«Моє друге я»
Серед видатних земляків, якими пишається Чернігівщина, чимало діячів науки. Багатогранну діяльність і особистість одного з них — Олександра Федоровича Кістяківського — професора Київського університету, правника, історика права і громадського діяча розкриває «Щоденник» вченого в двох томах, вида...
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200574 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Моє друге я» / Л. Линюк // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 68-73. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200574 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2005742024-12-12T14:19:48Z «Моє друге я» Линюк, Л. Ювілеї Серед видатних земляків, якими пишається Чернігівщина, чимало діячів науки. Багатогранну діяльність і особистість одного з них — Олександра Федоровича Кістяківського — професора Київського університету, правника, історика права і громадського діяча розкриває «Щоденник» вченого в двох томах, виданий «Науковою думкою». 1998 Article «Моє друге я» / Л. Линюк // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 68-73. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200574 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ювілеї Ювілеї |
| spellingShingle |
Ювілеї Ювілеї Линюк, Л. «Моє друге я» Сiверянський літопис |
| description |
Серед видатних земляків, якими пишається Чернігівщина, чимало
діячів науки. Багатогранну діяльність і особистість одного з них —
Олександра Федоровича Кістяківського — професора Київського університету,
правника, історика права і громадського діяча розкриває
«Щоденник» вченого в двох томах, виданий «Науковою думкою». |
| format |
Article |
| author |
Линюк, Л. |
| author_facet |
Линюк, Л. |
| author_sort |
Линюк, Л. |
| title |
«Моє друге я» |
| title_short |
«Моє друге я» |
| title_full |
«Моє друге я» |
| title_fullStr |
«Моє друге я» |
| title_full_unstemmed |
«Моє друге я» |
| title_sort |
«моє друге я» |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Ювілеї |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200574 |
| citation_txt |
«Моє друге я» / Л. Линюк // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 68-73. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT linûkl moêdrugeâ |
| first_indexed |
2024-12-15T16:38:14Z |
| last_indexed |
2024-12-15T16:38:14Z |
| _version_ |
1818525113442631680 |
| fulltext |
Людмила Линюк
«МОЄ ДРУГЕ Я»
(До виходу «Щ оденника» О. Ф. Кістяківського)
Серед видатних земляків, якими пишається Чернігівщина, чимало
діячів науки. Багатогранну діяльність і особистість одного з них —
Олександра Федоровича Кістяківського — професора Київського уні
верситету, правника, історика права і громадського діяча розкриває
«Щоденник» вченого в двох томах, виданий «Науковою думкою». 1
Високоосвічена і культурна людина, О. Кістяківський розумів зна
чення мемуарів як історичного джерела. Після його розмови з Я. М. Нє-
вєровим, колишнім директором Чернігівської гімназії, який прожив дов
ге і цікаве життя, з’являється запис: «Мы, русские, бедны воспомина
ниями и автобиографиями. Между тем это драгоценная часть произве
дений духа человеческого. Это богатый материал для будущего исто
рика... Может быть со временем убедятся, что иная автобиография и
воспоминания, человека, занимавшего самое скромное место в рядах че
ловечества, неизмеримо важнее всех этих описаний войн, дипломатиче
ских коварств и сношений и т. п.». 2 Вчений занотовував події громад
ського і особистого життя, власну оцінку цих подій, давав характерис
тики численним знайомим, серед яких було багато відомих діячів. Свої
записи, він вважав надто індивідуальними, пекучими, своїм другим «я»,
«сокровенной летописью» свого життя і своїх дум, призначенними для
віддаленного потомства,3 себто для нас. Тож давайте перегорнемо сто
рінки «Щоденника».
У передмові до нього сказано, що О. Ф. Кістяківський народився
14(26) березня 1833 р. у с. Городищі Сосницького повіту Чернігівської
губернії (тепер Бахмацького району Чернігівської області).4 Ці ж відо
мості вміщені і в інших виданнях. 5 Але за сучасним адміністративно-
територіальним поділом с. Городище колишнього Сосницького повіту
належить до Менського району, а с. Городище Бахмацького району ра
ніше належало до Конотопського повіту. Про те, що О. Кістяківський
народився в с. Городищі саме Менського району, досить чітко пише і
він сам, згадуючи поїздку до батька: «2-го сент. (1879 р. — Л. Л.) я
сел в вагон по пути в Низковку...». Низківка — залізнична станція за
11 км від с. Городище Менського району, яку Кістяківський називає
«станцією моєї батьківщини». Від неї «На паре лошадок, довольно снос
ных, и на простом очень неудобном возе доехал до родительского до
ма... Проезжая через Синявку, заехал на 3 минута к Федотову».6 Якщо
подивитися на карту, побачимо, що шлях від ст. Низківки до с. Горо
дища проляга через с. Синявку того ж таки Менського району.
Звернімося до «Щоденника» знову. Після смерті батька О. Кістя-
ківський придбав два срібні хрести для пожертвування їх у церкви, де
батько був настоятелем, і зробив на них дарчі написи, тексти яких на
водить: «На вечную память священника Ф. Е. Кистяковского, бывшего
настоятеля Городиской Михайловской церкви с 1853 по 1866 г. Жерт
вует сему храму сын умершего, 10 генваря 1880 г. Александр» та «На
вечную память священника Ф. Е. Кистяковского, бывшего настоятеля
Городиской Николаевской церкви, с 1827 по 1853 год...».7 Ці храми бу
ли у с. Городищі Менського району, а Михайлівський зберігся донині,
тоді як у с. Городищі Бахмацького району була церква Різдва Богоро
диці.8
68 Сіверянський літопис
Олександр був третьою дитиною і старшим сином у багатодітній
родині Федора Омеляновича Кістяківського і Ірини Федорівни Есман-
ської. Олександр Федорович любив і поважав батька. 17 січня 1880 р.
він записує: «Вчера получил известие от брата Николая о смерти от
ца... Отец имел доброе и горячее сердце. Он любил своих детей нежною
любовию. Он желал видеть в нас хороших, почтенных людей... Он лю
бил вдохновлять нас благородным честолюбием. Это на меня имело
большое влияние — доброе и дурное. Он при грошевых средствах тянул
ся, чтобы поддержать нас в нашем стремлении к высшему образова
нию... любовь его к истории наследовал и я». 9
На прохання сина Федір Омелянович писав спогади, які у 1895 р.
були опубліковані у «Киевской старине». Спогадів про матір О. Кістя-
ківський, на жаль, не лишив. Згадуючи дитинство, вчений пише: «Кро
ме учебников, я до 16 лет в глаза не видел каких-нибудь книг для чте
ния. Детство мое прошло среди сельской обстановки, в кругу деревен
ских мальчишек». 10
З «Щоденника» нам стає відомо, що у 1841 р. О. Кістяківський по
ступив у другий клас Чернігівського повітового духовного училища.11
Тут досить багато згадок про перебування в училищі і духовній семі
нарії, про однокашників і викладачів, про порядки і звичаї, які пану
вали в бурсі, як-от: «...у нас было бурсацкое честолюбие считать город
Чернигов не последним, так как в нем есть достаточно военных генера
лов и немало статских советников». 12 Принагідно записуються спогади
про навчання у Київському університеті, роботу в маєтку Марковичів
у с. Васьківці (тепер Срібнянського району), в Петербурзі.
1864 року приват-доцент університету св. Володимира О. Ф. Кістя-
ківський обвінчався у Володимирському собрі з Олєксандрою Іванів
ною Міпель, двоюрідною сестрою П. Чубинського; її сестра Варвара
Іванівна була дружиною В. Б. Антоновича. Подружжя Кістяківських
мало шістьох дітей — Володимира, Богдана, Бориса, Олександра, Іго-
Ея, Юлія. Для них Олександр Федорович був люблячим, турботливим
атьком, порадником, суворим вихователем, який боляче переживав їх
ні помилки: «Шесть сыновей — это число прежде в умах звенело ра
достно. А теперь начинаю думать за их будущее в моральном и со
циальном отношении». 13
Зі сторінок «Щоденника» перед нами постає особистість, якій при
таманні високі почуття гуманізму і патріотизму,, загострене почуття
власної гідності, вимогливе ставлення до людей, і ще більш вимогливе
до себе, людина, яка намагається допомогти всім, хто перебуває у скрут
ному становищі — порадою, клопотанням, пошуком роботи, грішми, яка
відстоює ідеали добра і справедливості, законності. «В душе моей таит
ся пламень, горящий страстным желанием быть полезным моим сограж
данам, моему Отечеству. Пошлет ли мне сей удел Судьба, не знаю. Но
я готов до последнего моего вздоха стремиться к осуществлению прав
ды, пользы, чести и милости»,14 «О, если бы я достиг того этического
объективного состояния, чтобы мог платить за зло добром, чтобы на
меня не влияли дурные и враждебные отношения ко мне других. Это
мой идеал».15 Успіхам рідних, друзів, учнів він радів як власним. Своє
життєве кредо професор Кістяківський намагався донести і до своїх
студентів: «Я старался углубить в сердца юношей, что личность граж
данина священна і неприкосновенна».1
За своїми політичними поглядами О. Кістяківський належав до по
мірковано-ліберальних кіл. Він був прибічником конституційної монар
хії, виступав проти смертної кари, активно підтримував проведення су
дової реформи і суд присяжних. Обурення беззаконням, свавіллям і
казнокрадством чиновників, антинародним характером влади виливали
Сіверянський літопис 69
ся в гіркі роздуми про долю Росії: «Итак, идем спасать других, а у се
бя дома притесняем, прижимаєм, распложаем бедствия. Пойдите в
глубь наших провинций и посмотрите, как живет наш крестьянин, какие
он испытывает бедствия и притеснения, ... какой царит произвол... По
смотрите, мы не имеем ни свободы совести... , ни свободы слова, ни лич
ной обеспеченности... Финансы наши плохи. Промышленность не обес
печена. Чиновничество ленивое и своевольное. В службе гражданской
царствует непотизм, протекция... Пишу и думаю: что если бы услышали
и узнали то, что я здесь излагаю. Побили бы камнями. Провозгласили
бы изменником и врагом отечества... И за что? За то, что я имею другой
взгляд на вещи; за то, что я желал бы, чтобы моя отчизна преуспевала
более в славе внутренней, чем внешней, за то, что предпочитаю разви
тие культуры и цивилизации расширению границ, за то, что я желаю
избавления русского человека от всяческих бедствий, улучшения его
быта, усовершенствования его гражданственности, его личной, рели
гиозной и экономической обеспеченности прежде и предпочтительнее
гонению за доставлением такой обеспеченности другим народам, хотя и
родственным».17 Він вважав, що без конституційної реформи Росія при
речена на загибель.
Будучи переконаним, що ідеї соціалізму здійсняться шляхом по
вільного прогресу, та протестуючи проти будь-якого беззаконня, О. Кі-
стяківський засуджував терористичну тактику революціонерів: «Ужели
радикалы думают, что кинжалом и насилем можно внушить людям
альтруистические идеалы, ...мысль о благе ближнего. Рост мыслей чело
веческих не остановишь, но и не ускоришь. Это единственный закон,
которого не должны забывать ни теперешние правительства, ни ныне
действующие радикалы. С другой стороны, правильное распространение
новых убеждений есть великое дело, посредством которого совершится
преобразование самого устройства человеческого».18
Ще перебуваючи на державній службі у Петербурзі, О. Кістяків-
ський зблизився з українською громадою, був помічником редактора
«Основи» В. М. Білозерського.
У 70-х роках XIX ст. він відійшов від активної діяльності у київ
ській Громаді через незгоду з ідеями і тактикою М. Драгоманова. А з
1882 р. знову став її активним діячем. Сторінки «Щоденника» рясніють
роздумами про долю українського народу і українську національну
ідею. «Не подлежит ни малейшему сомнению то, что украинофильству
предсотит большая будущность в Южной России», 9 — тому що: «...что
бы задушить украинофильскую идею, нужно задушить малороссийский народ.
А разве это возможно?». 0 А ось яким чином, на думку О. Кістя-
ківського, повинна діяти українська інтелігенція, чого прагнути: «Я на
стаиваю, чтобы украинофильству дано было направление исключительно
практическое местное, чуждое драгомановских увлечений. Следует все
силы направить к тому, чтобы народное самопознание проникло во все
слои, во все классы общества. Прозелитизм украинофильства должен
сделаться первою и исключительною задачею. Драгоманов мечтал соз
дать социалистическое, радикальное украинофильство. Я же думаю о
создании украинофильства как национального сознания. Украинофилом
должен быть каждый житель Малороссии. Землевладелец и домовла
делец, фабрикант и ремесленник, купец и кабатчик, священник и уче
ный, педагог и народный учитель, арендатор и поселянин — все и каж
дый должен быть сознательным украинофилом... Каждый, работая в
своей сфере, на своем поприще, на котором его поставила судьба, дол
жен быть националистом». 1 Проголошуючи необхідність активної ціле
спрямованої діяльності на українській ниві, Кістяківський вважав, що
майбутнє України з Росією, яка рано чи пізно має стати, на шлях полі
тичних свобод. Цілісність натури вченого, його намагання робити кон-
70 Сіверянський літопис
кретну справу, а не виголошувати промови повною мірою стосується і
українського питання. Так, ми бачимо його намагання залучити перед
платників для «Киевской старины», участь у проведенні вечорів вшану
вання Т. Шевченка, М. Лисенка, М. Кропивницького, впорядкуванні
могили Кобзаря, через нього В. Симиренко передавав кошти на підтрим
ку в еміграції М. Драгоманова, видання українських книжок тощо. Від
даючи належне своїм однодумцям, автор «Щоденника» з сумом пише
про непорозуміння і чвари серед і так нечисленної української інтелі
генції, про помилки, які дають зброю їхнім ворогам, про їхню неорга
нізованість, марнослів’я.
У «Щоденнику» чимало прикладів заборон української літератури
і преси, пісень і вистав. Щоб показати, до якого абсурду доходила вла
да, наведемо запис розмови О. Кістяківського з В. В. Тарновським, яка
відбулася на квартирі вченого у січні 1877 р.: «Речь шла о бессмыслице
преследования всего малороссийского. По сему поводу он (В. Тарнов-
ський — Л. Л.) рассказал, что в то время, когда он ходил в малорос
сийском костюме, раз к нему придрался полицейский чиновник. Он от
него отвязался тем, что никаким законом ношение малороссийской
одежды не запрещено и что тайные повеления для него не обяза
тельны». 22
Для чернігівських істориків і краєзнавців неабиякий інтерес станов
лять сторінки з інформацією про події в краї: діяльність губернського
земства, єврейські погроми у Ніжині, випадки переслідувань і адміні
стративної висилки, народні звичаї тощо. Кістяківського глибоко врази
ла своєю жорстокістю, беззаконням смертна кара Дмитра Лизогуба,
«вся провина якого полягала тільки в тому, що він належав до соціал-
демократичної партії»,23 він знову і знову повертається до цієї події:
«Меня так поразила каЗнь Лизогуба, что я продолжаю вести беседу о
нем, чтобы выяснить обстоятельства его виновности и казни. Могилян-
ский, который лично его знал, утверждает, что это был человек скром
ный, аккуратный, не бойкий и средних способностей. То же мнение о
нем высказывал на днях и Владимирский-Буданов... Он отзывался о
нем, как о человеке тихом, скромном, молчаливом, недалеком, которого
эксплуатировали радикалы. Он давал деньги не для того, чтобы совер
шено было то или другое насилие, то или другое убийство, а по сочув
ствию к социал-демократическим идеям, из желания поддержать того
или другого бедняка. В проникновенности его идеями народолюбия нет
никакого сомнения. Одевшись в свитку и смазанные сапоги, он вел
жизнь самую скромную. Нередко видели его с легким чемоданом в ру
ках, идущим пешком на вокзал железной дороги. А это для наших де-
мократствующих дворян, проживших батьковщину, а потом живущих в
долг кажется удивовижу... казнь Лизогуба есть последствие либераль
ной болтовни и правительственного беззакония, легкомыслия и напуган-
ности». 24 «Еще один эпизод, связанный с памятью Дмитрия Лизогуба. У
него опекуном был Греков, исправник Городнинского уезда. У Грекова
есть дочь, которая любила покойного Дмитрия, да и Лизогуб ей вто
рил. Когда несчастный юноша был казнен, молодая девушка была бе
зутешна. Об этом дознались жандармы. Пошла переписка. Греков ли
шился места. Симпатии дочери к казненному деятелю стоили отцу мес
та, которое он заслужил долговременною службою». 25
О. Кістяківський був знайомий і з родиною Миколи Івановича Ки -
бальчика — батьком і братом Степаном, у якого він був репетитором. 26
Він залишив спогади про В. Білозерського, Ф. Вовка, П. Куліша, О. Ла
заревського, О. Ліндфорса — брата С. Русової, О. Русова, ін.
«Щоденник» містить також цікавий матеріал, що характеризує
наукову і педагогічну діяльність вченого, порядки в Київському універ
ситеті.
Сіверянський літопис 71
Кістяківський. був одним з перших представників «філософсько -
історичного» методу наукових досліджень, видатним вченим у галузі
кримінального права, почесним членом Санкт-Петербурзького і Мос
ковського університетів.
Науковий доробок вченого становить близько 70 праць,27 найбільш
відомі «Исследование о смертной казни», «Элементарный учебник обще
го уголовного права. Часть общая», «Права, по которым судится мало
российский народ, с приложением исследования о сем своде и о зако
нах, действовавших в Малороссии». Його докторську дисертацію «Исто
рико-догматическое исследование о пресечении обвиняемому способов
уклоняться от следствия и суда» колеги вважали найбільш значним яви
щем російської юридичної літератури.
До кола його наукових інтересів входили також історія і етногра
фія, в першу чергу проблеми суспільно-правових відносин. Він розробив
грунтовну «Программу для собирания юридических обычаев и народ
ных воззрений по уголовному праву», створив відділення звичаєвого
права при Київському юридичному товаристві, наполягав на відкритті
такого відділення при університеті, надрукував кілька статей. За праці
по звичаєвому праву Кістяківський був нагороджений срібною медаллю
Російського географічного товариства. Проте рання смерть не дозволи
ла завершити розпочату роботу.
Збираючи відомості про побутування звичаєвого права, розшуку
ючи в приватних і державних архівах юридичні документи, списки
«Прав, по которым судится малороссийский народ», вчений спілкувався
і листувався з багатьма людьми. Серед його чернігівських кореспонден
тів були М. Я- Могилянський, член Чернігівського окружного суду,
М. О. Константинович, голова Чернігівської губернської земської упра
ви, В. В. Порскалов, директор Новгород-Сіверської гімназії, О. І. Ха-
ненко, керуючий державним майном Чернігівської губернії, краєзна
вець, І. Л. Шраг, адвокат, громадський діяч, інші. До речі, перший і ос
танній були учнями Кістяківського. Інформацію про їхні взаємовідно
сини також можна знайти на сторінках «Щоденника».
Значно полегшує роботу з цим грунтовним науковим виданням на
явність іменного і географічного покажчиків та словника рідкоужива-
них слів і термінів.
Насамкінець зауважимо, що ми не знайдемо імені О. Кістяківсько-
го ні в «Історії міст і сіл України. Чернігівська область», ні в енцикло
педичному довіднику «Чернігівщина», немає в Чернігові і вулиці Кістя-
ківського чи меморіальної дошки на будинку колишньої духовної семі
нарії. Тож, можливо, на часі віддати належне людині, яка, за словами
сучасника, посідала «вельми почесне місце в історії розумового розвит
ку України».28
Джерела та література:
1 Кістяківський О. Ф. Щоденник. 1874— 1885. У двох томах. — Т. 1. — К., 1994;
Т. 2. — К., 1995.
2 Щоденник. — Т. 1. — С. 451.
3 Там само. — Т. 2. — С. 338.
4 Там само. — Т. 1. — С. 7.
5 Український Радянський Енциклопедичний словник. — Т. IV. К., 1987. — С. 90;
Каліба Д. П. Відомі діячі культури, науки, політики Прмдесення. — Чернігів, 1995.
— С. 59; інш.
6 Щоденник. — Т. — С. 502.
7 Там само. — Т. 2. — С. 29.
72 Сіверянський літопис
8 Историко-статистическое описание Черниговской епархии Кн. 6. — Чернигов.
1874. — С. 357.
9 Щоденник. . — Т. 2. —С. 29.
10 Там само. — Т. 2. —С. 402.
11 Там само. — Т. 2. —С. 163.
12 Там само. — Т. 2. —С. 119.
13 Там само. — Т. 2. —С. 402.
14 Там само. — Т. 2. —С. 252.
15 Там само. — Т. 2. —С. 248.
16 Там само. — Т. 2. —С. 102.
17 Там само. — Т. 2. —С. 250.
18 Там само. — Т. 2. —С. 617.
19 Там само. — Т. 2. —С. 165
20 Там само. — Т. 2. —С. 393.
21 Там само. — Т. 2. —С. 455.
22 Там само. — Т. 2. —С. 290.
23 Там само. — Т. 2. —С. 517.
24 Там само. — Т. 2. —С. 524—525.
2 5 Там само. — Т. 2. — С. 87.
26 Там само. — Т. 2. — С. 339.
27 Библиографический указатель трудов А. Ф. Кистяковского // Киевская старина. —
1895. — № 1. — Отд. 1. — С. 38—43.
28 Фойницкий И. А. Ф. Кистяковский как криминалист // Киевская старина. — 1895.
— № 1. — Отд. 1. — С.88.
Сіверянський літопис 73
|