«Щоденник» професора Бережкова

Сучасний етап розвитку історичної науки в Україні характеризується помітною активізацією історіографічних досліджень. Сьогодні до нас повертаються імена істориків, котрі залишили помітний слід у науці, але згодом з різних причин були незаслужено призабуті. До їх числа належав, зокрема, професор...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1997
Автор:	Острянко, A.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	З історіографічної спадщини
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200434
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	«Щоденник» професора Бережкова / A. Острянко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 133-139. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200434
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2004342024-12-01T18:44:00Z «Щоденник» професора Бережкова Острянко, A. З історіографічної спадщини Сучасний етап розвитку історичної науки в Україні характеризується помітною активізацією історіографічних досліджень. Сьогодні до нас повертаються імена істориків, котрі залишили помітний слід у науці, але згодом з різних причин були незаслужено призабуті. До їх числа належав, зокрема, професор російської історії Михайло Миколайович Бережков (1850—1932). 1997 Article «Щоденник» професора Бережкова / A. Острянко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 133-139. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200434 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історіографічної спадщини З історіографічної спадщини
spellingShingle	З історіографічної спадщини З історіографічної спадщини Острянко, A. «Щоденник» професора Бережкова Сiверянський літопис
description	Сучасний етап розвитку історичної науки в Україні характеризується помітною активізацією історіографічних досліджень. Сьогодні до нас повертаються імена істориків, котрі залишили помітний слід у науці, але згодом з різних причин були незаслужено призабуті. До їх числа належав, зокрема, професор російської історії Михайло Миколайович Бережков (1850—1932).
format	Article
author	Острянко, A.
author_facet	Острянко, A.
author_sort	Острянко, A.
title	«Щоденник» професора Бережкова
title_short	«Щоденник» професора Бережкова
title_full	«Щоденник» професора Бережкова
title_fullStr	«Щоденник» професора Бережкова
title_full_unstemmed	«Щоденник» професора Бережкова
title_sort	«щоденник» професора бережкова
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1997
topic_facet	З історіографічної спадщини
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200434
citation_txt	«Щоденник» професора Бережкова / A. Острянко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 133-139. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT ostrânkoa ŝodennikprofesoraberežkova
first_indexed	2024-12-03T04:16:56Z
last_indexed	2024-12-03T04:16:56Z
_version_	1818524807733444608
fulltext	Андрій Острянко «ЩОДЕННИК» ПРОФЕСОРА БЕРЕЖКОВА Сучасний етап розвитку історичної науки в Україні характеризує ться помітною активізацією історіографічних досліджень. Сьогодні до нас повертаються імена істориків, котрі залишили помітний слід у нау ці, але згодом з різних причин були незаслужено призабуті. До їх чис ла належав, зокрема, професор російської історії Михайло; Миколайо вич Бережков (1850— 1932).1 Син сільського священика з Володимирської губернії, Михайло Бережков навчався у Володимирському повітовому духовному училищі й Володимирській духовній семінарії, після закінчення якої працював вчителем у Івано-Вознесенську в тамтешній земській школі. Свій шлях у науку він почав торувати під час навчання у Петербурзькому універ ситеті під керівництвом професора К. Бестужева-Рюміна. Після закін чення університету він був залишений при кафедрі для підготовки до професорського звання і у 1879 р. здобув науковий ступінь магістра ро сійської історії за дисертацію з історії російсько-ганзейських торгівель- них зв’язків XIV—XV ст. Після цього М. Бережков протягом трьох р о ків працював домашнім учителем у родині відомого вченого-археолога О. Уварова у Москві. Цей московський період його діяльності позначив ся активною співпрацею з Московським археологічним товариством та місцевими науковцями. А з і жовтня 1882 року М. Бережков пов’язав своє життя з Ніжинським історико-філологічним інститутом князя Без- бородька, перетвореним у післяреволюційні роки у Ніжинський інститут народної освіти. Тут він працював на посаді спочатку екстраординарно го, а потім ординарного професора, завідував бібліотекою, стояв біля витоків Історико-філологічного товариства при Ніжинському історико- філологічному інституті, у 20-ті роки був співробітником Науково-дос- лідної кафедри історії культури та мови, очолював певний час її, істо ричну секцію, вів активну роботу з аспірантами, брав діяльну участь у роботі Ніжинського наукового товариства краєзнавства. Втім, на почат ку 30-х pp. старий професор став об’єктом досить гострої критики з бо ку «нової генерації» вчених-марксистів. Треба думати, що лише слаб кий стан здоров’я та похилий вік врятували його від репресій. Науковий доробок М. Бережкова складають численні статті, моно графії та брошури. Крім того, вчений залишив по собі величезний ар хів, який у 1934 році був переданий до бібліотеки АН України завідую чим бібліотекою Ніжинського педагогічного інституту В. Пухтинським. Нині особистий архів М. Бережкова зберігається у фондах Інституту рукопису ЦНБ НАН України.2 Хронологічні рамки фонду — 1872— 1932 pp. Документальні матеріали фонду М. Бережкова являють собою зібрання рукописів, виписок, листів, записів лекцій, промов, коментарів, складених фондоутворювачем. Окрему групу документів складає «Щоденник» М. Бережкова за 1876— 1930 pp. Це сорок чотири окремих рукописних зошити обсягом 25— 85 сторінок кожний.3 Автор робив нотатки іноді досить докладно, часом у вигляді тез. За своєю структурою «Щоденник» поділяється на дві частини: власне «Щоденник» та «Нотатки, думки, жива мова». За писи у «Щоденнику» робились з позначенням дат, коментарі та розду ми автора вміщувались під записами подій або окремо. Друга частина зошитів присвячена була різного роду випискам, цитатам, думкам і не мала певної хронологічної та тематичної організації. Сіверянський літопис 133 «Дневник — собственно для фактов, а не для размышлений: это го не следует забывать. Дневник — не мемуары, не автобиография. А впрочем «от нечего делать», да в поисках «дела», пишу дневник свой» (Од. зб. 58. — Арк. 4), — пояснював автор суть власного витвору. — «Люблю я мои дневники; с удовольствием просматриваю их за прежние годы... Это — взгляд на себя самого несколько поглужбе, чем в обык новенное время... Это мысли и чувства» (Од. зб. 18. — Арк. 23 зв.). Су дячи із записів, автор писав «Щоденник» для себе, але не виключав, що у майбутньому він може потрапити до чужих рук: «...постороннему читателю моих записей это может показаться забавным, странным, или как-нибудь иначе может показаться, что я записываю сам себя, читаю и перечитываю себя самого, так много занимаюсь сам собою» (Од. зб. 18. — Арк. 23 зв.). Можливо, саме тому він збирався «...прочесть все тетради дневника, а потом сжечь; или попробовать написать авто биографию на основании их, да еще разных писем ко мне от разных людей» (Од. зб. 58. — Арк. 4). Та, на щастя, цього не сталося, і «Що денник» зберігся до сьогодення. М. Бережков усе своє життя присвятив науковій та викладацькій роботі. Він працював творчо, натхненно та відповідально: «Профессор есть тот, кто делает перед слушателями profession de foi. Его живое слово должно быть от веры: иначе не будет живого слова; иначе про фессор не нужен, ибо его с полным удобством заменит книга. Профес- сод-оратор, проповедник, поэт; вот чем он должен быть! Он — учитель, человек убеждений, а не ходячая книга» (Од. зб. 19. — Арк. 51 зв.). Записи у «Щоденнику» фіксують основні етапи кар’єри вченого, його ставлення до власної роботи: «В Нежине служу с 1 октября 1882 года» (Од. зб. 19. — Арк. 10 зв.), у 1901 році «...меня выбрали в председате ли Историко-Филологического Общества при Институте. Обуза, от ко торой, однако, не мог отказаться. Это мой долг...» (Од. зб. 120. — Арк. 16 зв.). 1903 рік — «Ухожу в отставку потому собственно, что сознал, что недостаточно знаю свою науку и стал отставать в преподавании ее. Может быть в тишине частной жизни побольше поучусь русской исто рии» (Од. зб. 22. — Арк. 11 зв.). В останньому вислові не можна відмо вити авторові у самокритиці, хоча після своєї відставки з посади про фесора М. Бережков активно звертається до наукових пошуків, та запи си у «Щоденнику» свідчать про те, що він не полишає думок про ви кладацьку роботу. Після того як його було вдруге обрано викладачем та бібліотекарем Інституту, у 1919 році він пише: «И нелегко браться за преподавание науки через такой промежуток времени. Отвык! ... Жалею, что поздно попросил Конференцию о поручении мне лекций и библиотеки: раньше бы надобно просить, да и работать, зарабатывать кое-что надо» (Од. зб. 46. — Арк. 7). У 1922 р. М. Бережков «...получил известие, что... утвержден членом Нежинской ученой исследовательской кафедры» (Од. зб. 51. — Арк. З зв.). Це повідомлення підбадьорило вже немолодого на тоді професора і надихнуло на роботу: «В одном Нежине найдется много работы в архивах и библиотеке Института. Мне нужно теперь же обдумать план работы и наметить темы, спра виться, какие пособия найдутся в Институтской библиотеке» (Од. зб. 51. — Арк. З зв.). Згодом у 1924 р. М. Бережков став «руководителем» «секции исторической» (Од. зб. 54. — Арк. З зв.). Однак творчий запал професора та його бажання працювати в Інституті були унеможливлені станом здоров’я та віком. М. Бережков визнавав: «Да, да: я слабею си лами; чувствую, что больше не служака я для Института. Довольно тя- Тут і далі посилання на зошити та аркуші «Щ оденника» М. Бережкова подаються у тексті. 134 Сіверянський літопис нуть лямку; пора отдохнуть и собраться в дальний путь» (Од. зб. 54. — Арк. 17). Наприкінці 1926 року М. Бережков вирішив завершити свою кар’єру вченого-педагога: «Наконец, подал заявление, что по слабости здоровья оставляю должность заведующего исторической секцией (в составе нашей исследовательской кафедры), и что прошу себе профес сорской пенсии» (Од. зб. 56. — Арк. 26 зв.). Однак це офіційне завер шення роботи в Інституті не означало припинення наукових студій, які вчений продовжував, власне, до самої смерті. Отже, записи у «Щоденнику» М. Бережкова, стосовно його кар’є ри, доповнюють та пожвавлюють сухі рядки офіційних протоколів Кон ференції (Вченої ради) Інституту та документів про творчий шлях вче ного. Практично чверть віку працював М. Бережков у Ніжинській ви щій школі. Про Інститут та людей, які там працювали й навчалися, він залишив чимало цікавих спостережень у своєму «Щоденнику»: «За вре мя Институтское, и мое собственное в Институте житье, я знал почти только одно хорошее среди деятелей его: даровитость работающих про фессоров, иногда очень ученых, вышедших после в Академию, в уни верситеты, добросовестных преподавателей». (Од. зб. 23. — Арк. 15). «Я искренне желаю, чтобы Институт наш оставался и впредь. Было бы печально, если бы он закрылся после передряги октябрьской» (Од. зб. 31. — Арк. 5 зв.), — пише М. Бережков після подій революції 1905 — 1907 pp. у Ніжині, які спричинили його тимчасове закриття. Післяре волюційні роки болем відбилися у серці М. Бережкова: «Теперь во всех отношениях скуднее в Институте: не тот дух, не то настроение. Но ко нечно и теперь есть живые, работающие силы» (Од. зб. 37. — Арк. 8 зв.). Надії на краще майбутнє ніколи не полишали М. Бережкова. Свід ченням того є численні нотатки на сторінках «Щоденника», які стосу ються удосконалення методів навчання. З огляду на власний досвід М. Бережков приходить до висновку, що студенти мають слухати лек ції не більше як «...месяц, два. А остальное время года пусть будет прак тическое дело у студентов, которое они могут делать в библиотеке, в лаборатории, в клинике, дома в кабинете — самостоятельно, по совету или под руководством профессора. Пусть будет строго обдумана прак тическая работа студенту, толковая, посильная ему» (Од. зб. 23. — Арк. 37 зв.). При цьому М. Бережков неодмінно вбачав у професорі-ви- кладачеві центральну фігуру навчального процесу. Він вважав також Ніжинську вищу школу досить сильною за підбором кадрів: «В Н ежи не всегда были работающие, дельные профессора; были и заботливые директора и инспекторы: ведь нельзя жить заведению без работы и без заботы» (Од. зб. 23. — Арк. 14 зв.). Незважаючи на високу оцінку, яку дає М. Бережков викладачам Інституту, його відносини з ними склада лись непросто: «Вообще замечаю, что у меня нет друзей среди моих со- служивцев-товарищей... Ну что ж? Об этом можно пожалеть — и жал ко очень: но я от того не унываю. Пусть не любят, только бы уважали меня. А холодных насмешек и высокомерия я не выношу: я не меньше их самолюбив; я знаю себе цену» (Од. зб. 52. — Арк. 13). Проте М. Бережков у цьому випадку дещо лукавить , адже неодноразово на сторінках «Щоденника» можна зустріти теплі та дружні висловлюван ня про В. Ляскоронського, В. Савву, І. Турцевича, В. Піскорського, М. Петровського та інших колег, котрі підтримували з ним дійсно д р у жні стосунки. «История — повесть о работе многочисленных людских поколений. История — работа!» — мабуть, цими словами у своему «Щоденнику» М. Бережков висловив своє творче кредо, його дослідницька робота часом відбивалась у вигляді роздумів, іноді невеликих статей, а також на сторінках «Щоденника». Тут він записував не тільки власні думки Сіверянськи йлітопис 135 про ті чи інші історичні події та явища, але й цитував думки інших, сперечався або погоджувався з ними. Ось як він визначає значення іс торичної науки: «История, показывая прогресс, в сущности имеет на читателя самого влияние умеряющее. Она воспитывает в нем способ ность осматриваться внимательно во все стороны: и в настоящее, и в прошлое, и в будущее... Но вообще — история есть наука истинно об разовательная, гуманная...» (Од. зб. 13. — Арк. 6 зв.), натомість «...ис торик прежде всего и больше всего следит за развитием государства и народа» (Од. зб. 49. — Арк. 45 зв.). Свої історичні дослідження М. Бе режков здійснював на основі архівних матеріалів, зібраних ним у архі вах Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Ніжина. Мав він і непогану власну бібліотеку: «Книг много, но очень мало действительно хороших книг, изящных по изданию, дельных по содержанию. В моей библиоте ке, в частности, книг, которыми я доволен, найдется не более сотни изо всех. Да, небольше сотни. Допустим, что найдется и две сотни книг, мне приятных, тогда это все-таки составит процентов около десяти изо всей моей библиотеки (книг, брошур, альбомов)» (Од. зб. 34. — Арк. 27). У своїй науковій роботі М. Бережков спирався на досвід своїх ви датних попередників та сучасників, про яких залишив міркування на сторінках «Щоденника»: «Карамзин и Соловьев умели рассказывать, Бестужев-Рюмин, Иконников, Ключевский меньше умеют, а больше размышляют над историей. Иловайский больше умеет в этом деле, ста рается быть историком-художником, отчасти и успевает» (Од. зб. 32.— Арк. 15), Костомаров умел и любил живописать; и он не любил М ос ковской России, и поэтому не мог быть историком ее» (Од. зб. 32. — Арк. 15.), «А. М. Лазаревский, В. Б. Антонович — также руководили меня своими трудами по истории Украины» (Од. зб. 43. — Арк. 23). Найчастіше у записах у «Щоденнику» з особливою теплотою М. Береж ков згадує свого вчителя К. Бестужева-Рюміна: «Я нахожу, что Бесту- жев-Рюмин был даровитый, добросовестный мечтатель о том, как бы написать хорошую русскую историю. У него был благородный харак тер: им он брал в жизни, в преподавании, в авторстве» (Од. зб. 32. — Арк. 15 зв.) . Напрацьований досвід М. Бережков передавав своїм учням: В. Сав- ві, А. Сршову, Г. Максимовичу, М. Петровському. Ось як він пише про В. Савву: «Я уважаю моего акуратного и трудолюбивого ученика, х о тя я быть может, да и наверное даже, слишком мало сделал для него в качестве профессора» (Од. зб 37. — Арк. 6). Досить часто у «Щоден нику» зустрічаються записи про зустрічі професора з учнями, обмін ін формацією, джерелами, власними працями. Оцінюючи свою роботу у Ніжині, М. Бережков пише: «В целом Институт — хорошая школа. (Я очень рад, что на свою долю послужил этой школе, поучил, и сам мно гому поучился в Нежине)» (Од. зб. 32. — Арк. 10). Читаючи «Щоденник» М. Бережкова, ми зустрічаємо не тільки записи, присвячені його науковій діяльності — перед нами постає лю дина, особистість, з її інтересами, пристрастями, захопленнями, слаб- костями. М. Бережков був глибоко віруючою людиною. Перша сторін ка майже кожного зошита була відведена ним для зазначення щоріч них релігійних свят. Повсякчас описуючи свої мандрівки до різних міст, він неодмінно підкреслював наявність або відсутність, красу або за недбаність тамтешніх культових споруд. Дуже часто він розпочинав черговий запис у «Щоденнику» словами «Утром в церкви...». Релігійні переконання професора М. Бережкова значною мірою вплинули на його світоглядні орієнтири. Історію він сприймав як «зрелище судеб Божьих в роде человеческом; изучая ее мы опять доходим до молитвенного со зерцания, до церковного настроения, или до богословствования» (Од. зб. 30. — Арк. 6), а усі події, що відбувались у країні, сприймались ним 136 Сіверянський літопис з доволі архаїчних позицій: «Православие, самодержавие, народность» — это высоко, свято, так свято, что я даже не хочу, чтобы часто повто ряли эти выражения. Я боюсь как бы не заносили их» (Од. зб. 29. — Арк. 34). У своему «Щоденнику» М. Бережков не обійшов увагою події полі тичного життя, сучасником яких він був. На думку вченого, у середині XIX століття відбувся докорінний поворот у історичному розвитку Ро сії: «19 февраля 1861 года великий день Русской истории. Оно, это чис ло февраля, заставило всех и каждого думать, чего прежде не было, т. е. думать о вопросах общественных, государственных... Несомненно: граница новой и новейшей истории Русской есть то славное 19 февраля» (Од. зб. 17. — Арк. 40 зв. — 41). Ще одній визначній події початку XX століття — російсько-японській війні 1904— 1905 pp. М. Бережков при святив кілька окремих зошитів «Щоденника» (Од. зб. 24—29. — Час тини І—VI). Будучи зрештою байдужим до політики, М. Бережков, як й усі ос вічені люди того часу, слідкував за перебігом подій у країні. У своїх записах він досить часто фіксував, а інколи й коментував те, що відбу валось. Залишаючись усе своє життя прихильником монархії в Росії, М. Бережков не одразу зрозумів сенс подій 1905— 1907 pp., не підозрю ючи, що вони стануть початком докорінних змін у державі: «Я не до гадывался, что движение рабочих под предводительством Гапона, 9 чис ла, т. е. января 1905 года, к Зимному дворцу стало началом открытой, подлинной революции — социальной революции» (Од. зб. 30. — Арк. 3). Не зміг М. Бережков зрозуміти прагнення українців побудувати власну державу у 1917— 1919 p.: «Хороша Украина; но почему это Украинская рада с професором Грушевским во главе, так горячо добивается ... ав тономии что ли, или даже самостоятельности полной, независимости от России. Господь их знает, чего они добиваются, господа украинцы, и почему, для чего добиваются» (Од. зб. 43. — Арк. 9— 9 зв). Але пізні ше він серйозно сприйняв проголошення Української держави: «Важ ная новость — провозглашена Украинская Республика», (Од. зб. 43. — Арк. 21 зв.), хоча вважав це рішення помилковим: «...от России отде лилось Украинское государство: новое бедствие, и прежде всего для не го самого» (Од. зб. 44. — Арк. 5). Вірний своїм поглядам на єдину Ро сію, М. Бережков намагався обгрунтувати її споконвічну єдність з У к раїною: «Я — украинский гражданин. Я люблю Украйну и жителей ее, как люблю и Северную, Московскую Россию. А почему? Потому что вижу и в Украине и в Москве истинное православное благочестие, а в них обеих — единую Церковь — русскую, родную» (Од. зб. 45. — Арк. 6). Відтак «українізація» у його очах виглядала як «недоразумение, лишняя и бесполезная, даже вредная затея» (Од. зб. 46. — Арк. 36 а). Швидкоплинна зміна урядів на терені України та безперервні в ій ськові сутички негативно, відбивались на настрої населення. М. Береж ков у «Щоденнику» часто занотовував свої враження від прогулянок по місту, бесід зі знайомими. Ось як він характеризував настрої людей під час приходу до влади Директорії: «Гетмана ругают, клянут: притесни тель — де народа, кат, кровопийца и т. п. ...Мы идем стремительно под гору, клонимся к большевизму... » (Од. зб. 46. — Арк. 46). Не дивно, що у такі тривожні часи вчений переживає за тих, хто боровся за Ро сію — єдину і неподільну: «Это хорошо, что деникинцы заняли-таки Чернигов: это — важный успех в деле очищения Черниговщины от боль шевиков». (Од. зб. 47. — Арк. 8 зв.). Як й усі інші революції, М. Бережков негативно сприйняв і більшо вицьку: «Я думаю, русский человек издавна питал социалистические чувства и помыслы, — не только социальные, религиозно-церковные чувства, но именно еще социалистические. Веками они накоплялись, и Сіверянський літопис 137 наконец выразились в большевистской революции, противоцерковной, антирелигиозной» (Од. зб. 53. — Арк. 23). У «Щоденнику» він неодно разово звертається до теми соціалізму, соціалістичної ідеї, вчення, його перспектив, всіляко доводячи безперспективність нового ладу: «Еще о социализме: он разрушает государство, церковь, семью. А что создает он взамен их лучшего? Коммунизм отрицает собственность; но ведь собственность тесно связана с личностью человека; отрицая собствен ность «мы» (говорю с точки зрения коммунистов) унижаем человека, плохо думаем о достоинствах его» (Од. зб. 53. — Арк. 3). Як видно, М. Бережков внутрішньо так і не змирився з політичними змінами у країні і, але загалом, поводився дуже обережно, адже він знав, що на прикінці 20-х—у 30-х pp. велися активні переслідування інтелігенції. Покладаючись на тогочасну офіціозну пресу, М. Бережков, правдоподіб но сприймав на віру повідомлення про «викриття» правоохоронними ор ганами «злочинних організацій». Дізнавшись про справу СВУ, М. Бе режков пише у «Щоденнику»: «Прочел приговор Харьковского Верхов ного Суда над преступниками СВУ. Хорошо, что они, преступники, были привлечены к суду: это было справедливо и по закону» (Од. зб. 59. — Арк. 33). Двічі, згідно із записами за 1927 рік, його самого викликали в ДПУ: «В ГПУ показания давал о Союзе Русского народа, перед тов. Набоко. Я решительно отвергнул обвинение на союзников, будто они подготовляли еврейский погром. Это — «клевета» на нежин ских русских людей. Так и сказал, что это клевета» (Од. зб. 57. — Арк. 3). Здається, сам М. Бережков не надав серйозної уваги цьому вик лику до ДПУ. У «Щоденнику» він більше не повертався до проблеми його стосунків з каральними органами, та, напевне, вони цим епізодом і обмежились: досить немолодий професор не цікавив слідчі органи. Власне, це є єдиним поясненням того, що М. Бережкова не було репре совано. На щастя, його вибухонебезпечний «Щоденник» не потрапив до зловорожих рук. Про те, що небезпека справді існувала, свідчить по в ’язаний із «Щоденником» М. Бережкова епізод біографії його учня і колеги М. Петровського. У 1932 році на сторінках 12-ї книжки «Запи сок Ніжинського інституту народної освіти» він оприлюднив кілька фрагментів «Щоденника» М. Бережкова що стосувалися подій 1905 ро ку, і досить високо оцінив його як джерело. Це викликало різку реак цію з боку місцевої компартійної влади. Чернігівська обласна газета «Більшовик» 18 травня 1933 року вмістила розгромну статтю, звинува тивши М. Петровського у некритичному використанні нотаток «наївно го монархіста». Незабаром це стало одним з приводів для звільнення М. Петровського з посади професора Ніжинського інституту народної освіти. Окрім історії та політичного життя, М. Бережков жваво цікавився філософією. Він вважав, що «великий, даже заурядный историк, дол жен быть немного философом, т. е. указывать связь событий, внутрен нюю необходимость их, откуда для читателя происходит убедительность изложения» (Од. зб. 21. — Арк. 36). Літературні захоплення М. Бережкова теж знайшли своє від обра ження на сторінках «Щоденника». Тут він залишив свої враження від прочитаних ним книг та їхніх авторів. «Много правды — злой, грубой, жестокой, но правды», — так він писав про «Крейцерову сонату» Л. Толстого (Од. зб. 12. — Арк. 5). Подобалась йому й творчість М. Сервантеса, якій він присвятив невеличкий твір на сторінках «Що денника». М. Бережков занотовував у «Щоденнику» враження від побаченого в інших містах. До описів різних міст і містечок він підходив суто з іс торичної точки зору, звертаючи увагу на минуле та історичні п ам ’ятки. Відтак, у «Щоденнику» знаходимо нотатки про Петербург, Москву, 138 Сіверянський літопис Смоленськ, Київ, Чернігів, Прилуки, Батурин та інші населені пункти (Од. зб. 53. — Арк. 22; Од. зб. 12. — Арк. 2, 7— 9; Од. зб. 13. — Арк. 8 зв.; Од. зб. ЗО. — Арк. 67— 68 зв.). У окремому зошиті М. Бережков ви клав свої враження про перебування у Криму у 1895 році (Од. зб. 5. — 40 арк.). Звісно ж, вчений не обминув своєю увагою і Ніжин: «Ну, ко нечно, Нежин «провинция» — не чета Киеву, Москве, Петербургу» (Од. зб. 50. — Арк. 33), «ходя по Нежину убеждаешься, что он — большая деревня, типичная малороссийская деревня...» (Од. зб. 17. — Арк. 11). Мабуть, він дещо перебільшував «провінційність» Ніжина, адже прожив він у ньому більше 50 років. Тим більше, що він прихильно ставився до українців: «хохлы — умный народ, и я все больше люблю его и почи таю за набожность его глубокую» (Од. зб. 18. — Арк. 21). На сторінках «Щоденника» зустрічаємо багато крилатих виразів та висловлювань, записаних чуток. Цікавився вчений і українською м о вою, про що свідчать численні переклади українських слів, прислів'їв, виразів, занотованих ним у «Щоденнику». Значне місце у «Щоденнику» М. Бережкова відведено побутовій тематиці. Головну увагу він приділяв умовам життя і тяжко переживав побутові негаразди. Дуже багато клопотів він мав під час революційних подій на Україні 1917— 1919 pp.: «Ну вот и конец году: голодный, хо лодный, мрачный и физически, и морально мрачный год! Нежин встре чает новый год без керосина, хлеб еще имеется, а керосина нет; фунт стеариновых свеч (краденых на железной дороге) продается по 4 р. 45 коп.» (Од. зб. 43. — Арк. 25 зв.). Становище дещо погіршувалось звичкою М. Бережкова до паління, крім того, він полюбляв чарку до обіду, але не це було причиною життєвих негараздів професора. Він потерпав від самотності, яка не давала йому спокою: «К делу о женить бе: люди в молодости женятся по увлечению и страсти, в средние лета — благоразумно, а в старости — по «немощи»...» (Од. зб. 12. — Арк. 20). Записи, залишені М. Бережковим про своє життя, дають можли вість уявити в деталях життя провінційного професора, побачити події очима очевидця. У цілому «Щоденник» М. Бережкова заслуговує на увагу науковців як цікаве джерело до вивчення історії історичної науки та минувшини взагалі. Оригінальний за своїм змістом, цей документ містить різноманітну інформацію, яка може стати у нагоді дослідникам. Джерела та література: 1 Историко-филологический институт князя Б езбородко в Неж ине, 1875— 1900: П ре подаватели и воспитанники. — Нежин, 1900. — С. 6 — 7; И сторико-филологический институт князя Безбородко в Нежине, 1901 — 1912: Преподаватели и воспитанники. — Нежин, 1913. — С. 3; Коваленко А. М. Н. Бережков — историк и краевед / / Л і тература і культура Полісся. — Вип. 1. — Ніжин, 1990. — С. 104— 105; Ковален ко О., Ткаченко В. Бережков М ихайло Миколайович / / Репресоване краєзнавство (2 0 — 3 0 - і роки). — К., 1991. — С. 334. Дата смерті М. Бережкова п о тр еб у є у т о ч нення. 2 Інститут р укопису ЦНБ ім. В. Вернадського НАН України. — Ф. XXIII . — 1492 од. зб. (Про цей фонд див.: Крижанівська JI. О собистий архівний фонд М. М. Б ереж кова / / Р укописна та книжкова спадщина України. — Вип. 2. — К., 1994 — С. 147— 155). 3 Інститут рукопису ЦНБ ім. В Вернадського НАН України. — Ф. XXIII. — Од. зб. 7 — 59. Сіверянський літопис 139

«Щоденник» професора Бережкова

Репозитарії

Схожі ресурси