Антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на Ніжинщині
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200583 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на Ніжинщині / В. Циба // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 124-126. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200583 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2005832024-12-12T14:20:55Z Антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на Ніжинщині Циба, В. Краєзнавча мозаїка 1998 Article Антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на Ніжинщині / В. Циба // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 124-126. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200583 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка |
| spellingShingle |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка Циба, В. Антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на Ніжинщині Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Циба, В. |
| author_facet |
Циба, В. |
| author_sort |
Циба, В. |
| title |
Антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на Ніжинщині |
| title_short |
Антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на Ніжинщині |
| title_full |
Антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на Ніжинщині |
| title_fullStr |
Антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на Ніжинщині |
| title_full_unstemmed |
Антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на Ніжинщині |
| title_sort |
антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на ніжинщині |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Краєзнавча мозаїка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200583 |
| citation_txt |
Антирелігійна кампанія 1929—1930 рр. на Ніжинщині / В. Циба // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 124-126. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT cibav antirelígíjnakampaníâ19291930rrnanížinŝiní |
| first_indexed |
2024-12-15T16:38:33Z |
| last_indexed |
2024-12-15T16:38:33Z |
| _version_ |
1818525133863649280 |
| fulltext |
ний розвиток, виховання працею. У новій школі мусить панувати жвавий, життєрадіс
ний настрій, між учнями й учителями — дружні, товариські стосунки, розвиватися
гуманні почуття до людей і всього живого. Нехай учнів оточує все рідне, близьке, зна
йоме, «на стіні нашої майбутньої колись рідної школи висить портрет великого апо
стола правди й науки Тараса Шевченка, на вікнах стоять квіти, на стінах висять руш
ники з рідним вишиванням, хай сама школа нагадує колишні історичні українські бу
дівлі, хай в вікна лізуть з садка красоля й бузок», — школа, про яку мріяла С. Ру-
сова. У такій гуманній, активно-творчій школі, де й учителеві працюватиметься легко
й радісно, оживе правда, виростуть справді добре виховані, розумні й корисні грома
дяни України, — була переконана видатна просвітителька.
І ще вчена-педагог вказувала на те, що «рідна, національна школа — це є перше
політична і соціально-педагогічна вимога кожного народу, який скидає з себе ланцю
ги, скидає ту кригу байдужості, якою окуто було його серце за часів утисків і приг
ноблення його вільної думки, його національної свідомості. Тільки рідна школа може
виховати громадянську свідомість почуття своєї людської гідності».
Таким чином, ми бачимо, наскільки правдиво і актуально звучать наведені нами
думки і положення С. Русової. Сміємо запевнити читача, що вся багатогранна педа
гогічна спадщина вченої, що нараховує нині в науковому обігу близько 200 праць,
своєю злободенністю і актуальністю виходить на сьогодення української просвіти,
школи, навчання й виховання. Нині, коли ми вступили у добу українського відрод
ження, становлення і утвердження української державності, системи освіти, школи і
національного виховання, педагогічний доробок нашої відомої землячки стає особли
во потрібним, бо залишається таким же сучасним, як і в період свого створення. Це
не просто спадщина, а й один з діючих факторів утвердження державності,
гідності, самосвідомості українського народу, становлення національної культури, шко
ли, системи освіти. Потрібко лише весь цей творчий потенціал поставити на службу
сьогоденню і майбутньому.
І. ЗАЙЧЕНКО.
АНТИРЕЛІГІЙНА КАМПАНІЯ 1929-1930 pp.
НА НІЖИНЩИНІ
Від початку встановлення більшовицького режиму на терені України десятки ро
лів поспіль радянська влада проводила антицерковну політику, чим доводила свою
тоталітарність. Атеїзм вважався принциповою засадою комуністичної ідеології, а пар
тія бачила в релігії свого лютого ворога. Але варто нагадати, що підвалини таких
«стосунків» закладалися ще в часи утворення РСДРП. Ленін у відомому листі до
М. Горького від 14 листопада 1913 р. виклав партійні позиції щодо релігії цілком ка
тегорично: «Усяка релігійна ідея, всяка ідея про всякого боженьку, всяке кокетуван
ня... навіть з боженькою є найневимовніша мерзота (...) найбільш огидна «зараза».
Мільйон гріхів, пакостей, насильств і зараз фізичних далеко менш небезпечні, ніж тон
ка, духовна, прибрана в найбільш пишні «ідейні» шати ідея боженьки (...). Усілякий,
навіть (... ) у благих намірах, захист або виправдання ідеї бога є виправданням ре-
акції».1
Однак найбільш трагічний період у житті церкви припадає на 1929— 1930 pp. З
перемогою Сталіна 1929 р. над іншими партійними бонзами в боротьбі за владу по
чинається суспільний процес, названий «великим переломом». Він неминуче веде за
собою «розкуркулення» та колективізацію, а, значить, падіння життєвого рівня насе
лення. У таких умовах неймовірно важкого, безпросвітнього життя селянина церква
залишалася єдиною його втіхою. Більше того, вона репрезентувала альтернативний
погляд на процеси в суспільстві тому, що був офіційним.
Дана наукова розвідка, спираючись на архівні матеріали та статті в періодичній
пресі, робить спробу проаналізувати хід антирелігійної кампанії 1929 р. — 1930 р. на
Ніжинщині.
До 1917 р. на Чернігівщині діяло 1040 церков та 15 монастирів.2 За даними до
слідника С. Павленка в 1920— 1930-х роках через смертельне сито антирелігійної іс
терії не просіялася тільки двадцята частина служителів культу, найбільш лояльних до
режиму.3 Станом на кінець 1928 р. по Ніжинській окрузі налічувалося 135018 чол. ві
руючих,4 причому враховувалися як православні, так і прихильники іудаізму, католи
цизму.
Великий, масований наступ на церкви розпочався восени 1929 р. і досяг свого
апогею в перші три місяці 1930 р. Рутинною справою була конфіскація церковного
124 Сіверянський літопис
антикваріату, ікон, предметів служіння, і навіть риз (?!), без яких не обходився кожен
священик. Так, Ніжинський PCI 29 жовтня 1929 р. видав дозвіл на вилучення церков
них риз як старих, так і нових. На складі місцевого адмінвідділу спеціалістами з анти
кваріату було відібрано їх 63 шт., що мали потім піти на експорт (?!). За них Держ-
трргом виплачено відділові 800 крб.5 Ще 28 риз віднайшли на складі Ніжинської ін
спектури Наросвіти, оцінивши їх вартість в 400 крб.6 Щодо церковних риз, то на них
був багатий Миколаївський собор. Звідти вирішили вилучити всі культові речі «для
потреб індустріалізації». Щоб зручніше було грабувати, у старовинному козацькому
храмі XVII, ст. проламали стіни і в'їхали на вантажівках.
Усіляко роздмухувалося владою цькування членів і служителів УАПЦ. Прикладом
послужить випадок, що стався зі студентом Ніжинського ІНО П. Пулінцем. Його роз
критикували за належність до прихожан автокефальної церкви, а потім виключили
з лав «пролетарського студентства».7 Священики теж не могли почуватися в безпеці.
У березні 1930 р. Ніжинський райвиконком повідомляв, що з 13 церков району діє
тільки 8, тому що «в решті церков зникли попи».8 Куди вони зникли, могли пояснити
хіба що співробітники ДПУ.
У той же час постала проблема церковних дзвонів. Радянські партійці вимагали
зняття дзвонів через потребу в них індустріалізації. Звичайно, це необгрунтоване
твердження. Насправді ж, то був лише перший крок (наступним було остаточне за -
криття церкви), і робився він з метою послаблення протидії протилежної сторони.
Але частіше всього захоплення дзвонів і закриття церков проводилися одночасно.
На засіданні Ніжинського Окружвиконкому 3 січня 1930 р. винесли рішення «зняти
дзвони з церков міста, всі за виключенням одного, який лишається задля потреб
сигналізації (...) Церкви в місті закрити (...) Передати жидівську молитовню у м. Но -
сівка для культурних потреб населення».9
Нерідко, звинувачуючи служителів культу «в контрреволюційній пропаганді та по
туранні антирадянським елементам», влада методами залякування досягала «добро
вільного» визнання віруючими необхідності руйнації церков. Наприклад, голова ви
конкому Плисецького району Ніжинської округи Страшенко доповідав 27 лютого
1930 p.: «У зв'язку з контрреволюційною діяльністю куркулів, члени релігійної гро
мади села Мартинівки визнають шкідливість подальшого існування Івано-Богословської
церкви, тому зголосилися добровільно на її закриття».10
Як уже було вказано вище, особливу ненависть більшовиків викликала діяльність
УАПЦ. її становлення на Східній Україні проходило в достатньо важких умовах. На
середину 1920-х років у Ніжині з 14 релігійних громад тільки одна була автокефаль
ною, а по окрузі відповідно 172 проти 23.11
У лютому 1930 р. міська влада виголосила постанову, за якою «помешкання со
борних церков пристосувати під зимовий театр; помешкання церков чоловічого мо
настиря пристосувати; літню — під Окрмузей, зимову — під клюб профспілки буді
вельників. У триденний термін передати все майно цих церков Окружному політо-
су, як і її приміщення».12
Сталінські вандали використовували також і мирні засоби тиску, щоб надати ан -
тицерковній кампанії «громадського схвалення». Надавали допомогу партії а цьому
союзи безбожників. Ось як про них писала газета «Нове село»: «у Ніжині 1 квітня зі
брався зліт Юних безбожників. Він пройшов у колишньому Спаському соборі, пере
твореному, завдяки сприяння влади, на кіноклюб (...) Ічнянський ЛКСМУ зібрав 800
підписів на закриття церкви. Козелецький осередок під час «різдвяних свят» залучив
250 нових членів до проведення атеїстичних вечорів. Осередок зорганізував антире
лігійний похід до с. Берлозів (...) На цьому фоні негативно себе проявляє Вертіївський
гурток. Організований в 1928 p., він активних дій не вживає, члени його «сплять». Оч-
ніться, безбожники, й готуйтесь до антипасхальної кампанії».13
Про антирелігійну діяльність СБ с. Монастирище дізнаємося зі звіту його голови
Цитовича: «Членів сільського СБ—281 чол., з них молоді — 48. 50% членів належать
до партії, КНС та комсомолу.
За 1930 р. проведено всього 1 раз загзбори. Особливо активно діяли під час
різдва та пасхи, агітуючи за закриття церков (... ) Погано ведеться військова робота в
Сб (...) Необхідно воєнізувати безбожників».14
Для радянського активу церкви завжди були безкінечним джерелом викачування
прибутків. За даними американського радянолога Роберта Конквеста а Україні на кі
нець 1930 р. 80% сільських церков було закрито.15 Нерідко серед зруйнованих хра
мів траплялися й такі, що являли собою визначні пам'ятки культури (у Ніжині із зруй
нованих в 1930-х pp. такими були: Миколаївський собор (XVII ст.), церква Іоанна Бо
гослова (XVIII ст.), Спаський собор (XVIII ст.), Успенська церква (XVIII ст.), Покров-
ська церква (XVIII ст.).
До 1934 р. у Ніжині знищено 3 монастирі, 2 синагоги, чудової краси католицький
костел, перетворений на музей атеїзму, а потім зруйнований. В одному з колишніх
храмів замість ікони Христа повісили портрет «великого вождя та учителя».16
Сіверянський літопис 125
Таким чином, радянізація та колективізація села спричинили найжорстокіше пере
слідування та обмеження діяльності церков, де селянин міг знайти слово Боже та до
помогу. Але церква була також втіленням національного духу, стійкості, свідомості, і
страждання, що їх зазнав український народ, були не лише фізичними. На прикладі
окремо взятої Ніжинської округи ми пересвідчуємося у ганебності дій радянської
влади по відношенню до релігії та національних святинь.
В’ячеслав ЦИБА.
Джерела та література:
1 Правда. — 1924. — № 51, 2 марта.
2 ДАЧО. Р. — 5036. — Оп. 2. — Сп. 396. — Арк: 51.
3 Павленко С. Опозиція на Чернігівщині: 1944—1990. — Чернігів, 1995. — С. 32.
4 Філіал ДАЧО в Ніжині. — Р. 60. — Оп. 1. — Спр. 1994. — Арк. 103.
5 Симоненко В. І. За гратами «нового порядку» // Наша віра. — І993. — № 11—12.
6 Там само.
7 Там само.
8 Там само.
9 Філіал ДАЧО в Ніжині. — Р. 60. — Оп. 1. Спр. 2177. — Арк. 14.
10 Філіал ДАЧО в Ніжині. — Р. 60. — Оп. 1. — Спр. 2243. — Арк. 24.
11 Симоненко В. Що таке УАПЦ? // Ленінський шлях. — 1991. — 27 черв. — С. 3.
12 Філіал ДАЧО в Ніжині. — Р. 60. — Оп. 1. — Спр. 2248. — Арк. 46;
13 Нове село. — № 560, 8 квітня 1930 р. — С. 4.
14 Філіал ДАЧО в Ніжині. — Р. 598. — Оп. 1. — Спр. 836. — Арк. 55.
15 Конвест Р. Жнива скорботи. — К . 1993. — С. 236.
16 Симоненко В. І. За гратами «нового порядку» // Наша віра. — 1993. — 11, 12.
ЧИ ТАЧ — БІБЛІОТЕКА:
ВІД ГРОМ АДСЬКОЇ ДО НАУКОВОЇ
В історії ОУНБ доцільно виділити три соціально-історичні періоди: дореволюцій
ний (становлення і розвиток бібліотеки); 1917— 1939 pp. (формування її основної
структури); повоєнний (розвиток організаційних форм).
Найцікавішим є ранній період. Спочатку Чернігівська бібліотека була га
зетною читальнею з отриманням телеграм з театру війни на Балканському півострови
та розсилкою їх передплатникам. У ній не було жодної книги, а лише газети та теле
грами. Всіх членів-засновників було 50 чоловік. А через рік (16.11.1878 р.) при читальні
була організована бібліотека, згодом вони об'єднались.
Згідно з § 5 Уставу бібліотеки з відвідувачів читальні бралась платня — 2 руб.
за рік, 20 коп. за місяць і 2 коп. за окреме відвідування.
Ті читачі, які бажали брати книги додому, були поділені на чотири розряди:
I р. — мали право брати книги, нові і старі журнали (старими вважались ті, які
були у бібліотеці 12 місяців з часу їх отримання, тобто річної давності) у кількості
4 прим., які платили 8 руб. за рік, 80 коп. за місяць. (У 1896 р. — 31 чол.). Це — по
міщики , генерали, духовенство.
II р. — мали право брати книги і журнали у кількості 3 прим, тільки після прочи
тання їх читачами І розряду. Платня становила 4 руб. та 40 коп. відповідно. (У 1,896 р. — 132
чол.).
III р. — мали право брати книги і журнали у кількості 2 прим, книг та 1 старий
журнал, платня становила 3 руб. та 30 коп. за місяць. (У 1896 р. — 80 чол.).
IV р. — мали право брати 1 книгу та 1 старий журнал, платня за місяць стано-
вила 15 коп. (У 1896 р. — 64 чол.).
Бібліотека також брала штрафи за вчасно не повернуті книги та розрахунки за
загублену літературу.
126 Сіверянський літопис
|