Сторінки життєпису Костянтина Ушинського. (До 175-річчя від дня народження)
Минуло вже 175 років від дня народження К. Д. Ушинського. Цей час не віддалив від нас великого педагога, а, навпаки, наблизив. Прибічник і борець за національні (і по суті, і за мовою навчання) освіту і виховання є нашим сучасником. І в сьогоденні він вказує ясний, прямий шлях розвитку нашої шко...
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200536 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сторінки життєпису Костянтина Ушинського. (До 175-річчя від дня народження) / B. Терлецький // Сіверянський літопис. — 1998. — № 1. — С. 32-45. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200536 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2005362024-12-08T18:19:23Z Сторінки життєпису Костянтина Ушинського. (До 175-річчя від дня народження) Терлецький, B. Ювілеї Минуло вже 175 років від дня народження К. Д. Ушинського. Цей час не віддалив від нас великого педагога, а, навпаки, наблизив. Прибічник і борець за національні (і по суті, і за мовою навчання) освіту і виховання є нашим сучасником. І в сьогоденні він вказує ясний, прямий шлях розвитку нашої школи, а отже, врешті-решт і всього суспільства. 1998 Article Сторінки життєпису Костянтина Ушинського. (До 175-річчя від дня народження) / B. Терлецький // Сіверянський літопис. — 1998. — № 1. — С. 32-45. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200536 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ювілеї Ювілеї |
| spellingShingle |
Ювілеї Ювілеї Терлецький, B. Сторінки життєпису Костянтина Ушинського. (До 175-річчя від дня народження) Сiверянський літопис |
| description |
Минуло вже 175 років від дня народження К. Д. Ушинського. Цей
час не віддалив від нас великого педагога, а, навпаки, наблизив. Прибічник
і борець за національні (і по суті, і за мовою навчання) освіту і
виховання є нашим сучасником. І в сьогоденні він вказує ясний, прямий
шлях розвитку нашої школи, а отже, врешті-решт і всього суспільства. |
| format |
Article |
| author |
Терлецький, B. |
| author_facet |
Терлецький, B. |
| author_sort |
Терлецький, B. |
| title |
Сторінки життєпису Костянтина Ушинського. (До 175-річчя від дня народження) |
| title_short |
Сторінки життєпису Костянтина Ушинського. (До 175-річчя від дня народження) |
| title_full |
Сторінки життєпису Костянтина Ушинського. (До 175-річчя від дня народження) |
| title_fullStr |
Сторінки життєпису Костянтина Ушинського. (До 175-річчя від дня народження) |
| title_full_unstemmed |
Сторінки життєпису Костянтина Ушинського. (До 175-річчя від дня народження) |
| title_sort |
сторінки життєпису костянтина ушинського. (до 175-річчя від дня народження) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Ювілеї |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200536 |
| citation_txt |
Сторінки життєпису Костянтина Ушинського. (До 175-річчя від дня народження) / B. Терлецький // Сіверянський літопис. — 1998. — № 1. — С. 32-45. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT terlecʹkijb storínkižittêpisukostântinaušinsʹkogodo175ríččâvíddnânarodžennâ |
| first_indexed |
2024-12-15T16:36:55Z |
| last_indexed |
2024-12-15T16:36:55Z |
| _version_ |
1818525030825328640 |
| fulltext |
ЮВІЛЕЇ
Віктор Терлецъкий
СТОРІНКИ ЖИТТЄПИСУ КОСТЯНТИНА УШИНСЬКОГО
(До 175-річчя від дня народження)
Про славетного педагога минулого століття Костянтина Дмитрови
ча Ушинського (1823— 1870), якого іменували не інакше, як «вчитель
російських вчителів», «Нестор російської педагогіки», написано чимало.
І за дореволюційного часу, і в період панування тоталітарного режиму
у колишньому Радянському Союзі. Однак його життя і діяльність часто
густо висвітлювалися упереджено. У багатьох працях лише дублюва
лося, повторювалося раніше сказане. їх автори не вдавалися до серйоз
них, копітких наукових досліджень, розвідок. І це, на превеликий жаль,
призводило до численних прикрих помилок. Як це не парадоксально,
але за весь цей час, визнаючи К. Д. Ушинського основоположником віт
чизняної наукової педагогіки і народної школи в Росії, непересічність
його педагогічних здобутків, не спромоглися написати об 'ємну і повно
цінну монографію чи створити його життєпис. Ясна річ, що не були ви
світлені більш-менш повно і зв 'язки Ушинського з землею Чернігівщи
ни, її людьми. Подаючи деякі із сторінок життя славетного педагога
—сторінок до майбутнього його Життєпису (а автор цієї статті вірить
у видання такого), будемо намагатися виправляти ті помилки, які ще
й досі гуляють по сторінках нарисів про життя і діяльність К. Д. Ушин
ського, підручників педагогіки, хрестоматій з історії школи і освіти в
Росії.
До витоків роду. «Прізвище видатного російського педагога, — ла
конічно сповіщав в своєму етимологічному словнику «Уславлені прізви
ща» Ю. Федосюк, — виводить нас на береги ріки Уша, лівої притоки
ріки Неман, звідки походить його рід».1 Та чи правильно прочитано тут
мову Землі? Чи правильне, компетентне його твердження? Виникає пи
тання: це топонімічна розгадка чи, навпаки, загадка?
Якщо підемо за Федосюком, шукаючи корінь «уш», то згадаємо,
що на території тієї ж Білорусі поблизу Полоцька протікає річка Уша-
ча з древнім на ній містечком Ушачі. А скільки топонімів з коренем
«уш» знаходимо в Західній Україні! Щоправда, деякі з них на наш час
вже зникли з мап, пішли в історію. Але ж не це головне. Енциклопе
дичний словник Ф. Брокгауза і І. Ефрона засвідчував: Ушиця — річка
Подільської губернії, ліва притока Дністра; Ушполь — містечко Віль-
комирського повіту Ковенської губернії при річці Свенте; Ушомир —
містечко Житомирського повіту Волинської губернії при річці Ужа (в
літописах під 1150 і 1151 роками згадується під назвами Ушска і Ушес-
ка); Стара і Нова Ушиця — міста в Подільській губернії на річці Уши-
32 С ів е р ян сь к и й л ітопи с
ця. Додамо, що в західних губерніях Російської імперії мешкали д во
ряни з прізвищем Ушинські. Так, в 1622 році Антон, Матвій і Казимир
Леонардовичі Ушинські в Држицькому міському суді склали дарчу з а
писку на маєток Велика Уша на користь Мартина Мартиновича Ушин
ського. Нащадки його — Станіслав, Гавриїл, Томаш послідовно володі
ли маєтком аж до XIX століття2.
Топоніми з коренем «уш» відшуковуємо і на території Чернігівщини.
Де — Ушівка, с. Об’єднанської сільської Ради Новгород-Сіверського
району; Ушня, с. Менського району. Колись козаки цього останнього се
ла, що входило до Сосницького повіту, склали таку доповідну: «ми, ко
заки села Ушня, цією сказкою в полкову Чернігівську канцелярію по
казуємо, що від свята Петра і Павла минулого 1729 року по цей час
староста Ушенський Кіпріян та ієромонах, заступаючий в Ушні місце
священика, Варлаам, заборонили нам і всім нашим домашнім ходити до
церкви, кажучи, що такий їм наказ мається від преосвященного Іро-
діона Жураковського... Та ті ж Діпріян і Варлаам козаків Ушинських
(підкреслення наше — В. T.) Тараса Косяченка інших... відлучили та
кож від церкви».3 Отож «Ушинських».
Відомо, що місцевість давала імена родам, а за ними нерідко нази
валася і сама місцевість.
Певний час автором цих рядків пріоритет віддавався Чернігівщині,
як ймовірній батьківщині Ушинських. На це, начебто незаперечно, вка
зували деякі джерела, праці дослідників. Ну хоча б Михайла Драгома-
нова, який радив своїм співвітчизникам переробити з російської педа
гогічної літератури для українських дітей «Рідне слово» Костянтина
Дмитровича, «що було б тим легше, бо автор — Ушинський — сам чер
нігівець, деякі сказки і пословиці і т. д. малоруські».4 Та інше повідали
нам факти. А вони — річ незаперечна, уперта.
В обласному архіві Сум пощастило знайти вельми цікавий доку
мент — «Дело по прошению коллежского секретаря Ушинского кре
стьянина Зайченка об отобрании от протоиерея Федоровского имения».
Не будемо переказувати дослівно зміст цієї знахідки, що містилася се
ред матеріалів Охтирського повітового суду. Вкажемо лише на те, що
головне зараз для нас. Протоієрей Охтирського Покровського собору
Григорій Федоровський зазначав по цій справі в своїй доповідній запис
ці в Охтирський повітовий суд, що маєтки в Охтирському і Лебедин-
ському повітах Слобідсько-Української губернії належать не лише ко
лезькому секретарю Ушинському (Мойсею Григоровичу — В. T.), але
й «після смерті матері» його «ще двом його рідним братам, капітану 2
рангу і кавалеру, начальнику Охотського порту Володимиру, відставно
му підполковнику Дмитру, і в указаних частинах рідним сестрам його
ж, дружині моїй протоієрейші Уляні і дияконші Олені по батьку їх
Ушинським».5
«Відставний підполковник Дмитро». Це свідчення в поясненні
Г. Федоровського від ЗО жовтня 1821 року цілком співпадає з записом
у формулярному про службу списку Дмитра Григоровича Ушинського,
розшуканим в Тульському обласному архіві. Дійсно, 3 квітня 1820 року
він «через хворобу зовсім увільнений від служби чином підполковника
і мундиром».6 Дмитро Григорович і є батьком нашого славетного п е
дагога.
Предки К. Д. Ушинського. Отож на Слобожанщині знаходились ма
єтки дідуся і бабусі Костянтина Дмитровича, що мали бути розділені
між батьком Дмитром та братами (Мойсеєм, Володимиром), сестрами
(Уляною, Оленою) останнього. Документи Сумського архіву також з а
свідчили, що дідом названих братів та сестер Ушинських був дворянин,
намісник Охтирського Покровського собору, священик Георгій Осипо-
С іве р ян ськи й л ітоп и с 33
вич Ушинсысий.7 Це прадід Костянтина Дмитровича, а дідом був, як
неважко вивести, Григорій Георгійович. Певно, він також був священи
ком добре відомого в нашій історії Покровського собору в Охтирці,
який, на щастя, хоча і не в первісному вигляді, зберігся до нашого ч а
су. По відомій традиції у духовенства місце Г. Г. Ушинського після його
смерті зайняв чоловік старшої дочки Уляни — протоієрей Г. Д.
Федоровський.
Що відомо нам про дядьків педагога? Старший з братів У ш ин
ських Мойсей в 1778 році вступив вахмістром до Охтирського легкокін-
ного полку. Через два роки він був підвищений в кадети. Та його вій
ськова служба тривала не дуже довго. Вісім років згодом в чині кор
нета Державною військовою колегією Мойсей Ушинський через хворо
бу був звільнений зі служби. Інша відома дата — 25 червня 1792 року.
Тоді він був «определен в управу благочиния гражданских дел приста
вом» повітового міста Лебедина.8 Щоправда, у відомій картотеці
Б. Л. Модзалевського (Пушкінський дім, м. Петербург) вказується ін
ша дата — «з 25 січня 1790 року». Є ще дані, що в місті Охтирці він
займав посаду столоначальника по будівельній частині.9 Коли ж в 90-х
роках XVIII століття на Слобожанщині з ініціативи літератора
О. О. Паліцина виник культурно-просвітянський гурток в Попівці, який
за назвою цього села став зватися «Попівською академією», то М. Г.
Ушинський став його активним, діяльним членом. Не випадкового ж
О. О. Паліцин в одному із своїх листів 1806 року згадував про Мойсея
Ушинського, як «про старовинного, відсутнього вже члена Академії, де
пам’ять про нього завжди люб’язна».10 Це так, бо «з січня місяця 1796-го
року» він переїхав до Петербурга. Але приятельські стосунки з урод
женцями, мешканцями Слобожанщини не поривав. Особливо тісні вони
були з В. Н. Каразіним, засновником першого на Україні Харківського
університету, «українським Ломоносовим». То Каразін рекомендує Мой
сея Ушинського як архітектора А. О. Самборському для «комітету роз
ведення в Росії англійського хліборобства», то згадує у своїх листах,
10 травня 1820 року запрошує до помешкання М. Г. Ушинського в Пе
тербурзі В. Г. Анастасевича, відомого українського бібліографа, пере
кладача і видавця.11 То оцінює як «щирого приятеля» в листі до одного
з священиків Харкова (Фотієв?) і просить — «будьте ж йому підпорою
і радою».12
У Петербурзі Мойсей Ушинський одружився з дочкою О. С. Ні-
кольського, правителя канцелярії Адміралтейського департаменту. Ного
тесть не обмежувався лише службовими справами. Мав потяг до літе
ратури, писань — виконав декілька перекладів з Квінтіліана, випустив
у світ власні праці «Логіка і риторика» (Спб., 1799), «Основи росій
ської словесності» (Спб., 1792). Знаходимо, що Мойсей Ушинський оці
нювався «як короткий приятель» О. С. Бірюкова (Бірукова), вихідця
із Слобожанщини, цензора Петербурзького цензурного комітету (до р е
чі, і творів О. С. Пушкіна).13 Можливо, перебування серед літераторів
і в гуртку О. О. Паліцина на Слобожанщині, і в Петербурзі могло під
штовхнути М. Г. Ушинського також до літературних спроб.
...1837 року в столиці Росії вийшла з друку частина перша перекла
ду з французької твору генерал-ад’ютанта барона Жоміні «Політичне
та військове життя Наполеона». У цьому виданні вказується, що спо
чатку перекладачем праці був Ушинський, а з 1839-го (частин 4_6)
«Генерального штабу капітан Ліндфорс». До цього часу імена перекла
дачів не дешифровані. Висловлюю думку, що ними були М. Г. Ушин
ський, який, певно, десь близько 1839 року помер, і Микола Федорович
Ліндфорс (1812— 1848), який продовжив перекладацьку працю Ушин
ського.
34 С ів е р ян сь к и й л ітопис
М. Ф. Ліндфорс був братом Федора Ліндфорса, який, виїхавши з
Сибіру, купив «на Чернігівщині садибу, та 1000 десятин землі біля
с. Олешні Городнянського повіту».1 Дружиною Ф. Ф. Ліндфорса була
француженка Ганна Жерве. Її дід генерал Жерве загинув за Наполео
на біля Липська. А батько дружини Ф. Ф. Ліндфорса був при тому ге
нералові значковим. їх родич гвардійський старшина Петро Жерве до
72 років мешкав в Олешні на Чернігівщині, і мав чудову бібліотеку —
збірку французьких, німецьких та російських книжок і журналів. Все
це разом взяте, як ми гадаємо, спонукало і, врешті-решт привело
М. Ф. Ліндфорса, військового і перекладача, до перекладу праці баро
на Жоміні про Наполеона.
Життя іншого дядька К. Д. Ушинського Володимира було віддане
флоту. В хронології його морської служби перша дата — це 23 лютого
1793 року, коли він вступив кадетом до морського корпусу. А остання—
1832 рік. Тоді настав час залишити йому службу.15 Одна з найбільш по
мітних віх у його житті — це перебування на посаді командира Охот-
ського порту (див. про це детально — В. В. Терлецкий. Командир
Охотского порта — «Полярная звезда», Якутск, 1990, № 3, с. 118— 121).
Володимира Ушинського навіть хотіли призначити начальником Якут
ської області. Сибірський генерал-губернатор, знаменитий Державний
діяч епохи Олександра І М. М. Сперанський так оцінив тоді Ушинсько
го: «капітан-лейтенант Ушинський міг би бути переведений на сіє міс
це... Ушинський людина неабияка».16 Прожити останні роки свого ж ит
тя В. Г. Ушинського, адмірала, поманило наддеснянське село Змітнів,
що всього за 18 кілометрів від Сосниці. Село добре знав і К. Д. Ушин
ський, бо, плануючи 1868 року роботи у своєму маєтку-хуторі Богданка
Глухівського повіту Чернігівської губернії, який дістався педагогу за
дружиною, він передбачив завезти із Змітнева та посадити троянди і
лілії.17
У 1879 році вдова В. Г. Ушинського Амалія Федорівна разом з ка
піталом в 12 000 карбованців відписала Сосницькому повітовому зем
ству і училищній Раді для заснування в Змітневі «в будинку того м а
єтку на прибуток від нього і від капіталу Володимирського сирітсько
го притулку для дівчаток дворянського походження», тобто виховного
закладу, де б вчили «грамоті, праці і господарству».18 Довгий час тут
зберігалися не тільки добра пам’ять про Ушинських і їх діяння, але й
дорогоцінні реліквії — деякі їх речі. Так, одна із справ Чернігівського
обласного архіву, датована 1910 роком; сповіщає, що на той час при
Змітнівській церкві зберігався мундир адмірала Володимира Ушинсько
го,19 з якого «кимось зняті ордени покійного». Ну що ж, така вже не
від’ємна риса нашої «свідомості», культури...
Згадаємо і те, що ще в 1817 році за рекомендацією згадуваного
В. Н. Каразіна В. Г. Ушинського було обрано кореспондентом «по час
тині вченій» Філотехнічного товариства, яке діяло завдяки турботам
Каразіна з 1811 року і спрямовувалося на розповсюдження досягнень
науки і техніки, сприяння розвитку промисловості та економіки У к
раїни.
Чи варто було так детально розповідати про братів Ушинських?
Вважаємо: варто! Бо, по-перше, ці відомості ще не увійшли в широ
кий науковий обіг в ушинськознавстві. А, по-друге, читачі можуть по
бачити еволюцію в діяннях роду Ушинських: від державної служби і
просвітительства Мойсея і Володимира Ушинських до заснування в іт
чизняної наукової педагогіки і народної школи в Росії їх нащадком
К. Д. Ушинським.
Походження. Батьки. Така вже була доля синів і дочок нашого ук
раїнського роду, що з різних обставин вони були змушені творити поза
межами рідної землі. Віддавати свій талант і здібності для розквіту
С іве р ян ськи й л ітоп и с 35
інших держав, здобувати їм славу. Ось і Костянтин Ушинський пере
важну частину свого життя працював далеко від України. І нарекли
його російським педагогом. Навіть більше того — або забували згадати
його походження, або намагалися «з наукових позицій» обгрунтувати
протилежне. Академік В. Я. Струминський у праці «Очерки жизни и
педагогической деятельности К. Д. Ушинского» (М., Учпедгиз, 1960) пи
сав, що «соціальний стан батьків К. Д. Ушинського може бути дуже
умовно охарактеризований традиційними висловлюваннями про належ
ність їх до «старовинного дворянського малоросійського роду». Відки
нув академік традиційні висловлювання, тобто свідчення сучасників
Ушинського, його біографів дореволюційного часу. Не прислухався до
такої розповіді редактора-видавця «Библиотеки для чтения» А. В. Стар-
чевського, у журналі якого певний час співробітничав Ушинський:
— «К. Д. сказав мені, коли я кілька разів зауважив йому, що мені
все здається, начебто він польського походження.
— Ні, я хохол: рід наш старовинний малоросійський, дворян
ський».20 Залишив поза увагою і такий вислів Ушинського у листі від
9 вересня 1868 року до Л. М. Модзалевського: «в майбутньому році га
даю переїхати до себе на батьківщину — в Київ».21 І допустився при
крої помилки. Чого тут було більше: чи відходу дослідника з власної
ініціативи від наукового сумління, чи тиску тодішньої імперської ідеї
уславлення і розширення кола російських діячів в усіх сферах людської
діяльності?
Ще в минулому столітті поширювалася думка, що мати К. Д. Ушин
ського походила з роду Капністів. Щойно згадуваний А. В. Старчев-
ський стверджував: «Мати його була також малоросіянка, на прізвище
Капніст (а за першим шлюбом — Гусак)».22 В недалекі минулі роки
оцінка діяльності тієї чи іншої особи, як правило, робилася з позиції
впливу російських революціонерів-демократів, передового російського
журналу «Современник» тощо. Не допускалася навіть думка, що могло
бути зовсім інакше, що того впливу і не було. Ось В. Я. Струминський
і наставляв нас: «Мати Ушинського Л. С. Капніст, якщо тільки вона
підтримувала знайомство і родинні з в ’язки з Капністами (а до цього
академік вказав на спілкування Капністів з Бестужевим-Рюміним,
М. І. Лорером, Пестелем — В. Т.), звичайно, була в курсі тих настроїв,
які царювали серед декабристів, що залишилися на волі після розгро
му їх руху. Від матері, незважаючи на свої дитячі роки, Ушинський
міг багато взнати і про ті пригнічені настрої, і про ті надії на майбут
нє, «коли прокинеться народ».23 Та виявилося, в основному завдяки пра
ці покійного професора А. М. Іванова з Ярославля,24 що батько майбут
нього педагога не пізніше 1816 року одружився з Любов’ю Степанівною
(1796— ?), дочкою статського радника... Карпинського! Це прізвище в
XVIII—XIX століттях було досить поширеним на Чернігівщині. Прадід
матері Ушинського навчався в Київській Академії, а потім був свяще
ником в м. Ніжині. Дід — також священик у Прилуках (з 1748-го по
1758 рік). Він був у шлюбі з дочкою прилуцького полкового осавула
Пашкевича. За дружиною отримав не тільки будинок у Прилуках, але
й деякі маєтності. Зокрема, «Дер.(евню) Пироговцы»23 (певно, с. Пиро-
гівку, тепер — Шосткинського p -ну Сумської обл.), що на берегах Дес
ни поблизу Новгорода-Сіверського. Батько Любові Степанівни Степан
Степанович (1742— п. 1809) з 1781 до 1797 року служив в Новгород-
Сіверській казенній палаті, тобто в ті роки, коли існувало Новгород-Сі-
верське намісництво. Потім (з липня 1800 р.) — депутат по вибору дво
рянства Новгород-Сіверського і Глухівського повітів, з 14 лютого
1802 р. — в 1-му департаменті Чернігівського Генерального суду. Р а
зом з братами Петром, Іваном, Григорієм, Михайлом дістав у спадок
36 С ів е р ян сь к и й л ітопис
згадувану Пирогівку, хутір Заїздний.26 Одружився з Меланією Федорів
ною Псіол. На жаль, А. М. Іванов в книжці «К. Д. Ушинский (Гимна
зист, Студент, Професор), «Ярославль, 1973 на сторінці 7-й назвав прі
звище дружини С. С. Карпинського Аспол, тобто повторив ту ж помил
ку, якої допустився В. Л. Модзалевський у своєму «Малороссийском
родословнике» (т. 2, К., 1910, с. 340). Але ж останній на с. 715 цю по
милку виправив!).
Любов була найменшою з дочок С. С. Карпинського: І їй у спа
док дісталося його небагате нерухоме і рухоме майно: в Новгороді-Сі-
верському обох статей 12 душ (1782), Новгород-Сіверського повіту при
жилому хуторі 6 душ (1803) та поблизу Новгорода-Сіверського в бу
динку його 12 душ обох статей (1798)2 , будинок поблизу Новгорода-
Сіверського. Це, певно, той, що стояв на Покровщині, далеко від центру
міста, і де минули гімназичні роки Кості Ушинського. Ного мати піш
ла з життя надто рано, коли хлопцеві «не було ще й дванадцяти ро
ків».28 «Батько по смерті матері, — згадував К. Д. Ушинський, — май
же не жив дома, так що жив я один з меншим братом моїм на тому ху
торці, куди ніхто не заглядав».29 Так тривало років зо два. Потім, у 1837
році, його батько одружився вдруге, з сестрою командира Шосткинсько-
го порохового заводу, генерала В. В. Гербеля. Відтоді атмосфера в то
му будинку на околиці міста, в «місцевості гористій і дуже мальовни
чій», докорінно змінилася. «Коло знайомств Д/митра/ Гр/игоровича/
розширилося; у нього постійно бували гості, більшою частиною військо
ві».30
Рік народження. В переважній більшості джерел, особливо за ра
дянського часу, датою народження К. Д. Ушинського вважалося — 1824
рік, 19 лютого. Цьому в значній мірі сприяло те, що вже не раз згаду
ваний В. Я. Струминський... звинуватив батька Костянтина в підтасов-
ці документа про народження. Ось його аргументи: коли в м. Тулі на
родився Костянтин, то не було складено свідоцтва про його народжен
ня. Священик, який його хрестив, «із-за відсутності бланків відомостей
про хрещення своєчасно не оформив справу з записом, потім поступо
во забув про нього, а далі несподівано помер».31 На диво, все, до най
менших дрібниць, знайоме тут Струминському про священика. І далі,
без тіні сумніву, він пише, що «батько Ушинського, маючи на увазі здіб
ності свого сина, що швидко розвивалися», здійснив в 1833 році, бо на
став час віддавати сина до гімназії, поїздку до Тули. «Знайшов там
свідків хрещення Ушинського, і за взаємним погодженням було вста
новлено, що роком народження і хрещення сина Костянтина був
1823 p., що консисторією і було засвідчено».32 Тобто встановили вік
його сину на один рік старше, аніж це було насправді. За Струмин-
ським виходить, що і добре йому відоме свідоцтво про закінчення К ос
тянтином Ушинським Новгород-Сіверської гімназії, яке юнак подав до
Московського університету при своєму вступі туди, і в якому рік на
родження проставлений як 1823-й, не відповідає дійсності.
У 60— 80-х роках нашого століття це питання зацікавило декого з
тих, хто займався вивченням життя Ушинського. В «Учительской газе
те» (1969, 5 серпня) з ’явилася стаття А. Петухова «Дело о рождении
Ушинского», майже десятьма роками згодом з матеріалом «По сле
дам родословной К. Д. Ушинского» («Учительская газета», 1978, 26
грудня) виступив вчитель Новгород-Сіверської школи-інтернату І. К.
Коломієць, який, зокрема, на основі документальних даних показав, що
в Тулі про свідоцтво сину клопотався не батько, а мати. А далі профе
сор А. М. Іванов, ретельно проаналізувавши усі «за» і «проти», особли
ву увагу звернув на те, що у формулярних за різні роки списках про
службу Д. Г. Ушинського вказаний вік Костянтина якраз збігається з
тим, що син народився саме в 1823 році.33 Його висновок був однознач
С іве р ян ськи й л ітоп и с 37
ним і категоричним: «версія про народження К. Д. Ушинського в 1824
році повинна бути залишена як неспроможна».34 1823 рік обстоював і
відомий грузинський педагог-академік Д. О. Лордкіпанідзе, який офі
ційно піднімав це питання в 1979— 1982 роках перед президентами Ака
демії педагогічних наук В. М. Столетовим і М. І. Кондаковим. Автор
цих рядків у витязі з підготовленої до друку книжки «Літопис життя і
педагогічної діяльності К. Д. Ушинського» — витязі, який був надруко
ваний у томі 1-му «Педагогических сочинений К. Д. Ушниского» (М.,
«Педагогика», 1988, с. 387—402), також подав 1823 рік, як рік народ
ження К. Д. Ушинського. Відоме педагогічне видавництво погодилося
з цим, увівши цю дату в текст праці. Отож саме цього, 1998 року, ми
повинні відзначати 175-річчя від дня народження славетного педагога-
українця.
Новгород-сіверський період життя Ушинського. Д. Г. Ушинського
служба кидала по різних місцях Росії. З Тули, де народився Костянтин,
1824 року Дмитро Григорович був переміщений в Полтавську казенну
палату по господарчому відділенню. Тут прослужив два роки. У Полта
ві його син почув і вперше почав вимовляти рідні українські слова. Чи
не тому, ставши вже відомим педагогом, Ушинський писав: «Якщо за
хочете ви слухати м ’яку, гармонійну, зовсім незайману малоросійську
мову, розмовляйте тільки з жінками полтавських сіл». 5 Так і ввижає
ться мені, що була там нянею у нього проста, щира і лагідна жінка з
села. З Полтави шлях Д. Г. Ушинського проліг до Петербурга, Оло-
нецька, Вологди — і, нарешті, 1833 року його с ім ’я оселилася на Чер
нігівщині, батьківщині його дружини. Костянтина віддали на навчання
до Новгород-Сіверської гімназії. І відразу ж успіх — на акті 26 червня
1834 року він, учень 1-го класу, був відзначений похвальним свідоцт
вом. До речі, таке ж тоді отримав і Пантелеймон Куліш, який йшов в
гімназії двома класами вище Ушинського. Всього було в Ушинського в
гімназичні роки — і добре, радісне, і прикре. Навіть ніяк не передба
чуване. На випускних екзаменах Костянтин Ушинський не отримав ате
стат, а лише — «увольнительное удостоверение». Причина цьому чітко
бачиться з того запису, який супроводжував документ про освіту: «при
пречудових здібностях старанність до придбання знань виявляв посе
редню».36 І все ж його оцінка цього учбового закладу була високою:
«Виховання, яке ми здобули в 30-х роках у бідній повітовій гімназії
маленького містечка Малоросії Новгорода-Сіверського, було в навчаль
ному відношенні не тільки не нижче, але навіть вище того, що в той
час здобувалося в багатьох інших гімназіях».37 Друге надбання Ушин
ського було зумовлене новгород-сіверськими краєвидами. До гімназії
йому доводилося йти довгою дорогою понад красунею-Десною версти
з чотири. Дві з них проходили по кручах, навислих над рікою. Чого і
скільки не передумалося, не перемріялося тут майбутньому педагогу!
Зміни пір року викликали в його юній чутливій душі сильні, тривалі по
чуття. «Враження буття, — згадував він потім, — до того переповню
вали мою душу, що я ходив мовби напівп’яним».38 Саме з Новгорода-
Сіверського Ушинський виніс педагогічний постулат, що природа — мо
гутній чинник виховання. Це чудово було ним висловлено в таких ряд
ках: «Зовіть мене варваром в педагогіці, але я виніс із вражень мого
життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий вели
чезний виховуючий вплив на розвиток молодої душі, з яким важко зм а
гатися впливу педагога».39 І, нарешті, не можемо не окреслити новго-
род-сіверське оточення Ушинського. Хто ж був серед його вчителів? З
ким він товаришував, спілкувався? І ця важлива тема, по суті, ще не
висвітлена. Маються лише поодинокі, розрізнені свідчення. І вкрай об
межені. Чи не найбільший вплив мав на Костянтина Ушинського Ілля
38 С ів е р ян сь к и й л ітопис
Федорович Тимківський, вихованець філософського і юридичного ф а
культетів Московського університету; один з тих, хто допомагав
В. Н. Каразіну у відкритті Харківського університету (керував підго
товчими роботами). Останній в одному з листів так підбадьорював ко
легу: «Люб’язніший Іллія Федорович! Не утрачайте духу в благород
ній вашій діяльності. Ми зробимо незрівняно більше, аніж припуска
ють наші недоброзичливці». 0 І таки зробили! 17 січня 1805 року універ
ситет у Харкові було відкрито. Потім Тимківський працював в ньому,
займаючи професорську кафедру. Був візитатором Харківського учбо
вого округу. Це саме він домігся, щоб Головне народне училище в Нов-
городі-Сіверському не було ліквідоване, як передбачалося, а реоргані
зоване в гімназію. 1 І була асигнована потрібна сума на будівництво но
вої кам’яної споруди замість старої дерев’яної. З 1825 по 1838 рік Тим
ківський обіймав посаду директора Новгород-Сіверської гімназії. Це
був своєрідний керівник учбового закладу. Подовгу він не з ’являвся у
місті, мешкаючи в своєму маєтку — с. Туранівці Глухівського повіту.
«Повертався в кінці травня, перед самими екзаменами, на яких він п ро
сиджував щоденно до десяти годин... Завжди рівний, спокійний, дирек
тор зберігав олімпійську незворушність, коли все навколо хвилюва
лось... Екзамени проходили в самій урочистій обстановці: посеред зали
ставився довгий, покритий червоним сукном стіл і якесь незвичайне
крісло для директора... на столі лежала ціла купа книг в гарних закор
донних оправах і рідкісні видання».42
Улюбленими авторами Тимківського були Горацій та Вергілій. У
колі гімназистів він переходив від Біблії і постових молитв, які сам ч и
тав, до декламування цитат з Тацита і Ціцерона. По його книзі «Опыт
ный способ к философическому познанию русского языка» учні гімна
зії знайомилися із зразками російської словесності. Окрім того, в його
особі вихованці бачили мудру, багату життєвим досвідом людину. К о
ли Тимківський помер, то Ушинський не міг не відгукнутися на цю сум
ну звістку проникливим спогадом, шанобливим і щирим словом: «Мир-
праху твоєму, шановний старець! Твоїм нелицемірним, що продовжува
лося до гробу, служінням науці, твоєю благоговійною повагою до неї
і твоєю постійною вірою в іншу, набагато вищу святиню, ти посіяв в
серцях своїх вихованців такі с ім ’я, які, та допоможе їм бог, передати
своїм дітям і вихованцям».43
«Шановний старець». У православ’ї — це значить керівник совісті,
духовний наставник. А Ф. М. Достоєвський так дешифрував це слово:
«Старець — це той, хто бере вашу душу, вашу волю в свою душу і в
свою волю». Саме таким і був у повній мірі І. Ф. Тимківський. Ставши
з часом на педагогічний шлях, оглянувши чимало навчальних закладів
Росії, Ушинський з болем і жалем у серці писав про тих юнаків, в яких
не було виховано ані найменшої поваги до своїх наставників, і які зне
важливо відгукувалися «про своїх професорів і навіть взагалі про уче
ність, вчених і науку». І тоді він ще більш чутливо «оцінив по досто
їнству і постові молитви покійного Іллі Федоровича. І нашу любов до
учителя історії».44 Тим вчителем історії і статистики був колезький асе
сор Михайло Срофеєв. Ного підпис стояв на «увольнительном свиде
тельстве», виданому Костянтину Ушинському по закінченні гімназії.
Мало що відомо про Срофеєва, який, безумовно, в певній мірі сприяв
тому, що Ушинський після закінчення Московського університету так
дивився в своє майбутнє: «повинен визначити мету всього мого життя;
а саме — написати історію так, як я її розумію».4 Лише у С. Венгеро
ва, в його «Критикобиографическом словаре русских писателей и уче
ных»46 знаходимо, що М. Срофеєв — автор твору про «гр. О ’Рурк»
(1849)». Та ще згадку вихованця гімназії М. К. Чалого, що викладач
історії був «людина напрочуд розумна та начитана, якого важко було
С іве р ян ськи й л ітоп и с 39
здивувати красномовством».47 Додамо ще, що Михайло Гаврилович був
принциповим, сміливим. Якось він відмовився вчити безкоштовно дітей
однієї графині. Це викликало явне невдоволення Баторовського, який
змінив Тимківського на директорській посаді. Попечитель учбового ок
ругу князь Давидов погрожував перевести Єрофеєва до повітового учи
лища. Та сталося так, що попечитель Новгород-Сіверської гімназії і
повітовий предводитель дворянства М. О. Судієнко висловився, що Єро-
феєв єдина в місті людина, товариству якого він зобов ’язаний багатьма
приємними вечорами.
Це і врятувало своєвільного викладача.
У спогадах Ушинського названо Якова Яковича, тобто Я. Я. Ігна-
тьєва, «про якого вже не в перший раз згадується в літературі». Лю ди
ну дещо іронічну, яка, як кажуть в народі, з головою вросла у гімна
зичне життя. Щодо популярності Ігнатьєва Ушинський не помилився.
Цього викладача описав в повісті «Яков Яковлевич» («Современник»,
1852, № 10) Пантелеймон Куліш. У роки навчання Ушинського викла
дав в Новгород-Сіверській гімназії латинську мову (з 1834) уродже
нець Борзенського повіту Чернігівської губернії Іван Данилович Юске-
вич-Красковський. його не згадав педагог у своїх спогадах, але це не
значить, що викладач не залишив певний слід в душі і пам ’яті Костян
тина Ушинського. Інакше просто не могло бути. Щирий приятель Ушин
ського по гімназії М. К. Чалий, письменник П. О. Куліш відгукувалися
про Юскевича-Красковського досить часто і з позитивного боку. Вони
були частими гостями на квартирі привітного, гостинного викладача
латині в 2-й київській гімназії (1837— 1860), яку, до речі, з радістю від
відав і T. Г. Шевченко в серпні 1859 року, в ід ’їжджаючи з Києва до
Петербурга.
Любили і поважали гімназисти Осипа Акимовича Самчевського
(1799— 1889), теж викладача латині. Він був уродженцем Чернігівської
губернії, вихованцем С.-Петербурзької духовної академії, магістром бо
гослов’я. З 1823 року викладав в Чернігівській духовній семінарії, а
13-ма роками пізніше продовжив викладацьку діяльність в Новгород-
Сіверській гімназії, будучи у 1849— 1858 pp. її інспектором. До того ж
Самчевський палко кохався у хоровому співі, керував гімназичним х о
ром, що «впливало на релігійний настрій» (М. К. Чалий). Його ім ’я не
загубилося у плині літ. У 60-і роки він був інспектором 2-ї київської
гімназії. Коли М. І. Пирогов був вимушений залишити посаду попечи
теля Київського учбового округу, то від цієї гімназії прощальне слово
виголосив саме Самчевський. Залишив «Спогади» («Киевская старина»,
1893, т. 43; 1894 тт. 44—46), які обіймали час від 1810 по 1886 рік і
містили в собі розповідь про життя тих учбових закладів, де йому дове
лося вчитися і працювати. Помер він у Новгороді-Сіверському.48
Зв’язки з цим краєм у Самчевського склалися настільки міцні, що,
як бачимо, не тільки він сам повернувся сюди доживати свій вік, але й
сина Івана (1830— ?) привернув до вивчення цього куточка Чернігів
щини. Останній зібрав і видрукував «Материалы для историко-стати
стического описания города Новгородсеверска» («Черниговские губерн
ские ведомости»; 1853), які потім вийшли окремим виданням (К., 1858).
Мусимо згадати і викладача Едуарда Андрійовича Штранге («справ
жній німець із Дерпта»); який прибув до гімназії і прослужив в ній
чимало — з 1831 по 1866 рік. «Штранге, — згадував М. К. Чалий, —
був суворий і солоно іноді нам приходилося... Ми його і поважали і
вчилися у нього прегарно, досягши в німецькій мові більше, аніж у
французькій».49
Та були й такі викладачі, які залишили в душі Ушинського і г ір
кі спогади, і негативну про себе характеристику. Особливо це стосу
40 С ів е р ян сь к и й л ітопи с
валося викладача російської словесності Федора Андрійовича Кітчен-
ка, який з березня 1835 року50 став старшим вчителем цього предмета в
Новгород-Сіверській гімназії (за іншими даними _ з 1834 р.51). «Ми
сподівалися, — писав той же М. К. Чалий, — зустріти людину сповна
сучасну, гадаючи, що він, як людина молода, буде більше підкорятися
вимогам часу..., але, на жаль, ми швидко розчарувалися у своїх споді
ваннях... Зубрили різну нісенітницю із загальної і часткової риторики
Кошанського»52. Гімназисти не злюбили Кітченка за його пихатість,
зверхність при спілкуванні, його мстивість і несправедливість. Чалий у
своїх спогадах не міг не висловитися про нього з усією відвертістю і
повнотою, дати оцінку, яку той дійсно заслуговував: «І миршавий на
вид був цей маленький чоловік з чорними, блискучими мишиними оче
нятами, старанно прилизаним хохолком, але преядовитий! А що гірше
всього, нападав він здебільшого на бідняків-плебеїв». То був чоловік,
в якому якось дивно вживалися найнегативніші людські риси і захоп
лення справою сумлінного вивчення історії, літератури України взага
лі і Чернігівщини зокрема. Поза гімназією він знаходив час і бажання,
щоб взятися за перо. Вмістив в «Москвитянине» (1843, № 11) рецензію
на поему Шевченка «Гайдамаки». Частенько виступав на сторінках
«Черниговских губернских ведомостей» (див. про це в нашій статті «Ба
чив уві сні Новгород-Сіверський...» — «Сіверянський літопис», 1996.
№2— 3, с. 8).
...Велику і цінну роботу виконав Л. А. Черейський, випустивши у
світ книгу «Пушкин и его окружение» (изд. 2-е, Л., 1989). Інститутом
літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України було видано двотомний
«Шевченківський словник» (К., 1976— 1977). Конче потрібно було б під
готувати і «Словник К. Д. Ушинського», або хоча б видати довідник
«Чернігівське коло оточення К. Д. Ушинського». При підготовці цієї
статті я планував дати відомості і про співучнів Ушинського по г імна
зії, але... обсяг журнального допису надто вже збільшується. Тому об
межимося розповіддю про найбільш відомих вихідців з Чернігівщини,
з якими Ушинському довелося зустрітися на життєвому шляху.
Чернігівці в колі Ушинського. Мусимо знову і знову констатувати,
що у висвітленні життя та діяльності К. Д. Ушинського у різних пра
цях знаходимо безліч прикрих і грубих помилок. Судіть, шановні чи
тачі, самі.
...У найповнішому на сьогоднішній день одинадцятитомному видан
ні творів педагога (М.-Л., 1948— 1952) надибуємо: в т. XI, с. 247, 700
стверджується, що «увольнительное свидетельство» К. Ушинському бу
ло підписане «Федором Киреевым», а правильно — Федором Кітченком,
викладач залишався в Новгород-Сіверській гімназії до 1843 року, коли
його було переведено на посаду інспектора Чернігівської гімназії). Там
же (с. 247, 702) називається ім ’я законоучителя, протоієрея Василя Ла-
чевського, а правильно — Василь Янчевський. На с. 16 йдеться про оп
рацювання Ушинським з російської статистики «Географического слова
ря русского государства» Максимовича і ТЦепатова. А далі в іменному
покажчику повідомляється, що перший це Михайло Олександрович
Максимович (?!). Ні, автори праці, виданої в 1809 році (!),
Л. М. Максимович і Афанасій Щекатов. Не міг у 1845 році майбутній
педагог вивчати і праці Вільгельма Мауренбрехера (с. 35, 704) і Си
мона Леонгарда Якобі (с. 34, 719), бо на той час першому було всього
7, а другому — 13 років. То були роботи інших осіб з такими ж пріз
вищами. Російський мандрівник М. С. Всеволожський (1772— 1857) на
с. 16 названий Всевольським, педагог В. І. Классовський (1815— 1877)
— Г. К. Классовським; петербурзький видавець Ф. С. Сущинський
(1827— 1890), в друкарні якого виходили у світ праці К. Ушинського, —
Сущевським (с. 561), а біограф педагога Віра Василівна Тимощук по-
С іве р ян ськи й л ітоп и с 41
дана (с. 157) як дослідник чоловічої статі. Село Змітнів на Чернігівщи
ні пишеться як Зміжнів.
Не дешифровано багато імен з кола Ушинського. Наприклад,
Л. І. Жданович. А воно декілька разів фігурує у листах педагога із
Гейдельберга до Л. М. Модзалевського.
ЗО квітня 1864 року: «у нас була велика метушня: вирішувалася
наша поїздка або до Вісбадену з Ждановичами, або в Страсбург од
них. Закінчилася справа тільки тим, що Жданович з жінкою, яка все
дичиться, поїхали в Гамбург, а ми в Страсбург».53
Травень 1864 року: «Взагалі, познайомившись з Ждановичем, ми
познайомились майже з усім російським Гейдельбергом. Завтра, втім,
Ждановичі виїжджають до Цюріха; а жаль! тому що це була розвага
для дружини, та і я добре зійшовся з Львом Івановичем». 4
29 грудня 1864 року; «У нас були тільки кн. Мещерський і Ж дано
вич, який в січні гадає переїхати до Праги».55
Лев Іванович Жданович (1834— до 1901), уродженець с. Хотунич
(тепер — Щорський р-н Чернігівської обл.). В 1855 р. закінчив курс
Ціжинської гімназії вищих наук кн. Безбородька. З наступного року до
лютого 1861 був службовцем канцелярії Новгород-Сіверського повітово
го предводителя дворянства. Безумовно, ця обставина, неминучі спога
ди про місто на Десні зближували його з Ушинським в отому спілку
ванні за кордоном. У 1861— 62 роках Жданович обіймав кафедру за
конів казенного управління гімназії в м. Ніжині. Звідси, в кінці 1862-го,
і був відряджений за кордон на два роки для удосконалення в науках.
Потім це відрядження було продовжене до 1 січня 1866 року. По повер
ненні до Росії знову займав кафедру (1866— 1873) у ліцеї кн. Безбо
родька. Невідомо, чи продовжував він спілкуватися з Ушинським у ті
часи. Чи залишив про педагога свої спогади? До пера ж брався. Але то
були вірнопідданські праці — «Гімн» на 25-літній ювілей царювання
імператора Олександра II (Дерпт, 1880), «Памяти графа Д. А. Толсто
го» («Черниговские епархиальные известия», 1889, № 17). Остання ро
бота, видана в Чернігові 1889 року і окремим виданням, присвячувалася
тому, хто увійшов в історію як сумнозвісний реакційний державний
діяч. Коли він у 1866 році зайняв посаду міністра народної освіти, то
Ушинський передбачливо зауважив, що тепер на педагогіку «прийде го
ніння» — і не помилився. Трьома роками пізніше Костянтин Дмитро
вич вже констатував, що «граф Толстой давить народну освіту вагою
двох міністерств»,56 тобто як міністр народної освіти і обер-прокурор
Синоду.
А що ж Жданович? У 1873 році він вийшов у відставку. Але того
ж року був запрошений земством на посаду директора Чернігівської
земської учительської семінарії. Через три роки, внаслідок непорозу
мінь із земством, які «отримали сумний розголос в газетах»,57 саме за
сприяння графа Толстого отримав місце директора міністерської учи
тельської семінарії в Дерпті. Ото там і славив Олександра II, а, певно,
повернувшись на Чернігівщину, відгукнувся словом «Памяти графа
Д. А. Толстого». Відробляв за послугу.
Коли осінніми днями 1870 року врешті-решт збулася давня мрія—
сім’я Ушинського перебралася до Києва і оселилася по вулиці Тарасів-
ській, то поруч, в університеті св. Володимира, працював професор-па-
толог Олексій Сергійович Шкляревський, уродженець с. Краснопілля
колишнього Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Він же і став
доглядати тяжко хворого педагога. Саме О. С. Шкляревським було
складене свідоцтво про смерть К. Д. Ушинського: «я не можу сумніва
тися, що саме посилені вчені літературні роботи Ушинського... висна
жили його слабі фізичні сили і були істотною причиною його передчас
ного сконання».58
42 С ів е р ян сь к и й л ітопис
В останні роки життя Ушинський листувався з відомим педагогом,
вихованцем Ніжинського ліцею, свого часу старшим вчителем Чернігів
ської гімназії О. Ф. Андріяшевим (1826— 1907). Очолюючи 1-шу Київ
ську гімназію, Андріяшев на початку лютого 1870 року у відношенні на
ім’я Ушинського просив надіслати його учбові книжки. Костянтин Дмит
рович виконав замовлення — на початку березня надіслав до Києва
тисячу примірників «Рідного слова» (рік 1-й) та 500 — «Рідного сло
ва» (рік 2-й).
К. Д. Ушинський помер в Одесі 21 грудня 1870 року. І одним з пер
ших відгукнувся некрологом в «Одесском вестнике» (1870, 29 грудня)
хтось під криптонімом «Кн. В. Д.». Немає сумніву, що то був князь В а
силь Дмитрович Дабижа, співробітник історичних журналів, інспектор
Одеського учбового округу. Він мав зв ’язки з Чернігівщиною. Можли
во, через дружину Анастасію Олександрівну Горленко. В усякому разі
В. Д. Дабижа помер на Чернігівщині 20 жовтня 1902 року.59
Першим директором Глухівського учительського інституту Ч ерні
гівської губернії став у 1874 році послідовник Ушинського, а за деяки
ми твердженнями його «вихованець і друг»60 А. В. Білявський. Збирав
спогади про Ушинського, писав про нього уродженець містечка Воро
ніж Глухівського повіту І. С. Абрамов (1874— 1960). його перу нале
жать праці «На родине Ушинского (Письмо из Черниговской губер
нии)» — «Неделя», 1901, № 8 та «Украинский элемент в воспитании
Ушинского» («Народный учитель», 1909, № 11 — 12). Автора статей про
Ушинського «Памяти нашего знаменитого земляка К. Д. Ушинского»
(«Черниговская земская неделя», 1914, №№ 21, 22) та однойменної в
тій же газеті (1915, № 3, 16 січня) ще нам треба встановити. Сховався
він за псевдонімом Е. Г. До речі, «Бібліографічний покажчик праць і
літератури про життя і діяльність К. Д. Ушинського (1848— 1984)», ви
пущений 1985 року АПН СРСР та науковою бібліотекою ім. К. Д.
Ушинського (Москва), ці статті «Черниговской земской недели» не вра
хував.
Життєписом, працями К. Д. Ушинського цікавився В. Л. Модзалев-
ський (1882— 1920), свого часу директор Чернігівського земського му
зею українських старожитностей і керуючий Чернігівською архівною
комісією. І не міг не цікавитися, адже його батько Лев Миколайович
(1837— 1896) був щирим приятелем Костянтина Дмитровича. Як жаль,
що ні Вадим Львович, ні його брат Борис Львович (1874— 1928), один із
засновників Пушкінського Дому, автор праці «Бібліотека О. С. Пуш
кіна», видавець двотомника «Листи» 0 . С. Пушкіна з його найдеталь-
нішими примітками, не спромоглися підготувати подібних видань про
К. Д. Ушинського. А в архіві їх батька було багато цінних матеріалів
про нашого славетного педагога. Ось хоча б оригінали листів Костян
тина Дмитровича до Л. М. Модзалевського, доля яких і досі невідома.
Не знайдені і листи Модзалевського до Ушинського. Втім, Вадим Мод-
залевський дещо таки зробив. Він підготував рецензію на «Зібрання не
виданих творів К. Ушинського», тобто на «Материалы для Педагоги
ческой Антропологии, т. III, и материалы для биографии» (Спб., 1908).
Високо цінували педагога уродженці повітового містечка Борзна
Чернігівської губернії відома просвітителька, активна послідовниця
К. Д. Ушинського X. Д. Алчевська (1841 — 1920) та її брат Л. Д. Журав-
льов. В неопублікованому листі до Б. Д. Грінченка, який ніяк не міг
змиритися з тим, що учбові книги Ушинського були видані російською
мовою, останній із здивуванням писав: «Дорогий і вельми шанований
Борисе Дмитровичу... Чим проштрафився в кінці кінців перед Вами г у
манніший і симпатичніший педагог (я не кажу вже про його серйозну
ученість) К. Ушинський?!.. Чи не він перший серед наших педагогів
С іве р ян ськи й л ітоп и с 43
вказав на те, що і навчання, і виховання повинне бути національним,
рідним, не запозиченим з іноземних джерел».61
Минуло вже 175 років від дня народження К. Д. Ушинського. Цей
час не віддалив від нас великого педагога, а, навпаки, наблизив. П ри
бічник і борець за національні (і по суті, і за мовою навчання) освіту і
виховання є нашим сучасником. І в сьогоденні він вказує ясний, прямий
шлях розвитку нашої школи, а отже, врешті-решт і всього суспільства.
...22 березня 1917 року в Петрограді дочка педагога Надія Ушин-
ська у нотаріуса П. Н. Базикіна склала духовний заповіт на випадок
своєї смерті. Один з його пунктів передбачав: «Якщо за мого життя не
буде споруджено в м. Москві пам’ятник К. Д. Ушинському, то з капі
талу, що може залишитися після мене, я заповідаю м. Москві на вста
новлення пам’ятника 60 тисяч крб. готівкою і лише за тієї умови, що
пам’ятник цей буде поставлено в Наришкінському сквері або Ч исто
прудному бульварі протягом 6 років з дня затвердження цього запові
ту, в противному випадку — м. Чернігову».62 Пам’ятник Ушинському в
Москві не з ’явився ні в той час, ні опісля революційної круговерті та
громадянської війни. Немає його і в Чернігові. А мусить стояти! Бо
зв’язки славетного педагога-українця з Чернігівщиною були найміцні-
ші. І це добре знала дочка педагога (до речі, Українське Генеральне
Консульство у Петрограді 25 жовтня 1918 р. за № 6428 засвідчило, що
Н. К. Ушинська «є громадянка Української держави),63 віддавши з усіх
міст України перевагу Чернігову.
Д ж е р е л а та л іт е р а т у р а :
1 Федосюк Ю. Прославленные фамилии // Наука и жизнь. — 1976. — № 12. — С. 85.
2 Иванов А. Н. К. Д. Ушинский (Гимназист. Студент. Профессор). — Ярославль,
1973. — С. 6.
3 Киевский вестник. — 1870. — № 49.
4 Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці. — К., 1970. Т. 2. — С. 453.
5 ДАСО. — Ф. 746. — On. 1. — Спр. 38. — Арк. 7— 8; Терлецький В. Новые доку
менты к родословной К. Д. Ушинского. — В сб. «Жизнь и наследие К. Д. Ушин-
ского». — Ярославль, 1986. — С. 68— 72; Терлецький В. Сумщина — край Ушин
ських (3 нових архівних знахідок). // Ленінська правда (Суми). — 1987. — 6 жовт
ня; Віктор Терлецький. Костянтин Ушинський, його предки і нащадки. // Освіта.
1991. — 26 листопада.
6 ДАТО. — Ф. 3. — Оп. 4/4. — Спр. 2149. — Арк. 12— 14; 36. «Педагогичекие идеи
К. Д. Ушинского и современность». — Ярославль, 1975. — С. 131.
7 ДАСО. — Ф. 746. — On. 1. — Спр. 38. Арк. 2— 3.
8 Новое об Ушинском. Сборник научн. трудов. Вып. 193. — Ярославль, 1981. — С. 97.
9 Иванов А. Н. К. Д. Ушинский (Гимназист. Студент. Профессор), — Ярославль,
1973. — С. 5.
10 Сумцов Н. Ф. Из укринской старины. — Харьков, 1905. — С. 52.
11 Сочинения, письма и бумаги В. Н. Каразина, собранные и редактированные проф.
Д. И. Багалием. — Харьков. 1910. — С. 739.
12 Данилевский Г. П. Собр. соч., Изд. 8-е. — Т. 21. — Спб., 1901. — С. 130.
13 Записки В. И. Ярославского // Киевская старина. — 1887. — Октябрь. — С. 294.
14 Дацюк Г. Софія, бо мудра // Початкова школа. — 1992. — № 1. — С. 59.
15 Общий морской список. — Спб., 1890. — Т. 5. — С. 253.
16 Терлецкий В. В. Командир Охотского порта // «Полярная звезда» (Якутск). 1990.
— № 3. — С. 118— 121.
17 Ушинский К. Д. Собр. соч., Т. XI. — М.-Л., — 1952. — С. 374.
18 ДАЧО. Ф. 145. — Оп. 2. — № 198. — Арк. 147— 148; Терлецкий В. В. Командир
Охотского порта // «Полярная звезда» (Якутск). 1990. — № 3. — С. 120— 121.
19 ДАЧО. — Ф. 145, — Оп. 9. — Од. зб. 14 (1910 р.). — Арк. 84.
20 Старчевский А. Мои воспоминания о Константине Дмитриевиче Ушинском // На
родная школа. — 1885. — № 1. — С. 48.
21 Ушинский К. Д. Собр. соч. — М.-Л., 1952. Т. XI. — С. 192.
22 Старчевский А. Мои воспоминания о Константине Дмитриевиче Ушинском // На
родная школа. — 1885. — № 1. — С. 48.
23 Струминский В. Я. Очерки жизни и педагогической деятельности К. Д Ушинского.
— М., 1960. — С. 83.
44 С ів е р ян сь к и й л ітопис
24 Иванов А. Н., К. Д. Ушннский (Гимназист. Студент. Профессор) — Ярославль.
1973. — С. 6.
25 Модзалевский В. JI. Малороссийский родословник. — К., 1910, Т. 2. — С. 340.
26 Там же.
27 Там же. — С. 340.
28 Ушинский К. Д. Собр. соч.. М.-Л.. 1952. — Т. XI. — С. 54.
29 Там же.
30 Чалый М. Материалы для биографии Константина Дмитриевича Ушинского // На
родная школа. — 1874. — № 4. — С. 45.
31 Струминский В. Я. Очерки жизни и педагогической деятельности К. Д. Ушинско
го.' — М.. 1960. — С. 26.
32 Там же. — С. 26.
33 Иванов А. И. О дате рождения К. Д. Ушинского. — В сб. «Жизнь и наследие
К. Д. Ушинского». — Ярославль, 1986. — С. 40— 44.
34 Там же. — С. 43.
35 Ушинский К. Д. Собр. соч.. — М.-Л.. 1948. Т. 3. — С. 459.
36 Струминский В. Я. Очерки жизни и педагогической деятельности Ушинского К. Д.
М.. 'i960. — С. 43.
37 Ушинский К. Д. Собр. соч.. — М.-Л.. 1952. — Т. XI. — С. 46.
38 Там же. — С. 56.
39 Там же. — С. 52.
40 Слюсарский А. Г., Каразин В. Н. Его научная и общественная деятельность. —
Харьков. 1955. — С. 36.
41 Шугуров Н. Илья Федорович Тимковский, педагог прошлого времени — // Киевская
старина. — 1891. — № 9.
42 Чалый М. К. Воспоминания // Киевская старина. — 1889. — № 4. — С. 87— 88.
43 Ушинский К. Д. Собр. соч. — М.-Л.. 1952. — Т. XI. — С. 46.
44 Там же. — С. 52.
45 Там же. — С. 18.
46 Венгеров. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых. — Изд. 2-е.
— Петроград, 1915. — Т. 1. — С. 275.
47 Чалый М. К. Воспоминания // Киевская старина. — 1889. — .Апрель — юинь. —
48 Черниговские губернские ведомости. 1889. 1 6 февраля.
49 Чалый М. К. Воспоминания // Киевская старина. 1 889. Апрель июнь. С. 34.
50 Из отчета Киевского учебного округа за 1840 г. // В сб. «Педагогические идеи
К. Д. Ушинского и современность». — Ярославль, 1975. — С. 112.
51 Панаженко И. Историческая записка в Новгород-Северской гимназии. К, 1889. —
С. 167.
52 Чалый М. К. Воспоминания // Киевская старина. 1 889. Апрель -июнь.
С. 310.
53 Ушинский К. Д. Собр. соч. М.-Л.. 1952. — Т. XI. — С. 180.
54 Там же. — С. 182.
55 Там же. — С. 185— 6.
56 Там же. — С. 203.
57 Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. Изд. 2-е. — Спб., 1881. —
С. 257-8.
58 Ушинский К. Д. Собр. соч. — М.-Л.. 1952. — Т. XI. — С. 377.
59 Венгеров С. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых, изд. 2-е
Петроград, 1915. — Т. 1. — С. 221.
60 Ткаченко В. К. Глухів, Харків, 1968. — С. 38.
61 Відділ рукописів ЦНБ ім. В. І. Вернадського HAH України. — 111 37238.
62 Відділ рукописів ДПБ ім. М. Є. Салтикова-Щ едріна (м. Петербург, Росія). — Ф.
804. — Од. зб. 56.
63 Там же. — Ф. 804. — Од. зб. 53.
С. 328
С іве р ян ськи й л ітоп и с 45
|