2025-02-22T16:37:07-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: Query fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-200653%22&qt=morelikethis&rows=5

2025-02-22T16:37:07-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: => GET http://localhost:8983/solr/biblio/select?fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-200653%22&qt=morelikethis&rows=5

2025-02-22T16:37:07-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: <= 200 OK

2025-02-22T16:37:07-05:00 DEBUG: Deserialized SOLR response

Творчість К. Транквіліона-Ставровецького, як джерело філософії українського бароко

Серед видатних діячів українського Відродження XVII ст. бачимо К. Транквіліона-Ставровецького. Віддавши чимало років праці в братських школах Галичини і Києва, він останнє двадцятиріччя свого життя (1626—1646) обіймав посаду архімандрита Єлецького монастиря, що в той час належав уніатам. Його твори...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Main Author:	Мащенко, C.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1998
Series:	Сiверянський літопис
Subjects:	Філософська скарбниця
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200653
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!

id	irk-123456789-200653
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2006532024-12-18T19:21:15Z Творчість К. Транквіліона-Ставровецького, як джерело філософії українського бароко Мащенко, C. Філософська скарбниця Серед видатних діячів українського Відродження XVII ст. бачимо К. Транквіліона-Ставровецького. Віддавши чимало років праці в братських школах Галичини і Києва, він останнє двадцятиріччя свого життя (1626—1646) обіймав посаду архімандрита Єлецького монастиря, що в той час належав уніатам. Його твори «Зерцало богословії» (Почаїв, 1618), «Євангеліє учительное» (Рахманів, 1619), «Перло многоцінноє» (Чернігів, 1646) набули значної популярності в Україні ще за часів автора і справили чималий вплив на подальший розвиток української філософії й художньої літератури. 1998 Article Творчість К. Транквіліона-Ставровецького, як джерело філософії українського бароко / C. Мащенко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 83-90. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200653 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософська скарбниця Філософська скарбниця
spellingShingle	Філософська скарбниця Філософська скарбниця Мащенко, C. Творчість К. Транквіліона-Ставровецького, як джерело філософії українського бароко Сiверянський літопис
description	Серед видатних діячів українського Відродження XVII ст. бачимо К. Транквіліона-Ставровецького. Віддавши чимало років праці в братських школах Галичини і Києва, він останнє двадцятиріччя свого життя (1626—1646) обіймав посаду архімандрита Єлецького монастиря, що в той час належав уніатам. Його твори «Зерцало богословії» (Почаїв, 1618), «Євангеліє учительное» (Рахманів, 1619), «Перло многоцінноє» (Чернігів, 1646) набули значної популярності в Україні ще за часів автора і справили чималий вплив на подальший розвиток української філософії й художньої літератури.
format	Article
author	Мащенко, C.
author_facet	Мащенко, C.
author_sort	Мащенко, C.
title	Творчість К. Транквіліона-Ставровецького, як джерело філософії українського бароко
title_short	Творчість К. Транквіліона-Ставровецького, як джерело філософії українського бароко
title_full	Творчість К. Транквіліона-Ставровецького, як джерело філософії українського бароко
title_fullStr	Творчість К. Транквіліона-Ставровецького, як джерело філософії українського бароко
title_full_unstemmed	Творчість К. Транквіліона-Ставровецького, як джерело філософії українського бароко
title_sort	творчість к. транквіліона-ставровецького, як джерело філософії українського бароко
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1998
topic_facet	Філософська скарбниця
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200653
citation_txt	Творчість К. Транквіліона-Ставровецького, як джерело філософії українського бароко / C. Мащенко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 83-90. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT maŝenkoc tvorčístʹktrankvílíonastavrovecʹkogoâkdžerelofílosofííukraínsʹkogobaroko
first_indexed	2025-01-13T04:11:32Z
last_indexed	2025-01-13T04:11:32Z
_version_	1821105447153696768
fulltext	ФІЛОСОФСЬКА СКАРБНИЦЯ Станіслав Мащенко ТВОРЧІСТЬ К. ТРАНКВШОНА-СТАВРОВЕЦЬКОГО ЯК ДЖЕРЕЛО ФІЛОСОФІЇ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО Серед видатних діячів українського Відродження XVII ст. бачимо К. Транквіліона-Ставровецького. В іддавш и чимало років праці в брат ських школах Галичини і Києва, він останнє двадцятиріччя свого життя (1626— 1646) обіймав посаду ^архімандрита Єлецького монастиря, що в той час належав уніатам. Його твори «Зерцало богословії» (Почаїв, 1618), «Євангеліє учительное» (Рахманів, 1619), «Перло многоцінноє» (Чернігів, 1646) набули значної популярності в Україні ще за часів ав тора і справили чималий вплив на подальший розвиток української ф і лософії й художньої літератури. Творчість К. Транквіліона-Ставровецького стала об ’єктом вивчення вітчизняних філософів, літературознавців та істориків, особливо в ос танні два десятиріччя. Серед них відмітимо монографії С. І. М аслова, В. М. Нічик, В. Д. Литвинова, Я. М. Стратій,13 І. В. Паславського,26 ін ших, в яких є прагнення різнобічно розкрити сутність філософських по глядів цього українського мислителя. Віддаю чи належне згаданим вище дослідникам, однак зазначимо, що впадає у вічі їх дещо однобічно-стримана оцінка філософії К. Транквіліона-Ставровецького. Знаходячись під впливом того факту, що Ставровецький значний період свого життя перебував у братствах, вони віддають перевагу висвітленню реформаційних ідей в його твор чому доробку. Гуманістичний аспект думки філософа згадується мимо хідь, трактується як певний залишок ідей раннього Ренесансу у його реформаційних концепціях. Уважне прочитання творів цього мислителя і поета викликає сумнів у такому співвіднош енні реформаційного й гу маністичного моментів його спадку. Далі. Не звертається увага на зміни у світогляді Ставровецького, що відбулися у його чернігівський період життя. М іж виданням його двох перш их і останнього творів пройшов великий проміжок часу — більше чверті століття. Я к сказано вище, автор за цей час змінює кон фесійну належність. Відбулись і певні зрушення в соціально-політично му житті України, які не могли не відбитись у «Перлі многоцінному». Не можна не погодитись з висновком С. І. М аслова про те, що між пер шими двома і третім твором існує «найтісніш ий зв ’язок, що знаходить вираз не тільки у подібності світосприймання і взагалі у виборі одно рідних сюжетів для розробки, але й у численних запозиченнях». 1 Та поряд із спільним у цих творах є різко відмінні думки, певні ідеї, що відбивають життя мислителя на Чернігівській землі, де здавна форму валось своєрідне літературно-філософське коло. Сіверянський літопис 83 Названі проблеми потребують копіткого вивчення і вирішення. Зви чайно, автор, не претендуючи на всебічне розв’язання поставлених проблем, прагнутиме принаймні привернути до них увагу. Українська реформація, включаючи певні спільні риси з західно європейською, формувалась на грунті українського минулого та сучас ного (XVI— XVII ст.). Західна реформація, відкидаю чи католицьку церкву як зажерливу, дорогу для бюргерства, натомість створювала нові християнські конфесії: лютеранство, кальвінізм, англіканство, ряд течій пізнього протестантизму. П ольсько-литовська експансія в У краї ну велась під ідеологічним гаслом утвердження католицизму як єдино істинної віри. Тому діячі братств, що були осередками українського ре формаційного руху, протиставляли католицизму релігію предків — пра вослав’я. Православна церква ними розглядається як перш а і головна влада для українців, а православна віра, — як єдино істинна, як пра пор, під яким слід об ’єднатись для оборони Вітчизни. Основна відмінність католицизму від православ’я — різке розумін ня взаємодії іпостасей трійці. Навколо цього догмату й велась основна полеміка українських діячів реформації з католицькими богословами. Якщ о католики вважали, що святий дух виходить не тільки від бога- отця, але й від бога-сина, то православні відстоювали пріоритет бога- отця в трійці. Д аній полеміці присвячені сотні сторінок творів україн ських реформаційних мислителів. Вони ж вперто і наполегливо відки дали інш ий догмат католицизму, що належить до центральних у цьому віросповіданні, про божественне намісництво папи римського над хри стиянами. Я к же К. Транквіліон-Ставровецький ставився до цієї поле міки? У «Зерцалі богословії» одного разу він мимохідь констатує, що ка толицький догмат про трійцю православна церква засуджує: «Такого хулення і заблужденіа отню д не прінмаєт церков наш а восточная, об- лю бленица Христова, чистая панна».2 Проте він зовсім не збирається доводити істинність православного розуміння трійці. С. І. М аслов слуш но відзначає, що вже в ранніх творах Транквіліона «мож на помітити певні симпатії до римської церкви».3 Ц ей факт у значній мірі проливає світло на причини його переходу до уніатства. Зводити їх до особистої образи Ставровецького на діячів Київського братства, особливо на И ова Княжинецького, що різко критикував «Зерцало богословії», як вважають деякі дослідники, не правомірно. З ідеологами братств Транк- віліон все більше розходився у поглядах на людину, реформаційне ба чення якої він сприймав далеко не повністю. Симпатії до католицизму, в рамках якого виник ранній гуманізм ренесансу на Заході, отримали своє заверш ення у «Перлі многоцінно- му», де він виступає рішучим прибічником «католиків»! «Хто прит яко дух святий от сина божіа не походить, таковий хулник геретицтвом смердить і фотіянским зловєрієм».4 В ін також наводить думку про гла венство папи римського, вважаючи, що глава католицької церкви є най вищ им пастирем «овчарні Христової», старш ий патріарх, що правдиво убереже апостольську віру. З цього приводу він полемізує з антитрини- таріями, з німецькими протестантами, а також з ідеологом братств С. Зизанієм. Сказане не означає, що у К. Транквіліона-Ставровецького відсутні ідеї, що єднають його вчення із західно-європейською реформацією. В і домо, що центральний пункт лютеранської доктрини — вчення про м іс тичну єдність «внутрішньої» лю дини з богом, спирається, врешті, на містичну традицію апбфатизму. А пофатизм базується на тезі про не можливість «позитивного», такого, що спирається на земні факти, осяг нення божої сутності, оскільки вона існує в принципово інш ій сфері, ніж світ земних речей. 84 Сіверянський літопис Класичним зразком апофатичного (негативного) мислення є твори Псевдо-Діонісія Ареопагіта, який у свою чергу спирався на неоплатоні ків. Д ля К. Транквіліона-Ставровецького якраз характерним є ареопа- гітичний спосіб мислення, що був популярним вже у книжників К иїв ської Русі. У «Зерцалі богословії» він так уявляє бога: «Но ничто же от такових божество не имаит члонков телесних яко простое, не слож ное, безтелесноє и безимежноє... Бог же вище всякого разума и мови и самии ясной разуми...».5 В ін у дусі неоплатонівської еманації роз глядає бога як найвищу духовну силу, всюдисуще світове начало, осяг нення якого можливе лиш е за умови заперечення атрибутів навколиш нього світу. Тому лю дський розум не придатний для богопізнання: «...Яко долж ен суть тии очистити себе от всех мислей свіцьких и от ра зума телесного, котории хотять правдиве видіти».6 Транквіліон також підкреслює значення мовчазності та містичної зосередженості у пізнанні сутності бога та наближенні лю дини до ньо го: «П отреба многаго молчаніа и тайного в умі безмолвіа, абоіх хощем приступити к світу не приступного божества». Він далі рекомендує лю дям «вірою чистого постизати величество нестижимого бога».7 Отже, відчуваються у Транквіліона мотиви ісихазму — вчення про самоза глиблення, самозосередження для індивідуального відчуття бога в собі. Це спонукає до реформарційного розуміння бога як духовної сили, що пронизує душу віруючої людини, відкриває шлях до єднання з богом шляхом особистої віри в нього, а значить, до відмови від церкви як п о середника між людиною і богом, як єдиного джерела спасіння. Але ж сам Ставровецький до такого висновку не доходить. Для нього христи янська церква — православна й католицька — залиш ається єдиним ін ститутом, що має право відпустити людині земні гріхи. Проте він упевнений: щоб церква мала право на виконання функ ції спасіння душ, її служителі повинні бути зразком моральності. О с кільки архімандрит у житті бачить інше, то приділяє багато уваги кри тиці церковних владик, які, подібно світським феодалам, дбають в ос новному про накопичення земних багатств, обдурюють, пиячать, займа ю ться розпустою. Він непримиримий до лицемірства ченців, які, прикри ваючись тезою про «християнську простоту», не займаються корисною працею. Натомість мислитель підкреслює, що справжнє життя — це «земні тягості», яких не повинні цуратись і церковники, коли претенду ють на роль духовних пастирів. Це певною мірою ідейно зближує його з П. М огилою, який проводив реформи, намагаючись звільнити право славну церкву від малограмотних і особливо аморальних священиків. Сам Ставровецький був прикладом працьовитості, подвижництва, утри мував друкарню, де й були надруковані три його книги. З реформаційною ідеологією К. Транквіліона-Ставровецького та кож зближує його ставлення до розуму у пізнанні земної реальності та постановці практичних завдань. Якщ о бог пізнається вірою, то природ ні явищ а — розумом. В ін високо оціню є природжену мудрість людини. Дякую чи мудрості, виникли світські науки, лю ди створили юридичні закони, здобувають собі славу, бережуть честь, приносять користь не тільки собі, але й суспільству, державі. Особливо сильно такі думки оволодівають ним в чернігівський період життя. У книзі «Перло много- цінноє» він наголошує: «Прето я на прод покладаю похвалу мудрости прирожоной, то єсть філозофіи, которою цари царствуют и сильнии правду пиш уть и закони політицькіи полагають, а мучителі державу держать».8 Хоч він визнає божу мудрість вищ ою від світської, але закликає слідувати й останній. Ц ей мотив у нього звучить не тільки у філософ ських, але і в поетичних творах, що становлять значну частину збірки Сіверянський літопис 85 «Перло многоцінноє». Ф ілософія як любов до мудрості потрібна прави телям, які пишуть ...права, статути А в них правду совершенную Всему миру явленную. Без світської мудрості неможливе мореплавство. За допомогою нау ки немощ ні сильних без зусиль зв ’язують. Наука відкриває шлях до розквіту різних ремесел. В она «из подобного подобное творити новое дело удивительное и за чуд света явительное».9 Погоджуючись з твердженням, що «Ставровецький одним з перших в українській культурі виступив за відхід, притаманий тогочасним ук раїнським мислителям, різко негативного ставлення до західної вчено сті, вказав на необхідність осмислення й завою вання здобутків захід ної культури»,10 застерігаємо від переоцінки його поглядів на роль нау ки у поясненні явищ природи. Щ е М. Костомаров у статті «Київський митрополит Петро Могила», навівш и обширні відомості з творів Став- ровецького про світ, пояснює, що зробив це з однією метою «показати, якою далекою була тодіш ня вченість від прямого шляху в галузі світ ських знань. Російські вчені виступали на боротьбу зі своїми ворогами із запасом багатьох різних відомостей в галузі церковної історії і бого слов’я, але були невігласами у всьому, що стосується природи і її за конів, хоч, як показують їх твори, й відчували потребу цих знань».11 І дійсно, Транквіліон-Ставровецький за Арістотелем викладає вчен ня про чотири елементи, з яких складається універсум, відтворю є його концепцію неоднорідного простору, де кожне тіло прагне знайти своє природне місце. М орську бурю, грім і блискавку Транквіліон пояснює, спираючись на представників східної патристики Василя Великого та Іоанна Дамаскіна, викладає геоцентричну точку зору на Всесвіт. Досягнення західноєвропейської науки, зокрема геліоцентризм, йому ще невідомі. Або інш ий приклад: він розмірковує над причинами солоності морської води, розглядає дві гіпотези, схиляється ніби до од нієї з них, як більш вірогідної, але дуже не наполягає на цьому. І тут відчувається, що йому якось байдуже, де лежить конкретна істина. Го ловне для нього підкреслити божу мудрість у творенні світу на благо людині: «Всякое убо твореніє на потребу чоловіку сотворив бог на зем ли, и мори, и на воздусі, и на висоті небесной».12 Отже, погляд, згідно з яким бог створив світ для лю дини у Ставро- вецького ще залишається підпорядкованим принципу теоцентризму, хоч містить у собі елементи антропоцентризму, які є ренесансно-гуманістич ною ідеєю. Зокрема, філософ переконаний у великих діяльносних м ож ливостях людини, у її причетності до земної творчості. Вчення про лю дину та смисл її існування є стержневим у філософії Ставрове- цького. Я кі ж конкретно ренесансно-гуманістичні думки притаманні його спадку? По-перш е, зазначимо, що вчення про людину у Ставровецького ви пливає з його концепції чотирьох світів. Ідея множинності світів була властива ще книжникам Київської Русі, а продовження знайш ла у м и слителів українського Ренесансу. Транквіліон наполягає на обмеженні множинності, будучи впевне ним, що універсум складається з чотирьох світів. Перш ий з них — не видимі духовні сутності, що належать до небесної ієрархії. Другий — макрокосмос, тобто світ тілесних речей, які лю дина відображає своїми органами відчуття. Сама лю дина є третім світом, мікрокосмом, тобто малим світом. Четвертий світ є поєднанням злих лю дей (грішників) з дияволом, який є причиною зла. Подібні погляди на певний світ існу вали в апокрифах та народній уяві. М ожливо, звідти Транквіліон чер пав своє бачення четвертого світу. 86 Сіверянський літопис Щ о тут нового? Ідеологи братського руху в попередній період, як правило, обгрунтовували думку про те, що весь тілесний світ — це зло, якого треба зректись. У Ставровецького ж видимий світ поділений на добрий і злий. В ін переконаний у існуванні тілесного світу, що є краси вим і добрим, бо його бог створив для лю дських потреб. «Видимий сей мир, на нем ми чолевеци рождаемся, живем і умираєм, от своего устро- еня єства ест добр». Його «с толикими красотами с неизреченними сла стями и с многими богатствами бог созда и уготова для единого, види мого, временного и смерного тела», він є «прекрасное и пресвятое ме- сто».13 Щ е яскравіше гуманістично-ренесансні ідеї у К. Транквіліона-Став- ровецького проявляються в розумінні лю дської сутності. Лю дина (мікрокосм) порівняно з макрокосмом є дуже малою за розмірами, але, оскільки бог створив її мудрою, вона певною своєю час тиною піднімається до небесного невидимого світу. «...Чоловік назван ест малим світом. Но если составом мал, леч дивную премудрость бо- жію в собі іміет и правдиве ест чоловік: небом и землею от пупа гор няя част є небом, дольняя же — землею ».14 Це свідчення його переко наності у єдності макросвіту і мікросвіту, у поєднанні в лю дині при родного й божого начал. За його уявою, людське тіло складається з тих чотирьох стихій, що й макрокосм: землі, води, вогню й повітря. Навіть людські відчуття він ототожню є з тілесними стихіями: смак, як земля, нюх, як вода, слух, як повітря, зір, як вогонь, дотик відчуває тяжке й легке/холодне й гаряче. Так він підкреслює єдність великого й малого світів. Крім того, уява про склад тілесного — це відродження поглядів античності, характерне для західного Ренесансу. Двонатурне уявлення про лю дину як єдність душі й тіла, що йде від християнської патристики на Русь, пропагується діячами братств в їх ранній період, але набуває у Транквіліона своєрідного трактуван ня. Якщ о його попередники цю тезу зводили до морального осмислення, то Транквіліон аналізує її в природознавчому й гносеологічному аспек тах. В ін і в цьому близький до гуманізму західного Відродження, бо до водить гармонію душі й тіла: без природних процесів у тілі лю дини ду ш а не може розуміти й виявляти почуття. «Тіло пребиваєт под властію душі розумнои... з инои же сторони, и тіло єст милостивий приятель, по- неваж боронить душу от пихи и спривуєт к доброму».15 Наприклад, до добра «друг душі» тіло спрямовує її тоді, коли лю дина, молячись, стає на коліна, плаче, поститься і т. ін. Перебуваю чи в єдності, тіло й душ а одночасно складають проти лежності, борються одне з одним. Хоч провідна роль належить душі, але тіло повсякчас прагне повстати проти неї, буває дуже войовничо настроєне, прагнучи задовольнити свою хіть. В такому разі Ставрове- цький радить віддавати перевагу духовному перед тілесним, бо лиш е душ а безсмертна, є виразом божої сутності в людині. Тільки за умови знаходження у своїй душі божого начала, лю дина стає величною, без смертною, «небесам к світу наслідник, а если тіло переважить м я к дол- ному миру и поставить м я близ царства сатани в границах смерти, уви мні, тогда буду смертен тем и огневи наслідник».16 Отже, він віддає перевагу Духовності в бутті людини, тому не в земних благах вчить шукати смисл людського буття. Всі земні речі і явищ а недовговічні, як і саме людське тіло, прагнуть до небуття. Наше тілесне життя лиш е суєта суєт, тінь від справжнього ідеального буття. Земне життя він порівнює з готелем, де лю дина проживає тимчасово і з якого зрештою вона повертається додому. Сіверянський літопис 87 Людину ваблять різноманітні насолоди, в яких багато хто вбачає смисл життя на землі. Але ж треба мати на увазі, що є два види земної насолоди: «або смак єдиний душевний, невидимий, тилько самой души призвоитий. Той биваєт або з науки..., або з видіти умного... И то ест правдивий смак душ и покарм... Повторне ест смак телесний..., чувства ми пріимаєтся, вкусом сладость покарму в сладких и горьких».17 Тілес ну насолоду лю ди мають від краси, від запаху зілля, від слухання м у зики, співів і т. п. Перша насолода — істинна, друга — неправда, і при там анна вона «злостивому світу». Критика Транквіліоном «злостивого світу» дуже різка, нещадна і порівняти її в літературі українського Відродження мож на хіба що зі ставленням до соціального зла І. Вишенського. Ставровецький викриває моральний занепад світських феодалів і, як зазначалось вище, частини духовних ієрархів. Якщо в «Євангелії учительному» ця критика вислов лена у формі проповідей, то в «Перлі многоцінному» переважно у по етичних творах. В ін детально описує багатство, розкіш палаців вель мож, пишні банкети в них, розпутне життя шляхти, саме в цьому силь ні світу тілесного вбачають смисл життя. Набуте нечесним шляхом, за допомогою здирства з підданих, неправди, кражі, багатство розтриньку ється для показу своєї пихатості та гордині. В той же час є немало вель мож, які жаліють дати кош ти на науку, на школу чи друкарню. У «Зерцалі богословії» мислитель засуджує цей злий світ, що три мається на «сребрелюбии», насильстві й неправді, закликає; «Біжите от прелести его... к добродітельному житію в мирное і пресвітлоє царство Х ристове».18 Ідеальний ш лях до цього — життя затворників, бо вони не збирають багатств, серед них нема владики й раба, всі вони вільні і се ред них панує любов. Ш лях їх лежить до царства небесного. Транкві- л іон малює есхатологічні картини і ідеальне царство праведників, яке нагадує більше щасливе земне, ніж небесне, життя. Це своєрідна со ціальна утопія. Окремі висловлювання Транквіліона про втечу від світу зла, про затворництво як ідеальний шлях до спасіння можуть посіяти ілюзію, що він солідарний з І. Вишенським. Але це не так. Вже у двох перших своїх книжках він вважає, що відхід від світу — це шлях небагатьох вибраних. Досягнення ж праведності для всіх інш их відбувається ш ля хом активної життєдіяльності. В «Перлі многоцінному» ця думка до мінуюча. Зокрема, він вважає, що кінець світу настане лиш е тоді, коли всі місця «одпадш ая ангелов» заповняться праведними людьми. А лю д ська праведність досягається не тільки шляхом віри в бога, але й ак тивним високоморальним життям. В українській філософії він є фун датором морального ідеалу, що базується на єдності краси і користі. Красивою є та людина, яка створює своїми руками й розумом м ате ріальні та духовні блага, котрі корисні їй самій та іншим людям. Н а думку Ставровецького, якщо ремісник, землероб, мислитель чи поет (представник «художеств») має високий достаток, створений влас- ною працею, то це високоморально. Отже, ми бачимо в нього елементи гуманізму епохи первісного нагромадження. Вони спрямовані на роз криття сутнїсних сил індивіда у творчій праці і спрямовані проти «лен- ности и праздности проклятій», притаманних верхівці феодального сус пільства, де «жатва многая — делателей же разумних мало». Всі ж лю ди рівні, бо мають від бога ум і свободу волі. Якщ о чим лю ди різня ться, то це розумом. У всіх лю дей є цей дар божий. Але розум кожний індивід здобуває від інш их лю дей, з книжок, з своєї практичної діяль ності. «Разум же отвні в душу приходить. Если от кого научиш ся и ура- зумієні, то разум».19 88 Сіверянський літопис У душі лю дини розум відіграє велику роль. Здобуття розуму, розум не творення земного світу — це, на думку Ставровецького, запорука спасіння душі індивіда. В «Перлі многоцінному» знаходимо продовжен ня зародків ідеї, наміченої в перш их двох книгах: звернення мислителя до конкретної людини, її індивідуальності. У центрі його уваги пересіч на лю дина з її духовністю і можливостями діяльності. Я к ангели є слу гами при богові, так духовні якості: воля, п ам ’ять, думка, хитрість, мрії, радість, любов, сумління є слугами лю дської душі, її розуму. Тому кож на лю дина повинна пізнати себе. Ідея самопізнання, що бере початок з античності, певною мірою виявляється у попередників Ставровецького, ставиться ним на перш ий план. «Познай самого себе, як єст есь так дивное и разумное створення кш талтом и образом божим, світлістю разумною и несмертельностю почтенний от бога».20 Це твердження характерне для ренесансного індивідуалізму. На думку Ставровецького, лю дина є єдністю протилежностей: «Тіло — ви димое — от землі; душ а — невидимая — от небеси. И прето єст чоло вік: світ і тьма, небо і земля, ангел і звір».21 Ось таким суперечливим кожен має себе пізнавати. Самопізнання для нього є пізнання індиві дом своєї сутності як єдності духовного й матеріального, морального й аморального, що є ключем для усвідомлення важливості людяності у тіоведінці, своєї гідності, шляхів діяльності і морального оновлення. Проста лю дина — ремісник, селянин, купець — своєю працею не тільки має задовольняти власні потреби, але й служити народові, В іт чизні. Праця в ім ’я загального добра — вищ а праведність. Кожна пе ресічна лю дина має це усвідомити. Висловлюючи подібні думки, Транк- віліон ратує за розвиток індивідуальної самосвідомості, що відбуваєть ся через самопізнання, осмислення кожним важливості й оригінальності власної діяльності її здобутків. Сам Транквіліон надзвичайно високо цінував результати своєї пра ці. З особливою силою це проявилось в останні роки життя, коли настав час осмислити все зроблене. У передмові до читача книги «Перло мно- гоцінноє» він говорить про великі зусилля, які були вкладені у створен ня прозових та поетичних творів. Свої книги він порівнює з перлами. «Перла родятся в глубині морской от блискавици и с трудностью на світ виносяться...».22 Слова — це своєрідні перли многоціннії, «рождении от молнии небесной, от світлості духа світого в глубині небесной пре мудрості, а внесени в мир сей дальний видимий високопарним и мно- тозрительним умом на вічную радость и ситную сладость думам христо лю бивим».23 У період українського Ренесансу виникають гуманістичні студії, се ред яких особливе місце займають філологічні студії. Це не випадко во. В братських школах все більше уваги звертають на рідну мову як засіб збереження національної самобутності. Сам Транквіліон викладав граматику, риторику, поетику, культ яких поступово наповнив тогочасне українське життя. З великою гордістю він писав, що «Перло многоцін- ноє» сповнене «сладкого глаголивого риторского язика, постицького ху- 24дожества». У свій час, ознайомивш ись з подібними висловлюваннями Транкві- ліона-Ставровецького, М; Костомаров не зрозумів їх призначення” і оха рактеризував його спадщину як дуже плідну, але таку, що «страждає многослов’ям, риторством і самохваленням».25 Ставровецький же праг нув підкреслити роль рідної мови, якою писав свої твори. Написання творів національною мовою ріднить його з західноєвропейською рефор мацією. Але за цим мож на бачити ̂ й гуманістичний зміст: нехай всі ч и таю ть твори, сприймають їх ідеї. Його твори риторичні, бо у тогочасній Сіверянський літопис 89 риториці часом у більшій мірі, ніж у філософських творах, знаходив вираз гуманізм. Отже, ідеї української реформації, що була продовженням анало гічних процесів у Західній Європі, хоч і суттєво відрізнялась від них, базуючись на національному грунті, у певній мірі притаманні творчості К. Транквіліона-Ставровецького. Проте у низці центральних положень він суттєво розходиться з діячами української реформації, полемізує з ними. Особливо цей факт проявляється в чернігівський період його життя. Ставлячи в центр уваги людину, К. Транквіліон-Ставровецький не просто відтворює гуманістичні ідеї раннього західноєвропейського Ре несансу, а розвиває їх на грунті українства. В останні десятиліття сво го життя він звертається до простої людини, пропонуючи їй необхід ність самопізнання, індивідуального розкриття особистості у праці на благо суспільства, в чому вбачає сенс життя, його земне призначення. Пізніше, у другій половині XVII та у XVIII століттях ці ідеї знаходять не просто відгук, а значний розвиток у Л. Барановича, у засновника Чернігівського колегіуму І. Максимовича та викладачів цього навчаль ного закладу, в інших філософів періоду українського бароко. Джерела та література: 1 Маслов С. И. Кирилл Транквилион-Ставровецкий и его литературная деятельность. - К., 1984. — С. 134. 2 К. Транквіліон - Ставровецький. Зерцало богословії. // Пам’ятки братських шкіл (К. XVI — поч. XVII ст. ). — К., 1988. — С. 217. 3 Маслов С. И. Кирилл Транквилион - Ставровецкий... — С. 135. 4 Там само. 5 К. Транквіліон - Ставровецький. Зерцало богословії. // Пам’ятки братських шкіл... — С. 213 — 214. 6 Там само. — С. 210. 7 Там само. 8 К. Транквіліон - Ставровецький. Перло многоцінноє. // Українська література XVII ст. — К., 1987. С. 272. 9 Там само. — С. 273. 10 Огородник I. Р., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах. — К., 1997. — С. 254. 11 Костомаров М. Избранные произведения. Автобиография. — К., 1989. — С. 293. 12 К. Транквіліон - Ставровецький. Зерцало богословії. // Пам’ятки братських шкіл... 13 Цит. див. Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні ідеї на Україні:. (XVI— першої половини XVII ст.). — К., 1990. — С. 28. 14 К. Транквіліон - Ставровецький. Зерцало богословії... — С. 237. 15 Там само. — С. 238. 16 Там само. 17 Там само. — С. 236. 18 Там само. — С. 242. 19 Там само. — С. 237. 20 Там само. — С. 208. 21 Там само. — С. 238. 22 К. Транквіліон - Ставровецький. «Перло многоцінноє». // Пам’ятка братських шкіл_ - С. 243. 23 Там само. 24 Там само. — С. 247. 25 М. Костомаров. Исторические произведения .Автобиография. — С. 29. 26 Паславський І. В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI — першої половини XVII ст. — К., 1989. 90 Сіверянський літопис

Творчість К. Транквіліона-Ставровецького, як джерело філософії українського бароко

Similar Items