До проблеми існування і наукового вивчення іконопису на Придесенні
Готуючи в 1996 р. науковий каталог колекції ікон художнього музею і вступну статтю до нього, довелось переглянути значну кількість літератури про місцевий іконопис. Підсумки привели до висновків: рукописні джерела з цієї проблематики у Чернігові відсутні, друковані, подекуди не несуть наукової ін...
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200515 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До проблеми існування і наукового вивчення іконопису на Придесенні / C. Курач // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 51-56. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200515 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2005152024-12-05T14:46:43Z До проблеми існування і наукового вивчення іконопису на Придесенні Курач, C. Церковна старовина Готуючи в 1996 р. науковий каталог колекції ікон художнього музею і вступну статтю до нього, довелось переглянути значну кількість літератури про місцевий іконопис. Підсумки привели до висновків: рукописні джерела з цієї проблематики у Чернігові відсутні, друковані, подекуди не несуть наукової інформації. Так виникла думка про створення хоча б узагальненого матеріалу з проблем існування і наукового вивчення іконопису Чернігівщини. 1997 Article До проблеми існування і наукового вивчення іконопису на Придесенні / C. Курач // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 51-56. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200515 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Церковна старовина Церковна старовина |
| spellingShingle |
Церковна старовина Церковна старовина Курач, C. До проблеми існування і наукового вивчення іконопису на Придесенні Сiверянський літопис |
| description |
Готуючи в 1996 р. науковий каталог колекції ікон художнього музею
і вступну статтю до нього, довелось переглянути значну кількість
літератури про місцевий іконопис. Підсумки привели до висновків: рукописні джерела з цієї проблематики у Чернігові відсутні, друковані,
подекуди не несуть наукової інформації. Так виникла думка про створення
хоча б узагальненого матеріалу з проблем існування і наукового
вивчення іконопису Чернігівщини. |
| format |
Article |
| author |
Курач, C. |
| author_facet |
Курач, C. |
| author_sort |
Курач, C. |
| title |
До проблеми існування і наукового вивчення іконопису на Придесенні |
| title_short |
До проблеми існування і наукового вивчення іконопису на Придесенні |
| title_full |
До проблеми існування і наукового вивчення іконопису на Придесенні |
| title_fullStr |
До проблеми існування і наукового вивчення іконопису на Придесенні |
| title_full_unstemmed |
До проблеми існування і наукового вивчення іконопису на Придесенні |
| title_sort |
до проблеми існування і наукового вивчення іконопису на придесенні |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Церковна старовина |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200515 |
| citation_txt |
До проблеми існування і наукового вивчення іконопису на Придесенні / C. Курач // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 51-56. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT kuračc doproblemiísnuvannâínaukovogovivčennâíkonopisunapridesenní |
| first_indexed |
2024-12-15T16:36:11Z |
| last_indexed |
2024-12-15T16:36:11Z |
| _version_ |
1818524984620875776 |
| fulltext |
ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА
Світлана Курач
ДО ПРОБЛЕМ ІСНУВАННЯ І НАУКОВОГО ВИВЧЕННЯ
ІКОНОПИСУ НА ПРИДЕСЕННІ
Готуючи в 1996 р. науковий каталог колекції ікон художнього му
зею і вступну статтю до нього, довелось переглянути значну кількість
літератури про місцевий іконопис. Підсумки привели до висновків: ру-
кописні джерела з цієї проблематики у Чернігові відсутні, друковані,
подекуди не несуть наукової інформації. Так виникла-думка про ство
рення хоча б узагальненого матеріалу з проблем існування і наукового
вивчення іконопису Чернігівщини.
Історично він мав два різновиди: привізні пам’ятки та ті, що ство
рювались в краї.
Привізні ікони побутували на чернігівській землі як результат по
літичних, культурних відносин, внаслідок воєнних дій України з інши -
ми державами, релігійних зв’язків з українськими центрами християн
ства та поза її межами. Наприкінці XIX — поч. XX ст. ст. до цього до
дається ще один шлях — торговельні зв’язки, торгівля іконною продук
цією з різними регіонами України та Росії.
Суто чернігівський іконопис розвивався за рахунок діяльності май
стерень при монастирях єпархії, окремих малярів, центрів місцевого
старообрядницького іконопису, в к. XIX — на поч. XX ст. ст. — приват
них іконописних майстерень професійних живописців.
Найдавніші ікони на Чернігівщині були привізними, здебільшого,
з Візантії. З таких можна згадати образ Богородиці Смоленської Одигіт-
рії, що певний час зберігався в чернігівському Спасо-Преображенсько-
му соборі. Имовірно, що таким же, за походженням, був протограф Бо
городиці Єлецької. Іконографія ж інших чудотворних богородичних
ікон, уславлених в XVII—XVIII ст. ст. в краї, зокрема, Суражської,
Чубківської, Мохнатинської, Баликінської, Дубовицької, Новодворської,
виявляє їх родовід від католицьких джерел.
У той же час в храмах з’являються списки з чудотворних образів
російського походження (Богородиці Казанської, Курської), польсько
го (Богородиці Ченстоховської), привезених з інших українських міст
(Богородиці Почаївської, Охтирської, Бердичівської, Києво-Печер
ської) .
У багатьох випадках вони потрапляли до церков і монастирів як
вклади українського козацтва чи представників духовенства. Привіз
ною іконою Богородиці Новодворської в 1687 р. Лазар Баранович бла
гословив новостворений Кам’янський Успенський монастир. Образ Бо
Сіверянський літопис 51
городиці Корсунської (1725— 1731/1733?) пензля київського митрополи
та Рафаїла Заборовського зберігався, як олтарний, в ніжинському
Благовіщенському соборі. До того ж на Чернігівщині побутували твори
з майстерень Почаївської, Києво-Печерської, Троїце-Сергієвої лавр, Оп-
тиної пустині тощо.
Розвиток світського мистецтва та система заказних творів, що скла -
лась вже на поч. XVIII ст., вплинули іі на церковне малярство. Тому в
деяких храмах Чернігівщини іконостас прикрашали роботи В. Борови-
ковського, О, Корейського. На поч. XIX ст. церковні інтер’єри допов-
нюють академічні копії творів релігійного змісту європейських митців
X. Рібера, Рафаеля Сантіі, К. Дольчі т а ін.
У різний час для чернігівських храмів писали ікони та робили роз
пис приїжджі російські та українські майстри. 1682 р. в Батурині пра-
цював росіянин, маляр Оружейної палати, з 1667 р. жалуваний іконо
писець, Георгій Терентійович Зінов’єв (?— 1700). Українець Алімпїй
Галик (бл. 1695— 1763) брав участь в розписах церкви с. Пакуля. З
ім’ям живописця Григорія Андрійовича Стеценка (1710/1712— 1781) по
в’язують створення ікон для козелецького собору Різдва Богородиці.
Григорій Корнєєв, з брянських купців, розписував на поч. XIX ст. нов -
город-сіверський Спаський собор, Іконостасний живопис ніжинського
Миколаївського собору поновлював 1888 р. київський майстер Григорій
Іванович Шатров.
З різних джерел відомо багато імен іконописців та малярів, що
своєю працею причетні до оздоблення церков краю, але неможливо по -
ки визначити, чи були вони місцевими, чи працювали на запрошення,
приїхавши здалеку. Серед них Григорій Устинов, архітектор і автор ікон
та ієромонах Герман (1 пол. XVIII ст.), виконавець іконостасного
живопису (1702:— 1716) ніжинського Благовіщенського собору; Василь
Реклінський, що малював 1734 р. іконостас Миколаївського собору в
Ніжині; Іван, Козачинський, автор іконостасного живопису для киїн -
ської церкви (І пол. XVIII ст.); Воскобойников-маляр іконостасу Три-
святительської церкви в Лемешах (60-ті p. p. XVIII ст.). Федір Вальце-
ровський (II пол. XVIII ст.) писав іконостас собору в Острі, Іван Чай-
ковський (Іі пол. XVIII ст.) — ікони для церкви графа К. Розумов-
ського в Глухові. Василь Кондратов відомий як автор намісних ікон,
датованих 1781 p., для Троїцької церкви Коропа, Кирило Баранов —
автор іконостасного малювання для церкви Різдва Богородиці в с. Жук-
лі (1785). Фома Кононов в 1852 р. переписував іконостас ніжинського
Спаського (Преображенського?) собору, Лев Богаєвський в 1853 р. —
новгород-сіверського Спаського собору. Один з образів для Покровської
церкви с. Жуклі підписав 1899 р. своїм прізвищем Дмитро Захарович
Моляр (Маляр?).
Наприкінці XIX — поч. XX ст. ст. ікона стає товаром нарівні з ін
шими церковними речами. Тому в Чернігові, як іі в іінших містах Украї
ни, відкриваються магазини цього профілю московських фабрикантів (зокрема,
К- Збрук), київських (власника І. Зотова), де можна було
придбати продукцію на всі смаки, оптові склади привізних ікон. Робо -
ти місцевих художників поступались якістю високопрофесійним привіз
ним з Петербурга, іконних фабрик Палеха, Мстери, Холуя. Одночасно широке
розповсюдження мали і ремісничі за характером зразки, що
призначались для масового продажу покупцям з селянського середови
ща — т. зв. краснушки, підокладниці чи підфолежниці в дешевих ок -
ладах з латуні, міді чи фольги.
Окрім привізних ікон, на Чернігівщині були поширені місцеві (за місцем
створення). Серед них значна кількість «явлених» богородич-
них, місцевих святих, ікони-портрети Феодосія Углицького. Д. Ростов
52 Сіверянський літопис
ського тощо. Створення більшості з них пов’язано з монастирськими
іконописними майстернями. Одна з найдавніших, поч. XVII ст., існува
ла в Густинському Свято-Троїцькому монастирі, що залишилась навіть
через сто років потому. Образ Богородиці Іржавецької поновлював на
поч. XVIII ст. іконописець саме цього мрнастиря-Іієродиякон Венедикт.
Ймовірно, що монахом чернігівського Іллінського монастиря був Ген -
надій, лубенський маляр Григорій Костянтинович, який написав 1658 р.
образ Іллінської Богородиці. З чудотворними чернігівськими іконами по
в’язано ім’я гравера Іннокентія Щирського — автора списка з ікони
Богородиці Любецької (1688?). У II пол. XIX ст. в майстерні Пустинно-
Рихлівського монастиря працював Федір Адаменко, при чернігівсько
му Троїцькому архієрейському домі — Терентій Шкляревський. Іконо
писні осередки існували в чернігівському Єлецькому, ніжинському Вве-
денському ( з 1863 р. ) монастирях.
Серед представників нижчого духовенства, що мали невеликі па -
рафії, теж були компетентні в цій справі особи. З таких можна згадати
диякона Петра Мокревського (сер. XVIII ст.) з Великих Токалів на
Стародубщині, «попівського сина» Степана Миколаїва (нар. 1752 р.) з
с. Рохманів, там же.
У ряді випадків вони займали досить високе становище: чернігів
ський іконописець Григорій супроводжував Лазаря Барановича у скла -
ді великої свити в подорожі до Москви, Василь Леонович Рябий (II пол.
XVIII ст.) жив при дворі Федора Савича, генерального судді на Старо
дубщині, в с. Кривцях. Але іконописцями були не тільки особи духов -
ного сану. Відомо, що Іван Якимович Кисловський був сином новгород -
сіверського сотника, стародубський маляр Іван Роговський (нар. бл.
1737 р.) був сином військового канцеляриста. Іван Дем’янович Веснін-
ський, який 1767 р. розписував іконостас ніжинського Спаського собору,
був значковим товаришем Ніжинського полку. Намісні образи Спаси -
теля і Богородиці в седнівській церкві Різдва Богородиці мальовано по
міщиком Андрієм Івановичем Лизогубом ( 1804— 1864 ).
Багато іконописців навчалось мистецтву розписувати храми і пи -
сати ікони в майстернях великих монастирів, зокрема, Києво-Печер
ської лаври. її школу пройшли Павло Василів (нар. 1706 р.) з с. Нові
Млини Чернігівського полку, ієромонах Давидів (нар. 1735 р.) з м. Бе-
резного, Гнат Шаровський (нар. 1737 р.) з с. Самсонівці Ніжинського
полку, Микита Григоріїв (нар. 1739 р.) з с. Облисечів, Павло Ціхов-
ський, в чернецтві Пуд (нар. в І пол. XVIII ст.) з м. Кролевця, Вісса-
ріон (1755— 1826) з Ніжина, тощо.
Навчання в цій малярні, студіювання її вихованців у чернігів -
ських монастирях та у окремих, художників сприяло тому, що на Чер -
нігівщині поступово сформувались свої центри іконописання в Черні
гові, Глухові, Стародубі, Ніжині.
На півночі краю — в Городнянському, Стародубському, Суражсько-
му повітах з кін. XVII — на поч. XVIII ст. ст. існував великий осередок
старообрядницьких поселень ііз іконописним промислом у Злинці, Ново-
зибкові, Добрянці, слободах Воронок, Радуль та ін.
Набуті знання і досвід давали змогу майстерно писати св. образи
і розписувати церковні інтер’єри, як це робив чернігівець Яким Глин-
ський (II пол. XVII— 1731), виконавець іконостасного живопису в со
борі Гамаліївського монастиря; ніжинський маляр Гаврило Прокопо
вич Словицький, автор ікони (1743) з церкви с. Бирин неподалік Нов -
тород-Сіверського; борзенський священик Тимофій Мизько, що 1793 р.
малював Ікони для чернігівського Спас°-Преображенського собору; ні
жинські малярі Яків Левенець і Ціхановський, які 1816 р. розписували
Благовіщенський собор в Ніжині.
Сіверянський літопис 53
Працювали чернігівські художники і за межами краю. В різний час у
оздобленні Лаврських церков Києва відзначились Яким Глинський,
Григорій Євстафійович Голуб (поч. XVIII — 1769) з м. Кролевець-Сло-
бідка, Іван Павловський з Конотопа, ієромонах Адам (Олексій Фили-
повський, 1741 — 1814). Василь Герасимович Бібиков, в чернецтві Во
лодимир (1735 р. н.) з с. Сорокошичі в 1755— 1756 p.p. розписував По-
кровську церкву в Брянську, в 1756— 1759 р. р. — собор Антонія та Фе
одосія у Василькові.
У II пол. XIX ст. поряд з традиційним іконописом, що зазнав де
яких змін в результаті реформ св. Синоду російської православної
церкви, починають свою діяльність місцеві непрофесійні осередки. Один
з різновидів їх продукції — т. зв. єрусалимські ікони, писані тушшю на
фользі, в лубочних рамах. Таких виробів було багато на хуторах Ро-
гозинських Городнянського повіту, інший — селянські ікони, писані олі
єю на дереві, з квітковим декором тла.
У останній чверті XIX — на поч. XX ст. ст. до мистецтва іконопису
звертаються професійні живописці. В Чернігові починають працювати
приватні малярні місцевих майстрів, що набули академічну освіту, зо
крема, Миколи Зеньковича.
Різноманітність стилів, різний професійний підхід, велика кількість
неканонічних і заборонених сюжетів ікон, поширених в II пол. XIX ст.,
потребували контролю з боку офіційних церковних властей. З цією ме
тою на поч. XX ст. на Чернігівщині було створено єпархіальний цензур -
ний комітет на зразок Комітету піклування про російський іконопис в
Петербурзі. Але реальних змін в цю справу він не вніс, оскільки теоре
тичні засади, на які повинен був спиратись, затверджено і впроваджено
в життя не було.
Зацікавленість іконописом, як складовою частиною вітчизняного
мистецтва, захоплення старовиною, що входило в моду, в II пол. XIX ст.
призводить до того, що багато творів стали об’єктами збирання для
приватних колекціонерів, музеїв краю. Цінителем і знавцем української
ікони XVII—XVIII ст. ст. був відомий колекціонер і громадський діяч
В. В. Тарновський. Ці ж пам’ятки збирали в Чернігові П. М. Добро-
вольський, Є. К. Андрієвський, в Новгороді - Сіверському В. Д. Голіцин.
Близько 100 робіт XVIII — поч. XIX ст. ст. нараховував в своїх фон
дах музей чернігівської губернської вченої архівної комісії. Розуміння
того, що церковні речі, зокрема, твори іконопису мають не лише куль -
тове, а і велике історичне, мистецьке значення, стало приводом для їх
збирання профільним музеєм—єпархіальним древлесховищем (заснова
но 1900 p.). Серед його збірок було майже 200 зразків українського
письма, хоч подекуди вирізнялись екземпляри, привезені з Греції, ори
гінальні та копійні твори західноєвропейського релігійного мистецтва.
Багато цінних зразків зберігалось в ризницях чернігівського Єле-
цького монастиря, Троїцького архієрейського дому.
Поповнення музейних колекцій провадилось за рахунок купівлі та
дарунків приватних осіб, передач із закритих церков і монастирів Чер -
нігівщини, експедицій по обстеженню діючих храмів та монастирських
комплексів.
Деякі з них експонувались в дореволюційний час на виставках: на
ювілейній виставці пам’яті Д. Ростовського (Чернігів, 1909) , на вистав -
ці «Церковна старовина поч. XI—XVII ст. ст.», присвяченій візиту до
Чернігова імператора Миколи II (1911). Але найбагатшою за кількістю
предметів та мистецьким значенням була виставка до XIV археологіч
ного з’їзду в Чернігові (1908). Подальша робота в цьому напрямку бу
ла згорнута у зв'язку з початком І світової війни, а новий реальний
крок зроблено лише навесні 1919 p., коли за умов радянської влади по-
54 Сіверянський літопис
чав працювати комітет, пізніше секція по охороні пам’яток мистецтва
і старовини, а восени того ж року — музейна секція Губкопмису. Зба
гаченню музейних збірок Чернігова (тоді вже п’яти музеїв) та повітів
губернії сприяла діяльність комісії по вилученню з церков і монасти
рів Чернігівщини різних коштовностей, яка була створена згідно з дек -
ретом «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви»
(1919). За її допомогою до музеїв потрапила велика кількість іконопис -
них творів вітчизняних і європейських майстрів в оригіналах і копіях
з багатьох храмів, монастирів краю.
У довоєнні часи вони нечасто експонувались в музейних залах міс
та. Виключенням була організація краєзнавчим музеєм в 1924 р. вели -
кої антирелігійної виставки «Релігія чи наука»1 та експонування в 2-х
його залах протягом 1925— 1932 р. р. зразків українського і російсько
го іконопису, окремо символічних ікон.
Під час Великої Вітчизняної війни майже все музейне зібрання цих
творів (близько 2,5 тисячі) загинуло при бомбардуванні в кінці серп -
ня — у вересні 1941 р. в приміщенні Борисоглібського собору, куди бу
ло сховано разом з етнографічним. Тож після визволення міста комп-
лектування колекції музейним працівникам довелося починати заново.
З 1967 р. ще одним центром по збиранню і вивченню місцевого іко
нопису став Чернігвський архітектурно-історичний заповідник, в 1984 р.
— новостворений обласний художній музей. Певний вклад в цю справу
вносять і районні краєзнавчі музеї.
Наукове вивчення чернігівського іконопису майже відсутнє. В XIX
ст. воно здійснювалось в дуже вузьких межах через брак фахівців, хоч
деякі спроби було зроблено у вигляді музейної каталогізації. Каталоги
своїх збірок, до яких входили ці роботи, в 1904— 1905 та 1915 р. р. ви
дав музей архівної комісії,2 в 1908 р. — єпархіальне древлесховище.3
Ще до передачі збірки В. В. Тарновського чернігівському земству було
підготовлено друкований каталог, до якого увійшли всі його іікони. 4
Трохи раніше було опубліковано пам’ятки двох чернігівських ризниць. 5
Велика кількість рукописних джерел різних установ, насамперед кон
систорії, яку опрацьовували церковні діячі, місцеві краєзнавцї-аматори,
музейні працівники, ще в минулому столітті дала змогу видати такі
праці на місцевому матеріалі, як «Историко-статистическое описание
Черниговской епархии»,6 «Черниговский историко-археологический от
рывной календарь на 1906 г.» (Чернигов, 1905), «Картины церковной
жизни Черниговской епархии из IX-вековой ее истории» (К., 1911), де
містились відомості про найбільш вшановані в краї ікони. Наукові роз-
відки про деякі пам’ятки окремими відбитками, в центральній («Киев
ская старина»), місцевій пресі («Черниговская земская неделя», «Черни
говские губернские ведомости», «Прибавления к Черниговским епархи -
альным известиям» (виходили з-під пера знавців місцевої церковної
старовини П. М. Добровольського, К. Карпинського, Т. Стефановського,
Г. Милорадовича, А. Хойнацького, А. Єфімова, П. Шангіна.7
Дослідження іконопису Чернігівщини в перші роки радянської вла -
ди також не велось. Певний доробок було внесено В. Л. Модзалев-
ським,8 місцевим краєзнавцем С. Г. Баран-Бутовичем (наукова робота
«Про ікону Божої Матері Єлецької Чернігівської», 1925), столичними
вченими Д. Щербаківським,9 Н. Коцюбинською,10 які в своїх публікаціях
робили узагальнення особливостей українського іконопису до XIX ст.,
спроби систематизації окремих сюжетів, зокрема, на зразках чернігів -
ських музеїв. Специфіка теми взагалі, тогочасне замовчування всього
національного, офіційне відношення держави до релігії були не єди -
ними причинами, через які фундаментальних праць, присвячених місце
вим іконописним центрам, їх майстрам, створено тоді не було.
Сіверянський літопис 55
У післявоєнний час вивченню цієї проблематики допомагають ви -
дання з питань образотворчого мистецтва України XVI—XVIII ст. ст.,
зокрема, П. Жолтовського,11 публікація окремих пам’яток в науковій пе
ріодиці, різних альбомах.12 Але пошуки нових джерел і підготовка до
друку повного дослідницького матеріалу — попереду.
Джерела та література:
1. Дроздов В. Виставка «Релігія чи наука». 1924 — 1927. — Чернігів, 1928.
2. Описание исторического музея Черниговской губернской ученой комиссии, под ред.
П. М. Добровольского. — Чернигов, 1904 — 1905. — Труды Черниговской губерн
Ской ученой архивной комиссии. — Вып. 6. — Чернигов, 1905; Черниговский со
единенный исторический музей городской и ученой архивной комиссии в память
1000-летия летописного существования Чернигова. Каталог музея. — Чернигов,
1915.
3. Описание вещественных и письменных источников Черниговского епархиального
древлехранилища. // Прибавления к Черниговским епархиальным известиям (Чер
нигов). — 1908. — №№ 13 — 15.
4. Каталог украинских древностей коллекции В. В. Тарновского. — К, 1898.
5. Опись ризницы и библиотеки Черниговского Елецкого У спенского монастыря.
Сост. А. Филоновский. — Прибавления к Черниговским епархиальным известиям
( Чернигов ). — 1893. — № 16; Козминский Д. Описание ризницы и библиотеки
Черниговского архиерейского дома // Прибавления к Черниговским епархиальным
известиям (Чернигов). — 1893. — №№ 11 — 15.
6. Филарет ( Гумилевский ). Историко - статистическое описание Черниговской епархии.
— Кн. 1 — 7. — Чернигов, 1873 — 1886.
7. Див. « З історії Чернігівської єпархії » (бібл. покажчик). Скл. Л. Студьонова. —
Чернігів, 1993.
8. Модзалевский В. Л., Савицкий П. Н. Очерки искусства Старой Украины. Чернигов.
— Чернігівська старовина. Зб. праць, приев. 1300 - річчю Чернігова. — Чернігів, 1992.
9. Щербаківський Д. Символіка в українському мистецтві. Виноградна лоза. — Зб.
секції мистецтв ВУ АН. К., 1921, вип. 1.
10. Коцюбинська Н. Пелікан в українському мистецтві. — Записки БУАН. К, 1926. —
Кн. 9.
11. Жолтовський П. М. Художнє життя на Україні в XVI — XVIII ст. ст. — К. 1983.
12. Українське народне малярство XIH — XX ст . ст. Альбом. Авт. — упор. В. І. Свєн-
ціцька, В. П. Откович. — К., 1991.
56 Сіверянський літопис
|