Ряшки. Рибці
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автори: | , , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200540 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ряшки. Рибці / Г. Горіла, Н. Сотніченко, В. Краснопольська // Сіверянський літопис. — 1998. — № 1. — С. 70-72. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200540 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2005402024-12-08T18:19:55Z Ряшки. Рибці Горіла, Г. Сотніченко, Н. Краснопольська, В. Історія міст і сіл 1998 Article Ряшки. Рибці / Г. Горіла, Н. Сотніченко, В. Краснопольська // Сіверянський літопис. — 1998. — № 1. — С. 70-72. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200540 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл |
| spellingShingle |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл Горіла, Г. Сотніченко, Н. Краснопольська, В. Ряшки. Рибці Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Горіла, Г. Сотніченко, Н. Краснопольська, В. |
| author_facet |
Горіла, Г. Сотніченко, Н. Краснопольська, В. |
| author_sort |
Горіла, Г. |
| title |
Ряшки. Рибці |
| title_short |
Ряшки. Рибці |
| title_full |
Ряшки. Рибці |
| title_fullStr |
Ряшки. Рибці |
| title_full_unstemmed |
Ряшки. Рибці |
| title_sort |
ряшки. рибці |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Історія міст і сіл |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200540 |
| citation_txt |
Ряшки. Рибці / Г. Горіла, Н. Сотніченко, В. Краснопольська // Сіверянський літопис. — 1998. — № 1. — С. 70-72. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT gorílag râškiribcí AT sotníčenkon râškiribcí AT krasnopolʹsʹkav râškiribcí |
| first_indexed |
2024-12-15T16:37:04Z |
| last_indexed |
2024-12-15T16:37:04Z |
| _version_ |
1818525040004562944 |
| fulltext |
ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ
Галина Горіла, Ніна Сотніченко, Віра Краснопольська
РЯШКИ
Село Ряшки, за переказами, які дійшли до наших днів, виникло
у глухій лісисто-болотистій місцевості.
Три брати (старший із них, на ім 'я Рясина) були зіслані в ці місця
як карні злочинці. Побудували хутір за річкою Смош. За іменем пер
шого поселенця село начебто і стало називатись Ряськи (пізніше назва
змінювалась Ряжки-Ряшки). Вперше село згадується у 1629 році.
З 1648 року Ряшки стали маєтністю Прилуцького полку. У 1718 році
німець фон Вейсбах, генерал російської армії, учасник Полтавської бит
ви, одержав царську грамоту на володіння колишнього переяславського
полковника Мировича. У числі інших він прихопив і село Ряшки, як
володіння прилуцького полковника Д. Горленка, хоч воно і не належа
ло особисто цьому полковнику. Д. Горленко заснував в Ряшках сукон
ну мануфактуру, другу на Лівобережній Україні, яка потім стала влас
ністю Вейсбаха. Після його смерті в 1737 році село було віддане гене
рал-фельдмаршалу Мініху. Останній розширив суконну мануфактуру,
на якій виготовлялись не тільки сукно для армії, але й капелюхи, ки
лими, віконне скло.
У своєму донесенні імператриці Мініх писав, що його сукно «доб
ротою против делающихся на российских фабриках лучшее и прочнее».
Про це говорить і той факт, що в 1735 році Московський суконний двір
прислав у Ряшки 11 осіб різних спеціальностей для навчання. В 1743
році село було приписане до суконної фабрики і стало посесійним во
лодінням.
У 1754 році Єлизавета Петрівна «пожаловала» грамоту «его си
ятельству, Действительному тайному советнику, сенатору ее император
ского величества камергеру и обоих российских орденов кавалеру,
шляхетского кадетского корпуса и большого Ладожского канала глав
ному директору князю Борису Григорьевичу Юсупову в вечное и потом
ственное владение Ряшковская суконная фабрика со всеми принадле
жащими к селу крестьянами, строениями, землями и угодьями». Для
розширення виробництва Б. Г.Ю супову було надано безпроцентний
кредит — 10 тис. крб. на 10 років. За це Юсупов мав виробляти сукно
для армії. Матеріали, потрібні для виробництва сукна, купувалися не
тільки в Росії та Україні, а й за кордоном. Із селян, приписаних до
фабрики як посесійні, бралась особлива подать по 58 копійок з осо
би. За роботу на фабриці селяни одержували гроші за встановленими
розцінками. Тяглові селяни відбували триденну панщину. Крім того,
селяни і козаки платили казні державні податки в залежності від кіль
кості землі, відбували кінну і дорожню повинності.
Під час Північної війни на східних і південно-східних околицях се
ла були насипані високі могили, які до цього часу називають «швед-
70 С ів е р ян сь к и й л ітопис
СЫСИМИ». Біля цих могил є глибокий яр, з якого доставляли воду для
війська. Цей яр дістав назву «Водовизна». До цього часу населення
с. Ряшок називає ряд вулиць так, як вони називались в давнину. Заріч-
ка (за рікою поселились перші поселенці), Мойка (місце, де мили
шерсть для суконної мануфактури), Вигін — майдан, куди селяни ви
ганяли худобу здавна. Населяють Ряшки люди рішучі і сміливі, задери
куваті. Про це свідчить і документ 1874 року за № 3214 «По спору кре
стьян Полтавской губернии Прилукского уезда с. Ряшек с помещиком
князем Посуповим о земле». Справа ця тягнулась, до 1882 року. Щоб
припинити її, князь Посупов погодився із 5047 десятин землі передати
селянам 2000 десятин, в результаті чого селяни мали мізерні наділи, а
58 господарств зовсім не мали землі.
Найпоширенішими прізвищами в Ряшках є Вовнянко — від діда,
що мив вовну на суконній фабриці; Науменко — від власного імені
Наум, Куліш, Оніщенко — від зміненого Оникієнко, власного імені Они-
кій. Толочко — від слова толочити, ходити, ледве переставляючи ноги.
Поширені прізвиська: Півневі — дід голосно говорив, дуже рано
вставав і всіх будив своїм голосом. Виякини, Слепокові, Кострицині —
від слова «костриця».
Село Ряшки оточене болотами, ярами, лісами. І назви в них промо
висті та соковиті.
Яр Середина, якраз посередині між Ряшками та Іваницею. Є та
кож яри Крутий і Крутенький, назви говорять самі про себе. Яр Мот-
лахів від імені господаря, якому він належав. Є під Ряшками поле Ви
шеньки, бо колись тут рясно родили вишні.
Ряшки поділяються на кутки. Науменків — живе багато людей
з прізвищами Науменко. Острів — оточене болотами, наче справжній
острів. Бутівка — від господаря Бута, що колись проживав там. Загре-
белля — місцевість за греблею. Куток Перемога взяв назву колгоспу.
Болота, річки, озерця...
Красиві мальовничі Ряшки. Працьовиті і щедрі живуть в селі лю
ди. Це їм далі жити і творити історію села, свого роду.
РИБЦІ
За двадцять п ’ять кілометрів на схід від м. Прилук розташувалось
село Рибці. Раніше село належало до Полтавської губернії Переволо-
чанського повіту, а після адміністративно-територіального поділу 1932
року підпорядковується Чернігівській області Прилуцькому району. Се
ло Рибці знаходиться на правому березі річки Удай. Мальовничі круті
гори оточують село. З них видно русло ріки, яка змійкою в ’ється серед
чудових барвистих луків. Ці гори носять назви: Біла і Лисогір. Назви
гір промовисті. Одна з них пишається білою глиною, інша — лиса, вер
шина вигоріла від сонця, на якій росте лише низька трава.
У давнину поблизу села було місто Красне, яке зруйнували заво
йовники приблизно тисячу років тому. Частина жителів, які врятува
лися, переселилися за п ’ять кілометрів від міста в село Красляни. Впер
ше село згадується в 1629 році.
Чому ж село назвали Рибці? Назва ця пішла від того, що рибалки
постійно продавали рибу на ринку м. Красного. Жителів називали риб-
чунами або рибчонами, село ж — Рибці. Землі селян Рибців були ко
зацькими, ніколи в історії села землі не належали панам. Ж и
вуть у ньому переважно українці. Основним родом занять рибчан було
рибальство, землеробство, скотарство.
Найпоширенішими в селі є прізвища: Гапон — від власного чоло
вічого імені Агафон, яке у розмовній мові зазвучало як Гапон. Прізви
С іве р ян ськи й л ітоп и с 71
ще Нішта—бідний, нищий, Петриченко — син Петра, Краснопольські —
від пращурів поляків, які проживали в Красному.
Окрім прізвищ, існує і дуже багато прізвиськ. Михайлівські, Мусіє-
ві—від власних імен дідів Михайла та Мусія. Плескачі... Рибчани під
мітили, що пращур Плескачів багато плескав язиком, говорив без угаву.
Чоловік в одній родині був у полоні в Німеччині 1914 року. І, зв іс
но, повернувшись, старався і дома зробити такий порядок, «як у Гер
манії», звідси і прізвисько Герман.
Служив пращур у матросах, хвацьким воякою пройшовся по селу,
тут йому та його нащадкам і наділили прізвисько Матрос.
Село Рибці здавна оточують ліси. І назви в них також дивовижні.
От наприклад, Коморницький ліс, Стінка, Войтиловщина. Якщо погля
нуть на ліс Стінку, то дійсно, ліс стоїть стіною з одного боку пагорба.
А в Коморницькому росли рівні дуби, які використовували на будів
ництво комір, хат. Походження назви Войтиловщина не вдалось з ’ясу
вати, але в більшості односельців думка така, що ліс цей належав ста
рості управителю або війтові.
Промовисті назви також мають поля: Дубина — від дубів, що ко
лись росли на цьому місці, Поділ — поле, поділене на частини. Є серед
назв полів і Степок, бо дуже вже рівна поверхня у цього поля.
Там, де річка Лисогір впадає в Удай, утворилось кілька озер. Т е
пер тут пасовище. Назвали його Заозір’я. А назви озер Карпичеве,
Редькове залишились від власних імен хазяїв, яким вони належали ко
лись.
Приємно відпочити і біля Гречаного ставка, бо поле це дає завж
ди щедрі врожаї гречки. Старожили згадують, що давно колись село
оточували, вітряні млинки, була в селі кузня. З тих часів залишився к у
ток Кузенці.
Рибчани, як відомо, люди з гумором. Був собі у селі куток у цент
рі, де на вулицях бігало дуже багато дітвори. От і став цей куток н а
зиватись Голопузівкою. Тих людей, хто поселився на горі, називають,
як і куток, Горянами. По мірі того, як Рибці розбудовувалися, виник ку
ток, який назвали Новосіллям.
Грунти в Рибцях чорноземні. З корисних копалин є глина, нафта.
За два кілометри від села — Леляківське родовище нафти, одне з най-
багатших в Україні. І, звичайно, прикрашають село люди, працьовиті
з діда-прадіда.
Пишаються односельці і своїм земляком — Героєм Радянського
Союзу М. І. Литовченком, який одержав свою Золоту Зірку за форсу
вання Дніпра.
Проходять роки... Невпізнанними стають древні Рибці. З ’явились
нові будівлі, проведено водогін по всьому селу, майже всі вулиці покри
ті асфальтом. Народжуються нові покоління рибчан. їм писати далі іс
торію свого краю, примножувати і берегти історичне минуле цього кра
сивого краєвидами і людьми села.
72 С ів е р ян сь к и й л ітопис
|