язок, він настійно радить
дітям їх не порушувати, «бо погубите душу свою». Він і сам їх викону
вав. Тільки так можна пояснити передачу ним у 1125 році верховної
влади в Києві своєму сину Мстиславу. Мономах та його сини намага
лися політично поширити порядок отчинного володіння і утвердити це
право як загальне для всієї Київської Русі. Завадила цьому стара тра
диція влади і мораль, які негативно вплинули на старокиївську держа
ву і сприяли її розпаду і ліквідації внаслідок чужоземних завоювань.
150 Сіверянський літопис
|