Вибір Степана Пободайла
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200500 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Вибір Степана Пободайла / А. Буняк // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 11-15. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200500 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2005002024-12-05T14:44:43Z Вибір Степана Пободайла Буняк, А. Становлення державності України 1997 Article Вибір Степана Пободайла / А. Буняк // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 11-15. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200500 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Становлення державності України Становлення державності України |
| spellingShingle |
Становлення державності України Становлення державності України Буняк, А. Вибір Степана Пободайла Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Буняк, А. |
| author_facet |
Буняк, А. |
| author_sort |
Буняк, А. |
| title |
Вибір Степана Пободайла |
| title_short |
Вибір Степана Пободайла |
| title_full |
Вибір Степана Пободайла |
| title_fullStr |
Вибір Степана Пободайла |
| title_full_unstemmed |
Вибір Степана Пободайла |
| title_sort |
вибір степана пободайла |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Становлення державності України |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200500 |
| citation_txt |
Вибір Степана Пободайла / А. Буняк // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 11-15. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT bunâka vibírstepanapobodajla |
| first_indexed |
2024-12-15T16:35:39Z |
| last_indexed |
2024-12-15T16:35:39Z |
| _version_ |
1818524951066443776 |
| fulltext |
Анатолій Буняк
ВИБІР СТЕПАНА ПОБОДАЙЛА
Сумно було в один із серпневих днів 1654 року. Невесело повертав -
ся в столицю Сіверщини наказний гетьман Задніпров’я полковник Чер
нігівського полку Степан Пободайло. Не вигуками «Слава!» зустрічали
свого земляка жителі Чернігова, а розпачем і сльозами. Домовину з
пошматованим тілом полковника заносили до Троїцько-Іллінського мо
настиря сивоусі козаки - побратими.
Народився Степан Пободайло на рубежі XVI—XVII століть в се
лянській родині містечка Носівки. 1 Це був час, коли український народ
розпочав боротьбу за свою незалежність. Косинський, Наливайко,
Жмайло, Острянин, Гуня, Скидан і десятки інших ватажків намагались
підняти народні козацькі повстання проти Речі Посполитої. Самі істо
ричні умови сприяли вихованню у молоді тих часів почуття любові до
рідної землі, ненависті до її поневолювачів. Постійні війни з польською
шляхтою та агресія з боку Кримського ханства змушували хлопців
учитись володіти зброєю. Ідеалом молоді був запорозький козак.
У 1630-х роках у Носівку прибув новий шляхтич Адам Кисіль. Він
походив з українського знатного роду, мав вищу юридичну освіту. По
льський король подарував йому Носівське староство за хоробрість у
війні проти Московії.2 Староста забрав молодих сильних хлопців у за
гін драгун. Степан також був зарахований до його складу. Цей військо
вий підрозділ супроводжував старосту у його поїздках по Речі Поспо -
литій.
1637 року трапилась подія, що сколихнула Носівку. В цьому році у
Носівському та Остерському староствах повстали козаки і селяни. Їх
очолили ватажки Носко і Мурко. Повстанці вигнали польську шляхту
і рушили на південь, де приєдналися до загонів Павлюка і Острянина. 3
Ровесники Пободайла піднялися на боротьбу за волю і православну ві
ру. А він продовжував служити Адаму Киселю. Адже носівський ста
роста не був ворогом українського народу. Кисіль був православним ук
раїнцем, певний час виконував обов’язки комісара реєстрового коза
цького війська, захищав православ’я у Сеймі. Він постійно говорив під
леглим, що потрібно відстоювати свої права виключно законними засо
бами. Але польська шляхта ніколи на закони не зважала. Наприклад,
у 1645 році до Носівської фортеці вдерся польський полковник Душин-
ський з жовнірами. Поляки не довіряли Киселю і вважали його зрадни
ком. Тому Душинський поводився у володіннях А. Киселя дуже сва
вільно. Жовніри зламали фортечну браму і почали грабувати Носівку.
Вони примушували міщан продавати майно і купувати. їм горілку та
пиво. Тих, хто намагався відстояти свою гідність, польські жовніри жор -
стоко били. Полковник захопив збіжжя, що належало носівському ста
рості, і вивіз до свого маєтку, А. Кисіль подав позови до суду, скар -
жився на розбій Душинського. 4 Та все це було марним. Закони не за
хищали навіть українського шляхтича. І, можливо, саме тоді С. Побо-
дайло вирішив при нагоді виступити проти ворогів свого народу.
Така нагода трапилась через три роки. 1648 року розпочалась но
ва козацька війна, яка увійшла в історію під назвою Визвольної війни
українського народу. Козаки вручили гетьманську булаву Богдану
Хмельницькому. Новий гетьман розіслав козацькі загони по всій Укра-
їні. Прибув такий загін запорожців і на південь Чернігівщини. Міщани
і селяни Носівки масово покозачились і влились у військо Б.Хмельни-
Сіверянський літопис 11
цького. У червні 1848 року 15 тисяч селян Лівобережної України об’єд
нались в козацькі загони і рушили визволяти міста.5 Один з польських
шляхтичів так описав дії козаків у Чернігові: «Захватив замок путем
измены, перебили там козаки свыше 180 человек шляхты значительной.
Некоторые шляхтычи имели при себе свыше 100 челядников. Урядни-
ков земских, ротмистров и отборных солдат... перебили».6
У 1648 році розійшлись шляхи А. Киселя і С. Пободайла. Перший
став на бік Польщі. Другий перейшов до повстанців їі показав себе
досвідченим, сміливим вояком. Козацький ватажок М. Небаба відразу
звернув увагу на хороброго носівчанина І доручив йому командувати
сотнею. У реєстрі війська Запорозького за 1649 рік М. Небаба був за -
писаний полковником Чернігівського полку, а С. Подобайло — його по-
мічником.7
У цьому році Б. Хмельницький доручив козакам Чернігівського
полку обороняти північні кордони України. Певний час литовський
князь Я. Радзивілл не наважувався рушати на Україну. Але влітку
1649 року він вдався до активних воєнних дій і пішов на Київ. У черв
ні Б. Хмельницький призначив Пободайла наказним полковником Чер
нігівського полку і дав йому наказ іти на допомогу київському полков -
нику Кричевському. Протягом двох місяців(червень—липень) у районі
Чечерська, Річиці точилися запеклі бої. 21 липня 1649 року відбулась
вирішальна битва біля міста Лоєва. Дорогою ціною козакам вдалося
зупинити наступ Радзивілла. Смертю хоробрих загинув полковник Кри-
чевський.8 Литовське військо понесло настільки серйозні втрати, на
стільки було ослаблене битвою під Лоєвим, що Радзивілл відмовився
від дальшого походу в Україну. Пободайло ж дав наказ козакам від
ступити. Наприкінці липня й Радзивілл відвів своє військо до Речиці.
Кричевський та Пободайло унеможливили допомогу Яну II Казиміру
з боку литовського князя, чим сприяли перемозі Б. Хмельницького у
воєнній кампанії 1649 року.
Наступного року Чернігівський полк під командуванням Небаби і
Пободайла брав участь у молдавському поході українських військ. 9
Похід виявився успішним — козаки здобули декілька перемог. Молдав
ський господар Лупул уклав союз із Україною.
1651 рік приніс Пободайлу багато прикрощів. Б. Хмельницький дав
наказ чернігівцям нейтралізувати литовське військо і стримувати Рад-
зивілла у Білорусії. Туди направлялись невеликі загони козаків, які по
повнювались місцевими жителями. Ці партизанські загони відволікали
основні сили литовського князя. Вже наприкінці лютого до Чернігова
підійшли майже всі сотні Чернігівського і Ніжинського полків. Ось як
про це писав польський жовнір: «Чернігівці думають сильно боронити -
ся, коли наше (польське) військо наступить, але тільки замкнувшись у
місті: «Ставити поля» не хочуть. В місті поживою і порохом досить за
безпечені, обережність велика, але в місті козаки не сидять: найбільше
їх над Дніпром на перевозах і шляхах усяких».10 Козаки сподівалися,
що Радзивілл все ж таки не перейде кордон і буде дотримуватись ней
тралітету. Однак литовські війська часто вдавались до провокацій на
покордонні. Так, гомельський гарнізон напав на містечко Яриловичі і
вирізав всіх жителів. Це змусило Небабу і Пободайла покарати
вбивць11 4 червня 1651 року близько 8 тисяч козаків зробили вилазку
проти литовського гарнізону в Гомелі. Пободайло особисто відправив
козаків з Чернігова. Небаба пояснював цю акцію, як каральну експеди
цію за напад литовців на м. Яриловичі. Для того, щоб заспокоїти Рад
зивілла, в його ставку 13 червня прибув С. Пободайло. Замісник Чер
нігівського полковника мав утримати литовського князя від походу на
Україну. На жаль, переговори не дали бажаних результатів. Радзивілл
наказав затримати козацьку місію на декілька тижнів у литовському
12 Сіверянський літопис
таборі. А сам таємно рушив з військами на Сіверщину проти Небаби.12
Пободайло повернувся до Чернігова занадто пізно і не встиг попередити
козаків про плани Раздивілла. Литовський князь використав фактор
несподіваності і напав на підрозділи Чернігівського та Ніжинського
полків. 26 червня 1651 року в запеклому бою біля с. Ріпок козаки за
знали поразки. В цьому бою загинув і полковник М. Небаба. Ось як ці
події описав М. Грушевський: «Мірский без труду розгромив козацьку
чату, що стояла на переправі, і та, прибігши, дала знати Небабі, що
польський відділ не дуже великий перейшов Дніпро. Небаба, не підо-
зріваючи, що Радзівілл сам буде там — бо ж іще не вернули посли від
нього, і можна було думати, що він далі займає становище нейтральне:
веде переговори, без ніякої обережності рушив з Чернігова і напав на
полк Мірского. Непомічений ним Радзівілл тим часом переправлявся
через Дніпро і, обійшовши його під час битви, вдарив збоку з своєю кін
нотою. Небаба «неуважний полковник», як його зве Самовидець, попав
у таку сутичку, що з неї не вийшов. Оправдав своє прізвище: бився
в-руч, затятий в праву руку, боронився лівою і не піддавшись живим
зарубаний був на місці».13
Залишки козацьких загонів привів до Чернігова ніжинський пол
ковник Сухиня.14 У цей час до Чернігова прибув звільнений з-під вар
ти Пободайло. Відразу козаки Чернігова обрали його своїм полковни
ком. С. Пободайло підтягнув до Чернігова свіжі сили і зміцнив оборону
міста. Радзивілл після декількох невдалих спроб захопити Чернігів від
вів свої війська до Любеча.15
Тяжким був 1651 рік і для Богдана Хмельницького. Після зради
татар і поразки під Берестечком він був змушений підписати принизли
ву Білоцерківську угоду. У січні - лютому 1652 року на Чернігівщину
вступило 16-тисячне польсько-шляхетське військо. Б. Хмельницький,
щоб не загострювати відносин з урядом Речі Посполитої, наказав пол
ковнику Пободайлу не чинити опору. Лише на території трьох козаць
ких полків, що ліквідовувалися (Чернігівського, Ніжинського та При
луцького), 100 тисяч козаків мали стати підданими польських панів.16
Б. Хмельницький призначив чернігівського полковника наказним
гетьманом Сіверщини. С. Пободайло, незважаючи на нове призначення,
поставився вкрай негативно до умов Білоцерківського договору. В од
ному з листів він попереджував шляхтичів, щоб вони не чинили ніяких
образ козакам: «паны наезжают на местности своих подданых, но особо
предупреждаю, чтобы козакам моему товариществу, не было от вас ни
малейших обид и притеснений».17
Адам Кисіль спробував відновити право власності на Носівське
староство і послав туди урядовця Лугу. Козаки не побажали поверта
тись в підданство Польщі і піднялись на повстання. Слугу А. Киселя
було вбито в с. Кобижчі. За наказом Киселя ніжинський полковнил за
арештував кількох повстанців. Жителі староства і козаки звернулися
за допомогою до свого земляка — наказного гетьмана Сіверщини.
С. Пободайло взяв заарештованих під свій захист. Він склав прохання
на ім’я гетьмана і поїхав до Б. Хмельницького в Чигирин.18
Такий перебіг подій не влаштовував Адама Киселя. І він написав
листа Богдану Хмельницькому з вимогою покарати повстанців і черні
гівського полковника. Кисіль сподівався, що Хмельницький заарештує
Пободайла і пошле каральні загони на Лівобережжя. Гетьман прислав
Киселю обнадійливе повідомлення. Про це київський воєвода (Адам
Кисіль) поспішив поінформувати М. Потоцького: «Переважили мої за
ходи скриті махінації Пободайла, котрі я доніс п. гетьманові запоро
зькому. Сьогодні повернув мій посланець з Чигирина. Пободайла за
шию взято. За Дніпро суворі універсали розіслано... І зараз визначено
Сіверянський літопис 13
чотири що головніші полки, аби були готові рушити з гетьманом на по-
гамуванне бунтів...».19 М. Потоцький висловлювався ще агресивніше:
«На Задніпров'ю насмілилися вбити слугу п. воєводи київського, але
і ті розрухи вже втихомирилися і злочинці того вбивства за наказом
Хмельницького одні під меч інші на шибенницю призначені. А головно
го привиддю того задніпрянського бунту Пободайла, що під Любечем
був і тепер вислав посольство... взято до в ’язниці, і нема надії, аби звід
ти живий мав вийти». 20
Подібні плітки розповсюджували в Чигирині для того, щоб заспо
коїти Польщу. Звичайно, гетьман війська запорозького не збирався
страчувати чернігівського полковника. Пободайло відбув з Чигирина з
розпорядженням не загострювати обстановку на Лівобережжі. Наказ
ний гетьман Задніпров'я не поспішав ліквідовувати козацькі полки.
Він лише дав наказ козакам не чинити опору тим шляхтичам, які по
верталися в колишні володіння. До Седнева повернувся урядник шлях
тича Паца, до Мени прибув представник Киселя, до Сосниці — слуга
шляхтича Пісочинського та ін.
Пободайло не складав нового реєстру і не посилав реєстровців з
Лівобережної України до Київського воєводства, як того вимагали умо
ви Білоцерківського договору21 Одночасно Пободайло займався і гос
подарськими питаннями. Він дбав про духовність підлеглих. Всі власні
заощадження Чернігівський полковник віддав на відбудову Троїцько-
Іллінського монастиря, зруйнованого ще монголо-татарами.22 Він був
однією з найпомітніших постатей Богданових полковників. Тому
Б. Хмельницький призначив С. Пободайла наказним гетьманом усьо
го Задніпров'я.23
У 1653 році Чернігівський полк ніс сторожову службу на півночі Лі
вобережної України.. Пободайло забезпечував мирну працю селян і
міщан.
Після підписання договору про союз України з Росією у війні про
ти Речі Посполитої Б. Хмельницький поновив воєнні дії. У 1654 році
він дав наказ.С. Побода.йлу рушити на південь Білорусії. Загальне ке-
ріництво білоруським походом на цей раз здійснював наказний гетьман
І.Золотаренко. Українська старшина, незважаючи на гнів російського
керівництва, вводила у визволених містах і селах Білорусії козацькі
звичаї та устрій. 24
Досить довго козаки здійснювали облогу Гомеля. Ось як про це
писав Самовидець: «И там заставши жолніров литовских немалую ку
пу. Гомель осадил, под которым немалій час стоял, не могучи оных
узяты... видачи жолнірове, же юне трудно отседітися, здали Гомель
Золотаренкові котрій осадивши своими людми, потягнул под Бихов, го-
роды приворачуючи собі».25
Взявши Гомель, Чернігівський та Ніжинський полки підійшли до
Старого Бихова. С. Пободайло повів козаків на штурм добре укріпле
ної фортеці. Це була остання битва легендарного полковника. За свід
ченням очевидців, Б. Хмельницький тяжко переживав втрату свого вір
ного соратника. 26 Як і заповідав Подобайло — Троїцько-Іллінський мо
настир став останнім прихистком для січеного шаблями тіла чернігів
ського полковника.
Його життя є багато в чому повчальним і для українців XX сто
ліття. Нам також часто доводиться робити вибір. З’явилися скептики,
які в усіх негараздах звинувачують незалежність нашої держави. Мож
ливо, варто пригадати з приводу цього життя Степана Пободайла. У
1648 році він зробив свій вибір на користь вільної України і увійшов
у історію героєм.
14 Сіверянський літопис
Джерела та література:
1. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — К, 1996. — Т. 9 —
Кн. 1. — С. 382.
2. Василенко Н. П. Очерки по истории западной Руси и Украины. — К, 1916. —
С. 396
3. История городов и сел Украинской СССР. В 26 -ти т. Черниговская область, — K.,
1983. — C. 515.
4. Архив Юго-Западной России. — Ч. 3. — Т. 1. — К., 1863. — С. 390—396.
5. Історія Української РСР: У 8-ми т., 10 кн. — Т. 2. — К., 1979. — С- 30.
6. Чернигову 1300 лет: Сб. документов и материалов. — К.-, 1990. — С. 36.
7. Грушевський М. С. Назв. праця. — Т. 8. — С. 280.
8. Там же. — Т. 8. — С. 184.
9. Довідник з історії України: В 3-х т. Т. 2. — К., 1995. — С. 372.
10. Грушевський М. С. Назв. праця. — Т. 9. — Кн. 1. — С. 215.
11. Там же. — С. 225.
12. Там же. — С. 227—228.
13. Там же. — С. 321—322.
14. Ніжин і Ніжинщина. Вип. 1. — Ніжин, 1994. — С. 15. ,
15. Грушевський М. С. Назв. праця. — Т. 9. Кн. 1. — С. 322—323.
16. Історія Української РСР: У 8-ми т., 10 кн. — Т. 2. — К, 1979. — С. 47—48.
17. Чернигову 1300 лет. — К, 1990. — С. 39.
18. Грушевський М. С. Назв. праця. — Т. 9, Кн. 1. — С. 381—382.
19. Там же. — Т. 9. Кн. 1. — С. 383
20. Там же. — С. 384.
21. Там же. — С. 387—389.
22. Крип’якевич I. П. Історія України. — Львів, 1990. — С. 348:
23. Довідник з історії України: В 3-х т. — Т. 2. — К., 1995. — С. 372.
24. Дорошенко Д. І. Історія України: В 2-х т. — К., 1991. — Т. 2. — С. 39.
25. Літопис самовидця — К., 1971. — С. 67—68.
26. Слабошпицький М. З голосу нашої Кліо. — К, 1993. — С. 151— 152.
Сіверянський літопис 15
|