Переволочна
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200569 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Переволочна / Г. Горіла, Т. Кузьменко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 47-49. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200569 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2005692024-12-12T14:19:12Z Переволочна Горіла, Г. Кузьменко, Т. Історія міст і сіл 1998 Article Переволочна / Г. Горіла, Т. Кузьменко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 47-49. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200569 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл |
| spellingShingle |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл Горіла, Г. Кузьменко, Т. Переволочна Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Горіла, Г. Кузьменко, Т. |
| author_facet |
Горіла, Г. Кузьменко, Т. |
| author_sort |
Горіла, Г. |
| title |
Переволочна |
| title_short |
Переволочна |
| title_full |
Переволочна |
| title_fullStr |
Переволочна |
| title_full_unstemmed |
Переволочна |
| title_sort |
переволочна |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Історія міст і сіл |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200569 |
| citation_txt |
Переволочна / Г. Горіла, Т. Кузьменко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 47-49. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT gorílag perevoločna AT kuzʹmenkot perevoločna |
| first_indexed |
2024-12-15T16:37:59Z |
| last_indexed |
2024-12-15T16:37:59Z |
| _version_ |
1818525098193190912 |
| fulltext |
ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ
Галина Горіла, Тетяна Кузьменко
ПЕРЕВОЛОЧНА *
Село ІІереволочна, відоме як стародавне поселення, розташоване в
долині річки Удай. Назва села походить від слова «переволока» і вка
зує, що саме тут, на тихоплинному Удаї, і був «волок для суден». Щоб
не об’їжджати сім кілометрів коліном річки, човни перетягували — пе-
револокали — на інший берег. На місці переволоки суден і з’явилися
перші поселенці. На території Переволочної знайдено кургани епохи
бронзи (11 тис. до н. е.). Вперше село Переволочна згадується в 1092 р. «1092 г .
взяша 3 града Песочень, Переволоку, Прилук и много села во-
еваша по обьема сторонами». Таким чином, Переволочна вже в XI ст.
була «градом». Ще одна версія походження назви цього мальовничого
села: на шляху з Прилук до Ромнів через Удай доводилось товари пе
реправляти, «гтереволокать» через річку. На місці переправи утворилось
поселення, яке спочатку мало назву Межиріччя, а вже пізніше Пере
волока.
Пращури переволочанців були свободолюбиві, непокірні. І саме за
це село зруйнували татаро-монгольські завойовники. Сотенне містечко
війська козацького відродилося на початку XVII ст. і тоді належало
князям Вишневецьким. З 1664 року Переволочна втрачає статус сотен
ного центру, бо належить Л. Горленку. Далі Переволочну віддають пол
ковим сотникам І. Марковичу, Лукомському. У XIX ст. село належить
поміщикам Милорадовичам, які мали тут маєток, економію. І зараз ко
лишні землі панів називають Трест. У с. Переволочній був і чудовий
маєток Є. А. Арсеньєвої — бабусі М. Лєрмонтова. За переказами сам
М. Ю. Лєрмонтов двічі побував у Переволочній, в 1817 та 1837 p.p.
Старожили села згадують, що маєток знаходився при в’їзді в село, і є
здогади, що, можливо, він був на Хвастовщині — це назва, одного з кут
ків села.
Після панів Милорадовичів частково дожили до наших днів став
ки. А ще розповідають, що був тут красивий парк з липовою алеєю та
чудова бібліотека, яка, на жаль, не збереглася.
Все село Переволочна поділено на кутки. Назви деяких такі давні,
що ніхто вже й не пам'ятає, чому саме так вони називаються. Довжок—
крайній куток села, що впирається в ліс. Називається так тому, що на
цьому кутку жив багатий чоловік Довжик. За честь вважалося народи
тися у Довжику, Що характерно, кутчани завжди.живуть, однією вели
кою родиною. Разом відзначають родини, іменини, гуляють весілля, ра
зом проводжають в останню путь.
*Прилуцького району Чернігівської області.
Сіверянський літопис 47
Якийсь сердитий на дівчат дотепник назвав один з кутків Яловів -
ка, бо примітив, що з цього кутка найпізніше виходили заміж, «ялові
ли». Комарівка — у цьому місці село оточили болота, які аж кишать
комарами. Один з кутків носить назву Конахівщина від власного імені
Конах. Цей чоловік прославився великою кількістю доньок. Здавна в
Переволочній найбіднішим, але найвеселішим вважався куток Піски.
Землі там — суцільні піски. Ще одна легенда розповідає, що хутір Но-
суловщина, який тепер став кутком, колись належав полковнику Носу.
Цікаві назви мають й угіддя. Протока в плавнях називається
Бакаї. Бакаї славилися великою кількістю млинів, як водяних, так і
вітряних. Мочар — мокрота, моча, мочай. Завжди мокре місце. Навіть
у найбільшу спеку тут ніколи не просихало.
Залишив про себе згадку матрос, який колись забрів у село. А про
славився він своєю майстерністю відшукувати місця для колодязів, від
чував, де найближче підходить до поверхні вода. На честь матроса і бу
ло названо шпиль — Матросів. На кордоні сіл Переволочна та Ряшки
є місце, яке названо Могили. Колись тут був (за переказами) швед
ський табір, куди возили воду та вино. Є ще дві могили — Джигальова
та Дихалова. Певне, назви їх походять від власних імен. Знайшлось
місце і Сонному ярку. Старі люди кажуть, що навесні, там зацвітала
велика кількість квітів — сон-трави. Стільки квітів як там, не бувало
ніде!
Урочище Бугаеве... Одні люди кажуть, що дуже багато було там
водяних бугаїв, а інші подейкують, що урочище належало дужому, «як
бугай» чоловікові. Крутенька долина — дуже урвисте місце, круте.
Поля мають також промовисті назви. Герасименків клинок. Поле
належало добродієві Герасименку і клинком входило у ліс. Поблизу
Переволочної Муховець — болітце, заросле лепехою. Вода в ньому зас
тояна, своїм запахом принаджує мух. Мух там — як лепехи! Звідси і
назва. А скільки ще угідь залишилось поза увагою, бо не вдалося з'я
сувати, звідки походять їх назви.
Як і в усіх селах нашого краю, люди в Переволочній знають один
одного за прізвиськами. Походять вони здебільшого від власних імен.
Андри — від діда Андрія; Оверки — від Оверка; Хомини — від Хоми;
Вікториха — від Віктора; Прохорі — від Прохора; Миронівни — від
Мирона та ще багато інших. Один рід називають Рябенкові від діда
Максима, який був рябуватим.
Ще один старенький увіковічив себе і свій рід дивовижним прізви
ськом Гоптітірі, бо дуже вже був завзятим танцюристом ще й підігру-
вав собі губами. Кухарі — всі жінки зроду були гарними куховарками.
Ще одне підтвердження сили і кмітливості переволочанських чоловіків
втілило в себе прізвисько Вовкодав. У роду був дуже добрий мисливець,
який, особливо любив полювати на вовків. І у нього був свій індиві
дуальний метод. Спочатку дід вистежував, віднаходив лігво, потім ви
лазив на дерево і чекав, поки з’явиться вовк. Так з дерева і нищив
вовків.
Ще траплялося так, що прізвиська давали, щоб якось відрізнити
людей. Наприклад: свого часу були в Переволочній два Повхи Мико
ли Івановичі. Один Повх був швидкий, моторний, все в нього в руках
так і горіло, то й називали його Гарячка. Інший же — повільний, сон
ний. Єдине, що швидко робив — то це красиво свистів. Звідси — Бай
бак (Бабак).
Звісно, дісталося і переволочанським жінкам. Дуже балакучу жін
ку, яка швидко говорила, «лепетала» називали Лепетею. Дуже причеп
ливу — Сльотиха. Дуже веселу, стрекотушку — Сорокою. Звичайно,
48 Сіверянський літопис
прізвиська бабунь передавалися і далі по роду. А ще була в селі гарна
баба Ганна. А ще кращою була в дівках. Але на старість біс попутав—
почала хизуватися красою. І зветься весь рід Кокетки. Взагалі, у Пе-
револочній, судячи з прізвиськ, жінки веселі, відчайдушні. Химчини —
від баби Химки, яка була весела, добра. Згадують, як вона, вийшовши
заміж, одного дня взяла санки та побігла до молодих на гірку! Зви
чайно, якій свекрусі це сподобається. А під голод ходила по селах і мі
няла одяг на хліб. Але не завжди це доносила до хати: по дорозі роз
давала голодним, бо дуже вже була жаліслива. А баба Чубучка могла
що завгодно «відчубучить». І за родиною це веселе прізвисько зачепи
лось.
Траплялися із сільчанами кумедні і трагічні випадки. А рід після
цього залишався з прізвиськом. Рушай — дід мріяв літати. Для цього
прив’язував до рук рядна і стрибав з клуні. До неба так і не долетів та
пам’ять для нащадків збереглась. Або ось таке прізвисько — Какава.
Звідкіля воно в Переволочній? Виявилось, якийсь далекий родич пла
вав по морях, бував у різних країнах, та й захотів рідних здивувати.
Толе вислав дідові та бабі порошок какао. Звідки ж старенькі могли
знати, що то? А дивному порошку відразу знайшли застосування. Баба
розвела його, як глину, та й помазала припічок.
За переказами старожилів, купив пан Милорадович у Гурбинцях
письменного кріпака. За його розум, дотепність пан подарував кріпаку
волю, та ще й землі трохи. А землякам залишилось на згадку прізви
сько Писаренко та ярок на межі Переволочної і Лисок — Писаренків.
Здавна не любили в Переволочній брехунів та хвальків. Розказу
ють, що якийсь Головенко, прадід чи ще, може, й далі, вихвалявся по
селу, що в нього на городі вродила картопля, як голови. Насправді ж
картопелька була, як горіхи. З того часу на все, що вродило малим, ка
жуть: «Ти дивись, як Головенкова голова»! А прадід Мацько «мацьо-
рив» (дурив) всіх підряд. Ще два прізвиська Гусачка та Гороб'янка. В
першому випадку прапрабаба Марина виходила заміж за багатого чо
ловіка Хому. А в придане Марині дали одну гуску. Цікаво, що і Ма
ринину дочку Наталку теж спіткала така доля! Щодо іншого прізви
ська, то жив у Переволочній приймак, козак з Дону Воробей. А на ук
раїнський лад його прізвище зазвучало як Г'оробей. І понині в Перево-
лочній донські «гороб’янчишини» живуть!
Незлюбило жіноцтво Переволочної багатого чоловіка, який хоч і
мав чимало землі, але так і не одружився, як говорять «просюрчав»
усіх дівчат. Але рід його не забув, бо прізвисько і досі мають Сюркало.
Все це тільки маленька частинка історії села, його етнографії, його
народу. І дуже жаль, що загублюються серед років згадки і розповіді,
замулюються наші духовні джерела. Нам би відродити все це! Які не
оціненні скарби ми б знайшли...
Сіверянський літопис 49
|