Кравець Тарновського
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200677 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Кравець Тарновського / В. Крицький // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 131-132. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200677 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2006772024-12-19T19:50:02Z Кравець Тарновського Крицький, В. Краєзнавча мозаїка 1998 Article Кравець Тарновського / В. Крицький // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 131-132. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200677 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка |
| spellingShingle |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка Крицький, В. Кравець Тарновського Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Крицький, В. |
| author_facet |
Крицький, В. |
| author_sort |
Крицький, В. |
| title |
Кравець Тарновського |
| title_short |
Кравець Тарновського |
| title_full |
Кравець Тарновського |
| title_fullStr |
Кравець Тарновського |
| title_full_unstemmed |
Кравець Тарновського |
| title_sort |
кравець тарновського |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Краєзнавча мозаїка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200677 |
| citation_txt |
Кравець Тарновського / В. Крицький // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 131-132. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT kricʹkijv kravecʹtarnovsʹkogo |
| first_indexed |
2025-02-05T04:05:20Z |
| last_indexed |
2025-02-05T04:05:20Z |
| _version_ |
1823188787949207552 |
| fulltext |
Улітку 1805 року «Нева» вирушила до Китаю і 1 грудня кинула якір у Кантоні, де
вже перебувала «Надежда». Владнавши справи по продажу хутра та завантажившись
китайськими товарами, обидва кораблі вирушили до рідних берегів.
Шлях через Південно-Китайське море, Зондську протоку, повз мис Голковий і до
Портсмута (Велика Британія) «Нева» під керівництвом Ю. Лисянського подолала за
142 дні, не заходячи в жоден порт, що було само по собі рекордним досягненням на
той час («Надежда» зупинялась на о. Св. Єлени).
5 серпня 1806 року «Нева» прибула до Кронштадта, причому на два тижні рані
ше за «Надежду» (А. Крузенштерн привів свій корабель лише 19 серпня). Ця обста
вина (з відомих уже причин) у літературі згадується лише побіжно, адже вона дає
усі підстави стверджувати, що саме Ю. Лисянському по праву належить звання «пер
шого російського навколосвітнього мореплавця». Можливо, саме ця обставина {яка,
до речі, була, найімовірніше за все, спланована Ю. Лисянським — згадаймо беззулин-
ковий маршрут до Британії) і призвела до послідовної немилості щодо нашого зем
ляка з боку можновладців і не сприяла його подальшій кар'єрі.
Якщо одразу ж після закінчення експедиції і А. Й. Крузенштерн, і Ю. Ф, Лисян-
ський отримали однакові нагороди (підвищення у чині до капіт.ана 2-го рангу, одна
кові ордени, однакову грошову премію та пенсію), то у подальшому ставлення до
кожного з них було різне. А. Крузенштерн протягом 14 років очолював Морський
корпус, пішов у відставку повним адміралом, його книжка (з додатками) за його жит
тя була перевидана кілька разів і перекладена на європейські мови. Ю. Лисянський
не був більше підвищений у чині, близько 1,5 року прослужив командиром корабля
на Балтиці і пішов у відставку. Свої «Путешествие вокруг света» та «Собрание рисун
ков и карт... » він з великими труднощами видав за власний кошт...
Але історія розпорядилася справедливіше — ім'я нашого славного співвітчизника
увічнено на карті світу: у групі Гавайських островів є острів Лисянського, його ім'я
присвоєно підводній горі біля о. Самушир (Курильські острови) та півострову на пів
нічному узбережжі Охотського моря, на схід від м. Охотська.
Ім'ям Ю. Лисянського названо одну з вулиць Ніжина, а 1973 року у його центрі,
біля церкви Іоанна Богослова, куполи якої пам'ятають Юрія, відкрито пам'ятник слав
ному мандрівникові.
Автори висловлюють щиру подяку директорові Музею рідкісної книги імені
Г. П. Васильківського Ніжинського педінституту імені М. В. Гоголя, історику-краєзнавцю
І. П. Костенку за можливість ознайомлення з картографічними матеріалами, а також
за іншу інформацію, пов'язану з Ю. Лисянським.
Віктор ШЕВЧЕНКО,
Микола КРИЛОВЕЦЬ,
КРАВЕЦЬ ТАРНОВСЬКОГО
Про Тарновського, колишнього власника Качанівки, написано уже багато. А про
його кравця я не зустрічав жодної публікації. А дуже хотілося б, щоб про талант
народного умільця залишилась сторінка в літописі.
Мені пощастило почути цікаву розповідь з вуст живого свідка, колишнього ку
чера родини Тарновських Василя Івановича Страшка. Сам він родом з Парафіївки, а
в маєтку поміщика, куди відвів його батько, коли було йому 15 років, він провів дві
третини свого життя. У 1945 році йому було вже 90.
Історію з пошивом поміщицьких костюмів добре знав, тому з великим задоволен
ням розповідав, коли його розпитували.
— У Тарновського завжди було багато гостей, столичних і зарубіжних. Через те
він любив одягатись модно, завжди був підтягнутий і елегантний, — так розпочинав
свою розповідь Василь Іванович.
А для того, щоб не відставати від моди, потрібно було мати неабиякого кравця,
У цьому виникла велика складність. Кращі спеціалісти Петербурзьких пошивальних
майстерень не погоджувались переїжджати до Качанівки. А шити у столиці — ве
лика незручність. Столяра Григорія Ситникова пан привіз з Петербурга, і він своїми
унікальними виробами прославив Качанівку, особливо майстерно він виготовляв зо
лочені багетні рами. А от з кравцем Тарновському не пощастило.
Ото хтось із багатих гостей запропонував підібрати пошивальних майстрів у своїй
окрузі. Може, знайдуться не гірші від столичних. Воно так і вийшло. Був оголошений
конкурс, у якому взяли участь кравці з Прилук, Ніжина і багатьох інших місць, що
прилягали до Качанівки. Конкурс проходив так: відрізок тканини видавався на руки,
і в установлений термін умілець повинен був принести готовий виріб, який підлягав
обстеженню відомими майстрами.
Сіверянський літопис 131
Довідавшись про таке оголошення, до мастка прибув із близького помешкання
мужикуватий чоловік середнього віку, який назвав себе кравцем.
Тарновський запитав:
— На яких машинках ви працюєте? — перерахувавши найдосконаліші на той час.
— Я працюю руками.
— Як власне? — здивовано перепитав поміщик.
Кравець, якого звали Федір Миронович, мовчки, вийняв з кишені коробку, в якій був
наперсток та кілька голок.
Тарновський знизав плечима і нічого не сказав на те.
Якби не було у його практиці, що народних умільців, котрі вишивали бісером,
підбирали з простого люду, або М. І. Глінка не набирав співаків для придворної ка
пели, їздячи по селах, поблизу Качанівки, то він би, скоріше всього, відправив би та
кого самовпевного ремісника. Але, обміркувавши, аби не упустити шансу, запропону
вав:
— Беріть мануфактуру і приступайте до пошиття чоловічого костюма.
— Прошу додати фасон і встановити термін виконання виробу.
— Термін для всіх один: сім — десять діб, — відповів Тарновський.
Через тиждень Федір Миронович приніс у маєток відпрасований костюм і по
просив приміряти у його присутності.
Замовник одягнув — костюм сидів бездоганно. Важко було повірити. Відразу ж
запросив до центральної зали всіх придворних і продемонстрував обновку. Присутні
з подивом розглядали щойно виготовлений новісінький костюм зразкового модельєра.
Жіноцтво ж особливо ахало і охало, милуючись справжньою майстерністю по-
шивача.
Так з того часу, подолавши вершину провінційних майстрів, Федір Миронович
став кравцем при маєтку Тарновського.
Невдовзі він здобув визнання і одержував немало замовлень і від гостей гос
подаря — художників, письменників, які постійно перебували у маєтку. Але дещо у
поведінці, майстерності кравця насторожило придворних, а потім і господаря.
Кожного разу, як тільки пошиє костюм поміщику, а це, як правило, робилось
до великих свят, у такому самісінькому виходить і сам.
Стане на видному місці, щоб франтувато продемонструвати фрак з вирізаними
спереду полами і довгими вузькими фалдами ззаду чи ще якийсь останній писк моди.
Тарновському стали нашіптувати, що кравець, мабуть, володіє гіпнозом, коли ви
кройку робить на один костюм, а шиє два.
Занепокоїло це і Тарновського. Для експерименту він поклав у своєму кабінеті
сувій дорогого сукна, покликав Федора Мироновича і загадав, щоб той при ньому
викроїв з нього заготовку на пошиття нового костюма. Хоч як слідкував поміщик,
та нічого дивного не помітив. Майстер справився з роботою чітко у присутності за
мовника. Викроєну тканину забрав, решта ж залишилась у кабінеті.
Та на свято знову обидва, пан і кравець, вийшли в однаковісіньких костюмах.
— Федоре Мироновичу, нічого тобі не буде, тільки скажи, як робиш, що викроюєш
один костюм, а шиєш два? — доброзичливо Василь Васильович звернувся до кравця.
Федір Миронович продемонстрував, показуючи все за чергою. Секрет полягав
у тому, що він умів так скласти мануфактуру, що викроював два костюми одночасно.
На цьому розповідь про умільця-пошивача можна було б і закінчити. Він корис
тувався великою шаною не тільки у маєтку поміщика, а й далеко за межами слав
нозвісної Качанівки. Але це поки що і вСІ відомості про самородка-кравця. Давно
я веду пошукові роботи, щоб довідатись прізвище відомого майстра, звідки він ро
дом і чи залишився у нього хто з рідних. До цього часу мої старання безрезультатні.
Не роздобули про нього відомостей і наукові працівники Качанівського заповідника.
Та, сподіваюсь, що колись-таки пошуки увінчаються успіхом.
Тихенько несе свої сині води В'юнниця — одна з численних річок нашої України.
Саме вони утворюють басейни українських гідрогігантів — Дніпра, Десни, Південного Бугу.
На території Ніжинщини річка В'юнниця існує з давніх часів, бо саме вздовж її
течії знаходяться археологічні пам'ятки 3—2 тис. до н. е. та поселення часів Київської
Русі в районі сіл Григоро-Іванівка і Крапивна, які зафіксовані на карті археологічних
пам'яток Ніжинського повіту (сучасного району) 19 століття.1
Перша офіційна згадка про річку В'юнниця, знайдена мною на даний час, містить
ся в «Малоросійській переписній книзі 1666 року», де зазначається, що село Крапивна
розташоване на р. Крапивна (Крапивна — офіційна назва річки в 17—19 ст.).2 Згадує
ться вона також і в інших документах тих часів: в «Генеральному слідстві про маєтки
Ніжинського полку 1729—1730 pp.», в «Генеральному описі Лівобережної України
1765—1769 pp.». У першому документі говориться про те, що на річці Крапивна
в районі села Синяки (сучасна назва — Григоро-Іванівка) стояв млин, яким володіли
Василь КРИЦЬКИИ.
РІЧКА
132 С іверянський літопис
|