Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1997
Автори:	Ігнатенко, І., Нижник, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Церковна старовина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200518
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря / І. Ігнатенко, Л. Нижник // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 57-65. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200518
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2005182024-12-05T14:46:58Z Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря Ігнатенко, І. Нижник, Л. Церковна старовина 1997 Article Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря / І. Ігнатенко, Л. Нижник // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 57-65. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200518 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Ігнатенко, І. Нижник, Л. Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря Сiверянський літопис
format	Article
author	Ігнатенко, І. Нижник, Л.
author_facet	Ігнатенко, І. Нижник, Л.
author_sort	Ігнатенко, І.
title	Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря
title_short	Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря
title_full	Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря
title_fullStr	Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря
title_full_unstemmed	Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря
title_sort	нарис з історії та архітектури п'ятницького монастиря
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1997
topic_facet	Церковна старовина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200518
citation_txt	Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря / І. Ігнатенко, Л. Нижник // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 57-65. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT ígnatenkoí nariszístoríítaarhítekturipâtnicʹkogomonastirâ AT nižnikl nariszístoríítaarhítekturipâtnicʹkogomonastirâ
first_indexed	2024-12-15T16:36:15Z
last_indexed	2024-12-15T16:36:15Z
_version_	1818524989358342144
fulltext	Ігор Ігнатенко, Людмила Нижник • НАРИС З ІСТОРІЇ ТА АРХІТЕКТУРИ П ’ЯТНИЦЬКОГО МОНАСТИРЯ В історичному центрі Чернігова, поблизу Красної площі, між зе лені пірамідальних тополь, баштоподібно здіймається рожева будівля П’ятницької церкви. її силует давно вже став одним з неофіційних сим волів міста. У минулі століття храм був головною спорудою одноймен ного дівочого монастиря. Час виникнення обителі точно невідомий. В історіографії дата її заснування коливається в широких межах: від початку XII ст. — до поч. XVII ст. Дослідники минулого століття відносили її до доби поль ського панування. Інша версія, про фундацію П’ятницької церкви на початку XII ст., виникла на основі оповіді Карамзіна. В ній сповіщає ться, що донька Чернігівського, а пізніше Київського князя Святосла ва Ярославича — Передслава, яка була черницею, померла у 1116 році в Чернігові. 1 Архітектурно-археологічні дослідження післявоєнної доби показа ли, що будівництво церкви могло відбутися не раніше кінця XII — поч. XIII ст. За характером мурування вона нагадує церкви, збудовані ар тіллю князя Рюрика Ростиславича (Овруцьку — Св. Василія) (близь ко 1190 р.) та Білгородську—Апостолів (1197 р.). П. Барановський впер ше висловив припущення про можливість будівництва П ’ятницької церкви на замовлення того ж князя зодчим Петром-Милонігом в пе ріод князювання Рюрика в Чернігові.2 Вчені неодностайні в поглядах на статус церкви. Ю. С. Асєєв, Б. О. Рибаков вважають, що цей «Храм на торгу» будували посадські люди,3 тобто церква була парафіяльною. Але мурування стін споруди з цегли смоленської артілі плінфоробів, яка могла з’явитись в Чернігові лише через посередництво Рюрика Ростис- лавича (вихідця з Смоленська), підтверджує, як здається, не тільки факт князювання його в Чернігові, а й можливе функціонування церк ви як храму заміського княжого монастиря. Це, звичайно, не могло за вадити церкві бути головною спорудою торгової площі, оскільки в той час у церквах зберігались еталони мір і вагів. Саме торговище в До- монгольську добу було, вірогідно, східніше від храму. Так, під час роз копок 1986 р.4 на території двору СШ № 3 знайдено величезну кіль кість битої амфорної тари, з чого можна допустити, що поблизу знахо дились торговельні ряди або склади. На місці ж пізнішої торгової Красної площі, там, де зараз стоїть будинок драмтеатру, у XII—XIII ст. був розташований квартал реміс- ників-залізоробів,5 який, певно, прилягав до території давнього П’ятни- цького монастиря. Сама П’ятницька церква — це невеликий чотирьохстовпний, трьох- апсидний храм з товстими стінами на другому ярусі, в яких на рів ні вікон розміщені проходи, що могли використовуватись для оборони. В товщі західної стіни, з півдня, розташовані сходи у внутрішньостін- ну галерею, а з півночі — на хори. Головною особливістю споруди є своєрідне вирішення конструкції склепінь: підпружні арки, що підтри - мують баню на овальному в плані світловому барабані, розміщені тут вище прилеглих склепінь. Це дало можливість створити на фасадах храму другий ярус закомар. Третій ярус закомар — кокошників, чисто Сіверянський літопис 57 декоративний, він не відповідає внутрішім конструкціям. Завдяки цим особливостям, зовні глядач бачить три яруси арок, що уступами здійма ються один над одним. Цікавою особливістю цих арок є їх невелика стрільчастість, яка нагадує готичну архітектуру, що розповсюджувалась в цей час в Європі.6 Фасади церкви, за рахунок завершення бічних чле нувань напівзакомарами отримали трьохлопатеву форму. Отвори вікон та ніш на фасадах розміщені за принципом динамічного нарощення складності елементів знизу-вгору. Складнопрофільовані пілястри ще більше підкреслюють вертикальну спрямованість композиції. З неаби якою майстерністю зодчий використав орнаменти: декоративні пояси меандру, поребриків, городків, сіточок. Багата цегляна обробка фаса - дів надає церкві святкової ошатності. На відміну від графічно-монотон них фасадів Чернігівських будівель XII ст., вся архітектура П ’ятницької церкви носила живописний характер, підкреслений яскравою поліхро мією. Червоні поверхні цегляних стін контрастували з плямами фрес кового розпису ніш і порталів. На північному фасаді храму, по горіш ньому краю центральної гостроверхої ніші, збереглися фрагменти фрес - кової плетівки, червоного та білого кольорів, уступ ніші теж покритий фресковим тиньком з розписом червоними смугами.7 В давнину інтер’єр церкви був оздоблений фрескою, про характер цього розпису можна судити лише з невеликого фрагменту на відкосах віконного прорізу в центральній апсиді. Орнамент скоріш геометрично - го характеру, не схожий на оздоби аналогічних деталей церков XI— XII ст. Києва та Чернігова, які представлені пальметтами, спіралями рослинних завитків. Наявність внутрішньостінних проходів з коробо- вими склепіннями, наближує архітектуру церкви до споруд XVII—XVIII ст., коли ці елементи набули розповсюдження. Ще за часів Київської Русі церква зазнала значних пошкоджень, які, ймовірно, утворились після сильного землетрусу 1230 р. Зруйновані склепіння і карнизи було перекладено на цем’янковому розчині з плін- фи XI—XII ст., яка походить з невідомої нині кам’яної споруди. Непо далік церкви, під час розкопок, досліджено котлован напівземлянок з керамікою та уламками скляних жіночих прикрас XII—XIII ст.8 Пев но частина з цих будівель згоріла під час монгольської навали 1239 p., про що свідчить шар пожежі. Перша письмова звістка про церкву (за Гумилевським) відносить ся до кінця XV ст., коли при нападі литовців храм було дуже спустоше но.9 Наступного разу монастир згадується лише в 1657 та 1658 pp.. в Універсалах полковника Вибельського.10 Більш ранні документи неві домі. У відповіді на запит Синоду про час заснування монастиря (1739 р.) єпископ Чернігівський Никодим відповів, що «подлинно справ - ку учинить и знать несчего за неимением на то никакова письменного виду». Спираючись на свідоцтва чернігівського старожила В. Ісаакова, Никодим робить висновок, що П ’ятницький монастир заснований до 1600 р. В ті часи, як згадує Ісааков, монастир не мав огорожі і була в ньому лише одна кам’яна церква, мешкало в монастирі чотири чи п’ять черниць.11 Монастир перебував у спустошеному стані до 1676 року, коли на кошт генерального обозного Василя Дуніна-Борковського оби тель була обведена дерев’яною огорожею, збудовано дерев’яні келії та інші приміщення,12 певно тоді ж відреставровано і саму П’ятницьку церкву (про що свідчать знахідки цегли 70-х—80-х pp. XVII ст.). Піс ля ремонту храм освячено під назвою Св. Параскеви. Скоріш за все в такому вигляді монастир постав перед автором «Абрису Чернігова» 1706 р. Як видно з малюнка, монастирський храм не дуже змінив свої первісні форми, він ще не був добудований папертями, на фасадах збе реглись старовинні віконні прорізи, згруповані «трійкою» з централь - ною нішею в південній стіні трансепту, і по одному в бічних навах. До 58 Сіверянський літопис південного порталу прибудували, певно, дерев’яний ганочок з двосхилим дашком. Дещо змінилась лише верхня частина споруди. Над підвище ними склепіннями центральної нави і трансепту було надбудовано шат- ри з невеликими маківками на барабанах, таким чином, що храм став зовсім схожим на традиційну українську хрещату церкву. Єдину кам’я ну баню зверху теж прикрасили маківкою з великим хрестом. Виходя чи з плану, церква стояла в східній частині прямокутного за формою монастирського двору, оточеного дерев’яною огорожею. Над брамою, що розташувалась майже по центру західної стіни огорожі, здіймалась невисока триярусна дзвіниця з церквою святого великомученика Про- кофія.13 Вздовж трьох інших стін розміщувались продовгуваті дерев’я ні корпуси келій на цегляних цідмурках.14 Між головною церквою і дзвіницею, дещо на північ від них, знаходилась трапезна. На плані Чер нігова 1739 р. поблизу двох останніх споруд можна побачити досить великий корпус, який своїми стінами ніби зрізав північно-західний кут огорожі. Це, певно, будинок настоятельки, як можна здогадатись з піз ніших звісток.15 В тому ж 1739 р. в стінах монастиря мешкало 15 чер ниць «старих, хворих та увічних».16 Головним джерелом їх існування були надходження з земельних володінь та млинів. Дарування мона стирям земель з підданими, було розповсюджено ще в добу Київської Русі.17 Певно таким чином і сформувались найдавніші маєтності мона стиря. У XVII—XVIII ст. П ’ятницький монастир отримував значні вклади від багатих паній, таких як дружини гетьманів: Скоропадського та Павла Полуботка, полковників — Якова Лизогуба, Василя Борковсько- го. Вони дарували оздоби для церкви, не виключено, що жертвували і земельні володіння.18 Б. Хмельницький, універсалом 1657 p., підтвердив давні права оби телі на володіння селами Мохнатин, Янівка, Кошовка, а в 1658 р. по дарував свою «частину у млині» на р. Білоусі,19 який 1695 р. разом з греблею і прилеглими грунтами вже повністю належав до П ’ятницького монастиря.20 Ю. Хмельницький, універсалом 1659 р. надав права на доходи з перевозу на р. Десні під селом Виблі та з Седнівського млина. За того ж гетьмана обитель отримала села Рудку, Юр’ївку, Березовку. Згодом і сам монастир почав прикуповувати маєтності, і в 1674 р. був придба ний двір в Чернігові, в 1694 р. — млин на околиці с. Рудки. В 1700 р. ігуменею куплено сад з гаєм іі луками в с. Слобода, а в 1707 — двір у містечку Березному біля Успенської церкви. 21 Але все-таки обитель вва жалась «маловотчинною». 1739 р. вона володіла трьома млинами на р. Рудці з трьома борошенними та одним волюшенним колами, в селі тієї ж назви — двором з винокурнею на два котли та 25 підданськими дворами. На р. Білоусі біля с. Кошовки двома млинами з трьома боро шенними і одним волюшенним колами, перевозом на Десні, з якого до ходів в рік «по пяти — десять рублев и поболше». Підданськими дво рами в селах Березовці (9 дворів), Янівці — (5), Кошовці (7), Юр’ївці (13), Рижиках (4), Мохнатині (29), Чернечій Слободі (22). До скла ду володінь входили також три сінокоси, цвинтарний двір в Чернігові «жальным строением», в м. Березному «жальный пляц пустый». В цих вотчинах оброблялось 128 четвертин «засеву», накошувалось за рік 400 возів сіна, розміри грошових надходжень з млинів іі винокурні неві домі, оскільки черниці не вели обліку доходів та витрат. 22 Напередодні ліквідації обителі в 1786 р. в ній проживало 33 черниці, монастирю на - лежало 855 душ поселенців чоловічої Статі, 500 четвертин засі ву, до 230 городів, кілька садів, сіна збиралося до 2 тисяч копен на рік. 23 Сіверянський літопис 59 Доходів з маєтностей вистачало не тільки на утримання черниць, а й на розбудову монастиря, який вимагав значних коштів. Найжахли- віша в історії Чернігова пожежа 1750 р. не обминула й П ’ятницької обителі. Щоправда, судячи з опису фортеці 1765 р. і планів міста 70-х pp. XVIII ст., більшість монастирських споруд вціліла. Поступово Чернігів відбудовувався, і на колись просторе П ’ятницьке поле, за ста - рим фортечним валом, почали наступати крамничі лавки та нові сади - би погорільців. Монастир вкрай потребував ремонту. Після 1754 року його розпочала ігуменія Доментіана Ларська.24 Певно саме в цей період П’ятницька церква зазнала найбільших переробок. З трьох боків до неї було прибудовано низенькі притвори. Всі вони відрізнялись один від одного формою і розмірами. На думку Ф. Гумилевського, притвори бу- дувались неодночасно, найдавнішою він вважав західну прибудову. 25 Значно нижча за бічні притвори, з склепінням на «парусах», з заходу вона мала апсидободібні виступи. Двоє вікон в бічних стінах прибудо- ви були вимуровані низько, при самій землі. По обидва боки централь - ного порталу знаходилось ще по одному вікну. Щоб об’єднати внут рішній простір церкви з новим притвором, західний портал церкви бу ло розтесано у вигляді аркового прорізу. Можливо, цей притвор — ба бинець дійсно був збудований за часів гетьманування І. Мазепи. Зна- хідка підлоги в бабинці, висланої цеглою початку XVIII ст. і перекри тої потужним шаром пожежі, тільки підтверджує таке припущення. 26 Певно, в другій половині XVIII ст. з півночі до церкви було прибудова - но невелике, майже квадратне в плані приміщення, стіни якого значно тонші за мури бабинця. Фасади цієї споруди були прикрашені вузьки- ми пілястрами, вікон в ній, здається, не існувало. Це пов’язане з тим, що в згаданому приміщенні розміщувалась скарбниця.27 Вздовж пів денної стіни П’ятницької церкви простягалась продовгувата прибудова з напівкруглим в плані виступом стіни, зверненим на південь. Під «спу- дом» цього привору знаходилась комора. До верхнього приміщення можна було потрапити через двері в західній стіні, піднявшись на де кілька сходинок вгору. Тут була ризниця,28 тьмяно освітлена двома ву зенькими вікнами. Зовнішній вигляд старовинної П ’ятницької церкви змінили не тільки прибудови. Цегляне мереживо схрвалось під тинь - ком, були розширені старі вікна, пробиті нові. 29 Але храм не втратив своєї привабливості, барочні елементи декору надали споруді живо - писного вигляду. Особливо святковим став західний фасад з трьома ажурними фронтонами. Кожний з них ніс по три складнопрофільовані зубці-мерлони, покриті пірамідальними жерстяними дашками, які спира- лись на барочно вигнуті волюти. Фронтон центральної нави підносив - ся над розташованими нижче бічними волютами. Східний фасад мав лише один аналогічний фронтон. Світловий барабан центральної бані, понад вікнами, був обвитий гірляндами, які імітували соснові гілки з вплетеними в них хрестами. Кінці їх, спускались до низу, ніби пророс - тали з «сердець». Деталі ліпнини «зближують П’ятницьку церкву з дзвіницею Троїцького монастиря (1774— 1785 pp.)», декор якої, на дум ку Модзалевського, є відгуком Петербурзького бароко. 30 Хоча загалом подібне оздоблення характерне для багатьох пам’яток України XVIII ст. Схожі мотиви зустрічаються і в ліпних прикрасах Мгарського собору, які з’явились на його стінах ще в 30-х — 40-х pp. XVIII ст.31 А. А. Карнабед висловив припущення, що всі ці перебудови було виконано за участю відомого українського архітектора І. П. Зарудного ще в 90 - х pp. XVII ст.32 Пишноті зовнішнього вигляду, відповідав також інтер’єр храму. Піклуваннями все тієї ж ігумені, був зроблений величний триярусний іконостас. Розп’яття з фігурами чотирьох ангелів в зріст «отрока» на ньому підносились майже до середини висоти центральної бані. Вісім- 60 Сіверянський літопис надцять колонок і все тло іконостасу були посріблені, а різьблення по- золочене.33 Кілька образів з цього іконостасу та настінних ікон зберег- лось до початку XX ст. Особливо привертали увагу дослідників образи Божої Матері з немовлям в срібних шатах, прикрашених рослинним орнаментом з датою 1711 p., та святої Параскеви, написаний, певно, у XVII ст. На цій барочній іконі свята була зображена в золотій туніці і срібній мантії, тканини яких оздоблені букетиками квітів.34 Цей при йом українські маляри використовували і в XVIII ст. У другій поло вині XVIII ст. в церкві, мабуть, ще залишились рештки давньоруського стінопису. У всякому разі мури в інтер’єрі не було забілено, а новий тиньк покрито темперною фарбою яскравого оранжевого та синього ко льорів. Нова підлога вислана шестигранними керамічними плитками.35 Потроху монастир зростав і невелика кам’яна однопрестольна церк ва вже не могла задовольнити потреб мешканців обителі. І в 1783 р. іігуменя Ганна Загряжська до настоятельських келій прибудувала теп лий однопрестольний храм Різдва Іоанна Предтечі.36 Ця дерев’яна церк ва була більша за стару кам’яну. Приблизно наприкінці 70-х років XVIII ст. обитель справила нову огорожу, яка тепер оточувала і мона стирські городи з садом. Вони прилягали до двору трьома ділянками, з заходу, де знаходився монастирський колодязь,37 з південного заходу, і з півдня — ближче до ярмаркової площі, з її м’ясними лавками та шинковими наметами «обивателів» різного стану. Черниці П ’ятницького монастиря не сиділи в келіях склавши руки. Окрім звичних для жителів середньовічного міста робіт на городі, вони займались і чисто жіночим рукоділлям-гаптуванням. Цей промисел мав в обителі глибоке коріння. Під час археологічних досліджень біля П’ят- ницької церкви серед решток заглиблених в землю споруд XII—XIII ст. було виявлено незвичайно велику кількість шиферних пляслиць-важків на веретено.38 У XVIII ст. П’ятницький монастир відомий як провідний центр гаптарства на Лівобережній Україні. 39 У фондах ЧІМу зберігаєть ся кілька виробів п’ятницьких майстринь. На новій виставці музею, ек спонується воздух, подарований настоятелькою П ’ятницької обителі Фотінією Максимович у 1760 р. Любецькому Антонієвому монастирю. Воздух являє собою плат зеленого шовку, обрамлений червоною бахро мою. В центральному вишитому колі, яке оточене червоними, жовтими і білими хвилястими променями, зображене розп’яття з Божою Маті р’ю та Іоанном Предтечею, які стоять обабіч. У кутових «сонечках», де що меншого розміру, вишиті євангелісти, а між ними двокрилі путті. Фігури вигаптовані позолоченою та срібною нитками, обличчя написані фарбою. За художньо-технічними особливостями до продукції П’ятни- цького монастиря кінця XVII ст. належить іі опліччя Фелону (колекція ЧІМу). На ньому зображено Божу Матір в оточенні апостолів, на друго му плані вміщено 12 жіночих постатей без німбів. Гаптарка намагалсь передати особливості зовнішності. По-різному вишиті і головні убори жінок, які, певно, належать до різних вікових ,і станових груп.40 Історія монастиря закінчилась в другій половині XVIII ст. Указом Імператриці Всеросійської Катерини II від 10 квітня 1786 р. П ’ятницький монастир ліквідовано, а приміщення передані Головному Народному училищу.41 Ще за півстоліття до цієї події, чернігівський архієпископ Никодим Сребницький планував використати двір обителі для будівництва в ньо му «латинських шкіл» та житла для їх вчителів, а черниць розкварти рувати в трьох інших жіночих монастирях єпархії. Листування з Сино дом з цієї справи, розпочате у 1737 p., затягнулось на роки,42 а у 1776 р. колегіум придбав іншу будівлю під «семінарію»43 іі справа за тихла. Училище діяло в монастирських стінах з 1789 до 1805 pp., коли во но було перетворено в гімназію,44 перебралося в новий будинок на те Сіверянський літопис 61 риторії колишньої фортеці. Всі дерев’яні споруди і огорожа монастиря, в зв’язку з переплануванням міста, були розібрані, а церква стала па - рафіяльною.45 Розбите на квадратні квартали регулярною стіною вулиць місто набуло нового вигляду. Замість старих дерев’яних хат зводились цегля ні будинки за типовими проектами, розробленими столичними архітек - торами. Для бажаючих будуватись «по-новому» надавались пільгові кредити. Тому вигляд старої, облупленої П ’ятницької церкви з дерев’я - ною покрівлею,46 що змінила попередню металеву,47 певно зовсім з’їдену іржею, не вписувався в образ губернського міста. Найбільш діяльно займався питанням перепланування міста малоросійський генерал-гу бернатор О. Б. Куракін. Саме він у 1806 р. вніс пропозицію відремон- тувати П ’ятницьку церкву. Наступного року було розроблено проект ремонтних робіт, згідно з якими планувалось збудувати огорожу, бу динок для іногородніх прихожан, відремонтувати колодязь, розібрати корпуси келій, провести ремонт церкви (залагодити тріщини у вівтарній частині, підновити внутрішнє оздоблення, поправити іконостас і пере писати 25 ікон в ньому та 5 у вівтарі, покрити бані залізом та збудува ти дзвіницю. Роботи розпочались під керівництвом відомого архітекто - ра Антона Карташевського.48 Для зведення дзвіниці губернатор дозво лив запросити кам’яних справ майстрів Грегса та Лукіна.49 Але роботи затяглися, чи то з причини війни з Наполеоном, чи з якоїсь іншої, до 1817 р. Заготовлена цегла, пролежавши три роки на вулиці під дощем, розкришилася. Нарешті міська дума взяла роботи під свій контроль. Відповідальним за «починку» призначено старосту церкви купця Якова Гриба.50 У 1819 р. роботи були завершені в повному обсязі, а наступно - го року прийняті будівельною комісією. 51 В їх результаті впритул до західного притвору П’ятницької церкви було прибудовано цегляну три ярусну дзвіницю-ротонду. Знизу ротонда була оточена тричетвертни- ми колонами з витими капелюрами, другий ярус був оздоблений неве ликими кокошниками та круглими віконцями. Понад куполом здіймав - ся «глухий» барабан з конічним завершенням і золоченим хрестом. Піднятись на дзвіницю можна було сходами, через окремий зовнішній хід з південного боку.52 Над центральною апсидою церкви зведено не величку баню. Нові забудови гармонійно поєднались з древньою части - ною, тепер уже трибанного храму. На заплановане покриття верхів бі лою жерстю не вистачало коштів, ІІ весь ансамбль вбрався в зелені ша ти, городовито поблискуючи золоченими хрестами.53 Незважаючи на закриття обителі, П’ятницька церква, залишалась місцем моління жіноцтва не тільки Чернігова, а й його округи. Ще з 70-х років XVIII ст. відомий давній звичай, описаний краєзнавцями в першій половині XIX ст. Так, за тиждень до ярмаркового з’їзду, який відбувався в десяту п’ятницю після Великодня, до церкви сходились жінки, «у великому числі» з навколишніх сіл. В пості і моліннях вони проводили понеділок, сповідувались у вівторок і причастившись святих таїн в середу, в п’ятнцию зранку розходились по домівках.54 Церква мала досить багато прихожан. У 1810 р. їх налічувалось 483 душі, в 1850 p.. — 595, більшість з них були жінки.55 В тому ж році церква була знову перебудована. Правда, роботи цього разу було завершено напро чуд швидко, всього за 6 місяців. Це сталось завдяки турботам старос- ти церкви С. К. Бурими, людини енергійної, діяльної. Було знесено ста рі притвори і збудовано нові, більш просторі,56 над якими так само, як і над бічними апсидами, височіли шпилі з золоченими рипідами, про ведено і внутрішні роботи. Церква отримала новий іконостас, менший за розмірами, ніж попередній, але густо покритий позолотою й оздоба - ми, місцями схожими на мережива. Тоді ж церкву переосвячено. 57 По жежа 1862 р. винищила всі дерев’яні будівлі при церкві.58 Але храм 62 Сіверянський літопис діяв, притягуючи до себе не тільки торговців, а й дослідників. Ще до Жовтневої революції церкву вивчали такі спеціалісти, як: П. А. Лашка- рьов, Ф. Ф. Горностаев, Д. В. Айналов та інші. На початку XX ст. П’ят ницька церква мала вигляд семибанної споруди. Шпилі над бічними притворами перероблено в двоярусні грушасті бані з хрестами. Над зе ленню зубців на фасадах засяяли золочені дванадцятипроменеві зір - ки.59 Після 1917 р. церква на базарному майдані ще діяла. В травні 1922 р. з неї, як іі з інших храмів міста, реквізували церковний посуд, шати та інші вироби з дорогоцінних металів. Всього було вилучено «зо- лота 5 золотників, срібла 10 фунтів, 45 золотників і 36 долей».60 Двадцяте століття стало найтяжчим для пам’ятки. Під час наступу німецько-фашистських військ 23 серпня 1941 р. П ’ятницький храм виго рів від влучення запалювальної авіабомби. Ще більше постраждав він під час бомбардування у вересні 1943 р. Від церкви лишилась сама руїна. Врятувати вцілілі конструкції споруди від повної загибелі можна було лише негайною їх консервацією. Взимку 1943 р. церква нагадува ла обледенілу брилу цегли заввишки 18 метрів. В цих складних умовах групою спеціалістів під керівництвом архітектора П. Д. Барановсько- го було зроблено обміри і термінові консерваційні та протиаварійні роботи, які проводились до 1945 р.61 У 1953 р. руїни досліджував інший видатний архітектор іі археолог М. В. Холостенко. Було складено про ект відновлення церкви, в основі якого лежала ідея найповнішого збе реження давніх частин і вивільнення їх з-під пізніших нашарувань.62 Дослідженнями було встановлено, що початкове завершення склепінь мало ступінчатий вигляд, відкриті нижні частини стесаних пізніше пуч - кових пілястр, первісна підлога викладена полив’яною плиткою. В цент ральній апсиді виявлено закладені вікна з фрескою. 63 Від самої церкви збереглись більш повно лише стіни північного та східного фасадів, які сягали висотою до низу світлового барабану. Втрачені частини споруди відновлювали, виходячи з обмірів блоків руїн, серед яких були фраг менти міжвіконних простінків центральної глави, блоки її карнизу. 64 Для реставрації виготовлялась спеціальна цегла 6 різновидів за зразка ми іі розмірами давньої плінфи. Блоки, знайдені під час розбирання руїн, були вмонтовані у нові мури, які клались за шаблонами, імітуючи техніку мурування XIII ст.65 Зруйновані фасади декорувались за зраз ком вцілілого північного, рель’єфні валики над порталами — за ана логією з Овруцькою церквою.66 У 1962 р. реставрацію церкви у вигляді, близькому до первісного, було завершено. 67 На превеликий жаль, в про цесі робіт були знищені не тільки пізні прибудови й огорожа, а й дзві ниця, яка мала певну художню й історичну цінність. Ці дії аргументу вались невідповідністю вигляду дзвіниці архітектурному стилю церкви. З 1972 р. пам’ятка використовувалась як музей ЧДАІЗу. А у 1991 р. передана общині Української Православної церкви Київського патріар хату, яка зобов’язалась зберігати цей унікальний пам’ятник давньо руського зодчества. На жаль, під час ремонтних робіт 1996 р. в цент ральній апсиді церкви було дуже пошкоджено лаву синтрону XIII ст., на якій колись возсідали священики та ієрархи. Залишається сподіва тись, що наступне століття буде не таким жорстоким для П’ятницької церкви. Джерела та література: 1. Гумилевский Ф. Историко - статистическое описание Черниговской епархии. — 1973. — Кн. 4. — С. 113. 2. Барановский П. Д. Собор пятницкого монастыря в Чернигове // Сб. Памятники искусства разрушенные немецкими захватчиками в СССР — М.-Л., 1948. — С. 33. 3. Асеев Ю. С. Зодчество Приднепровской Руси конца XII — I пол. XIII в. // ав тореферат диссертации. — М., 1971. — С. 18 — 19. Сіверянський літопис 63 К., 1993. искусства С. 127. Т. 3. Старой С. 342 — 343. Украины. Черни - статистическое описание Чернигова. 4. Казаков А. Л. Отчет об охранных раскопках на Черниговском пасаде в 1986 г. 5. Холостенко Н. В. Архитектурно - археологические исследования Пятницкой церкви в г. Чернигове (1953 — 1954 гг .). // Советская археология. — 1956. — № 26 — С 290 6. Асеев Ю. С. Там же. — С. 19. 7. Холостенко Н. В. Там же. — С. 276. 8. Шекун А. В. Отчет об охранных исследованиях в зоне строительства водовода по ул. Свердлова и ул. Урицкого в г. Чернигове. 9. Гумилевский Ф. Там же. — С. 114. 10. Гумилевский Ф. Там же. — С. 114. 11. Державний архів Чернігівської області (ДАЧО). — Ф. 679. — Оп. 4. — Спр. 27. 12. Марков М. Е. О достопамятностях Чернигова — М., 1848. — С. 18. 13. Гумилевский Ф. Там же. — С. 120. 14. Гумилевский Ф. Там же. — С. 120. 15. Гумилевский Ф. Там же. — С. 120. 16. ДАЧО. — Ф. 679. — Оп. 4. — Спр. 27. 17. Грушевський М. Історія України — Руси. — 18. Модзалевский В. Л., Савицкий П. Н. Очерки гов // Чернігівська старовина — Чернігів, 1992. 19. Гумилевский Ф. Там же. — С. 115. КН—456/32 20. ЧДАІЗ, ДФ - 123 21. Гумилевский Ф. Там же. — С.116. 22. ДАЧО. — Ф. 679 . — Оп. 4. — Спр.29. 23. Гумилевский Ф. Там же. — С. 126. 25. Гумилевский Ф. Там же. — С. 114. 24. Маркевич М. Чернигов Историческое и — Чернігів, 1852. С. 68, 69. 26. Холостенко Н. В. Там же. — С. 289. 27. Гумилевский Ф. Там же. — С. 114. 28. Гумилевский Ф. Там же. — С. 114. 29. Барановский П. Д. Там же. — С. 14, 24. 30. Модзалевский В. Л., Савицкий П. Н. Там же. — С. 135. 31. Говденко М. М. Дві споруди зодчого Иоганна Баптиста // 3 історії Української реставрації. — К, 1980. — С. 248. 32. Карнабед А. А. Чернігів. — К. 1980. — С. 36. 33. Гумилевский Ф. Там же. — С. 126. 34. Модзалевский В. Л., Савицкий П. Н. Там же. — С. 127. 35. Холостенко Н. В. Там же. — С. 289. 36. Шафонский А. Ф. Черниговского наместничества топографическое описание. — К., 1851 Ч. — П-к., с. 109 — С. 271. 37. Гумилевский Ф. Там же. — С. 123. 38. Шекун А. В. Отчет об охранных исследованиях в зоне ул. Свердлова и ул. Урицкого в г. Чернигове. 39. Кара - Васильева Т. Гаптарство у сіверських жіночих літопис. — 1996. — № 1. — С. 62. 40. Кар - Васильєва Т. ... Там же. — С. 62. 41. Марков М. Е. Там же. — С. 18. 42. ДАЧО. — Ф. 679. — Оп. 4. — Сп. 29. — Ч. — 1903. — С. 773. 43. Благовещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии. 44. Марков М. Е. Там же. — С. 18. 45. Марков. М. Е. Там же. — С. 18. 46. ДАЧО. — Ф. 179 — Он. — 1 А. — Сп. 292. 47. Шафонский А. Ф. Там же. — С. 271. 48. ДАЧО. — Ф. 179. — Оп. 1 А. — Сп. 292. 49. ДАЧО. — Ф. 179. — Оп. 1 А. — Сп. 292. 50. ДАЧО. — Ф. 179. — Оп. 1 А. — Сп. 292. 51. ДАЧО. — Ф. 179. — Оп. 1 А. — Сп. 292. КН — 456/ 148 52. ЧДАІЗ. ДФ — 237 53. ДАЧО. — Ф. 179. — Оп. 1 А. — Сп. 292. 54. Чернигову 1300 лет // Сб. документов и материалов. С. 55. Марков М. Е. Там же. — С. 19, Котляров строительства водовода монастирях // Сіверянський Губернские ведомости // Часть неофициальная К., 1990. — ДОК № 48. — С. «г. Чернигов» // Черниговские 1851 — № 25. — С. 232, 233. 64 Сіверянський літопис 55. Гумилевский Ф. Там же. — Кн. 2. — С. 78. 56. Котляров С. «г. Чернигов» // Черниговские губернские ведомости // Часть не официальная — 1851 — № 25. — С. 233. 57. Котляров С. Там же. — С. 233. 58. Гумилевский Ф. Там же. — С. 114. 59. Баран - Бутович. Записки Чернігівського наукового товариства // Чернігів, як об’єкт історично - краєзнавчих екскурсій. — Ч., 1931. — Т. 1. — С. 110. 60. Доценко А. В. До історії Єлецького монастиря // Сіверянський літопис. — 1995. — № 5. — С. 48. ЧДАІЗ, КН — 456/ 147 61. ДФ — 236 КН — 456/ 147 62. ЧДАІЗ, ДФ — 236 63. Холостенко Н. В. Архитектурно - археологические исследования Пятницкой церкви в г. Чернигове (1953 — 1954 г. г. ). // Советская археология. — 1956. — № 26, — С. 272 — 289. КН — 456/ 147 64. ЧДАІЗ, ДФ — 236 КН — 456/ 147 65. ЧДАІЗ, ДФ — 236 66. Асеев Ю. С. Там же. — С. 16 — 25. 67. Карнабед А. А. Чернігів, — К., 1980. — С. 36/37. Сіверянський літопис 65

Нарис з історії та архітектури П'ятницького монастиря

Репозитарії

Схожі ресурси