Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу

Таким чином, адекватне відтворення моделі суспільства Середньовіччя і раннього Нового часу потребує багатовимірного підходу, спостереження його з різних точок зору, співвідношення макро- і мікроспільнот. Сучасні соціологічні поняття, теорії і моделі допомагають будувати загальні контури суспільст...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1997
Автор:	Дятлов, B.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1997
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Філософська скарбниця
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200519
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу / B. Дятлов // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 94-102. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200519
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2005192024-12-05T14:47:05Z Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу Дятлов, B. Філософська скарбниця Таким чином, адекватне відтворення моделі суспільства Середньовіччя і раннього Нового часу потребує багатовимірного підходу, спостереження його з різних точок зору, співвідношення макро- і мікроспільнот. Сучасні соціологічні поняття, теорії і моделі допомагають будувати загальні контури суспільства минулих епох і віднаходити ті соціальні зв’язки, глибину і різноманітність яких не могли осягнути безпосередні учасники історичного процесу. 1997 Article Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу / B. Дятлов // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 94-102. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200519 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософська скарбниця Філософська скарбниця
spellingShingle	Філософська скарбниця Філософська скарбниця Дятлов, B. Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу Сiверянський літопис
description	Таким чином, адекватне відтворення моделі суспільства Середньовіччя і раннього Нового часу потребує багатовимірного підходу, спостереження його з різних точок зору, співвідношення макро- і мікроспільнот. Сучасні соціологічні поняття, теорії і моделі допомагають будувати загальні контури суспільства минулих епох і віднаходити ті соціальні зв’язки, глибину і різноманітність яких не могли осягнути безпосередні учасники історичного процесу.
format	Article
author	Дятлов, B.
author_facet	Дятлов, B.
author_sort	Дятлов, B.
title	Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу
title_short	Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу
title_full	Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу
title_fullStr	Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу
title_full_unstemmed	Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу
title_sort	методологічні проблеми дослідження суспільства доби середньовіччя та раннього нового часу
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1997
topic_facet	Філософська скарбниця
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200519
citation_txt	Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу / B. Дятлов // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 94-102. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT dâtlovb metodologíčníproblemidoslídžennâsuspílʹstvadobiserednʹovíččâtarannʹogonovogočasu
first_indexed	2024-12-15T16:36:17Z
last_indexed	2024-12-15T16:36:17Z
_version_	1818524991267799040
fulltext	Володимир Дятлов МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ Скептичне і критичне ставлення вітчизняних істориків до теорії кла сів і класової боротьби призвело до суттєвих змін у понятійному осна- щенні характеристик соціальної структури до індустріальних суспільств — колишня «упорядкованість» поступилася місцем довільному вживан ню соціологічної термінології, механічному змішуванню «історичного словника» минувшини і сучасності, коли одні й ті ж соціальні елементи визначаються різними термінами: «стани», «класи - стани», «класи», «групи», «категорії». Понятійна плутанина викликає теоретичний ні гілізм — опис складових частин суспільства («селяни» «міщани» «дво ряни» тощо) досить часто подається без будь-якого соціологічного ви значення цих соціальних феноменів. Сучасні методологічні проблеми історико-соціологїчного аналізу доіндустріальних суспільств викликані, зрозуміло, не тільки кризою історіографії, яка базувалася на теорії історичного матеріалізму: «за- соціологізованість», «заполітизованість» традиційної марксистської і позитивістської історіографії призвели до дегуманізації історії. Внаслі док цього соціально-економічні або політико-економічні конструкції та концепції витіснили на узбіччя Історичного процесу людину — його ре ального учасника і творця. Одним із головних понять, яке використовували історики цих на - прямків для характеристики та аналізу середньовічного і ранньоновіт- нього суспільства, було поняття «соціальні класи». Теорія класів, без сумнівно, значно розширила пізнавальні можливості історичної науки. Натомість механічне використання її для аналізу різних за своїм ха- рактером соціумів доіндустріальної епохи значною мірою модернізува - ло історію, лишало минуле його особливостей. Крім того, поняття клас — це реально-типове поняття XIX ст., яке було породжене соціальними реаліями того часу, але вживалося для характеристики суспільств ми нулих епох — у такий спосіб історики намагалися знайти історичне ко ріння сучасних їм класів. В останні десятиріччя у спробах подолання кризи і дегуманізації історичної науки та критичного перегляду теорії класів і класової бо ротьби окреслились два напрямки в історичній і соціологічній думці. Для першого з них властиве намагання дослідників уникати сучасних соціологічних моделей і понять, використовувати методи аналізу со ціальної диференціації доіндустріальних суспільств крізь призму того часної «соціології». Понятійний апарат у такому випадку формується на грунті джерел. Таку дослідницьку програму було сформульовано ві домим німецьким дослідником О. Брунером. Він поставив за мету «за- ново відтворити» внутрішню структуру минулого без внесення в нього суто теоретичних елементів сучасної соціологічної науки, які в більшо- Сіверянський літопис 95 сті своїй сформульовані на грунті сучасності. Цей шлях поряд з відтво ренням багатьох специфічних рис минувшини призводить, однак, до аб солютизації історико-соціологічних понять, запозичених безпосередньо з джерел. Вживання в історичних дослідженнях виключно середньовіч них або ранньоновітніх архаїчних «соціологічних» мов підкреслює не схожість цих епох на сучасність, відокремленість від сьогодення. Прихильники другого напрямку наголошують на тому, що завдання історика «осучаснювати» історичний матеріал, співвідносити його з сьо годенням. У пошуках нових підходів до аналізу соціальної структури і соціальних відносин історики в останні десятиріччя дедалі частіше звер таються до теорії стратифікації та соціальної мобільності, яка, на їхню думку, має чимало переваг над концепцією класів і класової боротьби. Найбільш жваві дискусії при цьому викликає питання про можливість використання теорії стратифікації для з’ясування характеру соціальної структури і людських відносин доби Середньовіччя та раннього Нового часу. Автори і прихильники цієї теорії, у переважній більшості соціологи, намагаються довести універсальність і придатність її для вивчення суспільства будь-якої епохи від найдавніших часів до сьо годення. Проте такі категоричні твердження не знаходять одностайної підтримки серед істориків. У медієвістиці стратифікаційний аналіз поки що не знайшов достатнього теоретичного обгрунтування. Історико-теоре- тичні пошуки німецьких істориків К. Босля, Е. Машке, М. Міттерауера, французьких Р. Муньє, Ж. Фуркена довели неабиякі пізнавальні мож ливості цієї теорії в медієвістичних студіях і поставили разом з тим чи - мало нових проблем, які залишаються невирішеними і викликають дис кусії ї суперечки. Більшість з них можна звести до питання про методи використання теорії стратифікації у дослідженні доіндустріальних сус пільств, її здатності пояснити глибинні механізми функціонування сус - пільства, уникаючи при цьому модернізації історичного минулого. У пропонованій статті не ставиться завдання вирішити ці складні питан - ня. Вона — лише спроба виявити ті принципи, які дають можливість використовувати теорію стратифікації для характеристики суспільства пізнього Середньовіччя і раннього Нового часу. У хронологічному відно шенні цей період охоплює XI — XVIII ст. На наш погляд, для відтворення і пізнання «живої» соціальної дій сності, соціальної диференціації та структури середньовічного і ранньо - новітнього суспільства необхідно відрізняти і використовувати декілька рядів історико-соціологічних понять, кожний з яких виконує свою функ цію. Причому небезпечно абсолютизувати значення одного з них, сліпо слідувати поняттям, запозиченим з джерел, або нав’язувати минулому сучасні поняття. За словами М. Блока, «термінологія, що нав’язана ми нулому, неодмінно призводить до його викривлення, якщо метою її, — або простіше кажучи результатом, — є зведення категорій минулого до наших, піднятих для такого випадку в ранг вічних». 1 Перший з них складають макро- і мікроісторичні поняття, які існу вали і використовувались безпосередньо в епоху Середньовіччя і ран нього Нового часу. Сучасники цих епох намагались створити свою «со - ціологічну» картину соціальної диференціації населення, прагнули зро бити її такою, аби вона відображала реальну дійсність. Поняття цього ряду умовно можна назвати реально-типовими. Історико-антропологічні дослідження виявили і виявляють численні макро- і мікроелементи, які побутували в «соціологічній» думці і повсякденності середньовічних і ранньоновітніх соціумів. Другий ряд складають поняття сучасної соціо логічної науки. Крім того, не менш важливо враховувати ту обставину, 96 Сіверянський літопис що нашу сучасність і доіндустріальну епоху розділяє індустріальне сус - пільство з його соціальною структурою, що базувалась на інших со ціальних цінностях, мало свою «соціологію», в світлі якої було дано аналіз минулих суспільств. Власне кажучи, в цей час була сформульо вана теорія класів, яка й досі має певний вплив на сучасну історичну й соціологічну думку. Усі реально-типові поняття, які ми знаходимо в текстах тієї чи ін шої епохи, не можуть використовуватись механічно і потребують де - тального аналізу, для того, щоб дійти крізь них до живої дійсності. Соціальна ієрархія і розшарування, уявлення людей про своє суспіль - ство невід’ємні від загального соціокультурного контексту того чи іншо го часу, культури, психології, пануючої системи цінностей. У середньо вічному та ранньоновітньому суспільстві економічні чинники були да леко не визначальними у формуванні соціальних відносин. Безсумнів - но, економічна стратифікація існувала, однак вона не обов’язково була соціальною стратифікацією. Так, за шкалою соціальних цінностей Се редньовіччя лихварі були грішними, аморальними людьми, слугами ди явола і, незважаючи на своє багатство, не могли посідати високі й по чесні місця в соціальній ієрархії. Соціальна стратифікація усього се редньовічного суспільства визначалась не місцем людини у системі ви робництва, а родом занять, становищем у суспільному розподілі праці, суспільними функціями. У середньовічному світогляді першорядне зна чення мали походження, нерухоме майно, причетність до колективної цехової або станової власності та привілеїв, юридичні права, приналеж ність до певної спільноти, громади. В ранній Новий час починається руйнація середньовічного суспіль - ства і його соціальних цінностей. Відтепер зростає значення суто еконо- мічних чинників, яке активно підтримувалось і підкреслювалось проте стантською етикою. Зміна шкали цінностей відбувалась досить болісно. На тлі масового зубожіння дрібних власників досить промовистою і гучною була критика багатства, жадібності, сріблолюбства. Посилю ються намагання зберегти «моральний» соціальний устрій, цінності тра диційного суспільства. Однак ця гостра критика «нових людей» і нових цінностей вже мало впливала на визначення місця людини в соціаль - ній ієрархії. Економічна стратифікація стає основою класового поділу в індустріальному суспільстві. Роль позаекономічних чинників у соціальній диференціації доінду- стріального суспільства посилювалась соціальною ідеологією. Ідея про необхідність чіткого упорядкування соціальних відносин, визначення місця кожної людини в соціальній ієрархії домінувала у соціаль - но-політичній думці Середньовіччя та раннього Нового часу. «Порядок» вважався головним регулятором відносин у суспільстві, церкві, державі. Натомість «соціалогічна думкам того часу давала інші, відмінні від офі ційних, описи суспільства і списки «станів». Причому кожний автор ві дображав своє індувідуальне бачення соціальних відносин. Нові грані соціальної структури суспільства відкриває аналіз сус пільно-політичних і релігійних рухів, конфліктів та суперечностей. В «критичні» моменти суспільного розвитку даються взнаки приховані і моловідомі в звичайних ситуаціях відносини між людьми, спільнотами та групами. Ті, хто не належав до панівних верств, не був причетний до влади і освічених кіл суспільства (селяни, міщани, наймані робітники, слуги, поденники, маргінальні групи), мали інші уявлення про соціаль - ний устрій і свій вплив на соціальну диференціацію суспільства. Міські й селянські рухи, повстання і протести демонстрували їхнє небажання визнавати офіційно декретований становий порядок та ієрархію соціаль Сіверянський літопис 97 них зв’язків. У реальному повсякденному житті найбільш вживаними були біполярні моделі суспільства: «пани — піддані», «багатії — бід ні», «простий народ — можновладці». З’ясування характеру соціальних відносин не може бути повним без урахування віртуальних моделей суспільства. У літературних фан - тазіях, народних мріях і інтелектуальних утопіях існуючий соціальний, світ ставився з ніг на голову — пани ставали слугами, слуги — панами, можновладці — підданими, піддані — можновладцями. Соціальні від носини мали також віддзеркалення в релігійній міфології. З метою уникнення модернізації історії і адекватного відтворення дійсності епохи Середньовіччя і раннього Нового часу історики найчас тіше вдаються до поняття «стан». Натомість це реально-типове поняття мало досить широке значення. Стани визначались владою, яка керува лась при цьому досить прагматичними міркуваннями: організація вій ськової справи, оподаткування, зміцнення існуючого порядку. Крім то го, варіювався і зміст поняття. Воно означало «становище», «ранг», «по рядок», «служіння», використовувалось як для визначення трьох макро - соціальних категорій — дворяни («ті, що захищають»), духівництво («ті, що моляться»), селяни («ті, що годують»), так і для мікроспіль- нот. Відтак, в описах суспільства XV—XVI ст., складених сучасниками, можна знайти від трьох до ста і більше «станів». До того ж у суспільстві доби Середньовіччя і раннього Нового ча су існували широкі верстви позастанових груп, що певним чином обме жує створення суто «станової», моделі тогочасного суспільства. Ця ге терогенна маса не мала у середньовічному суспільстві навіть узагаль нюючої назви. В історичній літературі їх визначають як «плебс», «пле бейські маси», «середньовічний пролетаріат», «нижчі верстви». Нато мість усі ці назви запозичені не з історичних джерел, а запроваджені істориками за аналогією з римським плебсом, пролетаріатом і нижчими верствами новітнього суспільства: Відсутність узагальнюючих понять для визначення величезної маси населення ставить перед дослідниками проблему вибору і використання соціологічних конструкцій для відтво - рення історичної дійсності. Поняття «стан» дає нам можливість визна чити принципи і цінності, на яких формувалась суспільна структура і соціальна диференціація, що є не менш цінним, ніж конкретно-історич ні моделі суспільства. Крім того, становий поділ суспільства, який ви значала влада, не співпадав у більшості випадків з реальною дійсністю - та існуючою соціальною диференціацією. Головним його завданням бу- ло упорядкування соціальних відносин, яке б робило суспільство адек - ватним системі влади. Зрозуміло, що навіть сильна влада не може за допомогою законів і офіційної ідеології сформувати соціальну структу ру. Система трьох станів, кожний з яких виконує свої функції, певним чином символізувала соціальну гармонію, в образній формі нейтралізу вала боротьбу різних за своїм становищем спільнот. Під впливом розкладу традиційного суспільства і зростання еконо мічних чинників та соціальної боротьби трифункціональна модель середньовічного суспільства перетворюється в класичну модель трьох станів. Так, у період раннього Нового часу (XV—XVIII ст.) міщани та селяни розглядають себе не як два різні стани, а як єдину спільноту, яка протистоїть дворянству та духівництву — двом привілейованим станам. У термінології сучасників новий суспільній феномен одержав назви «простий народ», «третій стан». Формування «третього стану від бувалось у гострому протистоянні і базувалось на таких опозиціях, як «прості» — «знатні», «бідні» — «можновладці», «трудящі» — «приві лейовані». Нова спільнота культивувала при цьому цілий комплекс 98 Сіверянський літопис нових соціальних цінностей, які вона намагалась утвердити в револю - ціях XVI — XVIII ст. Розчарування у класових поняттях, їх пізнавальній обмеженості для з’ясування суспільних відносин і соціальних конфліктів призвело до спроб розглядати поняття «простий народ» як одну з соціологічних ка- тегорій. За словами В. Шульце це поняття є ідеально-типовим і реаль но-типовим водночас і може вважатись найкращим прикладом перетво рення понять, запозичених з джерел, у категоріальні. В. Шульце ціл- ком справедливо звертає увагу на те, що поняття «простий народ» не містить у собі, на відміну від класових понять, посилання на місце цієї частини населення в системі виробництва та на їх правове становище. Натомість «простий народ» є макроісторичним поняттям, що відобра - жало загальний глобальний розкол і протистояння у ранній Новий час. «Станова різноманітність» доіндустріальних суспільств ставить іс торика перед дилемою: слідувати тій чи іншій моделі соціальної струк- тури того часу або самому давати власне визначення поняття стану. У більшості випадків в історичній літературі поняття «стан» є не що інше як конструкція, широке узагальнення, «ідеально-типове поняття», ство рене істориками. Не випадково в історичній літературі можна знайти різноманітні визначення стану. Спроба послідовно дотримуватись по нять, запозичених з джерел, і використовувати переважно реально-ти пові поняття приречена, таким чином, на невдачу. Дослідження суспільства «з середини», з позицій безпосередніх уча сників історичного процесу, їхніх уявлень про світоустрій і своє суспіль - ство, з’ясування їхньої соціальної лексики становить лише передумову об’єктивного аналізу соціальної структури, який неможливий без вико - ристання теоретичних здобутків сучасної соціологічної науки. Як справедливо зазначає відомий польський фахівець в галузі фі лософії історії В. Возжек, історики можуть вивчати минуле «тільки в світлі категорій, що надані їм культурою, в межах якої їм випало існу вати, мислити. Більше того, у процесі вивчення неодмінно відбувається «внесення культури, що досліджують, в культуру, яку досліджують». 2 Ви рішити цю проблему, запобігти «внесенню» в минуле сучасних ідеоло - гічних і політичних пристрастей, «перебудови» його за конструкціями і моделями нашого суспільства можна, на наш погляд, на шляху викорис тання методу «діалогу культур», який глибоко і всебічно обгрунтував М. Бахтін.3 Це відкриває нові можливості для об’єктивного аналізу ми нулого, робить знання про давні часи актуальними для сучасності. Дос- .лідник ставить перед минулим питання, що хвилюють його. За словами А. Гуревича, сучасна культура ставить перед культурою минулого ті питання, якими остання не цікавилась або не могла їх ставити перед собою. 4 Історик, на відміну від людей епохи, яку він вивчає, має можливість спостерігати тогочасне суспільство не тільки «з середини», а й «ззов - ні», аналізувати увесь наявний на тоді соціальний інструментарій. Істо рик, за словами С. Аверинцева, концентрує свою професійну увагу на тому, як від поверхні і до самої глибини перетворюється увесь склад культури, як змінюється значення найпростіших слів Іі реальний обсяг найпростіших понять від епохи до епохи, навіть від покоління до поко - ління.5 Розглядаючи сердньовічне Іі ранньоновітнє суспільство «з сере дини», історик в той же час є єдиний, хто може вивчати і характери - зувати його з різних точок спостереження. Це вигідно відрізняє його від учасників історичного процесу, які внаслідок приналежності до пев - ної соціальної спільноти могли бачити лише один з аспектів соціальної дійсності. Разом з тим, перед дослідником постає проблема охопити цю багатовимірну картину у всій її єдності, поєднати макро- і мікроісто- ричний плани. Сіверянський літопис 99 Шляхом аналізу різноманітних джерел історик створює модель сус пільства, яка відрізняється від тієї, яку уявляли безпосередні учасники історичного процесу. Він оперує даними, більшість яких була маловідо мою або малоцікавою для людини доби Середньовіччя чи раннього Но вого часу. До такого роду документів можна віднести описи майна, по даткові реєстри, статистичні матеріали, які на той час були відомі лише вузькому колу чиновників ї вважались документами «для службового користування». Аналіз цих джерел дає можливість визначати майнові класи І категорії населення, відтворювати те, що було відомо сучасни- кам більшою мірою за чутками чи зовнішніми ознаками і мало суб’єк- тивний характер. Для з’ясування цього аспекту історичної дійсності ко рисним може бути досвід історичного аналізу традиційної історіогра фії, яка особливу увагу приділяла дослідженню соціально-економічних процесів. Водночас реконструкція соціальної структури не може здійс - нюватись поза соціокультурним, ментальним, психологічним контекстом суспільства, що вивчається. Створення моделі соціальної структури у поєднанні об’єктивних і суб’єктивних елементів потребує зміни історичної «оптики», досліджен- ня суспільства «ззовні» і використання ще одного понятійного ряду — понять сучасної соціологічної науки, які, в свою чергу, є складовою частиною певних теорій та концепцій. Поняття «суспільство», «соціаль на структура», «суспільні класи», «соціальні верстви», «соціальні гру пи», «еліта», «маргінальні групи», які використовуються для характе ристики суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу, бе руться не стільки безпосередньо з історії минулого, скільки з понятійно го апарату, утвореного сучасною соціальною дійсністю та соціологічною наукою. Глибина пізнання соціальної структури суспільства залежить, безумовно, від теоретико-методологічних підходів і оснащення історич ної науки. Дослідження соціальної структури та її динаміки в доінду- стріальних суспільствах у світлі теорії соціальної стратифікації дає можливість поставити нові «питання» перед минулим. Під соціальною верствою, соціальним прошарком ми розуміємо не просто частину суспільства, яку вирізняють відносно однакові, об’єктив - ні ознаки, знакові відмінності, в тому числі й ті, що піддаються статис тичному обрахуванню. Зокрема, широко розповсюджений в історичній літературі поділ міського населення на класи за майновими ознаками, точно фіксованими у податкових реєстрах, створює загалом штучну мо дель соціальної структури. У такому випадку ми маємо справу з со ціальними категоріями, а не з певними верствами. Соціальну верству, на відміну від соціальної категорії, визначають також суб’єктивні оцін- ки, ознаки, що базуються на критеріях суспільної цінності, престижу, значення людини в очах сучасників. У процесі інтеграції різних об’єк тивних ознак і суб’єктивних оцінок будується градація соціального пре стижу, усвідомлення поділу на «вищих» і «нижчих». Поняття «верства»?, «шар», «прошарок» передбачають також соціальну свідомість, знання людей про соціальну ієрархію, про своє місце і місце інших у суспіль - стві. «Верства», «шар» в такому випадку не обов’язково співпадають з соціальною групою. Соціальну групу характеризують, перш за все, по - чуття і усвідомлення солідарності, єдності взаємозалежності, наявності спільних економічних, професійних, побутових інтересів, особливостей свого стану в суспільстві. Членів соціальної групи вирізняє почуття «ми», усвідомлення своєї відносної замкнутості. Разом з тим, поняття «соціальні верстви» є ідеально-типовим по няттям. Отож, соціологічні поняття є «ідеальними типами» (М. Вебер), відхилення від яких в реальній історичній дійсності були досить знач ними. 100 Сіверянський літопис Використання стратифікаційного методу аналізу соціальних відно син доби Середньовіччя і раннього Нового часу викликає чимало труд нощів, пов’язаних з особливістю суспільства того часу. Середньовіччя не було тотально «феодальним», як його часто характеризують в істо ричній літературі. Само поняття «феодальне суспільство» є, за словами М. Блока, лише свого роду «етикеткою»,6 якою користуються історики. У ньому можна простежити чимало замкнених соціальних субсистем та спільнот, які важко розташувати в ієрархічному порядку, за схемою «нижчі—вищі». У зв’язку з цим доцільно давати стратифікаційну ха рактеристику окремих замкнених соціумів, йдеться про нижчі, середні або вищі верстви міського, сільського населення, дворянства, духів - ництва. Історики, які скептично ставляться до застосування теорії страти фікації для вивчення середньовічного суспільства, звертають увагу на те, що вказані вище категорії не піддаються чіткій соціальній стратифі кації, оскільки Середньовіччя мало свою шкалу соціальних цінностей і структуру людських спільнот. Так, М. Міттерауер намагається довести, що середньовічне суспільство складалось з численних мікроспільнот, які мали свою внутрішню стратифікацію і диференціацію на нижчі та ви щі. Основні соціальні спільноти протягом Середньовіччя формувались не по горизонталі, тобто не в середині «класу», а по вертикалі. Таку спільноту могли складати люди різних верств, об’єднані спільними ін - тересами, єдністю території. Такими були цехи, братства, гільдії, в ме жах яких майстри, підмайстри та учні становили єдине ціле, або того - часні сім’ї, в яких була своя ієрархія. Дослідник, таким чином, виклю чає нижчі верстви цих соціальних «мікроорганізмів» із загальної струк - тури суспільства і не враховує тієї обставини, що ці спільноти не були абсолютно замкненими, й незалежно від їхньої внутрішньої структури, існувала загальна шкала цінностей, за якою визначалось місце кожної людини в ієрархії міського суспільства. У такому світогляді підмайстри, учні, слуги, домашня челядь вважались не тільки членами мікроосеред- ків, а й представниками нижчих верств. У період раннього Нового ча- су посилюється процес нівелювання різних груп та категорій нижчих верств, послабляється їхня залежність від спільнот. Не слід також пе ребільшувати єдність і однорідність таких осередків, як сільські та місь - кі громади. Наявність міцних внутрішніх зв’язків і спільних інтересів тут поєднувалась з глибокою соціальною диференціацією. Стратифікаційна модель соціальної структури не може бути об’єк - тивною, якщо вона не базується на аналізі процесів, які відбувались на мікроісторичному рівні. У повсякденному спілкуванні людей виникали і вживались мікроісторичні реально-типові поняття, які більш точно ви значали людські відносини, ніж макроісторичні. Історики, на жаль, досить часто недооцінюють роль і значення соціаль них мікроелементів. Водночас вивчення цього рівня людських спільнот дає можливість створити найбільш адекватну модель соціальних відно син того часу і визначити становище людини в соціальній ієрархії. Осо - бливо різнобарвною виглядає картина соціальних відносин на зламі Се редньовіччя і Нового часу. Мікроісторичні поняття формувались в різ них площинах виміру. У міському середовищі цього часу можна виді лити соціоправові (бюргери), соціовиробничі (ремісники, купці, лихва - рі, слуги, підмайстри, робітники), соціомайнові (незаможні, місцеві бід няки, квартиронаймачі, домовласники), соціорелігійні (прихожани, бра - ти, сестри), міжособові (сусіди, друзі, товариші, родичі) категорії та групи. У цьому складному переплетінні повсякденних людських відно син давалися взнаки різноманітні прояви соціальної нерівності та мо більності, які не могли врахувати адміністративно - правові офіційні мо Сіверянський літопис 101 делі суспільства. Соціальні уявлення, марко- і мікроісторичні поняття, що визначали різні групи населення, як і сама шкала соціокультурних вартостей, не є відособленими феноменами, а органічною частиною взає мозв’язаної суспільної системи, яка формує їх. Протиставлення об’єктивної сторони історичного процесу його су б’єктивному сприйняттю виключає адакватне відтворення минулого. Сти- хійні економічні й демографічні процеси, еволюція масової свідомості і менталітету, зміни уявлень про суспільство 'і емоційного сприйняття дій - сності, протести проти існуючого устрою формували соціальну структу ру, впливали на вертикальну і горизонтальну мобільність. За спосте реженням Ф. Броделя, «ієрархічний порядок ніколи не буває простим, кожне суспільство — це різноманітність, множинність, воно ділиться наперекір самому собі і це поділення є вірогідно його суть».7 Таким чином, адекватне відтворення моделі суспільства Середньо віччя і раннього Нового часу потребує багатовимірного підходу, спосте реження його з різних точок зору, співвідношення макро- і мікроспіль- нот. Сучасні соціологічні поняття, теорії і моделі допомагають будувати загальні контури суспільства минулих епох і віднаходити ті соціальні зв’язки, глибину і різноманітність яких не могли осягнути безпосередні учасники історичного процесу. ПРИМІТКИ: 1 Блок М. Апология истории или ремесло историка. — М., 1973. — С. 94. 2 Возжек В. Историография как игра метафор: судьбы «новой исторической науки» //Одиссей. Человек в Истории. 1991. — М., 1991. — С. 60. 3 Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. — М., 1979. — С. 333 — 335. 4 Гуревич А. Я. Историческая наука и историческая, антропология // Вопросы фи лософии. — 1988. — № 1. — С. 59. 5 Аверинцев С. С. Византия и Русь: два типа духовности // Новий мир — 1988. № 7. — С. 210. 6 Блок М. Вказ. праця. — С. 92. 7 Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм XV — XVIII вв. — М., 1988. Т. 2. — С.466. 102 Сіверянський літопис

Методологічні проблеми дослідження суспільства доби Середньовіччя та раннього Нового часу

Репозитарії

Схожі ресурси