Участь козацтва у Московській війні Стефана Баторія
Московська війна Стефана Баторія майже невідома нашому читачу. І це не дивно. Російська і радянська історіографії намагалися замовчувати цю війну, у якій Московія зазнала найбільшої поразки за все XVI ст. А про участь у ній козаків маємо лише короткі згадки в українській історіографії. Пропонова...
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200565 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Участь козацтва у Московській війні Стефана Баторія / C. Леп'явко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 16-27. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200565 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2005652024-12-12T14:18:42Z Участь козацтва у Московській війні Стефана Баторія Леп'явко, C. У глиб віків Московська війна Стефана Баторія майже невідома нашому читачу. І це не дивно. Російська і радянська історіографії намагалися замовчувати цю війну, у якій Московія зазнала найбільшої поразки за все XVI ст. А про участь у ній козаків маємо лише короткі згадки в українській історіографії. Пропонована стаття ставить своїм завданням заповнити цю прогалину в наших знаннях з історії козацтва. 1998 Article Участь козацтва у Московській війні Стефана Баторія / C. Леп'явко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 16-27. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200565 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
У глиб віків У глиб віків |
| spellingShingle |
У глиб віків У глиб віків Леп'явко, C. Участь козацтва у Московській війні Стефана Баторія Сiверянський літопис |
| description |
Московська війна Стефана Баторія майже невідома нашому читачу.
І це не дивно. Російська і радянська історіографії намагалися замовчувати
цю війну, у якій Московія зазнала найбільшої поразки за все
XVI ст. А про участь у ній козаків маємо лише короткі згадки в українській
історіографії. Пропонована стаття ставить своїм завданням заповнити
цю прогалину в наших знаннях з історії козацтва. |
| format |
Article |
| author |
Леп'явко, C. |
| author_facet |
Леп'явко, C. |
| author_sort |
Леп'явко, C. |
| title |
Участь козацтва у Московській війні Стефана Баторія |
| title_short |
Участь козацтва у Московській війні Стефана Баторія |
| title_full |
Участь козацтва у Московській війні Стефана Баторія |
| title_fullStr |
Участь козацтва у Московській війні Стефана Баторія |
| title_full_unstemmed |
Участь козацтва у Московській війні Стефана Баторія |
| title_sort |
участь козацтва у московській війні стефана баторія |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
У глиб віків |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200565 |
| citation_txt |
Участь козацтва у Московській війні Стефана Баторія / C. Леп'явко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 16-27. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT lepâvkoc učastʹkozactvaumoskovsʹkíjvíjnístefanabatoríâ |
| first_indexed |
2024-12-15T16:37:53Z |
| last_indexed |
2024-12-15T16:37:53Z |
| _version_ |
1818525092008689664 |
| fulltext |
У ГЛИБ ВІКІВ
Сергій Леп ’явко
•
УЧАСТЬ КОЗАЦТВА У МОСКОВСЬКІЙ ВІЙНІ
СТЕФАНА БАТОРІЯ
Одна з найважливіших сторінок початкової історії українського
козацтва припала на правління польського короля Стефана Баторія.
Шанувальникам української старовини він добре відомий як автор так
званої козацької реформи 1578 року. Саме відтоді козацькі літописи і
більшість науковців ведуть відлік існування козацького війська в Речі
Посполитій. Ця реформа достатньо повно досліджена в історіографії.
Серед іншого, вчені завжди звертали увагу і на її чисто прагматичні
причини — у 3578 році Стефан Баторій готувався до війни з Московією
Йому потрібно було будь-яким чином збільшити свої військові сили, а
також забезпечити нейтралітет, а ще краще — допомогу з боку Крим
ського ханства. Досягнути ж останнього було неможливо без вирішення
козацької проблеми. Завдяки вжитим заходам частина козаків потра
пила на державну службу, інша, значно більша частина, пішла на Мос
ковську війну в якості волонтерів, а на кримському кордоні козацтво на
кілька років дало спокій татарам.
Московська війна Стефана Баторія майже невідома нашому читачу.
І це не дивно. Російська і радянська історіографії намагалися замовчу
вати цю війну, у якій Московія зазнала найбільшої поразки за все
XVI ст. А про участь у ній козаків маємо лише короткі згадки в укра
їнській історіографії.1 Пропонована стаття ставить своїм завданням заповнити
цю прогалину в наших знаннях з історії козацтва.
У 1560-х роках, за правління Івана Грозного, Московська держава
розпочала новий етап територіальної експансії на Велике князівство
Литовське, яке обіймало землі сучасної Литви, Білорусії і більшої час
тини України. Це було продовженням давньої суперечки за давньорусь
ку спадщину, на яку претендували обидві держави. У 1563 році москов
ські війська взяли одне з найбільших міст Білорусії—Полоцьк. Щоб ус
тояти під ; натиском московської агресії, Вел. кн. Литовське пішло на
об’єднання з польським королівством і у 1569 році була утворена Річ
Посполита. Та Іван Грозний не заспокоювався. Ще з 1558 року він вів
наступальні дії на території Прибалтики і до 1577 року майже повні
стю її окупував. Для порятунку слабкі місцеві правителі визнали владу
Польщі, а подекуди і Москви, чим вкрай загострили ситуацію. Захоп
лення Москвою Прибалтики розглядалося в Речі Посполитій як вкрай
загрозливі події.
16 Сіверянський літопис
Саме у цей час і розпочинається правління Стефана Баторія (1576
— 1586). Він був угорським князем і був обраний на польський трон як
здібний військовий і політичний діяч. Головна умова, яка була постав -
лена йому під час обрання на короля польсько-литовською шляхтою, —
відвоювати втрачені внаслідок московської експансії землі. Король до
тримався своїх передвиборних обіцянок. З 1579 до 1581 року він вів вій
ну з Москвою, яка в історичній літературі має назви Московської або
Інфлянтської (Інфлянти — Прибалтика) війни Стефана Баторія. За цей
час королівське військо провело три великі військові кампанії. Стефан
Баторій не став вести дії у самій Прибалтиці. Він використав ту геогра
фічну обставину, що Московію можна було відрізати від Прибалтики
по лінії Полоцьк-Псков. Відповідно, у перший рік війни він звільнив від
московитів Полоцьк, на другий — зайняв Великі Луки та ряд інших
московських замків, а на третій — здійснив похід на Псков. Лише у
1581 році Баторій не зміг до кінця виконати поставленої мети — взяти
Псков. Але це вже не мало особливого значення, оскільки Іван Грозний
визнав свою поразку і відмовився від Полоцька і Прибалтики. Стефан
Баторій мав намір і далі продовжувати війну з Москвою — за смолен
ські і чернігово-сіверські землі, але польський сейм, побоюючись поси
лення королівської влади, не дав на це згоди.2
Такою була загальна картина Московської війни Баторія, активну
участь у якій взяло і козацтво. Але перед викладом фактів треба зро
бити ще одне вступне зауваження. У 1570— 1580-х роках поняття «ко
зак» мало кілька значень. Найближчі нам — «низові козаки» (пізніше
вони стали називатися запорожцями), які ще не були достатньо оформ
лені організаційно і діяли окремими загонами і козаки-реєстровці —
«ті, що за гроші служать». З ними тісно змикалося надвірне козацтво
українських магнатів, яке набиралося військового досвіду на дніпров -
ському Низу. Крім того, джерела неодноразово згадують «литовських»
(білоруських) козаків з Орші, Вітебська та інших прилеглих до мос
ковського кордону місцевостей Білорусії. Однак є всі підстави для
твердження, що ці «литовські» козаки були частково низовими козака -
ми, або походили з єдиного білорусько-українського придніпровсько-
прии’ятського джерела поповнення козацтва. Власне, якщо говорити про
другу половину XVI ст., то мова може йти тільки про єдине українсько -
білоруське козацьке середовищеь Саме ці категорії козацтва і є пред
метом нашого розгляду. Поряд з тим, термін «козак» відтоді став до
сить широко вживатись і для позначення окремого роду польсько-ли
товського війська. Це була легка, споряджена «по-козацьки» кіннота в
шляхетському війську. Ці останні козаки у більшості випадків не мали
до самодіяльного козацтва ніякого відношення.
Згідно з королівською постановою реєстровий козацький полк було
набрано в листопаді 1578 року. Офіційним старшим козацтва став чер
каський староста Михайло Вишневецький, а його заступником (поруч -
ником) Ян Оришовський. Перше завдання реєстровці мали отримати
навесні 1579 року. Стефан Баторій наказав Михайлові Вишневенькому
зібрати козаків до Черкас. Вишневецький виконав наказ короля. Але
обіцяних козакам грошей, які мав привезти Янчі Бегер, не було. Тому,
трохи зачекавши, козаки пішли на Низ для звичних промислів.3 Тобто,
як ми бачимо, реєстровці спочатку поставилися до справи короля до
сить скептично і дуже прагматично.
Інша річ — козаки-волонтери, які і в попередні роки вже діяли в
Білорусії. На початку воєнної кампанії 1579 року козаки під керівницт
вом Франциска Сука взяли два замки — Красне і Кашцяни (?), про
бравшись до них вночі через стіни по драбинах. У Красному вони зна-
йшли великі запаси, але наступної ночі самі зазнали нападу москов -
ського загону. Замок було спалено. На пострах» королівському війску
московитн пустили трупи по Двіні. За хроністом Матвієм Стрипков-
Сіверянський літопис 17
ськпм, ці події відбувалися ще.напередодні війни у січні, було взяте ще
й Ситно, всюди разом діяли «рицарство і козаки Литовські і Руські»4
(«руські» у такому контексті означало — українські).
Облога самого Полоцька була довгою і важкою. Уже на початку
війни було вірно визначено ахіллесову п’яту московської оборони — сті
ни московських укріплень були дерев’яними і їх можна було, запалити.
Тому головні зусилля королівського війська були спрямовані, на підпал
стін Полоцька. їх обстрілювали розпеченими ядрами, під них підклада
ли просмолене дерево та інші горючі та вибухові матеріали. Але обло
женим довгий час вдавалося гасити всі пожежі. Лише 29 серпня один
з волонтерів — «котлярчик зі Львова» зумів підпалити стіну так, що
вогонь став швидко розповсюджуватись і випалив значну частину місь
ких укріплень. На наступний день гарнізон Полоцька здався. Поло
нені були, відпущені з миром, але під час відходу на їхню колону вно
чі напали «гультяйство» і козаки, і ті мусили розбігтися по лісах. Коро
лівське військо взяло в Полоцьку тридцять вісім гармат, триста гаків -
ниць, шістсот довгих рушниць та інше військове спорядження. У місті
Баторій залишив сильний гарнізон кількістю до однієї тисячі чоловік,
причому серед них було триста піших і сто кінних козаків.
Під час облоги Полоцька військові дії велися і під Туровлем. Туди
було направлено козаків з гарматами. Один штурм було відбито, але
згодом козаки прийшли вдруге і взяли замок. (За повідомленням хро
ніста Рейнольда Гейденштейна, цими козаками командував Мартин
Кура). Після Полоцька частина війська під командуванням польного
гетьмана, подільського воєводи Миколи Мелецького і брацлавського
воєводи, покровителя козацтва Януша Збаразького рушила до замку
Сокіл, його штурм був особливо кривавим. А закінчилася кампанія
1579 року здачею московського замку Суша. В Полоцьку — центрі від
войованих земель — король залишив воєводу і з ним — Франциска
Сука «Козака».
Одночасно з королівським військом на Смоленщині діяв оршан-
ський староста, один із організаторів придніпровського козацтва 1560—
1570-х років, Філон Кміта. Маючи під рукою кілька тисяч чоловік, у то
му числі «українних козаків немало», він випалив дві тисячі сіл. Вже
пізньої осені на Сіверщину вибрався київський воєвода, теж давній по
кровитель козацтва князь Костянтин Острозький з сином Янушем та
Михайлом Вишневецьким. Острозький зібрав «своїх надворних козаків,
яких мав досить і добровольців загальною чисельністю кілька тисяч чо
ловік». А у Михайла Вишневецького мали бути під рукою і реєстрові
козаки. Не маючи гармат і достатньої кількості піхоти, Острозький не
наважився штурмувати добре укріплений Чернігів. Його загони розійш
лись аж до Стародуба і Почепа, вибираючи велику здобич.5
Таким, чином, військові дії велися по всій лінії кордону Речі Поспо
литої і Московії. Інформація щодо участі козаків у першій кампанії
Стефана Баторія обмежена, але обмежена і джерельна база. Є згадка,
що при королівському війську під Полоцьком знаходились і «низові ко
заки» під проводом Матвія Самоватого і Миколая, а;ле про їхні дії
конкретніше нічого невідомо. Можливо, що вони входили, до великого
козацького з’єднання, яким керував Франциск Сук, хоча схоже, що у
того зібралося в основному білорусько-литовське козацтво. Справедли
во припустити, що основна частина козаків з України знаходилась у
військах Костянтина Острозького і, частково, Філона Кміти.
Взимку 1579— 1580 років воєнні дії продовжувалися в обмежених
розмірах силами прикордонних урядників, за участю козаків. На почат
ку 1580 року «полоцькі козаки» Франциска Сука взяли замок, Ніщарди
і під керівництвом Миколи Жебжидовського зробили невдалу спробу
18 Сіверянський літопис
взяти Усвяти. Цікаво, що для цього походу Жебжидовський полишив
свою жовнірську роту, а виправився в рейд саме з козаками.
У липні 1580 року, нарешті, вибралося в другий похід і королівське
військо. На початку кампанії відбулася військова рада у Чашниках.
Було вирішено йти на Великі Луки — стратегічно важливий замок між
Смоленськом і Псковом. Тоді ж було проведено і огляд війська. Поль
ський хроніст Гейденштейн описує озброєння легкої кінноти — козаків
і вказує, що на відміну від попередніх часів замість луків і стріл вони
мають на плечі рушниці і в сідлах пістолі, а при боку звичний меч
(шаблю). У даному випадку не має особливого значення, яку категорію
«козацтва» описував хроніст, оскільки козаки і в.козацьких ротах шлях
ти, і в самодіяльних загонах були озброєні приблизно однаково. У вій
ську знаходилося також багато охочих людей, які зібралися, за слова
ми хроніста, з віддалених земель Корони, а такими землями для Ко
рони (Польщі) були насамперед землі українські.
Король видав спеціальні артикули, якими регулював порядок у
війську. Про козаків у них ще не згадувалося, але спеціальний пара
граф було відведено «піклуванню». Це поняття включало в себе розвід
ку, охорону, службу по забезпеченню продовольством, тобто справи, на
яких стало спеціалізуватися саме козацтво. Все це мало робитися тіль-
ки з дозволу гетьмана.
Ціла низка цікавих для нас подробиць походу 1580 року знаходи
ться в щоденнику польського магната Лукаша Дзялинського, який ко
мандував авангардом королівського війська, і в листах гнєзнинського
каштеляна Яна Зборовського до брата — краківського воєводи Петра
Зборовського. 6
Військова кампанія розпочалася досить пізно, у серпні. З серпня
Лукаш Дзялинський йшов попереду війська «при козаках» Демка і
Сверчовського. Попереду був перший московський замок — Веліж.
Гетьман Ян Замойський вислав в обхід міста «знаних козацьких ота
манів Микиту і Бірулю», які тільки-но прибули з-під Смоленська, звід
ки встигли зробити рейд в Московію. Вони переправилися за річку Дві-
ну і перекрили дорогу до Великих Лук. Козацький загін, який налічував
п'ятсот чоловік, окопався за містом. Для зміцнення їх позицій і обстрі
лу фортеці козакам було дано віз сміговниць і віз гаківниць (дрібнока
ліберні гарматки). Згодом Дзялинський згадував, що це були «погра -
ничні» козаки, а на їх чолі було поставлено Остромецького. Козаки
швидко відзначилися тим, що раптовим нападом розбили московський
загін і спіймали важливого язика — боярина. Той розповів, що в замку
знали тільки про підхід козаків, але не підозрювали про наближення
королівського війська. Веліж було взято досить швидко — гарнізон
здався після того, як вдалося спалити дерев’яні укріплення. Бойові дії
перемістилися до Усвят. Тут козаки перехопили посланця до замку та
забрали на паші московських коней. Усвяти також стали легкою здо
биччю наступаючих.
У зв’язку з небезпекою московських диверсій Дзялинський ввів у
своєму полку сильну нічну сторожу, яку мали відбувати козаки, а та
кож гусари і піхота. 20 серпня він направив у пошуках язиків двадцять
козаків Сверговського. 22 серпня козаки мали велику сутичку з москов
ськими татарами. Обидва загони промишляли «по-козацьки» і зіткнули
ся випадково. Козаки стали відступати, а потім під лісом відкрили руш
ничний вогонь і у бою захопили знатного татарина (у хроніста Марти
на Бєльського — московського боярина, який вів татар). Козаків очо
лював якийсь Вінцентій (?), бо саме йому приписали захоплення язика.
Можливо, що саме цю подію, але дещо інакше подає Ян Зборовський.
Він писав, що козаки князя Острозького розбили загін татар чисельні
стю сто п’ятдесят чоловік і чотирьох татар взяли в полон. Разом з людь-
Сіверянський літопис 19
ми Острозького знаходилась і рота Голубка — двісті козаків з довгими
рушницями на добрих конях. Гейденштейн уточнює цей епізод, вказав
ши, що бій відбувся під час рейду козаків до Великих Лук.
26 серпня королівське військо рушило до Великих Лук. Попереду,
перед авангардом, знову йшли козаки Сверговського і Димка, а по лі
ву руку «піші козаки і Біруля з тридцятьма козаками». 7 На наступний
день авангард вийшов до московського замку. Дзялинський сходу орга
нізував психологічну атаку — його полк у розвернутому порядку під
прапорами і музику дійшов майже до стін міста. Попереду їхали коза
ки, за ними — гайдуки і гусари, а по боках йшла піхота. Згодом при
був і король, який влаштував огляд війська, можливо, теж з метою пси
хологічного тиску на противника. Серед польських, литовських, угор
ських і німецьких частин не губились і різні категорії козацтва. Так,
наприклад, у полку Яна Зборовського були роти Темрюка (піхота) і те-
ребовлянського старости Якуба Претвича, при яких згадуються козаки.
Зборовський уточнював, що Претвич — волонтер, а значить його люди
— теж були волонтерами з українських земель. Очевидно, що і в почтах інших
урядників і магнатів з українських земель було багато волонте- рів,
а серед них — козаків. Незабаром тут же, під замком, «литовські
козаки» спіймали десять в’язнів.
Розпочалась облога Великих Лук. Основним способом примусити
противника до здачі і тепер вважався підпал дерев’яних укріплень. Ко
роль обіцяв добру винагороду тому, хто це зробить. У війську на напів
легальному становищі знаходився відомий авантюрист, майбутній гість
козацтва на Запорожжі, Самуїл Зборовський. Він попросив короля зня
ти з нього баніцію (позбавлення прав), але той відповів, що зробить це
тільки у тому випадку, якщо Зборовський відзначиться при штурмі.
Зрештою і цей замок було підпалено, а польського підданого, якому це
вдалося зробити, король нобілітував. Гарнізон здався, однак справа
закінчилася різнею і мародерством переможців, розпочатою угорськи
ми найманцями в помсту за своїх товаришів, чого не міг зупинити і Ян
Замойський. Все закінчилося тим, що від пожежі підірвався пороховий
склад і загинуло багато людей з обох боків.
Польське командування не могло зрозуміти пасивної поведінки Іва
на IV. Маючи велике військо, він стояв осторонь і майже не втручався
в події. Тому поляки чекали якогось підступу. Король і гетьман без
перервно направляли козаків (роти Сверговського, Темрюка та ін.)
вглиб московських земель для розвідки. 14.вересня козаки Януша Ост
розького мали бій з противником. У пошуках проводольства вони віді
йшли далеко від основного війська. Потім у певному місці було зали
шено обоз і сорок чоловік для його охорони, а інші сорок чоловік по
їхали далі, але зіткнулися з московськими татарами. Цих татар було
розбито, та в запалі козаки не помітили, що їх заманювали в пастку
і навели на інший, великий татарський загін. Тепер вже вони були зму
шені відступати, але відірватися від противника не змогли. Козаки
засіли в якомусь селі і відстрілювалися з «довгих рушниць», але майже
всі були перебиті. Дізнавшись про це, король виправив за татарами
погоню. Цей епізод викликав жваве обговорення і привів до зміни так
тики у пошуках продовольства. Тепер цим мали займатися великі заго
ни, чисельністю до тисячі чоловік кожний.8
Неподалік від Великих Лук знаходилося ще два московські замки
— Торопець і Заволоч. 19 вересня під Торопцем стався великий бій, у
якому Януш Збаразький розбив москвитів. У ньому брали участь
Самуїл Зборовський, Микола Язловецький, Станіслав Жолкевський та
ін. Язловецький, майбутній офіційний патрон козацтва, мало не заги
нув, але його врятував Жолкевський, майбутній гетьман Речі Посполи
тої. Того ж дня в ставку надійшла приємна новина від Філона Кміти.
20 Сіверянський літопис
Оршанський староста, маючи близько двох тисяч чоловік піхоти, шлях
ти і козаків, розбив восьмитисячне московське військо. Бєльський на
зиває всіх людей Кміти козаками і розповідає, що вони пустошили Смо
ленщину, мали кілька успішних боїв, але зрештою мусили з боями від
ходити перед переважаючими силами противника.
Південніше від Філона Кміти восени 1580 року діяли низові коза
ки на чолі з Яном Оришовським. Вони спалили кілька міст і замків Сі-
верщини, дійшли аж до Стародуба , потім спробували взяти штурмом
Почеп і відійшли, маючи велику здобич. Похід реєстровців дістав висо
ку оцінку польського командування. Свідченням цього є досить опера
тивна виплата їм грошей і сукна за кілька місяців, здійснена у березні
1581 року. Завдяки цій прозаїчній справі було зроблено «попис» (ре
єстр) козаків, які вернулися з походу на Московію. Він є першим відо
мим нам своєрідним «паспортом» козацтва, у якому записано п'ятсот
тридцять чоловік. Похід кінця 1580 року був єдиною самостійною ви
правою реєстрового козацького полку на Москву за роки війни Стефа
на Баторія. Більшу ж частину часу реєстровці знаходилися на дніпров
ському Низу, слідкуючи за татарами.9
На початку жовтня козаки брали активну участь у здобутті Заво-
лочі. За рішенням ради ротмістрів козаки Сверговського і Димка пере
крили шляхи сполучення міста, пустошили околиці і ловили язиків. Па
дінням Заволочі закінчилася кампанія 1580-го року. Але прикордонна
війна не затихала. Взимку 1580— 1581 років Філон Кміта ходив до Ста
рої Руси, а козаки Курчі і Голубка спалили Холм. Згодом, у відповідь
на напад московитів на околиці Могильова, король виправив у рейд на
московські землі козаків Радзивілла.
Зима 1580— 1581 років минула у переговорах між польськими і
московськими дипломатами. Москва погоджувалася віддати більшу ча
стину Інфлянт, окрім східної — з центром у Дерпті (Таллінні). Однак
Стефан Баторій висунув категоричну вимогу — уступити Інфлянти пов
ністю. Позицію короля підтримав сейм. Тому було ясно, що війна буде
продовжена. Але збори королівського війська надзвичайно затяглися.
У цей час різні загони козацтва несли прикордонну службу як на мос
ковському, так і на південних кордонах Речі Посполитої. У червні 1581
року до Вільна прибув татарський посол, який скаржився на свавіль
ства козаків на Придніпров’ї. Король відповідав, що це робиться без
його відома. Послу запропонували поїхати до Черкас і там разом з ко
ролівськими чиновниками розслідувати «наскільки винні козаки». Цим
Баторій продемонстрував, що не приймає на віру інформацію татар.
Згодом з Низу повернувся королівський дворянин Косс, який розповів
про випадок з двома кримськими царевичами, спійманими козаками на
переправі через Дніпро. Косс привіз лист Оришовського з поясненням
ситуації. З нього випливало, що царевичі здалися самі; просяіь відпра
вити їх до султана або допомогти сісти в Криму; хан хоче їх вбити і
послав до козаків мурз з обіцянкою дати за царевичів сімдесят тисяч
червоних злотих і чотириста сорок чотири атласних кафтанів, а якщо
козаки їх видадуть, мурзи мали доручення відразу їх вбити; козаки від
дали царевичів до Черкас князю Михайлові Вишневецькому.
В оточенні короля зміст листа Оришовського і вся справа були доб
ре відомі. За висновком Косса козаки були ні в чому не винні. Вони
натрапили на царевичів на дніпровській переправі, коли ті тікали з
Криму. У відповідь король дав наказ черкаському старості Вишневе-
цькому тримати їх у Черкасах до особливого розпорядження. Тоді ж
значного розголосу набула справа шляхтича Невенгловського, спійма
ного козаками, коли він тікав із сім’єю до Москви. Пізніше його звину
ватили у державній зраді і стратили. 13 липня козак з Мстислава при -
ніс до королівського двору звістку про бої під цим замком. У докумен-
Сіверянський літопис 21
тах згадується, що у жмудського старости був козацький загін, який на
лічував сто двадцять чоловік.
Нарешті королівське військо було зібрано для походу на Псков.
Про перебіг цих подій найдокладніша інформація міститься у щоденни
ку королівського секретаря Станіслава Піотровського.10 Перед початком
псковського походу король знову видав «Артикули» — правила поведін
ки «всьому війську і всім, хто поступив до війська». Вони чітко розпо
діляли військо на дві частини — тих, хто утримувався за плату і во
лонтерів. Артикули передбачали порядок руху війська, заходи по під
тримці дисципліни, процедуру військового суду, порядок постачання
продовольства, характер стосунків з місцевим населенням та ін.
На відміну від Артикулів попередніх років, тут козакам вже було
присвячено окремий параграф. Це можна пояснити значним збільшен
ням кількості козацтва у королівському війську. Постійні заклики уря
ду до участі у війні всіх добровольців, слава про перемоги Баторія і
надія на добру здобич, все це сприяло поповненню козацьких рядів.
Очевидно, що досвід кампаній попередніх років показав командуванню
важливу роль козацтва у цій війні. В артикулах вказувалося, що «всі
козаки, які добровільно йдуть на неприятельську землю» повинні діяти
не безладно, а мають зібратися під командою того, кому це доручено,
а хто ходить без відома командира, буде страчений відсіченням голо
ви. Таких свавільців наказувалося ловити і вести до гетьмана. Також
козацькі ротмістри не повинні були приймати до себе людей з інших
рот. А якщо хто приймав якогось слугу або втікача-пахолка, то втікач
мав бути страчений відсіченням голови, а той, хто його прийняв, мав
бути покараний по розсуду короля або членів військової ради.
І цього разу воєнну кампанію розпочали козаки. Вони зайняли
Красногородок, звідки дошкуляли московитам. Потім королівське вій
сько здобуло Воронець. Лише наприкінці серпня королівське військо
досягнуло мети походу — Пскова. В авангарді йшов Януш Збаразький
із власним полком і почтом. Князь відразу скористався улюбленим ко-
казами методом ведення воєнних дій. Він залишив угорську піхоту в
кущах для засідки, а сам з невеликим супроводом поїхав наперед, щоб
виманити противника з міста. Московити спіймалися на цю хитрість.
Служилі московські татари кинулися на Збаразького, той швидко від
ступив, але угорці стали стріляти раніше, ніж потрібно, і татари відсту
пили без втрат.
Розпочалася виснажлива облога. За даними польського історика
К. Рурського, польсько-литовське військо налічувало до сорока тисяч
чоловік, тоді як у Пскові гарнізон разом із боєздатним населенням
складав до п'ятдесяти тисяч, а всього у царя було до трьохсот тисяч
чоловік. Цікаво, що одним із найактивніших захисників Пскова був ко
зацький отаман Михайло Черкащанин, завербований московським уря
дом на службу ще задовго до цієї війни. Стефан Баторій сам керував
військовими діями, а головним у таборі (фактично своїм заступником)
поставив князя Януша Збаразького. У перші дні облоги до табору при
був турецький посол, який поставив вимогу видачі захоплених козака
ми кримських царевичів. Король відмовився їх видати, пояснюючи, що
ще не до кінця розібрався з цією справою і повернеться до неї після за
кінчення походу. Але одночасно він просив султана посадити одного з
цих царевичів на кримський престол. Тримаючи в руках царевичів, Ба-
горій зберігав додатковий засіб впливу на Крим на час ведення війни.
Після облаштування війська і належної підготовки, 8 вересня від
бувся перший штурм Пскова. Угорцям і полякам вдалося взяти дві баш
ти оборонних укріплень, але зрештою і їх довелося покинути. 9 верес
ня, готуючись до нового штурму, командування вирішило залучити до
нього і піших козаків. Однак в цілому стало зрозуміло, що цього разу
22 Сіверянський літопис
воєнна кампанія затягнеться надовго. Добре укріплений, оточений кіль
кома рядами кам’яних мурів Псков взяти штурмом було майже немож
ливо. Тому зрештою було вирішено перейти до тривалої облоги.
21 вересня до короля були приведені полонені, захоплені козаком
на ім’я Залізо аж під Новгородом. (Залізо відзначився і пізніше, коли
під кінець жовтня спіймав московських гінців із Пскова, які змогли та
ємно пройти через польський табір. У цьому епізоді було вказано —
«Залізо, литвин». А наприкінці листопада «козацький ротмістр Залізо» проводив
польських послів до Ями Запольської). У ці ж дні згадують -
ся козаки Радзивілла, які мали бійку з жолнірами з роти відомого де
бошира Стадницького. 22 вересня до ставки надійшла новина, що мос-
ковити розбили «наших козаків на трьох стоянках», так що з чотирьох
сот п’ятдесяти чоловік ледве врятувалися сто.11 27 вересня мав місце
цікавий епізод, який ілюструє побутову сторону війни. Двоє італійців,
які перебували у королівському війську, купили у козаків, можливо, за
попереднім замовленням, двох дівчат, давши за кожну по рушниці, але
потім останні підняли крик і їх відпустили. 28 вересня козацькі дозорці
зустріли слугу папського посланця Поссевіно, який знаходився при ца
рі, а тепер їхав з посередницькою місією до короля. Довготривала війна
була обтяжливою для обох сторін, насамперед, польської. З цього при
воду Піотровський розсудливо зауважив: «Тепер тут кожний може лег
ко зрозуміти, що війну легко розпочати, але важко закінчити». Невдов-
зі прибув і сам Поссевіно та розпочалось обговорення можливих умов
миру.
Одночасно з діями польського війська на півночі загони волонтерів
здійснювали самодіяльні виправи на Московію на всьому протязі схід
них кордонів Речі Посполитої. Вибрався з козаками у такий похід і Ми
хайло Вишневецький, натоді вже і київський каштелян, тобто сенатор
Речі Посполитої. Він особисто, захопивши з собою королівського дворя
нина Косса, їздив на Низ, звідки зібрав «все рицарство низове» і також
«той почет людей, які за гроші» служили королю. Долучивши до них
своїх слуг і всіх охочих, Вишневецький зібрав разом тисячу п’ятсот ві
сімдесят чотири чоловіка. Цей загін човнами і кіньми піднявся вверх
Дніпром до Чечерська. Дорогою до нього приєдналися інші волонтери—
річицький і овруцький старости, слуги гомельського старости, київський
чашник та пропойський підстароста. Тобто, це були урядники майже
всіх придніпровських старосте. Кожний з них мав власні почти (наприк
лад, річицький староста Ярош Зиземський — двісті чоловік). Відповід
но, військо Вишневецького зросло ще, принаймні, на півтисячі чоловік.
Судячи з тексту листа Вишневецького, аж тоді до походу приєднався
Ян Оришовський, «поручник понизовський».
15 серпня від Чичерська Вишневецький рушив у московські землі і
відразу заглибився аж до Трубецька (Трубчевська) на Десні. Замок
було взято штурмом і спалено. За словами Вишневецького, було знище
но кілька тисяч чоловік противника, правда неясно, з мирним населен
ням, чи ні, а також взято великий полон разом з воєводою Григорієм
Радзиловим. Від Трубецька, по-татарськи розпустивши людей «в заго
ни», князь рушив на захід. Московські воєводи прилеглих замків —
Путивля, Новгорода-Сіверська, Стародуба, Рильська, Брянська, Почепа
і Орла зібрали кількатисячний загін стрільців, дітей боярських і дон
ських козаків отамана Стефана Модиванина (Молдованина?). Вони
наздогнали Вишневецького на переправі через річку Судость. Трапилась
і зручна нагода для атаки — почти старост переправилися через річку,
а козаки залишились ночувати на іншому боці. Московське військо зне
нацька напало на шляхту, але та не розгубилася і відбила напад. З-за
ріки на допомогу поспішили і козаки. Московити були розбиті і, за сло
вами Вишневецького, на полі бою залишилося півтори тисячі москов
Сіверянський літопис 23
ських трупів. Затим військо Вишневецького уже без пригод спокійно
повернулося в межі Речі Посполитої до Брагіна. 8 жовтня, звітуючйсь
про свій похід, князь просив Яна Замойського винагородити учасників
і, окремо, зважити на потреби «низового товариства», а також тих ко
заків, які служать за гроші. Тобто, князь чітко ділив козацтво на дві
частини. При цьому Вишневецький направляв свого слугу Андрія Ска-
жевського з тим же проханням і до короля.12
Ще більший, ніж Вишневецький, рейд до московських земель здійс
нили син віленського воєводи Радзивілл і Філон Кміта. Маючи до семи
тисяч чоловік, вони вирушили на пошук противника з наміром дати йо
му відкриту битву. Колона рухалася на схід наступним чином. Посере
дині йшли головні сили з обозом, а по боках на сім-вісім миль наліво
розходилися козаки, а направо —; литовські татари. Пустошачи вдень
околиці, вони на ніч повертались із здобиччю до табору. Так литовське
військо пройшло Ржев і зупинилось аж над Волгою. Московити уникали
великих боїв, а тільки влаштовували невеликі засідки. Як виявилося,
цар заборонив вступати в битву, оскільки боявся поразки. Через Вол
гу, до Стариці, де перебував Іван Грозний, Радзивілл направив коза
ків. Цар спостерігав пожежі навколишніх сіл, але залишався бездіяль
ним. Це виглядало особливо дивним, оскільки за джерелами і росій
ською літературою (наприклад, у В. Ключевського13), під рукою царя
знаходилося до трьохсот тисяч чоловік. П’ять днів Радзивілл стояв над
Волгою, кидаючи своєю присутністю виклик царю, але марно. Тоді він
пішов до Холма, Старої Руси, а звідти — до Пскова. Козаки ж залиши
лися в різних місцях, зокрема в Опочці. Вони постійними нападами те
роризували ворога. Згодом московські татари підстерегли момент, коли
козаки розійшлися з замку і зайняли його, але потім були вибиті коза
ками, які повернулися. На підкріплення Радзивілл направив до них но
вих козаків.14
16 жовтня козаки принесли в ставку розвідінформацію про москов
ський загін в сімсот чоловік. 19 жовтня козацький ротмістр Павло,
який, маючи шістдесят чоловік, промившляв аж за сорок миль від Пско
ва, розбив якийсь загін противника і взяв в полон дрібного московського
князя. Ці козаки теж знаходилися в підпорядкуванні Радзивілла, бо
саме він мав представити полонених королю. Але це могли бути не ли
товські частини, а козаки в оперативному підпорядкуванні Радзивілла,
бо в його розпорядженні знаходились і польські роти Іордана Спітка,
Жебжидовського та Ожельського, у якого теж, схоже, були під рукою
низові козаки. 24 жовтня загін із шестисот козаків знову зібрався йти
рейдом в московські землі і одержав на це дозвіл особисто у короля.15
У цьому випадку ми бачимо, що козаки діяли у повній відповідності з
королівськими артикулами — проявляючи власну ініціативу, все ж
узгоджували її з командуванням. Можна також зауважити, що цей ко
зацький загін діяв окремо від козаків Радзивілла, оскільки тоді б вони
не зверталися до короля в обхід свого патрона. Під Псковом козаки
також брали участь у невдалому штурмі Печорського монастиря.
Наприкінці жовтня, з настанням холодів, у польському війську ви
никли серйозні організаційні проблеми. Військо було втомлене, почало
замерзати, а на додаток, ще й не отримувало плати. Піотровський з цьо
го приводу писав: «Воювати нам хочеться, а грошей дістати не може
мо». Розпочалися пошуки винних — багато хто звинувачував у невда
чах Яна Замойського як непрофесійного військового і той навіть хотів
зректися гетьманської булави.
З листопада, коли розпочався активний переговорний процес, коза
ки виконували важливу службу супроводу послів і гінців. Ходили вони
і в дальню розвідку, зокрема, з Іорданом Спітком. Незважаючи на за
борону, окремі козацькі загони діяли на свій власний розсуд, без відо
24 Сіверянський літопис
ма командування. 4 грудня Януш Збаразький, який був призначений
польським послом на переговори з Москвою, писав Замойському, що
якісь козаки, котрі лежали під Порховом, знову пішли в рейд за мос
ковський кордон. У цей час стався цікавий епізод з козацьким ротміст
ром на ім’я «Вінцентій» (?). Він зі своїм загоном супроводжував мос
ковських послів у Вільно до короля. Московити умовляли його перейти
на їхній бік. Той зробив вигляд, що погодився і нібито став московським
шпигуном. А насправді Вінцентій поставив до відома своє керівництво
і дезінформував московських послів щодо заходів польсько-литовсько
го уряду і військового керівництва.
У грудні Замойський був змушений звернути увагу на козаків уже
у зв’язку з іншими справами. Ті стали нападати на прибалтійські землі,
частину яких прибрали до своїх рук шведи. На них скаржився швед
ський «гетьман» і коменданти прикордонних фортець. Замойський на
правив до козаків універсал з категоричною вимогою не нападати на
Івангородську та Янгородську волость. Водночас коронний гетьман на
правив до комендантів Івангорода і Нарви свого служебника Черле-
цького, щоб виправдатися за козаків і показати, що польська влада тут
ні при чому. Комендантам було передано латинську копію універсалу
до козаків. Але одночасно Замойський просив шведів звільнити тих ко
заків, які потрапили до їхніх рук. Листування з цього приводу, у тому
числі з шведським губернатором Лівонії Понтусом де ля Гарді, продов
жувалося досить довго. 6 Замойський наполягав на їх видачі і обіцяв
покарати винних у порушенні спокою сам. І знову, як і у багатьох ін
ших подіях, пов’язаних з козацтвом, їхні напади на прибалтійські землі
не можна оцінювати однозначно. Справа у тому, що Річ Посполита пре
тендувала на всю територію Прибалтики (Інфлянт). Але шведський ко
роль став займати землі, котрі ще тримала Москва, але які мали відійти
до Речі Посполитої. Згодом це стало причиною Інфлянтської війни зі
шведами.
На цей час припадає і останній епізод діяльності козаків на півно
чі Московії. У грудні за наказом Замойського, який очікував появи
московських військ, у рейд аж до Новгорода виправився Іордан Спітек
з ротами Алімбека і Голубка (останніми ротами командували не самі
ротмістри, а їх поручники) і козаками. Цей загін пустошив місцевість
і шукав добрих язиків. Туди ж рушили козаки, які стояли в районі
Оиочки. 26 грудня Спітек поскаржився Замойському на козацьких рот
містрів, яких він не міг намовити патрулювати дороги. Натомість коза
цькі роти згромадилися за чотири милі від Руси, де було багато про
довольства, спокійно там стояли, а до війська провіанту не давали.1
На початку січня нового, 1582 року, коли справа укладення миру з
Москвою вже наближалася до завершення, Замойський попросив Яну-
ша Збаразького передати наказ всім частинам, які знаходилися в ме
жах московських земель, повертатися в білоруські землі, до Полоцька.
Окремо були названі люди Іордана, литовські роти і «козаки, які ле
жать за Русою». Останні непокоїли гетьмана, про що він писав і коро
лю. Але Збаразький навіть не знав, де шукати цих козаків, бо вони за
йшли вглиб Московії, пустошачи там землі і чинячи «великі мордер -
ства». Далі справа з козацьким загоном, чисельність якого складала до
вісімсот чоловік, прийняла зовсім несподіваний оберт. 20 січня Збара
зький повідомив Замойському, що козаки, невідомо з якої причини, ви
рішили перейти на бік Москви. Можливо, що після закінчення війни во
ни вважали справу зробленою і не розглядали свій вчинок, як зраду.
Цю новину приніс Збаразькому шляхтич Білецький, і князь негайно від
правив його назад до козаків, щоб умовити їх змінити рішення. Енер-
гійні заходи Збаразького дали позитивний результат. Він звернувся до
сумління козакуючої шляхти (якої в козацькому загоні було чимало),
Сіверянський літопис 25
пригрозив простим козакам карами і, очевидно, використав свій особис
тий авторитет.18
У зв’язку із закінченням війни Ян Замойський видав спеціальний
універсал, звернений до козацьких ротмістрів. Він заборонив козакам
будь-які виправи в московські землі під страхом смертної кари і нака
зав готуватися до швидкого маршу назад. Цікаво, що цей універсал бу
ло викликано інформацією, що козаки знову збираються в похід. Уні
версал Замойського був звернений до якогось досить великого коза
цького підрозділу, котрий складався з кількох рот, але діяв разом. 19
Одночасно ясно, що це був інший загін, ніж той, який знаходився в Мос-
ковії під Русою. І це зайвий раз свідчить про значну чисельність коза
цтва на цей час.
Московська війна закінчилася повного перемогою Стефана Баторія.
Переможцями поверталися додому і українські та білоруські козаки.
Три роки війни стали потужним каталізатором для зростання козацтва.
Війна дала можливості для легальної, законної і заохочуваної урядом
мобілізації козацтва і формування козацьких частин. Точної кількості
козаків, які брали участь у військових діях, ми не знаємо. Маємо
згадки про загони чисельністю від тридцяти-п’ятдесяти до шестисот
восьмисот чоловік. В цілому ж можна припустити, що загальна чисель
ність козацтва на Московській війні становила від трьох до чотирьох
тисяч чоловік.
Добровільний і переважно безплатний характер козацької служби
закріплював військовий промисел, так званий «козацький хліб» — жит
тя на війні за рахунок війни, як офіційно визнану традицію. Зрештою,
як відомо, скупий платить двічі. І тоді, і згодом, економлячи кошти на
козаках, уряд привчав їх до надії тільки на власні сили, а значить і на
власний розсуд. Коли ж після війни козаки знову розгордули активні
дії проти турків і татар, стало очевидним, що тимчасові прагматичні
заходи Стефана Баторія так і не змогли вирішити козацької проблеми.
Він намагався виправити становище і проводив щодо козацтва, політи
ку батога і пряника. На знак вдячності за участь у війні, Баторій під
твердив давні козацькі права, зокрема, власну юрисдикцію, звільнення
від податків і право на власність.2 Водночас, після нападу козаків на
турецьку фортецю Бендери (Тягин), король пішов на страту тридцяти
його учасників. Це теж не дало особливого результату, як і вся поль
ська політика щодо козацтва. Але з усіх польських королів саме Сте
фан Баторій залишився у пам’яті козацтва як його великий покрови
тель. Це можна пояснити тим, що Баторій вперше удостоїв козаків осо
бистої уваги короля і протягом кількох років під його знаменами коза
ки вели переможні війни. А переможців не судять.
Джерела та література:
1 Див. напр.: Грушевський М. С. Історія України-Руси. — К — Львів, 1909. —
Т. 7. — С. 1.63.
2 Рурський К. Перша війна Речі Посполитої з Великим князівством Московським
за Баторія // Бібліотека Варшавська. — 1892. — Т. 2. — Зошит 1. — С. 93—117
(польс. м.); Рурський К. Друга війна Баторія з Великим кн. Московським // Біб
ліотека Варшавська., — 1892. — Т. 4. — С. 1—26 (польс. м.); Рурський К. Третя
війна Баторія з Великим кн. Московським // Бібліотека Варшавська. — 1894. —
Т4.—С.228—258(польс.м.).
3 Архів Яна Замойського. — Варшава, 1904. — Т. 1 (польс. м.). — С. 314 — 315.
4 Стриковський М. Хроніка Польська, Литовська, Жмудська і всієї Русі. — Варшава,
1846. — Т. 2 (польс. м.). — С. 418.
26 Сіверянський літопис
5 Бєльський М. Хроніка. — Санок, 1856. — Т. З (польс. м.). — С. 1458 — 1459; Гей-
денштейн Р. Історія Польщі від смерті Сигізмунда Августа до 1594 року. — Петер
бург. 1857. — Т. 1. (польс. м.). — С. 330—331; Стрийковський М. Вказ. праця —
С. 431.
6 Справи воєннні короля Стефана Баторія. — Краків, 1887 (польс. м.). — С. 190 — 259.
7. Там само. — С. 226.
8 Там само. — С. 238—239.
9 Бєльський М. Вказ. праця. — С. 1480; Гейденштейн Р. Вказ. праця. — Т.2.—
С. 40; Жрудла дзєйовє ( Джерела історичні). — Т. 20. — С. 154— 164(польс. м.).
10 (Пиотровский Ст.) Дневник последнего похода Стефана Батория на Россию (осада
Пскова). — Псков, 1882.
11 Там само. — С. 133.
12 Архів Яна Замойського. — Варшава, 1909. — Т. 2 (польс. м.). — С. 63—64;
Сто- роженко А. Стефан Баторий и днепровские казаки. — Киев, 1904. — С.
205—212.
13 Ключевский В. О. Сочинения. — М., 1988. — Т. 2. — С. 195.
14 Бєльський М.
— С. 77.
Вказ. праця. — С. 1494, 1498; Гейденштейн Р. Вказ. праця — Т 2.
15 (Пиотровский Ст.) Дневник... — С. 203.
16 Архів Яна Замойського. — Т. 2. — С. 125 — 128, 174, 185, 292, 300, 313, 314.
17 Там само. — С. 179—180.
18 Там само. — С. 329—330, 337.
19 Там само. — С. 328—329.
20 Жерела до історії України - Руси. — Львів, 1908. — Т. 8. — С. 53.
Сіверянський літопис 27
|