Один з корифеїв українського театру
В історії українського народного театру, організаторами і діячами якого були Кропивницький, Старицький, Садовський, Саксаганський, Карпенко-Карий та інші, видне місце займає Василь Овсійович Грицай....
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200426 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Один з корифеїв українського театру / Д. Калібаба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 107-108. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200426 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2004262024-12-01T18:42:59Z Один з корифеїв українського театру Калібаба, Д. Краєзнавча мозаїка В історії українського народного театру, організаторами і діячами якого були Кропивницький, Старицький, Садовський, Саксаганський, Карпенко-Карий та інші, видне місце займає Василь Овсійович Грицай. 1997 Article Один з корифеїв українського театру / Д. Калібаба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 107-108. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200426 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка |
| spellingShingle |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка Калібаба, Д. Один з корифеїв українського театру Сiверянський літопис |
| description |
В історії українського народного театру, організаторами і діячами якого були
Кропивницький, Старицький, Садовський, Саксаганський, Карпенко-Карий та інші, видне
місце займає Василь Овсійович Грицай. |
| format |
Article |
| author |
Калібаба, Д. |
| author_facet |
Калібаба, Д. |
| author_sort |
Калібаба, Д. |
| title |
Один з корифеїв українського театру |
| title_short |
Один з корифеїв українського театру |
| title_full |
Один з корифеїв українського театру |
| title_fullStr |
Один з корифеїв українського театру |
| title_full_unstemmed |
Один з корифеїв українського театру |
| title_sort |
один з корифеїв українського театру |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Краєзнавча мозаїка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200426 |
| citation_txt |
Один з корифеїв українського театру / Д. Калібаба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 107-108. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT kalíbabad odinzkorifeívukraínsʹkogoteatru |
| first_indexed |
2024-12-03T04:16:42Z |
| last_indexed |
2024-12-03T04:16:42Z |
| _version_ |
1818524789312061440 |
| fulltext |
ОДИН З КОРИФЕЇВ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ
Відомо, що український театр кінця XIX і початку XX століть відігравав ведучу
роль у національному відродженні. Він мав широкий вплив на українську громад
ськість своєю глибокою народністю і революційно-демократичним спрямуванням в
реалістичному відображенні суспільних протиріч.
У складі славної плеяди ініціаторів становлення українського театру були автори
українських п'єс, вони ж були і акторами, і співаками, і режисерами — митцями-ху-
дожниками своєї творчої справи.
В історії українського народного театру, організаторами і діячами якого були
Кропивницький, Старицький, Садовський, Саксаганський, Карпенко-Карий та інші, вид
не місце займає Василь Овсійович Грицай.
В. О. Грицай (псевдонім В. О. Колтановського) народився у 1856 році в селі Ку-
ковичах на Менщині. Його батько був сільським священиком. Як свідчать метричні
документи, Василь Овсійович Грицай за соціальним станом був «потомственным почет
ным гражданином».
Грицай учився в Харківській семінарії, потім у Харківському музичному товари
стві опановував мистецтво співака. Пізніше у своїх театральних згадках М. К. Са
довський писав, що Грицай мав високий баритон і «був добрий співака».1
Свою діяльність видатний актор почав у трупі М. /1. Кропивницького у 1883 ро
ці. Одночасно у цій же трупі працювала відома талановита артистка Олександра Іва
нівна Вірина, майбутня дружина Грицая, яку називали Вірина І, а їх дочка — артистка
— Вірина II.
Українському театрові доводилося працювати в тяжких умовах царських утисків,
цензури, коли циркуляр міністра Валуєва проголошував, що нічого українського «не
было, нет и быть не может».
Після дозволу міністра Лоріс-Мелікова на українські вистави «стрепенулись від
радості серця, ожили надії. До Кропивницького прилучились відомі йому талановиті
аматори — Затиркевич, Вірина, Грицай, Максимович, Садовський та інші», (Софія То-
б ілевич).2
Українські вистави були заборонені з кінця 1883 р. майже на десять років, але
тільки в межах Київського генерал-губернаторства.
Актори часто потрапляли в скрутне матеріальне становище. Працювати в тих ум о
вах могли люди, які щиро любили мистецтво, свій народ, йшли на самопожертву.
У 1883 році трупу очолив театральний діяч і письменник М. П. Старицький під
режисурою М. Л. Кропивницького.
Софія Тобілевич (жінка Карпенка-Карого) у своїй книзі «Корифеї українського
театру писала: «Він (Старицький) знайшов Кропивницького і братів Тобілевичів на
Херсонщині, Заньковецьку, Грицая та Вірину на Чернігівщині, Затиркевич на Полтав
щині... і з ними розпочалось справжнє діло народного театру».3
Професійні українські трупи давали гастролі в зимові місяці 1886, 1887, 1888
роках в Петербурзі і Москві.4 Трупа Старицького виступала у Воронежі, Харкові, О де
сі, Севастополі та інших містах півдня України. У 1885 році вона розпалася на кілька
окремих труп. Старицький залишився з трупою молодих акторів, куди входили Гри
цай, Вірина та інші.
Але й ця трупа проіснувала тільки два роки. Вона теж розділилася на окремі
групи.
Український театрознавець О. Г. Кисіль, до речі, наш земляк — чернігівець, у
книзі «Український театр» писав, що на початку 90-х років Старицький залишив ан
трепризу, передавши справу Грицаю, й служив уже як драматичний письм енник.5
У названій книзі Киселя є фотопортрет В. О. Грицая і ряд позитивних оцінок його
діяльності.
Як бачимо, Василь Овсійович Грицай був у тісному творчому контакті з найви-
датнішими діячами українського театрального мистецтва. Близько п'ятнадцяти років
очолював він трупи артистів.
Трупа Грицая виступала в багатьох містах і селах Чернігівщини: у Борзні, Мені,
Макошині, Сосниці, Конотопі та інших.
В. О. Грицай майстерно виконував ролі Петра в «Наталці Полтавці», Вакули в
«Різдвяній ночі», Андрія в «Запорожцях за Дунаєм» та багато інших.
В Одесі в 1896 році було створено товариство «русско-малорусских артистов» під
управлінням М. Кропивницького, в яке входив і Грицай.6 Ставились п'єси українських
і російських авторів. У цьому ж році Грицай брав участь у спектаклі, що ставився з
Сіверянський літопис 107
нагоди ювілею артистичної діяльності М. /1. Кропивницького. В афішах про спектакль
писали: «В 3-м антракте гг. Шевченко-Гамалей и Грицай пропоют дуэт из оперы
М. П. Старицкого «Утоплена», «Дивчино-серденько», музыка М. В. Лысенко». Рецен
зенти хвалили тоді виступи Грицая та інших акторів.
В одному з листів до артиста Гайдамаки М. Л. Кропивницький, згадуючи історію
українського театру, писав: «Всмони только, какой репертуар создал: «Заньковецкую,
Затыркевич, Садовского, Саксаганского, Максимовича, Линицкую, Грицая, Верину, Ка-
синенка? «Глитай», «Наймичка», «Невольник», «Поки сонце зійде», «Безталанна», «На
зар Стодоля», «Сватання», «Наталка Полтавка»... Вот тот репертуар, из которого вы
росли те колосья на украинской ниве, которыми Украина будет долго гордиться».7
Влітку, між театральними сезонами Грицай і Вірина, їх дочка Віра і зять Юркевич
(теж артисти) проживали у селі Куковичі тепер Менського району у своєму будиноч
ку, який зберігся до наших днів. Сюди приїздили й інші артисти, проводили репе
тиції, ставили п'єси в навколишніх селах у пристосованих клунях, складах тощо.
У хор, до виконання масових сцен Василь Овсійович залучав сільську молодь,
вчив її. Здібних хлопців і дівчат він брав до своєю трупи на гастролі. Дехто з них
виконував навіть окремі ролі (Білявський з Сосниці, Білецький і Бешко С. з Мени,
Слобода С. І„ Сащенко Г. К., Чайченко М. І. із Кукович, Бугай Ю. І. з Баби та інші).
Принагідно слід сказати, що зять Грицая — Петро Павлович Юркевич був авто
ром п'єси «Я пан Хам», керував потім художньою самодіяльністю в селі Макошине,
де і помер у 1947 р.
Як свідчать сучасники, Грицай у період революції 1905 — 1907 років розповсюдь-
жував листівки, «Кобзар» Шевченка, брав участь у таємних сходках у Мені, мав д е
мократичні погляди. У його будинку був обшук, коли в село Куковичі наїхали коза
ки та інгуші.8
Грицай і Вірина були добрими, гуманними людьми. Олександра Іванівна — медик
за спеціальністю — лікувала селян.
Поневіряння, тяжкі умови життя і праці надломили здоров'я Василя Овсійовича
Грицая. Він захворів на туберкульоз і помер у 1910 році. Його подруга в житті і на
сцені Олександра Іванівна Вірина і померла в 1926 р. Обоє поховані на сільському
кладовищі в Куковичах, де в 1966 році з ініціативи школи був поставлений обеліск.
Пам'ять про славних земляків живе в народі. їх плідна діяльність зайняла почес
не місце в історії українського театру.
Дмитро КАЛІБАБА.
Джерела та література:
1 Садовський М. К. — Мої театральні згадки. 1881 — 1917. — Київ, 1956. — С. 25.
2 Тобілевич Софія— К орифеї українського театру. Портрети. С погади .— Київ, 1947. —
С. 19.
3 Там само. — С. 28.
4 Кисіль О. Г. Український театр (популярний нарис історії українського театру) Кни-
госпілка, 1925.
5 Йосипенко Микола. Великая дружба. Очерки исторических взаимосвязей д вух теат
ральных культур. К., 1961.
6 «Марко Лукич Кропивницький. Збірка статей, спогадів і матеріалів .» — Київ, 1 9 55 .—
С. 222.
7 Так само. — С. 221.
8 Бешко С. П одарунок / / Колгоспна правда (Мена). 1964 — березень.
Д В А Г О Л О Д О М О Р И
Під час громадянської війни кремлівські володарі всіляко намагались не втрати
ти багату Україну. Червоні бійці співали таку частівку:
Всех буржуев разобьем
В Украину жить пойдем
В Украине добре жить
Есть, что кушать, есть что пить.
Якщо червоноармійці дивились на Україну з точки зору голодного шлунку, то
«демона революції» Троцького турбували інші проблеми. Лев Давидович добре ро
зумів, що так звана «диктатура пролетаріату» злетить в безодню історії не гірше ца
ризму, якщо Україна залишить «єдину і неподільну» імперію. Направляючи в Україну
своїх агітаторів, друга після Леніна людина давала їм таку настанову: «Пам'ятайте
106 Сіверянський літопис
|