З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика)

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1997
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	З архівних джерел
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200504
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика) // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 66-71. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200504
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2005042024-12-05T14:45:19Z З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика) З архівних джерел 1997 Article З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика) // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 66-71. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200504 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З архівних джерел З архівних джерел
spellingShingle	З архівних джерел З архівних джерел З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика) Сiверянський літопис
format	Article
title	З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика)
title_short	З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика)
title_full	З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика)
title_fullStr	З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика)
title_full_unstemmed	З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика)
title_sort	з документації гетьмана івана скоропадського (підготовка до друку і передмова ю. мицика)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1997
topic_facet	З архівних джерел
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200504
citation_txt	З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика) // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 66-71. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
first_indexed	2024-12-15T16:35:47Z
last_indexed	2024-12-15T16:35:47Z
_version_	1818524959704612864
fulltext	З АРХІВНИХ ДЖЕРЕЛ ЗДОКУМЕНТАЩГЕТЬМАНАІВАНА СКОРОПАДСЬКОГО (Підготовка до друку і передмова Юрія МИЦИКА). Іван Скоропадський був гетьманом Лівобережної. України у 1708— 1722 pp. Біо графія цієї людини останнім часом привертає до себе зростаючу увагу, про що свід чать статті О. Гуржія та Л. Мельника.1 Помітна тенденція відходу від досить стерео типного погляду на Скоропадського як на вірного царського слугу, підкреслюється, що тільки волею обставин він не зміг взяти участі у антиколоніальному та антиім- перському повстанні гетьмана Івана Мазепи у 1708— 1709 pp., що, ставши з волі царя гетьманом 17(6).ХІ. 1708 p., він старався зберегти рештки суверенітету Української дер жави від тиску Російської' імперії, наскільки це було можливим у тих тяжких умовах. Оскільки біографія Скоропадського в загальних рисах висвітлена у працях ряду науковців, вкажемо тут лише на окремі важливі факти його життя, яке було надзви чайно міцно пов'язане з Сіверською Україною і насамперед Черніговом, Стародубом та Глуховом. І. Скоропадський народився в сім'ї козацького старшини Іллі в Умані 1648 року. Після взяття і сплюндрування турецькими загарбниками Умані у 1674 р. Іван Скоропадський і його брат Василь врятувалися втечею на Лівобічну Україну. Ще один брат (Павло) опинився у турецькій неволі і тільки через деякий час він зумів приєднатися до братів. До речі, про Павла Скоропадського йдеться у одному з ви явлених нами документів гетьмана І. Скоропадського, який ми наводимо нижче (№ 5). Гетьман наказував волинському сотнику Ліневичу надати своєму брату Павлу село Стару Рудню і греблю біля нього на р. Бречі. І. Скоропадський служив спочатку у гетьманській канцелярії при гетьманах І. Са- мойловичу та І. Мазепі, одружився з дочкою Никифора Калиниченка (Калиниковича), який був чернігівським полковим осавулом у 1671 — після 1674 pp. та чернігівським наказним полковником у 1688 р. Діставши за дружиною у посаг будинок у Черні гові, І. Скоропадський осів там. Від шлюбу з Палажкою Калиниченко народилася дочка Орина, яка пізніше стала дружиною бунчукового товариша Семена Лизогуба (1678— 1734), внука Якова Лизогуба, що був у 1687— 1698 pp. чернігівським полковни ком. Овдовівши у 1699 p., Скоропадський одружився вдруге з удовою генерального старшини К. Голуба Настею Маркович. На той час він уже був генеральним бунчуж ним, прослуживши понад 10 років чернігівським полковим писарем. Особисті якості Скоропадського не могли не бути поміченими гетьманом Мазепою і він призначає його генеральним осавулом (1701— 1707), а потім і стародубським полковником (1706— 1708). Ставши вже з волі Петра І гетьманом, І. Скоропадський перебував на цій посаді до самої смерті, що сталася 14(3) липня 1722 р. Нині зусиллями дуже невеликої групи науковців готуються й видаються матеріа ли для майбутнього «Українського Дипломатарію XVI—XVIII ст.», куди б увійшла б вся документація, яка вийшла з-під пера гетьманів України та Війська Запорізького, кошових отаманів, генеральної, полкової і сотенної старшини. Без цього фундамен тального видання неможливо вести мову про достатньо повну джерельну базу до вивчення історії Української держави козацької доби. Якщо звернутися до докумен тальної спадщини І. Скоропадського, то вона збереглася досить добре, хоч і розпо рошена по різних вітчизняних і зарубіжних архівах. Тим не менш, відсутня будь-яка спеціальна публікація документів цього гетьмана, справа обмежувалася у кращому випадку лише підбірками документів у статтях, та й то дореволюційного часу. Нами була виявлена група універсалів та наказів і листів І. Скоропадського, яка зберігається у польських архівосховищах. Більшість їх знаходиться у складі колекції Марціна Гожковського, яку він зібрав у 1858— 1859 pp. на Сіверській Україні і вивіз до Польщі. Вона і дотепер там зберігається у відділі рукописів Бібліотеки Польської Академії наук у Кракові. Про цю колекцію нам вже доводилося не раз писати. Тут відзначимо тільки, що частина документів з даної колекції якимсь чином залишилася на Україні. Про це свідчить, наприклад, виявлена нами грамота цариці Анни Іоаннів- ни, якою видатний український літописець Григорій Грабянка призначався гадяцьким. 66 Сіверянський літопис полковником у 1730 р. На документі у лівому верхньому куті є запис рукою самого Гожковського: його ім'я та прізвище у скороченому вигляді (Mar. Gorzk.). Врахо вуючи значення цього документа, подаємо його текст у додатках до нинішньої пуб лікації. Матеріали колекції М. Гожковського активно нами використовувалися і тепер розгорнута публікація найважливішої його частини: документів гетьманів України XVII—XVIII ст. До речі, на сторінках «Сіверянського літопису» нами була здійснена публікація і двох листів І. Скоропадського (з колекції М. Гожковського), адресова них духовним особам.3 Тут подаємо 8 документів цього гетьмана, в тому числі 6 уні версалів і 2 накази, які було створено у 1709— 1721 pp. Половина цих документів (№№ 1—4) є універсалами-привілеями, даними гетьманом Гнату Василевичу Сахнов- ському, менському сотнику у 1696— 1722 pp., на володіння маетностями Хвеськівкою Феськівкою) та Величківкою, на звільнення підданих селян з даних сіл від тютюнної десятини тощо. Ще одним універсалом (№ 7) гетьман змушував жителів сіл Величків- ки та Киселівки виконувати «послушенство» по ремонту греблі, що належала жіно чому Свято-Покровському монастиреві (Макошино). Універсалом, зверненим до жи телів с. фастовця, Скоропадський забороняв орати й косити на степових пасовиськах, призначених для військових коней (№ 6). Нарешті, наказ гетьмана (№ 8) стосувався скарги козака Ф. Проскуренка (Проскурненка). До речі, цілий ряд документів, якими обросла його скарга, зберігається у збірнику № 279 відділу рукописів (далі— ВР) Біб ліотеки Польської Академії наук у Кракові (далі — бПАН). Гетьман наказував з'яви тися на суд і очну ставку кредиторам Ф. Проскурненка, козакам з Понорниці К. Ула- сенку та П. федорченку. В додатках до згаданих документів гетьмана І. Скоропад ського подаються ще два документи. Про один (грамота Анни Іоаннівни) вже гово рилося, а другий («премеморія»), стосується постою військ у містечку Вороніжі і по ходить з тієї ж колекції М. Гожковського. Значення поданих нижче документів полягає насамперед у тому, що вони дають можливість повніше уявити соціально-економічну політику І. Скоропадського, спрямо вану на зміцнення позицій козацької старшини і православних монастирів. Важливо, що в них йдеться про Сіверську Україну, насамперед про Чернігівщину (Менська й Понорницька сотні) та Ніжинщину (Воронізька та Глухівська сотні), про такі населені пункти (Величківка, Феськівка, Киселівка), котрі існують і нині на території сучасного Менського району Чернігівської області. Документи проливають світло і на особи стість гетьмана І. Скоропадського, до глибини душі обуреного свавіллям деяких ко заків, котрі, «вибиваючи» борг з свого боржника, повісили його за ноги на вербі, би ли киями, навіть заставили бігати під лавами і гавкати по-собачому (№ 8). Є тут дані і про брата гетьмана — Павла Скоропадського (№ 5), і про менського сотника Г. (Махновського; універсали й накази були адресовані чернігівському полковнику Пав лу Полуботку (№ 1—3), менському сотнику Г. Сахновському та киселівському сотнику Р. Андрусенку(?) (№ 7). З поданих нижче документів Скоропадського один зберігається в оригіналі і має особистий підпис-автограф гетьмана, а інші збереглися в копіях XVIII ст. Цікаво, що на копіях універсалів, даних Гнату Василевичу Сахновському (№№ 1—4), підпис остан нього зроблено іншим почерком. На наш погляд, цьому є пояснення. Сахновський став чернігівським полковим обозним вже по смерті Скоропадського, а саме, у 1723 р. Очевидно, коли робилися ці копії, Сахновський для більшої ваги дописав на них своє прізвище і нову, більш високу, посаду. Сподіваємося, що ця перша подача документів І. Скоропадського не буде останньою і вона, як і наступні публі кації, придадуться широкому колу істориків та краєзнавців. № 1 1709, січня 17 (6). — Глухів. — Універсал - привілей гетьмана І. Скоропадського Менському сотнику Г. Василевичу на володіння селами Величківка і Хвеськівка. Пресвітлійшого и державнійшого великого г/о/с/у/д/а/ра его царского в/е/л/и/- ч/е/ства Войск Запорожских гетман Иоан Скоропадский Его ж царского пресвітлого величества Войска Запоржского п/а/ну полковникови черніговскому з пп. старшиною полковою, сотником, атаманом з товариством, вой там, бурмиструм з всімьі того полку посполитыми людми, также урадови менскому и кому бы о том відати належало. Ознаймуем, иж респектуючимы на вірние пана Иг ната Василиевича, сотника менског/о/, прежде сотництва, а потом на ураді сотництва в Войску Запорожском роненние служби, до которих и впред его заохочуючи, на даем ему в подданство для вспартя господарского селец дві Величковку и Хвесков- ку, в сотні Менской зостаючие, з млинком прядним, в селі ж Хвескувці найдуючимся, да млин передний на греблі Менской Федора Кучура и Никифора Губского з двома каменями мужицкими до ласки н/а/шой войсковой, и в поссесию ствержаем займище его власное под селом Величковкою у мелника величковского купленое, прето в Сіверянський літопис 67 владінию тих помянутих сел Хвескувки и Величковки, а в отбиранню з млинов части войсковой, на нас належной, и в отнятю того займища, жебы як сам п/а/н полковник черніговский, старшина его полковая, так и урадовие менские ему, п/а/ну сотникови менскому, не важилися чинити жадной кривди и перешкоди; войти зась тих сел Ве- личкувки и Хвескувки повинни будут з всіми тамошними посполитыми людми, кромі козаков там мешкаючих и служби войсковие отбуваючих, всякие подданское послу шенство и повинность ему ж, п/а/ну сотнику менскому, отдавати, все тое пилно міти хочем, варуєм и рейментарско приказуєм. Дан в Глухові генвара 6 року 1709. Звиш менованний гетман рукою власною. Игнат Василевич, обозний полковый черніговский». (БПАН в Кракові. — ВР. — № 261/2. — Арк. 116 — 116 зв. — Копія XVIII ст.). № 2 1710, січня 24 (13). — Глухів. Універсал-привілей гетьмана І. Скоропадського на збудування млина в с. Хвеськівці менському сотнику Г. Василевичу. «Пресвітлійшого и державнійшого великого г/о/с/у/д/а/ря нашого его ц/а/р- ского в/е/л/и/ч/е/ства Войска Запорожского обоих сторон Дніпра гетман Иоан Скоропадский. Пану полковникови Войска его ц/а/рского пр/е/с/ві/тлаго в/е/л/и/ч/е/ства Запо- розкого черніговскому, пп. старшині полковой и всім, кому тилко з старшини и чер ні полку Черніговского ж обивателей відати належит, сим нашим ознаймуем уні версалом, иж пан Игнат Василиевич, сотник менский, міючи млин в селі Хвескувці, на той же греблі усмотривши місце способное на то строение млина внов вешняка, про сив так на построенние нашего потверження, яко на міючийся строити, фундушу. Ми теды, гетман, склонившыся на его, пана сотника менского, прошение, респектуючи на его ж в Войску Запорожском роненние праци и заслуги, яко выжей спеціфікован- ний млин, нашим ствержаем універсалом, так внов на той же греблі построити млин вешняк позволяем, биле б от построенного того млина не діялася кгрунтам людским шкода. Зачим аби в о/т/биранню с поменутого млина приходячих користей в постро енном вновь вешняка ніхто не сміл и не важился также наданню от нас части воин ской найменшой чинити перепони и трудности жадаєм, міти хочем и приказуєм. Дан в Глухові януар/ия/ 13 року 1710. Звышменованний гетман рукою власною. Игнат Василевич, обозный полковий черніговский». {БПАН у Кракові. — ВР. — № 261/2. Арк. 118. — Копія XVIII ст. Тексту докумен та передує запис копіїста: «Копия»). № З 1712, січня 25 (14). — Глухів. Стверджувальний універсал-привілей гетьмана І. Скоропадського мен ському сотнику Г. Василевичу на володіння землею і збудування мли - на у с. Хвеськівці. «Пресвітлішого и державнійшого в/е/ликого г/о/с/у/д/а/ря нашего его царского св/я/щенійшого в/е/л/и/ч/е/ства Войск Запорожских обоих сторон Дніпра гет ман Иван Скоропадский. Пану полковникови черніговскому, старшині его полковой и всім старшим и мен шим войсковим и посполитим того полку обивателем и кому бы о том відати нале жало, сим нашим ознаймуем універсалом, иж пан Игнат Василиевич, сотник менский, презентовал нам купчую запис от Данила Власенка, жителя сосницкого, на камен Майва на реці Мені в селі Хвескувці в задней стоючий с порожнею заставкою и з ин- шими, до того майна прилегаючими кгрунтами, собі данную и, построивши на той порожней заставці внов два камені, просил нашего на оние потвержения. Ми прето, гетман, тое его пана сотника менского прошение узнавши за слушное, а до того ж, респектуючи на его ж отдавна в Войску Запорожском роненние праци, тие куплен- нии и внов на порожней заставці построение два камені звыш намененними и кгрун тами сим нашим універсалом в спокойное владіние оному ствержаем, позволяючи з оних приходячие розміровие отбирати користи, биле б от тих внов построенних ка меней кгрунтам людским не діялася шкода. Зачим пилно міти хочем, варуєм и рей ментарско приказуєм, аби ніхто з старшини и черні войскових и посполитих полку Черніговского обивателей не міл і не важився ему, пану сотникови менскому, в вла- дінию купленними кгрунтами и в отбиранню звыш мененних каменей розмірових при ходов жадной найменшой чинити перешкоди. Дан в Глухові йануар 14 року 1712. Звыш менованний гетман рукою власною. Игнат Василевич, обозный полковый черніговский». (БПАН у Кракові. — ВР. — № 261/2. — Арк. 118 зв. — Копія. XVIII ст. Тексту до кумента передує запис копіїста: «Копия»). 68 Сіверянський літопис № 4 1715, січня 26 (15). — Глухів. — Універсал - привілей гетьмана І. Скоропадського менському сотнику Г. Василевичу на звільнення його маетностей, сіл Хвеськівки і Велич - ківки від тютюнової десятини . «Его царского пр/е/с/ві/т/ло/го в/е/л/и/ч/е/ства Войска Запорожского гетман Иоан Скоропадский. Всім, кому колвік о том відати надлежит, а особливе ординованним для вибран- ния титюнной десятини висланним, сим нашим ознаймуем універсалом, иж пан Игнат Василевич, сотник менский, просил нас о уволнене титюнной десятини от подданих его в селах Хвескувці и Величкувці будучих, до скарбу войскового належной, поне- важ з сажения титюну єдино тилко иміют себі препитание. Ми претЬ, прошению его, п/а/на сотника, не отмовивши, а респектуючи на его здавна ронячйёся войсковие ус луги, уволняем помянутих подданих од того за титюнную десятину, до скарбу вой скового належного датку, зачим аби поборци тоей титюнной десятини, кому она впред для стягнення вручена будет, відаючи о таковой волі нашой, жадного за тое от преречоних его п/а/на сотника подданих не вимагали платежу и повинности міти хочем и рейментарско приказуєм. Дан в Глухові йануар/ия/ 15. року 1715. Звиш менованний гетман рукою власною. Игнат Василевич обозный полковый черниговский». (БПАН в Кракові. — ВР. — № 261/2. — Арк, 119. — Копія XVI11 ст. Тексту доку мента передує запис, зроблений копіїстом: «Копия»), №5 1715, вересня 17 (6). — Глухів. — Наказ гетьмана І. Скоропадського волинському сотнику (?) Ліневичу. «П/ане/ Ліневич! Нехай будет вам відомо, же мы п/а/ну Павлу, брату нашому, опреділили в ві- чистое владіние всю греблю Руднянскую, на реці Бречи стоячую, з млинами и из се лом Руднею Старою. Жадаєм прето, абисте углядівши час, зехали туда купно з п/а/ ном Павлом и тую греблю з млынами з селом и, що там єсть до того кгрунту на- лежног/e/, отвели ему в владіние. Притом засилаєм вам ласку нашу. З Глух(ова) септеврия 6 року 1715. Вам ласкавий Иван Скоропадский, гетман, рукою власною м(апи) р (Ropria). (БПАН в Кракові. — ВР. — № 276. — Арк. 23. — Оригінал, завірений особистим підписом І. Скоропадського і печаткою, яка майже не збереглася. Запис у нижньому куті документа: «п/ану/ Ліневичу». Запис на звороті: «Поважний лист ясневелможно- г/о/, що Рудню в Бречи п/а/ну Павлу». № 6 1716, травня 18 (7). — Глухів. — Універсал гетьмана І. Скоропадського, яким жителям с. Фастовець за боронялося користатися з пасовиська для коней Війська Запорізького. «Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского и обоїх сторон Днепра гетман Иоан Скоропадский. Вам, атаманови з товариством и войтови з посполством фастовецким и всім, ко му колвек о том відати надлежатимет, сим н/а/шим ознаймуем універсалом, иж до неслося нам відати, что многие в/а/ши так з войскових, яко и посполитих жителей самоволие поступуючи, степ тот, на яком для войскових арматних коней сіно посегда кошувалося и косится и на оном же тое ж стадо артилерийское на паші найдуется зъоруете и засіваєте, през що великое для войскових коней в ормі діется утиснене. Прето яко такових самоволстников оний неслушний поступок ганим, так пилно чрез сей н/а/ш універсал приказуєм и грозно упоминаем, иж бы ніхто з преречоних жите лей ані тепр, ні в придучие літа оного войскового степу як в себі свого иміем грани цу орати отнюдь не важился, що если бы впред такое ж в/а/ше в ораню на тамош- ном степу дерзновенное показалося самоволство, теды оних не тилко приказуєм там плуги рубаты, леч и воли забирати, чого всего накріпко атаман и войт помянутие фастовские пилно повинни достатковати и так сами, яко и нікому там орат отнуд не допускати, что и повторе под срокгим на здоровю оних самоволников каранем при казуєм. Дан з Глухова мая 7 1716 року. (БПАН в Кракові. — ВР. — № 261/2. — Арк: 138 зв. Копія XVIII ст. Наприкінці ко піїст додав: «В подлинном подпис таков: «Звиш менованний гетман рукою власною», а також вказав: «Місто печати войсковой»). Сіверянський літопис 69 № 7 1717, вересня 2 [серпня 22). — Харлампіі'вна пустинь. — Універсал про «Послушенство» у справі ремонту монастирської греблі жителів сіл Киселівки і Величківки. «Его ц/а/рского пресвітлого величества Войска Запорожского гетман Иоанн Скоропадский. Паном сотником менскому и киселюжскому з тамошними урядами сим н/а/шим ознаймуем універсалом, иж доносили нам: жители киселювские и величковские греб ле их м/о/н/а/ст/ы/рской в тому ж селі Величковці будучой не хотят подлуг давнего обикновения гатити и поправовати, чрез що оная в крайное пришла разорене и спу стошене и обител с/вя/тая с тех причин веема в хліб оскудела; зачим яко непомалу мусим тому удивлятися, так пилно и сурово приказуєм, абы величковские жители казаки з послотые помянутую греблю, которая им до переезду и молотя потреб на, всегда належите угачовали и направляли, а киселювці подлуг давнего обыкнове ния, без жадной вимовкы також чинили в том гаченю помоч, под стятем упоминаем. Дан в Харяампиевой пустинці августа 22-г/о/ 1717 року». (БПАН в Кракові. — ВР. — № 261/2. — Арк. 106. — Копія. XVIII ст. Нижче тексту документа копіїст приписав: «У подлинного уневерсалу при войсковой печати подпи сано тако: «Звыш менованный гетман рукою власною». Таков подлинной універсал макошинского монастира манахиня Марфа приняла, а в еї місто по еї прошению рос- писался Леонтий Клопотовский, дозорца заиланский»). № 8 1721, квітня 9 (березня 29). — Глухів. — Наказ гетьмана І. Скоропадського з’явитися на очну ставку козакам К. Уласенку і П. Федорченку по скарзі Ф. Проскуренка. «Его царского пресвітлого величества Войск Запорозких гетман Иоан Скоро- падский. Вам, Карпу Уласенку и Филипу Федорченку, жителем и козаком покошицким, (?), чрез сей н/а/ш одкритий лист нехай будет відомо, иж подал нам супліку Хведор Ки- рилович Проскуренко, жител и козак тамошний, в ревних своїх плачев ускаржаючий- ся на вас в тот способ, что ви его, Хведора, за спродание власни же ему позосталих кгрунтов и бортной отчини, которой он, осиротивши по отцу и матері своей, не мог при собі задержати з тих мір, что многие долги родичами его ж затягнение, треба было кредиторам . випдачовати, , мусіл Тимоху Зімі во вічное владіние оние кгрунта продажею завести, самоволие и напрасно обвинивши, первеи як злочинцу на вербі стромглав повісивши, чрез дві годині его мордовали, а потим знявши, киями по га разд оного принародне били, а зверх того, гонячи попод лавами, веліли ему, яко псу, щекати, що он принужден будучи вашим мордерством, мусив тое учинити. От якого вашого убігши сюда, в Глухов, тиранского побою, просил в нас суда. Теди ми, яко непомалу, если так есть, удивляемся безчеловічним вашим поступком и неслиханно- му з самоволной предерзости мордерству, так чрез сей наш позовний лист грозно приказуєм, абисте по наступуючих, дасть Бог, дочекати Воскресенских свят второй неделі для очной з супплікуючим росправи приездили сюда, в Глухов, перед суд наш войсковий енералний. А еслибисте од назначенного термину ухибили, то знатно ж не увойдете наказаня, декларуем. Дан з Глухова 29 марта року 1721. Звиш менованний гетман рукою власною». (БПАН в Кракові. — ВР. — № 279, — Арк. 26. — Копія (?). ДОДАТКИ: № 1 1726, ЛИСТОПАДА 6 {ЖОВТНЯ 26). — ГЛУХІВ(?). — «Премеморія» Генеральної військової канцелярії до Малоросійської ко легії (?). «Премемория. З генералной войсковой канцелярії в Малороссійскую коллегию сего 1726 году октоврия 21 в присланних од старшины сотенной воронізской доношениї написано, что полку г/о/спо/д/и/на полковника Балсира три роти салдат, купно з обер и ундер оффіцерами ««окупившися, в оном городку Вороніжу на квартерах стоят, од чого тамошним обывателем превеликая тіснота в домах их учинена, а з тых оффіцеров нікоторие получают сустентацию в Новомлинской сотні; в чом означенная старшина воронізские просили в енералной войсковой канцеляриї раземотрения. Тог/о/ рады в вышписанной Малороссийской коллегиї обявляемся да бл/а/говолит оная коллегия 70 Сіверянський літопис опрєділит указом до коммиссаров сотні Глуховской,- чтоб з означенних оффіцеров, которие з сотні Новсмлинской получают сустентацию, туда ж е соттню Новомлинскую и на квартери переведено, чтоб воронізСкие обиватели крайнег/о/ утіснения чрез тое(?) не узнавали и всем малороссийские коллегия,, что забл/а/горозсудит, да бл/а/- говолит енералную войсковую канцелярию увідомит промемориею. Иван Левенец. Федор Петрович(?), старший канцеляриста. Николай Ханенко, кан целярист. Дамян Обоновский. Октоврия 26 1726 году». (БПАН в Кракові. — ВР. — № 279. — Арк. 18. Оригінал, підписаний особисто упо рядниками документа). № 2 1730, червня 10 (травня 30). — Москва. — Указ імператриці Анни про призначення обозного Гадяцького полку Г. Грабянки полковником Гадяцького полку. «Б/ожиею/ м/и/л/о/стию мы, Анна, императрица и самодержица всероссийская и протчая, и протчая, и протчая. Нашего императорскаго величества подданному ВойСка Запорожскаго обоих сто рон Днепра гетману Данилу Апостолу и всему Войску Запорожскому наше импера торское м/и/л/о/стивое слово. В прошлом 1729 году бл/а/женные памяти его величества Петра Втораго, импе ратора и самодержца всероссийскаго, нашего вселюбезнейшаго племянника, в гра моте к тебе, подданному нашему, писано, что гадицкой полковник Гаврило Милора- дович, за показанные от него казакам и посполству обиды от того полку отставлен, а на место ево в тот полк в полковники велено тебе, подданному нашему, з стар шиною выбрать волными голосы из малороссиян ч/е/л/о/век двух или трех кандида тов; и марта от 7 числа сего 1730 году писал - ты, подданной наш, что по силе той грамоты в кандидаты Гадяцкого полковничества выбраны три человека, а имянно пра вящей за писаря генералного Михайло Турковский та Гадицкого ж полку полковые, обозной Григсрей Гребянка, судья Мартын Шпишевский и притом прислал заручную того полку старшину, сотников значковых товарищей, отаманов городовых и селских и рядовых казаков и посполства челобитную, чрез которую они, полчаня, нас, вели кую г/о/с/у/д/а/рыню, наше императорское величество, всеподданнейше просили, чтоб из показанных кандидатов определить к ним в полк полковникам донося при том, что оные кандидаты люди добрые, заслуженные и в верности неподозрителные и того уряду достойны. И мы, великая г/о/с/у/д/а/р/ы/ни, наше императорское величе ство, указали по тому твоему подданного н/а/шего гетмана доношению и по заруч кой Гадицкого полку полчан челобитью, в том Гадицкого полку на место бившаго их полковника Гаврила Милорадовича быть полковником того ж Гадицкого полку обоз ному полковому Григорию Грабянке. И тебе, нашего императорскаго величества под данному Войска Запорожскаго обоих сторон Днепра гетману, велеть тому Грабянці в том Гадицком полку быть полковником и в верности к нам, великой г/о/с/у/д/а/ры- не и нашему императорскому величеству, в Глухове, в соборной церкве при гене рале нашем маеоре кн/я/зе Алексее Шаховском иліи при определенном от него, при- весть ево, полковника Гребянку, к присяге и тое присягу за ево рукою и за подписа нием тех, кто при том будет, прислать в нашу колегию иностранных дел. Дан в Москве лета от Р/о/ждества Хр/и/стова 1730 майя 30 дня, г/о/с/у/д/а/рство- вания нашего 1 году. Канцлер граф Головкин. Адреса: «Нашего императорскаго величества подданному Войска Запорожскаго обоих сторон Днепра гетману Данилу Апостолу и всему Войску Запорожскому». Записи: «Отпущена с Москвы О. Гребянке. Отпущена с Москвы мая 30 1730-г/о/ по естракту № 435.»; «Юня 8-в/о/ 1730 году о вручению полковнику Гребянці ранкгу полковничества гадяцкого. 3. в. к.». (Центральний державний історичний архів України у Києві.— ф. 1407. — Оп. 1. — № 3. Оригінал, завірений печаткою. У верхньому лівому куті документа рукою Мар- цика. Гожковського зроблено запис: «Маг. Gorzk». тобто «Магсіп Gorzkowski». Джерела та література: 1. Гуржій О. Іван Скоропадський. // Володарі гетьманської булави. — К., 1995. — С. 403— 418; Мельник Л. Гетьман Іван Скоропадський. // Пам’ять століть. — 1997. — № 4. — С. 55 — 62. 2. Мицик Ю. А. З нових джерел до історії церковного землеволодіння на Чернігівщині XVII — XVIII ст. // Сіверянський літопис. — 1997. — № 2. — С. 100 — 116. Сіверянський літопис 71

З документації гетьмана Івана Скоропадського (підготовка до друку і передмова Ю. Мицика)

Репозитарії

Схожі ресурси