Особливості розвитку Чернігівського князівства
Доба розвиненого феодалізму зумовлювала посилення окремих регіональних утворень, юридичний статус яких постійно змінювався у зв’язку з поступовим послабленням центральної влади. Окремі князівства складались внаслідок наділення старшим з роду Рюриковичів своєї родини ленами. У XI ст. це були «сен...
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200567 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Особливості розвитку Чернігівського князівства / B. Бодрухин // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 28-30. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200567 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2005672024-12-12T14:18:59Z Особливості розвитку Чернігівського князівства Бодрухин, B. У глиб віків Доба розвиненого феодалізму зумовлювала посилення окремих регіональних утворень, юридичний статус яких постійно змінювався у зв’язку з поступовим послабленням центральної влади. Окремі князівства складались внаслідок наділення старшим з роду Рюриковичів своєї родини ленами. У XI ст. це були «сеньорії-напівдержави», які згодом перетворились у «князівства-королівства». Найбільш стійкими та потужними були територіальні утворення, в яких політичні кордони співпадали з етнографічними. Взагалі, вони визначаються терміном «землі-князівства», хоча більш вдалою назвою є «територіальне князівство». 1998 Article Особливості розвитку Чернігівського князівства / B. Бодрухин // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 28-30. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200567 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
У глиб віків У глиб віків |
| spellingShingle |
У глиб віків У глиб віків Бодрухин, B. Особливості розвитку Чернігівського князівства Сiверянський літопис |
| description |
Доба розвиненого феодалізму зумовлювала посилення окремих регіональних
утворень, юридичний статус яких постійно змінювався у
зв’язку з поступовим послабленням центральної влади. Окремі князівства
складались внаслідок наділення старшим з роду Рюриковичів своєї
родини ленами. У XI ст. це були «сеньорії-напівдержави», які згодом
перетворились у «князівства-королівства». Найбільш стійкими та
потужними були територіальні утворення, в яких політичні кордони
співпадали з етнографічними. Взагалі, вони визначаються терміном
«землі-князівства», хоча більш вдалою назвою є «територіальне князівство». |
| format |
Article |
| author |
Бодрухин, B. |
| author_facet |
Бодрухин, B. |
| author_sort |
Бодрухин, B. |
| title |
Особливості розвитку Чернігівського князівства |
| title_short |
Особливості розвитку Чернігівського князівства |
| title_full |
Особливості розвитку Чернігівського князівства |
| title_fullStr |
Особливості розвитку Чернігівського князівства |
| title_full_unstemmed |
Особливості розвитку Чернігівського князівства |
| title_sort |
особливості розвитку чернігівського князівства |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
У глиб віків |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200567 |
| citation_txt |
Особливості розвитку Чернігівського князівства / B. Бодрухин // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 28-30. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT bodruhinb osoblivostírozvitkučernígívsʹkogoknâzívstva |
| first_indexed |
2024-12-15T16:37:55Z |
| last_indexed |
2024-12-15T16:37:55Z |
| _version_ |
1818525094064947200 |
| fulltext |
Володимир Бодрухин
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЧЕРНІГІВСЬКОГО
КНЯЗІВСТВА
Доба розвиненого феодалізму зумовлювала посилення окремих ре
гіональних утворень, юридичний статус яких постійно змінювався у
зв’язку з поступовим послабленням центральної влади. Окремі князів
ства складались внаслідок наділення старшим з роду Рюриковичів сво
єї родини ленами. У XI ст. це були «сеньорії-напівдержави»,1 які зго
дом перетворились у «князівства-королівства». 2 Найбільш стійкими та
потужними були територіальні утворення, в яких політичні кордони
співпадали з етнографічними. Взагалі, вони визначаються терміном
«землі-князівства», хоча більш вдалою назвою є «територіальне князів
ство».
Таких князівств-земель було небагато. Серед них провідні позиції
мало Чернігівське князівство. Ще у дореволюційній історичній науці
цьому князівству приділялось багато уваги у плані «лествичного» сход
ження його князів. Цю особливість пересування чернігівських князів
переносили й на інші князівства, а коли теорія фактами не підтверджу
валась, то вона спрощувалась винятками. Відзначали дослідники й ін
ші особливості політичного розвитку Чернігівщини. Різні землі-князів -
ства Київської Русі мали притаманні їм особливості, які зумовлюва
лись перш за все, відмінностями в економічному, соціально-політичному та
культурному житті, а також умовами їх становлення і відокрем
лення.
Дослідники одностайно підкреслюють, що чернігівські князі завж
ди проводили дуже активну зовнішню політику, але практично ніде по
за межами своїх земель вони так й не закріпились, Дійсно, активна
зовнішня політика чернігівських князів зумовлювалась двома чинника
ми: їх виключно вигідним стратегічним положенням та значним еконо
мічним потенціалом. Захищена від степу кордонами інших князівств
Чернігівщина мала більш сприятливі умови для розвитку ремесел та
сільського господарства. Вона також єднала південні та північні кня
зівства, а тому мала змогу контролювати важливі торговельні шляхи.
Боротьба за контроль над ними — ще один з чинників активної зовніш
ньої політики, тому що торгівля у житті князівства відігравала важли
ву роль.
Велике значення мала внутрішня консолідація, так зване «одина-
чество» династії. За умов придбання київського столу усі представники
династії пересувались на один щабель угору, а їх уділи надавались мо
лодшим князям. Тому агресивна зовнішня політика лише згуртовувала
династію, а круговий оберт князів «зв’язував до купи всі волості землі
і не давав їм відокремлятися».3 Щодо територіальних набутків, то ніко
му з могутніх князів провідних князівств суттєво поширити свої володін
ня за рахунок волостей інших земель не вдалося. Така можливість
практично існувала лише у випадку вигасання місцевої династії.
Активна зовнішня політика чернігівських князів була до вподоби
всім верствам населення. М. С. Грушевський звертав увагу на «значну
солідарність чернігівської династії та її тісний союз з людністю, вели
кою й сильною». 4 На відміну від галицького, чернігівське боярство знач
ною активністю не відзначалось, що свідчить про міцні позиції князів
28 Сіверянський літопис
ської влади у цьому регіоні. Княжа династія, яка б за таких умов роз
витку землі не проводила активну зовнішню політику, не мала б авто
ритету серед боярства та провідних верств купецтва.
Щодо церковної політики чернігівської династії, то зовні вона ніби
то мала особливу прихильність до церкви. З XII ст. династії князівств -
земель намагались мати повну зверхність над місцевою церковною ор
ганізацією. На той час церковні ієрархи також перетворились у силь
них князів і вели боротьбу за поширення своїх впливів у політичному
житті Русі. Остаточно церква отримала перемогу над князівською вла
дою за умов великих пільг з боку монголів. А до того часу перевагу
мали князі. Досягненню компромісу між світськими та духовними кня
зями також сприяла активна експансія династії.
У зовнішній політиці досягти значного успіху можна було лише у
складі потужної коаліції, коли у випадку перемоги відбувався розподіл
земель, прерогатив та регалій. Підкреслимо, що локаторські регалії у
здачному торговельному місті приносили більші прибутки, ніж земельні
володіння. Тому метою зовнішньої політики багатьох князів була «Ру
ська земля» на чолі з Києвом, закріпитись у якому мала змогу лише
князівська коаліція (дуумвірат, триумвірат). Іншими словами, така
операція була під силу лише об’єднанню двох-трьох потужних князів
ських династій.
Київська земля не створювала самостійного князівства. Традицій
но усі Рюриковичі мали право на її частку, що вело до нескінченних
чвар та не дозволило будь-якій династії закріпитись у Києві. Київ при
тягував Рюриковичів не лише тому, що за традицією київський князь
був головним серед інших. Володіння Києвом надавало змогу збага
чуватись. Хрестоматійний приклад стався з чернігівськими князями, ко
ли Всеволод Ольгович надавав родині київські міста, а вони намага
лись отримати «чернігівські і новгородські волості». Хоча великий князь
і справді образив родину при розподілі, справа була ще й у тому, що
при зміні князя київські володіння мали змінити й господаря, ось чому
таке наділення було не дуже тривалим.
Закріпитись у Києві князі мали змогу у значній мірі за умов під
тримки їх династії з боку київського боярства, яке використовувало
свою надзвичайну роль у власних політичних цілях. Дослідники тради
ційно підкреслюють, що чернігівська династія була не до вподоби київ
ському боярству. Як наслідок, створюються різні теорії тлумачення цьо
го факту. На нашу думку, пояснення того, чому київські боярські вер
стви практично завжди були проти чернігівської династії, дуже просте:
краще було мати сюзерена з далеких країв, ніж поруч, коли князівська
влада буде відчуватись постійно. Хоча боярські верстви Києва й праг
нули використовувати справи княжого столу, але головний вплив все
ж мали обставини міжкняжих відносин. Потужні династії підтримки
киян не потребували, хоча вона й не була зайвою.
Також дослідниками одностайно засуджується половецька політи
ка чернігівської династії. Зазначимо, що й інші князі використовували
половецькі орди, тому що відносини землеробів зі Степом були різні,
а визначались вони конкретним співвідношенням сил. Хоча й інші кня
зі час від часу звертались за допомогою до половців (наприклад, на
Чернігівщину їх спрямував Володимир Мономах), у пам’яті киян дійс
но половецькі напади пов’язувались з боротьбою чернігівських князів
за Київ. Справа у тому, що той, хто володів Києвом, мав змогу вико
ристовувати у міжусобних чварах чорних клобуків, котрі являли со
бою значні військові сили. Чорні клобуки у Пороссі складали окремий лен, який
терміново надавався молодим та енергійним князям. Також
кочових васалів мали чернігівські і переяславські князі. «Коуї черні
Сіверянський літопис 29
гівські», підпорядковані безпосередньо чернігівському князю, мали ве
жі по Десні. Однак їх загонів для боротьби за Київ було недостатньо,
тому чернігівські князі й спирались на допомогу половців. Як правило,
кінні загони вирішували долю війни, а тому без допомоги половецьких
вершників сподівання на перемогу були марні. Гадаємо, все ж не поло
вецька політика чернігівської династії відштовхувала симпатії київсько
го боярства, а небезпека позбутись свого виняткового становища у
стольному місті Київської Русі. На думку О. М. Рапова, навіть Русь
«остаточно розпалась на окремі самостійні у політичному відношенні
княжіння», коли на київський стіл сів Всеволод Ольгович. 6
Напередодні монголо-татарської навали чернігівські князі нама
гались проводити об’єднавчу політику. Можливо, поступово складались
економічні зв’язки у масштабі південних земель та існувала об’єктив
на необхідність їх з’єднання. Спроби з’єднати південні землі були, але
в жодної з династій для цього не вистачало сил. Між чернігівськими
та галицькими князями йшла запекла боротьба, яка остаточно завер
шилась у 1245 р. Отже, нові тенденції почали проявлятись й у зовніш
ній політиці княжих династій, але татарське нашестя внесло свої ко
рективи.
Джерела та література:
1 Рапов О. М, Княжеские владения на Руси в X — первой половине XIII в. — М.,
1977. — -С. 233.
2 История СССР. — М., 1975. — С. 93.
3 Грушевський М. С. Історія України-Руси. — К., 1992. — Т. 2. — С. 327.
4 Там само. — С. 324.
5 Див.: Плетнева С. А. Половцы, — М., 1990. — С. 81, 87.
6 Рапов О. М. Вказ. праця. — С. 235.
30 Сіверянський пітопис
|