Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова)

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1997
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	З архівних джерел
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200509
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова) // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 72-78. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200509
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2005092024-12-05T14:45:57Z Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова) З архівних джерел 1997 Article Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова) // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 72-78. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200509 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З архівних джерел З архівних джерел
spellingShingle	З архівних джерел З архівних джерел Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова) Сiверянський літопис
format	Article
title	Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова)
title_short	Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова)
title_full	Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова)
title_fullStr	Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова)
title_full_unstemmed	Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова)
title_sort	іван спаський: нарис історії ніжинського музею (публікація та передмова в. симоненка та о. морозова)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1997
topic_facet	З архівних джерел
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200509
citation_txt	Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова) // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 72-78. — укр.
series	Сiверянський літопис
first_indexed	2024-12-15T16:35:58Z
last_indexed	2024-12-15T16:35:58Z
_version_	1818524971962466304
fulltext	ІВАН СПАСЬКИИ: НАРИС ІСТОРІЇ НІЖИНСЬКОГО МУЗЕЮ (Публікація та передмова Володимира Симоненка та Олександра Морозова). Загальновідомим є вагомий внесок Ніжинської вищої школи в розвиток вітчизня ної науки та культури. До блискучої плеяди її випускників належить наш видатний земляк, відомий вчений-нумізмат, перший директор Ніжинського окружного історич ного музею, згодом — беззмінний науковий працівник відділу нумізматики Держав ного Ермітажу у Санкт-Петербурзі Іван Георгійович Спаський. І. Г. Спаський народився 24 лютого (8 березня) 1904 року в Ніжині, у родині міс цевого священика, Його батько Георгій Спаський був настоятелем ніжинського Мико- лаївсього собору і користувався заслуженою повагою серед ніжинців. Людина над звичайно високої культури, отець Георгій Спаський виховував своїх дітей у кращих традиціях старої інтелігенції, прищеплював їм високу духовність, щиру любов до ми нулого та культури рідного народу. Неабиякі педагогічні здібності священика були визнані і громадськістю Ніжина: у 1895 р. його запросили на посаду законоучителя до Ніжинського історико-філологічного інституту. Батько назавжди залишився для дітей яскравим прикладом сумлінного виконання своїх обов'язків та громадянської мужності. Надзвичайно великого розголосу в Ні жині набув сміливий вчинок Георгія Спаського під час одного з найдраматичніших періодів громадянської війни. Влітку 1919 року, коли до Ніжина вдерлися деморалі зовані загони денікінської армії, у місті спалахнув жорстокий єврейський погром, під час якого загинуло близько 200 чоловік. У той час, коли на вулицях чинилися жах ливі насильства, отець Георгій проявив справжнє християнське милосердя і сховав у своєму будинку 30 єврейських родин. Коли ж розлютовані п'яні погромники намага лися увірватися до приміщення, в дверях їх зупинив старенький священик. Отець Георгій тихо, але впевнено промовив, що вбивці увійдуть в дім тільки через його труп. І трапилося диво: погромники відступили... Самовідданість Ніжинського священика була визнана навіть запеклими безбожни ками. І коли у червні 1921 року ніжинці проводажли Георгія Спаського в останню путь, навіть газета місцевих більшовиків «Червоне слово» вмістила зворушливий не кролог, який закінчувався такими словами: «І незалежно від сану, що його носив покійний, кожний, хто його знав, щиро повторить слова напису на; одному з вінків від євреїв: вічна пам'ять поборнику справедливості, захиснику пригноблених».1 Подружжя Спаських прагнуло дати своїм дітям фундаментальну гуманітарну ос віту. У 1914 році Іван Спаський став учнем Ніжинської класичної гімназії, що діяла при історико-філологічному інституті. Учбовий процес в гімназії мав чимало спільно го з інститутом. Світогляд учнів формувався під впливом таких яскравих педагогів, якими були директор І. Козловський, професори грецької мови Й. В. Добіаш, історик- краєзнавець М. М. Бережков, літературознавець В. І. Рєзанов та інші.2 Діти Спаських добре засвоїли батьківську науку. Під час першої світової війни старша донька Євгенія працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених воя ків, здобула вищу освіту у Петербурзі, а після революції стала науковим співробіт ником Київського сільськогосподарчого музею. У 1925—27 pp. вона приклала багато зусиль до збирання та вивчення етнографічних матеріалів на теренах Чернігівщини та Полтавщини, зокрема — про гончарство та золотарство в Ніжині. Зацікавився му зейно-збиральницькою роботою й Іван Спаський. Невдовзі ця цікавість переросла у полум'яну пристрасть, стала справою усього життя. У 1921 p. І. Г. Спаський успішно закінчив радянську школу, на яку було перетво рено класичну гімназію, і вступив до Ніжинського інституту народної освіти (І. Н. О.). Це був нелегкий час. І хоча безглузда політика більшовиків змінилася «відлигою» НЕПу, матеріальне становище студентів було дуже важким. Можна лише дивуватися, з якою справді героїчною наполегливістю вони продовжували штурмувати наукові височини. В цей час надзвичайно велику роль у науково-дослідницькій та педагогіч ній роботі колективу інституту відігравала справжня перлина Ніжинського ІНО — фун даментальна бібліотека. Зі сцени актового залу линули чудові українські пісні у ви конанні інститутського хору, яким керував відданий ентузіаст ф. Д. Проценко. Сту дентський любительський театр ставив справжні опери. В цю атмосферу творчої дія льності з головою поринув і студент Іван Спаський, котрий власноруч виготовляв ес кізи ефектних декорацій та освітлення до вистави «Запорожець за Дунаєм». Все це відіграло важливу роль у формуванні майбутнього вченого. Пізніше, у 1970 p., відповідаючи на запитання анкети «Чим Вам запам'ятався інститут?», Іван Георгійович відзначив: «Гарна гуманітарна підготовка, пречудова бібліотека, прекрасний хор під керівництвом Ф. Д. Проценка».3 Ще учнем старших класів, радянської школи Іван Георгійович Спаський прилу чається до музейної роботи, бере участь в діяльності архівно-музейної секції при Ні жинському відділі народної освіти, якою керував талановитий педагог О.С.Грузин- 72 Сіверянський літопис ський. Це захоплення супроводжувало Спаського і протягом усього періоду навчан ня. У 1925 р. випускнику Інституту Івану СпаськоМу було видано довідку за підписом ректора, в якій, зокрема, відзначалось: «Сумлінно працював в напрямку музейної та історико-філологічної справи, проявив власну ініціативу в описуванні, зберіганні та дослідженні різноманітних пам'яток старовини на Ніжинщині; і Особливо — в галузі народного мистецтва. Перед закінченням курсу він обрав собі тему проектної робо ти «Організація шкільного музею».4 1925 рік став знаменним у житті молодого вченого. Видатні педагоги В. І. Рєзанов та О. С. Грузинський високо відзначили здібності свого вихованця. За їх поданням Вчена Рада інституту вирішує направити І. Г. Спаського На подальше навчання до Ле нінградського університету.5 У 1928 p., закінчивши інститут мовознавства та матеріальної культури при Ленін градському університеті, І. Г. Спаський повертається до Ніжина, де в цей час створю ється Окружний історичний музей. Він бере активну участь у складанні та впорядку ванні музейної колекції, а згодом — стає першим завідуючим музеєм. Відкриття Ніжинського окружного історичного музею співпало з періодом «украї нізації» і було видатним явищем в духовному житті Ніжина. В основу експозиції було покладено унікальну нумізматичну колекцію, збірку картин з Ліцею князя Безбородь- ка, зібрання оригінальних рукописів М. В. Гоголя, що належали історико-філологічно- му інститутові. Згодом колекція поповнилася іншими цікавими музіейними речами. Ве личезну кількість експонатів етнографічного та археологічного характеру власноруч но зібрав І. Г. Спаський. Любов до своєї справи та гарні організаторські здібності мо лодого завідуючого, котрий, до речі, був і єдиним штатним працівником з мізерним окладом в 39 карбованців, перетворили музей на справжній осередо к культури. На посаді завідуючого Ніжинським окружним музеєм І. Г. Спаський працював до 1930 p., коли його переведено науковим співробітником до Харківського археологіч ного інституту. В цей час він у складі археологічної експедиції досліджує Донецьке городище, вивчає стародавні пам'ятки в зоні Дніпробуду, У 1932 p. І. Г. Спаського запрошують працювати до відділу нумізматики Державного Ермітажу в Ленінграді. Але наближалися страшні часи сталінщини. Хвиля жорстоких, репресій проти ін телігенції прокотилася по країні. Заарештували та відправили на заслання Євгенію Спаську. У січні 1934 року за сфабрикованим безглуздим доносом заарештували 30- літнього професора Івана Спаського. Сталінські опричники з Луб'янки, фабрикуючи чергову «слідчу справу», відзначилися параноїдальною за розмахом фантазією. Як люб'язно повідомила в одному з листів до авторів публікації донька і. Г. Спаського Лада Іванівна Вуїч, її батька звинуватили у приналежності до фашистської «Руської національної партії», що буцімто діяла у стінах Ермітажу. «Суть «криміналу» полягала у тому, що Іван Георгійович брав участь у переправленні «партії зброї» для україн ської філії цієї організації під виглядом створення тимчасової виставки середньовіч ної холодної зброї у Харківському історико-художньому музеї. Доля та наукова ка р'єра молодого талановитого вченого була перекреслена одним розчерком пера. Слідство, допити, вирок, безсонні ночі у камері, заслання у далекому, Казахстані — все промайнуло, наче кошмарний сон... Лиха доля не обминула й Ніжинський музей. Репресії проти української інтеліген ції охопили цілі кафедри, інститути, науково-дослідні установи... У 1934 р. за наказом наркома освіти УРСР В. Затонського Ніжинський музей було закрито, а його безцінні колекції пограбовано та розпорошено. Мотивація була звичайною для тих часів: зміст музейної експозиції визнали «насиченим націоналістичною та шовіністичною пропа- гандою».6 Звільнився Іван Георгійович Спаський у 1938 р. Тривалий час перебивався випад ковими заробітками, бо колишнього «політичного злочинця» на роботу за фахом не брали. З великими труднощами вдалося влаштуватися театральним художником у міс ті Череповці (ось коли знадобилися навички роботи у студентському театрі). З пер ших днів війни і. Г. Спаський воював на Північному фронті, був поранений, нагород жений медалями. Після війни, у 1946 p., повернувся до Ленінграда. З великими пере шкодами, завдяки заступництву відомого вченого-сходознавця І. А. Орбелї, тодішньо го директора Ермітажу, Іван Георгійович знову влаштувався на роботу до відділу нумізматики. Все довелося починати спочатку. У 1948 р. Іван Георгійович успішно захищає кан дидатську дисертацію, а вже за «хрущовської відлиги» — докторську. З того часу І. Г. Спаський стає провідним фахівцем в галузі руської монетної системи X—XVII століть, У грудні 1956 р. військовий трибунал переглядає його справу і припиняє її за відсутністю злочину. А у 1964 p., у зв'язку з 60-річчям, І. Г. Спаського нагород жено орденом Трудового Червоного Прапора. В цей час Іван Георгійович плідно працює над упорядкуванням каталогу та ство ренням стаціонарної експозиції з історії російських дореволюційних нагород. З-під пера видатного вченого виходить чимало наукових статей та монографій, серед яких особливий інтерес становлять такі, як «Дукачі та дукати України» (за матеріалами, Сіверянський літопис 73 зібраними на Ніжинщині у 1920-х pp.), «Русская монетная система», «К 1000-летию русской монетной чеканки» (остання, написана у співавторстві з М. П. Сотніковою, присвячена монетам часів Київської Русі .і, незважаючи на дещо спірне вживання тер міну «російська», є водночас найповнішим дослідженням відомого Ніжинського скар бу давньоруських срібників початку XI ст., знайденого у 1852 p.). Беззмінно, до виходу на пенсію, працював І. Г. Спаський старшим науковим спів робітником відділу нумізматики Ермітажу. Його учні й досі продовжують розробляти започатковані дослідником проблеми. А в душі Іван Георгійович так само залишався вірним сином Ніжина, дбайливо збирав та зберігав краєзнавчі матеріали, щедро ді лився ними з Ніжинським краєзнавчим музеєм, при нагоді відвідував місто свого ди тинства та юності. Але важкі роки випробувань наклали свій слід на долю вченого, підірвали здо ров'я. 4 листопада 1990 року з Ленінграда надійшла трагічна звістка про смерть Іва на Георгійовича Спаського. У Ніжинській філії Держархіву Чернігівської області зберігається «Нарис історії Ніжинського музею», який був написаний Іваном Георгійовичем Спаським у 1928 році. Цей документ містить, безумовно, унікальну інформацію про історію музейної спра ви на Ніжинщині, дає можливість уявити цінність музейних колекцій, що зберігалися в стінах Ніжинської вищої школи. Він буде цікавим не тільки краєзнавцям, але й іс торикам та музейним працівникам ще й тому, що переважна більшість цих експона тів назавжди втрачена або розпорошена по інших музейних сховищах колишнього СРСР. І, зрештою, це один з маловідомих наукових доробків видатного вченого, який уперше пропонується увазі широкої громадськості. Документ друкується мовою ори гіналу, із збереженням авторського стилю. НАРИС ІСТОРІЇ НІЖИНСЬКОГО МУЗЕЮ. Ніжинський Округовий Музей ім. Гоголя, заснований 15-го травня 1927 p., виник після довгого процесу накопления матеріалів, що стоїть, перш за все, в зв'язку зі стовосьмирічним існуванням у Ніжині вищої учбової установи І. Н. О.7, в минулому — їсторико-філологічного інститута, що, в свою чергу, через 2 варіянти Ліцею виріс із Гімназії Вищих Наук кн. Безбородька, яку було засновано р. 1820. Художньо-історичні багацтва інститута, що, головним чином, складалися з пода рунків двох його кураторів — графа Олександра Григоровича Кушелева-Безбородь- ка та його сина Григорія Олександровича, протягом багатьох років, до самої рево люції, були мертвим капіталом, бо не тільки не були доступними населенню міста, але й в інституті не відігравали помітної ролі. Зусилля окремих осіб з інститутського персоналу майже не могли змінити становища. Рукописи Гоголя (дар Г. О. Кушелева-Безбородька 1858 року) переховувалися у бібліотеці, нумізматична колекція (спадщина від нього ж 1872—73 pp.) так в силу загальної лінії поведінки інституту, як і тому, що вона майже' завжди перебувала в безнадійному безпорядку, також завжди стояла під замком.8 Картинна галерея (дар Ол. [ександра] Гр. [игоровича] 1845 р.) блукала по інституту, розбиваючись на части ни; картини прикрашали інститутську церкву, директорську квартиру, потім — темну читальну Залу бібліотеки, де, між іншим, одна картина протягом багатьох років висі ла до гори ногами. Нема чому дивуватися: після того, як біля 1910 р. більшість кар тин по дорученню інститута реставрирував учитель малювання Гімназії при інституті М. А. Рейхарт, частина з них від вживання лаку просто почорніла.9 Р. [оку] 1895 Й. Гр. Турцевич10 коротенько описав картини та передав каталога вид. [анням] в т. [омі] XV «Известий Историко-Филологического Института кн. Безбо родко в Нежине». Гоголівськіі свята 1902 та 1909 pp., до яких інститут, зрозуміло, ставився з особ ливою увагою, принесли дещо нове: в 1902 році була влаштована ювілейна вистав ка, присвячена Гоголю, видано «Гоголевський Сборник», добавилось дещо з нового з матерьялів. («Гоголевская выставка», Нежин, 1902). Року 1909 в помешканні бібліотеки інститута трудами Петра Олександровича За- болотського11 була організована «Гоголівська кімната» (або «Гоголівський Музей»), її було оголошено відчиненою для приватних одвідувачів щонеділі, протягом двох годин, але вже через 3 тижні днів для одвідування було зменшено до 1 на місяць. Та скоро й того не стало: було визнане за небезпечне допускати в бібліотеку групи сторонніх осіб. За рік до того, як залишити роботу в Гоголівській кімнаті, П. [етро] Ол. [ександрович] описав Гоголівську колекцію в брошюрі «Гоголевский Музей при Институте князя Безбородко в Нежине», ч. II, Н[ежин)], 1912. В 1910 р. він же випустив брошуру під тією ж назвою, ч. 1. Року 1916 частину колекцій перенесли до квартири директора інституту Ів. [ана] Павловича Козловського.12 Тут він провадив іноді екскурсії, здебільшого [для] учнів, і, звичайно, це не могло набути широких форм. Але ж треба зазначити, що Ів. [ан] П. [авлович] чимало зробив для Музея. Так, він до деякої міри впорядкував нуміз матичну колекцію та склав на неї опис. Р. [оку] 1918 у т. ХХХІІ «Известий И. [стори- 74 Сіверянський літопис ко —] Ф. [илологического] И. [института] кн. Безбородка в Н. [ежине]» він опублі кував короткий звіт про стан колекцій на 1 січня 1918 р. Того ж року від куратора) інститута гр. [афа] Мусін-Пушкіна він одержав дозвіл використати під Музей «Граф ську», або «кураторську» квартиру — чимале помешкання з чудовими розписними плафонами, кольоровими паркетами, стильними меблями, що спеціяльно призначалися для рідких наїздів до інститута його кураторів. Але через кілька днів після дозволу у цьому помешканні трапилась пожежа, що Дуже попсувала його. Питання про Му зей знову було відкладено на кілька років. Таким чином, інститут при великих можливостях не відігравав помітної ролі в Му зейній справі міста геть до 1922 року. Року 1920, за ініціятивою Відділу Народньої Освіти, у Ніжині, в маленькому бу динку на Київській вул., було засновано «Музей історії мистецтва та етнографії» — незалежно від інститута. Музей проіснував біля 2-х років, після чого повністю був пе реданий до Інституту Народньої Освіти. Проте, ця перша спроба міста має своє зна чення, бо Музей встиг дещо зібрати з матеріялів, що могли без того не зберегти ся до наших днів. Почав збиратися історико-революційний матеріял. За завідування Володимира Івановича Лесючевського13 Музей придбав значну кількість речей, що зараз складають відділ «Старого Ніжина»: дістав прекрасіну колекцію фарфору (з Музейного фонду у Києві та зі складів Житлокомісії), придбав кілька речей, зв'яза них з перебуванням у Ніжині родини Даміана Де Ля-Флізаі4 (портрети, малюнки), та кож надзвичайно цінний комплект речей, що характеризують побут династії замож них ніжинських купців Чернових в першій половині XIX століття (бібліотека одного з них, посуд, ікони) тощо. На зміїну місту виступив інститут: в 2-х кімнатах колишньої гімназичної «розді- валки», що будь-як збереглася в розбитому будинку інститута, почав свою діяльність «Музей І. Н. О.». Першим завідувачем його був проф.[есор] Ол.[ександр] С ергійо вич] Грузинський,15), що в 1920-му році був Головою Арх.[івно] — Музейної Секції Відділу Нар.[одної] Освіти). Після нього — проф[есор] Ів.[ан] Ів.[анович] Семенов16 (з 1923 року). Після смерті Ів. Ів. [Семенова] Музей прийняв викладавець І. Н. О. Конст. [антин] Фед. [осійович] Штепа.17 Цікаво, що в цьому Музеї, головним чином, було використано речі б.[увшого]\| Міськ.[ого] Музею, тоді, як основні колекції Інституту ще довго лежали без діла. Діяльність Музею полягала, головним чином, в обслуговуванні екскурсій, здебіль шого шкільних; внутрішньої роботи в Музеї майже не провадилося. Через 2 роки Музей перенесли у нове помешкання бувшої інститутської церкви. Сюди перенесли тепер і колекцію картин. Нове помешкання Музею хоч і було краще і вдвоє більше від старого, проте не давало змоги розгорнути Музей повністю. Тому тут, за допомогою 1—2-х студентів, була розміщена картинна галерея, [а]решту речей, що саме тоді поповнялися етно графічною колекцією, яку передала, за ліквідацією, Художньо-промислова майстер ня Ніж.[инської] Райспілки, довелося заховати. До самого кінця 1926 р. Музей мав надзвичайно поганий вигляд: підлога, бувало, милася 1—2 рази на рік, бруд, побиті вікна, вітрини без шибок, убогі меблі — кон струкції з поламаних шаф, ящиків, дверей... Помічалася відсутність системи в експо зиції, будь-яка розвіска речей. Так, в Музеї зараз зберігається, як пам'ятка історії, ікона св.[ятого] мученика, що довгенько таки — з 22-го року геть до пере носки Музею в помешкання церкви, — висіла, очевидно, в силу традиції, до гори ногами: це зараз видко по петлі на дошці. Нераз до інститута зверталися з зауваженнями з приводу становища Музею такі установи, як Наркомосвіта, ВУАК, Чернігівський Держ. Музей. Та що міг зробити Ін ститут, коли він не мав ніяких коштів на утримання Музея. Невеличке утримання (33 крб.) на завідуючого] Музея доводилось використовувати на канцелярського ро бітника, без чого роботі І. Н. О. загрожували б перебої. Саме більше, Щ,о він міг дати — це помешкання і безплатного завідувача, та рідких охотників-студентів, що по годжувалися іноді в вільний час попрацювати в Музеї. Все таки, як не погано було поставлено організацію Музея, треба бути вдяч ним робітникам його за те, що в умовах загальної байдужості до їх роботи, вони не дали Музеєві заглохнути. Музей існував, він приносив велику користь, і за це свідчать записи за роки у книзі одвідувачів. «Выражаю глубокую признательность товарищам, уложившим труды для Музея, на пользу просвещения. В моем сердце и в моей душе останется чувство на всю мою жизнь». Навіть є вірши: «В один прекрасный день я посетил Музей сей древний, и много он душе моей оставил впечатлений ценных. Сіверянський літопис 75 я видел, здесь труды людей, ложивших силы для, науки. За это благодарность им, и я кончаю этим». Ця книга одвідувачів — справжня музейна пам'ятка і пам'ятка епох: колись у ній розписувалися високі особи, що одвідували інститут — «смиренні» єпископи, графи Ростопчин, Мусім-Пушкін, Сергій Вітте; р. 1918-го розписався останній куратор Інсти- тута, а з 1922-го року першими стоять коряві підписи маленьких людей, що колись будуть великими, — радянських школярів. Далі можна вибрати цілу низку записів, що є кращими свідками — за значіння Музея: «Посетивши Музей, я был поражен всем виденным до невероятности», пише один. Другий зазначає, що коли він «просматривал Музей», то на нього «сильно влия ла древность». «Мною, курсантом Усовпартшколы, — пише М., — был посещен Не жинский Музей Института Высших наук с профессором Грузинским, что очень даже интересно и за это я благодарен и с чувством глубокой уверенности в науку. «Ученье —свет, а неученье — тьма». Да будет вечная память. 29 окт.[ября] 1922 г.» «Посетивши Музей, я увидел много исторического и для меня научного». «Заин- тере сован исторической жизнью, в чем и подписываюсь». Гражданин В... «желал бы сему Музею лет без счета, так как это есть Небесное Царство». Не треба думати, що цих людей «поражал до невероятности» вигляд святого на іконі, повішений до гори ногами, його можна й не помітити. [Експонати] заговорили до людей, і так, що ті дійсно були схвильовані. А такі записи, як: «18 марта я рас сматривал и был рад, как мы, сыны пролетариата, не видали и таковых исторических явлений. Мы были заинтересованы и смотрели, но все казалось нам, что это все не правда, что казалось нам в очах», або: «Прожив 17 лет и не видел ничего, и наконец мне пришлось увидеть то, что я никогда не видел»; і ще: «18 марта мне опустилась занавесь, которая мне легла на глаза, и я не мог понимать даже своей жизни», — примушують сказати, що іноді маленький провінціяльний Музей має значіння, не менш від самого прекрасного столичного. «Что дал Октябрь рабочему классу — доступность быть в Музее». Року 1926 Інститут одремонтував для Музея кілька кімнат (саме тих, що погорі ли в 1918 році) та віддав художні меблі з обстановки б.[увшої] кураторської кварти ри, які до того вживалися в канцелярії та кабінетах Інституту. В новому помешканні потроху розгортувалися. всі відділи Музею: Історико-революційний, Етнографічний та «Старого Ніжина» і Церковної старовини. (Художній відділ залишився в старому помешканні, б,[увшої] церкви; Гоголівський — також по старому, в бібліотеці І. Н. О.). Саме в 1926 році в Музеї працював практикант з ЯМфанд Ленінградського Держ. університету. За його допомогою на кінець року Музей придбав будь-який вигляд, почали надходити нові речі: Ніжинська житлова кооперація передала фрагменти 2-х кахльових грубок кінця XVIII ст. Збільшилося одвідування: року 1925 Музей одвіда- ло 400 ч.[оловік], в 26-му — 500. Звичайно, це небагато. В місті навіть мало хто знав про існування Музея (ще й зараз це явище помічається). З другого боку, стан Музея, його вигляд, не сприяв популяризації Музеїв, [так само], як і характер проведення екскурсій, дуже коротких, поверхових. Цікаво зазначити, що у ніжинців інтерес до Музея підвищився після пожежи в інституті. Це — останній епізод в історії Музея І. Н. О. 10-го січня 1927 року увечері на горищі Інститута спалахнула пожежа. Довелося виносити Гоголівський відділ та нумізматичну колекцію, яким міг загрожувати вогонь, в першу чергу. На щастя, пожежу скоро ліквідували, дякуючи організованості пере носки та охорони колекції не постраждали. Наприкінці р. 1926 в інспектурі Народної освіти і одночасно в Інституті викриста лізувалася думка про якусь реорганізацію музейної роботи на інших підвалинах, яка й здійснилася в організації Округового Музею 15 травня 1927 року. Музей було взято на Округовий бюджет (на 1927—28 бюд.[жетний] рік відпущено 1.738 крб.), з нього утримується штат Музея: завідувач і технічний робітник. Музей опалюється й помалу заводить належне устаткування: нові вітрини скоро зовсім ви тіснять старі «конструкції». Уже зараз, коли не минув ще рік, як Музей існує в своїй новій організаційній формі, він має незрівнянно кращий вигляд, ніж рік тому назад. Зараз перед Музеєм гостро: постає питання про поширення помешкання; в Му зеї уже зараз немає метра вільного місця. Доводиться відмовлятися від окремої ра- бочої кімнати, що болюче відбивається на роботі. Більше того, зараз уже ніде на віть складати нові придбання. Музей не має в цьому році коштів на придбання речей, проте весь час попов нюється: (з 1/V-27 до 1/1-28 поступило 214 №№, по книзі вступу всього 1332 предме- 76 Сіверянський літопис тів), і не тільки окремими речами, але й цілими колекціями. Так, в першій половині 1927 року утворився коштовний і дуже повний ; відділ народньої артис;т.[ки] України Марії Костянтиновни Заньковецької, дякуючи іниціятиві старого товариша М.[арії] К.[остянтиновни] по сцені ф. Д. Проценка. Ніжинська спілка мисливців восени р. 1927 передала Музею 2 коштовних колекції фауни Ніжинщини (зібрані за останні 2—З роки) і невеличку колекцію старовинної зброї. З ліквідацією жіночогр монастиря в Ніжині від Адмінвідділу поступила цікава колекція церковних річей. Треба зазначити, що так характер Музея, як і темп, роботи, ..категорично вима гають збільшення штату Музея. Такий матеріял, як Гоголівський відділ, або відділ М. К. Заньковецької з одного боку, природний відділ з другого — вимагають спе цифічних знавців і, звичайно, що спеціяліст-літературознавець, спеціяліст-природозна- вець в роботі над цими відділами дадуть кращий ефект, ніж єдиний зараз робітник Музея Ів.[ан] Ю.[рійович] Спаський — мистецтвознавець по фаху! Перед Музеєм безліч однієї внутрішньої роботи: найактуальнішим питанням зараз є переведення загально-музейної інвентаризації, що, маючи на оці понад 10000. експонатів, візьме не один рік роботи. Інвентаризація веде за собою вивчення речей, науковий опис. Багато річей вимагають реєстрації, почалося обстеження міста Й округи — кожне з цих питань в рівній мірі важливе. Зв'язок з громадськими організаціями, який Му зей провадить, ставлячи свої доповіді в Культсекції Міськради, в спілках, в К. Н. С. — все це буде не під силу одному робітникові. І практика одного року, роботи вже наочно показала,, як потрібні Музеєві 1—2 робітники, а коли взяти ,на. увагу безпе рестанний зріст одвідування — за 1927 рік 3300 чол., а.за два перших місяці 1928 року уже 916 чол., доводиться ще раз одмітити всю необхідність поповнення штату. Першими радянськими одвідувачами Музея І. Н. О. були діти, ї діти перші ше фи Музею: учком Ніж.[инської] 3-ої радянської] Школи прийняв шефство над Му зеєм, і молоді товариші багато допомагають Музеєві в його роботі: вони вартують у всіх кімнатах Музею неділями, коли найбільше буває одвідувачів, дають пояснення окремим одвідувачам, приносять нові речі. Звичайно, Музей дбає за те, щоб робота в Музеї була для них цікавою і корисною. Треба сподіватися, що й співчуття дорослих — наших громадських організацій, також виллється в форми активного зв'язку й допомоги Музеєві. 1928 p., березень. Ів. СПАСЬКИЙ П Р И М І Т К И : 1 «Червоне слово». — 1921. — 5 червня. 2 Ніжинська філія Держархіву Чернігівської обл. (ДАЧОН). — ф. 386. — Оп.1.— Спр. 2625. — Л. І. 3 ДАЧОН. — Ф. 370. — Оп. 1. — Спр. 37. — Л. 173; Проценко. Ф. Мистецькі спо мини. — Ніжин, 1993. — С. 41. 4 ДАЧОН . — Ф. 427. — Оп. 2. — Спр. 174. — Л. 27. 5 ДАЧОН. — Ф. 427. — Оп. 1. — Спр. 298. — Л. 76 — 77. 6 ДАЧОН. — Ф. 427. — Оп. 1. — Спр. 258. — Л. 84. 7 І. Н. О. — Ніжинський інститут народної освіти, створений 1921 р. на базі Ніжин ського Історико - Філологічного Інституту кн. Безбородька. У 1934 р. переоформле ний у Ніжинський педагогічний інститут. 8 Після ліквідації Музею у 1934 р. автографи М. В. Гоголя передано до відділу ру кописів ЦНБ ім. В. Вернадського АН України у Києві. Нумізматичну колекцію у складі 441 одиниці перевезено до Києво -Печерського історико-культурного заповід ника, де вони зберігаються і нині. 9 113 картин із збірки О. Г. Кушелева-Безбородька зберігаються нині у Картинній галереї Ніжинського педінституту ім. М. Гоголя. Понад 50 картин втрачено впро довж 1930— 1940-х pp. 10 Турцевич Іван Григорович (1856 — 1938) — з 1892 р. професор, викладач старо давньої історії в Ніжинському і сторико-філологічному інституті, з 1921 р. — викла дач Ніжинського ІНО. 11 Заболотський Петро Олександрович (1877— 1918) — закінчив слов'яно - російське відділення Ніжинського інституту. З 1907 р. — викладач інституту, ініціатор ство рення музею М. В. Гоголя. 12 Козловський Іван Павлович — з 1907 р. викладач російської історії, а у 1914 — 1920 pp . — директор Ніжинського історико-філологічного інституту. Сіверянський літопис 77 13 Лесючевський Володимир Іванович (1898— 1942) — мистецтвознавець, художник, організатор та засновник Ніжинського музею історії мистецтва та етнографі.З 1921 р. — співробітник Російського музею в Ленінграді. 14 Де Ля-Фліз Даміан — французький лікар-хірург, етнограф . Автор цікавих мемуа рів, рукописних ілюстрованих альбомів з історії народної медицини, культури та побуту українського народу. Помер у Ніжині 1861 р. 15 Грузинський Олександр Сергійович (1881— 1954) — професор Ніжинського І. Н. О., український філолог, палеограф. Автор багатьох праць, про мову, графіку, старо друки. Досліджував Пересопницьке Євангеліє, творчість Г. Сковороди, Ф. Проко повича. 16 Семенов Іван Іванович (1865— 1924) — з 1905 р. викладач римської словесності у Ніжинському історико-філологічному інституті, з 1921 р. — викладач Ніжинського ІНО. 17 Штепа Костянтин Федосійович (1895—?) — з 1914 по 1921 р. — студент Ніжин ського ІФІ та ІНО; у 1924 — 1930 pp. викладач стародавньої історії в Ніжинському ІНО. У 1942 р. — редактор Київської газети «Нове українське слово». 18 Заньковецька Марія Костянтинівна (1854— 1934) — українська актриса. У 1904 — 1919 pp. мешкала у Ніжині, керувала, гуртком акторів - аматорів. Проценко Федір Данилович (1867— 1942) — викладач музики та співів у Ніжин ському Історико-філологічному Інституті, керівник хору Ніжинського ІНО, з 1927 по 1930 р . диригент і керівник окружної хорової капели у Ніжині, Звільнений 1934 р. за «націоналістичний» репертуар. Симоненко Володимир Іванович, старший науковий співробітник Ніжинського Держархіву Чернігівської області. 78 Сіверянський літопис

Іван Спаський: нарис історії Ніжинського музею (публікація та передмова В. Симоненка та О. Морозова)

Репозитарії

Схожі ресурси