Пожежа 1750 року в старому Чернігові
Збережено в:
| Дата: | 1997 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200530 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Пожежа 1750 року в старому Чернігові / В. Дубровський // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 154-166. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200530 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2005302024-12-05T14:48:43Z Пожежа 1750 року в старому Чернігові Дубровський, В. З історіографічної спадщини 1997 Article Пожежа 1750 року в старому Чернігові / В. Дубровський // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 154-166. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200530 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історіографічної спадщини З історіографічної спадщини |
| spellingShingle |
З історіографічної спадщини З історіографічної спадщини Дубровський, В. Пожежа 1750 року в старому Чернігові Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Дубровський, В. |
| author_facet |
Дубровський, В. |
| author_sort |
Дубровський, В. |
| title |
Пожежа 1750 року в старому Чернігові |
| title_short |
Пожежа 1750 року в старому Чернігові |
| title_full |
Пожежа 1750 року в старому Чернігові |
| title_fullStr |
Пожежа 1750 року в старому Чернігові |
| title_full_unstemmed |
Пожежа 1750 року в старому Чернігові |
| title_sort |
пожежа 1750 року в старому чернігові |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
З історіографічної спадщини |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200530 |
| citation_txt |
Пожежа 1750 року в старому Чернігові / В. Дубровський // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 154-166. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT dubrovsʹkijv požeža1750rokuvstaromučernígoví |
| first_indexed |
2024-12-15T16:36:40Z |
| last_indexed |
2024-12-15T16:36:40Z |
| _version_ |
1818525015673405440 |
| fulltext |
З ІСТОРІОГРАФІЧНОЇ
СПАДЩИНИ
Василь Дубровський
ПОЖЕЖА 1750 РОКУ В СТАРОМУ ЧЕРНІГОВІ
(Підготовка до друку та передмова
Олександра Коваленка і Тетяни Вороніної)
Цього року минає століття від дня народження визначного україн-
ського вченого іі громадського діяча Василя Васильовича Дубровсько
го. Шкода, але про його життєвий шлях і доробок набагато краще зна
ють за кордоном, аніж у рідному Чернігові. Це й не дивно, адже ім’я
В. Дубровського було надовго викреслено з вітчизняної історіографії, і
тільки віднедавна у наукових виданнях і періодиці почали з’являтися
присвячені йому публікації. 1
Народився В. Дубровський 19 травня 1897 р. у родині священика,
який мав садибу на затишній околиці Чернігова — Лісковиці. Після
закінчення Чернігівської духовної семінарії впродовж 1915— 1919 pp.
навчався у Ніжинському історико-філологічному інституті, де під керів -
ництвом професора Г. Максимовича започаткував наукові студії в га
лузі історії України.2 Згодом В. Дубровський викладав у Чернігівсько
му інституті народної освіти та інших навчальних закладах і водночас
працював у освітянських та архівних установах міста. У 1923 р. він очо
лив щойно створений Чернігівський губернський історичний архів, а по
тім і губернський архівний відділ й значною мірою прислужився роз
виткові архівної справи.3 В. Дубровський став також фундатором сту
дентського історико-архівного гуртка, діяльність якого мала неабиякий
розголос далеко за межами Чернігівщини. Принагідно зауважимо, що
з цього симпатичного наукового осередку, який, окрім студентів, об’єд-
нував і залюблених в історію старшокласників, вийшло кілька відомих
учених, зокрема академік АН СРСР О. Нарочницький та професор
Московського університету М. Пікус. В. Дубровський був і серед іні
ціаторів утворення Чернігівського інституту краєзнавства, покликаного
координувати краєзнавчі дослідження в регіоні.
У 1925 р. В. Дубровський захистив дисертацію з історії селянсько
го руху в Україні у середині XIX ст. (науковий керівник Д. Багалій) і
перебрався до тогочасної столиці України — Харкова. Тут він обіймав
відповідальні посади в Управлінні наукових установ (Головнауці) Нар -
комату освіти, спрямовував діяльність музейних установ і опікувався
154 Сіверянський літопис
охороною пам’яток історії та культури у масштабах усієї України. Па
ралельно В. Дубровський викладав у Харківському інституті народної
освіти і очолював історичну секцію тамтешнього Наукового товариства.
На початку 30-х pp. він перейшов на посаду наукового співробітника
Харківської науково-дослідної кафедри історії культури, перетвореної
згодом в Український інститут матеріальної культури. Не полишаючи
студій з історії України, В. Дубровський у цей час зацікавився пробле
мами сходознавства і, зокрема, тюркології. Відтак він починає співро
бітничати з Всеукраїнською науковою асоціацією сходознавства, зав'я
зує стосунки з провідними фахівцями у цій царині.
Однак у листопаді 1933 р. В. Дубровського разом з Іншими харків
ськими істориками та мистецтвознавцями (С. Таранушенком, П. Жол-
товським, В. Зуммером та ін.) було заарештовано по звинуваченню у
приналежності до «контрреволюційного блоку наукових та музейних
співробітників, організованого з українських націоналістів та російських
великодержавників». Як свідчать документи з архівів СБУ, такий пере
біг подій заскочив В. Дубровського зненацька, і він мало не одразу ж
визнав себе винним у міфічних злочинах перед владою. Вирок не заба
рився: «заключити у виправтрудтабір терміном на п’ять років». В. Дуб
ровський відбував покарання у Забайкаллі, в таборі на станції Уруль-
га. Набагато пізніше, вже наприкінці життя він розповів про свої поне
віряння у книзі спогадів «2-й Відділ Бамлагу ГПУ—НК.ВД» (Нью-
Йорк, 1966). У 1939 р. В. Дубровський повернувся із заслання, але зна
йти роботу за фахом завадило «табірне» минуле.
Коли спалахнула війна, В. Дубровський залишився на окупованій
території, очолив харківську «Просвіту», повернувся до викладацької
та наукової роботи. (Саме через це В. Дубровського, на відміну від усіх
його, «подільників», згодом так і не було реабілітовано). Втім, невдовзі
йому знову довелося пакувати валізи і вирушати у далеку путь — цьо
го разу на захід. Кільканадцять років В. Дубровський мешкав у Захід -
ній Німеччині, займався наукою та публіцистикою, брав участь у гро
мадсько-політичному житті української еміграції. 1956 р. він разом із
родиною перебрався до США і оселився у місті Річмонд (Вірджінія).
Адаптація у новому середовищі виявилася досить складною, але поволі
В. Дубровський встановив контакти з провідними науковими центрами
української діаспори — Українською Вільною Академією наук, Науко
вим Товариством їм. Шевченка, Українським історичним товариством.
Він багато пише і активно друкується у тамтешніх виданнях, зокрема
в журналі «Український історик». На особливу увагу заслуговують ме
муари В. Дубровського, що містять цікаві відомості з історії Чернігів
щини. Помер В. Дубровський 23 квітня 1966 р. Як слушно зазначалося
в некролозі, «українська громадськість втратила в його особі визначно
го діяча, українська наука також втратила видатного науковця, зокре
ма в галузі історії та тюркології». 4
Науковий доробок В. Дубровського складають численні, але й досі
навіть не пораховані наукові та публіцистичні праці і переклади з
тюркських мов. Це і окремі видання, і статті та замітки, розкидані по
сторінках малодоступних на сьогодні збірників, журналів і газет. Час
тина авторських рукописів, очевидно, загинула піісля арешту В. Дубров -
ського. Дещиця усе ж таки, на щастя, збереглася в архівах наукових
установ і редакцій, з якими він безпосередньо співробтіничав.5 Це сто
сується і рукопису статті В. Дубровського «Пожежа 1750 року в старо
му Чернігові», що була, здається, надіслана автором 1929 р. до журна -
лу «Україна». З якихось причин вона не побачила світ і у складі редак
ційного портфеля часопису згодом опинилася у Відділі (віднедавна
Інституті) рукописів Центральної наукової бібліотеки їм. В. Вернад-
ського НАН України.6
Сіверянський літопис 155
Цю студію В. Дубровського присвячено одній з найтрагічніших по
дій в історії Чернігова. Забудоване переважно дерев’яними спорудами
місто досить часто потерпало від руйнівних пожеж навіть за мирного
часу, не кажучи вже про воєнне лихоліття. Так, 1718 p., за свідченням
літопису, «Чернигов пожаром вьігоріл».7 У такому ж відстороненому ду
сі, як про подію доволі буденну, сповіщає літописець і про пожежу
1750 p.: «місто старий Чернігів вигорів».8 Насправді ж йшлося про
загибель центральної частини міста за винятком хіба що нечисленних
мурованих будівель і храмів. Вогонь перетворив Чернігів на суцільне
згарище і, як зазначив з цього приводу О. Шафонський, «уже он стал
пустеть и не мог до того многолюдства и состояния прийти, какое в нем
было». Удар стихії був справді нищівний, і документи, виявлені та оп -
працьовані В. Дубровським, детально відтворюють ситуацію. Крім того,
вони містять відомості про організацію протипожежної справи, діяль
ність органів місцевого самоврядування та їх взаємини з державними
установами Гетьманщини, історичну топографію Чернігова.
Стаття В. Дубровського збереглася у вигляді машинопису. Текст її
подається без будь-яких скорочень із збереженням усіх лексичних і сти
лістичних особливостей оригіналу. Фрагменти джерел і документальний
додаток друкуються згідно з правилами передачі тексту кириличных до
кументів XVI—XVIII ст. популярним методом.9 Науково-довідковий апа
рат, зокрема посилання на використані джерела, приведено у відповід -
ність з сучасними вимогами.
Джерела та література:
1. Дмитрієико М. Ф., Ясь О. В. Українське пам’яткознавство і музеєзнавство в нау
ковій спадщині В. Дубровського // Історичне краєзнавство в Україні: традиції і су
часність: Матеріали VII Всеукраїнської наукової конференції з історичного краєз
навства. — К., 1995. — Частина II. — С. 368 — 370; Астафьев О. Василь Дубров
ський // Просвіта (Чернігів). — 1997. — 17 травня. Значну увагу діяльності В. Дуб
ровського приділив у своїй кандидатській дисертації «Розвиток історичного краєз
навства на Чернігівщині у 20 — 30-х pp. XX ст.» чернігівський історик В. Ткаченко.
2. Ніжинський філіал Державного архіву Чернігівської області. — Ф. 1105. — Оп. 1,
— Спр. 2283. — Арк. 1,4.
3. Державний архів Чернігівської області. — Ф. Р — 608. — Оп. 1. — Спр. 3920. —
Арк. 1 зв. — 2.
4. Биковський Л. Василь Дубровський (1897 — 1966) // Український історик. — 1966.
— Ч. 1 — 2. — С. 96.
5. Кіржаєв С., Ульяновський В. Причинок до студій української орієнталістики 1920 —
1930-х років: Незнаний збірник «Україна і Схід» // Україна в минулому. — Київ —
Львів, 1993. — Вип. 4. — С. 81—86.
6. Інститут рукопису ЦНБ НАН України. — Ф. X. — Спр. 17320.
7. Чернігівський літопис / Підготовка до друку, передмова і коментар Ю. Мицика //
Сіверянський літопис. — 1996. — 4. — С. 118.
8. Апанович О. Ще одне джерело з історії України XVIII сторіччя // Україна: Наука
і культура. — К., 1989. — Вип. 23. — С. 227.
9. Див.: Страшко В. Правила передачі тексту кириличних документів XVI — XVIII ст.
дипломатичним і популярним методами та рекомендації для застосування цих пра
вил у виданнях наукового і науково-популярного типів. — К., 1992.
Вночі з 19 на 20 травня 1750 року в Чернігові трапилася велика
пожежа, від якої вигоріло все старе місто з урядовими будівлями, церк
вами, міщанськими домами, шинками й крамницями та рундуками. Ве
лика шкода від цієї пожежі та переполох, що вона вчинила, викликали
нарядження спеціального слідства в цій справі, листування та складан-
156 Сіверянський літопис
ня особливого пожежного акту, що дає нині можливість з ’ясувати так
самі обставини цього нещастя, як і перелік погорілих будівель, що особ -
ливо цінно для встановлення архітектурного обличчя старого міста Чер
нігова та його топографії.1
Вранці 20 травня писар магістрату Чернігівського Михайло Сам
арський подав до магістрату офіційне донесення про цю пожежу, в
якому повідомляв магістрат, що «сего теченія з 19 числа против 20 в
десятом часу с полудня (как я ныне известился) неведомо каким слу
чаем, учинился пожар, якобы от шинка при доме магтратовом в ста
ром городе Чернигове состоящем в ледовне (как ныне сказывают неко
торые люди), от которого пожару и дом магистратовой, а в нем и дела
писменние погорели; а выхвачено десятниками, при том магистрате бу
дучими, Максимом Чубом да прозиваемим Гречкою, только дел весьма
малое число, да в пожаре некоторие уже погорелие взяти дела». На
решті, Санкорський, констатуючи, що «таковой же пожарной случай как
учинился ведать подлинно неможно», прохав магістратську старшину
(за відсутністю на той час Чернігівського війта «пана Косми Каневско
го») вчинити слідство й допитати «для обстоятелиого виду предписан
ного шинку шинкарей, також предписанных десятников». У той же день
магістрат надіслав до Генеральної Військової канцелярії донесення з
такими відомостями, додавши лише прохання, щоб Генеральна Вій
ськова канцелярія призначила з свого боку слідство. Причина цього
клопотання з листа магістрату досить виразно висувається: «показаного
шинку шинкар Григорій и объявленное десятники магистратовіе взят
и полковником и комендантом Черниговским господином Божичем под
караул, и желает он, господин полковник Божич, о вишеписанном чи
нить следствіе» (лист підписали бурмістр Леонтій Маркович, райці
Леонтій Авфанасов, Андрій Бочок, Стефан Поддубик, Самойло Скоро -
ход, Мирон Свислоцький, Кирило Поддубик; з цих райців був письмен
ним лише останній). Очевидно, магістрат був проти втручання полков -
ника в це діло й хотів перебити йому слідство вплутуванням вищого
органу. Як бачимо далі, ця боротьба набула далі виразнішої форми.
Бурмістр Маркович скликав повістками («билети») «для общаго
гражданского совету», що призначалося в домі райці Стефана Подду-
бика, всіх райців магістрату — Івана Капшука, Кирила Поддубика,
1 Всі відомості далі подаємо за справою Харківського Центрального історичного архіву
по І опису справ Чернігівського магістрату, що у 1927 р. Перевезли з Древлехрани
лища у Москві (1750 р. Справа № 1 «Дело о изгореніи магистрата Черниговского
и протчих домов в бившій 1750 году мая 19 д. в городе Чернигове пожар, вступив-
шое 1750 года мая 20 д. — Дело о згореніи магистрата по I описи 1750 года, № 1 на
58 листах»). Раніше було відомо лише про самий факт великої пожежі у 1750 р.
Г. Коваленко писав у 1901 р.: «...город почти весь выгорел в 1750 году» / статья
«Краткий обзор городских сооружений и внешнего вида города с XVIII в.» у збір
нику «Тридцатилетие деятельности Черниговского городского общественного самоуп
равления». — Чернигов, 1901. — С. 107). Більше за цю пожежу він нічого сказати
не міг. А. Верзилов у статті «Краткий очерк истории Чернигова и управления в нем
c X по XX в.» (у тому ж збірнику) навіть не згадує про цю знаменну подію. За на
ших часів, хоч і маємо низку нових дослідників щодо історії Чернігова і його око
лиць (див., наприклад, збірник «Чернігів і Північне Лівобережжя». — К., 1928) але
вони обминають цей епізод. Духовні письменники іноді згадували цю пожежу у
зв’язку з описанням Спасо - Преображенського собору, що постраждав від неї ( див.:
«Историко - статистическое описание Черниговской епархии». — Чернигов, 1874 —
Кн. 5. — С. 5; Ефимов А. «Черниговские кафедральные соборы — Спасо - Преобра
женский и Борисоглебский». — Чернигов, 1908. — С. 15).
Таким чином, з часів А. Шафонського цей епізод не притягав нічиєї особливої
уваги, хоч того й заслуговував (див.: Шафонский А. «Черниговского наместничества
топографическое описание». — К, 1851. — С. 262: «1718 и 1750 года мая 26 дня
посещен город двумя великими пожарами, и от последнего пожара уже он стал
пустеть, и не мог до того многолюдства и состояния прийти, какое в нем было»;
також агадки на с. 274, 275, 278, 279; «Погорелые ворота» у старій фортеці —
с. 241, 277, 280). Як бачимо, А. Шафонський подає дату пожежі не зовсім точно
Сіверянський літопис 157
Прокопа Станиславенка, Петра Колодкевича, Федора Мазура, Івана й
Андрія Ладонків, Григора Карпинського, Артема Кожушка, Петра Же-
лізняка, Івана Макотрика та міщан Стефана Лавринова та Федора
Якимова; з них прийшли на нараду лише 6 райців та 1 міщанин; Ма-
гура, Ладонки, Желізняк та Якимов не явилися. Ця важлива магіст
ратська нарада 22 травня (все ще без війта) постановила підшукати
«для отправленія дел» гідний дім, а також міські справи «чинить обще
всем магистратовой старшине», викликавши «настоящих» (тогочасних)
бурмістрів Стефана Лосовського та Самона Крутеня, щоб справи про
вадилися в їх «присудствіи» та щоб вони подбали щодо підшукання
нового приміщення для магістрату. В той же день повістками виклика-
но було до магістрату цих бурмістрів.
Важливість і терміновість цієї наради (скликалася вона «пилно, пилно»)
пояснюється тим, що на другий день — 23 травня — явився
за указом Чернігівської полкової канцелярії полковий осавул Єлисей Раш-
ко й вимагав від магістрату виділити свого представника «для изследо-
ванія» про пожежу. Магістрат в особі райців Леонтія Авфанасова, Ми
рона Свислоцького, Стефана Поддубика й Самойла Скорохода (з них
письменний лише Авфанасов) відхилив цю пропозицію, пославшися на
те, що вони вже повідомили Генеральну Військову канцелярію й без
«опрделенія» її зробити цього не можуть, і зафіксував цю одмову про -
токолом. Рашко, не добившися неодноразовими переговорами з магіст
ратською старшиною згоди останньої дати свого представника в цю Ко
місію, нарешті 25 травня звернувся листовно «з учрежденной в городе
Чернигови о пожари Коммиссіи» до магістрату та особисто (окремо)
до бурмістра Леонтія Речицького, прохаючи дати листовну відповідь,
чи делегує кого-небудь магістрат до складу цієї Комісії та чи викличе
він тих господарів, що в них погоріли хати з майном, а також лавки з
крамом, для перепису погорілого майна. Рашко посилався на те, що
йому встановлено термін — 25 травня, коли він мусить подати звідом-
лення до полкової канцелярії. В той же день війт Козьма Каневський з
бурмістром Л. Маркевичем підтвердили листовно Рашку попередню по
станову магістрату (одмовлення й чекання розпорядження з Генераль -
ної Військової канцелярії). Очевидно, всі трималися одностайно й не
хотіли здавати позицій (чому під цими документами магістрату ніде немає
підпису бурмістра Л. Речицького й чому Рашко звертається осо
бисто лише до нього? Чи не був Речицький іншої думки щодо цього?).
Не лякало війта навіть обвинувачення Рашка, що «в сочиненіи ведо
мости никакова за єдиним только вашим нестараніем и крайним нера-
деніем успеху нет...».
28 травня Генеральна Військова канцелярія надіслала указа (одер -
жано 2 червня), що до Чернігова для переведення слідства про поже
жу відряджено капітана Глухівської залоги Михайла Денисова та бун -
чукового товариша Андрія Стаховича, яким дано інструкцію. Магістра
ту було запропоновано допомогти цим слідчим. А полковнику Божи -
чу Генеральна Військова канцелярія наказала негайно відіслати відо
мість — скільки під час цієї пожежі погоріло казенних і приватних бу
динків, артилерійських припасів, крамних лавок, церков і чи не втік
хто-небудь з колодників з «секвестра», а якщо втік, то хто саме і в якій
справі. Діло в тому, що Божич зі свого боку також надіслав був до Ге
неральної Військової канцелярії рапорта про пожежу. 7 червня слідчі
вже були в Чернігові і надіслали до магістрату «требованіе» подати по
трібні для початку слідства відомості, а саме: «коликое число церквей
Божіих і каких домов, краму і протчего і чьих іімянно згорело, і каким
образом учинился той пожар; і были для предосторожности Іі смотрения
определенные на то от полковой Черниговской Канцелярій і магистра -
та Черниговского особливые люди і потребьныя к пожарному делу інст-
158 Сіверянський літопис
румента і протчія приготовлении, і какие імянно; да и сам господин
полковник і комендант Божич і ис старшины полковой і магістрацкой
і протчей, кто при том пожаре находился, і чего для так допущено, что
в малом маменте вся старая города Чернигова крепость со всем что
где ни было згорела...». На цю вимогу 8 червня магістрат доручив рай-
цям Леонтію Авфанасьєву та Андрію Бочку піти до старого міста та
скласти там описа погорілих домів, церков та лавок та подати його до
магістрату для надсилки до Комісії. 17 червня згаданий Бочок та ін -
ший райця Стефан Поддубик подали до магістрату цю відомість, яку
того ж дня магістрат надіслав до Комісії, залишивши собі копію її (див.
додаток).
Залишаючи розгляд цього дуже цікавого реєстру на далі, продов
жимо описання обставин пожежі, як вони з’ясовуються з листування.
19 червня магістрат доповів Комісії про заходи, що існували в Черні
гові для охорони від пожеж. За листовними вимогами Чернігівської пол-
кової канцелярії магістрат 12 квітня 1749 ^р. відрядив на допомогу го
родничому Петру Григоровичу міщанина Йосипа Лоханського, що «бе
зотлучно в той должности и но днесь находится». Лоханському було
дано інструкцію, що робити, щоб «обыватели — ведомства магістрато-
вого мещане, подсуседки и шинкари — его, Лоханского, в оном пору
ченном ему деле слушали и для караулу на сторону пляцовую полним
числом виходили», а саме «обивателем... чрез посланих з магистрату
райци Григория Карпинского и через слугу магистратового Лукяна
Симонтовского велено отдать приказ и той отдан, і буде в том во вся
ком дворе ведомства магистратового на воротах или где приличество
вало подписать с тем, кому к таковой обережности з водою или с то
пором быть в готовности принадлежите что и учинено; а во вся магист-
рату подсудственние цехи магистрату чрез ордери предложено ж, дабы
во всякого человека так води должное число, яко и чистота б в домах
и перед двором и всякая исправность от пожарного случая била б, в
цехових домах по тому же воду б, круче железное и протчии инструмен -
та содержано б и всегда имели осторожность». У всіх пожежних спра
вах, так Лоханського, як і всіх міщан, магістрат підпорядковував тоді
ж керівництву городничого. Лоханський мусив щодня являтися до го
родничого з доповіддю і представляти йому всіх «пойманних ночним
временем на драках или других каких шалостях». Крім того, магістрат
надіслав по цехах розпорядження, щоб ті виготовили все потрібне по -
жежне знаряддя — «круче железное, щиты, вили, лесници» й розпо
ділили його «кому с чем на пожаре быть расписано б». Цехи все це ви
конали, повідомивши про це магістрат. Магістрат виконання цих заходів
перевірив через свого райцю Федора Мазура. «В самом же магистра -
товом дому имелось воды две кади болшие и две куфи с водою ж; кру
ков железных 5, квачи, лестницы и лротчое». Крім того, за постановою
магістрату при ньому завжди було караульних три-чотири чоловіки, «с
коих и в те пори некоторіе, а имянно Максим Чуб и Игнат Гречка на -
ходились». .Магістрат відмовлявся незнанням причин цієї пожежі. З
старшини міської під час пожежі були бурмістри Леонтій Маркович,
Стефан Росовський, Самон Крутень та інші урядовці; не було , війта
К. Каневського та бурмістра Михайлиєнка. Пожежу не можна було
припинити, бо вона почалася раптом («вдруг разніе строенія от того
огня загорелися») і був «не малой». вітер. Але магістрат підкреслював
вияв самодіяльності своєї й міщан: «і оной пожар возможними спосо
би людми и подлежащими інструменти и приготовленіем утушивали,
почему так катедральній. монастырь, полковая канцелярія, полковничої
дом и протчие доми в той старой крепости и в новом городе (в котором
в разних местах начиналось гореть) утушено-и гореть не пущено; в по
мянутой же старой крепости к входу народному башти не в скором вре
мени отворени были и то последовало к утушенію не без препятствия».
Сіверянський літопис 159
У цій приписці самовиправдання не можна не бачити впливу наведеної
доповіді до Комісії з полкової канцелярії, що магістрат знав, бо зняв
для себе навіть копію з неї. Як бачимо, магістрат намагається навіть
дещо закинути комендатурі, що не поквапилась припустити людність до
тушення пожежі.
Полкова канцелярія на вимогу комісії також подала до неї своє
«ізвестіе», в якому обставини й причини пожежі малює в дуже тенден -
ційному, спрямованому проти магістратського уряду, освітленні. До
цього рапорту полкова канцелярія додала відомість про погорілі будів -
лі, зазначаючи, що її склав осавул Рашко (в дійсності це була копія
того, що склали магістратські райці). Свою доповідь полкова канцеля -
рія починає одразу з неприхованої полеміки з магістратом: «Оной же
пожар учинился следующим образом, яко магістрата Черниговский
войт Кузьма Каневскій, по увольненіи оного магістрата над полкового
обикновенія з команди, полковой Черниговской не слушая команди и
не чиня по посилаемим от полковой Черниговской канцелярій в силу
указов писменних предложениям, о коих предложениях при сем прила -
гается экстракт, и по легкомислию своєму скорого и неотменного іспол -
неиия, в такой роспуст сам пришел і того магістрата подкомандних при -
вел, сказуя, что он з магистратом в точной команде Енералной Войско -
вой канцелярій, а не полковой состоит, и оттоль прямо к нему указания
предложения следуют; за чем он із магистратом и полковой канцелярій
не слушается, сам, куда хотя, из города бродит и подкомандних отпу-
щает, яко и сего летнего времени, в которое всеприлежнейшое должно
от разних худих случаев обереженіе і предосторожность, ни на кого не
полагаясь и никуда не отлучаясь, иметь, сам собой отлучился із Чер
нигова, как ізвестно есть, в Ригу, и, другую старшину отпустя, поручил
магистрат в смотроние единому бурмистру неписменному простолюдину
Леотию Речицкому и определенному им, войтом, писарю невежи и, по
читай, хлопцю Михайле Санкорскому, которих за слабим стороженіем,
кои почти пуст магистрат оставили при двох только сторожах и то пя-
ницах, а паче за его, войта, таковим безразсудством, что в крепости и в
пустих хоромних строеніях, где оной магистрат крамніе лавки, шинки
оного магистрата, секвестр полковой и другими состоят при самом ма
гистрату в стайнех чего полно натаскано било, как з допросов магист -
ратових десятников довольно есть явно, которие подлинние допроси и
тех людей присяги посилаются, что оного магистрата в шинку при са
мом магистрате жиючая прописаного войта шинкарка, видимо, по не
имению должной по силе ее императорского величества многих указов,
в силу которих от полковой канцелярій писмо в оной магистрат поси-
лани оного магистрата войтом и старшинами, яко и определенними к
обережности от того случая нарочними должной обережносте, того мая
19 в вечеру неведомо за чим з свечкою запаленою в ледовню ходила,
после чего в скором времени такой сильній и прежестокій прошлого то
го мая 19 дня против 20 з самого вечера учинился пожар, от которого,
перво з конца об’явлених стаен з сеном Имевшихся, где та ледовня била
при магистрате и самій магистрат, и шинки воспламеняся пломенем в
малом маменте горели, яко того секвестр полковій, где колодники на
ходилися, крамнііе ряди !і так сильно запалилися и от жестокости огня
сена зверху дрань и рвало и бросало ими куда (?) інде ближние двори
на другие далыпие помошествующему распространенію того пожара ве
ликому ветру двори и церкви яко то Преображение Господне з коло-
колнею и церков Воскресенія, також артилериского ведомства главной
артилерій дом і разних чинов изрядние доми ж в том же самом мамен-
те горели так сильно, что никаким многим числом людей і потребними
к погашенію инструментами і приуготовлениями чего, хотя и многим
числом било, як то крутчо, лестници, води і протчего, что все пламенем
окружено, помощи и защищение учинить от того никак било мощно, от-
160 Сіверянський літопис
чего вся почти старая крепость с имеющимися в оной каменними церк
вами Преображения Господня соборная и Воскресения до нага пообга-
ривали, а колокольня оного Преображенія Господня церкви совсем в
прах из колоколами обращени и всех укреплений своих, так утвари цер -
ковной лишенними остались і в крайнем почти опустеніи положении;
також монастыря катедрального несколько израдних каменних палат
артилерійски дом з будучими в оном казенними припаси, кроме канце-
ляріи полковой замковой крепости и несколько ІНИХ домов в пепел сов -
сем, что не било, згорело, кроме того что только з вишеозначенного Пре-
ображенія Господня церкви имеющийся в оной казенной порох в смотре-
ній городничего полкового находившійся, по Божему еще как видно ми -
лосердию, и за прилежним оного городничего смотреніем виретованную
из домов мало что із имуществ повихватовано, из секвестра полкового
все колодники до единого ім же, городничим, виведени и соблюдени
цело; при котором пожаре находились, ревнуя оного пожара угашений,
что и учинилось, полковник і камендант Черниговскій Божич, полковая
старшина: обозній Іван Сахновскій, писар Аким Миткевич, осавул
Елисей Рашко, хорунжий Іван Бу...кин(?), полковіе черниговскіе, ко-
торие ежели б не били і сами не употребляли прилежного старатель
ства в нераспространеніи оного, то так би оставшиесь в старой крепо -
сти канцелярия полковая, замковая крепость, манастир катедральній і
все двори в пепел погорели, яко тем же бедствием и неизмерним пла-
менем и новое место, в котором уже некоторие доми не единажди го
реть начинали, как нине сами о себе свидетельствуют, миновано бить
не могло; а хто к оному пожару для предосторожности люди определе-
ни і какие учреждения инструментов били, взятая от городничого Чер -
ниговского сказка і канцелярій полкового суда канцеляриста Павла
Лозу з бумагою при сем в оную Комиссію посилаются».
В екстракті, що його до цього рапорту додала полкова канцелярія,
було перелічено всі запобіжні проти пожеж заходи, які вживалося за
попередніх років. Генеральна Військова канцелярія 21 квітня 1740 р.
запропонувала Чернігівській полковій, щоб та розпорядилася «распре
делить кому еще в случившимся над чаяние поважном случае бить і к
хозяйским дворам определить десяцких і сотников с обивателей і над
оными десяцкими учредить по усмотрению старшин кому з достойних
и чесних людей и мещан». Полкова канцелярія написала про це до ма
гістрату лише в І742 р., але магістрат не квапився з цим — «по тому
исполнение от магистрата за ослушностию магистрата не чинено». Пол-
кова канцелярія поскаржилася на це до Генеральної Військової канце
лярії, остання наказала безпосередньо Чернігівському магістрату вико
нати це розпорядження, а також ще раз нагадала 31 травня 1742 р.
про протипожежні заходи. 21 жовтня 1742 р. городничий Плахута до
повів, що під час пожежі, що трапилася у дворі Полуботка, «цехи и
протчие подкомандние магистрату не били», але магістрат виправдо
вувався, що заходів він вживав і накази підлеглим особам видав. II
березня 1746 р. Плахута знову клопотався, щоб подбали за запобіж
ні заходи, за належну чистоту та про призначення пляцової варти. Пол -
кова канцелярія писала про це до магістрату. 11 травня 1747 р. город
ничий Григорович скаржився, що чернігівські мешканці, що мусили б
відбувати пляцову варту, «ослушаються и не ходят». Полкова канцеля
рія знову написала до магістрату, а також звернулися безпосередньо
до міських мас: «в торговий день указ с строгим напоминанием о том
з барабанным боем опубликован». Але 21 квітня 1748 р. городничий
Григорович знову доповідав, що «от магистрата Черниговского по ука
зам на плацовую сторожу людей не мало не висилают». З цього приво
ду й ще декілька разів (зокрема, після пожежі 4 травня 1746 р. «за
городом») полкова канцелярія писала до магістрату. Але такі мето
ди, очевидно, не впливали, й протипожежна організація чернігівських
Сіверянський літопис 161
міщан і техніка не поліпшувалися, й пожежа 1750 р. заскочила міську
людність мало підготованою до боротьби з нею.
Отже, боротьба магістрату з полковою адміністрацією мала біль
шу давність і, як побачимо далі, глибше коріння. Не просто суперечки
щодо протипожежної справи, а повсякчасне намагання полковника за -
хопити під свою оруду магістрат та пручання останнього були причи -
ною цієї ворожнечі, що загострилася й виявилася під час цього слід -
ства. Магістрат сам викрив ці глибші мотиви сперечань, очевидно, ба -
жаючи тим дискредитувати обвинувачення його з боку полковника у
недбалому ставленні до протипожежних заходів. 26 червня 1750 р. ма
гістрат писав у донесенні до Генеральної Військової канцелярії: «Пол-
ковник и Черниговский Комендант Иван Божич, злобствуя на магист
рат Черниговский, что оной магистрат з подсудственними своими в
команде его, полковника, не состоит, разніе по завзятости своей причи -
нял обиди, как о некоторих з магистрату Черниговского в Войсковую
Енеральную Канцелярію прежде сего и представляно с прошением ре
золюцій и указу; особливо же, что он, полковник Божич, греков, жи
тельствующих в городе Чернигове, Константія Юрьева и Николая Ди-
митриева не допущая в магистрат Черниговский к суду, не малое ма
гистрату чинил препятствіе и помешательство, також за работу разним
майстерам не платил, магистратового села Петрушина войта Тимофія
Иванова публично бил, о якових и о протчих от сего полковника почи -
ненних обидах в тех магистратових доношеніях имянно изображено. По
которим доношеніям, полученними з Войсковой Енеральной Канцеля
рій указами велено оному полковнику до магистрату и до подсудствен-
них магистратових ни в чем дела не иметь, яко оной магистрат, по си -
ле высокомонарших грамот, магистрату жалованних, состоит в точной
команде Войсковой Енеральной Канцелярии, а чтоб в судах магист-
ратових помишательства он, полковник, не чинил и по делу помянутых
греков ни в чем не припяствовал, о том к нему, полковнику, особли -
вим указом з Войсковой Енеральной Канцелярій предложено. Оной же
полковник Божич, не содержуя тех указних Войсковой Енеральной
Канцелярій повеленій, но уже после полученія з Войсковой Енеральной
Канцелярій указов, предписанних греков от суду магистратового на -
сильно он, полковник, отнял и судить оних не допустил, сказуя через
присланного от него, полковника, атамана шопного Василя Еленичен -
ка, что, егда такового грека могл би магистрат судить, то де он имеет
уветчать старшину побоєм. Райцу магистрату Черниговского Никиту
Инспекторенка без всякой оной винности, сискав в дом свой, бил его,
Инспекторенка, нещадно плетми. А минувшого мая 14 дня магистрато
вого слугу Лукяна Симонтовского, с другим магистратовим служите -
лем, не по команде его полковничей взяв и осадив между колодники,
содержит чрез многое время в секвестри веема напрасно. Тому же слу
жителю Лукяну Симонтовскому так дом магистратовой, яко и служите
ли магистратовие все поручени били в смотреніе, о котором хотя и тре-
бовано з магистрату, точно не ведомо для чого и по днесь не отпуще -
но, с чего магистрату всекрайнейшая последовала обида, ибо когда ми-
нувшого мая з 19 против 20 числа в городе Чернигове учинился пожар,
то тот би слуга магистратовій з другими служителями и с тем служи -
телем, с коим он в сиквестри полковом содержался, с начала такова
пожара (как уповательно) распространитесь оному не допустил или
дела, в магистрате имевшиесь, виротовать могл би. Которий хотя в то
время, когда тот пожар распространятись починал, плачучись просил
ся, точию и в самой тот самонужнейший случай не отпущен, почему
так магистрат ввесь с пиемьенними делами, яко и все того слуги убо -
жеское имущество до остатку згорело. При последовавшем же пожаре
мая 20 дня оной полковник Божич, браня и грозя магистратовую стар -
шину, произносил похвалки: ежели би де войт ваш бил зде, я би де
162 Сіверянський літопис
его, войта, ныне велел вбросить в сей огонь. При взятии ж на том
пожаре шинкара магистратового и десятников двох под свой караул,
коих и по днесь содержит, принародно ж браня, сказивал бурмистрам
и писару магистратовому, кои били на том пожаре: ежели де ви что
ни на есть об этом пожаре будете в Войсковую Енеральную Канцеля -
рію писать, то де я вашему этому писару переламаю руки и ноги, и та-
ковими своими угрозеніями так уже магістрат Черниговский привел в
страх, что не точию в других его, полковника, обидах подсудственним
магистратовим причиненних по вишшей команде бить челом не возмож -
но, но и по указаним делам иметь магистрату правленіе всекрайнейше
опасно». Магістрат прохав Генеральну Військову канцелярію все ж
розглянути і ухвалити постанову — «даби нам и впред от сего полков
ника крайнє не разоритись». Кінець цієї сварки, що набрала не випад
кового, а принципового характеру, для нас, на жаль, залишається поки
що невідомим. Але треба зауважити, що привернення полковником ма
гістрату до свого урядування, всупереч наказам Генеральної Військової
канцелярії, мало не лише місцеве епізодичне значення, а було одним з
проявів повільної ліквідації автономних прав Гетьманщини, бо в такий
спосіб підривався авторитет її центрального органу, а на місцях зни -
щувалася одна з підпор цієї автономії. Годі й казати, що полковник
Божич був у цьому відношенні свідомим чи несвідомим знаряддям у
руках російського імперського уряду.
Переходячи до розгляду відомості з реєстром погорілих будівель
(рухомого майна в ній не зазначено), насамперед зазначимо, що крім
надісланого до комісії оригіналу й копії її, в справі збереглися ще дві
первісні чернетки, з яких можна бачити, як склали були райці цього
реестра: одна з них раніша (це та, очевидно, яка була запискою на
місці пожежі, коли райці оглядали руїни, бо в ній надзвичайно бага -
цько нерозбірних приписок та виносок, — назвемо її умовно «А»), дру
га — пізніша, цебто вона є просто переписаним в більшому порядку
дублетом чернетки «А» і в свою чергу служить чернеткою для оригіна
лу й копії цієї відомості (назвемо її чернеткою «Б»). Ріжниця між чер-
нетками «А» і «Б» не така велика — це переважно окремі приписки й
деякі зміни порядку записів. Але ж у сполученні з відповідними архео
логічними розкопками на місці старого Чернігова вони могли б дати
повну картину старого міста, як воно стояло за часів Гетьманщини.
Зараз же уявити план розташування усіх цих будівель і споруджень
майже неможливо, бо невідомо з якого боку міста райці почали свій за -
пис і в якому напрямі вони записували руїни до свого реєстру. Вияв
лення ж усього цього плану дуже цікаве й можливе, бо досі збереглися
два опорні пункти для нього — Спасо-Преображенський собор та так
званий «будинок Мазепи».
Орієнтовним пунктом для реєстрантів був, природньо, їхній магіст
ратський двір, з якого вони й почали свій запис. Погоріла площа ста
рого міста, очевидно, складалася з двох ділянок: урядової та торгі-
вельної. На першій були: урядові установи та заклади, церкви, двори
урядовців чи їхніх родин (якщо вони померли). На другій були крамні
лавки або комори чи прискриньки, що були розташовані в чотири ря
ди. Площа ця була вельми щільно забудованою, що легко собі уявити,
коли пригадати цю невеличку територію (межі її ще й нині у Черні
гові позначаються смугою бульварів) і підрахувати, що на ній були дві
церкви (чому не згадано в реєстрі церкви Борисоглібської?), 15 урядо
вих будинків («изб») та 33 приватних на 16 дворах, 3 шинки, в’язни -
ця, шпиталь, школа, 2 амбари, кам’яниця та 39 комор (крамниць) і 15
прискриньків (рундучків). Отже не дивно, що все це погоріло при вели -
кому вітрі та погано налагодженій боротьбі із пожежею, що знищила
старий Чернігів дощенту за дуже короткий час. До того ж на цій тери
Сіверянський літопис 163
торії була ще стара кріпость, в якій була полкова канцелярія, катед-
ральний монастир та ще декілька дворів, що заціліли від вогню. Весь
цей архітектурний комплекс було оточено огорожею з баштами над во
ротами.
Крім такого суто топографічного значення, відомість ця дає нам
добре уявлення про особовий склад міської верхівки Чернігова тих
часів, що жила й торгувала у старій частині міста. Тут були земля і бу
дівлі не тільки урядові (магістратські, полкові, духовного уряду), а та -
кож приватні будинки на магістратській землі й ділянки землі у при
ватній власності. Крім декількох власників духовного й козацько-стар
шинського походження, головну масу мешканців складає заможна бур
жуазія — міщанство, що ще міцно тримає керування містом у своїх
руках. Очевидно, страшенний погром від пожежі й збитки від цього хоч
і не позбавили міську старшину її пихи, мусили підірвати її авторитет
і матеріальний добробут. Цей випадок був, без сумніву, на користь її
класовим ворогам — козацькій старшині. Проте історія міст Гетьман
щини ще чекає на своїх дослідників.
ДОДАТОК
«Ведомость, сколько дворов і церквей с прошлого
мая з 19 против 20 числ в старом городе
Чернігове згорело, значит ниже сего 1750 году
июня... дня.
Двор магистратовій, в котором ізба една, з конторою и две комнати,
а другая ізба без комнат, третья ізба з сенцами белая, при тех же із -
бах наверху тертичной чердачок, четвертая ізба з сенцами и черною
избою.
При том магистратовом дворе магистратовій з двома ізбами.
Двор церкви Преображенія Господня; в нем ізб две.
Шинк цеху резницкого, в нем ізб две.
Шинк цеху шевского, в нем ізб две беліе.
Турма, в которой били по полковой Черніговской канцелярій ко
лодники.
Церков Преображенія Господня соборная.
При той церкви колокольня и школа.
Другая церков Воскресенія Господня.
Шпиталь церкви соборной, в нем ізб две.
Дом, в котором было Правленіе духовныя Протопопіи Чернігов -
ской, в нем ізб две.
Двор Домонтовичев, в нем изб две и светелка малая.
Двор мещанина Івана Капшука; в нем изб три с комнатами, а чет
вертая малая без комната.
Двор попа Андрея Сибирского, в нем изба белая, а другая черная.
Двор его ж Сибирского з черницею, в нем изба белая и черная.
Двор монастыря катедрального; в нем Іізба одна.
Двор удовой Екатерини Каски, в нем іізб две.
Двор урядовий Каневской, в нем ізб две и близ ворот изба третяя черная.
Двор умершой Сарапарки; в нем іізб две.
Двор судій полкового черніговского Тимофея Сенюти; в нем ізб бе-
лих две і треття малая, а четвертая ізба черная.
Двор писара полкового Черніговского Іакима Мйткевича; в нем изб
белих две и третяя близ ворот черная.
164 Сіверянський літопис
Двор удовствуючой бурмистровой Черніговской Карповой; в нем
изб белих три, а две чорних.
Двор хорунжого полкового Черніговского Василія Колгоровского;
в нем изб белих две, а третяя черная.
Двор артилерія полковой пушечной; в нем ізб две, и при том дворе
колодязь.
В катедри на ограде и на ізбах некоторих каменних кришка.
Амбаров умершого Полуботка два, кои стояли близ магистрату.
Да на каменици его ж Полуботка ветхая кришка.
Ізба бунчукового товариша Борковского черная.
ЛАВКИ КРАМНІЕ, КОТОРІИ БЫ ЛИ С КРАМНИМИ ВЕЩАМИ
Комора Петра Железняка на меской земле.
Мещанина Черніговского Івана Капшука комор две; в едной сам
торговал, якая била на его Капшуковой земле; а другая та, в которой
била Петриха Ладончиха, якая состояла на магистратской земле.
Мещанина Романа Стефановича комора одна на магистратовой
земле.
Комор шесть, кои стояли на магистратовой земле, в которых торг
имели: дякониха Сташевская, Артем Кожушка, Варвара Панчиха, кан
целяристи Владимера жена, Остріевсковна, шестая порожняя Стефа -
нихи Олишевской.
Да пять прискринков на магистратовой же земле состоящих, в ко-
торих торговали; в первой — Сухомлинова жена, в другой — Никиты
Инспекторенка жена, в третей — Ничипорова, в четвертой — Петро
Кузка, в пятом — Остапековна.
В другом ряду една комора чернечая, в якой торговля Івана Кап
шука.
Другая Бурмистра Черніговского Леонтія Марковича.
Третяя бурмистра Черніговского Михаилй Енки порожняя.
Четвертая бурмистра Черніговского Михайли Енки крайняя.
Пятая войта Черніговского Казми Каневского, в которой Іван Ма-
котрик торговал.
Шестая комора церкви Спасова Преображенья, в которой Іван
Бердадим торговал.
Седьмая комора поповича Івана Маляревского, в которой торг име
ла Парасковія Гуртововна.
Осмая комора мещанки Черніговской Марій Лежнехи.
Девятая комора Козляничина, в которой торговала попадя Ско-
роходиха.
КОМОРИ ПОРОЖНІИ
Первая бурмистра Черніговского Стефана Боровского.
Другая на другой стороне попа Малцевича.
Третяя Івана Ладонки.
Четвертая войта абшитованого черніговского Титовича з двома
окнами.
Пятая бурмистра Леонтія Марковича з двома окнами.
Шестая показанного войта Титовича з двома окнами.
Семая Івановой Лопатиной з двома окнами.
В ТРЕТЬЕМ РЯДУ ПОРОЖНІЕ Ж КОМОРИ
Первая комора бурмистра Михайли Енки.
Другая бурмистра Леонтія Марковича.
Третяя удовствуючой бурмистровой Карпихи.
Сіверянський літопис 165
Четвертая удовой Івановой Лопатиной.
Пятая войта Черніговского Каневского.
В ЧЕТВЕРТОМ РЯДУ ПОРОЖНИЕ Ж КОМОРИ З ДВОМА ОКНАМИ
Первая удовой Лопатиной.
Другая Артема Кожушки.
Третяя умершого Павла Масловского, значкового товариша.
Четвертая — удовой бурмистровой Карпихи.
Пятая — показанного бурмистра Енки.
Шестая — бурмистра Самона Крутеня.
Семая умершого бурмистра Федора Базилевича.
Осмая вищеписанного попа Малцевича.
К сей ведомости райца магистратовій Стефан
Поддубик, а вместо его по его ирошенію
подканцелярист магистрата Черниговского
Григорій Туташевскій подписался.
К сей ведомости райца Андрей Бочок подписался».
166 Сіверянський літопис
|