Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові

Після жовтневого перевороту українські сили, спираючися на легітимний центр влади — Українську Центральну Раду, спробували перебрати контроль над усією територією України, що неминуче вело їх до зіткнення з більшовиками, Спочатку здавалося, що перевагу має українська сторона, однак більшовикам вд...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1997
Автор:	Бойко, B.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Становлення державності України
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200499
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові / B. Бойко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. З-10. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200499
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2004992024-12-06T14:04:26Z Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові Бойко, B. Становлення державності України Після жовтневого перевороту українські сили, спираючися на легітимний центр влади — Українську Центральну Раду, спробували перебрати контроль над усією територією України, що неминуче вело їх до зіткнення з більшовиками, Спочатку здавалося, що перевагу має українська сторона, однак більшовикам вдалося переломити перебіг подій на свою користь. Чернігів в цьому плані досить типове місто. 1997 Article Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові / B. Бойко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. З-10. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200499 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Становлення державності України Становлення державності України
spellingShingle	Становлення державності України Становлення державності України Бойко, B. Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові Сiверянський літопис
description	Після жовтневого перевороту українські сили, спираючися на легітимний центр влади — Українську Центральну Раду, спробували перебрати контроль над усією територією України, що неминуче вело їх до зіткнення з більшовиками, Спочатку здавалося, що перевагу має українська сторона, однак більшовикам вдалося переломити перебіг подій на свою користь. Чернігів в цьому плані досить типове місто.
format	Article
author	Бойко, B.
author_facet	Бойко, B.
author_sort	Бойко, B.
title	Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові
title_short	Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові
title_full	Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові
title_fullStr	Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові
title_full_unstemmed	Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові
title_sort	встановлення та перший період радянської влади в чернігові
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1997
topic_facet	Становлення державності України
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200499
citation_txt	Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові / B. Бойко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. З-10. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT bojkob vstanovlennâtaperšijperíodradânsʹkoívladivčernígoví
first_indexed	2024-12-15T16:35:37Z
last_indexed	2024-12-15T16:35:37Z
_version_	1818524949315321856
fulltext	СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНИ Володимир Бойко ВСТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРШИИ ПЕРІОД РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В ЧЕРНІГОВІ Наприкінці 1917 р. політична ситуація в Російській державі зазна- вала швидких змін. Якщо літо — час безумовного панування помірко ваних соціалістів, то восени ініціативою заволоділи більшовики. Особ ливо гостро це відчувалося у центральному регіоні Росії. В Україні спостерігався схожий процес радикалізації настроїв у суспільстві і від - повідно поширення впливу РСДРП (б). Однак в Україні водночас зро- став вплив українських соціалістичних партій (насамперед УПСР), які об’єктивно, незважаючи на спорідненість гасел, ставали найсерйозніши ми суперниками більшовиків. Після жовтневого перевороту українські сили, спираючися на легітимний центр влади — Українську Централь - ну Раду, спробували перебрати контроль над усією територією України, що неминуче вело їх до зіткнення з більшовиками, Спочатку здавалося, що перевагу має українська сторона, однак більшовикам вдалося пере ломити перебіг подій на свою користь. Чернігів в цьому плані досить типове місто. Наприкінці жовтня губернський комісар Д. Дорошенко оголосив у міській думі про повалення Тимчасового уряду і про перехід усієї пов - ноти влади в Україні до УЦР. Український батальйон зайняв ключові об’єкти міста.1 31 жовтня* міська дума пообіцяла «самыми решительны ми мерами поддержать революционную власть в лице Временного пра вительства и краевых органов этой власти Центральной Рады и Гене рального Секретариата».2 8 листопада дума прийняла резолюцію в якій, між іншим, визнала УЦР «как парламент и Генеральный Секретариат так высшую краевую власть».3 Інші громадські організації та установи міста об’єднувались у комітет громадської безпеки, створений за ініціа тивою думи, отже, підтримали міське самоврядування. Таким чином влада і формально, і фактично опинилася в українських руках. Ма - буть, лише місцева рада робітничих і солдатських депутатів, в прин ципі, була спроможна зайняти іншу позицію. Однак резолюція більшо виків про передачу влади радам не пройшла через те, що в останню мить їх не підтримали постійні союзники в Чернігові — члени партії Поалей - Ціон. * Всі дати вказані за старим стилем. Сіверянський літопис 3 Отже, нібито нічого не загрожувало ствердженню української вла ди. Однак справа в тому, що українські сили як в Чернігові, так і в ін ших містах, добилися підпорядкування Києву існуючого апарату вла ди. В принципі, то була велика перемога, але наприкінці 1917 р. вар тість її була сумнівною. За споминами Д. Дорошенка, на початку груд ня 1917 р. в губернії запанувала повна анархія, а він сам «нічого не міг вдіяти, плив за течією».5 Вже у середині листопада безсилий що- небудь зробити, він заявив про своє бажання піти з посади губернсько го комісара.6 На думку радянського історика В. Щербакова, «переддень Жовтневої революції на Чернігівщині характеризується як повне без владдя і панування анархії... Все навколо уявляло бурхливу стихію».7 Тобто система влади, що існувала на той час, була паралізована. Це відкривало спокусливу можливість її усунення взагалі. За такої ситуації дещо дивним виглядає поведінка місцевих біль шовиків. Після невдалої спроби провести свою резолюцію через раду досить довгий час не спостерігалося виявів активності з їхнього боку (якщо не враховувати виступи Г. Єгорова та С. Соколовської у міській думі). Лише на початку грудня об’єднане засідання рад робітничих, солдатських і селянських депутатів та представників військових частин прийняло пробільшовицьку резолюцію, в якій засуджувалися дії Гене рального Секретаріату та висувалася вимога переобрання УЦР на Все українському з’їзді рад.8 Це стало можливим, завдячуючи підтримці лі вого крила УПСР, досить потужного на Чернігівщині. Радянські дослід ники пояснювали відносну бездіяльність місцевих більшовиків тим, що в місті був великий гарнізон та негативною позицією міської ради ро бітничих і солдатських депутатів. Дійсно, більшовики, хоч і збільшили своє представництво в раді та її виконкомі (С. Соколовська у грудні навіть була обрана товаришем голови ради), однак абсолютної перева ги не мали. Відзначимо, однак, що далеко не завжди ця обставина зупиняла більшовиків. Водночас посилання на міцний гарнізон не витримує критики. Вій ськові частини, які постійно чи тимчасово дислокувались у Чернігові (149 піша Воронізька дружина, 13-й запасний піхотний полк, кірасир ський ескадрон, артилерійський дивізіон, команди одужуючих, кубан ські козаки), існували лише номінально і боєздатними одиницями не були. Місцева преса була заповнена апокаліпсичними повідомленнями про людей у солдатській формі, які систематично грабували, гвалтува ли та вбивали мирних мешканців. За результатами виборів до Росій ських Установчих зборів, 37% голосів (1455) по військових дільницях було подано за список РСДРП (б), 47% (1879) — за УПСР.9 Отже, значна частина Чернігівського гарнізону симпатизувала більшовикам. Фактично, єдиною опорою губернського комісара у жовтні-листопаді 1917 р. деякий час лишався 2-ий батальйон 1-го українського полку. Однак на початку грудня і він був охоплений масовим дезертирством. Водночас у Чернігові з решток частин, що розклалися, формується 3-ій український козачий полк, прибуває з Києва «курінь смерті». Коман дир останнього на початку січня 1918 р. виступив з закликом «объеди ниться для одной великой цели — спасения тяжело больной общей Ро дины :— России».10 Про будь-які інші прояви активності з боку названих формувань у Чернігові невідомо. За свідченням Д. Дорошенка, «вони [більшовикиї] могли захопити Чернігів на цілий місяць раніше, ніж це сталося... Чернігів властиво був безборонний».11 На початку січня 1918 р. охорону міста здійснювало місцеве добро вільне об’єднання «Військовий союз», незабаром переіменований у «Перший Чернігівський загін Вільного козацтва».12 Мабуть, він і став найбільшою перешкодою для чернігівських більшовиків. Водночас у ли стопаді - грудні в місті формується червоногвардійський загін на чолі з 4 Сіверянський літопис більшовиком О. Соколовським (до 200 бійців), чисельність міської ор ганізації РСДРП (б) зросла до 300 членів.13 Однак до кінця 1917 р. місцеві більшовики так і не наважилися на самостійний виступ. Нареш ті 30 грудня член РСДРП (б) С. Соколовська звернулася до команду вання 1-го Мінського червоногвардійського загону* по допомогу у встановленні радянської влади у місті.14 Така бездіяльність, на нашу думку, має своє пояснення. Як згаду вав сучасник, місцевий червоногвардійський загін «серйозной боевой силы не представлял».15 За свідченням більшовика А. Тилиса, він існу вав на нелегальному становищі: «В этих условиях совершить в ноябре 1917 года вооруженное восстание не было никакой возможности».16 От же, навіть за умови розвалу апарату управління та фактичної відсут ності боєздатних військових частин місцеві більшовики не мали досить власних сил для захоплення влади. Ситуація ускладнювалася розколом чернігівської філії РСДРП (б) на праву і ліву групи, причому до першої належали популярні і досвід - чені діячі. Довгий час в організації тривала дискусія з приводу можли вості і доцільності взяття влади. Мабуть, саме остання обставина зму сила Ю. Коцюбинського наприкінці грудня завітати до Чернігова. На партзборах 20 грудня він поставив питання руба: «Если переворот в сторону введения социализма не начнется, то будет сделано ужасное дело, упущена власть, ибо в настоящее время существует лишь две си лы: большевики и кадеты. Наш лозунг должен быть «Вся власть Сове ту Народных Комиссаров». Під тиском наведеного аргументу абсолют на більшість чернігівських більшовиків підтримала позицію Ю. Коцю бинського. Спроба Я. Шафрановича довести, що «у нас нет условий для социалистической революции.., ведь не солдатскими штыками ее совер шать»17, успіху не мала. Тим не менше, суперечки серед місцевих більшовиків тривали. Та сама С. Соколовська, яка 30 грудня 1917 р. запросила Мінський черво- ногвардійський загін, на початку січня 1918 р. під час партзборів заяви ла, що радянська влада «не поглибила справу революції через неорга - нізованість мас і «соціалістичні» заходи свої, а внесла лише анархію в економіку Росії і без того розхитану. Всі декрети (Ради Народних Комісарів, В. Щ.) не видержують критики. Уся сила Ради Народних Комісарів — у багнетах, але це ознака безсилля: «багнети розходяться по домівках».18 Це говорила людина, яка з січня 1918 р. очолила міську раду робітничих і солдатських депутатів. Отже, особиста точка зору С. Соколовської в той час дещо суперечила її діям як члена РСДРП (б). Нарешті, 19 січня 1918 p., не зустрівши будь-якого збройного опо ру, у місто вступив червоногвардійський загін, складений із робітників Замоскворіччя (підпорядковувався Мінському загону), під командуван ням лівого есера М. Порадіна. Напередодні міська рада та дума домо вилися про мирну передачу влади, роззброєння місцевих добровільних формувань і оприлюднили спільну відозву із закликом до спокою. 19 Та ким чином у Чернігові була встановлена радянська влада. Зазначимо, однак, що некоректно було б пояснювати прихід до влади більшовиків лише втручанням зовнішньої сили. Січень 1918 р. — то пік їхнього впливу в Україні. І якщо в місті більшовики, як і їхні головні конку ренти — українські есери, за підсумками виборів до Українських Уста новчих зборів, великої підтримки на той час вже не мали (9% та 8% голосів відповідно), то в Чернігівському повіті перші отримали 58,5% (20446), другі — 27,6% (9651).20 Це одне з найбільших досягнень біль шовиків в Україні. * Формувався у Мінську з солдатів Західного фронту та моряків Балтійського флоту (История городов и сел УССР. Черниговская область. — К., 1983. — С. 125). Сіверянський літопис 5 Сподіваючись, мабуть, на встановлення порядку і спокою певна частина населення міста також вітала нову владу. 21 січня на Красній площі з цього приводу було влаштовано багатолюдний мітинг. 21 Та ста лося - щось зовсім протилежне. Командир прибулого червоногвардійського загону заявив, що «изо бличенных в противодействии власти Советов [будет] предавать воен но-революционному трибуналу, вплоть до отправления туда, откуда никто не возвращается».22 З свого боку на одному з мітингів за участю прихильників різних політичних партій командир міського червоногвар- дійського загону О. Соколовський пояснив своїм опонентам ситуацію, що склалася: «Если вы будете сидеть смирно и не станете мешать нам в работе, мы вас не тронем. Но если вздумаете вставлять палки в коле са — пеняйте на себя». 23 Роботи для нової влади справді вистачало, адже після захоплення більшовиками влади громадські та державні установи в місті (губерн ське та повітове земство, міська дума, губернський комісаріат та інші) майже повністю припинили свою діяльність. Чернігівська рада робітни чих і солдатських депутатів спробувала перебрати на себе господарські функції та провести ряд соціальних перетворень. Чи не найпершим зав данням стала підготовка і відправлення у подарунок Петрограду еше лону з хлібом (до речі, в умовах, коли північні повіти Чернігівщини пе ребували на межі голоду).24 Крім того, міська рада спробувала ство рити загони на залізниці для бортьби зі спекуляцією хлібом, організу вати обмін продовольчих і промислових товарів, переселити; деякі неза можні родини у кращі приміщення, заборонила з’являтися п’яним у пуб лічних місцях. Також створювалися комісії у складі ради і призначали ся комісари (фінансів, в’язниць, харчування тощо), покликані замінити відповідні структури міської управи. Однак дуже швидко з’ясувалося, що командир червоногвардійсько- го загону М. Порадій мав власне бачення вирішення питання про вла ду. Незабаром після його появи в місті на спільному засіданні партко му більшовиків і міської ради, робітничих і солдатських депутатів (до речі, досить, красномовне поєднання) представник останньої попросив М. Порадіна інформувати раду про ситуацію на фронті та про свої дії. У відповідь присутні почули: «Мене призначила Ставка не для того, щоб бути, льокаєм Ради. Коли б на вас тяжіла відповідальність, ви б так само робили б. Вчинки мої може обговорювати лише Ставка. Питан ня про владу, поставлено правильно: найвища бойова-оперативна й ци вільна — в моїх руках...».* За споминами одного з місцевих діячів, М. Порадін заявив: «Вся власть в городе и воєнная, и гражданская во всей полноте, это — я».26 Отже, командувач реальної військової сили, наявність якої зроби ла можливим проголошення в місті радянської влади, не мав бажання не те, щоб підкорятися раді, а навіть інформувати її. На наш погляд, справа тут не. тільки в самодурстві конкретної особи чи приналежності її до лівих есерів, а не до більшовиків. Як свого часу пояснив дослід ник радянської доби: «Но революционный народ брал власть в свои руки не для того, чтобы передать ее Советам, которые лишь по форме напоминали органы власти трудящихся, а в действительности таковыми не являлись».27 Так що справу маемо з позицією — ради були потріб ні більшовикам та їх союзникам лише для прикриття власної влади. У Чернігові, за свідченням Л. Стерліна (на січень 1918 р. - член Поалей-Ціон, потім—Єврейської комуністичної партії), «никакой реаль ной силы у Совета не было».28 Більшовик А. Тилис стверджував: «...От ряд и его начальник Порадин, который занял губернаторский дворец со своим штабом, начали заниматься неблаговидными делами: пьянст- 6 Сіверянський літопис вом, грабежами местного населения... Наши попытки ликвидировать эти безобразия не давали должных результатов, так как; военная сила была в руках Порадина... Мы чувствовали себя неуверенно!».29 За спо стереженням земської газети, «в дни господства большевиков Чернигов представлял собой какой-то пьяный лагерь. Большевистские комиссары в своем цинизме превзошли всех николаевских чиновников».30 На думку радянського історика В. Щербакова, міська рада «...ніякої практичної роботи проводити не могла, ще й більше, нічого не зробила щодо орга нізації влади в губернському масштабі».31 Наступні епізоди, на нашу думку, досить, красномовно характе ризують стан справ у Чернігові в зазначений період. Всупереч бажан ню міської ради М. Порадій фактично закрив газету «Черниговский край».32 Рада спробувала вилучити зброю у населення, однак на вимо гу штабу М. Порадіна вона відпускалася червоногвардійіщм. Останні продавали її на базарі тому ж таки населенню. 33 За споминами голови ревкому села Роїще, командира червоногвардійського загону П. Коб- ця, ні С. Соколовська як представник ради, ні М.Порадін як командир червоногвардійського загону не змогли дати йому зброю: перша її про сто не мала, а другий — «три дня... был пьня в дрезину».34 Отже, фактично говорити про наявність радянської влади у Чер нігові у січні-лютому 1918 р. не доводиться, оскільки рада влади не мала і залежала від ласки замоскворецьких червоногвардійців. На початку лютого їх командування нарешті погодилося передати господарську владу раді. Були навіть проведені перевибори її виконкому, які надали перевагу більшовикам та їх союзникам Поалей-Ціон (6 більшови ків, 3 — члени Поалей-Ціон, 6 — інші соціалісти).35 Однак, було вже запізно — серед населення міста авторитет ради був, безнадійно підір ваний. Все, на що спромоглася місцева рада, — не допустити расових кри вавих репресій над інакодумцями. На початку 1918 р. Це був вчинок. Одного дня червоногвардійці першого; Мінського робітничого заго ну почали арештовувати мешканців міста за зовнішніми ознаками. Ска жімо, вишиванка чи військова виправка.були достатніми підставами для арешту. Зокрема, було затримано кілька чернігівських громадсь ких діячів, членів губернської земської управи: В. Ф. Алашенка, Н. П. Винникова, В. І. Курочкіна.36 Після втручання ради та особисто С. Соколовської вони були звільнені. Крім, того, рада в терміновому по рядку створила комісію по «розвантаженню» в’язниць від осіб, що без підставно туди потрапили.37 Автор документальної, повісті «Елена» В. Коновалов стверджував, що за наказом. С. Соколовської. було відпу щено 75 офіцерів, яких збільшовичені солдати тримали у казармах 13-го запасного піхотного полку і збиралися розстріляти.38 Про вряту вання офіцерів згадував і Д. Дорошенко: «...Казали, що Соня Соко- ловська, яка стала на чолі чернігівського «совдепа», рішуче виступила проти убивств і мордувань, навіть оповідали, що вона врятувала коло сотні офіцеров, яких більшовики знайшли в Чернігові, і хотіли всіх ви різати... Коли вона рятувала сотні невинних людей від загину, то честь їй!».39 Прокадетський «Черниговский край» зауважив: «Следует раз делять большевиков приезжих от местных, между которыми происходи ли значительные трения. Приезжие большевики настаивали на крутых репрессивных и террористических мерах, от которых их старались удер жать многие из местных большевиков. Любопытно, что некоторых мест - ных большевиков упрекали в «идейности» я почти в лицо, говорило, что «нам не надо всяких идейных барышень и студентов». 40 Про заслуги деяких членів виконкому ради в тому, що місто, майже не постраждало, говорив міський голова та інші гласні, незалежно від політичної орієн тації. 41 Сіверянський літопис 7 Чутки про ледь не ідеальну поведінку більшовиків поширилися да леко поза межі міста і губернії. Один з сучасників, якому не довелося побувати в той період у Чернігові, стверджував: «В городах привин- циальных, маленьких с незначительным численно населением, больше визм переживался весьма различно, в зависимости от личного характе ра стоявших во главе временной власти большевистских диктаторов... Так, напр., г. Чернигов в этот первый приход большевиков отделался чуть ли не 50000 рублей контрибуции, которых хватило для того, что бы верховный комиссар мог день и ночь пить горькую». 42 Свідок поми ляється. Рада наклала контрибуцію у сумі 675000 рублів, однак, як видно з протоколу засідання, не встигла зібрати гроші повністю. 43 Меш канці міста відчували й інші незручності, як от: «реквізиції» коней, «придбання» замоскворецькими червоногвардійцями товарів в обмін на платіжні розписки, безпричинні обшуки з обов’язковим зникненням цінних речей. Крім того, «при полном воспрещении продажи в городе спиртных напитков, в местах постоя большевиков ежедневно потреблялись десятки бутылок водки... При этом происходило то, что обычно соответствует пьяным оргиям».44 Але головне, що не вдалося повністю уникнути кривавих розправ, Безвинною жертвою стала 18-річна дівчина, вбита у власній хаті арти лерійським снарядом під час «учбових» стрільб червоногвардійців. За наказом коменданта міста з незрозумілих причин розстріляли С. Нико- лаєнка та М. Чоботька (писарів повітового військового начальника), вбито гранатою офіцера Печановського. Найбільший резонанс у місті викликало вбивство члена комітету УПСР, одного з активістів чернігівської «Просвіти» гімназиста М. Лебедя. За свідченням місцевої преси, на похороні 9 лютого «народу було багато, особливо шкільної молоді». Представнику ради «не дали можливості говорити». 45 Фактично, то була перша антибільшовицька маніфестація в місті. Антирадянські та антибільшовицькі настрої поступово наростали, однак кінець радянської влади настав раптово. Містом поповзли чутки про наближення загону німців. Цього виявилося досить для того, щоб червоногвардійський загін М. Порадіна в ніч з 16 на 17 лютого без по передження міської ради зник із Чернігова, залишивши на згадку про себе розгромлений губернаторський палац (до речі, страх червоногвар дійців був дещо перебільшений: німецький офіцер у супроводі п’ятьох солдат приїхав з Києва 25 лютого, а бойові підрозділи з’явилися ли - ше у середині березня).46 Згідно з доповіддю міського голови, ввечері 16 лютого виконком ради запропонував думі взяти на себе обов’язки по охороні міста та створити збройний загін, що і було зроблено до вечо ра наступного дня, а місцевий загін червоної гвардії склав зброю. Вла ду перебрав спеціальний орган, основу якого склала президія управи думи.4 Таким чином, як і в січні, було досягнуто угоди про мирну пе редачу влади. Відносно мирне перебування більшовиків призвело до досить див - ного їх співіснування в Чернігові з небільшовицькими військовими фор - муваннями. П. Кобець стверджував (нехай і помилково), що отримав зброю не в кого іншого, як у куреня «Вільного козацтва»,48 фактично зберігалася структура загонів самооборони. Не дивно, що місцеві біль шовики вирішили не випробовувати долю і зреклися влади в день утечі загону М. Порадіна.* Отже, навіть за умови анархії, що наростала, та розвалу системи влади чернігівські більшовики виявилися неспроможними власноруч її * До речі, червоного командира невдовзі розстріляли самі ж більшовики (Щерба - ков В. К. Жовтнева революція і роки громадянської боротьби на Чернігівщині.— Чернігів, 1927 - С. 48 ). 8 Сіверянський літопис взяти. Лише поява зовнішньої збройної сили дозволила проголосити в місті радянську владу. Однак такою вона була лише за назвою — міс цева рада фактично відігравала роль прикриття для реальної, до того ж необмеженої влади командування Замоскворецького червоногвардій- ського загону. Спроба ради змінити ситуацію фактично провалилася, однак місцевим більшовикам вдалося не допустити в місті масових кривавих розправ. Втеча червоногвардійського загону М. Порадіна автома тично означала кінець першого періоду радянської влади в Чернігові. Що ж до жахів, якими він супроводжувався, то на фоні севастополь - ської різанини морських офіцерів, дій сумнозвісного Р Ф. Сіверса на Харківщині, муравйовщини чернігівський варіант встановлення радян - ської влади в Україні був одним з найм’якіших. Джерела та література: минуле (1914 — 1920).1. Дорошенко Д. І. Мої спомини про недавне — С. 192. 2. Черниговская земская газета (далі — ЧЗГ). — 1917. — 10 ноября. 3. Там само. — 17 листопада. 4. История городов и сел УССР. Черниговская область, К., 1983. Мюнхен, 1969. області (далі — ДАЧО).жавний архів Чернігівської Спр. 1. — Арк. З0. 5. Дорошенко Д. І. Назв. праця. — С. 197. 6. Черниговский край. — 1917. — 14 ноября. 7. Щербаков В. К. Жовтневий період на Черніговщині — № 5—6. — С. 300, 301. 8. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Т. 2. — С. 202. 9. Черниговский край. — 1917. — 4 декабря. 10. Там само. — 6 січня. 11. Дорошенко Д. І. Назв, праця. — С. 204. 12. Черниговский край. — 1918. — 3 января. 13. Нариси історії Чернігівської обласної партійної організації. С. Р. 592. Літопис революції. Україні — К., 125; Дер- Оп. 1. — 1927. 1967 К., 1980. — 48; Чернігівщини в боротьбі за владу Рад (1917— 1920), — победа Советской власти на революция и победа Советской власти на Левенко А. І. Трудящі Чернігів, 1958. — С. 17. 14. Великая Октябрьская социалистическая революция Украине. — К., 1982. — Ч. 2. — С. 601. 15. ДАЧО. — Ф.-Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 5- — Арк. 203. 16. Там само. — Спр. 12. — Арк. 277. 17. Великая Октябрьская социалистическая Украине. — К., 1982. — С. 553. 18. Цит. за: Щербаков В. К. Жовтнева революція і роки громадянської боротьби на Чернігівщині. — Чернігів, 1927. — С. 62. 19. Черниговский край. — 1917. — 21 января. 20. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. — Ф. 1113. — Оп. 1. — Спр. 53. — Арк. 45, 46. 21. Великая Октябрьская социалистическая революция и победа Советской власти на Украине. — К., 1982. — С. 785. 22. Черниговский край. — 1918. — 23 января. 23. ДАЧО. — Ф.-Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 5. — Арк. 203. 24. История городов и сел УССР. Черниговская область. — К., 1983. — С. 125. 25. Цит. за: Щербаков В. К. Жовтнева революція і роки громадянської боротьби на Чернігівщині. — Чернігів, 1927. — С. 48. 26. ДАЧО. — Ф.-Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 5. — Арк. 204. Сіверянський літопис 9 27. Гамрецкцй ip. М., Тимченко Ж. П., Щусь О. Й. Триумфальное шествие власти. —К,,. 1987. — С 71. 28. ДАЧО. — Ф.-Р., 592. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 31. 29. Там само — Спр. 12.. Арк. .277; 30. ЧЗГ. — 1917.— 23 февраля. 31. Щербаков В. К, Жовтнева революція і роки громадянської боротьби на щині. — Чернігів; 1927. — С. 63. 32. Черниговский край. — 1917. — 21 февраля. 33. ДАЧО. — Ф.-Р. 592, — Оп, 1. — Спр. 1. — Арк. 31. 34. Там само — Спр. 5.— Арк. 163. 35. Там само. — Спр. 1. — Арк. 31. 36. ЧЗГ. — 1918.— 2 февраля. 37. Щербаков В. К. Жовтнева революція і роки громадянської боротьби на щині. — Чернігів, 1927. — С. 49. 38. Коновалов В. Елена. Одеса, 1969. — С. 41. 39. Дорошенко Д. І. Назв. праця. — С. 213. 40. Черниговский край. — 1917. — 22 февраля (7 марта). 41. Там само. — 22, 23, лютою (7, 8 березня). 42. Могилянский Н М. Трагедия Украины. (Из пережитого в Киеве в 19І8 Архив русской революции, — Берлин, 1923. — Т. 11. — С.78. 43. Черниговский край. — 1917. — 21, 22 февраля (6, 7 марта). 44. Там само. — 22 лютого (7 березня). 45. ЧЗГ. — 1918. — 26 февраля. 46. Там само. — 2, 16 ,15, 29) березня. 47. Черниговский ;край. — 1918. — 23 февраля (8 марта). 48. ДАЧО. — Ф.-Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 5. — Арк. 163. Советской Чернігів- Чернігів- году) // 10 Сіверянський літопис

Встановлення та перший період радянської влади в Чернігові

Репозитарії

Схожі ресурси