Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1998
Автори:	Явоненко, О., Явоненко, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1998
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Філософська скарбниця
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200581
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень / О. Явоненко, С. Явоненко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 116-122. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200581
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2005812024-12-12T14:20:38Z Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень Явоненко, О. Явоненко, С. Філософська скарбниця 1998 Article Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень / О. Явоненко, С. Явоненко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 116-122. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200581 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософська скарбниця Філософська скарбниця
spellingShingle	Філософська скарбниця Філософська скарбниця Явоненко, О. Явоненко, С. Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень Сiверянський літопис
format	Article
author	Явоненко, О. Явоненко, С.
author_facet	Явоненко, О. Явоненко, С.
author_sort	Явоненко, О.
title	Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень
title_short	Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень
title_full	Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень
title_fullStr	Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень
title_full_unstemmed	Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень
title_sort	раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1998
topic_facet	Філософська скарбниця
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200581
citation_txt	Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень / О. Явоненко, С. Явоненко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 116-122. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT âvonenkoo racíonalʹnístʹímetafízikadosvídsučasnihdoslídženʹ AT âvonenkos racíonalʹnístʹímetafízikadosvídsučasnihdoslídženʹ
first_indexed	2024-12-15T16:38:28Z
last_indexed	2024-12-15T16:38:28Z
_version_	1818525129283469312
fulltext	ФІЛОСОФСЬКА СКАРБНИЦЯ Олександр Явоненко, Сергій Явоненко РАЦІОНАЛЬНІСТЬ І МЕТАФІЗИКА: ДОСВІД СУЧАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У будь-якій галузі людської культури, в більшій чи меншій мірі, використовується те, що звичайно називають раціональним мисленням. Тому визначення меж як раціонального пізнання, так і концептуальних можливостей представлення його результатів являє собою нетривіальне завдання. Ця проблема особливо гостро постала перед сучасною філо софією, виявившись чи не найадекватнішим виразом якісних змін, що відбуваються сьогодні в життєвому просторі сучасного людства. Водно час критична рефлексія, рухаючись у зворотному напрямку, постави ла «під запитання» саму філософію, ініціаювавши проблему її прийдеш - ньої долі. За таких умов звернення до досвіду сучасних досліджень з проблеми, яку утворюють ключові для філософії засади — раціональ ність і метафізика — виходить далеко за межі виключно теоретичного інтересу й складає практичну потребу для вітчизняної філософської д у мки на шляху її самоідентифікації. Йдеться не про практикування до свіду того, що вже було там, але ще не почалося тут, а про потребу діалогу, коли «Я» потребує «Ти» чи «Іншого», щоб пізнати себе збоку, бо саме у цьому полягає феномен саморозвитку культури. Критично передаючи досвід філософських пошуків XX століття, варто пригадати слова П. Рікера про важливість і необхідність такого культурного факту: «М ова виявляє свою універсальність тільки в акті перекладу. Переклад є формою порозуміння, якого можна досягнути більшою чи меншою мірою. Я вважаю, що будь-яку мову можна пере класти на іншу, і переклад — це духовний акт, який полягає в тому, щоб увійти в оселю мови когось іншого, пожити у когось іншого, щоб згодом привести його до себе як запрошеного гостя. І в такому зна ченні я говоритиму про гостинність, яка здійснюється через мову. Це перший спосіб, як можна відчувати обов’язок перед мовою в ситуації розламування мов. І ця модель закладає основи іншої моделі, прихо ваної у її глибинах, йдеться про те, щоб зруйнувати засади замкнуто сті, яка завжди може підірвати те, що я називаю нараційною тотожніс тю. Завжди важливо пам ’ятати, що ми втягнуті в історію інших, істо рію, яка розповідається про них самих і через них — про нас». Кожна епоха світової думки позначена особливим підходом до ро зуміння природи та можливостей філософської теорії. Відмінність під ходів зумовлена установками, які стають домінантними щодо філосо фії. Отже, філософія «входить» у сучасність, перш за все, як критичне зусилля, спрямоване на визнання власної обумовленості і того контек- 116 Сіверянський літопис сту залежностей, в якому вона знаходиться. Саме усвідомлення такої саморефлективності дає змогу говорити не тільки про сучасний стан філософії, а й про розуміння її як сучасної реальності. Тільки таким чином можна досягти необхідної сучасній культурі повноти і цілісності пізнання-осмислення-розуміння світу. Сьогодні говорять про «кінець філософії», нівелювання та розми тість її теорії, вичерпаність її форм. Дійсно, сучасна філософія вступи ла в критичну фазу розвитку, що в теоретичному плані виразилось у загостреному усвідомленні необхідності обгрунтування власної компе тенції. Вперше в історії проблематичною стає сама можливість філо софської теорії, особливо метафізики (як особливого типу філософству вання про універсум, про становище і долю людського буття в ньому, про статус, шляхи та долю,самої філософії в історії). Найважливішою темою, як здається, стає природа філософських положень. Разом з тим, сучасна філософсько-теоретична думка не обмежується констатацією вказаної проблемної ситуації. Сама ця констатація становить основу посткласичної традиції і створює поле осмисленої напруги. Проблема обгрунтування компетенції філософії сама повинна відповідати філо софській компетенції. Про глибину та масштабність нинішніх трансформацій можна су дити за характером питань, ініційованих перетворюваною свідомістю сучасних мислителів. Ось лише деякі з них. Чи збереже раціональність свою легітимність в якості засадничого виміру людського буття? Чи має сенс існування метафізичний тип філософствування? Чи здатний він забезпечити цілісність, універсальність та загальність світоосягнен- ня? Чи спроможні його врятувати ті оновлення, поглиблення та уза гальнення, яких він зазнав завдяки позитивізму, прагматизму, феноме нології, екзистенціалізму і структуралізму? Отже, ми бачимо, що змі стовну вісь сучасної суперечності філософії становить проблема: чи здатна метафізика, яка відвіку розмірковує над універсально-загаль ними началами і принципами буття, знання, культури, забезпечити на далі Ідейно-смислову єдність сучасної цивілізації. У багатоголосому дискурсі з цього кола питань, що тотально охо пив сьогодні світове філософське співтовариство, беруть участь пред ставники чи не всіх провідних напрямків сучасної філософської думки. Одностайності у відповідях з обговорюваних питань немає і, мабуть, не передбачається. Проте, за всіх відмінностей більшість теоретиків пе реконана, що сучасну ситуацію треба кваліфікувати не як «завершення філософії», а як один із таких етапів її історії, на яких вона сама ста вить себе під сумнів, ревізує не тільки свій понятійний апарат, катего ріальні засади, свої реирезенти, а й форму свого здійснення, ввергаючи тим самим себе у вир незвичайного випробування. У такі періоди філо софія не завершується, а піддає глибоким, багатоплановим трансфор маціям форми свого існування, які виникли на попередніх етапах, і від криває якісно нові способи історичного самопродовження. Напевно, єд наючим концептуальним фундаментом ініційованої часом дискусії стає відомий заклик М. Хайдеггера: «Повага до метафізики досі переважає навіть у намірах подолати її. Тому нашим завданням є зупинити всі спроби подолання, залишивши метафізику саму собі». 2 Таким чином, зміни, які відбуваються у філософії, скоріше слід охарактеризувати не як «кінець метафізики», а лише як трансформацію, перехід філософії у якісно новий стан. Н а цій підставі відбувається концептуалізація проблемно-смисло вого поля посткласичної філософії як конструктивної критики принци пів класичного раціоналізму і традиційних орієнтирів метафізичного мислення. У власне філософському плані це означає вихід на нове ро зуміння метафізики, а також засобів, адекватних метафізичній побудо Сіверянський літопис 117 ві. Припускаючи різні модифікації філософствування, стилі пош уково го аналізу та форми маніфестації переконань, критичні зусилля мисли телів нашого часу в цілому спрямовані на проблему можливості та перспектив метафізичної теорії. Загальйа метафізична установка, що становить сутність філософії як такої, розуміється зараз як пошук за собів, необхідних для правильної побудови метафізичної теорії. Голов - ним завданням, як бачиться, постає взагалі потреба винайти нову іден тичність філософії. Інакше кажучи, йдеться про специфічну рефлексію, котра повинна вказати на засіб формування реальності, названої мета фізикою. Отже, сучасна філософія виявляє себе через перетворення ме тафізики із власне теорії на засіб побудови метафізичної теорії. Не можна запобігти онтологічних припущень, якщо не створювати будь- яких інших припущень. У даному відношенні суттєвою є вказівка на за гальний контекст сучасних досліджень метафізичних теорій. Критичні зусилля дають змогу зрозуміти основний феномен сучас ної філософської думки, який архетипово виявляється і так само архе- типово маскується, тобто сучасну філософську думку як феномен. П рин ципово йдеться про феномен «непрозорості» раціонального досвіду сві домості, котрий, з нашої точки зору, в цілому конституює проблемно- смислове поле філософії сучасності. Виявляється, що всі спроби вста новлення повної адекватності рефлексивного інструментарію мислення природі реальності самої по собі, тобто спроби зробити цей інструмен тарій повністю прозорим для думки, інтенційно наснаженої прагненням виразити дійсний стан речей, дати закінчене пояснення світу, кожного разу наштовхується на феномен «непрозорості» дискурсії. Цей феномен, власне кажучи, і послугував основою формування посткласичного типу раціональності, основою нових методологічних процедур і практик. У цілому, філософія XX століття — це виклик «класичному»: проекту «са- морефлективної, критичної раціональності». Своїми ідейними джерелами нова тенденція в теоретичному пош у ку завдячує тій критиці Розуму (традиційної метафізики, діалектики і антропології), яку здійснювали Ф. Ніцше, В. Дільтей, У. Джеймс, Л. Вітгенштейн, Е. Гуссерль та інші. Пояснюючи витоки умонастрою, М. Фуко зазначає: «Це був Ніцше... , який спалив заради нас ще до то го, як ми народилися, плутані обіцянки діалектики та антропології». З точки зору метафізики мова йде про архетип «відступу та повер нення Першоначала». Як відомо, традиційна метафізика максималізує своє завдання через проведення, так би мовити, «граничної» редукції, основна інтенція якої спрямована на спробу виразити або зробити про зорим для дискурсивного мислення абсолютне першоначало. Слово «фі лософія» («метафізика») позначає тут установку на єдину універсаль ну, загальнообов'язкову, раціональну істину, яка перебуває «по той бік» будь-яких відмінностей у життєвій та культурній практиці. У предмет ному відношенні це завдання актуалізувалося як сутність опису «пред мета взагалі». Природно, сутності, які розгалужуються, виступають виключно як трансцендентні, що, власне кажучи, давало можливість відповідати вихідній установці. Традиційне, незагострене позитивіст - ською полемічністю розуміння метафізики пов’язує її з певними фунда ментальними структурами. За різних часів вони розглядалися як «пер ш а філософія» (Арістотель), «начала пізнання» (Декарт), «принципи речей» (Лейбніц), «загальні визначення мислення» (Гегель) і таке інше. Така метафізика грунтується на вірі в те, що суб’єктом цього філосо фування є або картезіанське раціональне «Я», або кантівська «транс цендентальна. суб’єктивність». Саме ця віра провокує прибічників тра диційної метафізики характеризувати її як привілейований тип раціо нальності з особливими правами на універсальність, загальність, істин ність. 118 Сіверянський літопис «М етафізика глибини», очевидно, є найадекватнішим зразком «ме тафізики початку». Але оскільки в даному випадку метафізичні сутно сті виходили за межі можливого досвіду, то навряд чи вони могли бути осмислено сформульовані, тобто пошук першоначала не здатний задо вільним чином виразити пошукувану сутність, визнану в якості онтоло гічної. Справа в тому, що кожного разу першоначало «вислизає» із го ризонту дискурсу в дорефлективну вертикаль тієї реальності, яка завж ди мається на увазі, але ніколи не може бути виведена в дискурсивний вимір без антиномій і парадоксів. Повертаючись до сформульованої метафори, можна говорити, що глибина виявилась запороговою. Сучас на філософія, як посткласична модель, власне кажучи, починається з усвідомлення неспроможності абсолютистських претензій традиційної метафізики і вбачає завдання своєї реалізації у встановленні принци пової передумовності своїх вихідних положень. Серед них головне: ме тафізика не є безпосилковою. Якщо вона спирається на надто ідеалізо ване (тому і сумнівне) уявлення, то не має права претендувати ні на загальнообов’язковість, надісторичність, істинність, ні на право легіти мації самої себе. Таким чином, тема беззаперечних передумов задає за гальний контекст сучасних пошуків у галузі філософії. У зв ’язку з цим постало завдання своєрідної детрансценденталізації метафізики за умо ви збереження фундаментально-філософської установки на трансцен денталізм. Загальною тенденцією в даному відношенні є перехід від «метафі зики репрезентації» з її ідеалом «чистого розуму» та впевненістю у можливості безпосилкової, універсально-загальної репрезентації буття до «метафізики присутності», що концептуалізує знання як принципово історично і соціально обумовлене, завжди опосередковане людською екзистенцією. Такий перехід вказує, по-перше, на неможливість надісто- ричної істини (предмета прагнень традиційної метафізики), по-друге, — на пошук розв'язання проблеми універсальності філософського мис лення не на рівні свідомості картезіанського суб’єкта, а на рівні са мого життя. Вихідним, ключовим пунктом тут є не картезіанська «сві домість» (або ще якась форма «чистого розуму»), а її «інше», тобто «свідомість в її інобутті», яка охоплює сферу не прояснених світлом ро зуму інтуїцій, переживань, потягів, бажань і таке інше — одне слово, суб’єктивне життя в усьому багатстві його вимірів. Осмислюючи за гальне уявлення про новий контекст метафізичних досліджень, Р. Рор - ті зазначає: «Вона (метафізика) має сенс тільки як протест проти спро би закрити розмову, запропонувавши універсально-загальну співмір- ність, досягнену за допомогою гіпостезування деякого привілейованого набору описів»/ Отже, зазначений перехід можна змалювати як рух від філософії, зорієнтованої на самообгрунтування до філософії, котра прагне віднайти себе в реальності дійсних смисложиттєвих засад сучас ної людини. Виразний вплив на формування посткласичної ініціативи мали ідеї феноменологічної моделі свідомості. Згадаємо, що Е. Гуссерль під час проведення феноменологічного дослідження виявив клас особливих сут - ностей, непрозорих для традиційного філософського мислення в силу їхньої нередукованості до чистої саморефлективності. Передрєфлексій- ну свідомість німецький мислитель подає в іпостасі «прасвідомості», що у підсумку становить реальність «життєвого світу». Саме Гуссерль по рушив проблему кризи європейських наук, яка, на його думку, спричи нена нехтуванням «життєвого світу» як смислового фундаменту науки. Абсолютно очевидним став, так би мовити, онтологічний зазор між можливостями суто раціонального способу мислення і дійсною практи кою філософського мислення, що призвело до появи герменевтичної ф і лософії М. Хайдеггера і Г. Г. Гадамера. Саме звідси виростає вихідна посилка нового досвіду побудови метафізичної теорії, посилка, яка за Сіверянський літопис 119 дає новий тип філософського мислення. Йдеться про посилку первин ності онтологічно укоріненого досвіду свідомості, досвіду, який передує всілякому вертикально-предметно-смисловому пласту свідомості, тобто пласту, на базі якого й реалізується сама можливість раціональної дис- курсії. М. Хайдеггер у «Бутті і часі» (1927) висунув ідею фундаменталь ної онтології, яка наголошує на нашій зануреності в історію та мову. Н а думку М. Хайдеггера, ми існуємо, розуміюче, і мета будь-якої ін терпретації — виявити це перед-розуміння, яке закладене в основі на шого буття-у-світі. Хайдеггерівську ідею розуміння розвинув і обгрун тував його учень Г. Г. Гадамер. Він передусім розкритикував антиісто ризм традиційних концепцій розуміння і запропонував ідею «герменев - тичного кола». За його вченням інтерпретатор завжди занурений у світ життя, перебуває у певній традиції, говорить певною мовою, існує в певному окресленому горизонті. Для Гадамера горизонт — це «історич не обмеження і водночас умова можливості досвіду, які конституюють кожне витворення сенсу в людських вчинках та первинному розумінні світу». Отже, загалом висувається дослідницька вимога завжди врахо вувати контекстуальний вимір здійснення раціональної дискурсії, що істотно впливає на змістовні характеристики самої цієї дискурсії. В ід нині метафізика зміщує акценти: вона переорієнтовується від свідомо сті буття до буття самої свідомості, на міце усвідомлення природи при ходить цікавість до природи самої свідомості, а свідомість діяльності виступає в термінах діяльності свідомості. Таким чином, філософська думка випрацьовує трансцендентальну установку щодо реальності, кот ра тепер розуміється як інтенційний пласт свідомості. Проте, якщо б суть справи вичерпувалася лише даним фундамен тальним відкриттям, то сучасна філософія як така не виникла б: над звичайно очевидним за такого підходу стає онтологічний пріоритет сві домості. Водночас проблема полягає у тому, як це відкриття може бу ти верифіковане та теоретично описане. Якраз це і є основним метафі зичним питанням сучасності. Справа в тому, що утвердження філософії як етапу свого розвитку завжди пов’язане з концептуалізацією її вихід них посилок. Залишаючи за досвідом свідомості пріоритетну роль, су часна філософія не могла реалізувати себе інакше, н іж через цілком певні і різні рівні специфікації подібної ситуації. Принципова ж спря - мованість нової програми метафізичної побудови може бути коротко схарактеризована так. Загальний задум сучасних досліджень, на наш погляд, відповідає завданню пошуку засобів «висвічування» механізмів реальної, історич но укоріненої, вербалізованої свідомості. У змістовному відношенні ви явилось неможливим обговорення принципових питань природи свідо мості без занурення у спеціальну проблематику. Справа в тому, що «чиста» філософія свідомості у кінцевому рахунку підмінює предмет філософського інтересу: спостерігаючи прояви свідомості, філософи схильні помилково вважати, що нібито складність їх розуміння кри ється в унікальності будови внутрішньої природи свідомості, а розкрит тя філософських проблем свідомості пов’язують з розкриттям абсолют но особливих механізмів діяльності свідомості. І між тим, вивчення ме ханізмів свідомості є предметом дослідження не філософа, а психолога, і не цей предмет викликає, теоретичне напруження сучасної філософії. Загальну , думку з цього приводу досить чітко виразив Л. Вітгенштейн: «Цей аспект свідомості нас не цікавить, з ним пов’язані психологічні проблеми, а метод їх вирішення є метод природознавства». Крім того, подібним підходом «чиста філософія свідомості» створює своєрідне замкнуте коло: що чому реально передує як умова можливості — досвід свідомості дискурсивним практикам, чи, навпаки, дискурсивні практики є істинною основою досвіду свідомості? 120 Сіверянський літопис Вийти із цього замкнутого кола можна тільки одним шляхом, а саме: показати можливість розв язання принципових питань природи свідомості раціонально-філософськи. Цим шляхом і піш ла філософія другої половини XX ст. Вимога визначеності опису стимулювала робо ту в галузі філософії. Н а цій підставі здійснюється вихід на нове ро зуміння метафізики та новий тип раціональності. Постало питання по шуку відповідних критеріїв розробки раціональної метафізики, яка не може реалізувати себе як тільки раціональна. Характеризуючи особли вості нового типу теоретизування, Ю. Хабермас зауважив, що супереч ка йде про найскладніший комплекс проблем, які навряд чи можливо описати за допомогою таких традиційних протиставлень, як «раціона- лізм-ірраціоналізм», «аналітичне-синтетичне», «універсалізм-контекстуа- лізм» і таке інше. Все ж таки буття не зводиться до поняття «предме ту взагалі». Водночас метафізичній теорії необхідно вказати на те, яким чином сутнісно існує все сутнє. Отже, метафізика повинна стати конст руктивною теорією, яка демонструє різні сфери сутнього у їх зв ’язку з логосом і один з одним, вона повинна розкрити регіони суті і засо би її утворення, дистанціюючи вихідні свої положення щодо лого - центризму. Згідно з такою постановкою питання метафізичні ідеї не м о жуть бути аподактично встановлені й залишені, вони повинні бути пе ревірені й адаптовані, скоріше «деконструйовані», ніж «реконструйова ні». Треба рішуче вийти з кола безпроблемності онтологічних «очевид ностей», верифікувати вихідне положення про первинність онотологіч - но укоріненого досвіду свідомості, руйнуючи згубну його самоочевид - ність. Саме в цьому розумінні нині ставиться питання про «постмета - фізику» як новий тип раціональності. Нова «школа» філософствування суттєво стверджує себе не різно манітністю ідей, концепцій, поглядів, яка природна й закономірна, а за допомогою особливої філософської рефлексії, спрямованої на пи тання методології. Йдеться про розробку нових засобів і процедур ре флективної техніки мислення, які, залишаючись у традиції раціональ ності, характеризуються як «посткласичні» моделі та типи раціонально сті, нові стратегії аргументації та обгрунтування. Саме в цьому пункті інтелектуальні зусилля мислителів нашого часу дали змогу отримати нетривіальні результати. Крім того, досягнення домовленості щодо то го, що філософія за своєю суттю є теорія, не будучи за своєю специфі кою наукою, незрівнянно актуалізувало проблему «опису», яка прояви ла себе через проблему «науковості філософії». У певному розумінні йшлося про те, щоб повернути філософії прозорість номінацій і вислов лювань про природу реальності. П ри цьому простої вказівки на мож ливість здійснення філософії як логіко-раціонального дискурсу явно н е достатньо. Слід, у першу чергу, відмовитись від переконання, що заміна над мірних ідеалізацій, які лежать у фундаменті традиційної метафізики, на реалістичніші допущення, може бути здійснена одним-єдиним спосо бом, раз і назавжди. Таку заміну можна здійснювати багатьма спосо бами і кожен такий спосіб призводить до особливої деконструкції м е тафізики загалом. Тому метафізика як претензійний тип філософського дискурсу неминуче трансформується в децентралізоване філософству вання. Внаслідок цього філософія, де ключову роль відіграє «свідо мість», наче поглинає, асимілює раціональність, що розгортається як відкрита майбутньому темпоральна співсуттєвість різноманітних авто номних дискурсів, які впливають один на одного. У контексті посткласичної традиції на роль можливого продовжу вача теоретичної філософії, претендує не одна-єдина, а множина альтернативних форм. Серед них: «герменевтична феноменологія» (П. Рікьор), «контрфілософія» (М. Фуко), «неопсихоаналітична теорія» (К. Юнг, Н. Фрай), «раціовіталізм» (X. Ортега-і-Гассет), «нередукова- Сіверянський літопис 121 ний фізикалізм» (Р. Рорті), «теорія комунікативної поведінки» (Ю. Х а бермас), «Наративізм» (Ж. Ф. Ліотар («М арксистська герменевтика» (Ф. Фжеймсон), «трансцендентальна прагматика комунікації» (К. -О. Апель), «філософська історіографія» (М ак Інтайр, Блумберг), «єдина теорія мови та дії» (Д. Девідсон) та інші. Думка може і має розгортати себе не однолінійно в межах єдиної (головної) форми її існування в культурі, а в усьому спектрі можливих форм. Таке наближення до способу розвитку дійсності обіцяє прорив до багатопланового самооновлення філософської думки. З огляду на те, що філософські проблеми знаходять у рамках посткласичного типу р а ціональності більш реальне висвітлення, а підваження нових проблем сучасності стимулює розробку багатомірних, багаторівневих уявлень про пріоритети, цілі і завдання людського буття, ініціює появу поліва- ріантних засобів, способів, стратегій їх здійснення, дослідження посткла- сичного дискурсу має конструктивну евристичну перспективу. «Доки ми не вникнемо в те, що є, ми ніколи не зможемо належати тому, що буде». Джерела та література: 1 Ricouer P. Filozofia osoby. — Krakow, 1992. — S- 53. 2 Хайдеггер М. Преодоление метафизики // Время и бытие. — М., 1993. — С. 183. 3 Foucoult М. The Order of Things. — N. У, 1970. — P. 263. 4 Rorti R. Philosphy a. the Mirror of Nature. Prinstone, 1980. — P. 374. 5 Гадамер Г.-Г. О круге понимания // Актуальность прекрасного. — М., 1991. — С. 75. 6 Витгенштейн Л. Философские исследования // Филос. работы. — М., 1994. Ч. 1. — С. 97. 7 Хабермас Ю. Философ-диагност своего времени // Вопр. филос. 1989, № 9. — С. 81. 8 Хайдеггер М. Поворот // Время и бытие. — М., 1993. — С. 258. 122 Сіверянський літопис

Раціональність і метафізика: досвід сучасних досліджень

Репозитарії

Схожі ресурси