Становлення гетьмана
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200689 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Становлення гетьмана / Л. Кіяшко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 42-47. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200689 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2006892024-12-19T19:51:36Z Становлення гетьмана Кіяшко, Л. Батуринські читання 1998 Article Становлення гетьмана / Л. Кіяшко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 42-47. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200689 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Батуринські читання Батуринські читання |
| spellingShingle |
Батуринські читання Батуринські читання Кіяшко, Л. Становлення гетьмана Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Кіяшко, Л. |
| author_facet |
Кіяшко, Л. |
| author_sort |
Кіяшко, Л. |
| title |
Становлення гетьмана |
| title_short |
Становлення гетьмана |
| title_full |
Становлення гетьмана |
| title_fullStr |
Становлення гетьмана |
| title_full_unstemmed |
Становлення гетьмана |
| title_sort |
становлення гетьмана |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Батуринські читання |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200689 |
| citation_txt |
Становлення гетьмана / Л. Кіяшко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 42-47. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT kíâškol stanovlennâgetʹmana |
| first_indexed |
2025-02-05T04:06:00Z |
| last_indexed |
2025-02-05T04:06:00Z |
| _version_ |
1823188830180605952 |
| fulltext |
Любов Кіяшко
СТАНОВЛЕННЯ ГЕТЬМАНА
Кирило Розумовський — останній гетьман України, президент Ро
сійської Академії наук. Блискучий злет, блискуче майбутнє.. Але ж
яким чином простий козацький син із с. Лемешів потрапив до славет
ного Петербурга? Хто підтримав його і став порадником на нелегкому
життєвому шляху?
Змінювалися царі у Санкт-Петербурзі, змінювалася їхня політика
на Україні. Зразу ж після смерті Данила Апостола нова імператриця
Анна Іоанівна знову заборонила вибори гетьмана й заснувала ще одну
колегію під назвою «Правління гетьманського уряду» на чолі з росій
ським князем Шаховським.
Голові уряду в таємній інструкції було наказано зближувати укра
їнців з росіянами шляхом мішаних шлюбів. Російська влада знову по
чала втручатись у внутрішні справи України: не рахувалася з місцеви
ми законами і звичаями, намагалася знищити місцеве самоврядування.
Під час турецької війни (1735— 1739 pp.) Гетьманщина була запіллям
російської армії і зазнала великих втрат у людях — загинуло 35 тисяч українців.1
Але, мабуть, доля зглянулася над Україною.
У листопаді 1741 року в Петербурзі стався черговий двірцевий пе
реворот, внаслідок якого російський імператорський престол посіла доч
ка Петра І Єлизавета. Ця подія мала велике значення ї для України,
її подальшої долі, адже фаворитом імператриці на той час був Олексій
Розумовський, українець за походженням.
Дивовижно склалася доля Олексія Розумовського — 20-річним
юнаком, маючи неабиякі вокальні здібності, потрапив він до придвор
ного хору в Петербурзі. Туди привіз його полковник Федір Вишнев -
ський. Останній, повертаючись з Угорщини, проїжджав на Різдвяні свя
та 1731 року через село Чемер, що на Чернігівщині, і випадково почув
у місцевій церкві спів молодого хлопця Олексія Розума. Чудовий голос і
приваблива зовнішність юнака зробили свою справу — Вишневський
запросив його до Петербурга, на що Олексій охоче погодився. Тим па
че, що на той час він фактично залишився без домівки. Незадовго до того,
рятуючись у черговий раз за читання книг від гніву батька, леме-
шівського реєстрового козака Григорія Розума, Олексій утік з дому й
поселився у Чемері, заробляючи собі на прожиття співом у церковному
хорі.
У Петербурзі Олексія чекала приємна несподіванка — тут він зуст
рів багато земляків (придворні співаки у той час набирались до хору
майже винятково з України). Проте у придворному хорі Олексій Розум
перебував недовго. Сталася подія, що остаточно визначила його долю.
Єлизавета Петрівна вирізнялась простим, живим і веселим характером,
та все ж любов до розваг не заважала їй бути глибоко набожною. На
одному з богослужінь в придворній церкві вона, в свою чергу, була
вражена чудовим голосом молодого українського співака. Високий,
стрункий, смаглявий, з гарними чорними очима Олексій Розум припав
до душі молодій царівні і вона призначає його управителем своїх маєт
ків. Після двірського перевороту Олексій Розумовський одержав зван
ня оберегермейстера, Орден Святого Андрія Первозванного, а також
ряд маєтків у Росії та Україні. Привілейоване становище Олексія Ро-
42 Сіверянський літопис
зумовського при царському дворі зміцнилося ще більше після його та
ємного одруження з Єлизаветою Петрівною. Таємний шлюб, як вважа
ють деякі історичні дослідники, відбувся восени 1742 року у підмосков
ному селі Перове. У травні 1744 року Олексія Розумовського проголо
шено графом Священної імперії, але без права престолонаслідування.
Щоб облагородити родовід, на замовлення цариці був написаний Н. Ко-
зачинським трактат, в якому доводилася шляхетність роду Розумов-
ських, які нібито походили не з лемешівських хуторян, а з польсько-ли
товського шляхетного роду Гедеміновичів Романа Рожинського, нащад
ки якого «употребляемое ныне звание Розумовских получили». 3
Досягнутий високий соціальний статус Олексія Розумовського по
значився на звичаях царського двору. На догоду музичним уподобанням
останнього, була заведена італійська опера, шанувалось українське мис
тецтво. Поряд з відомими співаками з Європи виступали й українські
співаки. Серед них особливо виділявся красою свого голосу Марко
Полторадський. Великою популярністю користувалися тут і українські
бандуристи. На двірських бенкетах найпрестижнішими вважалися укра
їнські страви.4
Не заглиблюючись і не втручаючись у державні справи, Олексій
Розумовський опікав, духовенство й православну церкву, а також брав
участь у вирішенні питань, що торкалися України, підтримував клопо
тання козацької старшини перед царицею. Не без впливу Олексія Гри
горовича значний інтерес до України виявляла й імператриця Єлиза
вета. У 1744 році вона зробила подорож на Україну, щоб вклонитися
київським святиням. Імператриця була у захваті і від прийому, і від са
мого Києва і одного разу проговорила всенародно: «Возлюби меня, Бо
же, в царствии небесном Твоем, как я люблю народ сей благонрав
ный». 5 Вона відвідувала церкви і монастирі, де залишала багаті дари,
власноруч золотила чудову церкву Андрія Первозванного і наказала
будувати в Києві палац. Тоді ж козацька старшина звернулася до неї
з проханням відновити гетьманство. У наступному році приїхала до
Петербурга особлива урядова делегація з тим самим проханням. Єли
завета прийняла делегацію прихильно й пообіцяла, що їх прохання буде
задоволено. Саме тому, мабуть, що Олексій Григорович не втручався
безцеремонно у державні справи і не проштовхував своїх родичів на
придворні пости, він зумів зберегти до себе прихильність Єлизавети
Петрівни до самої її смерті. Після двірцевого перевороту 1762 року
Олексій Розумовський був звільнений і ніякої ролі у державних справах не
відігравав.5
Олексій Розумовський відзначався надзвичайною простотою. Він
не забував свого скромного походження і намагався, щоб про нього не
забували й інші. Він не цурався своїх рідних, підтримував з ними зв'яз
ки і допомагав матеріально.
Батько Олексія — Григорій Розум (який своє прізвище, за перека
зом, отримав від приказки, яку часто промовляв напідпитку: «Що ж то
за голова, що то за розум!») так і не дожив до чудодійного возвеличен
ня синів.6 Мати — проста козачка Наталка Розумиха. Перебуваючи в
матеріальній скруті, вона все ж таки зуміла дати освіту своїм синам.
З самого дитинства виховувала у них доброту, повагу до старших, при
вивала любов до рідної пісні та української культури.
Разом з синами вона також опинилась при царському дворі. Єлиза
вета Петрівна побажала, щоб рідні фаворита розділили з ним його по
честі, і Наталія Дем’янівНа була запрошена до Москви. Єлизавета
зустріла її з повагою. «Благословенно чрево твое», — викрикнула вона
у пориві почуттів. При дворі Наталія Дем’янівна була удостоєна титу
лу графині Розумовської і придворного статусу — дами. 7 За свідченням
сучасників, це була жінка крутого норову, і, без сумніву, щедро обда-
Сіверянський літопис 43
рована розумом. Навіть при дворі найродовитіша знать шанувала і бо
ялася її. Але, незважаючи на всі почесті, вона дуже сумувала за рід
ною Україною, за рідними Лемешами. І, скориставшись нагодою, коли
двір переїжджав до Петербурга, Наталія Дем’янівна попрохала відісла
ти її на батьківщину.
3 часом усі родичі Олексія Розумовського стали заможними людь
ми й посіли чільні місця серед представників української панівної вер
хівки.
Та особлива увага була звернута на молодшого брата фаворита
Кирила, доля його не менш дивовижна, до того ж вона тісно пов’язана
з долею України — Гетьманщини.
Уже в 14-річному віці він потрапив із глухого села до царського
двору, де під опікою кращих тогочасних педагогів і вихователів, зокре
ма О. П. Сумарокова та І. П. Єлагіна, поглиблював свою освіту, поча
ток якої одержав на батьківщині. Для завершення освіти у березні 1743
року Олексій Григорович відправив свого брата на 2 роки за кордон під
вигаданим ім’ям Івана Івановича Обідовського, наставником при ньому
було призначено Григорія Теплова, «як молоду людину, знаючу науки
й чудового музиканта».8 Оскільки у Олексія Григоровича з Єлизаветою
Петрівною не було своїх дітей, то всю батьківську турботу і лю бов він
переніс на молодшого брата Кирила. Відправляючи його за кордон,
Олексій Розумовський написав так звані «інструкції», тобто настанови,
як поводити себе Кирилу та Григорію Теплову у чужій країні: «при
сем вашем отправлении чужестранные государства состоит в том, что
вы себя к вашей службе его императорского величества по состоянию
вашему способным учинили и фамилии бы вашей впредь собою и свои
ми поступками принесли честь и порадование». Також він визначив,
що вивчати брату за кордоном: «Перво всего, я думаю, учиться Ки
рилле Григорьевичу немецкого языка, а когда в том несколько навык
нет, то и французський начать надобно. Между тем арифметике, геогра
фии, истории универсальной учиться он должен и к тому же особливое
прилежание употреблять». Також він наказує Григорію Теплову: «про
шу беречь, при всяком случае его здоровье». 9
В цих настановах видно щиру турботу Олексія Розумовського, по
вагу до молодшого брата.
«Безчестия ему никакого ни словом, ни делом не наносить, а ежели
что случится достойная исправления о том ему и представлять, и выго
варивать на един и без посторонних людей, а о нестерпимых, ежели ка
кие паче чаяния, случается от него грубости и непослушания, писать ко мне
немедленно».10
Водночас старший брат застерігає молодшого від зайвих витрат,
неробства, будь-яких надмірностей, бо вони породжують людські вади:
«деньги все что б при нем были и за его печатею... чтобы он их без ва
шей воли не издерживал». Також нагадує про синівський обов’язок яко
мога частіше писати матері: «писать ко мне и к матушке принуждать
его сколько можна почаще, а вас обо всем прошу со всякою верностью
ко мне обстоятельно писать». Окрім цього, Олексій Григорович наказу
вав і інше: «Для лутшей стройности тела его или для забавы учить его
танцевать, фехтовать и на лошадях ездить, но с такой умереностю,
чтобы в том излишнего ни времени, ни расходов не издерживать».11 Тоб
то він хотів, щоб брат отримав справжню дворянську освіту.
Перебуваючи за кордоном, юний Кирило Розумовський разом із
старшим братом уже в червні 1744 року був удостоєний графського ти
тулу. Юнак одержав грунтовну освіту, зокрема в Німеччині (Кенігсберг,
Берлін, Геттінген) під керівництвом відомого німецького математика,
44 Сіверянський літопис
механіка і фізика Ейлера, який був обраний членом Російської Акаде
мії наук, тривалий час мешкав у Петербурзі.
Після навчання у Німеччині Кирило Розумовський поглиблює свої
знання у найпрестижніших навчальних закладах Франції та Італії. Вив
чав він там німецьку, французьку, латинську мови, географію, історію
та інші науки.
Навесні 1745 року Кирило прибув до Петербурга. Отримавши нев
довзі досить високий придворний чин дійсного камергера, молодий Ро-
зумовський поринув у веселе й безтурботне життя вельможі Єлизаветин-
ського двору. Маючи гарну зовнішність і гострий розум, він, за свідчен
ням Катерини II, російської імператриці (1762— 1796 pp.), зумів досягти
у вищому світі загальної шани і любові.
Та, як відмічає Васильчиков у своїй книзі «Сімейство Розумов -
ських», почесті та численні багатства не запаморочили йому голову,
розкіш і всі наслідки з нею пов’язані не зіпсували його серця; він був
добрим і великодушним, щедрим в милостинях, без найменшої гордості
і чванливості, всім доступний, з усіма ласкавий, повний живого оригі
нального, розуму з легким відтінком іронії. Особлива прихильність до
Кирила імператриці Єлизавети зросла після його престижного одружен
ня у 1746 році із родичкою цариці Катериною Іванівною Наришкіною.
Вона одержала величезний посаг: кілька десятків тисяч кріпаків, буди
нок у Москві на Воздвиженці, підмосковні села Петровське, Троїцьке,
Котли, пензинські вотчини Чернишове, Єршове та інші. На весілля Ки
рила Розумовського були запрошені і представники української старши
ни — Лизогуб, Ханенко, Гудович.12
У тому ж 1746 році, маючи від роду 18 літ, Кирило Розумовський
був призначений президентом Російської Академії наук. Таке призна
чення пояснювалося не лише прихильністю цариці Єлизавети до Розу-
мовських, але й тогочасною політикою її уряду, спрямованою проти за
силля німців у важливих сферах життя країни і, зокрема, в науці. Пер
ші чотири президенти Російської Академії наук були німецького поход
ження. Після вступу Єлизавети на престол у зв’язку з відсутністю ба
жаної для цариці кандидатури серед росіян посада президента Акаде
мії упродовж 5 років залишалася вакантною. За таких обставин Кирило
Розумовський, маючи за плечима досить пристойну європейську осві
ту, а головне, будучи довіреною особою імператриці, став президентом
Академії. Однак, зважаючи на його юний вік, відсутність класичної ос
віти, життєвого досвіду, поряд з новим президентом залишили його ви
хователя і наставника Григорія Теплова.1 Останній був позашлюбним
сином архієпископа, сподвижника Петра І, колишнього ректора Києво-
Могилянської академії Феофана Прокоповича і жінки опалювача архі
єрейського будинку. Оскільки у хлопчика не було законного прізвища,
Ф. Прокопович вибрав йому таке, що натякало б на соціальний статус його
матері. 14
Теплов отримав добру освіту, спочатку в школі при Александро-
Невській лаврі в Петербурзі, а потім у Німеччині. Після свого повер
нення додому працював перекладачем в Петербурзькій Академії наук, у
якій в 1741 році був призначений адьюнктом.
Після сходження на престол Єлизавети Петрівни Теплов сподобав
ся О. Г, Розумовському, який і зробив його наставником брата Кирила
Григоровича. Після призначення свого вихованця на високий пост,
Г. М. Теплов одержав вчене звання асесора при академічній канцелярії,
а через рік, став почесним членом цієї академії. Фактично влада в Ака
демії наук належала Григорію Теплову, а не К. Г. Розумовському. Спо
чатку молодий президент прагнув поліпшити справи академії, але, по
ринувши у розваги світського життя, при крайній своїй молодості, до
Сіверянський літопис 45
своїх обов'язків ставився вкрай несерйозно, чим і скористався його на
ставник. Григорій Теплов підтримував реакційно-аристократичну вер
хівку, яка хотіла підпорядкувати академію смакам і потребам царсько
го двору. Не більше ніж через рік Теплов і Шумахер виробили новий
регламент Академії наук, який передбачав необмежену владу президен
та і академічної канцелярії. Новий академічний регламент закривав до
ступ в Академічний університет представникам нижчих верств. Питання
про соціальний статус учнів було вихідним пунктом протиріч між Ломо-
носовим і укладачами регламенту. Вчений добре розумів, що пануючий
клас не забезпечить ліквідацію культурної відсталості країни і що тіль
ки відкритий широкий доступ до знань вихідцям із народу допоможе
створити передову національну культуру. 15
Вибір студентів для Академічного університету був доручений
М. В. Ломоносову і В. К. Тредьяковському і виявився вдалим. Студен
тами ставали здібні солдатські сини, діти нижчого сільського духовен
ства та інших верств населення.
Таким чином, заслуга в демократизації прийому в Академічний уні
верситет належить Ломоносову. Позитивну роль у цьому процесі віді
грав все ж таки К- Г. Розумовський, який, мабуть, не забув свого по
ходження.
Сам Теплов за вдачею був зарозумілим, безцеремонним, владолю-
бивим, хитрим. Відзначався інтригами і недоброзичливим ставленням
до академіків В. К. Тредьяковського М. В. Ломоносова.16
У серпні 1754 року в Академії йшли бурхливі суперечки з приводу
нового її статуту. Теплов склав проект нового регламенту, з яким не
погоджувався Ломоносов. У складеній особливій записці «Про виправ -
лення академії» великий вчений перш за все вказує, що в академії аб
солютно нічого не робиться для підготовки російських вчених, що вся
учбова робота розвалена. У своєму листі до Теплова (1761 р.) Ломоно
сов відверто і сміливо висловлює йому багато гірких істин. Зокрема,
що підтримка ним «противоборників наук російських» привела до того,
що тепер академія «безсильна». Неможливо пробачити Теплову, пише
вчений, його непослідовності в управлінні академією, він приймав рішен
ня, а потім відміняв їх, потім знову їх видавав і знову відміняв. При
цьому він нерідко керувався тільки своїми почуттями і примхами, не
піклуючись про користь справи.
В історію музики Г. М. Теплов ввійшов, перш за все, як родона
чальник російського романсу, збірник якого вийшов у 1752 році під наз
вою «Между делом безделье». Також він добре співав, грав на скрипці
і клавесині, п остійно брав участь у придворних концертах.17
Григорій Теплов був причетним до двірцевого перевороту і воцарін-
ня Катерини II, за що досяг вершин своєї кар’єри — став її секретарем.
До цього він перебував на Україні разом з гетьманом, після відновлен
ня гетьманства у 1750 році, займаючи пост управителя гетьманських
маєтків. Всі дії Кирила Григоровича були відомі цариці з доносів Гри
горія Теплова, який з неприязню ставився до українців, до їх звичаїв,
що видно з його «Записки про непорядки у Малороссіі». Вона згодилася
Катерині II, коли та в 1764 році видала царський указ про скасування
гетьманства, що змусило багатьох сучасників Теплова вбачати в ньому
зрадника по відношенню до гетьмана Кирила Розумовського.16
Таким чином, під впливом, який справили на Кирила Григоровича
його мати, старший брат Олексій Григорович і Г. Теплов, він за 4 роки
перебування в Петербурзі перетворився з простого козацького сина з
с. Лемеші на знатну особу, яка, маючи від роду 18 років, стала прези
дентом Російської Академії наук і мала кілька найвищих нагород Ро
сії і високих звань.
46 Сіверянський літопис
Джерела та література:
1 Субтельний О. Історія України. — К-, 1991. — С. 155.
2 Путро О. Останній гетьман // Київська старовина. — 1993, — № 2. — С. 40
3 Панашенко В. Кирило Розумовський // Дніпро. — 1991. — № 11— 12.
4 Путро О. Останній гетьман // Київська старовина. — 1993. — № 2. — С.41.
5 Панашенко В. Кирило Розумовський // Дніпро. — 1991. — № 11— 12.
6 Там само.
7 Валишевский К- Дочь Петра Великого. Спб. — 103. — С. 133.
8 Путро о. Останній гетьман // Київська старовина. — 1993. — № 2. — С. 41
9 Дзюба О. В чужі краї мандруючи // Старожитності, — 1993. — № 41—42. —
10 Там само. — С. 11.
11 Там само. — С. 11.
12 Васильчиков О. Семейство Разумовских. — Спб., 1880. — Т. 1.
13 Путро О. Останній гетьман // Київська старовина. — 1993. — № 2. — С. 41- 42
14 В. Бондаренко. Родоначальник русского романса. Б. м. і т. р. — С. З—4.
15 Там само.
16 Там само.
17 Там само.
18 Путро О. Останній гетьман // Київська старовина. — 1993. — № 2. — С. 49.
Сіверянський літопис 47
|