"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1997
Автор:	Дзюба, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 79-85. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200514
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 79-85. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200514
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2005142024-12-05T14:46:31Z "...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя Дзюба, Т. "...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 79-85. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 1997 Article "...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 79-85. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200514 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 79-85. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. "...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 79-85. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
spellingShingle	"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 79-85. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. "...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 79-85. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. Дзюба, Т. "...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя Сiверянський літопис
format	Article
author	Дзюба, Т.
author_facet	Дзюба, Т.
author_sort	Дзюба, Т.
title	"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя
title_short	"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя
title_full	"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя
title_fullStr	"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя
title_full_unstemmed	"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя
title_sort	"...художницької слави гоголевої я не знищив". п. куліш — біограф, видавець і критик м. гоголя
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1997
topic_facet	"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 79-85. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200514
citation_txt	"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя / Т. Дзюба // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 79-85. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT dzûbat hudožnicʹkoíslavigogolevoíânezniŝivpkulíšbíografvidavecʹíkritikmgogolâ
first_indexed	2024-12-15T16:36:09Z
last_indexed	2024-12-15T16:36:09Z
_version_	1818524982575104000
fulltext	РОЗВІДКИ Тетяна Дзюба «...ХУДОЖНИЦЬКОЇ СЛАВИ Г0Г0ЛЕВ0І Я НЕ ЗНИЩИВ» П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Г оголя Ж аль, что мы не вошли еще, так сказать, во вкус биографий и как-то холодно собираем мате риалы для этого рода сочинений, а между тем ед ва ли в каком-нибудь другом роде могут быть сов мещены серьезный интерес истории, глубокие пси хологические исследования и самый роскошный ро мантизм. Поэтому-то, может быть, хорошая биогра фия появляется только в литературах народов, сто ящих уже на высокой степени общественного раз - вития. Там она находит много ценителей, следова тельно много и деятелей для скопления материалов, из которых уж потом такой человек, как Вальтер- Скотт, как Вашингтон-Ирвинг, как Томас Мур, строит целое и вечное создание.1 П. КУЛІШ Широкому загалу своїх російських сучасників П. Куліш був відо мий переважно як перший біограф, текстолог, видавець, дослідник і критик М. Гоголя. «У нас і досі, — як справедливо зауважив літературознавець Є. Кирилюк, — недооцінюється ця сторона наукової діяльності Куліша, надто перебільшується його критичне ставлення до окремих творів ве ликого російського письменника».2 Гоголезнавчі студії Куліша знаходяться на периферії дослідницьких зацікавлень. Попри те, що саме він відразу по смерті Гоголя розпочи- нає роботу над створенням грунтовної біографії митця. Особисте зна йомство з матір’ю літератора — Марією Іванівною (котрій науковець присвятив поему «Великі проводи», 1862), відвідини садиби Гоголів - Яновських, спілкування із П. Плетньовим, родиною Аксакових, М. Мак симовичем, О. Бодянським, іншими спільними приятелями М. Гоголя і П. Куліша, дає можливість останньому зібрати багатий матеріал, який згодом сублімується у його основні біографічні праці про М. Го голя, такі як: «Несколько черт для биографии Гоголя» (1852), «Выпра вка некоторых биографических известий о Гоголе» (1853), «Опыт биог рафии Н. В. Гоголя» (1854), «Записки о жизни Н. В. Гоголя» (1856), «Гоголь — биография» (1859), «Гоголь — биография» (1881). Сіверянський літопис 79 Однак і збірна біографія М. Гоголя, створена П. Кулішем, не по збавлена певних вад: нерівнозначно висвітлюються у ній різні періоди життя Гоголя (найповніше — перший, ескізно — останній), П. Куліш свідомо уникає розгляду протиріч характеру автора «Мертвих душ», у перших спробах життєпису не виявляє власних поглядів та оцінок, виступаючи швидше як збирач і систематизатор відомостей, ніж історик та біограф. Втім, Кулішевий інтерес до спадщини М. Гоголя не обемежується лише біографічним напрямком. У 1857 році з’являється друком упоряд- коване ним шеститомне видання «Сочинений и писем Н. В. Гоголя». У 4-х перших томах П. Куліш вміщує твори, які до цього були розпоро шені в одинадцяти книгах (шести томах, укладених племінником М. Го голя — Трушковським, двох томах «Мертвих душ», двох томах «Арабе сок» та «Переписке с друзьями»); у двох останніх — побачила світ епі- столярія М. Гоголя, яка прислужилася П. Кулішеві-біографу багатьма фактичними та психологічними деталями. Кулішеве видання і сьогодні знаходиться найближче до першо джерел. Збагнути ж його вагу як культурного явища свого часу дозво лить невеликий екскурс. По смерті М. Гоголя у друкованих органах на - кладається заборона на його ім’я. І. Тургенев за піднесену статтю про покійного: літератора відбуває два тижні арешту. Щоб зліквідувати ве то докладає зусиль добрий приятель М. Гоголя — актор М. Щепкін Коли це, нарешті, вдається — на сторінки часописів вихлюпується без ліч містифікованих варіантів II частини «Мертвих душ», хоча окрім вці лілого чорнового автографу (який і був переданий для друку П. Кулі- шеві), нГв кого не могло виявитися жодної сторінки з другого тому. М. Гоголь остерігався передчасного оприлюднення невідшліфованих розділів, тримаючи свій скарб засекреченим. Чернетки другої частини «Мертвих душ» П. Куліш включає до шеститомного видання. Прикметним є й те, що у цьому виданні «Тарас Бульба» та «Портрет», повісті, які зазнали значної переробки, подані у двох редакціях. Таким чином,, читач отримував можливість, завдяки текстологічному аналізу, прослідкувати еволюцію художнього таланту автора. «Внутренний акт творчества, — як зазначав П. Куліш, — єсть тайна, также неразгаданная психологией, как физиологией зарождение жизни в существе органическом; но любопытству нашему доступен по крайной мере Внешний процесс перехода изящных идей в изящные ФОРМЫ...»3 Проте шеститомник, редагований П. Кулішем, теж не уник дрібних огріхів: деяких несуттєвих пропусків матеріалу, відступів від хроноло гії, описок; — вад неминучих з огляду на термін — 3 місяці, — за який здійснювалося видання. Спеціальних зауваг, щоправда, потребує епістолярія. За своїм об сягом вона перевершила опубліковану на той час кореспонденцію О. Пушкіна. Однак П. Куліш, намагаючись замаскувати живих, особли во високопоставлених адресатів М. Гоголя, замінив їх прізвища та іме на французькими літерами й ініціалами, подекуди для повної невпізнан ності, означаючи одну й ту ж особу по-різному. Ще більше плутанини внесли зроблені ним важко збагненні скорочення та пропуски. Склад ність розуміння цього масиву матеріалу полягала і в неповному знанні фактів життй письменника, кола його знайомств, необнародуваними за - лишились відповіді на листи М. Гоголя, які могли б охарактеризувати його не менш, ніж власні. Сподівання, що покладалися на Кулішевий ключ із розкриттям шифру, не справдилися. Код не зберігся. Тому, безумовно, доречним стало видання В. Шенроком у 1886 ро ці «Указателе к письмам Гоголя, заключающего в себе объяснение ини- 80 Сіверянський літопис циалов и других сокращений в издании Кулиша».4 Відшукування авто рів відбувалося шляхом порівняння листів із відповідями на них та зав дяки описаним подіям. В. Шенрок принагідно усував хронологічні не точності, яких припустився П. Куліш. Але до кінця розкрити ініціали й відновити скорочення йому так і не вдалося. На думку П. Куліша: «В жизни такого писателя и человека, как Гоголя, не может быть шагу, который бы не заслуживал внимания».5 Нові студії, присвячені М. Гоголю, є закономірними, у багатьох із них праці П. Куліша правлять за джерело. Так, наприклад, вчені М. Тихон- равов та В. Шенрок здійснюють повне 7-томне видання творів М. Го голя (М. Тихонравов (т. т. 1—5, 1889—93), В. Шенрок (т. т. 6—7, 1894— 1895). Дещо пізніше В. Шенрок завершує фундаментальне дослідження «Материалы для биографии Н. В. Гоголя» (т. т. 1 — 4, 1892 — 98 ). М. Герсеванов, скориставшись виданнями П. Куліша, і, зокрема, «За - писками о жизни Гоголя», розтиражовує свою книгу «Гоголь перед су дом обличительной литературы», у якій силкується довести незаслуже- ність слави письменника. У М. Герсеванова зовнішня непривабливість М. Гоголя, його про вінційне походження, відсутність світських манер, недосконале володін ня російською грамотою імплікується з лакейством, запопадливістю на тури, вмінням показати себе з вигідного боку, софізмом, дидактизмом, не чуйним ставленням до рідних. Викривач заперечує талант письменника, трактує апостольську славу М. Гоголя як наслідок дипломатичних жестів, уміння маніпулю вати ставленням близьких. На підтвердження згадує про приязні сто сунки з О. Пушкіним, про прихильність В. Жуковського — єдиного лі тератора, котрий користувався великою шаною при дворі, протекцію— С. Уварова, П. Вяземського, М. Вієльгорського, видавничі клопоти П. Плетньова, банкірство С. Шевирьова, високі гонорари видавця та книготорговця О. Смирдіна, компліментарні рецензії В. Бєлінського, палку любов Аксакових. П. Куліш непримиренно розвінчує «Жалкое изделие бурсацкой грамотности»,6 хоча і зазначає: «Мы далеки от от того, чтобы не признавать в характере Гоголя никаких грехов, а в его сочинениях важных недостатков». 7 Таке застереження характерне для зрілого критика, який від одно значно захопленого: «Это были наши Гете и Шиллер (О. Пушкін та М. Гоголь. — Т. Д.), наши Вальтер Скотт и Байрон»,8 перейшов до роз гляду творчості письменника у відповідності до власної літературної концепції. Очевидно, не зайвим буде нагадати, що і початкуючий Ку - ліш-прозаїк не розминувся із владним впливом гоголівської манери. На родна фантастика та бурлеск знайшли відбиток у міфологічно-етногра фічних оповіданнях Куліша: «О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став», «О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зеле ной неделе», «повести из народных преданий «Огненный змей», «урив - ки з казки «Циган», побудованому на переказі мандрівного сюжету. Гоголівські ремінісценції у раннього Куліша спостеріг ще І. Тургенев.9 У подальшому, не повертаючись до бурлеску та фантастики у своїй художній практиці, П. Куліш дорікав М. Гоголю «котляревщиною» і сміховиною, як такими, що вже не відповідали потребам новітнього лі - тературного розвитку. Літературознавча проблематика П. Куліша розкривається у ваго мих критичних працях, присвячених М. Гоголю, — статтях «Гоголь, как автор повестей из украинской жизни и истории», «Несколько слов о Гоголе» (1852), «Епілозі до «Чорної Ради» (1857), «Критичних заува женнях до видання творів Гоголя» (1857), статтях в «Основі» (1858— 1861), а також окремих висловлювань в «Хаті» (1860). Сіверянський літопис 81 Одне з основоположних питань, порушених у них, про значення М. Гоголя для двох культур: української та російської, які за П. Кулі- шем, можуть плідно розвиватися завдяки взаємозбагаченню. М. Гоголь своїми творами на українську тематику привернув увагу до національ ної літератури, викликав зацікавлення нею, «показал своєму родному племени, что у него есть и было прекрасного, а с другой — открыл для великороссиян своехарактерный и поэтический народ, известный им до толе в литературе только по каррикатурам».10 Утім, на думку Куліша, малоросійські твори Гоголя дали лише поштовх до пояснення України, пояснити зумів її Т. Шевченко. Автор «Ревізора» і «Мертвих душ», у Кулішевій інтерпретації, як художник, підноситься значно вище за ав - тора українських повістей: «Гоголь у Вечорах на хуторі стояв урівні з Марком Вовчком, а далі переріс його неізмірно».11 Така оцінка українських повістей М. Гоголя — не випадкова, вона мотивується порушенням кількох критикових вимог і, зокрема, так зва ної — живої етнографії. Куліш вніс у «Записки о жизни Н. В. Гоголя», 6-томне видання творів письменника, етнографічні уточнення. Застосу - вав до розгляду спадщини М. Гоголя принцип етнографічної вірогідно сті, який, хоч і відіграв певну позитивну роль в утвердженні реалізму, водночас обмежував вияв творчо-індивідуального стилю автора, схиляв до фактографізму та натуралізму, відмову від яких П. Куліш теоретично декларував. Вивищуючи зідеалізовані морально-етичні якості українця, П. Куліш належно не поцінував і естетичної вартості ранніх творів М. Гоголя «Ідеал етичний, на його думку, вищий од усіх ідеалів, що варті людської гідності».12 Згаданим постулатом П. Куліш послугову вався у полеміці з реакційною критикою, яка задля пропаганди своїх шовіністичних поглядів, акцентувала на точному зображенні Гоголем українця, відкидала потребу української мови, як такої, що відмирає. Заперечуючи адептам антиукраїнських настроїв, П. Куліш відзначає в натурі українця «способности ума и сердца необыкновенные, порази тельные», переконливо доводить, що українська нація, її мова та літе ратура гідні великого майбуття. Отже, з одного боку, критик вимагав достовірного показу життя, з іншого — у відповідності до виборюваного принципу — його ідеаліза ції. У такому підході крилася ще одна із суперечностей П. Куліша. Йшли врозріз із художньою практикою М. Гоголя Кулішеві мір кування з приводу проблеми позитивного героя. Звідси його суворий присуд письменнику: «Гоголь, не знавший демократической Малороссии, изображавший ее как барин, видящий одно смешное в мужике, нарисо вал каррикатуру поселянина, плачущего от семинарского псалма».14 Ідеал героя, смиренного, набожного, «зажиточного поселянина», Куліш віднаходить у Квітки-Основ’яненка. М. Максимович стає на захист ве ликого таланту, як вчений етнограф не погоджується з трактуванням етнографічної та історичної істини П. Кулішем, нагадує, що Квітка, перш ніж «в его сердце закапали поэтические слезы», видрукував у «Вестнике Европы» (1822) малоросійські анекдоти, якими викликав сміх над українським простолюдином.15 До аналогій між Г. Квіткою та М. Гоголем П. Куліш вдається не одноразово. Дійсно, чимало паралелей об’єктивно існує між тими ж «Малоросійськими повістями» Г. Квітки та гоголівськими «Вечерами на хуторе близ Диканьки». Але поміж ними є і суттєва різниця, яка поля гає у різному творчому методі. М. Гоголь тяжіє до романтизму з певни- ми реалістичними тенденціями, у Г. Квітки нахил до сентименталізму, з великою дозою дидактизму, чим зумовлена і композиція його повістей, споріднена з євангельськими притчами та церковними повчаннями. Євангелізоване просвітительство було характерним і для самого П. Ку- ліша; Г. Квітка-Основ’яненко певний час у його уявленні уособлював абсолют, взірець українського письменника. 82 Сіверянський літопис Куліш вважає недосконалим з позицій жанру і роман М. Гоголя «Тарас Бульба», як альтернативу, створивши свою «Чорну раду» (1857). На його думку, роман є «эффектным, потешающим воображе ние, но мало объясняющим народную жизнь»,16 де автор «обнаружил крайнюю недостаточность сведений о малороссийской старине и необык - новенный дар пророчества в прошедшем».17 «Все патетические места в «Тарасе Бульбе» (... ) не тронули до слез читателей»,18 «...під Тарасом Бульбою землі немає і що не раз він воює з марою, а не з людьми, бо нічого того не було або було зовсім не так, як у його. Що більше пізна- ватимеш свою старосвітщину, то все більше будем давать догану Гого- левій поезії, і зостанеться вона для правдивого знавця тілько доводом, що зможе чоловік почуть душею, не маючи кругом себе наукового світу».19 П. Куліш, таким чином, заперечує актуальність літератури, по збавленої пізнавального, повчального характеру, акцентує на різниці між сміхом у творах на малоросійську тематику та у «Мертвих ду шах» і «Ревізорі». У Кулішевій ієрархії вище таланту розсмішити — талант примусити замислитися читача, а понад усе — вміння промов ляти від серця до серця (у цьому вияв кордоцентризму критика, його основного філософського принципу — подвійності людини, двоякого єства душі). Повертаючись до формулювання про недосконалість «Тараса Буль би» з позицій жанру, слід відзначити, що для П. Куліша авторитетною була дефініція жанру історичного роману, висловлена письменником та істориком Михайлом Грабовським, у якій значною мірою віддзеркали лись польські національні інтереси: «...высокий род исторического рома - на, чадо нашего века, есть произведение глубокой учености... Из не скольких общих мыслей, выраженных в «Тарасе Бульбе», видно, что Гоголь ошибочно понимает историю Малороссии, даже самое происхож дение украинского народа и казачества... характеры действующих лиц, даже Тараса Бульбы, тоже плохо выдержаны и не натуральны...».20 Однак, додає П. Куліш, самої «вченості», відповідності історичних полотен історичній правді — недостатньо, окрім «мислі холодної науко вої», в акті творчості бере участь душа.21 П. Куліш у «Чорній раді» та М. Гоголь у «Тарасі Бульбі» послуго вуються різними джерелами. У першого — це літописи, у другого — народний епос (народні думи, історичні пісні фіксують імена, події, де талі; перекази та оповідання — матеріал етнографічно-побутового пла ну). Звідси конкретність у Куліша і узагальнення, типологізація у Го - голя. Проблема джерел в обох письменників переростає у проблему іс- торичних поглядів. В оцінці П. Куліша, щоправда, фольклоризм гоголівських творів лише засіб романтизації історії, «Тарас Бульба» — «романтическая греза», «навеянный песнями мираж козатчины, за которым лежит голая пустыня». 22 У такий спосіб П. Куліш засуджував «перелюб історії з уявою» і безпомильно окреслював витоки творчості М. Гоголя, в які інтегрована народна пісня. На батьківщині письменника, у Васильєвці, П. Куліш віднайшов записи 228 пісень. М. Гоголь обмінювався ними з М. Максимовичем, на його прохання давав поради щодо систематизації пісенного збірника: «Как бы я желал теперь быть с вами и пересмотреть их вместе, при тре петной свече, между стенами, убитыми книгами и книжной пылью, с жадностью жида, считающего червонцы! Моя радость, жизнь моя! пес - ни! как я вас люблю! Что все черствыя летописи, в которых я теперь роюсь, пред этими звонкими, живыми летописями! Я не могу жить без песен». 23 Сіверянський літопис 83 Щоб зрозуміти красу пісень, зібраних Вуком Караджичем, М. Го голь понад півроку брав уроки сербської мови у О. М. Бодянського. П. Куліш віднаходить генетичний зв’язок між характером М.Гого- ля та характером української пісні: «Переход от горести к смеху и от смеха к горю в их поэзии и натуре так быстр и так естественен, что вся их жизнь похожа на мрачную ткань, затканную блестящим шолком, ко торый рисуя на одной стороне яркие цветы, тою же ниткою выражает на обороте по сияющему полю траурные узоры. Отсюда происходит, что «под видимым смехом» у Гоголя всегда «скрываются незримые, неве домые миру слезы», а по мрачной ткани его фантазии везде разсыпаны сверкающие цветы восторга и яснаго, сердечнаго хохота». 24 Дослідник виявив залежність між національною свідомістю та ха- рактером художнього мислення М. Гоголя, правдивістю, критерієм якої є народність, констатував тривкість народного поетичного слова. 25 Зародження життєвої драми письменника П. Куліш шукає у його національній роздвоєності, невідповідності похмурої дійсності високим пориванням митця. У когорті гоголезнавців П. Кулішу належить особливе місце. Хоча б тому, що він першим означив зрушення у бік зацікавленості україн ською тематикою, викликані творчістю М. Гоголя, її неперехідне зна чення для двох культур, наголосив на ролі митця у формуванні реаліс тичних течій в українській літературі. Вияв характерних рис естетики П. Куліша в конкретно-аналітичній формі полягав у застосуванні до розгляду текстів літератора вимог ет - нографічної правди, об’єктивного зображення дійсності, ідеально-етич ного принципу, чим зумовлена негація бурлескно-сатиричної та гумо ристичної традиції у творчості М. Гоголя, применшення ваги його ран - ніх творів. Такі літературознавчі оцінки П. Куліш виносив, виходячи із власного розуміння інтересів національного письменства, нагальних потреб сучасного йому літературного процесу. Проте, і критикуючи М. Гоголя, він не ставив під сумнів його величезних заслуг, запевняю - чи: «...художницької слави Гоголевої я не знищив».26 Джерела та література: 1. Опыт биографии Н. В. Гоголя со включением до сорока его писем. Сочинения Ни колая М. (Куліша). — С. - Петербург, 1854. — 167. 2. Кирилюк Є. Панько Куліш (до 150-річчя з дня народження // Радянське літерату рознавство. — 1969. — № 8. — С. 34. 3. Куліш П., «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из вос Поминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем», в 2-х т.—С.- Петер- бург, 1856. — С. 200. 4. Шенрок В. Указатель к письмам Гоголя, заключающий в себе объяснение инициа лов и других сокращений в издании Кулиша. — М., 1886. 5. Кулиш П. Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из воспо минаний его друзей и знакомых и из его собственных писем, в 2-х томах. — С.-Петербург, — 1856. — С. 165. 6. Куліш П. Гоголь перед судом обличительной литературы. — «Основа». — 1862. — № 1. — С. 56. 7. Там же. — С. 52. 8. Опыт биографии Н. В. Гоголя со включением до сорока его писем. Сочинение Николая М. (Куліша). — С.-Петербург, 1854. — С. 47. 9. Письма И. С. Тургенева к Н. А. Некрасову. «Русская мысль», 1902. — Кн. 1. — С. 116. 84 Сіверянський літопис 10. Кулиш П. Об отношении малороссийской словесности к общерусской (эпилог в «Черной раде»), — Т. 2. — С. 463. 11. Куліш П. Передне слово до громади (Погляд на українську словесність). Твори у 2-х томах, т. 2. — С. 508. 12. Петров В. Теорія культурництва в Кулішевому листуванні p. 1856 — 1857. Окремі Відбитки з «Записок Історичного Філологічного Відділу». Кн. XV, К., 1927. — С. 10. 13. Кулиш П. Об отношении малороссийской словесности к общерусской (эпилог к «Черной раде»). Твори в 2-х томах, т. 2. — С. 464. 14. Кулиш П. Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги «Народні оповідання Марка Вовчка». Твори у 2-х томах. Т. 2. — С. 478. 15. «Трезвон о Квиткиной «Марусе», «Киевская старина», 1893, август. — С. 265. 16. Кулиш П. Об отношении малороссийской словесности к общерусской (эпилог к «Черной раде»). Твори в 2-х томах, т. 2-й. — С. 467. 17. Там же. — С.463. 18. Куліш П. Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги «Народні, оповідання Марка Вовчка». Твори в 2-х томах. Т. 2. — С. 478. 19. До В. Тарновського 6 червня 1856. Вибрані листи Пантелеймона Куліша укр. мо вою писані — Нью-Йорк — Торонто, 1984. — С. 75. 20. «Современник», 1846, т. XL, № 1. — С. 49 — 61. 21. До Г. Галагана, 9 лютого 1857. — Вибрані листи Пантелеймона Куліша україн - Ською мовою писані, Нью-Йорк — Торонто, 1984. — С. 96. 22. Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки НАН України, II, «Гоголіана», 336. Лист П. Куліша до В. І. Шенрока. — С. 7. 23. Куліш П. Опыт биографии Н. В. Гоґоля со включением до сорока его писем. Со чинения Николая М. (П. Куліша), С.-Петерург, 1854. — С. 60. 24. Там же . — С. 85. 25. До Г. Галагана, 9 лютого 1857. — Вибрані листи Пантелеймона Куліша україн ською мовою писані. Нью-Йорк — Торонто, 1984. — С. 98. 26. До В. Тарновського, 6 червня 1856. Вибрані листи Пантелеймона Куліша україн Ською мовою писані. — Нью-Йорк — Торонто, 1984. — С. 75. Сіверянський літопис 85

"...Художницької слави Гоголевої я не знищив". П. Куліш — біограф, видавець і критик М. Гоголя

Репозитарії

Схожі ресурси