Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського

У травні 1998 року у колишній гетьманській столиці відбулася наукова конференція, присвячена 270-й річниці з дня народження останнього гетьмана України Кирила Григоровича Розумовського. Пропонуємо увазі читачів деякі розвідки, повідомлення, заслухані під час заходу....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1998
Автор:	Бузун, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1998
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Батуринські читання
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200686
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського / О. Бузун // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 26-41. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200686
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2006862024-12-19T19:51:15Z Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського Бузун, О. Батуринські читання У травні 1998 року у колишній гетьманській столиці відбулася наукова конференція, присвячена 270-й річниці з дня народження останнього гетьмана України Кирила Григоровича Розумовського. Пропонуємо увазі читачів деякі розвідки, повідомлення, заслухані під час заходу. 1998 Article Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського / О. Бузун // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 26-41. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200686 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Батуринські читання Батуринські читання
spellingShingle	Батуринські читання Батуринські читання Бузун, О. Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського Сiверянський літопис
description	У травні 1998 року у колишній гетьманській столиці відбулася наукова конференція, присвячена 270-й річниці з дня народження останнього гетьмана України Кирила Григоровича Розумовського. Пропонуємо увазі читачів деякі розвідки, повідомлення, заслухані під час заходу.
format	Article
author	Бузун, О.
author_facet	Бузун, О.
author_sort	Бузун, О.
title	Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського
title_short	Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського
title_full	Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського
title_fullStr	Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського
title_full_unstemmed	Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського
title_sort	батурин часів гетьманування к. г. розумовського
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1998
topic_facet	Батуринські читання
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200686
citation_txt	Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського / О. Бузун // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 26-41. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT buzuno baturinčasívgetʹmanuvannâkgrozumovsʹkogo
first_indexed	2025-02-05T04:05:48Z
last_indexed	2025-02-05T04:05:48Z
_version_	1823188817105911808
fulltext	БАТУРИНСЬКІ ЧИТАННЯ У травні 1998 року у колишній гетьманській столиці відбулася нау кова конференція, присвячена 270-й річниці з дня народження останньо го гетьмана України Кирила Григоровича Розумовського. Пропонуємо увазі читачів деякі розвідки, повідомлення, заслухані під час заходу. Олег Бузун БАТУРИН ЧАСІВ ГЕТЬМАНУВАННЯ К. Г. РОЗУМОВСЬКОГО Стародавній Батурин... Колишня гетьманська столиця. На його те ренах творилася історія української державності. Батурин був значним політичним, економічним та культурним центром Лівобережжя (XVII— XVIII ст.). Місто пройшло шлях від невеликої прикордонної фортеці (Батури) до столиці (Батурин). З цією назвою пов’язане життя та діяльність багатьох відомих в Україні достойників. Серед них: гетьмани — І. Брюховецький Д. Многогрішний І. Самойлович І. Мазепа Д. Апостол К. Розумовський, державні діячі П. Орлик В. Кочубей І. Чуйкевич Г. Теплов, релігійні Д. Туптало Г. Одорський, культурні С. Величко К. Левицький І. Усенко Мігура та багато інших видатних особистостей. Уперше на політичній арені Батурин з ’являється 1663 року, коли гетьманом І. Брюховецьким та російськими послами обговорювався проект договору між Україною та Росією, так звані «Батуринські статті». Гетьманською резиденцією Батурин було проголошено за наказом російського царя Олексія Михайловича Романова у 1670 році. «Д. Мно гогрішний обрав собі гетьманське житіє в Батурині, а за ним й інші гетьмани там живуть...», — записано в Чернігівському літописі.1 За ча сів гетьманування І. Самойловича та І. Мазепи Батурин розбудовувався й перетворювався на місто європейського зразка. Його прикрашали чи 26 Сіверянський літопис сленні куполи церковних храмів, гетьманські палати надійно захищали оборонні фортифікаційні споруди, місто користувалося Магдебурзьким правом, тут знаходилася вища державна адміністрація — генеральна старшина. Трагедія 1708 р. надовго викреслила Батурин з політичного життя України. Від блискучої мазепинської столиці залишилися тільки руїни.2 Зруйноване, спалене, стерте з лиця землі московським генералом Мен- шиковим, місто ще довго перебувало у такому жахливому стані. За ча сів гетьмана І. Скоропадського резиденцію було перенесено до Глухо ва, а в Батурині заборонили навіть поселятися. Спроби гетьмана Д. Апо стола повернути резиденцію у Батурин були невдалими. Відродитися, піднятися з колін, згадати свою колишню славу й сто личну велич місту вдалося лише у середині XVIII ст. за часів гетьма нування К. Розумовського. За наказом російської цариці Єлизавети Петрівни 1750 року в Україні було знову відновлено гетьманство. За протекцією старшого брата Олексія Розумовського та за допомогою козацької старшини гетьманом став 22-річний Кирило Григорович. 24 липня 1750 року її імператорська величність Єлизавета Романо ва видає царський указ, у якому зазначалося: «Ми Вам, нашему Гет ману, повелели резиденцию свою иметь в Батурине, так как и прежние гетьманы оную там же имели и бывший тамогород возобновить и при заложении онового учинить освящение по церковному чиноположению». Далі в указі сказано: «...регулярно будувати і під регулярні будинки місця брати...».3 Таким чином, з волі цариці, столиця українських геть манів знову повертається до м. Батурина. Можливі причини перенесення резиденції були такі: І. Створена протягом десятиліть історична традиція, яка згадується у царській гра моті: «...и прежние гетьманы оную там же имели...». Мається на увазі м. Батурин, який перед Розумовським був резиденцією Д. Многогрішно го, І. Самойловича та І. Мазепи. Саме цим пояснюються і дії Д. Апо стола. 2. У свою чергу віддавав перевагу Батурину й гетьман К. Розу- мовський. Відомий дослідник родини Розумовських, князь О. Василь- чиков, у своїй праці наводить листа гетьмана до графа М. І. Воронцова, у якому Кирило Григорович пише: «...я еду в Батурин, а то место, на ко тором я поселился в Глухове, является гнусным по сырости, низости и болотной земле». Окрім цього, звертаючись тепер уже до імператриці, Розумовський скаржиться на місцевий клімат: «..не снесу глуховского сырого и гнилого воздуха».4 3. Сприятливі кліматичні умови Батурина доповнюються ще й вигідним природно-географічним положенням: а) міс то розташовувалося на високій терасі р. Сейм. Природно захищене кру тими схилами та протікаючими річками; б) знаходилося поблизу ста - рого Московсько-Київського тракту; в) скорочувалася відстань до Киє ва; г) надавалася можливість широкого використання невичерпного водного потенціалу Сейму, інших природних ресурсів та корисних ко палин. На нашу думку, перераховані вище причини сприяли перенесенню гетьманської резиденції з Глухова до Батурина. Гетьман Розумовський розпочинає поступове відновлення та розбу дову занедбаного Батурина. Реконструкція міста здійснювалася під орудою багатьох відомих на той час архітектурних митців. На думку дослідниці І. Слюнькової, батуринським будівництвом керував спочатку архітектор О. В. Квасов, який водночас очолював петербурзьку комісію кам’яного будівництва та керував спорудженням гетьманського палацу в Глухові. Потім, цілком ймовірно, керівництво перейшло до рук геть манського радника й доглядача Григорія Теплова, який з часом і очо лив спеціально засновану «експедицію з Батуринського будівництва». Сіверянський літопис 27 Розорений і спалений Батурин, на думку гетьмана К. Розумовського, повинен був перетворитися в добре забудоване місто, справжню столи цю України. За планом реконструкції в Батурині мали з ’явитися кам’я ні споруди генеральної канцелярії та ген. суду, гетьманської садиби, лі карні, церков та шкіл. Планувалося широке будівництво промислових об’єктів, розроблявся план відкриття університету.5 Зведення міста планувалося здійснити «національною забудовою». Кошти для цього мали б надходити з Малоросійської військової казни. Батурин перебудовувався як адміністративний центр з регламентовани ми функціонально-планувальними вимогами і становим зонуванням міських територій.6 Під керівництвом відомих тогочасних архітекторів (Квасова, Ріналь- ді, Кваренгі, Львова, Камерона та інших) та з відома гетьмана розроб лявся детальний план міського будівництва. Цей план і до сьогодні не зазнав суттєвих змін. Дослідниця І. Слюнькова наводить дані про «То пографічний план містечка Батурина 1813 року», знятий у зв’язку з пе редачею міських будівель військовому відомству. На наведеній прори- совці з цього плану видно провідні архітектурні домінанти міста: пря мокутна площа ринку з храмом, квадрат садибного комплексу К. Розу- мовського, частина Гончарівського містечка. Як і раніше, зберігався принцип просторового поділу міста, яке складалося з його регулярним характером забудови і мальовничо влаштованим палацо-парковим ан самблем. Окрім цього плану, у джерелах згадується ще й Етінгерівпро- ект будівництва7 Територія тогочасного Батурина глибокими ярами поділялася на три частини. Центральна і північна були освоєні у період заснування міста. Південна частина була, обрана Розумовським для розміщення но вої резиденції. На думку Слюнькової, використовувалася променева сис тема вулиць, що сходилися біля перехрестя транзитних зовнішніх доріг на майдані Конотопського проїзду. Ця система з ’єднувала міську час тину маєтку і посади при новому палаці. Місто розділялося на десять районів: Побожовку, Горбанівку, Мох- новку, Гончарівку, Охматівку, Тепловку, Кочубеївщину, Троєщину, Мо гилки, На машині. Ці райони перераховує у своїх дослідженнях М и хайло Ісаєнко, але інші краєзнавці, окрім вище згаданих, називають ще три батуринських райони: Центр, Млини, Дубовщину. Місто розташовувалося на п ’яти пагорбах — горах: Покровській, Степанівській, Базарній, Семенковій та Тепловській. 8 Вулична мережа посадів зберігала середньовічний і регулярний ха рактер. Серцевиною міської частини була розпланована за прямокут ною системою територія старого замку з розкритим у бік річки прямо кутним майданом ринку і розташованим на ньому храмом Св. Воскре сіння, Центром палацової частини мав стати садибний комплекс (мова про який буде йти далі), з основного палацу і двох симетрично постав лених двоповерхових флігелів, які з ’єднувалися б з палацом решітча- тою огорожею і разом створювали парадний двір. Соборний храм по серед ринкового майдану і палац, що розташовувався на високому бе резі, виступали у бік заплави Сейму, формували панораму міста і річ ки, У панорамі розкривається типова для власницьких міст двочастин- на забудова. Образ міста творять парадна архітектура палацо-садибно- го ансамблю панського двору і посадська забудова міста при резиден ції зі своїм центром — ринком і храмом, збудованими у формах тради ційної місцевої архітектури.3 За роки правління К. Розумовського Батурин знову поступово пе ретворюється у місто європейського рівня. Центральна вулиця носила 28 Сіверянський літопис назву «Петербурзький проспект», а сам Батурин ще називали «Малим Петербургом». Ще з мазепинських часів Батурин мав розгалужену мережу підзем них сходів, тунелів і ходів. Мазепині підземки, мабуть, були розширені за часів гетьмана Розумовського. Принаймні, за давнім переказом, іс нував підземний хід, що з ’єднував церкву Св. Воскресіння та палац Ки рила Григоровича. Батуринська економія. Культурний розвиток Починаючи з другої половини 18 ст., в Батурині розвивається ману фактурна промисловість, виникнення якої пов’язується з підприємниць кою діяльністю К- Розумовського. Всі промислові об’єкти на землі Ба- туринщини становили економію графа Розумовського. У 1751 — 1752 pp. було споруджено батуринську цегельню. Для то го часу це було велике мануфактурне підприємство, 71 будівля якого простягалася на 100 сажень завдовжки. Кожна з п ’яти збудованих пе чей вміщувала до 80-ти тис. шт. цегли.10 На чолі цегельні стояв бату- ринський сотник. Кількість працюючих людей і саме виробництво цегли не були постійними. Робітними людьми були арештанти та кріпаки. Оскільки цегельня обслуговувала переважно загальнодержавні потре би, то й постачання її- робочою силою відбувалося шляхом мобілізації та на кошти військової генеральної канцелярії, вільнонайманих на це гельні не було. Робітних людей на роботу запрошували по ордерах, а 300 фахівців закріплялися за цегельнею на кілька років, крім фа - хівців, які одержували по три копійки на добу, нікому більше не платили. Але всі працюючі на цегельному заводі звільнялися від так званого «порціонного та раціонного податку». Цей податок сплачувався з коштів військової генеральної канцелярії. 11 У 1753 році на Батуринській цегельні було вироблено 2499778 шт. цегли, а в 1754 році — 3297713 шт., кількість робочих днів у 1753 р. ста новила 119, а в 1754 р. — 105.12 На початку 50-х років була заснована і успішно почала діяти Ба- туринська лісопильна фабрика. За 1752— 1757 pp., вона виробила понад 50 тис. шт. дошок. Продукція лісопильні була вкрай необхідна для то гочасного будівництва. Вагому підтримку будівництву надавав заснований у Батурині ще в 1740 році кінний завод. На той час підводи були єдиним транспортом, який використовували для перевезення вантажів. У цей же час у місті виникає завод листового золота та срібла й завод керамічних плит — невеликий, але достатньо продуктивний. За свідченнями історика О. Лазаревського на ньому вироблялися: «...гла зурованные и расписные изразцы».13 У 1756 році в Батурині була заснована й успішно діяла протягом 90 років змішаного типу суконна мануфактура. Споруджена на власних землях графа Розумовського, Батуринська суконка була одним з найста ріших і найбільших типових підприємств Чернігівщини в другій полови ні XVIII ст. Спочатку мануфактура мала 12 ткацьких верстатів, що виробляли сукно та полотно. Обладнання розміщувалося у 4 кам’яних і дерев’яних будівлях. Машини приводилися у рух водою р. Сейм. Весною під час повені робота на підприємстві ускладнювалася. Щоб запобігти пере боям у постачанні прядива, в селі Великий Самбір розмістили філію Батуринської суконної мануфактури. Це давало можливість частково вирішити проблему. У Великому Самборі працювало 100 чоловік пря дильників, які користувалися дерев’яними прядками.14 На Батуринській фабриці виробляли тканину в першу чергу для власних потреб родини Розумовського. З сукна шили одяг для козаків. 29 Сіверянський літопис що входили до складу особистої охорони гетьмана. Лляне полотно йшло на оформлення інтер’єру палаців. Згодом виробництво розширялося, якісно покращувалося оснащення підприємства. Поставки сукна та ін ших вовняних тканин вже не обмежувалися гетьманським двором. За свідченням О. Нестеренка, починаючи з перших років XIX ст., продук ція батуринської мануфактури використовувалася на військові потреби імперії (шинелі для солдат). Однією з необхідностей існування суконної мануфактури була потре ба в фарбуванні сукна. Для цього використовувалися високотривкі при родні барвники, які в різних сполученнях утворювали широку гаму від тінків. При батуринській мануфактурі було споруджено дерев’яну фар бувальню, довжина якої 8, а ширина — 4 сажні й два аршина. Сукно фарбували в 3 великих і 2 малих мідних казанах. Поряд з фарбувальнею стояв флігель, у якому промивалося сукно. Він мав довжину 20, ширину 5 сажнів і користувався однією промив ною машиною. Машина приводилась у рух за допомогою двох коней. У цьому ж флігелі жило 50 сиріт, які утримувалися на власні кошти Ро- зумовського і, очевидно, використовувалися на мануфактурному вироб ництві. Для миття вовни була створена мийка на 10 корзин, а при ній амбар для зберігання. Тут же розташовувалася лазня. «Валениє» сукна відбувалося на спеціальних сукновальнях. Голов на з них розташовувалася на річці у вигляді машинного водяного мли на при трьох колесах на 16 гніздах. Але на цій сукновальні робота ве лася лише у літні та осінні місяці. Взимку та навесні робота була не можливою. Щоб не припиняти виробництва протягом року, були побу- 15довані ще 3 великі сукновальні на невеликих озерах. За даними 1797 року на суконній мануфактурі Розумовського «ка зенных и приписных» селян не було. Тут працювали «определенные оди ножды навсегда крестьяне его сиятельства, живущие в економических деревнях, кои употребляются для работы мужского пола 120 душ, а женского 60 душ». Керували виробництвом два іноземні майстри: один — по сукну, ін ший — по фарбуванню. Плата була мізерною. Мануфактура працюва ла майже весь рік, лише під час жнив (липень— серпень) вона частково припиняла свою роботу.16 У кінці XVIII ст. на батуринській суконній мануфактурі було нала годжено виробництво килимів.17 Серед інших батуринських підприємств досить відомим був і завод воскових свічок. Ця мануфактура, як і попередня, виникла у другій по ловині 50 років XVIII ст. Тільки у 1786— 1787 pp. на ній було виробле но й перероблено до 400 пудів воску. Завдяки високій якості свічок, про дукція батуринського виробництва поставлялася не тільки до україн ських міст і царського двору, а й за кордон. Білі батуринські свічки користувалися великою популярністю у тогочасних споживачів. У 1760 pp. графом Розумовським було здійснене ще одне потужне будівництво у Батурині. Використовуючи водяну енергію швидкоплин ного Сейму, на річці, перегородженій греблею — механіком Гіржбер- гом, був збудований цегляний млин, аналогів якому не було на терито рії тогочасного Лівобережжя. Млин мав 13 коліс мукомельних і двоє сукновальних. Використовуючи сучасне на той час обладнання для во дяного млина, граф Розумовський частково вирішував для Батурина проблему перемолу зерна на борошно. Через річку Сейм було збудова- 19но декілька мостів, з них 2 цегляних. Крім млинарства, у Батурині розвивалися ще й шовківництво, вів чарство та бджільництво. У 1772 році графом Розумовським у місті бу Сіверянський літопис 30 ло закладено великий шовковичний сад. Тут розводили шовкопрядів, з коконів яких виготовляли пряжу. Так, на Чернігівщині започатковува лося розведення тутових шовковичних червів. Одна з вулиць на околи- ці міста й досі називається «Шовковиця».20 Підприємницька діяльність Розумовського не залишала поза ува гою й бджільництво. У 3772 році в Батуринській економії нараховува лося 1912 вуликів. В основному використовували вулики: колоди, дуп лянки та бортні. Розвиток млинарства, бджільництва та шовківництва доповнювався існуванням у Батурині інших ремесел та промислів: винокуріння, медо- і пивоваріння, чумацького промислу. Але головним заняттям батурин- ців залишалося землеробство, скотарство, овочівництво та садівництво. Процвітала у Батурині й місцева торгівля. 4— 5 разів на рік збиралися ярмарки: 1 — «Скотний» — на другу неділю великого посту. 2 — «Похвальний» — на п ’яту неділю великого посту. 3 — «Маковійський» — першого серпня. 4 — «Дмитріївський» — 26 жовтня. 5 — «Миколаївський» — у грудні. На цих ярмарках, крім звичних товарів, продавали щось особливе, притаманне кожному. Найбільший з них був Дмитріївський, що давав від 9,5 до 10 тисяч виторгу. Ярмарки збиралися на великій центральній площі. Поряд розташовувалася ціла мережа магазинів та лавок. За де якими джерелами їх нараховувалося аж 61, у т. ч. 42 шинки. Проте, на нашу думку, ця цифра досить завищена. Наприклад, дані з «Чернигов ских губернских ведомостей» такі: «Всех лавок в Батурине 6: одна крас ная, две бакалейных и три мелочных». Існував у Батурині і магазин для галантерейних товарів. Крім ярмарків, щоп’ятниці у Батурині збирався ще й багатолюд ний торг, декілька разів на тиждень постійний базар. Батуринські куп ці продавали різні речі, вибір товарів був досить широким. 21 Розвиток культурного життя столиці У цей період у Батурині діяло дві церковно-приходські школи, одна лікарня та функціонувала перша приватна на Україні аптека Бетихфе- ра. До речі, Батуринська лікарня довгий час була єдиною сільською лі карнею на Україні (після 1764 p.). У 1760 році був детально розроблений план заснування та діяльно сті у Батурині Малоросійського університету. За' свідченням Васильчи- кова, цей задум виник у Кирила Розумовського під впливом І. Ш увало ва. За зразок було взято статути німецьких університетів. Навчальний заклад передбачав у своїй основі чотири наріжні камені: прибуток, за кон, семінарію та професію. Причини заснування університету: а) при родна тяга українців до навчання, б) недостатня кількість навчальних закладів на території тогочасної України.22 На утримання Батуринського університету передбачався податок— тимчасовий і довічний. Перший з них у сумі 20 тис. карбованців мав за безпечити будівництво навчального корпусу та інших споруд допоміж ного призначення, житлових будинків для професорсько-викладацького складу та студентів, оплату за виклик на період навчання вчених із за рубіжних країн, влаштування друкарні, ботанічного саду, анатомічного корпусу, придбання бібліотеки, приладів, інструментів тощо. Тимчасовий фонд мав складатися із запровадженого податку на один рік на всі млини, добровільних внесків від гетьмана, генеральної, Сіверянський літопис 31 полкової, сотенної старшини, для обліку яких передбачалося введення спеціальних шнурових книг. «Вічний» прибуток, передбачений на поточну діяльність університе ту, мав складатися із надходжень від Батуринського монастиря, частко во від митних зборів, від друкарні та продажу книг тощо. За гетьманом залишилося пожиттєве право фундатора й протек тора Батуринського університету. Ректор на зразок європейських уні верситетів мав бути президентом директоріуму, який складався із «пер востатейных» професорів. Внутрішній розпорядок діяльності університе ту мав обумовитися правилами, складеними ректором та професорами, затвердженими гетьманом особливим універсалом. Передбачалося, що вступники складають екзамени, в результаті яких ректор вписує їх в університетські книги і надсилає до того профе сора, лекції якого мав слухати студент. Випускники класу риторики Киє- во-Могилянської академії з гарними атестатами мали право вступу до Батуринського університету без екзаменів. Усім студентам надавалося право носити шпагу або шаблю. У Батуринському університеті мало діяти 9 кафедр (професур): ла тинського красномовства, логіки, натурального права і юриспруденції, старожитностей, історії та геральдики, експериментальної фізики і ма тематики; теоретичної і практичної фізики, анатомії, хімії, ботаніки та натуральної історії. Курс навчання мав тривати три роки. Крім того, при Батуринському університеті передбачалося заснува ти семінарію на 40 осіб (з бідних шляхтичів та різночинців), в якій уч ні мали пройти курс підготовки для вступу в університет, вивчати ла тинську, французьку, грецьку мови, коротку, історію, географію. Закін чивши університет, вони повинні були залишитися працювати в ньому спочатку вчителями, потім магістрами і, нарешті, професорами. При університеті планувалося відкрити лабораторію, церкву, лікар ню, економічну контору, карцер, гаупвахту тощо.23 Заснований у Батурині університет, на думку гетьмана Розумов- ського, мав би частково вирішити складні питання освіти на Лівобереж ній Україні та сприяти більш грунтовному культурному розвитку геть манської резиденції. Та, на жаль, проект створення й функціонування першого в Україні світського вищого навчального закладу так і зали шився на папері. Українська феодальна державність, що вже стояла на порозі своєї загибелі, не могла забезпечити здійснення цього задуму. До цього додамо й негативне ставлення російських царів до розвитку освіти на Україні. Блискуча гетьманська ідея була загублена.24 Але, незважаючи на це, культурне життя Батурина розвивалося. У місті працювала ціла група придворних живописців (найвидатніший Г. К. Левицький, І. Усенко), музичних колективів. Функціонувала му зична та міська читацька бібліотеки. Останню доглядав французький бібліотекар Адам. У цій графській бібліотеці знаходився й літопис Ба турина, грунтовне тогочасне історичне дослідження про місто. Розумов- ський хотів подарувати свою бібліотеку Ж- Ж- Руссо. Гетьман мав у Батурині і велику картинну галерею. Серед багатьох полотен тут були портрети Мазепи, Полуботка, Дорошенка, Палія, Орлика та інших.25 К. Г. Розумовський збудував у Батурині три православних храми: 1781 рік з Городищечка (с. Матіївка) у Батурині була перенесена де рев’яна церква Іоанна Богослова, 1789 рік — збудована кам’яна церква Покрови Богородиці, 1803 р. — кам’яна церква Святого Христового Вос кресіння (усипальниця). Продовжував функціонувати Батуринський Крупицький монастир. 32 Сіверянський літопис Управління гетьманською резиденцією за часів К. Г. Розумовського Як відомо, до гетьманування Розумовського Батурин вже був ліво бережною столицею. У ньому зосереджувалася вища державна адміні страція, місто користувалося самоуправлінням за Магдебурзьким пра вом. Останнє діяло на Україні до 1831 року, часів правління російського царя Миколи І. Після війни Б. Хмельницького Магдебурзьке право у містах поєднувалося з козацькою владою. На козаків розповсюджува лася влада сотника, а на міщан — війта. Б. Хмельницький створив власну українську державу. У терито ріально-адміністративному поділі Україну розділено на: полки, сотні, курені. Батурин був сотенним містечком до 1669 року. З 1669 (1670) — по 1708 pp. Батурин — резиденція українських гетьманів. Після траге дії 1708 р. і по 1750 р. — Батурин невелике волосне містечко, в якому зберігалося сотенне управління. Цю думку підтверджують літератор - краєзнавець В. Бондаренко та М. Ісаєнко: «До времен Розумовского Батурин был сотенным городком...». У Батурині знаходилася особлива Сотенна Канцелярія при правлін ні, на якому вирішувалися всі найголовніші державні, судові, правоохо ронні та інші справи дворян, козаків, духовенства. До складу сотенної канцелярії входили — сотник та сотенна старшина: сотенний отаман, осавул, суддя, обозний, хорунжий і писар. Справами міщан займався магістрат. Зазначимо, що магістрат був підвідомчий канцелярії. Війти та бургомістри призначалися володарями міст з міщан. Магдебурзьке право в сотенному містечку Батурині залишилося ще й при правлінні гетьмана К- Розумовського. Міське самоврядування по єднувалося з владою сотенної канцелярії. У відомстві Батуринської сотні перебувало: 114 сіл (деликих і ма лих) та хуторів: 1597 виборних козаків: 3940 козаків («подпомошни- ков»): 3643 дворян, різночинців і посполитих. Населення міста за часів Розумовського сягало понад 9000 чоловік. 26 Батурин, як сотенне містечко, а потім і як відновлена Розумовським резиденція, не міг не мати власного герба. На жаль, до нашого часу не збереглося достеменного зображення такого знака. На початку 90 ро ків нашого століття чернігівськими науковцями було знайдено опис Ба- туринської печатки XVII ст. За цим описом на ній було зображено: «У колі серцеподібну фігуру, в якій розміщено хрест, зліва від фігури — зірка, справа — півмісяць. Серце справа наліво перетинає древко пра пора трикутної форми». По колу йде напис: «Печать места его царского ве Батур».27 У XVIII ст. напис навколо печатки вже було змінено: «Пе чать места Батуринска», але залишилися незмінними її головні симво ли: зірка, хрест, півмісяць. У період гетьманування Розумовського на печатці Батуринської сотенної канцелярії, за твердженням М. Ісаєнка, було зображено: «На нижней части луна вверх рогами, вверху луны крест, вверху креста звезда, а кругом надпись: «Печать меска Батурин- ска». Даючи такий опис, Ісаєнко посилається на свідчення Милорадо- вича, який у «Материалах для истории Южной Руси» згадує про вище описану батуринську печатку. Слід вважати, що подібні символи по винен був мати і герб Батурина. 28 За часів Розумовського Батурин знову, але вже востаннє (протягом 14-ти років),—резиденція українських гетьманів. Поступово здійснюється відбудова, розвивається економіка й удосконалюється система управ ління. Органи управління, що не мали чіткої системи та не були від працьованими, непокоїли гетьмана. К. Розумовський бачив необхід ність радикальних перетворень у цій сфері державотворчого процесу. Сіверянський літопис 33 1763 рік — на Україні проводиться судова реформа К. Розумов- ського. Ніжинський полк, до складу якого входила і Батуринська сот ня, поділявся на повіти: Глухівський, Батуринський і Ніжинський. 29 Отож на початку 60-х років XVIII ст. Батурин — центр повіту. Як й інші, Батуринський повіт мав: Земський, Гродський (міський) і Підко- морський суди. По сотнях залишалися сотенні суди, але вони вирішу вали тільки дрібні справи. Всі важливі питання вирішував Батурин- ський суд. Розглядалися карні, цивільні та межеві (земельні) справи. Судді, підсудки і земські писарі вибиралися вільними голосами з шлях ти того повіту, до якого належав суд. Земський суд збирався три рази на рік. Міщани судилися власним судом. Після скасування гетьманства у 1764 році генерал-губернатор Ру- мянцев-Задунайський у Батурині, як повітовому місті, заснував комі- сарство. Комісари вибиралися на свою посаду землевласниками. Окрім цього, генерал-губернатор у тих містах, де не було коронних володінь, засновує у 1766 році ще й «доглядацтва». Така структура була створе на й у Батурині, де було багато коронних земель.30 Названі установи проіснували до 1775 року, коли за найвищим на казом створювалися намісництва. Земські і повітові суди, а також со тенні канцелярії, комісарства і доглядацтва скасовувалися. З 1782 року Батурин — центр волості Конотопського повіту Нов- город-Сіверського намісництва. А з 1802 року Батурин—містечко Чер нігівської губернії Конотопського повіту. 31 Палацово-парковий комплекс графа К. Г. Розумовського в Батурині. Розбудова міста Охарактеризувавши політичний, економічний та культурний розви ток гетьманської резиденції, зупинимося на найголовнішому і найпре- краснішому творінні будівництва графа Розумовського в Батурині — його неперевершеному палаці. Архітектурна перлина, «симфонія у ка мені» залишилася у місті нагадувати нащадкам про часи славетного гетьмана. Після 1764 року Розумовський залишає Росію і протягом 13 років перебуває за кордоном. Повернувшись, граф 10 років прожив у Петер бурзі й 7—у Москві. З 1794 року Розумовський переїхав на постійне про живання у Батурин, де прожив 9 останніх років свого життя. Оселив шись у колишній власній резиденції, Розумовський тепер вже сам без посередньо контролює батуринське життя. Особлива увага надається будівництву палацу, спорудження якого охоплене ореолом таємничості. В історичних джерелах існують розбіжності стосовно того, чи було розпочато будівництво на цій території ще Тепловим, чи, можливо, його розпочав уже Розумовський. Нам відомо, щ'о за Теплова деяке будів ництво вже велося, але, за свідченням дослідника Горностаєва, саме Кирило Григорович контролював основні моменти спорудження пала цу, якому все ж таки в переказах за місцем побудови була дана назва «Тепловка». 32 У 1760 році за наказом російської цариці Єлизавети Петрівни Ба турин з усіма промисловими та іншими спорудами був подарований графу Кирилу Григоровичу.33 Отримавши колишню мазепинську столи - цю у приватне володіння, Розумовський у грудні цього ж, 1760 року ро бить цінний подарунок Г. Теплову. У рукописі офіцера-краєзнавця П. Скокана приводиться ця дарча: «Дарственная запись. Сделанная гетьманом Розумовским Григорию Николаевичу Теп лову на усадьбу в г. Батурине. 34 Сіверянський літопис Ея императорского величества Малые России обеих сторон Днепра и войск запорожских гетьман, действительный камергер, императорской санкпетербурсской академии наук президент... граф Кирилл Разумов - ский господам генеральным старшинам, полковникам, старшинам пол ковым, сотникам и протчим чинам, а особливо волости нашей батурин - ской управителю и кому о сем ведать надлежит объявляем. Имея мы в настоящем нашем собственном владении... город Бату рин со всеми пренадлежащими к нему селами, деревнями и всякими угодиями, и желая оный город Батурин распространить и населить знат ными домами, по собственной воле и соизволению, из вышепомянутых вечнопожалованых нам городовых батуринских земель, яко из собствен ных определили мы ныне статскому советнику Григорию Теплову, под строение дому его, лежащую за городом, на урочище между Городком и Гончаровкою, которые земли простираюся... И во утвердждении всего вышеизложенного сей наш универсал вместо правного устного запису, за подписом нашим и печатями как собственною нашею графскою, так и национальною малоросийскою, дан в Глухове, 1760 года, Декабря 3 дня. Гетьман граф К. Розумовский». 34 До подарованої садиби Теплов прикупив ще низку навколишніх зе мель і розпочав спорудження тепер уже власного будинку. Він встиг збудувати два дерев’яні флігелі на кам’яних фундаментах і запланував зведення головної кам’яної будівлі, до якої прилягав розбитий за англій ським зразком парк. Але довести свій задум до логічного завершення Теплову не вдалося. Будівництво було перервано скасуванням гетьман ства у 1764 році. Колишньому вихователю, дораднику, а точніше догля дачу Розумовського, враховуючи його нову посаду статс-секретаря імператриці, батуринські володіння були не потрібні. У І772 році Г. Теплов продає тепер уже колишньому гетьману К. Розумовському раніше останнім же подаровану садибу. П. Скокан приводить і цей документ: «Купчая крепость на продажу Тепловым графу Розумовскому усадьбы и хутора Скритино. 1772 году, сентября 28 дня. Я нижеподписавшийся тайный совет ник, сенатор и кавалер Григорий-Николаевич сын Теплов у всякого су да и кому о сем ведать надлежит, обьявляю: продал я с доброй моей воли его сиятельству генерал фельдмаршалу и разных орденов кавале ру графу Кирилле Григорьевичу Розумовскому, дом мой, состоящий не жинского полку в городе Батурине со всем строением каменным и де ревянным, построенным мною на земле, уступленной мне от его ж сия тельством, в 1760 году, декабря 3 дня, яко тогда бывшего гетьмана... а взял я за все то недвижимое мое имение от его сиятельства денег де сять тысяч рублей, которые мною от его сиятельства принять сполна... Судия земский повету батуринского Петр Забела Подсуди я земский повету батуринского Самойло Гриценко Писарь Земский Федор Порохонский». 35 Придбавши цю землю, Розумовський наказав своему управителю зарахувати її до батуринської економії. Виконуючи цей наказ, батурин- ський управитель Гефштейн зробив детальний опис тепловеької сади би: «На ней в. і 772 г. находилось два флигеля в десять комнат каждый, зачатое каменное строение в семи комнатах, о четырех только сведён ных окнах и трех сенях...». Сіверянський літопис 35 Як бачимо, після цієї купчої грамоти місто вже повністю належа ло графу Розумовському. Колишній гетьман до останніх своїх днів не залишав надії на відродження Батурина й прикладав для цього багато власних сил та енергії. Слід зазначити, що будівництво часів Розумовського в Батурині, таїть у собі ще чимало нез’ясованого і нерозкритого. Це, зокрема, по в ’язане з палацово-парковим комплексом, проте невизначеність стосує ться й інших питань. Одне з них — місцерозташування садиб Розумов- ського в Батурині. Де і скільки їх було — залишається не з ’ясованим. Різні точки зору стосовно цієї проблеми висловлюють історики та краєзнавці. Так, вже згадуваний О. Васильчиков стверджує: «Розумов- ский жил в Батурине в сломанном деревянном доме, который он построил в начале своего гетьманства. Этот дом находился на месте, которое до сих пор называется городком и находится в 0,5 версты от Тепловки, на краю батуринской горы». 36 Німецький мандрівник Отто фон Гуннише про це: «...на самом уже выезде из Батурина стоит огромный деревянный дом, в котором жил по койный фельдмаршал. Впереди перед домом за валом, на котором по ставлены десять пушек, виден луг, а с другой стороны дома — сад из фруктовых деревьев».37 Інеса Слюнькова: «...дім гетьмана, закінчений у 1761 р., розташова ний напроти поштової станції, неподалік від Конотопського проїзду». 38 Д. Швидковський, досліджуючи архітектуру палацу Розумовсько го, свідчить: «...гетман жил в Батурине в деревянном доме, находившего ся при въезде в город, в этом доме он и умер в 1803 г.»39 Є й інші версії розташування першочергової гетьманської садиби. Спільне в них одне: до спорудження палацу гетьман жив у дерев’яній будівлі, а розбіжності в описах її розташування можна пояснити одно часним масштабним будівництвом кількох необхідних об’єктів, у тому числі й гетьманського житла. Для будівництва палацо-паркового комплексу Розумовським були покликані найкращі архітектурні майстри, художники, різьбярі та інші професіонали будівництва. Окрім визнаних майстрів, у місто доставля ли й велику кількість підсобних робітників: конюхів, ковалів, теслів і навіть каторжан. На повну потужність працювали засновані фельдмаршалом заводи і фабрики, забезпечуючи потреби будівництва необхідною продукцією. «К батуринскому строению его ясновельможности дому и других нуж ных для резиденции строєний, необходимо немалым числом разных мас теровых людей и работников: столярей искустных — 40, кузнецов — 30, плотников — 200, да для копания погребов и планирования земли, пеших работников — 200, также для вывозки лесу подвод з подвозчи ками — 300».40 Авторство архітектурного проекту палацу К. Розумовського в Ба- турині також залишається відкритим питанням. Його приписують видат ним зодчим XVIII ст. — італійцям Антоніо Рінальді і Джакомо Кварен- гі, росіянину Миколі Львову та англійцям Чарльзу Камерону і Адаму Менеласу. На думку багатьох професійних істориків та дослідників (Василь - чикова, Горностаєва, Комаріанца та інших), розпочав будівництво Ба- туринського палацу італієць Рінальді. Його участь підтверджується лис том К. Розумовського графу Воронцову від 21 липня 1757 року: «Я дер жал 5 лет архитектора Ринальди по моему собственному определе- нию».14 Цілком ймовірно, що Рінальді був автором спроектованого нав коло палацу парку. 36 Сіверянський літопис Відкриття, які було зроблено дослідниками у XIX ст. при вивченні архівних документів князя Рєпніна, свідчать, що автором палацу був Ч. Камерон. У Горностаєва знаходимо: «...план Батуринского дворца подписан Камероном». Але все той же Горностаев не виключає автор - ство ще одного італійця Д. Кваренгі. Дослідник стверджує, що в архі тектурі батуринського палацу спостерігається «двойственность архитек турных стилей», мається на увазі бароко Рінальді та класицизм Каме рона. 12 Цікаву думку стосовно цього питання висловлює дослідник Дмит- рій Швидковський. Останній не виключає участі у будівництві росій ського архітектора Н. А. Львова, але тут же посилається на те, «что Львов не понравился фельдмаршалу». У листі О. К. Розумовського до М. В. Гудовича від 12 березня 1800 року, де пишеться про приїзд Льво ва до Батурина, є слова про те, що останній прибув до міста за відсут ністю іншого архітектора, який відбув до Англії. Хто ж був цим загад ковим англійцем? Архітектор, який, мабуть, і був автором проекту па лацу. Здається, перш за все, це міг бути Ч. Камерон, але не виключає ться можливість і когось із його учнів. Відомо, що Камерон був у Анг- лії в 1791 році і, можливо, в 1797 р. У 1800 ж році він знову працює в Росії. Отож працювати у Розумовського Камерон міг тільки в 1798— 1799 pp., що співпадає з часом будівництва садиби в Батурині. Проте побудувати палац повністю Ч. Камерон, мабуть, не встиг. Документи землепобутової школи Н. А. Львова стверджують той факт, що в остан нього працював британський майстер Адам Менелас, який в 1800 році був відісланий до Англії для придбання парової машини. (Зазначимо, що Менелас приїхав до Росії у 1784 році на запрошення свого майбут нього вчителя Камерона). Довгий час Менелас був родинним архітекто ром Розумовського. Це дає можливість стверджувати той документаль ний факт, про який говорить Олексій Кирилович у своєму листі до Гу- довича. Найбільш вірогідно, що «отбывшим на родину архитектором» був якраз Адам Менелас. Швидковський зупиняється на думці, що са ме цей майстер був архітектором палацу Розумовського в Батурині. 43 На нашу думку, авторство архітектурного проекту вивчене не до кінця і потребує конкретного історичного аналізу і дослідження. Місце, де був побудований маєток, — плоске, степове. Ніде не вид но ні горбка, ні схилу. Сейм тече по широкій рівнині. Будівля обернена до міста дивним, незвичним фасадом. Три по верхи. Нижній поверх закритий винесеною наперед простою тосканською колонадою. В середині будівлі злегка виділяється.центральний ризаліт, з маленьким, неспіврозмірним з усією будівлею фронтоном. Композиція завершується великим ступінчастим аттиком. Він немовби «підтримує» своєю трикутною загальною формою «слабкий» фронтон. Складається враження неодночасності композиційного задуму. Можливо, палац пе ребудовувався і тоді додали колонаду, балкон над нею і аттик. Мож ливо, в численних руйнаціях, що спіткали маєток, були втрачені якісь важливі деталі. Бокові фасади справляють інше враження. Вони зовсім закінчені. У центрі кожного з них виступають напівкруглі башти — ризаліти, увін чані невибагливими куполками і прикрашені іонічними напівколонами. Між ними в бельетажі вікна з трикутними сандриками. Простий кар низ зверху. Рустований цокольний поверх з арковими вікнами. Замкове камін ня, навмисно грубо вирізане, прикрашає їх. Низьку тосканську колона ду не видно — вона закрита стінкою, зрясненою рустом. З іншого боку погляд зустрічає бокова колона іонічного портика, поставленого на фа саді, зверненому до Сейму. Сіверянський літопис 37 Від ріки відкривається вигляд найпараднішої частини палацу. Тут, як і на бічних фасадах, присутній напівпідвальний цокольний по верх. Над ним рустований п ’єдестал. Він облегшений тим, що стіна про різана сімома тісно поставленими арками прорізів. їх вісі співпадають з вісями інтерколумніїв портика. Прекрасні ві сім колон з тесаного каменю, увінчані іонічними капітеліями, близьки ми до тих, що були застосовані в Царськосільських теремах, Софій ському соборі Камерона. Площина широкого фронтона зайнята напів круглими так званими вікнами, які не чекаєш побачити на фронтоні. План палацу компактний, проте у ньому багато темних коридорів та сходів. В. Телепоровський пояснює це участю самого Розумовського в плануванні будинку. У кутках основного корпусу розміщені квадрат ні кімнати з вікнами на два боки. Між ними по фасадах, прикрашених портиками, розташовані ще по два злегка витягнутих за своїми пропор ціями приміщення. У бокові башти ризалітів входять дві найбільші за ли, що мають напівкруги яркери.44 Палац оточував надзвичайної краси парк. Можливо, він був спро ектований А. Рінальді і мав форму літери «Е». Тобто був заснований на честь імператриці Єлизавети. Парк мав 16 липових алей, 175 сортів слив, 106 груш та 97 яблунь. Окрім того: черешні, горіхи, персики, аб рикоси, вишні, виноград, декоративні насадження та іншу рослинність.45 Побудувавши неповторної краси палац, оточений чудовим парком, Кирило Григорович, на превеликий жаль, так і не встиг у ньому осели тися. Переїхавши до Батурина в останні роки свого життя, Розумовський вже рідко залишає свою колишню резиденцію. Графу дошкуляє нестерп на хвороба ніг. Старий, замучений подагрою фельдмаршал помирає 9 січня 1803 року. Тіло небіжчика після траурного ходу було поховане у Батуринській церкві Святого Воскресіння. Ця усипальниця споруд жена за наказом Розумовського із залишків Троїцького храму гетьмана Мазепи й існує до наших днів.46 Архітектурний ансамбль церкви відзначається такою чіткою про порційністю її складових частин, з використанням чотириколонного портика, що якраз відповідає усипальниці класичного стилю. Тіло геть мана було поховано в напівпідвальному склепі, що розташовувався у трапезній частині церкви з правого боку недалеко від входу. Склеп мав вхід, який згодом замурував один із священиків. Над могилою був по ставлений створений у 1803— 1805 pp. уславленим скульптором Іваном Мартосом з мармуру надгробний пам’ятник, що являв собою піраміду з барельєфом небіжчика та поховальною урною під флером. Під барельє- фом— епітафія, у якій перераховуються всі чини та титули, роки народ ження і смерті графа К. Розумовського. Обабіч епітафії було розміще но дві ідентичні плити із зображенням фамільного герба Розумовського і щит із короною з двоголовим орлом, який з обох боків підтримують два озброєні козаки. Унизу — девіз латинською мовою: «Славу примно жувати справами». Уся ця композиція була змонтована на тлі плоскої піраміди з чорного мармуру, що кріпилася безпосередньо до стіни хра му. Надгробок було обнесено металевою огорожею.47 Доля цього пам’ятника, як власне і склепу, — драматична. У 1927 році в Батурині завідуючим Конотопським краєзнавчим музеєм О. Поп- лавським було вчинено злочинний і варварський акт, вартий імені Ге рострата. Він, бажаючи віднайти унікальні історичні експонати, зару чившись підтримкою тогочасної радянської влади в Батурині, розкрив і пограбував могилу Розумовського. Є свідки, які донесли до нашого ча су спогади про цей акт вандалізму. Корінний житель Батурина Я. Анд- ріяко згадує про це так: «Пробивши у верхній частині отвір, я опустив ся в гробницю. На постаменті стояв на невеликих ніжках запаяний цин 38 Сіверянський літопис ковий гроб, на ньому лежало коротке з червоного шовку покривало із золотими китицями та розсипаними по ньому срібними стружками, під червоним — голубе, значно довше». За наказом комісії Андріяко від крив кришку гроба. Звідти вдарив п ’янкий запах невідомих ароматич них трав. Тіло останнього гетьмана було муміфікованим. Обличчя злег ка жовтуватого кольору, світло-русе волосся зачесане назад, зодягнутий у чорний сюртук, та кі ж брюки, через плече перекинута всипана кош товним камінням Андріївська стрічка, на грудях золота зірка, на право му боці позолочений із срібним ефесом кортик, також всипаний кош товностями. В узголів’ї — срібна ікона Богородиці. З правого боку ле жала гетьманська булава із вправленими у неї коштовностями. Під но гами лежала квадратна, а під головою — кругла коробочки. В одній були бальзамоване серце, в іншій — печінка гетьмана. Усі ці реліквії Андріяко подав наверх. Поплавський, заволодівши цінними знахідка ми, перевіз все це до Конотопа. Згодом цей вчинок археолога-самозван- ця було засуджено, але гетьманські реліквії зникли безслідно. 48 Разом з пограбуванням склепу пошкодили й пам’ятник. Він був винесений на церковне подвір’я і розбитий, а уламки розтягнуті по под вір’ях. Щоправда, найважливіші блоки надгробка (верхня частина) збе рігається в Чернігівському художньому музеї. Одна з деталей із зо браженням родинного герба була знайдена вмонтованою у східці ко лишнього Батуринського шинку й нині експонується в краєзнавчому музеї. Решта частин цього пам’ятника, можливо, також залишилася в Батурині. Існує можливість його відновлення. Після 1927 року усипальницю плюндрували ще не раз, і врешті- решт підвал церкви було засипано щебенем, піском та іншим будівель ним сміттям. Тіло гетьмана й донині лежить під тим мотлохом. Після смерті К. Розумовського батуринську економію разом з па лацом отримав у спадщину його син Андрій Кирилович, який деякий час разом з батьком проживав .у Батурині. Проте згодом Андрій стає російським послом у Відні, де після дипломатичної служби, подавши у відставку в 1807 році, оселяється на постійне життя. На жаль, Андрій мало турбувався батьківською спадщиною, через деякий час батурин- ські підприємства були продані з аукціону, а палац та селяни стали державними. Протягом декількох років від колишньої гетьманської резиденції залишилась тільки назва. Повністю було пограбоване внутрішнє убран ство палацу, різні прикраси та інше гетьманське добро. З 1887 року напівзруйнований палац перейшов у руки Київського військово-окружного інженерного управління, яке не тільки мало тур бувалося про будівлю, а й руйнувало її. Грунт навколо палацу був зри тий, великий парк і сад майже вирубаний, на його території проводи лися навіть військові навчання. На початку XX ст. були розібрані два бокові флігелі палацу, рознесена кам’яна огорожа. Палац протягом сво го існування страждав не стільки від кліматичних негод, як від люд ського вандалізму. Лише в 1911 році «Товариство Захисту і Збереження в Росії пам’я ток мистецтва і старовини» знайшло можливість взяти під опіку цю споруду і запобігти її остаточному руйнуванню. 49 У 1911— 1913 pp. на кошти правнука гетьмана Кирила Каміла Львовича Розумовського Батуринський палац був частково реставрова ний архітектором Білогрудом. З того часу минуло майже століття, а повна реставрація палацу, на жаль, все ще не закінчена. 50 Будучи досить розвинутим економічним, політичним і культурним центром України XVII—XVIII ст., Батурин, вже починаючи з другої по- Сіверянський літопис 39 ловини XIX ст., втрачає свою колишню велич і перетворюється на рядо- ве українське містечко. Зі смертю Кирила Розумовського завершилася «золота осінь» українського гетьманства, закінчився останній період ба- турпнського відродження. У наш час відродженням мійта Батурин займається створений у 1994 році Батуринський державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». Повертаються із забуття імена славних синів Батуринщини. Встановленням меморіальної дошки в Свято-Воскресін- ській церкві — усипальниці (де в майбутньому планується відновлення надгробного пам’ятника) та проведенням наукової конференції, присвя ченої 270-ій річниці з дня народження останнього гетьмана К. Розумов- ського, вшановується пам’ять видатного сина Чернігівщини, життя і діяльність якого тісно пов’язані з Батурином. Джерела та література: 1 Бондаренко В. Батуринська старовина // Радянське село (Бахмач), — № 119. — 1970. — С. 3. 2 Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. — Чернігів, 1994, — С. 99. 3 Васильчиков О. Семейство Разумовских — Спб., 1880. — Т. 1. — С. 132. 4 Иноземцев И. Батуринские памятники. // Исторический вестник. — 1898. — Март. — С. 945. 5 Слюнькова І. Архітектурна спадщина Батурина // Дніпро. — 1990. — № 5. — С. 108. 6 Там само. — С. 109. 7 Там само. — С. 110. 8 Исаенко М. Батурин // Черниговские губернские ведомости. — I860. — № 11— 12. 9 Слюнькова I. — Там само. — С. 110. 10 Чернігівщина // Енциклопедичний довідник. — Київ, 1990. — С. 50. 11 Нестеренко О. Розвиток промисловості на Україні. — К., 1959. — С. 305. 12 Там само. — С. 305—306. 13 Матеріали для географії та статистики Росії. Чернігівська губернія. — 1865. — С. 261—262. 14 Чернігівщина. — Там само. — С. 49. 15 Нестеренко О. — Там само. — С. 238—239. 16 Там само. — С. 239—241. 17 Чернігівщина. — Там само. — С. 49. 18 Нестеренко О. — Там само. — С. 196. 19 ГОДА. — Ф. 133. — Оп. 5. — Д. 2. — С. 38. 20 Бондаренко В. Пам’ятні місця Батурина та його околиць. Шовковиця. // Радян ське село (Бахмач), — 1971. — 8 липня. 21 Исаенко М.— Там само. — № 11— 12. 22 Васильчиков О. — Там само. — С. 260. 23 Панашенко В. Кирило Розумовський. // Дніпро. 1991. — № 11— 12. 24 Путро О. Останній гетьман. // Київська старина. — 1993. — № 2. — С. 46. 25 Бондаренко В. Пам’ятні місця Батурина. Палац К. Розумовського. // Радянське село. — 1971. — 15 липня. 26 Исаенко М. — Там само. — № 11. 27 Ситий І. Герб Батурина // Голос України. — 1993. — ЗО березня. 28 Исаенко М: — Там само. — № 11— 12. 29 Аркас М. Історія України — Русі. — К-, 1990. — С. 30 Исаенко М. — Там само. — № 11— 12. 31 Матеріали для географії та статистики Росії. — Там само. — С. 566—569. 40 Сіверянський літопис 32 Бондаренко В. — Там само. — № 153. — 1970. 33 Васильчиков О. — Там само. — С. 254. 34 Скокан П. Батурин. На правах рукопису. — М., 1979. 35 Там само. 36 Васильчиков О. — Там само. — С. 463. 37 Оттон фон Гун. Поверхові замітки по дорозі з Москви в Малоросію. — М., 1806. 38 Слюнькова І. — Там само. — С. 109. 39 Швидковський Д. Про атрибутику палацу К. Розумовського в Батурині. Б. м. і б: р. 40 Лазаревський О. Історичний нарис Батурина. — К.-, 1892. 41 Кючарианц Д. Антонио Ринальди. — Ленинград, 1984. — С. 11— 13. 42 Горностаев Ф. Дворцы и церкви юга. — М., 1914. — С. 27—30. 43 Швидковський Д. — Там само. 44 Горностаев Ф. — Там само. 45 Лазаревський О. — Там само. 46 Гаврилова С. Відновили історичну пам’ятку // Деснянська правда. — №. 238. — 1991. — 19 грудня. 47 Там само. 48 Там само. 49 Лукомський Г. Батуринський палац, його історія, руйнування і реставрація. СПб., — 1912. 50 Легендарный род // Нива. — 1909. — № 2. Сіверянський літопис 41

Батурин часів гетьманування К. Г. Розумовського

Репозитарії

Схожі ресурси